Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Ванколон

Міжнародна назва: Vancomycin
Виробник: „Галф Фармасьютікел Індастріс (Джулфар)", ОАЕ.
АТ Код: АТС J01X A01
Клінико-фармакологічна група: Глікопептидні антибіотики.
Форма випуску: Порошок для розчину для інфузій

Склад

діюча речовина: vancomycin (ванкоміцин);

1 флакон містить 585 мг ванкоміцину гідрохлориду, що відповідає 500 мг ванкоміцину основи;

Показання

Лікування тяжких інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, чутливими до ванкоміцину: ендокардит, сепсис, остеомієліт, менінгіт, інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія); абсцес легенів, інфекції шкіри та м’яких тканин, стафілококовий ентероколіт (для застосування внутрішньо), псевдомембранозний коліт, спричинений у тому числі Clostridium difficile (для застосування внутрішньо).

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину, I триместр вагітності, період годування груддю.

Дозування

Застосовують внутрішньовенно краплинно в умовах стаціонару при лікуванні загрозливих для життя інфекцій.

У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці введення.

Дорослі: звичайна доза для внутрішньовенного введення становить 2 г на добу: по 500 мг кожні 6 год або по 1 г кожні 12 год. Дозу слід вводити повільно, зі швидкістю не вище 10 мг/хв протягом не менше 60 хв.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дорослих не повинна перевищувати 5 мг/мл.

Діти

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 год.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 8 год.

Діти старше 1 місяця: 40 мг/кг на добу, розподілені на окремі дози (10 мг/кг), які вводяться кожні 6 год.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не повинна перевищувати 2,5 - 5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Максимальна одноразова доза для дітей становить 15 мг/кг, максимальна добова доза – 60 мг/кг, вона не повинна перевищувати добову дозу для дорослих, що дорівнює 2 г.

Дози для пацієнтів з порушеною функцією нирок

Для пацієнтів з порушеною функцією нирок дози та інтервали між ними слід пильно коригувати відповідно до тяжкості захворювання.

Для пацієнтів з порушеннями функції нирок доза та/або інтервал між введеннями мають бути скоректовані залежно від ступеня вираженості порушень функцій нирок. Початкова доза дорівнює 15 мг/кг маси тіла. У подальшому дозу визначають відповідно до значення кліренсу креатиніну.

 

Кліренс креатиніну (мл/хв/кг) Доза ванкоміцину (мг/кг/доба)
2.0 30.9
1.5 23.2
1.0 15.4
0.5 7.7
0.2 3.1

При тяжких інфекційних колітах препарат призначають внутрішньо.

Приготування розчину

Розвести вміст флакона 500 мг у 10 мл стерильної води для ін’єкцій або 1 г у 20 мл стерильної води для ін’єкцій; концентрація отриманих розчинів дорівнює 50 мг/мл.

Потрібне подальше розведення: до розчинів, що містять 500 мг або 1 г ванкоміцину, потрібно додати щонайменше 100 мл або 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5 % розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.

Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не повинна перевищувати 5 мг/мл.

Стабільність розчинів

Розчини, що розведені за допомогою 5% глюкози для ін’єкцій або 0,9% розчином натрію хлориду для ін’єкцій, можна зберігати у холодильнику протягом 14 днів без істотної втрати активності. Розчини, розведені переліченими нижче інфузійними рідинами, можна зберігати у холодильнику протягом 96 год:

  • розчин Рінгера з лактатом для ін’єкцій;
  • розчин Рінгера з ацетатом;
  • розчин Рінгера з лактатом для ін’єкцій з 5% розчином глюкози для ін’єкцій.

Введення внутрішньо

Ванкоміцин погано всмоктується після приймання внутрішньо, тому його можна призначати цим способом тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричинених Clostridium difficile.

Розчин для приймання внутрішьно готують додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води.

Отриманий розчин ванкоміцину може застосовуватися пацієнтом перорально або вводитися через носовий зонд у шлунок.

Для поліпшення смаку при прийманні внутрішньо до розчину можна додати звичайний сироп зі смаковими добавками.

Дорослі

Звичайна доза для дорослих становить від 500 мг до 1 г внутрішньо на добу у 3 - 4 прийоми протягом 7 - 10 днів. Добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Діти

Звичайна доза для дітей становить 40 мг/кг маси тіла на добу у 3 - 4 прийоми протягом 7 - 10 днів. Добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Побічні дії

При швидкій внутрішньовенній інфузії Ванколону у пацієнтів може розвинутися анафілактоїдна реакція, проявом якої є шкірні реакції.

Швидке інфузійне введення ванкоміцину може також призвести до припливу крові до верхньої половини тіла, що супроводжується артеріальною гіпотензією та кропив’янкою на обличчі, шиї та кінцівках, м’язового спазму в грудях та спині. Ці реакції зазвичай минають протягом 20 хв, але можуть зберігатися і протягом декількох годин. Подібні явища виникають рідко при повільній інфузії протягом мінімум 60 хв.

Ототоксичність і нефротоксичність є найсерйознішими побічними ефектами, пов’язаними з прийманням ванкоміцину. Через можливість розвитку необоротних змін терапію слід припинити при появі шуму у вухах.

Тяжка ниркова недостатність спостерігається рідко. Ниркова недостатність проявляється підвищенням рівня креатиніну у сироватці і концентрації сечовини в крові. Вона може розвиватися у пацієнтів, які отримують високі дози ванкоміцину. У поодиноких випадках можливий інтерстиціальний нефрит у пацієнтів, які одночасно приймали аміноглікозиди або мали у минулому дисфункцію нирок. При відміні Ванколону функція нирок нормалізується, і азотемія зникає у більшості пацієнтів.

Ванколон може спричинити оборотну нейтропенію, лейкопенію, еозинофілію, тромбоцитопенію, рідко – агранулоцитоз.

На шкірі можуть спостерігатися кропив’янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та васкуліт.

Можуть також відзначатись нудота, блювання, пронос. Тяжка діарея може бути ознакою суперінфекції, спричиненої стійкими мікроорганізмами або псевдомембранозного коліту.

Передозування

Симптоми: можливе посилення описаних побічних ефектів.

Лікування: ефективна гемофільтрація. Терапія симптоматична.

Лікарська взаємодія

Одночасне застосування з нейро- та нефротоксичними лікарськими засобами, особливо етакриновою кислотою, аміноглікозидними антибіотиками, амфотерицином В, бацитрацином, поліміксином В, колістином, віоміцином, нейром’язовими блокуючими агентами і цисплатином, потребує ретельного контролю за пацієнтом.

Одночасне введення ванкоміцину і анестетиків підвищує ризик гіпотензії, еритеми, кропив’янки і свербежу; також може спричинити анафілактоїдні реакції. Частота цих порушень знижується, якщо Ванколон застосовувати у вигляді повільної інфузії перед анестетиком.

Несумісність

Розчин ванкоміцину (розчин, приготовлений шляхом розчинення порошку в стерильній воді для ін’єкцій з подальшим розведенням 0,9% розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози) має низьке значення рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, за винятком тих, сумісність з котрими доведена.

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефало-спориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Препарат є активним відносно грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, у тому числі метицилінрезистентні штами), Streptococcus spp. (включаючи Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae), Enterococcus faecalis, Clostridium spp. (у тому числі Clostridium difficile), Corynebacterium diphtheriae. Розвиток резистентності стафілококів протягом терапії спостерігається рідко. Перехресної стійкості мікроорганізмів до ванкоміцину гідрохлориду та інших антибіотиків помічено не було. Для більшості чутливих до ванкоміцину гідрохлориду мікроорганізмів МПК становить 5 мкг/мл, для Staphylococcus aureus – 10 - 20 мкг/мл.

Фармакокінетика

Внутрішньовенне введення 0,5 г ванкоміцину забезпечує сироваткову концентрацію 33 мкг/мл через годину після введення; після введення 1 г препарату сироваткова концентрація вдвічі вища; найвища концентрація у плазмі становить 20 - 50 мкг/мл та досягається через годину після інфузії. Концентрація ванкоміцину через 12 год після інфузії дорівнює 5 - 10 мкг/мл. Ванкоміцин на 30 - 55% зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбумінами. Він добре проникає в тканини (нирки, печінку, легені, серце, судинні стінки), рідини організму (плевральну, синовіальну, перикардіальну, асцит). Погано проходить через мозкові оболонки в нормі, але добре – при їх запаленні. Ванкоміцин практично повністю виводиться нирками, головним чином, шляхом гломерулярної фільтрації. Приблизно 80 - 90% дози виводиться за один день у незміненому вигляді. Дуже незначна частина ванкоміцину виводиться з жовчю. Загальний кліренс ванкоміцину становить 0,7 - 3,1 мл/с. Середній час напіввиведення ванкоміцину з плазми становить 4 - 6 год у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Протягом перших 24 год після введення приблизно 75% введеної дози виводиться з сечею за допомогою клубочкової фільтрації. Середнє значення плазматичного кліренсу становить 0,058 л/кг/год, ниркового кліренсу – 0,048 л/кг/год. Ознак метаболізму препарату не виявлено. Порушення функції нирок призводить до затримки екскреції ванкоміцину, тому для пацієнтів з порушеннями функції нирок потрібна корекція дози. У хворих з анурією середній період напіввиведення становить 7,5 доби.

Фізико-хімічні властивості

Білого або майже білого кольору ліофілізований порошок.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Особливості застосування

Вводиться тільки в умовах стаціонару!

Препарат може спричиняти тромбофлебіт, частота та тяжкість якого можуть бути зведені до мінімуму за рахунок повільного введення розведеного розчину (2,5 - 5 г/л) та за рахунок змінення місця інфузіi. Ванколон виявляє подразнювальну дію на тканини, його слід вводити лише внутрішньовенно. При внутрішньом’язовому введенні або при екстравазації під час внутрішньовенної інфузії може розвинутись некроз м’яких тканин.

Для того, щоб звести до мінімуму ризик нефротоксичного ефекту при лікуванні хворих з порушеннями функцій нирок або хворих, які одночасно отримують аміноглікозиди, слід проводити моніторинг функцій нирок.

При тривалому лікуванні ванкоміцином або у хворих, які отримують супутню терапію препаратами, котрі можуть спричинити нейтропенію, слід періодично підраховувати кількість лейкоцитів.

Для того, щоб звести до мінімуму ризик ототоксичного ефекту при лікуванні ванкоміцином у високих дозах або при застосуванні його з ототоксичними препаратами, а також при застосуванні ванкоміцину хворим з туговухістю, може знадобитись проведення серії досліджень функції слухового апарату.

Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи крові, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків. Ускладнення при внутрішньовенному введенні можуть бути мінімальними за рахунок проведення 60-хвилинної інфузії ванкоміцину перед анестезією.

Клінічно значуща концентрація ванкоміцину у плазмі крові відмічена у деяких хворих після багаторазового перорального приймання ванкоміцину з метою лікування активного псевдомембранозного коліту, спричиненого С.difficile.

Використання препарату дітьми

При введенні Ванколону дітям раннього віку (особливо недоношеним) доцільно переконатися у наявності бажаної концентрації лікарського засобу в сироватці крові. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків у дітей супроводжується гіперемією.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Невідомо, чи має Ванколон шкідливу дію на плід. Його допустимо призначати у ІІ та ІІІ триместрах вагітності тільки у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Для зниження ризику токсичної дії на плід істотним є пильний контроль за концентрацією ванкоміцину у сироватці крові.

Ванкоміцин виділяється у грудне молоко, тому слід прийняти рішення про призупинення або лікування, або годування груддю, враховуючи при цьому важливість застосування препарату для матері.

Упаковка

По 0,585 г стерильного ліофілізованого порошку ванкоміцину гідрохлориду, в прозорих, безкольорових флаконах зі скла, з гумовою пробкою, алюмінієвим ковпачком.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С, в недоступному для дітей та захищеному від світла місці. Дозволяється зберігання приготовленого розчину протягом 24 годин при кімнатній температурі та 96 годин у холодильнику. Якщо розчинник - розчин глюкози 5 %, то приготовлений розчин має бути використаним протягом 6 годин і протягом 12 годин, якщо розчинник - розчин натрію хлориду 0,9 %.