Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Сартокад-Н

Міжнародна назва: Losartan and diuretics
Виробник: Джубілант Дженерікс Лімітед
АТ Код: АТС C09D A01
Клінико-фармакологічна група: Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Антагоністи ангіотензину ІІ і діуретики.
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Склад

діючі речовини: лозартан калію, гідрохлортіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг або лозартану калію 100 мг, гідрохлортіазиду 25 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; крохмаль прежелатинізований; магнію стеарат; барвник Opadry yellow 20А82613.

Показання

Артеріальна гіпертензія у тих хворих, яким показана комбінована терапія.

Зниження ризику серцево-судинних ускладнень і смертності, у хворих на артеріальну гіпертензію, у пацієнтів з гіпертрофією лівого шлуночка.

Протипоказання

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Підвищена чутливість до інших препаратів, похідних сульфонамідів.

Анурія.

Виражене порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Виражене порушення функції печінки.

Bагітність, період годування груддю.

Дозування

Лозартан калію/гідрохлортіазид застосовують незалежно від прийому їжі. Препарат можна призначати у поєднанні з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Артеріальна гіпертензія

Звичайна початкова і підтримуюча доза становить 50/12,5 мг (1 таблетка 1 раз на добу). Для пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки по 50/12,5 мг протягом 2-4 тижнів дозу препарату можна збільшити до 2 таблеток по 50/12,5 мг або 1 таблетки по 100/25 мг 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки по 50/12,5 мг або 1 таблетка по 100/25 мг 1 раз на добу. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів після початку терапії.

Для пацієнтів літнього віку початкова доза препарату – 50/12,5 мг (1 таблетка). Препарат у дозі 2 таблетки по 50/12,5 мг або 1 таблетка по 100/25 мг не слід застосовувати як початкову терапію пацієнтам літнього віку.

Зниження ризику серцево-судинних ускладнень та смертності у хворих на артеріальну гіпертензію, у пацієнтів з гіпертрофією лівого шлуночка.

Стандартна початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, яким не вдається досягти цільових значень рівня артеріального тиску при прийомі лозартану по 50 мг на добу, слід підбирати терапію із застосуванням комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлортіазиду (12,5 мг) та у разі необхідності збільшити дозу лозартану до 100 мг у поєднанні з гідрохлортіазидом у дозі 25 мг на добу (1 таблетка), надалі – збільшити дозу до 2 таблеток по 50 мг/12,5 мг (усього 100 мг лозартану й 25 мг гідрохлортіазиду 1 раз на добу). Тривалість лікування визначається індивідуально.

Побічні дії

Загалом лікування препаратом переноситься добре. Здебільшого побічні явища носять помірний і короткочасний характер та не потребують припинення лікування.

Гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані й голосової щілини з розвитком обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, гортані та/або язика. У деяких із цих пацієнтів було зазначено розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Є окремі повідомлення про розвиток васкулітів, включаючи хворобу Шенляйн-Геноха, при прийомі лозартану.

Травний тракт: є поодинокі повідомлення про розвиток гепатиту, а також діареї в пацієнтів, які лікувалися лозартаном.

Дихальна система: повідомлялося про випадки кашлю на тлі лікування лозартаном.

Шкірні покриви: кропив’янка.

Побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні кожного з компонентів препарату і можуть бути його потенційними побічними ефектами, викладені нижче.

Спричинені лозартаном

Висипання, дозозалежні ортостатичні ефекти, біль у животі, астенія/втомлюваність, біль у грудній клітці, набряки/набряклість, відчуття серцебиття, тахікардія. диспепсія, нудота, біль у спині, м’язові судоми, головний біль, безсоння, кашель, закладеність носа, фарингіт, синусові розлади, інфекції верхніх дихальних шляхів, мігрень, порушення функції печінки, анемія, міалгія, пруритус.

Спричинені гідрохлортіазидом

Анорексія, подразнення шлунка, нудота, блювання, судоми, діарея, запори, жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), панкреатит, сіалоаденіт, вертиго, парестезії, головний біль, ксаптопсія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пурпура, фоточутливість, гарячка, некротизуючий ангіїт (васкуліт), респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легень), токсичний епідермальний некроліз, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс, включаючи гіпонатріємію і гіпокаліємію, порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, м’язові спазми, слабкість, минуща втрата гостроти зору.

Дані лабораторних досліджень

За даними контрольованих клінічних досліджень, клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко були пов’язані із застосуванням препарату.

Гіперкаліємія (рівень калію в сироватці > 5,5 мекв/л) спостерігалась в 0,7 % пацієнтів, але не була підставою для припинення терапії. Підвищення АЛТ (аланінамінотрансферази) спостерігалось рідко і звичайно зникало після припинення терапії.

Передозування

Лозартан

Найбільш імовірними проявами передозування є артеріальна гіпотензія й тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У випадку симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія. Лозартан і його активний метаболіт не виводяться при гемодіалізі.

Гідрохлортіазад

Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного сечовиділення. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення аритмії. Гідрохлортіазид видаляється при гемодіалізі, проте ступінь його видалення не встановлений.

Немає даних про специфічне лікування передозування препарату. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Терапію необхідно припинити, а за пацієнтом спостерігати. Можливі лікувальні заходи включають викликання блювання у випадку, якщо препарат прийнятий нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітних порушень, печінкової коми та артеріальної гіпотензії за допомогою симптоматичної терапії.

Лікарська взаємодія

Лозартан

Клінічні дослідження фармакокінетики не виявили клінічно значущих взаємодій препарату з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. За наявними повідомленнями, рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій не вивчені.

Поєднання лозартану, як і інших засобів, що блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном, триамтереном, амілоридом), калієвмісними добавками або солями калію може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові.

НПЗП, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II може послаблятися нестероїдними протизапальними препаратами, у тому числі інгібіторами ЦОГ-2.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які одержували терапію НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ може спричиняти подальше погіршення функції нирок. Дані ефекти зазвичай оборотні.

Гідрохлортіазид

При застосуванні разом з тіазидними діуретиками

Етанол, барбітурати та наркотичні засоби можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

Гіпоглікемічні засоби (пероральні й ін’єкційні (інсулін)) – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів.

Інші антигіпертензивні засоби – адитивний ефект.

Холестирамін і колестипол – у присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду порушується. Разові дози холестираміну й колестиполу зв’язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 85 % і 43 % відповідно.

Кортикостероїди, АКТГ – виражене зниження рівня електролітів, зокрема і гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад адреналін) – можливе зниження вираженості відповіді на застосування пресорних амінів, що не потребує їх відміни.

Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад тубокурарин) – можливе посилення ефекту міорелаксанту.

Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію й підвищують ризик виникнення токсичної дії літію. Застосовувати таку комбінацію з препаратами, що містять літій, не рекомендується. Зверніться до інструкції для застосування препаратів літію у разі необхідності їх призначення.

НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) – у деяких пацієнтів прийом НПЗП, у тому числі селективних інгібіторів ЦОГ-2, може знижувати діуретичний, натрійуретичний і антигіпертензивний ефект діуретиків.

Вплив препарату на результати лабораторних досліджень

У зв’язку із впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидної залози.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Препарат є комбінацією лозартану і гідрохлортіазиду. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією й гіпертрофією лівого шлуночка лозартан, часто у комбінації з гідрохлортіазидом, зменшує ризик серцево-судинних захворювань і смертності, що було доведено у результаті оцінки частоти розвитку серцево-судинної смерті, інсульту й інфаркту міокарда.

Компоненти препарату виявляють адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи рівень артеріального тиску більшою мірою, ніж кожний із компонентів окремо. Внаслідок свого діуретичного ефекту гідрохлортіазид підвищує активність реніну плазми крові (АРП), стимулює секрецію альдостерону, збільшує рівень ангіотензину II і знижує рівень калію в сироватці крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину ІІ і внаслідок пригнічення ефектів альдостерону може сприяти зменшенню втрати калію, пов’язаної з прийомом діуретика.

Лозартан має помірний та минущий урикозуричний ефект.

Гідрохлортіазид незначно підвищує рівень сечової кислоти в крові. Комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду сприяє зменшенню вираженості гіперурикемії, спричиненої діуретиком.

Лозартан

Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також вирішальним патофізіологічним фактором розвитку артеріальної гіпертензії. Ангіотензин ІI зв’язується з AT1-рецепторами, виявленими в багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і спричиняє низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів. Роль іншого виду рецепторів ангіотензину II AT2 - підтипу в серцево-судинному гомеостазі не відома.

Лозартан – синтетичний препарат, високоефективний при прийомі внутрішньо.

Ангіотензин II вибірково зв’язується з AT1-рецепторами. Лозартан і його фармакологічно активний метаболіт (Е-3174) як in vitro, так і in vivо блокують усі фізіологічні ефекти ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II, лозартан калію не є антагоністом.

Лозартан вибірково зв’язується з АТ1-рецепторами й не зв’язується та не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не інгібує АПФ, що сприяє деградації брадикініну. Отже, до дії лозартану не мають відношення ефекти, прямо не пов’язані з блокадою AT1-рецепюрів, зокрема посилення ефектів, пов’язаних із впливом брадикініну, або розвиток набряків (лозартан - 1,7%, плацебо - 1,9 %).

Гідрохлортіазид

Механізм антигіпертензивної дії тіазидів не відомий. Тіазиди звичайно не впливають на нормальний артеріальний тиск.

Гідрохлортіазид є діуретиком та антигіпертензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок. Гідрохлортіазид приблизно однаковою мірою збільшує екскрецію натрію хлориду. Натрійурез може супроводжуватися невеликою втратою йонів калію та бікарбонату. При прийомі внутрішньо діуретичний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму у середньому через 4 години й триває від 6 до 12 годин.

Фармакодинаміка.

Лозартан

У період прийому лозартану усунення негативного зворотного зв’язку, що полягає в пригніченні ангіотензином II секреції реніну, призводить до збільшення активності реніну плазми крові (АРП). Підвищення АРП супроводжується зростанням рівня ангіотензину II в плазмі крові. При тривалому (6-тижневому) лікуванні лозартаном у дозі 100 мг/добу пацієнтів з артеріальною гіпертензією у момент досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі крові спостерігалося 3-разове підвищення рівня ангіотензину II в плазмі крові. У деяких пацієнтів спостерігалося ще більше підвищення, особливо при невеликій тривалості лікування (2 тижні). Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові проявлялись через 2 і 6 тижнів терапії відповідно, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. АРП і рівень ангіотензину II відновлювалися через 3 доби після відміни лозартану. Вплив лозартану калію/гідрохлортіазиду 50/12,5 мг на АРП та рівень ангіотензину II було порівняно з таким при прийомі 50 мг лозартану. Порівняння впливу лозартану калію/гідрохлортіазиду 100/12,5 мг із впливом лозартану 50 мг на АРП та рівень ангіотензину II не проводилося.

Оскільки лозартан є специфічним антагоністом АТ1-рецепторів ангіотензину II, він не інгібує АПФ-кініназу II – фермент, що інактивує брадикінін. Дослідження, у якому порівнювалися ефекти 20 мг і 100 мг лозартану калію з ефектами інгібітору АПФ відносно реакції на ангіотензин I, ангіотензин II і брадикінін, показало, що лозартан блокує ефекти ангіотензину I і ангіотензину II, не впливаючи на ефекти брадикініну. Ці результати відповідають специфічному механізму дії лозартану. Навпаки, інгібітор АПФ блокував реакцію на ангіотензин I і підвищував вираженість відповіді на брадикінін, не впливаючи на вираженість відповіді на ангіотензин II, що вказує на різницю в фармакодинаміці лозартану та інгібіторів АПФ.

Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають зі збільшенням дози препарату. Оскільки лозартан і його активний метаболіт є антагоністами рецепторів ангіотензину II, обидва вони суттєво впливають на антигіпертензивний ефект.

У ході клінічного дослідження з одноразовим прийомом 100 мг лозартану калію, до якого залучали здорових добровольців (чоловіків), прийом препарату в умовах високо- і низькосольової дієти не впливав на швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ), ефективний нирковий плазмотік та фільтраційну фракцію. Лозартан має натрійуретичний ефект, що був більш виражений при низькосольовій дієті й не був пов’язаний з пригніченням ранньої реабсорбції натрію в проксимальних ниркових канальцях. Лозартан також спричиняв тимчасове збільшення секреції сечової кислоти нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (> 2 г/добу), які не страждали на цукровий діабет і приймали протягом 8 тижнів лозартан у дозі 50 мг з поступовим збільшенням дози до 100 мг, відмічалося достовірне зниження протеїнурії на 42 %. Фракційна екскреція альбуміну та IgG також значно зменшилася. У цих пацієнтів лозартан стабілізував ШКФ і зменшував фільтраційну фракцію. У жінок у періоді постменопаузи з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан калію в дозі 50 мг на добу протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий та системний рівень простагландинів. Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси й не має тривалого ефекту відносно рівня норадреналіну в плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг/добу не спричиняв клінічно значущих змін рівня тригліцеридів при прийомі натщесерце, загального холестерину й холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ). У тих же дозах лозартан не впливав на рівень глюкози в крові при прийомі натщесерце. Загалом лозартан спричиняв зниження сироваткового рівня сечової кислоти (як правило, менше 0,4 мг/дл), що зберігалося під час тривалої терапії. У ході контрольованих клінічних досліджень, до яких залучали пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не зареєстровано випадків відміни препарату через зростання рівнів креатиніну або калію сироватки крові.

У ході 12-тижневого паралельного дослідження, до якого включали пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (II-IV функціонального класу за класифікацією NYMA), більшість з яких застосовували діуретики та/або серцеві глікозиди, із плацебо порівнювали ефекти лозартану в дозах 2,5, 10, 25 і 50 мг на добу. У дозах 25 мг і 50 мг на добу препарат мав позитивні гемодинамічні й нейрогуморальні ефекти, що спостерігалися протягом усього дослідження. Гемодинамічні ефекти включали збільшення серцевого індексу й зниження тиску заклинювання в легеневих капілярах, а також зменшення системного судинного опору, середнього системного артеріального тиску й частоти серцевих скорочень (ЧСС). Частота виникнення артеріальної гіпотензії у цих пацієнтів залежала від дози препарату. Нейрогуморальні ефекти включали зниження рівня альдостерону й норадреналіну в крові.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Лозартан

При прийомі внутрішньо лозартан добре всмоктується й піддається метаболізму при «першому проходженні» через печінку, внаслідок чого утворюється активний карбоксильований метаболіт та неактивні метаболіти. Системна біодоступність лозартану в таблетованій формі становить приблизно 33 %. Середні максимальні концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються через 1 годину та через 3-4 години відповідно. При застосуванні лозартану під час звичайного прийому їжі клінічно значущого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі крові виявлено не було.

Розподіл

Лозартан

Лозартан і його активний метаболіт зв’язуються з білками плазми крові (в основному з альбуміном) більше ніж на 99 %, Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження на тваринах показали, що лозартан практично не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Гідрохлортіазид

Гідрохлортіазид проникає через плацентарний (але не гематоенцефалічний) бар’єр і виводиться в грудне молоко.

Метаболізм

Лозартан

Приблизно 14 % дози лозартану, введеного внутрішньовенно або прийнятого внутрішньо, перетворюється на його активний метаболіт. Після перорального й внутрішньовенного застосування лозартану, міченого 14С, радіоактивність циркулюючої плазми насамперед пов’язана з наявністю в ній лозартану і його активного метаболіту.

Крім активного метаболіту, утворюються біологічно неактивні, у тому числі два основні метаболіти, що утворюються внаслідок гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, і один другорядний – N-2-тетразол-глюкуронід.

Виведення

Лозартан

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо майже 4 % дози виводиться із сечею в незміненому вигляді та майже 6 % – у вигляді активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану в дозах до 200 мг.

Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 і 6-9 годин відповідно. При одноразовому добовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт істотно не накопичуються в плазмі крові.

Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивності виявляється в сечі та 58 % – у калі. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, приблизно 43 % радіоактивності виявляється в сечі та 50 % у калі.

Гідрохлортіазид

Гідрохлортіазид не піддається метаболізму й швидко виводиться нирками. При контролі рівня препарату в плазмі крові протягом мінімум 24 годин період напіввиведення варіював від 5,6 до 14,8 години. Не менше 61 % прийнятої внутрішньо дози виводилося в незміненому вигляді протягом 24 годин.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Лозартан/гідрохлортіазид

Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові й швидкість всмоктування гідрохлортіазиду у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією значуще не відрізняються від даних показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Лозартан

Стать

Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вищими у жінок, хворих на артеріальну гіпертензію, ніж у чоловіків з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту в чоловіків і жінок не різнилися. Це явне фармакокінетичне розходження не має клінічного значення.

Порушення функції печінки та нирок

При прийомі внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові виявлялися відповідно в 5 – 1,7 раза більшими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (ППК) у пацієнтів з нормальною нирковою функцією та хворих, які перебувають на гемодіалізі, ППК лозартану в останніх виявилася приблизно в 2 рази вищою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються в пацієнтів з порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не видаляються шляхом гемодіалізу.

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 50 мг/12,5 мг: жовтого кольору, овальної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням “ J ” з одного боку і “ 50+ ” – з іншого боку;

таблетки по 100 мг/25 мг: жовтого кольору, овальної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням “ J ” з одного боку і “ 100+ ” – з іншого боку.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення, артеріальна гіпотензія, м’язові спазми, слабкість, минуща втрата гостроти зору, препарат слід застосовувати з обережністю.

Особливості застосування

Слід з обережністю призначати препарат таким категоріям пацієнтів:

з порушеннями водно-електролітного балансу крові (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), що можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні.

із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; цукровим діабетом, гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; обтяженим алергологічним анамнезом і бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучних тканин (у тому числі системному червоному вовчаку); гіповолемії (у тому числі при високих дозах діуретиків); а також при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ -2).

Далі наводяться дані щодо особливостей застосування окремих активних компонентів препарату, які слід ураховувати при його призначенні.

Лозартан

Порушення функції нирок

Повідомлялося, що в деяких хворих, які приймали препарат, у зв’язку з пригніченням функції ренін-ангіотензинової системи спостерігалися зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність. Ці зміни зазвичай оборотні та зникають після припинення терапії. Інші засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть призводити до підвищення вмісту сечовини й креатиніну в крові у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії й стенозом артерії єдиної нирки. Подібні ефекти відмічалися при прийомі лозартану. Ці зміни функції нирок зазвичай оборотні та зникають після припинення терапії.

Гідрохлортіазид

Артеріальна гіпотензія й порушення водно-електролітного балансу

Як і при прийомі будь-яких антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Слід спостерігати за пацієнтами з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, що можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. Таким пацієнтам необхідний контроль рівня електролітів сироватки крові.

Метаболічні й ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. У низці випадків може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну.

Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею й спричинювати епізодичне й незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Слід припинити прийом тіазидного діуретика перед дослідженням функцій паращитовидної залози.

Підвищення рівня холестерину й тригліцеридів у крові також може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.

У деяких пацієнтів прийом тіазидних діуретиків може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан зменшує рівень сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої діуретиком.

Інші ефекти

У пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть спостерігатися навіть у випадку відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресування системного червоного вовчака при лікуванні тіазидними діуретиками.

Використання препарату дітьми

Безпека та ефективність лікування дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність

Застосування засобів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, протягом II й III триместрів вагітності може зашкодити плоду, що розвивається, або навіть спричинити його загибель. При виявленні вагітності прийом препарату слід відмінити якомога швидше.

Тіазидні діуретики проходять крізь плацентарний бар’єр і з’являються в крові пуповини. Застосування діуретиків вагітним жінкам без іншої патології не рекомендується, тому що це створює непотрібний ризик розвитку в матері й плода таких явищ, як ембріональна жовтяниця й жовтяниця немовлят, тромбоцитопенія й, можливо, інших побічних реакцій, що спостерігаються у дорослих. Діуретики не запобігають розвиткові токсикозу вагітності, і немає достовірних доказів того, що вони ефективні при його лікуванні.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає лозартан в грудне молоко. Тіазидні діуретики виявляються в молоці. Рішення щодо припинення прийому препарату слід приймати з урахуванням важливості лікування для матері. За необхідності прийому препарату для матері годування груддю слід припинити, зважаючи на потенційно можливі побічні ефекти у дитини.

Упаковка

№28 (14х2), по 14 таблеток в блістері по 2 блістери у картонній коробці.

№30 (10хЗ), по 10 таблеток в блістері по 3 блістери у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.