Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Веро-Епирубицин

Міжнародна назва: Epirubicin
Виробник: ТОВ „ЛЕНС-Фарм”.
АТ Код: АТС L01D В03
Клінико-фармакологічна група: Антинеопластичні засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати.
Форма випуску: Ліофілізат для розчину для ін’єкцій

Склад

діюча речовина: epirubicin;

1 флакон містить епірубіцину (у вигляді епірубіцину гідрохлориду) 10мг або 50 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), метилгідроксибензоат (Е 218).

Показання

Лікування злоякісних неопластичних захворювань, зокрема раку молочної залози, неходжкінської лімфоми, раку яєчників, шлунка, легенів, а також лейкозу. Внутрішньоміхурово для лікування перехідноклітинного раку сечового міхура.

Протипоказання

Гіперчутливість до епірубіцину, інших компонентів препарату, інших антрациклінів та антраценедіонів.

Внутрішньовенне застосування – персистуюча мієлосупресія, тяжкі ураження печінки, тяжка серцева недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, тяжка аритмія, раніше проведене лікування максимальними кумулятивними дозами епірубіцину та/або іншими антрациклінами чи антраценедіонами.

Внутрішньоміхурове застосування – інвазивна пухлина, що проростає товщу стінки сечового міхура, інфекції сечовивідних шляхів, цистит.

Дозування

Веро-Епірубіцин найчастіше вводиться внутрішньовенно. Внутрішньоміхурове введення може бути доцільним в лікуванні поверхневого раку сечового міхура, а також для профілактики рецидиву пухлини після трансуретральної резекції. Внутрішньоартеріальний шлях введення доцільно застосовувати з метою посилення локального ефекту з одночасним зменшенням загальної токсичності.

Внутрішньовенне застосування.

Загальна курсова доза препарату залежить від його застосування в різних лікувальних схемах (наприклад як монотерапія або в поєднанні з іншими цитотоксичними препаратами).

Епірубіцин слід вводити в трубку системи для внутрішньовенної інфузії з вільним потоком рідини (0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин глюкози). З метою зменшення ризику тромбозу або перивенозної екстравазації препарат вводять протягом 3-20 хв (залежно від дози і об’єму розчину). Введення шляхом внутрішньовенної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, яка може статися навіть за умов вільного потоку крові при аспірації через голку.

Стандартний стартовий дозовий режим. У разі монотерапії Веро-Епірубіцином рекомендована стандартна стартова курсова доза для дорослих становить 60 - 120 мг/м2 площі поверхні тіла. У разі застосування препарату як компонента ад’ювантної терапії у хворих на рак молочної залози з ураженими аксилярними лімфовузлами рекомендована стартова доза препарату становить 100‑120 мг/м2 площі поверхні тіла. Загальна стартова курсова доза може бути введена одноразово або за 2-3 послідовні доби. За умови нормального відновлення стану хворого після медикаментозно-індукованої інтоксикації (її основні прояви – пригнічення кісткового мозку і стоматит) наступні цикли лікування слід повторювати через кожні 3-4 тижні. Якщо Веро-Епірубіцин призначають у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами, що може спричинити потенціювання їх токсичної дії, курсову дозу препарату слід зменшити.

Підсилений стартовий дозовий режим. Підсилений дозовий режим може бути рекомендований для лікування раку молочної залози або легенів. У разі монотерапії Веро-Епірубіцином рекомендована підвищена стартова курсова доза епірубіцину для дорослих (до 135 мг/м2 площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу одноразово або в 1, 2 і 3-й день кожні 3-4 тижні. У разі проведення комбінованої хіміотерапії рекомендована підвищена стартова доза (до 120 мг/м2 площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу кожні 3-4 тижні.

Добір дози.

Ниркова недостатність. Хоча специфічні рекомендації щодо добору дози для хворих з порушенням функції нирок в зв’язку з недостатнім досвідом застосування відсутні, хворим з тяжкою нирковою недостатністю (креатинін у сироватці крові більше 5 мг/дл) слід зменшувати стартову дозу.

Печінкова недостатність. Слід зменшити дозу за таких показників:

  • білірубін 1,2-3 мг/дл або активність АсАТ у 2-4 рази перевищує верхню межу норми – призначають половину рекомендованої стартової дози;
  • білірубін понад 3 мг/дл або активність АсАТ більше ніж у 4 рази перевищує верхню межу норми – призначають четвертину рекомендованої стартової дози.

Інше. Зменшення стартової дози або подовження інтервалу між циклами може бути необхідним для хворих, які тяжко перенесли попередні курси лікування або у разі неопластичної інфільтрації кісткового мозку. Для лікування літніх хворих можуть застосовуватися стандартні стартові дози і режими.

Інтравезикальне застосування. Веро-Епірубіцин вводять у сечовий міхур за допомогою катетера, тривалість інстиляції – 1 год. Під час процедури пацієнту слід змінювати положення тіла так, щоб тазова частина поверхні слизової міхура найбільш інтенсивно контактувала з розчином препарату. Щоб уникнути небажаного розведення розчину препарату сечею, пацієнта слід попередити про заборону пити будь-яку рідину протягом 12 год, що передують процедурі. По завершенні інстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур.

Поверхневий рак сечового міхура. Одноразова інстиляція. Одноразову інстиляцію 80-100 мг препарату рекомендується здійснювати одразу після трансуретральної резекції.

4-8–тижневий курс з подальшими щомісячними інстиляціями. Курс складається з 8 щотижневих інстиляцій по 50 мг епірубіцину (в 25-50 мл фізіологічного розчину натрію хлориду), які починають з 2‑7-го дня після виконання трансуретральної резекції. У разі виникнення проявів локальної токсичності (хімічний цистит) дозу препарату зменшують до 30 мг. Пацієнту також може бути призначено курс, що складається з 4 щотижневих інстиляцій по 50 мг препарату з подальшими інстиляціями такої ж дози щомісячно протягом 11 місяців.

Інтраартеріальне введення. Хворим на гепатоцелюлярний рак препарат вводять у вигляді болюсних інфузій в загальну артерію печінки в дозі 60-90 мг/м2 з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців або в дозі 40-60 мг/м2 з інтервалом 4 тижні.

Побічні дії

Під час застосування препарату відмічали нижченаведені серйозні побічні прояви.

Інфекції та інфікування – інфекції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення – гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

Порушення в системі крові і лімфи – лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.

Метаболізм і обмін речовин – анорексія, дегідратація.

Розлади імунної системи – анафілаксія.

Розлади органа зору – кон’юнктивіт, кератит.

Розлади функції серця – хронічна серцева недостатність.

Судинні розлади – припливи, флебіт, тромбофлебіт, шок.

Розлади травного тракту – нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, біль або печія, еритема, ерозії, утворення виразки, кровотеча, гіперпігментація слизової ротової порожнини.

Розлади шкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіж, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка.

Розлади репродуктивної системи і молочних залоз – аменорея.

Розлади нирок і сечовидільної системи –забарвлення сечі у червоний колір на 1-2-гу добу після введення препарату.

Загальні розлади – слабкість, астенія, гарячка.

Зміни результатів дослідження – безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни активності трансаміназ.

Передозування

Дуже високі разові дози Веро-Епірубіцину спричиняють гостру дегенерацію міокарда (протягом 24 годин) і тяжку мієлосупресію (протягом 10 - 14 діб). У цей період лікування повинно бути симптоматичним, пацієнтам необхідно робити переливання крові і вони мають знаходитися у стерильних лікарняних боксах для запобігання можливим інфекціям. Як і у разі з іншими антрациклінами, серцева недостатність після передозування може розвинутися зі значним запізненням (до 6 місяців). Такі пацієнти повинні знаходитись під пильним наглядом лікаря і при появі симптомів серцевої недостатності отримувати відповідне лікування.

Внаслідок застосування дози, що значно перевищує терапевтичну можливе підвищення токсичних ефектів з боку ШКТ.

Лікарська взаємодія

Веро-Епірубіцин не слід змішувати з іншими препаратами. Слід уникати контакту з будь-якими лужними розчинами, оскільки це може спричинити гідроліз препарату. Епірубіцин не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести до преципітації.

Епірубіцин можна застосовувати з іншими протипухлинними засобами. Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Епірубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Циметидин збільшує площу під кривою співвідношення «концентрація/час» для епірубіцину на 50% і тому його застосування слід припинити при лікуванні епірубіцином.

Несумісність

Слід уникати контакту з будь-якими лужними розчинами, оскільки це може спричинити гідроліз препарату. Веро-Епірубіцин не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести до преципітації.

Як розчинник слід використовувати воду для ін’єкцій

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Епірубіцин є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, що антрацикліни можуть впливати на чисельні біохімічні і біологічні функції еукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної і антипроліферативної дії препарату залишається не зовсім ясним. Епірубіцин утворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між парами нуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і синтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНК топоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин також пригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепарації подвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин також бере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільних радикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цих або подібних механізмів. Епірубіцин діє цитотоксично in vitro на різні клітинні лінії мишей і людей і первинні культури пухлин людини. Він також активний in vivo проти різних пухлин у мишей і пухлин людини (включно з пухлинами молочної залози), трансплантованих мишам, яким було зроблено видалення тимуса.

Фармакокінетика

Фармакокінетика епірубіцину в діапазоні доз 60-150 мг/м 2 є лінійною. Плазматичний кліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення. Розподіл. Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв’язування епірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно 77% і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватися в еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищує концентрацію препарату в плазмі. Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно і швидко і швидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючи еритроцити. Встановлено чотири основні шляхи метаболізму: 1. Відновлення С-13 кето-групи з утворенням 13(S)-дигідро похідного, епірубіцинолу. 2. Кон’югація як незміненого препарату, так і епірубіцинолу з глюкуроновою кислотою. 3. Втрата аміноцукрової групи шляхом гідролізу з утворенням доксорубіцину і доксорубіцинолу аглікону. 4. Втрата аміноцукрової групи шляхом процесу відновлення з утворенням 7-деокси-доксорубіцину аглікону і 7-деокси-доксорубіцинолу аглікону. Епірубіцинол in vitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин. Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації, достатній для досягнення цитотоксичного ефекту, оскільки концентрація його в плазмі нижча, ніж концентрація незміненого препарату. У решти метаболітів не виявлено значної активності або токсичності. Виділення. Епірубіцин і його основні метаболіти виділяються шляхом біліарної екскреції і меншою мірою – з сечею. Дослідження мас-балансу в одного пацієнта виявили приблизно 60% загальної радіоактивної дози в калі (34%) і в сечі (27%). Ці дані були підтверджені у трьох хворих з позапечінковою обструкцією і черезшкірним дренажем жовчних шляхів, у яких приблизно 35% і 20% введеної дози через 4 дні було визначено в жовчі і сечі у вигляді епірубіцину і його основних метаболітів. Печінкова недостатність. Епірубіцин виділяється шляхом метаболізму в печінці і біліарної секреції, кліренс його зменшується при порушенні функції печінки. Ниркова недостатність. У пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові менше 5 мг/дл фармакокінетика епірубіцину і його основного метаболіту епірубіцинолу суттєво не змінюється. У 4 пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові понад 5 мг/дл відмічено зменшення плазматичного кліренсу на 50%. Фармакокінетику у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, не досліджували.

Фізико-хімічні властивості

пориста аморфна маса червоного або помаранчево-червоного кольору.

Особливі вказівки

Враховуючи високу токсичність епірубіцину медичний персонал, що проводить терапію повинен мати відповідну кваліфікацію, а також мати досвід та знати правила роботи з цитостатиками

З огляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів.

  • Персонал повинен мати хорошу підготовку з техніки розведення і введення. - Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом. - Персонал, який працює з епірубіцином, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску. - Робоча поверхня повинна бути пристосована для розчинення препарату (бажано під системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі. - Усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації високою температурою. - Розлитий або розбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду (1% активного хлору) шляхом промокування і змивання водою. - Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як вказано вище. - У разі контакту шкіри слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натрію бікарбонату. Однак не слід при цьому використовувати щітку. - У разі контакту з оком (очима) утримуйте повіку ураженого ока (очей) і промивайте очі великою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин. Потім слід звернутися до лікаря.
  • Завжди мийте руки після зняття рукавичок.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Враховуючи побічні явища слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами.

Особливості застосування

Веро-Епірубіцин слід застосовувати лише під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення цитотоксичної терапії.

Слід вилікувати прояви гострої інтоксикації (такі як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія і генералізована інфекція) попереднього курсу цитотоксичної терапії до початку застосування епірубіцину.

Лікування високими дозами епірубіцину (наприклад більше 90 мг/м2 кожні 3-4 тижні) спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникають при застосуванні стандартних доз (менше 90 мг/м2 кожні 3-4 тижні), тоді як тяжкість нейтропенії і стоматиту/мукозиту може бути більшою. У зв’язку з можливістю клінічних ускладнень унаслідок глибокої мієлосупресії лікування високими дозами епірубіцину вимагає особливої уваги.

Вплив на функцію серця. Кардіотоксичність є ризиком лікування антрациклінами і може виявлятись у вигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Рання (гостра) токсичність. Ранні прояви кардіотоксичного впливу епірубіцину виявляються головним чином синусовою тахікардією та/або змінами на електрокардіограмі, такими як неспецифічні зміни хвиль і інтервалу ST-T. Також можуть виникати тахіаритмія, з передчасним скороченням шлуночків включно, вентрикулярна тахікардія і брадикардія, а також блокада атріовентрикулярна і ніжок пучка Гіса. Найчастіше ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і звичайно не вимагають припинення лікування Веро-Епірубіцином.

Пізня (відстрочена) кардіотоксичність. Відстрочена кардіотоксичність звичайно виникає в пізній період застосування епірубіцину або через 2-3 місяці після завершення лікування. Також повідомлялося про розвиток пізніх проявів у період кілька місяців – рік після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія виявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомами хронічної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, ортостатичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованої кардіоміопатії є хронічна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим виявом токсичності препарату.

Ризик розвитку хронічної серцевої недостатності швидко зростає разом із зростанням загальної кумулятивної дози епірубіцину при перевищенні рівня 900 мг/м2. Цю кумулятивну дозу можна перевищувати лише у виняткових випадках.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування епірубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику невиліковних тяжких уражень серця. Ризик може зменшитися при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Для регулярної оцінки функції серця (величини фракції викиду лівого шлуночка) слід застосовувати такі методи кількісної оцінки, як багатоканальна радіоізотопна ангіографія або ехокардіографія. До початку лікування у хворих, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку кардіотоксичності, слід оцінити функцію серця за допомогою ЕКГ і багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії. Регулярне визначення фракції викиду лівого шлуночка за допомогою багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії особливо важливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів і за наявності факторів ризику розвитку кардіотоксичності.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця. Слід пам’ятати, що епірубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія є особливо тяжкими у випадках застосування схем лікування з високими дозами і досягають найбільшого вираження на 10-14-й день після введення препарату. Ці явища звичайно мають транзиторний характер з відновленням лейкоцитарної формули до 21-ї доби в більшості випадків. Також може виникати тромбоцитопенія і анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або смерть.

Вторинний лейкоз. Вторинний лейкоз з або без прелейкемічною фазою спостерігався у деяких хворих, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин. Вторинний лейкоз виникав частіше тоді, коли епірубіцин застосовувався в комбінації з ДНК-ушкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти раніше пройшли лікування високими дозами цитотоксичних препаратів або при застосуванні антрациклінів у високих дозах. Вторинний лейкоз може мати 1-3-річний латентний період.

Вплив на травний тракт. Епірубіцин має еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Вплив на функцію печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

Вплив на функцію нирок. До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих з рівнем сироваткового креатиніну більше 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Зміни у місці введення. Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення в одну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Інше. Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбемболія, в тому числі інколи фатальна тромбемболія легеневих артерій.

Синдром лізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом можуть зменшити ймовірність ускладнень цього синдрому.

Внутрішньоміхурове введення. Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Інтраартеріальне введення. Інтраартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій з метою локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів у печінку) може спричинит (окрім загальнотоксичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування препарату) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (ймовірно пов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоків у результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Епірубіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів. Чоловіки, які отримують лікування епірубіцином, повинні використовувати засоби ефективної контрацепції.

Приготування розчину.

Веро-Епірубіцин необхідно розчинити у воді для ін’єкцій, як зазначено у таблиці:

 

Ліофілізат епірубіцину Кількість розчинника Кінцева концентрація
10 мг 50 мг 5 мл 25 мл 0,2 % 0,2 %

З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчинення слід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігати вдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину.

У розчиненому вигляді епірубіцин можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 год при температурі 15 – 25°С або протягом 48 год при температурі 2 – 8 °С.

Використання препарату дітьми

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не відома, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Епірубіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок передменопаузного віку.

Експериментальні дані дають підставу припускати, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода. Якщо епірубіцин застосовують під час вагітності або вагітність настає під час застосування препарату, слід попередити пацієнток про можливий ризик для плоду.

Дослідження застосування препарату для лікування вагітних не проводили. Епірубіцин може застосовуватися в період вагітності лише тоді, коли потенційна користь переважає потенційний ризик для плоду.

Чи виділяється епірубіцин в материнське молоко – залишається невідомим. У зв'язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, виділяються у материнське молоко, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричинених епірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Упаковка

По 0,01 г або 0,05 г порошку ліофілізованого у флаконах із безбарвного скла, 1 флакон у картонній пачці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати у сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.