Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Солерон 100

Міжнародна назва: Amisulpride
Виробник: ТОВ «Фарма Старт», Україна.
АТ Код: АТХ N05A L05
Клінико-фармакологічна група: Антипсихотичні засоби.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: амісульприд;

1 таблетка містить амісульприду 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Показання

Шизофренія.

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.
  • Діагностована або підозрювана феохромоцитома, оскільки описані серйозні випадки артеріальної гіпертензії у пацієнтів із феохромоцитомою, які застосовували антидопамінергічні препарати, включаючи деякі бензаміди.
  • Діагностовані або підозрювані пролактинозалежні пухлини (наприклад пролактин-секретуюча аденома гіпофіза та рак молочної залози).
  • Застосування у комбінації з леводопою .
  • Комбінація з лікарськими засобами, що можуть спричинити torsades de pointes .
  • У комбінації з мехітазином, циталопрамом, есциталопрамом, не-антипаркінсонічними агоністами допаміну (каберголіном, хінаголідом).

Дозування

Препарат застосовують внутрішньо.

Якщо добова доза не перевищує 400 мг, Солерон слід приймати один раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.

При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400 –

800 мг, максимальна добова доза – не більше 1200 мг. Безпечність доз більше 1200 мг/добу достатньо не вивчалась. У зв’язку з цим такі дози застосовувати не слід. Підтримуючу дозу або корегування дози необхідно встановлювати індивідуально, відповідно до реакції пацієнта. Підтримуюче лікування проводять мінімальною ефективною дозою, яка встановлюється індивідуально.

Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендовано призначати препарат в дозі від 50 мг (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг на добу.

Пацієнти літнього віку. Безпека амісульприду у пацієнтів літнього віку оцінювалася в обмеженої кількості пацієнтів. Цей лікарський засіб слід застосовувати у цій підгрупі пацієнтів з особливою обережністю з огляду на ризик розвитку артеріальної гіпотензії та седативних ефектів. У пацієнтів із нирковою недостатністю також може знадобитися зниження дози препарату .

Порушення функції нирок. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв добову дозу необхідно знизити наполовину, а для пацієнтів з кліренсом креатиніну 10-30 мл/хв – до третини.

У зв’язку з недостатніми даними відносно застосування амісульприду пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) рекомендовано проводити ретельний моніторинг стану таких пацієнтів.

Порушення функції печінки. Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушенні функції печінки не потребується.

Діти.

Безпека та ефективність застосування амісульприду для лікування дітей віком від 15 років не встановлені; дані відносно застосування амісульприду підлітками з шизофренією обмежені. Тому застосування амісульприду дітям віком від 15 років не рекомендовано, дітям до 15 років – протипоказано.

Побічні дії

Небажані ефекти класифіковані за частотою відповідно до такої шкали: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідкісні (≥ 1/10 000, < 1/1 000), дуже рідкісні (< 1/10 000), частота невідома (неможливо визначити, виходячи з наявних даних).

У деяких випадках буває складно розрізнити побічні реакції та симптоми основного захворювання.

З боку нервової системи: дуже часто – екстрапірамідні симптоми (в тому числі тремор, ригідність, гіпертонус, гіперсалівація, акатизія, гіпокінезія, дискінезія). Інтенсивність цих симптомів зазвичай помірна, вони частково оборотні без відміни препарату при призначенні антихолінергічної антипаркінсонічної терапії. Частота розвитку екстрапірамідних симптомів, залежних від дози препарату, дуже низька у хворих, які приймають препарат у дозі 50-300 мг/добу для усунення переважно негативних симптомів; часто – сонливість вдень; гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм), що не потребує відміни препарату та проходить при застосуванні антихолінергічних антипаркінсонічних засобів; нечасто – пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами переважно язика та/або мімічних м’язів обличчя, розвивається зазвичай при тривалому застосуванні препарату (антихолінергічні антипаркінсонічні засоби при цьому неефективні, вони можуть спричиняти посилення симптомів); судоми; частота невідома – злоякісний нейролептичний синдром, іноді з летальним наслідком.

Психічні порушення: часто – безсоння, тривога, ажитація, фригідність; частота невідома – сплутаність свідомості.

Ендокринні порушення: часто – оборотне підвищення рівня пролактину в сироватці крові (проходить після відміни препарату), що може спричинити галакторею, аменорею, гінекомастію, набухання молочних залоз, порушення ерекції.

Порушення метаболізму: часто – збільшення маси тіла; нечасто – гіперглікемія; частота невідома - гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія.

З боку травного тракту: часто – запор, нудота, блювання, сухість у роті.

З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія; нечасто – брадикардія; частота невідома – подовження інтервалу QТ на ЕКГ; шлуночкова аритмія типу мерехтіння-тріпотіння та шлуночкова тахікардія, що можуть призвести до фібриляції шлуночків і зупинки серця; раптовий летальний наслідок . Венозна тромбоемболія, у т. ч. емболія легеневої артерії (іноді летальна) та тромбоз глибоких вен, спостерігались при застосуванні антипсихотичних засобів.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – підвищення активності ферментів печінки, головним чином трансаміназ.

З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції.

З боку шкіри і підшкірних тканин: частота невідома - кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

Інші: синдром відміни у новонароджених.

Передозування

Дотепер даних, що стосуються гострого передозування амісульприду, мало. Зареєстровані ознаки та симптоми в основному є результатом посилення фармакологічної активності, що клінічно проявляється запамороченням, сонливістю, седативним ефектом, артеріальною гіпотензією, екстрапірамідними симптомами, кома. Були повідомлення про летальні випадки при застосуванні амісульприду, переважно при одночасному застосуванні з іншими психотропними засобами.

Специфічний антидот амісульприду невідомий.

При гострому передозуванні слід визначити, чи застосовували одночасно інший лікарський засіб, і вжити відповідних заходів: підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо моніторинг серцевої діяльності (небезпека подовження інтервалу QT) до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним оскільки амісульприд слабко діалізується.

Лікарська взаємодія

Протипоказані комбінації.

Препарати, які можуть викликати піруетну шлуночкову тахікардію:

  • антиаритмічні засоби класу Ia, такі як хінідин, дизопірамід;
  • антиаритмічні засоби класу III, такі як аміодарон, солатол;
  • інші препарати, такі як бепридил, цизаприд, сультоприд, тіоридазин, метадон, в/в еритроміцин, в/в вінкаміцин, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин.

Леводопа: взаємний антагонізм між леводопою та нейролептиками. Протипоказання щодо одночасного застосування леводопи з амісульпридом базується лише на фармакологічній дії обох сполук: обидві діють на допамінові рецептори; таким чином, реципрокний антагонізм обох сполук може призвести до потенційної неефективності обох препаратів.

Комбінації, які не рекомендуються.

Амісульприд може посилити вплив алкоголю на центральну нервову систему.

Препарати, які посилюють ризик розвитку піруетної шлуночкової тахікардії або можуть подовжувати інтервал QT:

  • препарати, які індукують брадикардію, такі як бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які індукують брадикардію, наприклад, дилтіазем та верапаміл, клонідин, гвайфенезин; препарати наперстянки;
  • препарати, які індукують гіпокаліємію: гіпокаліємічні діуретики, стимулюючі послаблюючі засоби, в/в амфотерицин В, глюкокортикоїди, тетракозактиди. Гіпокаліємію необхідно коригувати;
  • нейролептики, такі як пімозид, галоперидол; іміпрамінові антидепресанти; літій.

Комбінації, які необхідно враховувати.

Депресанти центральної нервової системи, включаючи наркотичні засоби, анальгетики, седативні антигістамінні блокатори Н1-рецепторів, барбітурати, бензодіазепіни та інші анксіолітики, клонідин та похідні.

Антигіпертензивні препарати та інші гіпотензивні засоби.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Його фармакодинамічні властивості характеризуються селективним і превалюючим спорідненням з рецепторами D 2 і D 3 лімбічної системи. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну та іншими нейрорецепторами, такими як рецептори гістаміну, холінергічні та адренергічні рецептори. При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює перевагу антипсихотичних ефектів амісульприду над його екстрапірамідними ефектами. У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D 2 -/D 3 -рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії. Відомо, що у дослідженні, в якому проводилося порівняння з галоперидолом, амісульприд значно більшою мірою, ніж галоперидол, полегшував вторинні негативні симптоми у пацієнтів з гострою шизофренією.

Фармакокінетика

Після прийому амісульприду відзначається два абсорбційних піки: один досягається швидко, через годину після введення дози, а другий – через 3-4 години. Концентрація в плазмі крові становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг. Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг. Оскільки зв’язування з білками плазми є низьким (16 %), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна. Абсолютна біодоступність становить 48 %. Амісульприд метаболізує слабко: були виявлені два неактивних метаболіти, на які припадає приблизно 4 % від усієї застосованої кількості препарату. Кумуляції амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. Період напіввиведення амісульприду дорівнює приблизно 12 годинам після перорального прийому. Амісульприд виводиться у незмінному вигляді із сечею. Нирковий кліренс становить приблизно 330 мл/хв. Багата вуглеводами їжа достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), Tmax (час досягнення максимальної концентрації) і Cmax (максимальна концентрація) амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після вживання жирної їжі. Ефект цих змін під час лікування амісульпридом невідомий. Печінкова недостатність. Оскільки амісульприд незначною мірою підлягає метаболізму, необхідності знижувати дозу для хворих із печінковою недостатністю немає. Ниркова недостатність. У хворих із нирковою недостатністю період напіввиведення не змінюється, тоді як системний кліренс знижується у 2,5-3 рази. AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірно вираженій недостатності – майже у 10 разів. Практичний досвід обмежений і даних про дози 50 мг немає. Амісульприд слабо піддається діалізу. Хворі літнього віку. Наявні фармакокінетичні дані для пацієнтів віком від 65 років свідчать про те, що після однієї дози 50 мг Cmax, T1/2 і AUC зростають на 10-30 %. Дані щодо прийому повторних доз відсутні.

Фізико-хімічні властивості

таблетки круглої форми, з двоопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору, з рискою.

Особливості застосування

Злоякісний нейролептичний синдром. Як і при застосуванні інших нейролептиків, при лікуванні амісульпридом можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому (який може призвести до летальних наслідків), що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази у сироватці крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи амісульприд, необхідно відмінити.

Подовження інтервалу QT. Амісульприд може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QТ на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тріпотіння шлуночків. Ризик розвитку серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку вродженого або набутого подовженого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТ).

Якщо клінічна ситуація дозволяє, перед застосуванням препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія менше 55 уд/хв; порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємія; вроджений подовжений інтервал QТ; одночасне застосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (< 55 уд/хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QТ .

Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.

Мозковий інсульт. Існують дані, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, яких лікували деякими атиповими антипсихотиками, спостерігався підвищений ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм, що лежить в основі такого підвищеного ризику, невідомий. Не може бути виключений підвищений ризик, пов’язаний з іншими антипсихотичними засобами, і для інших груп хворих. У випадку наявності у пацієнтів фактора ризику інсульту головного мозку цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти літнього віку з деменцією. У пацієнтів літнього віку з психозом, що пов'язаний з деменцією, які приймають антипсихотичні засоби, збільшується ризик летального наслідку. Результати досліджень, проведених серед хворих, які приймали переважно атипові антипсихотичні засоби, показали, що у порівнянні з плацебо ризик летального наслідку підвищився у 1,6-1,7 раза. Хоча причини летального наслідку під час клінічних досліджень, що проводилися з атиповими антипсихотичними засобами, були різними, більшість летальних випадків були або з кардіоваскулярних (наприклад серцева недостатність, раптовий летальний наслідок), або з інфекційних (наприклад пневмонія) причин. Доступні дані вказують на те, що традиційні антипсихотичні засоби можуть підвищувати летальність, як і атипові антипсихотичні засоби. Роль антипсихотичних засобів і особливостей організму хворого у підвищенні летальності залишається нез’ясованою.

Венозні тромбоемболії. При застосуванні антипсихотичних засобів були зареєстровані випадки венозних тромбоемболій (ВТЕ). Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають набуті фактори ризику ВТЕ, то перед початком лікування препаратом Солерон або на фоні такого лікування слід визначити можливі фактори ризику ВТЕ та застосувати запобіжні заходи.

Рак молочної залози. Амісульприд може підвищувати рівні пролактину. У зв’язку з цим призначати амісульприд пацієнтам з наявністю раку молочної залози у особистому або сімейному анамнезі потрібно з обережністю, а під час терапії даним лікарським засобом необхідний ретельний нагляд.

Гіперглікемія. Повідомлялося про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози та розвитку чи загострення цукрового діабету у пацієнтів, які лікувалися деякими антипсихотичними препаратами, у т. ч. з амісульпридом .

Необхідно проводити клінічний та лабораторний моніторинг відповідно до діючих рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Солерон. Особливу увагу слід приділити пацієнтам із цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку цукрового діабету. При виявленні гіперглікемії, пов’язаної із застосуванням препарату, необхідно розглянути питання про відміну препарату.

Судоми. Амісульприд може знижувати судомний поріг, тому необхідне особливе спостереження за пацієнтами із судомами в анамнезі, які приймають Солерон.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок дозу необхідно зменшити або розглянути можливість іншого лікування . Дані відносно пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю відсутні.

Пацієнтам літнього віку Солерон, як і інші нейролептики, слід застосовувати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту. Для таких пацієнтів може бути необхідним зменшення дози препарату через порушення функції нирок.

Необхідно з особливою обережністю застосовувати Солерон при хворобі Паркінсона, оскільки він може призвести до погіршення перебігу захворювання. Амісульприд слід застосовувати лише при неможливості уникнення лікування нейролептиками.

Синдром відміни. Після різкої відміни високих доз антипсихотичних засобів були описані випадки синдрому відміни. Повідомлялося про розвиток мимовільних рухових порушень (таких як акатизія, дистонія, дискінезія). У зв’язку з цим доцільним є поступова відміна амісульприду.

Інше. При застосуванні антипсихотиків, у тому числі амісульприду, повідомлялося про розвиток лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу. Підвищення температури тіла або інфекції нез’ясованої етіології можуть вказувати на лейкопенію і вимагати негайного гематологічного дослідження.

Не рекомендується застосовувати цей лікарський засіб у комбінації з алкоголем, допамінергічними протипаркінсонічними засобами, протипаразитарними засобами, які здатні провокувати torsades de pointes; з метадоном, леводопою, іншими нейролептиками або препаратами, що здатні провокувати torsades de pointes .

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Відомо, що амісульприд не показав репродуктивної токсичності у ході досліджень на тваринах. Спостерігалося зниження фертильності, пов’язане із фармакологічними ефектами лікарського засобу (ефект, опосередкований пролактином). Не виявлено тератогенних впливів амісульприду.

Клінічні дані щодо застосування амісульприду у період вагітності обмежені. Відповідно, і безпека його застосування у період вагітності не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується, за винятком випадків, коли перевага перевищує ризик. Якщо амісульприд застосовують у період вагітності, у новонароджених можуть проявитися побічні ефекти амісульприду. При застосуванні в ІІІ триместрі вагітності у новонароджених можливе виникнення побічних реакцій, таких як екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни, з різним ступенем тяжкості та різною тривалістю після народження. Повідомлялося про такі побічні реакції, як збудження, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або утруднення під час годування. У зв’язку з цим необхідний ретельний моніторинг стану новонароджених.

Годування груддю. Невідомо, чи проникає амісульприд у грудне молоко, тому годування груддю протипоказане.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Хворих, особливо тих, які керують автомобілем або іншими механізмами, необхідно попередити про ризик розвитку сонливості у зв’язку із застосуванням цього лікарського засобу .

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1, 3 або 6 блістерів у пачці з картону.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 ˚С.