Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Скоприл Плюс

Виробник: Алкалоїд АД-Скоп’є.
АТ Код: АТХ C09B A03
Клінико-фармакологічна група: Комбіновані препарати ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Лізиноприл і діуретики.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діючі речовини: лізиноприл (lisinopril) + гідрохлоротіазид (hydrochlorothiazide);

1 таблетка містить лізиноприлу 20 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату 21,780 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат безводний, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, повідон, заліза оксид коричневий 75 (Е 172).

Показання

М’яка та помірна артеріальна гіпертензія, яка потребує комбінованої терапії.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючих речовин, компонентів препарату, інших інгібіторів АПФ і похідних сульфонаміду.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений попереднім застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Анурія, аортальний стеноз або гіперкаліємія.

Стеноз мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.

Сімптомна гіперурикемія (подагра).

Кардіогенний шок.

Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69).

Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Одночасне призначення з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом.

Первинний гіперальдостеронізм.

Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв.) та печінки.

Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

Дозування

Дози призначати індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану. Рекомендована початкова доза лізиноприлу для дорослих – від 5 до 10 мг на добу. Подальша корекція дози залежить від досягнення клінічного ефекту, зазвичай стабільний терапевтичний ефект спостерігається після 2-4 тижнів застосування препарату. Рекомендована підтримуюча доза – 1 таблетка Скоприл плюс® 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки 1 раз на добу. Застосовувати внутрішньо незалежно від прийому їжі.

Дана доза (1 таблетка Скоприл плюс®, що містить 20 мг лізиноприлу) не підходить на початкових етапах підбору дози (в 5 мг) оскільки не пристосована для поділу на 4 рівні частини з адекватним розподілом діючої речовини в кожній із цих частин.

При нирковій недостатності у зв’язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Скоприл плюс® не слід застосовувати як початкову терапію у цієї групи пацієнтів.

Скоприл плюс® можна застосовувати у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-80 мл/хв. лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду можуть бути досягнуті таблетками Скоприл плюс®.

Попередня сечогінна терапія. Після застосування початкової дози препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. У разі можливості сечогінна терапія має бути припинена за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом.

Пацієнти літнього віку. Ефективність лізиноприлу була однаковою при його призначенні у пацієнтів літнього віку (65 років або старше), як і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна відносно зниження артеріального тиску діастоли, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. У клінічних дослідженнях вік не впливал на переносимість лізиноприлу.

Діти.

Немає даних про безпеку і ефективність застосування препарату у дітей, тому Скоприл плюс® протипоказано застосовувати у цій категорії пацієнтів.

Побічні дії

На тлі застосування окремих компонентів повідомлялося про побічні реакції, які потенційно можуть розвиватися і на тлі застосування препарату Скоприл плюс®.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом і іншими інгібіторами АПФ.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк; аутоімунне захворювання.

З боку системи крові і лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, збільшення лімфатичних вузлів та аутоімунна хвороба.

Метаболічні та пов'язані з харчуванням порушення: гіпоглікемія.

З боку нервової системи і психіки: запаморочення, головний біль, непритомність, парестезія, вертиго, зміна смаку, порушення сну, зміна настрою, сплутаність свідомості, депресія, дезорієнтація, порушення рівноваги, порушення нюху.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичний гіпотензивний ефект (включаючи ортостатичну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можлива поява вторинної до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів із підвищеним ризиком захворювання, відчуття серцебиття і тахікардія, феномен Рейнода, гіперемія обличчя.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічна альвеолярна/еозинофільна пневмонія, задишка, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травної системи: пронос, блювання, нудота, запор, зменшення апетиту, диспепсія, абдомінальний біль, розлади шлунка, сухість у роті, глосит, панкреатит, кишкова ангіоедема.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення печінкових ферментів та рівня білірубіну в сироватці крові, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність*.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язові спазми.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: шкірне висипання і свербіж, ангіоневротичний набряк (обличчя, губ, язика, голосових зв'язок і набряк гортані); кропив'янка, гіперемія шкіри, облисіння, псоріаз, посилене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функцій нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія, протеїнурія.

З боку репродуктивної системи та грудних залоз: імпотенція, гінекомастія.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

Загальний вплив на організм у цілому: втома, астенія, біль у грудях.

Лабораторні показники: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

*Дуже рідко мали місце повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнтам, у яких на тлі терапії розвинулася жовтяниця або виникло значне підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити застосування препарату і пройти належне медичне обстеження.

**Комплекс симптомів може включати одну або більше ознак: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (ПАНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

Інфекції і інвазії: сіаладеніт.

З боку системи крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення діяльності кісткового мозку.

Метаболічні та пов'язані з харчуванням порушення: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення балансу електролітів (включаючи гіпонатріємію, гіпокаліємію, гіпохлоремічний алкалоз і гіпомагніємію, гіперкальціємію), збільшення холестерину і тригліцеридів; подагра, втрата апетиту.

З боку психіки: занепокоєння, депресія, зміни настрою, порушення сну, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія, сплутаність свідомості.

З боку органів зору: тимчасово розфокусований зір, ксантопсія.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку серця: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку судин: некротизуючий ангиніт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес, що включає пневмонію та набряк легень.

З боку травної системи: сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання, запор.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит, холецистит, біль, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: реакції фоточутливості, висипання, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака і реактивація шкірного вовчака, кропив'янка, анафілактична реакція, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

З боку кістково-м'язової системи: м'язові спазми, м'язова слабкість.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: ниркова дисфункція, інтерстиціальний нефрит.

З боку статевих органів: статеві розлади.

Загальний вплив на організм у цілому: втома, гарячка, виснаження.

Передозування

Лізиноприл.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.

Гідрохлоротіазид.

Симптоми, зумовлені передозуванням гідрохлоротіазиду: надмірний діурез, пригнічення свідомості (у тому числі кома), судоми, парез, аритмія, ниркова недостатність.

Симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). У разі супутнього застосування препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищить ризик виникнення аритмії.

Лікування. Рекомендується в/в введення фізіологічного розчину. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід вкласти в положення на спину з піднятими ногами. Можливе введення інфузії ангіотензину II і в/в введення катехоламінів. Якщо препарат був застосуванни недавно, слід прийняти заході, направлені на елімінацію лізиноприлу (стимулювання блювання, промивання шлунка, введення адсорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл можна вивести з організму шляхом гемодіалізу. Терапія із застосуванням стимуляторів серцевої діяльності показана в разі виникнення брадикардії, стійкої до лікування іншими терапевтичними засобами. Основні показники стану організму, електролітний баланс плазми крові і концентрації креатиніну підлягають постійному моніторингу. Брадикардія або вагальні реакції можуть бути усунені вживанням атропіну.

Лікарська взаємодія

Подвійна блокада ренін- ангіотензин -альдостеронової системи. Подвійна блокада ренін- ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або прямими інгібіторами реніна (наприклад, аліскіреном) асоційована з підвищеним ризиком гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією цими лікарськими засобами. Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і електролітний баланс у хворих, що одержують лізиноприл і інші лікарські засоби, які впливають на РААС. Не застосовувати одночасно аліскірен і лізиноприл пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати вживання аліскірена і лізиноприла пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1,7Зм2).

Препарати літію. При одночасному вживанні літію з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і токсичності. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати і інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність вживання даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно контролювати.

Добавки калію. Виведення калію з організму на тлі застосування тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприла. Вживання добавок калію, калійзберігаючих засобів або замінників солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або цукровим діабетом, може призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. При одночасному застосуванні препарату Скоприл плюс® з вищезгаданими речовинами необхідне обережне застосування та регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Лікарські засоби, що спричиняють тахікардію за типом пірует. У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії одночасне вживання гідрохлоротіазиду і препаратів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу пірует, у тому числі деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби і інші препарати, слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид застосувати одночасно з препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

  • антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
  • деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
  • інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Трициклічні антидепресанти, антипсихотики, анестетики. Комбінація з інгібіторами АПФ може спричинити постуральну гіпотензію, а також посилити виведення електролітів, зокрема калію, і у такий спосіб посилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Барбітурати або наркотики. Можуть спричинити посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)/ протиревматичні препарати. Тривале вживання НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) може зменшувати гіпотензивну дію інгібітору АПФ. Одночасне вживання НПЗП і інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай зворотний. У окремих випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у хворих із порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку і у пацієнтів з дегідратацією.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Симпатоміметики. Можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ; для отримання бажаного ефекту пацієнтам слід перебувати під ретельним наглядом.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне вживання інших антигіпертензивних препаратів може підвищити гіпотензивну дію лізиноприлу-гідрохлоротіазиду. Одночасне вживання гліцерилтрінітрату і інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково понизити артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Препарат можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами під наглядом лікаря.

Антидіабетичні препарати. Лізиноприл може знижувати стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, а гідрохлоротіазид може знижувати ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, що може призвести до ризику гіперглікемії через зниження рівня глюкози в крові. Цілком ймовірно, що дане явище відбувається впродовж перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Одночасне вживання інгібіторів АПФ і алопуринолу підвищує ризик пошкодження нирок і може призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, глюкокортикоїди, адренокортикотроп-ний гормон або стимулюючі послаблюючі. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію у сироватці крові внаслідок зниженого виведення.

Серцеві глікозиди. Токсичність наперстянки може збільшитися через гіпокаліємію, спричинену тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Присутність аніонообмінних смол призводить до зниження абсорбції гідрохлоротіазиду. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв'язуються з гідрохлоротіазидом і знижують його абсорбцію із шлунково-кишкового тракту. Тому препарат Скоприл плюс® слід застосовувати принаймні за 1 годину або через 4–6 годин після прийому цих лікарських засобів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Тіазиди можуть підвищити чутливість до тубокурарину.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з триметопримом збільшує ризик розвитку гіпокаліємії.

Соталол. Одночасне застосування з діуретиками може спричинити гіпокаліємію.

Циклоспорин. У комбінації з інгібіторами АПФ збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитостатичні або імуносупресивні препарати або прокаїнамід. Можуть призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Пресорні аміни, наприклад, епінефрин (адреналін). Знижується реакція пресорних амінів, але це недостатньо для того, щоб виключити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь збільшує гіпотензивний ефект будь-якого антигіпертензивного препарату.

Антациди. Спричиняють зниження біодоступності інгібіторів АПФ.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Інші засоби. При одночасному застосуванні з індометацином знижується антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс®. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що викликають постуральну гіпотензію, також може посилитися антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс®.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, пригнічує утворення ангіотензину II, спричиняє вазодилатацію та зниження АТ. Незважаючи на те, що лізиноприл є антигіпертензивним препаратом, навіть у пацієнтів із артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом призводить до вираженішего зниження АТ. Лізиноприл знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом. Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик, що володіє антигіпертензивними властивостями. Застосування гідрохлоротіазиду в монотерапії призводить до збільшення секреції реніну.

Фармакокінетика

Лізиноприл повільно і не повністю абсорбується після застосування внутрішньо. Присутність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію. Повне виведення препарату відбувається повільніше у пацієнтів літнього віку. Час досягнення максимальної концентрації (Cmax) лізиноприлу після застосування досягається впродовж 6-8 годин. Об'єм всмоктування лізиноприлу становить близько 25 %. Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові. У пацієнтів з нирковою недостатністю розподіл лізиноприлу аналогічний, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, при рівні клубочкової фільтрації 30 мл/хв. або нижче. Лізиноприл проникає через гематоенцефалічний бар'єр у незначній мірі. Лізиноприл не піддається значному метаболізму і виводиться в основному нирками в незміненому стані. Немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко. При повторному дозуванні період напіввиведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин. Гідрохлоротіазид. Швидко абсорбується після застосування внутрішньо. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми крові. Розподіл гідрохлоротіазиду істотним чином обмежений в організмі, позаклітинній рідині і нирках. Проникає через плацентарний бар'єр, але не через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид практично не метаболізується. Згідно спостережень за рівнем гідрохлоротіазиду в плазмі крові впродовж 24 годин було відмічено, що його період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години. Не менше 61 % застосованної дози гідрохлоротіазиду виводиться нирками у незміненому стані впродовж 24 годин. Він проникає крізь плаценту та екскретується у грудне молоко.

Фізико-хімічні властивості

круглі, двоопуклі таблетки кремовато-фіолетового кольору, з рискою з одного боку.

Особливості застосування

Артеріальна симптоматична гіпотензія. У деяких пацієнтів при антигіпертензивній терапії можливі прояви симптоматичної гіпотензії. Рідко зустрічається у пацієнтів з м’якою артеріальною гіпертензією через присутність водно-електролітного дисбалансу (обезводнення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія), попередньої сечогінної терапії, безсольової дієти, діалізу або діареї, блювання або у пацієнтів із важкою ренін-залежною гіпертензією. У даних пацієнтів потрібно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

Пацієнтам, що мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії і в період корекції дози слід знаходитися під ретельним спостереженням. Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску (АТ) може призвести до інфаркту міокарду або інсульту.

При артеріальній гіпотензії пацієнт має перебувати у положенні лежачи; у разі необхідності слід ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об'єму крові і артеріального тиску (АТ) необхідне зниження дози або перехід на монотерапію однією з активних речовин препарату. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. впродовж більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском, застосування лізиноприлу може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Але даний ефект очікуваний і не є причиною відміни лікування. При виникненні симптоматичної гіпотензії може бути необхідне зниження дози або припинення лікування препаратом.

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка.

З обережністю призначати пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярним захворюванням, оскільки виражене зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярного інсульту.

Порушення функціи нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Скоприл плюс® не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв.), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функцій нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові и креатиніну сироватки крові, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів із нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз, під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, впродовж перших кількох тижнів терапії препаратом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом, слід припинити застосування комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Стан після пересадки нирок. Оскільки даних про вживання препарату у хворих після пересадки нирок немає, не рекомендується його вживання у даної групи пацієнтів.

Пацієнти на гемодіалізі. Скоприл плюс® не рекомендується пацієнтам з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі. Часті випадки анафілактичних реакцій спостерігалися також у пацієнтів, що знаходяться на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69), які одночасно застосовували інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ЛПНЩ. У пацієнтів, що знаходяться на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) за допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко проявлялись загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для уникнення цих реакцій перед кожною процедурою аферезу слід тимчасово припиняти застосування інгібіторів АПФ.

Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресивним захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового і електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому. Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (інколи) летального результату. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, в яких на тлі прийому препарату розвинулася жовтяниця або відмічено виражене підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів в ході проведення обширного хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Може знадобитися регулювання доз антидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть знизити виділення кальцію з сечі і спричинити нестійке та незначне підвищення сироваткового кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоїдизм. Тіазиди мають бути відмінені перед виконанням функціональних тестів паращитовидної залози.

Збільшення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов'язане з тіазидною сечогінною терапією. Терапія тіазидними діуретиками може прискорити гіперурикемію і/або подагру у певних пацієнтів. Проте, лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти, і таким чином, може зменшити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Водно-електролітний дисбаланс. У хворих, що приймають терапію діуретиками слідує через певні інтервали часу слід проводити визначення рівнів електролітів у плазмі крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид можуть призвести до порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). Застережливими ознаками водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, м'язові болі або судоми, м'язова втома, гіпотонія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота або блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не вимагає лікування. Тіазіди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, що отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, відзначалося підвищення вмісту калію у плазмі крові. Група ризику з розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто застосовує одночасно калійзберігаючі діуретики, вживає харчові добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, і тих пацієнтів, які застосовують інші лікарські засоби, здатні спричинити підвищення калію у плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів вважається за необхідне, рекомендується регулярний контроль калію у плазмі крові.

Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, що застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, впродовж перших тижнів лікування інгібіторами АПФ слід контролювати концентрації глюкози в крові.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані зустрічалися рідко у пацієнтів, що застосовували інгібітори АПФ, включаючи і лізиноприл. Це може статися у будь-який час, у таких випадках застосування препарату Скоприл плюс® слід терміново припинити і призначити відповідний контроль до повного зникнення симптомів.

Навіть у тих випадках, коли має місце лише набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Коли настає ураження язика, надгортанника або гортані, можлива обструкція дихальних шляхів, тому потрібна відповідна терапія. Вона може включати призначення епінефрину і/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Хворий повинен знаходитися під ретельним медичним спостереженням до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з терапією інгібітором АПФ, можуть потрапити в групу ризику розвитку ангіоневротичного набряку, отримуючи інгібітор АПФ.

У пацієнтів, що знаходяться на терапії тіазидами, можуть з'явитися реакції підвищеної чутливості (з або без наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми). При застосуванні тіазидів можливе загострення або активація системного червоного вовчака.

Анафілактоїдні реакції при перетинчастокрилій десенсибілізації (Hymenoptera Desensitisation). У пацієнтів, що застосовують інгібітори АПФ впродовж десенсибілізації з перетинчастокрилою отрутою (наприклад, бджолина або осина отрута), рідко спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібітору АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії і анемії у пацієнтів, що отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнювальних чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зникають при припиненні застосування інгібіторів АПФ. У пацієнтів з колагенозом судин, одержуючих терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або що мають поєднання цих ускладнюючих чинників, особливо на тлі вже існуючого порушення функцій нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких з таких хворих розвивалися серйозні інфекції, які в декількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприла слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а хворому слід порекомендувати повідомляти про всі ознаки інфекцій.

Раса. Частота розвитку ангіоневротичного набряку на тлі вживання інгібіторів АПФ вище у представників етнічної групи афроамеріканців порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати АТ у представників етнічної групи афроамеріканців порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової АГ у цих пацієнтів.

Кашель. Характерний непродуктивний, постійний кашель спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, який зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, потрібно диференціювати від кашлю при інших захворюваннях.

Безсольова дієта. Слід призначати з обережністю пацієнтам, що перебувають на безсольовій дієті.

Препарати літію. Слід уникати поєднання застосування інгібіторів АПФ і препаратів літію.

Антидопінг тест. Гідрохлоротіазид, що міститься у цьому препараті, може призвести до позитивного аналітичного результату в тесті антидопінгу.

Лабораторні показники. Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтвержується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Вживання інгібіторів АПФ у II і III триместрі вагітності, як відомо, спричиняє фетотоксичні ефекти у людини (зниження функцій нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо в III триместрі вагітності застосовувалися інгібітори АПФ, рекомендується ультразвуковий моніторинг кісток черепа і функцій нирок. Новонародженим, матері яких застосовували інгібітори АПФ, слід знаходитися під ретельним спостереженням у зв'язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії.

Застосування протипоказано у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Унаслідок можливого розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення і втома, особливо на початку терапії і залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, препарат Скоприл плюс® може слабо або помірно впливати на швидкість реакції. Тому слід утриматися від управління транспортними засобами і роботі з іншими механізмами. Цей ризик підвищується, якщо застосування препарату Скоприл плюс® поєднувати з вживанням алкоголю.

Використання вагітними або при годуванні груддю

). Період годування груддю.Дитячий вік.

Упаковка

По 10 таблеток в блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Зберігати в оригинальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.