Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Виролис-30

Виробник: «Ранбаксі Лабораторіз Лімітед».
АТ Код: АТС J05A F30
Клінико-фармакологічна група: Противірусні засоби для системного застосування.

Склад

діючі речовини: ламівудин, ставудин;

1 таблетка містить ламівудину 150 мг і ставудину 30 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводный, заліза оксид червоний (Е 172), натрію крохмальгліколят.

Показання

Лікування ВІЛ-інфекції у комбінації з іншими антиретровірусними засобами.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 5 мл/хв).

Вагітність і період годування груддю.

Дитячий вік до 12 років з масою тіла менше 30 кг.

Оскільки до складу Віролісу 30 входить ламівудин, препарат не призначають пацієнтам із рівнем гемоглобіну крові менше 75 г/л і кількістю нейтрофільних гранулоцитів в аналізах периферичної крові менше 0,75 × 109/л.

Дозування

Дорослим з масою тіла до 60 кг і дітям від 12 років з масою тіла понад 30 кг для лікування ВІЛ-інфекції препарат призначають у складі комплексної антиретровірсуної терапії внутрішньо, незалежно від прийому їжі, по 1 таблетці 2 рази на добу кожні 12 годин.

Побічні дії

Ламівудин.

З боку системи крові: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.

З боку нервової системи: головний біль, периферична нейропатія, парестезії.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль і дискомфорт у животі, діарея, втрата та/або зниження апетиту, панкреатит, підвищення рівня амілази в сироватці крові.

Гепатобіліарні розлади: тимчасове підвищення рівнів печінкових ферментів (аспартатаміно-трансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ), гепатит.

Метаболічні розлади: гіперлактатемія, лактоацидоз.

З боку шкіри: висипання, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, рабдоміоліз, остеонекроз.

Загальні розлади: втомлюваність, нездужання, пропасниця, кашель.

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофією) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, зокрема, втратою периферичного і лицьового підшкірного жиру, збільшенням внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і накопиченням жиру в дорсоцервікальній ділянці («бичачий горб»).

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів спостерігалися випадки панкреатиту та периферичної нейропатії (або парестезії), але чіткого взаємозв’язку з лікуванням ламівудином встановлено не було.

Щодо пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували комбіновану терапію аналогами нуклеозидів, повідомлялося про випадки лактатацидозу, що зазвичай супроводжувалися тяжкою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки.

Ставудин.

Периферична нейропатія: у дослідженнях комбінації ставудину з ламівудином та ефавіренцом частота периферичних неврологічних симптомів становила 19 % (у 6 % пацієнтів ступінь тяжкості симптомів був помірно тяжким та тяжким), а частота переривання лікування внаслідок нейропатії – 2 %. Дозозалежна периферична нейропатія спостерігалася й у дослідженнях ставудину як монотерапії. Зниження дози або відміна препарату призводили до зникнення симптомів.

Панкреатит: панкреатит, іноді з летальним кінцем, спостерігався у 2 - 3 % пацієнтів, залучених до клінічних досліджень монотерапії ставудину. Про панкреатит повідомлялося менш ніж у 1 % пацієнтів у дослідженнях комбінації ставудину з іншими антиретровірусними препаратами.

Лактат-ацидоз: при застосуванні аналогів нуклеозидів (окремо або в комбінації) повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу, зазвичай асоційованого з гепатомегалією та стеатозм печінки.

При застосуванні ставудину та інших аналогів нуклеозидів іноді повідомлялося про розвиток гепатиту або печінкової недостатності, що в деяких випадках була з летальним кінцем.

Синдром імунної реактивації: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени.

Ліподистрофія та метаболічні відхилення: комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру (ліподистрофією) у ВІЛ-пацієнтів, включаючи втрату периферичного та лицьового підшкірного жиру, збільшення інтраабдомінального та вісцерального жиру, гіпертрофію молочних залоз та дорзоцервікальне накопичення жиру (бичачий горб).

Комбінована антиретровірусна терапія асоціювалася з метаболічними розладами, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія.

Остеонекроз: повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику ВІЛ-інфекції або у пацієнтів, які застосовували тривалу комбіновану антиретровірусну терапію.

Побічні реакції, які можливо пов’язані з лікуванням, перераховані нижче за класами систем організму та частотою виникнення. Частота визначається таким чином: дуже поширені (> 1/1000, < 1/100), рідко поширені (> 1/1000, < 1/100), дуже рідко поширені (> 1/10 000).

З боку ендокринної системи: непоширені – гінекомастія.

З боку травного тракту: поширені – діарея, абдомінальний біль, нудота, диспепсія; непоширені – панкреатит, блювання.

З боку системи крові: лімфаденопатія, анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, макроцитоз.

Загальні розлади: поширені – втома; непоширені – астенія, озноб, пропасниця.

Гепатобіліарні розлади: непоширені – гепатит або жовтяниця, жировий гепатоз.

Метаболічні розлади: поширені – ліпоатрофія, ліподистрофія; непоширені – лактат-ацидоз (у деяких випадках – з м’язовою слабкістю), анорексія.

З боку кістково-м’язової системи: непоширені – артралгія, міалгія.

З боку нервової системі: поширені – периферичні неврологічні симптоми, включаючи периферичну невропатію, парестезію та периферичний неврит, запаморочення, порушення сну, головний біль, безсоння, порушення мислення, сонливість.

З боку психіки: поширені – депресія; непоширені – тривожність, емоційна лабільність.

З боку шкіри: поширені – висипання на шкірі, свербіж; непоширені – кропив’янка.

Лабораторні показники: підвищення рівнів печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ), ліпази.

Реакції гіперчутливості: анафілаксія.

Діти. Побічна дія та тяжкі лабораторні відхилення спостерігалися такі самі, що і у дорослих. Однак клінічно значущі прояви периферичної нейропатії спостерігалися нечасто.

Передозування

Відомості про наслідки гострого передозування обмежені. Летальних випадків не зафіксовано, стан усіх пацієнтів стабілізувався. Специфічних ознак та симптомів передозування не виявлено.

Відомо, що у дорослих 12-разове перевищення добової дози не супроводжувалось ознаками гострої інтоксикації, хронічне перевищувати дози може проявлятися периферичною нейропатією та порушенням функції печінки.

У разі передозування рекомендується контролювати стан хворого та проводити стандартну підтримуючу терапію. З огляду на те, що ламівудин діалізується, можна застосовувати неперервний гемодіаліз, однак спеціальні дослідження не проводилися.

Гемодіалізний кліренс ставудину становить 120 мл/хв, однак ефективність гемодіалізу при передозуванні ставудином невідома. Також невідома і ефективність перитонеального діалізу.

Лікарська взаємодія

Імовірність метаболічної взаємодії з іншими препаратами незначна, оскільки ламівудин мало метаболізується, незначною мірою зв’язується з білками плазми та практично повністю виводиться нирками у незмінному стані.

Ламівудин виводиться переважно шляхом активної ниркової секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, головним шляхом виведення яких є активна ниркова секреція за допомогою системи транспорту органічних катіонів, наприклад, триметопримом. Інші препарати (ранітидин, циметидин) виводяться лише частково цим механізмом, тому з ламівудином не взаємодіють.

Препарати, що виділяються головним чином шляхом активного транспорту органічних аніонів або шляхом гломерулярної фільтрації, мають малу імовірність взаємодії з ламівудином.

Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу у дозі 160/800 мг збільшує концентрацію ламівудину у плазмі приблизно на 40 %. Ламівудин не змінює фармакокінетику триметоприму і сульфаметоксазолу. Однак при відсутності ознак ниркової недостатності змінювати дозу ламівудину не треба.

При одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину фіксується помірне збільшення пікових плазмових концентрацій Сmax (28 %) у зидовудину, однак площа під кривою «концентрація-час» істотно не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

При одночасному застосуванні з ά-інтерфероном ламівудин не вступає з ним у фармакокінетичну взаємодію. Не спостерігалося клінічно значущих побічних взаємодій при одночасному застосуванні ламівудину з загальновживаними імуносупресантами (наприклад, циклоспорин А), хоча спеціальних досліджень не проводилось.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Віроліс 30 не рекомендується призначати у поєднанні із залцитабіном.

Зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину, тому не рекомендується приймати Віроліс 30 одночасно із зидовудином. Одночасний прийом диданозину, ламівудину або нелфінавіру не впливає на ефективність препарату. В дослідженнях in vitro при одночасному застосуванні доксорубіцину і рибавірину пригнічується активація ставудину.

При одночасному застосуванні Ставудину з хлорамфеніколом, цисплатином, гідроксисечовиною, диданозином, етамбутолом, етіонамідом, гідралазином, ізоніазидом, метронідазолом, вінкристином, зальцитабіном підвищується ризик розвитку периферичної невропатії.

При одночасному застосуванні препарату з диданозином, гідроксисечовиною, сульфаніламідами, зальцитабіном збільшується ризик розвитку панкреатиту. Повідомлялося про летальні випадки внаслідок тяжкої печінкової недостатності при одночасному застосуванні ставудину з гідроксисечовиною, отже, гідроксисечовина не повинна застосовуватися для лікування хворих на ВІЛ-інфекцію.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Віроліс 30 – препарат із фіксованою дозою діючих речовин в одиниці дозованого лікарського засобу. Ставудин – противірусний засіб, активний відносно вірусів імунодефіциту людини (ВІЛ). Потрапляючи в клітини, піддається фосфорилюванню до активного метаболіту ставудину трифосфату, який завдяки конкуренції з природним субстратом – дезокситимідинтрифосфатом – пригнічує активність зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини, а також інгібує реплікацію вірусів завдяки властивості порушувати синтез вірусної ДНК внаслідок термінації її ланцюгів. Крім переважної дії на зворотну транскриптазу і ДНК-полімеразу вірусів імунодефіциту людини ставудину трифосфат виявляє властивість пригнічувати клітинні ДНК-полімерази β і γ, а також значно знижує синтез мітохондріальної ДНК. Активність ставудину може знижуватися при таких мутаціях як Q151M, зумовлених резистентністю до деяких препаратів. Більш ніж 10-тикратне зниження чутливості до ставудину спостерігалося у деяких штамів зі зниженою чутливістю до зидовудину та ламівудину. In vivo не було виявлено ніяких мутацій, властивих ставудину та пов’язаних із високою резистентністю. Ламівудин – противірусний засіб з високою активністю відносно ретровірусів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Потрапляючи в клітину (як в інфіковану, так і в інтактну), ламівудин за участю клітинних кіназ піддається фосфорилюванню з утворенням 5-трифосфатної похідної сполуки, якій властиве інгібування ДНК- і РНК-залежної зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини, що призводить до пригнічення реплікації вірусів. Ламівудин-5-трифосфат діє як інгібітор і одночасно як субстрат для зворотної транскриптази вірусу. Утворення вірусної ДНК також блокується за рахунок вбудови ламівудин-5-трифосфату у відповідні ланцюжки її молекули із наступним розривом цих ланцюжків. Конкуруюча взаємодія ламівудин-5-трифосфату зі зворотною транскриптазою вірусу імунодефіциту людини приблизно в 100 разів сильніша, ніж із людською клітинною α-полімеразою. Ламівудин активний відносно зидовудинрезистентних штамів ВІЛ. При застосуванні препарату ставудин і ламівудин уповільнюється розвиток стійкості до зидовудину у пацієнтів, які раніше не отримували лікування антиретровірусними препаратами.

Фармакокінетика

Всмоктування. Ставудин швидко і повністю абсорбується із кишечнику, біодоступність становить 78 - 86 %. Максимальна концентрація в сироватці крові після перорального прийому досягається через 0,5 - 1,5 години. Ламівудин швидко абсорбується із кишечнику, біодоступність становить 80 - 85 %. Максимальна концентрація в сироватці крові після внутрішнього прийому досягається через 1 годину. Зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 36 %. Розподіл. Ставудин – незначна частина ставудину зв’язується з білками крові, близько половини – із форменими елементами крові. Проникає крізь гематоенцефалічний та плацентарний бар’єр, визначається в грудному молоці. Середнє співвідношення концентрації активної речовини препарату у спинномозковій рідині до її концентрації у плазмі крові через 2 - 4 години після перорального прийому становить 0,39 ± 0,06. Ламівудин проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри, виявляється у спермі, грудному молоці, амніотичній рідині, крові плода. Середнє співвідношення концентрації активної речовини препарату у спинномозковій рідині до її концентрації у сироватці крові через 2 - 4 години після перорального прийому становить 0,12. Виведення. Ставудин – приблизно 60 % елімінується ендогенним шляхом. Близько 40 % ставудину виводиться нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення становить приблизно 1,6 години. Ламівудин – первинна елімінація відбувається в печінці шляхом утворення неактивного метаболіту – 5'-глюкуроніду. 68 - 71 % препарату виводиться нирками у незмінному стані. Не кумулюють.

Фізико-хімічні властивості

рожеві, крапчасті, двоопуклі, не вкриті оболонкою таблетки у формі капсули з написом «RX 924» з одного боку та гладенькі з іншого.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Під час лікування препаратом Віроліс 30 слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Особливості застосування

Пацієнти повинні усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Віроліс-30, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять застосовувати відповідні застережні заходи.

У пацієнтів, які лікуються Віроліс-30 або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому необхідний ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Перед призначенням препарату необхідно визначити функціональний стан нирок, наявність симптомів периферичної нейропатії (постійне поколювання, затерплість або біль у ділянці рук і/або ніг), а також стан підшлункової залози. При розвитку симптомів периферичної нейропатії, порушенні функції печінки і нирок відміняють препарат; лікування відновлюють після того, як ці симптоми минають.

У пацієнтів з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину в плазмі внаслідок зниження кліренса. Тому дози для них повинні бути зменшені .

Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали Віроліс-30. Однак не до кінця встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування Віроліс-30 має бути припинене до моменту, поки діагноз панкреатиту не буде виключено.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванні ВІЛ-інфекції на фоні застосування окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з фатальним наслідком. В основному ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптове несподіване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхідно дотримуватись обережності при призначенні Віроліс-30 всім пацієнтам, особливо тим, у кого наявні фактори ризику розвитку захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності значного підвищення рівня трансаміназ), лікування необхідно припинити.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів існує можливість виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення в розподілі ліпідів слід проводити в стаціонарі.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів захворювання. Звичайно, такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретинит, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, що спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. саrinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та при необхідності розпочате їх лікування.

Пацієнти коінфіковані вірусом гепатиту В: клінічні дані свідчать, що у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, імовірне загострення гепатиту в разі припинення лікування Віроліс-30, яке може мати більш тяжкі наслідки у хворих з декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначати показники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Профілактика після контакту з вірусом

У випадку підвищеного ризику інфікування в схему лікування потрібно включити інгібітор протеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4 тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту з вірусом не проводилися, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія може відбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів.

Використання препарату дітьми

Таблетки Віроліс 30 не призначають дітям віком до 12 років і/або з масою тіла менше 30 кг, оскільки засіб являє собою комбінований препарат із фіксованою дозою, яку неможливо підібрати так, щоб призначити цій групі пацієнтів.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Застосування препарату в перші 14 тижнів вагітності протипоказане, з терміном більше 14 тижнів – можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

У період годування груддю препарат протипоказаний. Експерти системи охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метою уникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудин екскретується в грудне молоко людини в тих же концентраціях, у яких він був у плазмі (1–8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають в грудне молоко, матерям, які приймають Віроліс-30, не рекомендується годувати своїх дітей груддю.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 6 блістерів у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати у сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.