Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Сибацен

Міжнародна назва: Benazepril
Виробник: Новартіс Фарма С.п.А., Італія (для таблеток 10 мг) та Новартіс Фармасьютика С.А., Іспанія (для таблеток 20 мг) для Новартіс Фарма АГ, Швейцарія.
АТ Код: АТС C09A A07
Клінико-фармакологічна група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою

Склад

діюча речовина: беназеприлу гідрохлорид;

1 таблетка містить 10 мг або 20 мг беназеприлу гідрохлориду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, олія рицинова гідрогенізована, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), поліетиленгліколь 8000, тальк, титану діоксид ( Е 171); заліза оксид червоний (Е 172) – тільки таблетки 20 мг.

Показання

Артеріальна гіпертензія.

Ад’ювантна терапія застійної серцевої недостатності (класи ІІ-IV, визначені Нью-Йоркською Асоціацією Кардіологів (NYHA)).

Прогресуюча хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну – 30 - 60 мл/хв).

Протипоказання

Відома гіперчутливість до беназеприлу або інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, в тому числі пов’язаний із попередньою терапією інгібіторами АПФ; спадковий та ідіопатичний набряк Квінке. Вагітність. Період годування груддю.

Дозування

Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату для пацієнтів, які не застосовують тіазидні діуретики, становить 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Доза коригується залежно від динаміки артеріального тиску, зазвичай з інтервалами 1 - 2 тижні. У деяких пацієнтів по закінченню цього інтервалу антигіпертензивний ефект може зменшуватися. Загальну добову дозу у подальшому можна розподілити на дві рівні дози. Максимальна рекомендована добова доза Сибацену у пацієнтів з артеріальною гіпертензією становить 40 мг за 1 або 2 прийоми.

Якщо монотерапія Сибаценом не спричиняє достатнього зниження артеріального тиску, може бути додатково призначений інший антигіпертензивний препарат, наприклад, тіазидний діуретик або антагоніст кальцію (спочатку в низькій дозі). У тому разі, якщо до призначення Сибацену застосовується діуретик, за 2 - 3 дні до початку прийому препарату його слід відмінити, а в подальшому, за необхідності, відновити. Якщо неможливо припинити лікування діуретиком, початкова доза Сибацену повинна бути зменшена (до 5 мг замість 10 мг), щоб уникнути надмірного зниження артеріального тиску.

Пацієнтам з кліренсом креатиніну ³ 30 мл/хв рекомендується звичайна доза Сибацену.

Пацієнти з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв. Початкова доза становить 5 мг. Доза може бути збільшена максимально до 10 мг/добу. Для досягнення значного зниження артеріального тиску рекомендується додаткове призначення нетіазидних діуретиків або інших антигіпертензивних препаратів.

Хронічна серцева недостатність. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу. Для запобігання різкому зниженню артеріального тиску у відповідь на прийом першої дози препарату, пацієнти, які приймають Сибацен вперше, повинні знаходитися під пильним спостереженням. Якщо не досягнуто бажаної клінічної відповіді і за умови, що у пацієнта не відмічено клінічно вираженої артеріальної гіпотензії або інших побічних ефектів, доза препарату може бути збільшена до 5 мг 1 раз на добу. Залежно від клінічного ефекту через 2 - 4 тижні, доза препарату може бути збільшена з відповідними інтервалами до 10 мг і, в крайньому разі, до 20 мг 1 раз на добу.

При необхідності застосування 2,5 та 5 мг слід використовувати препарати інших виробників у відповідному дозуванні.

Прийом препарату 1 раз на добу, як правило, є ефективним. У деяких пацієнтів кращий ефект досягається при прийомі препарату 2 рази на добу. При проведенні контрольованих клінічних досліджень встановлено, що пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (IV клас, визначений NYHA) зазвичай потрібні менші дози Сибацену, ніж пацієнтам з легким і помірним ступенем серцевої недостатності (ІІ і ІІІ клас, визначений NYHA).

Для пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю та з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв добова доза може бути збільшена до 10 мг, але початкова доза (2,5 мг 1 раз на добу), яка була їм призначена, може бути оптимальною.

Прогресуюча хронічна ниркова недостатність. Рекомендована доза препарату для тривалого застосування при повільно прогресуючій хронічній нирковій недостатності, що супроводжується або не супроводжується гіпертензією, становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо монотерапія Сибаценом не призводить до достатнього зниження артеріального тиску, можуть бути додатково призначені інші антигіпертензивні препарати.

Пацієнти літнього віку. Рекомендації щодо режиму дозування і спеціальні застережні заходи, що проводяться пацієнтам літнього віку, не відрізняються від таких у інших вікових груп.

Побічні дії

При оцінці частоти виникнення різних побічних реакцій використано таку градацію: дуже рідко - < 0,01 %; рідко – від ³ 0,01 % до < 0,1 %; іноді – від ³ 0,1 % до < 1 %; часто - від ³ 1 % до < 10 %; дуже часто - ³ 10 %.

Побічні ефекти, які виникають під час прийому Сибацену і характерні для інших інгібіторів АПФ, перелічені нижче.

З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія; рідко - симптоматична гіпотензія, біль у грудях, стенокардія, аритмія; дуже рідко - інфаркт міокарда.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - симптоми диспепсії; рідко - діарея, запор, нудота, блювання, біль у животі; дуже рідко - панкреатит.

Дерматологічні реакції: часто - висип, припливи до обличчя, свербіж, світлочутливість; рідко - пухирчатка; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: рідко - гепатит (переважно холестатичний), холестатична жовтяниця.

З боку сечостатевої системи: часто – прискорене сечовипускання; рідко – підвищення рівнів азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові; дуже рідко – порушення функції нирок.

З боку дихальної системи: часто – кашель, який може призводити до подразнення глотки і гортані і захриплості.

З боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, втомлюваність; рідко - сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії.

З боку системи кровотворення: дуже рідко – гемолітична анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів чуття: дуже рідко – шум у вухах, порушення смакових відчуттів.

Алергічні та імунні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, набряк губ і/або обличчя.

З боку кістково-м’язової системи: рідко – артралгії, артрит, міалгії.

Лабораторні показники: як і при лікуванні іншими інгібіторами АПФ, спостерігалося незначне підвищення рівнів азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові, яке усувалося після припинення лікування, менше ніж в 0,1% пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які приймали Сибацен як монотерапію. Зростання цих показників більш ймовірне у пацієнтів зі стенозом ниркових артерій, які також застосовують діуретики.

Передозування

Ознаки і симптоми. Хоча даних про передозування Сибацену немає, можливим основним симптомом є виражена артеріальна гіпотензія, погіршення перфузій життєво важливих органів.

Лікування. Якщо препарат прийнятий нещодавно, викликати блювання. Незважаючи на те, що активний метаболіт – беназеприлат – піддається діалізу лише незначною мірою, діаліз може бути показаний у разі передозування у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок, щоб підтримати нормальну елімінацію препарату. У разі вираженої артеріальної гіпотензії внутрішньовенно вводять ізотонічний розчин натрію хлориду.

Лікарська взаємодія

При застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів, які приймають діуретики, або при зневодненні іноді може розвинутися надмірне зниження артеріального тиску. Ймовірність розвитку артеріальної гіпотензії у таких пацієнтів може бути зведена до мінімуму при відміні терапії діуретиками за 2-3 дні до початку лікування Сибаценом.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, не рекомендується одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, триамтерену, амілориду), препаратів калію або замінників кухонної солі, які містять калій, оскільки це може призвести до значного підвищення концентрації калію в сироватці крові. Однак, якщо таке поєднання лікарських засобів необхідне, рекомендується частий контроль рівня калію в сироватці крові.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час терапії літієм, повідомлялося про підвищення рівня літію в сироватці крові, а також про виникнення ознак токсичної дії літію. Поєднувати ці лікарські засоби слід з обережністю, рекомендується часте визначення рівня літію в сироватці крові. Ризик токсичної дії літію може підвищитися, якщо одночасно застосовується діуретик.

Було показано, що гіпотензивний ефект інігібіторів АПФ може знижуватися при їх застосуванні одночасно з індометацином. У ході контрольованих клінічних досліджень індометацин не впливав на антигіпертензивну дію Сибацену.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Сибацен (беназеприлу гідрохлорид) є проліками, які після гідролізу перетворюються в активний метаболіт – беназеприлат, який інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) і блокує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ. Таким чином, зменшуються всі ефекти, опосередковані ангіотензином ІІ, а саме: вазоконстрикція і продукція альдостерону, який сприяє реабсорбції натрію і води в ниркових канальцях, а також збільшується серцевий викид. Сибацен зменшує рефлекторне прискорення серцевого ритму, яке виникає у відповідь на зменшення загального периферичного опору (вазодилатацію). Гіпертензія. Подібно до інших інгібіторів АПФ, Сибацен також інгібує розпад вазодилататора брадикініну за допомогою кінінази; це інгібування може сприяти антигіпертензивному ефекту. Сибацен зменшує артеріальний тиск незалежно від положення пацієнта (сидячи, лежачи, стоячи) при всіх стадіях артеріальної гіпертензії. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект спостерігався приблизно через 1 год після прийому разової дози внутрішньо, а максимальне зниження артеріального тиску досягалося протягом 2 - 4 год. Під час регулярного прийому препарату максимальне зниження артеріального тиску досягалося через 1 тиждень після початку прийому і зберігалося протягом тривалої терапії. Антигіпертензивний ефект зберігався незалежно від расової приналежності, віку чи початкового рівня реніну в плазмі. Антигіпертензивний ефект Сибацену не відрізнявся значною мірою у пацієнтів, яким призначено дієту з високим чи з низьким вмістом натрію. Різка відміна Сибацену не супроводжувалася швидким підвищенням артеріального тиску - «синдромом відміни». У ході досліджень у здорових добровольців разові дози Сибацену зумовлювали плавне підвищення ренального кровотоку і не впливали на швидкість гломерулярної фільтрації. При одночасному застосуванні Сибацену і тіазидних діуретиків антигіпертензивний ефект взаємно посилюється. Сумісне застосування Сибацену з іншими антигіпертензивними засобами, включаючи бета-блокатори і антагоністи кальцію, призводить до подальшого зниження артеріального тиску. Хронічна серцева недостатність. У пацієнтів, які попередньо лікувалися препаратами дигіталісу і діуретиками, застосування Сибацену призводило до збільшення серцевого викиду, підвищення переносимості фізичного навантаження, зниження тиску заклинювання в легеневих капілярах, системного артеріального тиску і послаблення симптомів серцевої недостатності. Частота серцевих скорочень була незначною мірою зменшена. Лікування Сибаценом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю призводило також до зменшення втомлюваності, хрипів, набряків і поліпшення загального стану. Результати клінічних випробовувань показали, що поліпшення гемодинамічних показників зберігалося протягом 24 год після прийому препарату 1 раз на добу. Прогресуюча хронічна ниркова недостатність. У ході багатоцентрового, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого дослідження, у пацієнтів із захворюванням нирок різної етіології, які приймали Сибацен у дозі 10 мг на добу, спостерігалося зниження відносного ризику подальшого погіршання функції нирок. Це супроводжувалося зниженням артеріального тиску і помітним зменшенням протеїнурії. У пацієнтів з полікістозом нирок, які лікувалися Сибаценом, не спостерігалося покращання ниркової функції. Однак для лікування гіпертензії у таких пацієнтів можна також застосовувати Сибацен.

Фармакокінетика

Абсорбція і концентрації в плазмі. Майже 37% від прийнятої внутрішньо дози беназеприлу гідрохлориду абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Потім проліки швидко перетворюються в фармакологічно активний метаболіт – беназеприлат. Після прийому беназеприлу гідрохлориду натщесерце пік концентрацій беназеприлу і беназеприлату в плазмі крові досягається через 30 і 60 - 90 хв відповідно. Після прийому внутрішньо беназеприлу гідрохлориду абсолютна біодоступність беназеприлату становить 28% від біодоступності власне метаболіту, введеного внутрішньовено. Прийом таблеток після їжі уповільнює абсорбцію, але не впливає на кількість абсорбованого і перетвореного в беназеприлат беназеприлу. Тому беназеприлу гідрохлорид можна приймати як під час їжі, так і натщесерце. В діапазоні від 5 мг до 20 мг величина AUC (площа під кривою "концентрація-час") і пікові концентрації в плазмі беназеприлу і беназеприлату приблизно пропорційні величині дози. Статистично значущі відхилення пропорційної залежності від величини дози спостерігалися при застосуванні ширшого діапазону доз – 2 - 80 мг. Це може пояснюватися насичуваним зв’язуванням беназеприлату з АПФ. При застосуванні багаторазових доз препарату (5 - 20 мг 1 раз на добу) фармакокінетичні параметри не змінювалися. Кумуляція протягом першого 24-годинного інтервалу не відмічалася. Беназеприлат кумулює лише незначною мірою; рівноважна AUC приблизно на 20% більша, ніж після першої дози препарату протягом 24-годинного інтервалу. Період напіввиведення беназеприлату становить 10 - 11 год. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються через 2 - 3 дні. Розподіл. Майже 95 % беназеприлу і беназеприлату зв’язуються з білками плазми людини (переважно з альбуміном). Ступінь зв’язування з віком не змінюється. Об’єм розподілу беназеприлату в рівноважному стані становить близько 9 л. Метаболізм. Беназеприл значною мірою метаболізується; головним метаболітом є беназеприлат. Припускається, що це перетворення відбувається за допомогою ферментативного гідролізу, головним чином, в печінці. Двома наступними метаболітами є ацилглюкуронідні кон’югати беназеприлу і беназеприлату. Виведення. Беназеприл, головним чином, виводиться у вигляді метаболітів. Беназеприлат виводиться нирками і з жовчю; у пацієнтів з нормальною функцією нирок переважає ниркова екскреція. У сечі кількість беназеприлу становить менше 1 %, а кількість беназеприлату – близько 20 % від дози препарату, прийнятої внутрішньо. Виведення беназеприлу із плазми закінчується через 4 год. Виведення беназеприлату відбувається двофазово з початковим періодом напіввиведення - близько 3 год, і кінцевим періодом напіввиведення – близько 22 год. Наявність кінцевої фази виведення (від 24 год і більше) вказує на міцне зв’язування беназеприлату з АПФ. Особливі популяції пацієнтів. Пацієнти з підвищеною чутливістю. Рівноважні концентрації беназеприлату в плазмі залежать від величини добової дози. Пацієнти із хронічною серцевою недостатністю. Абсорбція беназеприлу і його перетворення в беназеприлат не змінюються. Оскільки виведення активної речовини у цієї групи пацієнтів дещо уповільнене, у порівнянні зі здоровими особами або пацієнтами з артеріальною гіпертензією, рівноважні концентрації беназеприлату дещо вищі. Літній вік, порушення функції нирок помірного і середнього ступеня тяжкості, нефротичний синдром, порушення функції печінки. Фармакокінетичні параметри беназеприлу і беназеприлату у хворих літнього віку, у пацієнтів із порушенням функції нирок помірного і середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну – 30 - 80 мл/хв) або при нефротичному синдромі істотно не змінюються. У пацієнтів з порушенням функції печінки внаслідок цирозу печінки фармакокінетичні параметри і біодоступність беназеприлату не змінюються, тому немає необхідності у коригуванні дози для таких пацієнтів. Тяжка ниркова недостатність, термінальна стадія ниркової недостатності. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) уповільнюється виведення беназеприлату і, як наслідок, можлива більш висока кумуляція препарату, тому може знадобитися зниження дози препарату. Беназеприл і беназеприлат виводяться із плазми навіть у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, фармакокінетичні параметри у цих випадках такі самі, як і у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок. Позанирковий кліренс (наприклад, виведення з жовчю або метаболічний) частково компенсує зниження ниркового кліренсу. Гемодіаліз. Регулярно здійснюваний гемодіаліз, розпочатий принаймні через 2 год після прийому беназеприлу гідрохлориду, не змінює значною мірою концентрації беназеприлу і беназеприлату в плазмі крові. Тож необхідності в прийомі додаткової дози препарату після проведення гемодіалізу немає. За допомогою гемодіалізу із організму виводиться лише дуже незначна кількість беназеприлату. Сумісне застосування. Фармакокінетичні параметри беназеприлу гідрохлориду не змінюються при застосуванні з такими лікарськими засобами: гідрохлортіазидом, фуросемідом, хлорталідоном, дигоксином, пропранололом, атенололом, ніфедипіном, амлодипіном, напроксеном, ацетилсаліциловою кислотою або циметидином. Застосування беназеприлу гідрохлориду також не призводить до істотних змін фармакокінетики вказаних препаратів (фармакокінетика циметидину не досліджувалася).

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 10 мг: темно-жовті, круглі, злегка двоопуклі таблетки, зі скошеними краями, з одного боку напис ”НО”, з іншого – ”CG”;таблетки по 20 мг: світло-оранжеві, круглі, злегка двоопуклі таблетки, зі скошеними краями без маркування.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, рекомендується дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом та/або роботі з механізмами.

Особливості застосування

Анафілактоїдні і подібні реакції. Оскільки інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту можуть впливати на метаболізм ейкозаноїдів і поліпептидів, включаючи брадикінін, у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ (включаючи Сибацен) можуть розвинутися різні побічні ефекти, зокрема тяжкого ступеня.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи Сибацен, повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, губ, язика, голосової щілини і гортані. У таких випадках Сибацен слід негайно відмінити, провести відповідне лікування і забезпечити регулярне спостереження за хворими до повного усунення симптомів захворювання. У випадках, коли спостерігається набряк лише обличчя і губ, це ускладнення, як правило, усувається призначенням антигістамінних препаратів або навіть без лікування. Ангіоневротичний набряк гортані може бути фатальним. У разі набряку язика, голосової щілини або гортані, повинна бути негайно призначена відповідна терапія, у т. ч. зроблена підшкірна ін’єкція адреналіну у розведенні 1 : 1000 (0,3 - 0,5 мл) і/або вжито заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Повідомлялося, що частота розвитку ангіоневротичного набряку під час лікування інгібіторами АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації. У двох пацієнтів, у яких під час лікування інгібіторами АПФ проводилася десенсибілізуюча терапія отрутою перетинчастокрилих (Hymenoptera), розвинулися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. У цих пацієнтів, подібних реакцій вдалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, але коли помилково лікування відновили, анафілактоїдні реакції виникли знову.

Анафілактоїдні реакції під час проведення гемодіалізу. Про розвиток анафілактоїдних реакцій повідомлялося у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ в період проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилонітрилових капілярних мембран. Про розвиток анафілактоїдних реакцій також повідомлялося у пацієнтів, яким проводився афарез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану для абсорбції сульфату.

Симптоматична гіпотензія. Так само, як і при лікуванні іншими інгібіторами АПФ, в окремих випадках спостерігалася симптоматична гіпотензія, яка розвивалася зазвичай у пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (ОЦК) або зниженим рівнем натрію в крові внаслідок тривалої діуретичної терапії, обмеженого застосування кухонної солі, діалізу, діареї або блювання. Перед початком лікування Сибаценом необхідно провести корекцію ОЦК і/або рівня натрію в крові. Якщо артеріальна гіпотензія уже розвинулась, пацієнта слід перевести у положення лежачи і, за необхідності, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Лікування Сибаценом може бути відновлено лише після нормалізації артеріального тиску і ОЦК.

У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може спричинити надмірну артеріальну гіпотензію, яка може супроводжуватися олігурією і/або прогресуючою азотемією, а також (рідко) гострою нирковою недостатністю. У таких пацієнтів лікування повинно розпочинатися за умови суворого медичного спостереження; пильне спостереження необхідне протягом перших 2 тижнів лікування і кожного разу при збільшенні доз беназеприлу або діуретиків.

Агранулоцитоз/нейтропенія. Виявлено, що інший інгібітор АПФ, каптоприл, може спричинити агранулоцитоз і пригнічення функції кісткового мозку; такі ефекти частіше розвивалися у пацієнтів з ураженням нирок, особливо якщо у них також мали місце дифузні захворювання сполучної тканини, такі як системний червоний вовчак або системна склеродермія. На сьогодні немає достатніх даних про розвиток подібних явищ при прийомі Сибацену. Однак для пацієнтів з дифузними захворюваннями сполучної тканини, особливо у разі порушення функції нирок, слід враховувати необхідність регулярного контролю кількості лейкоцитів у периферичній крові.

Гепатит і печінкова недостатність. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, рідко повідомлялося про випадки розвитку переважно холестатичного гепатиту і про поодинокі випадки гострої печінкової недостатності, деякі з них призвели до летального кінця. Механізм подібних ускладнень не з’ясований. При виникненні у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, жовтяниці або при істотному підвищенні рівня печінкових ферментів сироватки крові, інгібітор АПФ має бути відмінений, а пацієнт повинен знаходитися під пильним медичним спостереженням.

Порушення функції нирок. У чутливих пацієнтів можуть виникати порушення функції нирок. У пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю, у яких функція нирок може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком олігурії і/або прогресуючої азотемії, а також (рідко) гострої ниркової недостатності. У ході дослідження артеріальної гіпертензії у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркових артерій, лікування Сибаценом супроводжувалося підвищенням рівнів азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові; ці порушення оборотні при відміні Сибацену або діуретика, або обох препаратів. У таких пацієнтів протягом перших тижнів терапії інгібіторами АПФ необхідно регулярно контролювати функцію нирок. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією за відсутності попередніх захворювань судин нирок розвивалося підвищення рівнів азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові (зазвичай незначне і транзиторне), особливо коли Сибацен застосовувався разом із діуретиком. Розвиток подібних порушень більш ймовірний у пацієнтів з раніше існуючими порушеннями функції нирок. У таких випадках може знадобитися зниження дози Сибацену і/або відміна діуретичного засобу. Медичне спостереження за пацієнтом з артеріальною гіпертензією завжди повинне включати оцінку функції нирок.

Кашель. У хворих, які приймають інгібітори АПФ, розвивався стійкий непродуктивний кашель, зумовлений інгібуванням деградації ендогенного брадикініну. Цей кашель завжди припинявся після відміни препарату. Спричинений інгібіторами АПФ кашель повинен враховуватися при проведенні його диференційної діагностики.

Хірургічне втручання/анестезія. Перед проведенням операції слід проінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує інгібітори АПФ. Під час проведення анестезії засобами, які зумовлюють розвиток артеріальної гіпотензії, інгібітори АПФ можуть блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного збільшення секреції реніну. Тому артеріальна гіпотензія, яка спричинена цим механізмом, повинна усуватися шляхом збільшення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія. У поодиноких випадках під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. У ході клінічних випробувань у хворих з артеріальною гіпертензією не було повідомлено про випадки відміни Сибацену внаслідок розвитку гіперкаліємії. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії можуть бути віднесені ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасне застосування засобів для корекції гіпокаліємії. Під час проведення дослідження, до якого були залучені пацієнти з прогресуючими хронічними захворюваннями нирок, деякі особи припинили лікування внаслідок виникнення гіперкаліємії. У пацієнтів з прогресуючими хронічними захворюваннями нирок слід регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Аортальний або мітральний стеноз. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, потрібна особлива обережність при лікуванні хворих зі стенозом устя аорти або мітральним стенозом.

Використання препарату дітьми

Безпека та ефективність Сибацену у дітей не вивчалася.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Сибацен протипоказаний у період вагітності та годування груддю.

Патологія і загибель плода/новонародженого. Інгібітори АПФ при призначенні їх вагітним жінкам можуть зумовити патологію у плода і новонародженого, а також призводити до їх загибелі. У світовій літературі повідомлялося про декілька таких випадків. Якщо вагітність встановлена, інгібітори АПФ повинні бути якнайшвидше відмінені.

Застосування інгібіторів АПФ в ІІ і ІІІ триместрах вагітності супроводжувалося розвитком патології у плода і новонародженого, включаючи артеріальну гіпотензію, гіпоплазію черепа у новонароджених, анурію, спочатку оборотну, а потім і необоротну ниркову недостатність, смерть. Також повідомлялося про маловоддя, зумовлене порушенням функції нирок плода; маловоддя в таких випадках супроводжувалось розвитком контрактур суглобів кінцівок у плода, деформацією кісток лицьового черепа і гіпоплазією легенів. Крім того, повідомлялося про передчасні пологи, уповільнення внутрішньоутробного розвитку плода і передчасне закриття артеріальної протоки, хоча не з’ясовано, чи пов’язані ці патологічні явища із застосуванням інгібітора АПФ.

Встановлено, що беназеприл і беназеприлат виділяються в грудне молоко, але їх максимальна концентрація становить лише 0,3 % від концентрації в плазмі крові. Фракція беназеприлату, яка надходить в системний кровотік немовляти, повинна бути незначною. Однак, незважаючи на дуже малу ймовірність розвитку побічних ефектів у немовляти, якого годують груддю, застосування Сибацену в період лактації не рекомендується.

Упаковка

Таблетки по 10 мг № 14, 28 та 20 мг № 14.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати в недоступному для дітей, захищеному від вологи місці при температурі не вище 30 °С.


Отзывы