Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Силада

Міжнародна назва: Sildenafil
Виробник: Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз – відповідальний за випуск серії.
АТ Код: АТС G04B E03
Клінико-фармакологічна група: Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Силденафіл.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: sildenafil;

1 таблетка містить силденафілу 25 мг, 50 мг, 100 мг у формі силденафілу цитрату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, коповідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, сахарин натрію, індигокармін (Е 132) алюмінієвий лак.

Показання

Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії силденафілу потрібне сексуальне збудження.

Протипоказання

Підвищена чутливість до силденафілу або до будь-якої допоміжної речовини.

Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.

Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не повинні застосовуватися пацієнтами, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).

Прийом силденафілу протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітору ФDE5 чи ні.

Застосування препарату протипоказано таким підгрупам пацієнтів, у яких безпека силденафілу не вивчалася: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (деякі з цих пацієнтів мають генетичні дефекти ретинальних фосфодіестераз).

Дозування

Таблетки призначені для перорального прийому. Для реалізації ефекту силденафілу необхідне статеве збудження.

Застосування дорослим. Рекомендована доза для дорослих становить 50 мг, яку приймають, за необхідності, приблизно за 1 годину до сексуальних дій. Враховуючи ефективність і переносимість, дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована частота прийому - один раз на добу. Активність силденафілу може виявлятися через більший проміжок часу при прийомі з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30 - 80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування у пацієнтів, які отримують інші види лікування. Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, не рекомендується перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Початкова доза 25 мг повинна рекомендуватися пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії альфа-блокаторами до застосування силденафілу. Крім того, слід розпочати застосування препарату з найменших доз.

Застосування пацієнтами літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дози не потрібна.

Побічні дії

У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували рекомендовані дозові схеми, відмічались побічні реакції з частотою приблизно 1 %. Побічні явища були транзиторними, легкими та помірними, а їх частота і тяжкість зростали зі збільшенням дози. У дослідженнях з фіксованою дозою диспепсія (12 %) і порушення зору (11 %) частіше виникали при дозі 100 мг, ніж при більш низьких дозах. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.

Дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100 і < 1/10), непоширені (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10 000 і < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невідомі (не можна оцінити із доступних даних).

З боку нервової системи: дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення.

З боку органа зору: поширені – аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір).

З боку серцево-судинної системи: дуже поширені – вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття).

З боку дихальної системи: поширені – риніт (закладеність носа).

З боку травного тракту: поширені – диспепсія.

При застосуванні силденафілу в дозах, що перевищують рекомендовані, були повідомлення про м’язовий біль.

У післяреєстраційний період спостерігалися нетипові або малорозповсюджені реакції при застосуванні препарату:

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання);

з боку нервової системи: епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу;

з боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія або гіпертензія, синкопе, носові кровотечі, шлуночкова аритмія, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця, епістаз, непритомність, цереброваскулярний крововилив, транзиторний напад ішемії;

з боку травного тракту: блювання;

з боку органа зору: біль в очах, почервоніння очей;

з боку шкіри: висипання;

з боку репродуктивної системи: пролонгована ерекція та/або пріапізм.

При постмаркетингових спостереженнях у пацієнтів, які приймали силденафіл, були повідомлення про такі побічні явища з невстановленою частотою:

порушення зору: неартеріальна передня ішемічна оптична нейропатія, судинна оклюзія сітківки, дефекти полів зору;

порушення слуху: раптова глухота. Раптове зниження або втрату слуху зафіксовано у невеликої кількості випадків при постмаркетинговому спостереженні і в клінічних дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл.

Передозування

У дослідженнях на здорових добровольцях при разовому прийомі препарату у дозах до 800 мг небажані ефекти були подібними до тих, які спостерігалися при більш низьких дозах силденафілу, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.

Лікування: симптоматична терапія. Діаліз не може прискорити виведення препарату, оскільки силденафіл міцно зв’язаний з білками плазми і не виводиться з сечею.

Лікарська взаємодія

Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується, головним чином, цитохромом Р450 (CYP), а саме: його ізоформами ЗА4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.

Дослідження in vivo: показано зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторами CYP ЗА4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Одночасний прийом циметидину (800 мг) та силденафілу у дозі 50 мг спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.

Коли призначали разову дозу 100 мг силденафілу з еритроміцином, специфічним інгібітором CYP ЗА4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібітором CYP ЗА4, призводив до збільшення максимальної концентрації силденафілу в плазмі (Сmax) на 140 %, площі під кривою «концентрація-час» (AUC) – на 210 %. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібітори CYP ЗА4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.

Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450 (500 мг двічі на добу), із силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) Сmax силденафілу і 1000 % збільшення (в 11 разів) AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу в плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для осіб, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, його концентрація в плазмі не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта і препарат мав добру толерантність.

Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на AUC, Cmax, Tmax, швидкість виведення силденафілу або його основних метаболітів не доведено.

Вплив силденафілу на інші препарати. Дослідження in vitro: силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме: 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та ЗА4. При застосуванні його в рекомендованих дозах малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.

Дослідження in vivo: силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах із силденафілом протипоказане.

Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався у хворих на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), простежувалося додаткове зниження артеріального тиску в лежачому положенні на 7/7, 9/5 і 8/4 мм рт.ст. відповідно та в стоячому положенні на 6/6 , 11/4 і 4/5 мм рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали пацієнтам одночасно, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокатори, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.

Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.

Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз, саквінавіру та ритонавіру, які є інгібіторами CYP3A4.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивний ефект алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).

Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на артеріальну гіпертензію. Середня величина додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 мм рт.ст. – діастолічного.

Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Силденафіл застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. Препарат являє собою цитратну сіль силденафілу, селективний інгібітор цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5). Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у звільненні окису азоту (NO) в кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклазу, що спричиняє підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), розслаблення гладких м’язів кавернозного тіла і посилення припливу до них крові. Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефективність окису азоту (NO), пригнічуючи фосфодіестеразу типу 5 (ФДЕ5), що відповідає за деградацію цГМФ у кавернозному тілі. Коли при сексуальній стимуляції відбувається локальне вивільнення NO, пригнічення ФДЕ5 силденафілом спричиняє підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі, внаслідок чого настає розслаблення гладких м’язів і посилюється приплив крові до кавернозного тіла. Застосування силденафілу у рекомендованих дозах неефективне при відсутності сексуальної стимуляції. Дослідження in vitro продемонстрували, що силденафіл є селективним відносно ФДЕ5. Його інгібуючий вплив на ФДЕ5 більш виражений, ніж на інші відомі фосфодіестерази (вдесятеро сильніший, ніж на ФДЕ6, у 80 разів – ніж на ФДЕ1, у 700 разів – ніж на ФДЕ2, ФДЕЗ, ФДЕ4, ФДЕ7 – ФДЕ11). Зокрема силденафіл має у 400 разів вищу селективність відносно ФДЕ5, ніж до ФДЕЗ, цГМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, яка бере участь у процесах регуляції серцевих скорочень. Порушення зору. При застосуванні силденафілу в дозі 100 мг у деяких пацієнтів через 1 годину виявлено легке порушення розрізнення кольору (синього/зеленого); через 2 години після прийому препарату ці зміни минали. Ймовірним механізмом порушення кольорового зору вважають пригнічення ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vitro показують, що ефект силденафілу на ФДЕ6 у 10 разів поступається його активності відносно ФДЕ5. Силденафіл не впливає на гостроту зору, контрастність сприйняття, електроретинограми, внутрішньоочний тиск або пупілометрію. Ефективність. Ефективність силденафілу, яку оцінювали відносно здатності препарату забезпечувати настання і збереження ерекції, достатньої для проведення статевого акту, була продемонстрована та зберігалася при тривалому застосуванні препарату (один рік). У дослідженні при прийомі силденафілу в дозах 25 мг, 50 мг, 100 мг покращання ерекції спостерігалося у 62, 74 і 82 % відповідно. Крім поліпшення еректильної функції, аналіз МІЕФ (міжнародний індекс еректильної функції) показав, що лікування силденафілом підвищує також оргазм і задоволення від статевого акту. При лікуванні силденафілом покращання було відмічено у 59 % хворих на цукровий діабет; у хворих, які перенесли радикальну простатектомію, – 43 %, хворих з травмою спинного мозку – 83 % .

Фармакокінетика

У межах рекомендованого діапазону доз фармакокінетика силденафілу є пропорційною дозі. Препарат видаляється з організму переважно шляхом біотрансформації у печінці (в основному за участі цитохрому Р450 ЗА4) з утворенням активного метаболіту із властивостями, подібними до силденафілу. Всмоктування. Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо з абсолютною біодоступністю в середьому 41 % (25 - 63 %). Силденафіл пригнічує фермент ФДЕ5 in vitro до 50 % при концентрації 3,5 нM. Середня концентрація в плазмі після застосування силденафілу у дозі 100 мг становить приблизно 18 нг/мл або 38 нM. Максимальні концентрації, які спостерігалися в плазмі, реєструвалися через 30 - 120 хв (у середньому 60 хв) після перорального прийому натщесерце. У випадках, коли препарат приймають разом із дуже жирною їжею, швидкість всмоктування зменшується, і затримка Тmax дорівнює в середньому 60 хв, а зменшення Сmax – в середньому 29 %, однак ступінь абсорбції не порушується (AUC знижувалась на 11 %). Розподіл. Середній об’єм розподілу силденафілу у рівноважному стані дорівнює 105 л, що свідчить про його проникнення у тканини. Як силденафіл, так і його головний циркулюючий N-десметиловий метаболіт, приблизно на 96 % зв’язаний з білками плазми. Зв’язування з білками не залежить від загальних концентрацій препарату. У здорових добровольців, які отримували силденафіл (1 раз у дозі 100 мг), через 90 хв після прийому препарату в еякуляті було зареєстровано менше 0,0002 % речовини (у середньому 188 нг) від прийнятої дози. Метаболізм. Силденафіл метаболізується, головним чином, ізоферментами печінки, локалізованими в мікросомах, CYРЗА4 (головний шлях) та CYP2С9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється внаслідок N-деметиляції силденафілу. Цей метаболіт характеризується селективністю до ФДЕ5, подібною до силденафілу, але його активність відносно ФДЕ5 in vitro становить приблизно 50 % від селективності вихідного препарату. Концентрації цього метаболіту в плазмі становлять приблизно 40 % від відповідних концентрацій силденафілу. N-десметиловий метаболіт метаболізується і далі, його кінцевий час напівжиття дорівнює приблизно 4 години. Виведення. Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, з кінцевим терміном напівжиття 3 - 5 годин. При пероральному застосуванні силденафіл екскретується у вигляді метаболітів, головним чином з фекаліями (приблизно 80 % прийнятої дози), меншою мірою – з сечею (приблизно 13 % прийнятої дози). Фармакокінетика у пацієнтів спеціальних груп. Пацієнти літнього віку. Здорові добровольці літнього віку (65 років і старше) мали знижені показники кліренсу силденафілу, а концентрації силденафілу та його N-десметилового метаболіту були приблизно на 90 % більшими, ніж у здорових молодих осіб (18 - 45 років). Враховуючи вікові відмінності у зв’язуванні з білками, відповідне підвищення концентрації вільного силденафілу в плазмі становило майже 40 %. Пацієнти з недостатністю функції нирок. У добровольців з легкою (кліренс креатиніну 50 - 80 мл/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30 - 49 мл/хв) недостатністю функції нирок фармакокінетика силденафілу не змінювалася після його прийому внутрішньо у разовій дозі 50 мг. У добровольців з тяжкою (кліренс креатиніну £ 30 мл/хв) недостатністю функції нирок кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшення AUC (100 %) та Cmax (88 %), порівняно з добровольцями, такими ж за віком, які не мали порушень функції нирок. Крім того, значення AUC та Cmax для N-десметилового метаболіту значно підвищувалися (відповідно на 200 і 79 %) у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Пацієнти з недостатністю функції печінки. У добровольців з легким та помірним цирозом печінки кліренс силденафілу зменшувався, що було причиною збільшення AUC (84 %) та Cmax (47 %), порівняно з такими ж добровольцями, однаковими за віком, у яких не діагностована печінкова недостатність. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не досліджувалася. Дані доклінічних досліджень, що базувались на загальноприйнятих дослідженнях безпеки, токсичності доз, що повторюються, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродукцію, не показали особливого ризику для людини.

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 25 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з рискою з одного боку і маркуванням «25» з другого;

таблетки по 50 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з одного боку і маркуванням «50» з другого;

таблетки по 100 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з обох боків і маркуванням «100» з одного боку.

Особливості застосування

Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.

Для ефективності дії силденафілу необхідна сексуальна стимуляція.

Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар повинен перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не повинні застосовуватися у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана.

У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про тяжкі серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або відразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після застосування силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити прямий зв’язок таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.

У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар повинен ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо при сексуальній активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається в поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.

У всіх дослідженнях із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва, що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику, як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням ішемічної невропатії. Лікар повинен попередити пацієнтів, які вже мали прояви цієї хвороби, про можливий її рецидив. Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг один раз на добу добре переноситься та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрею та фотострес).

Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід починати застосовувати силденафіл із низьких доз. Крім того, лікар повинен розповісти пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.

У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні) або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).

Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому застосовувати такі комбінації не рекомендується.

Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.

У постмаркетингових дослідженнях повідомлялось про раптове зниження та втрату слуху у незначній кількості випадків при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторів ФДЕ5 та раптового зниження та втрати слуху пацієнтами не встановлено. У таких випадках пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.

Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, до з’ясування індивідуальної реакції на препарат рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.

Використання препарату дітьми

Не застосовують особам віком до 18 років.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Силденафіл не призначений для застосування жінкам.

Упаковка

По 4 таблетки у блістері; по 1 (1 ´ 4) блістеру в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.