Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Сандостатин Лар

Міжнародна назва: Octreotide
Виробник: Сандоз ГмбХ/ Sandoz GmbH;
АТ Код: АТС H01C B02
Клінико-фармакологічна група: Препарати гормонів для системного застосування (за винятком статевих гормонів та інсуліну). Гіпофізарні, гіпоталамічні гормони та їх аналоги. Гіпоталамічні гормони. Соматостатин та аналоги. Октреотид.
Форма випуску: Мікросфери для суспензії для ін’єкцій у комплекті з розчинником

Склад

діюча речовина: октреотид у вигляді октреотиду ацетату;

1 флакон з мікросферами 10 мг містить октреотиду ацетату 11,2 мг, що відповідає 10 мг октреотиду;

1 флакон з мікросферами 20 мг містить октреотиду ацетату 22,4 мг, що відповідає 20 мг октреотиду;

1 флакон з мікросферами 30 мг містить октреотиду ацетату 33,6 мг, що відповідає 30 мг октреотиду;

допоміжні речовини: полі (DL-лактид-ко-гліколід), маніт (Е 421);

розчинник для приготування суспензії для ін’єкцій:

1 попередньо заповнений шприц об’ємом 2,0 мл містить натрію кармелозу/натрію карбоксиметилцелюлозу, маніт (Е 421), воду для ін’єкцій, полоксамер 188.

Показання

Акромегалія (у пацієнтів з досвідом застосування препарату Сандостатин®):

  • лікування основних проявів захворювання у тих випадках, коли відсутній достатній ефект від хірургічного лікування або променевої терапії;
  • лікування між курсами променевої терапії, доки не буде досягнуто її ефективності.

Симптоми функціональних ендокринних пухлин шлунково-кишкового тракту (у пацієнтів з досвідом застосування препарату Сандостатин®):

  • карциноїдні пухлини з наявним карциноїдним синдромом;
  • ВІПоми;
  • глюкагономи;
  • гастриноми/ синдром Золлінгера-Еллісона;
  • інсуліноми, для контролю гіпоглікемії у передопераційний період, а також для підтримуючої терапії;
  • соматолібериноми (пухлини, що синтезують рилізинг-фактор гормону росту).

Метастатичні нейроендокринні пухлини кишечнику або у разі невідомої локалізації первинної пухлини, коли інші первинні локалізації, окрім кишечнику, були виключені.

Протипоказання

Підвищена індивідуальна чутливість до октреотиду або будь-якого з допоміжних компонентів препарату (у тому числі розчинника).

Дозування

Поточні дані не підтверджують ефективності застосування Сандостатину® як протипухлинної терапії пацієнтам з нейроендокринними пухлинами підшлункової залози.

Сандостатин® ЛАР призначений виключно для глибокого внутрішньом’язового введення у сідничний м’яз, ніколи не вводити внутрішньовенно . Місце повторних внутрішньом’язових ін’єкцій слід чергувати шляхом введення у правий та лівий сідничний м’яз.

Акромегалія

Пацієнтів, стан яких контролюється підшкірним введенням октреотиду, можна безпосередньо перевести на терапію Сандостатином® ЛАР. Лікування Сандостатином® ЛАР рекомендується розпочинати із введення 20 мг упродовж 3 місяців з інтервалами між ін’єкціями у 4 тижні. Подальше коригування дози проводять залежно від рівнів гормону росту (Gh) у плазмі крові, концентрацій інсуліноподібного фактора росту 1 (соматомедину C, IGF 1), а також клінічних ознак хвороби.

Пацієнтам, у яких у межах цього 3-місячного періоду клінічні прояви та біохімічні параметри контролюються не повною мірою (концентрації Gh залишаються вище 2,5 мкг/л), дозу можна збільшити до 30 мг (що відповідає одній ін’єкції Сандостатину® ЛАР 30 мг) кожні 4 тижні. Якщо після 3-місячного періоду лікування дозою 30 мг біохімічні параметри Gh, IGF 1 та/або симптоми контролюються не повною мірою, дозу можна збільшити до 40 мг кожні 4 тижні.

Пацієнтам, у яких через 3 місяці застосування 20 мг препарату концентрації Gh стали суттєво нижче за 1 мкг/л, нормалізувались концентрації IGF 1 у сироватці крові і зникли оборотні ознаки/симптоми акромегалії, можна вводити 10 мг Сандостатину® ЛАР кожні 4 тижні. Однак у таких пацієнтів при введенні цієї низької дози Сандостатину® ЛАР рекомендується посилити контроль за концентраціями Gh та IGF 1, а також за клінічними ознаками/симптомами.

Оцінку рівня Gh та IGF 1 у пацієнтів, які отримують стабільну дозу Сандостатину® ЛАР, слід проводити кожні 6 місяців.

Пацієнтам, для яких хірургічне лікування або променева терапія є недостатніми або неефективними, або між курсами променевої терапії, доки не буде досягнуто її ефективності, до початку лікування Сандостатином® ЛАР, як зазначено вище, рекомендується підшкірне введення тестової дози Сандостатину® коротким курсом з метою оцінки відповіді та системної переносимості октреотиду.

Метастатичні нейроендокринні пухлини кишечнику або у разі невідомої локалізації первинної пухлини, коли інші первинні локалізації, окрім кишечнику, були виключені.

Рекомендована доза Сандостатину® ЛАР становить 30 мг один раз на 4 тижні. Терапію Сандостатином® ЛАР для контролю стану пухлини можна продовжувати за умови відсутності прогресування хвороби.

Симптоми, повязані з функціональними ендокринними пухлинами шлунково-кишкового тракту.

Пацієнтів, стан яких контролюється підшкірним введенням октреотиду, можна безпосередньо перевести на терапію Сандостатином® ЛАР. Терапію рекомендується розпочинати із введення 20 мг Сандостатину® ЛАР протягом 3 місяців з інтервалами між ін’єкціями 4 тижні. Після першої ін’єкції Сандостатину® ЛАР протягом 2 тижнів необхідно продовжувати підшкірне введення Сандостатину® у попередній ефективній дозі.

Пацієнтам, які раніше не отримували підшкірно октреотид, перед початком терапії Сандостатином® ЛАР, як описано вище, спочатку рекомендується підшкірне введення Сандостатину® у дозуванні 0,1 мг три рази на день упродовж короткого терміну (приблизно 2 тижні) з метою оцінки відповіді та системної переносимості октреотиду.

Пацієнтам, у яких симптоми і біологічні маркери через 3 місяці лікування дозою 20 мг належним чином контролюються, дозу можна зменшити до 10 мг Сандостатину® ЛАР (що відповідає одній ін’єкції Сандостатину® ЛАР 10 мг) кожні 4 тижні.

Пацієнтам, у яких симптоми і біологічні маркери лише частково контролюються через 3 місяці лікування дозою 20 мг, дозу можна збільшити до 30 мг октреотиду (що відповідає одній ін’єкції Сандостатину® ЛАР 30 мг) кожні 4 тижні.

У дні, коли під час лікування Сандостатином® ЛАР посилюються симптоми, пов’язані з пухлинами шлунково-кишкового тракту та підшлункової залози, рекомендується додаткове підшкірне введення Сандостатину® в дозі, яку застосовували до початку терапії Сандостатином® ЛАР. Це може відбуватись, головним чином, у перші 2 місяці лікування, доки не буде досягнуто терапевтичної концентрації октреотиду.

Застосування пацієнтам з порушеною функцією нирок

Немає необхідності у коригуванні дози Сандостатину® ЛАР.

Застосування пацієнтам з порушеною функцією печінки

У пацієнтів з цирозом печінки може знижуватися здатність до елімінації октреотиду. Тому у деяких випадках може виникнути необхідність коригувати дозу пацієнтам з порушеннями функції печінки.

Застосування пацієнтам літнього віку

Немає необхідності коригувати дозу Сандостатину® ЛАР цій групі пацієнтів.

Спосіб застосування

Сандостатин® ЛАР призначений для тривалого лікування відповідно до вказівок лікаря.

Для максимального зменшення болю у місці ін’єкції рекомендується довести препарат Сандостатин® ЛАР до кімнатної температури перед введенням.

Для підготовки суспензії Сандостатину® ЛАР та проведення глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у сідничний м’яз слід використовувати компоненти ін’єкційного набору.

Інструкції з проведення внутрішньом’язової ін’єкції Сандостатину® ЛАР

виключно для глибокої внутрішньоМ’ЯЗОВОЇ ін’єкції в сідничний м’яз

Вміст упаковки:

а один флакон, що містить препарат Сандостатин® ЛАР

b один попередньо заповнений шприц із розчинником

с один адаптер для флакона у пластиковому контейнері

d одна безпечна голка для ін’єкцій (0,91 мм x 38,1 мм; 20G x 1.5") у захисному ковпачку

 

Ретельно дотримуйтесь інструкції, наведеної нижче, для правильного приготування препарату Сандостатин® ЛАР перед глибоким внутрішньом’язовим введенням. Суспензію Сандостатин® ЛАР потрібно готувати безпосередньо перед застосуванням. Ін’єкцію препарату повинен проводити тільки досвідчений медпрацівник.
Крок 1 Дістаньте препарат Сандостатин® ЛАР із холодильника і переконайтеся, що він досяг кімнатної температури. Звичайно це може зайняти від 30 до 60 хвилин, але не більше 24 годин. Помийте руки з милом у теплій воді. Поставте комплект на плоску чисту поверхню. Зніміть покривну плівку з лотка, що містить набір для ін’єкції. Із флакона, що містить препарат Сандостатин® ЛАР, зніміть ковпачок.
Крок 2 Протріть гумову пробку флакона тампоном зі спиртовим розчином. Увага: не торкайтесь гумової пробки після того, як вона була протерта спиртовим розчином. Зніміть покривну плівку з пластикового контейнера, в якому міститься адаптер для флакона. НЕ виймайте адаптер з пластикового контейнера. Розташуйте пластиковий контейнер з адаптером зверху на флаконі і тисніть донизу, поки не почуєте характерний звук клацання. Вертикальним рухом вверх зніміть пластиковий контейнер з адаптера для флакона.
Крок 3 Зніміть ковпачок зі шприца, що містить розчинник, і вкрутіть шприц в адаптер для флакона. Повільно натисніть на поршень донизу до кінцевого положення, щоб перемістити весь розчинник до флакону.
Крок 4 Флакон залишають стояти у вертикальному положенні доти, доки розчинник повністю не змочить препарат Сандостатин® ЛАР (не менше 2-5 хв). В цей час підготуйте пацієнта до ін’єкції. Зверніть увагу! Нормальним є стан, якщо через дещо підвищений тиск у флаконі поршень шприца підніметься вгору.
Крок 5 Після розчинення знову натисніть на поршень шприца донизу і проведіть його до кінцевого положення. Тримаючи поршень притиснутим, помірними рухами струшуйте флакон в горизонтальному напрямку, перемішуючи вміст, приблизно 30 секунд. Візуально впевніться, що препарат повністю розчинився (повинна утворитись однорідна молочна суспензія). Якщо препарат повністю не розчинився, продовжуйте струшувати флакон ще 30 секунд.
Крок 6 Розташуйте шприц і флакон догори дном, повільно потягніть поршень на себе, переміщуючи вміст із флакона до шприца. Відкрутіть шприц від адаптера для флакона. Ввести препарат потрібно негайно після приготування.
Крок 7 Прикрутіть голку до шприца. Потягнувши за захисний ковпачок, зніміть його з голки. Обережно переверніть шприц, зберігаючи однорідність його вмісту. Обережно постукайте по шприцу пальцем, щоб видалити усі видимі пухирці зі шприца. Відновлений розчин Сандостатину® ЛАР готовий до негайного застосування.
Крок 8 Сандостатин® ЛАР можна вводити тільки шляхом глибокої внутрішньосідничної ін’єкції. Протипоказане внутрішньовенне введення препарату. Протріть місце ін’єкції тампоном зі спиртовим розчином. Повністю введіть голку в праву або ліву сідницю. Повільно потягніть поршень шприца на себе, щоб впевнитись що голка не ввійшла в жодну з кровоносних судин, інакше – змініть позицію голки. Повільно натискайте на поршень шприца, вводячи потрібну дозу препарату. Після завершення ін’єкції витягніть голку з місця введення та активуйте захисний механізм так, як показано нижче.
Крок 9 Активуйте захисний механізм голки однією рукою одним із зазначених нижче способів. А. Притиснути відкидну частину захисного пристрою до твердої поверхні, наприклад до стола. B. Натиснути вказівним пальцем на відкидну частину захисного пристрою. Пам’ятайте, що в будь-якому разі потрібно тримати пальці за канюлею голки. Звук клацання підтверджує правильну активацію захисного механізму. Негайно утилізуйте флакон та шприц з голкою в контейнер для гострих речей або інший твердий закритий контейнер для утилізації.

Побічні дії

До найчастіших побічних реакцій при лікуванні октреотидом належать порушення з боку шлунково-кишкового тракту, нервової системи, печінки та жовчного міхура, метаболізму і трофіки.

Найбільш частими побічними реакціями під час клінічних досліджень октреотиду були діарея, біль у животі, нудота, метеоризм, головний біль, холелітіаз, гіперглікемія та запори. Іншими частими побічними реакціями були запаморочення, місцевий біль, жовчні конкременти, дисфункція щитовидної залози (наприклад знижений рівень TSH, знижений рівень загального Т4 та вільного Т4), неоформлені випорожнення, порушена переносимість глюкози, блювання, астенія та гіпоглікемія.

Іноді шлунково-кишкові побічні ефекти можуть нагадувати гостру кишкову непрохідність із прогресуючим здуттям живота, сильним болем в епігастральній ділянці, чутливістю та напруженням м’язів абдомінальної ділянці.

Місцеві реакції, такі як біль, відчуття поколювання, колючі або пекучі болі з еритемою та набряком у місці ін’єкції, як правило, тривають не більше 15 хвилин і є менш вираженими, якщо суспензію доводять до кімнатної температури перед ін’єкцією.

Хоча виведення жиру з калом може збільшуватися, відсутні дані про те, що тривале лікування Сандостатином® ЛАР може призводити до розвитку дефіциту трофіки внаслідок порушень всмоктування (мальабсорбція).

Дуже рідко повідомлялося про гострий панкреатит, який розвивався протягом перших годин або днів лікування Сандостатином® ЛАР і минав після відміни препарату. Крім того, повідомлялося про випадки панкреатиту, спричиненого холелітіазом, у пацієнтів, які отримували довгострокове лікування Сандостатином® ЛАР.

Як у пацієнтів з акромегалією, так і з карциноїдним синдромом при терапії октреотидом спостерігали такі зміни на ЕКГ, як подовження інтервалу QT, зсуви осі, рання реполяризація, низький вольтаж, R/S перехід, раннє збільшення хвилі R, неспецифічні зміни хвилі ST-T. Взаємозв’язку між цими явищами та октреотидом не встановлено, оскільки багато з цих пацієнтів мають основне кардіологічне захворювання.

Побічні реакції, наведені нижче, були отримані під час клінічних випробувань октреотиду та

подані за частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000 ); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту. Дуже часто – діарея, спазми у животі, нудота, запор, метеоризм; часто – диспепсія, блювання, здуття живота, стеаторея, часті рідкі випорожнення, знебарвлення калових мас; дуже рідко – гострий панкреатит, втрата апетиту.

Порушення з боку нервової системи. Дуже часто – головний біль; часто – запаморочення. Порушення з боку ендокринної системи. Часто – гіпотиреоз, дисфункція щитовидної залози (наприклад знижений рівень TSH, знижений рівень загального T4, знижений рівень вільного T4).

Порушення з боку гепатобіліарної системи. Дуже часто – холелітіаз; часто – холецистит, жовчні конкременти, гіпербілірубінемія.

Порушення з боку метаболізму і трофіки. Дуже часто – гіперглікемія; часто – гіпоглікемія, порушена переносимість глюкози, анорексія; нечасто – дегідратація.

Загальні порушення і порушення в місці введення. Дуже часто – біль у місці ін’єкції. Лабораторні показники. Часто – підвищення рівнів трансаміназ.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини. Часто – свербіж, висипання, алопеція.

Порушення з боку дихальної системи. Часто – диспное.

Порушення з боку серця. Часто – брадикардія; нечасто – тахікардія.

Про побічні реакції, наведені нижче, повідомляли добровільно, при цьому не завжди можна достовірно встановити частоту або причинно-наслідковий зв’язок з експозицією препарату.

Порушення з боку імунної системи – анафілаксія, алергія/реакції гіперчутливості, шкірні висипання.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини – кропив’янка.

Гепатобіліарні порушення – гострий панкреатит, гострий гепатит без холестазу, холестатичний гепатит, холестаз, жовтяниця, холестатична жовтяниця.

Порушення з боку серця – аритмія.

Порушення лабораторних показників – підвищений рівень лужної фосфатази, підвищений рівень гаммаглутамілтрансферази.

Передозування

Повідомляли про обмежену кількість випадкових передозувань Сандостатином® ЛАР (дози знаходились у діапазоні від 100 до 163 мг/місяць). Єдиним побічним явищем були припливи.

Повідомляли про пацієнтів, хворих на рак, які отримували дози Сандостатину® ЛАР до 60 мг/місяць і до 90 мг/2 тижні. Ці дози загалом добре переносились. Однак зафіксовано такі побічні явища, як часте сечовипускання, втомлюваність, депресія, тривога, втрата концентрації уваги.

Лікування симптоматичне.

Лікарська взаємодія

У пацієнтів з інсулінозалежним цукровим діабетом лікування Сандостатином® ЛАР може знизити потребу в інсуліні. У таких випадках лікування Сандостатином® ЛАР можна розпочинати тільки при забезпеченні ретельного моніторингу глікемічного стану пацієнта. У пацієнтів з діабетом, які приймають пероральні гіпоглікемізуючі препарати, їх корекція потребує проведення моніторингу глікемічного стану.

Встановлено, що октреотид знижує всмоктування циклоспорину в кишечнику і уповільнює всмоктування циметидину.

Одночасне введення октреотиду і бромокриптину збільшує біодоступність бромокриптину.

Обмежені опубліковані дані свідчать про те, що аналоги соматостатину можуть знижувати метаболічний кліренс речовин, які метаболізуються за участю ферментів цитохрому P450, що може бути обумовлено пригніченням гормону росту. Оскільки не можна виключити наявність такого ефекту октреотиду, слід з обережністю застосовувати інші препарати, які метаболізуються головним чином за участю CYP 3A4, а також із вузьким терапевтичним індексом (наприклад хінідин, терфенадин).

Несумісність

У зв’язку з відсутністю досліджень сумісності цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Октреотид – діюча речовина Сандостатину® ЛАР, синтетичний октапептид, похідне природного гормону соматостатину з подібними фармакологічними ефектами, але зі значно тривалішим терміном дії. Він пригнічує секрецію пептидних гормонів, що продукуються у гастро-ентеро-панкреатичній (GEP) ендокринній системі, а також гормону росту (Gh). Досліди на тваринах показали, що октреотид є сильнішим за соматостатин інгібітором гормону росту, глюкагону і вивільнення інсуліну з більшою селективністю щодо пригнічення гормону росту і глюкагону. У здорових добровольців октреотид, подібно до соматостатину, пригнічує:
  • вивільнення гормону росту, стимульоване аргініном, фізичним навантаженням та інсуліновою гіпоглікемією;
  • вивільнення інсуліну, глюкагону, гастрину, інших пептидів гастро-ентеро-панкреатичної (GEP) ендокринної системи, спричинене прийомом їжі, а також вивільнення інсуліну і глюкагону, стимульовані аргініном;
  • вивільнення тиреотропного гормону (TSH), стимульоване рилізинг-фактором тиреотропного гормону (TRH).
На відміну від соматостатину, октреотид быльнепригнічує переважно гормон росту, ніж інсулін, його введення не супроводжується рикошетною гіперсекрецією гормонів (тобто гормону росту у пацієнтів з акромегалією). У пацієнтів з акромегалією Сандостатин® ЛАР, галеновий пропис октреотиду, придатний для повторних уведень з інтервалами 4 тижні, забезпечує постійні терапевтичні рівні октреотиду в сироватці крові, послідовно знижуючи рівень гормону росту і нормалізуючи концентрацію інсуліноподібного фактора росту 1 у сироватці крові більшості пацієнтів. У більшості пацієнтів Сандостатин® ЛАР виражено зменшує клінічні прояви хвороби, такі як головний біль, підвищене потовиділення, парестезія, втомлюваність, остеоартралгія та зап’ястний сухожильний синдром. Лікування октреотидом може також спричиняти зменшення об’єму пухлинних тканин. Крім того, короткострокові дослідження показують, що застосування октреотиду перед хірургічним лікуванням у деяких пацієнтів може призвести до зменшення розмірів пухлини. У пацієнтів з ендокринними активними пухлинами шлунково-кишкового тракту лікування Сандостатином® ЛАР може мати сприятливий вплив на різні клінічні прояви завдяки різноманітним ефектам на ендокринну систему. У ході клінічних досліджень було відзначено уповільнення або припинення росту пухлини, а в окремих випадках пухлина зменшувалася. У пацієнтів, які мають тяжкі симптоми, спричинені пухлиною, незважаючи на інші методи лікування (хірургія, емболізація печінкової артерії, хіміотерапія), октреотид може забезпечити значне покращення. Дія октреотиду на різні типи ендокринно активних пухлин шлунково-кишкового тракту і підшлункової залози описана нижче. Карциноїдні пухлини. Введення октреотиду може призвести до полегшення симптомів, зокрема припливів і діареї. У багатьох випадках це супроводжується зниженням концентрації серотоніну в плазмі крові і зменшенням виведення 5-гідроксііндолоцтової кислоти з сечею. ВІПпоми. Біохімічною характеристикою даних пухлин є надлишковий синтез вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП). У більшості випадків введення призводить до послаблення тяжкої секреторної діареї, типової для даної патології, що поліпшує якість життя. Це супроводжується покращанням зв’язаних порушень в електролітному балансі, наприклад гіпокаліємії, що дає можливість відмінити ентеральне і парентеральне введення рідини і електролітів. У деяких пацієнтів, за даними комп’ютерної томографії, відбувається уповільнення або припинення прогресування пухлини і навіть зменшення її розмірів, особливо метастазів у печінку. Клінічне покращання зазвичай супроводжується зниженням (аж до нормальних значень) концентрації ВІП у плазмі крові. Глюкагономи. Введення октреотиду призводить у більшості випадків до суттєвого зменшення некротизуючих мігруючих висипань, які є характерними для даного стану. Октреотид не має жодного суттєвого впливу на вираженість цукрового діабету, що часто спостерігається при глюкагономах, і зазвичай не призводить до зниження потреби в інсуліні або пероральних цукрознижувальних препаратах. У пацієнтів з діареєю октреотид спричиняє зниження її тяжкості, що супроводжується збільшенням маси тіла. При застосуванні октреотиду часто відмічається швидке зниження концентрації глюкагону в плазмі крові, однак при тривалому лікуванні цей ефект не зберігається. В той же час симптоматичне покращання залишається стабільним тривалий час. Гастриноми/синдром Золлінгера-Еллісона. Хоча терапія інгібіторами протонного насоса або селективними блокаторами гістамінових Н2-рецепторів дає можливість запобігати повторному утворенню пептичних виразок внаслідок хронічної гастринстимульованої гіперсекреції соляної кислоти, однак це лікування може виявитися недостатньо ефективним. Діарея може стати суттєвим симптомом, який не зменшується в усіх пацієнтів при застосуванні даної терапії. Октреотид, який застосовується в режимі монотерапії або у комбінації з інгібіторами протонного насоса або блокаторами Н2-гістамінових рецепторів, може знизити продукцію соляної кислоти у шлунку і призвести до клінічного поліпшення, у тому числі при діареї. Можливе також зменшення вираженості інших симптомів, ймовірно обумовлених синтезом пептидів пухлиною, в тому числі припливів. У деяких пацієнтів відмічається зниження концентрації гастрину в плазмі крові. Інсуліноми. Введення октреотиду знижує рівень імунореактивного інсуліну в крові. У пацієнтів з операбельною пухлиною октреотид може забезпечити відновлення і підтримання нормоглікемії у передопераційний період. У пацієнтів з неоперабельними доброякісними і злоякісними пухлинами контроль за глікеміїєю може покращитися і без одночасного тривалого зниження рівня інсуліну в крові. Соматолібериноми. Ці рідкісні пухлини характеризуються виробленням одного соматоліберину (рилізинг-фактора гормону росту) або у комплексі з іншими активними пептидами. Октреотид зменшує вираженість симптомів акромегалії. Це, ймовірно, обумовлено інгібуванням секреції соматоліберину (GRF) і гормону росту, а також зменшенням гіпертрофії гіпофіза. Метастатичні нейроендокринні пухлини кишечнику або у разі невідомої локалізації первинної пухлини, коли інші первинні локалізації, окрім кишечнику, були виключені. Рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження фази III (PROMID) показало, що Сандостатин® ЛАР пригнічує ріст пухлин у пацієнтів із метастатичними нейроендокринними пухлинами середньої кишки (тонка кишка, апендикс, сліпа кишка та висхідний відділ ободової кишки). 85 пацієнтів були рандомізовані до груп застосування Сандостатину® ЛАР 30 мг кожні 4 тижні (n = 42) або плацебо (n = 43) протягом 18 місяців або до прогресування пухлини, або до смерті. Основними критеріями включення були: відсутність попереднього курсу лікування, гістологічно підтверджений діагноз, місцево неоперабельні або метастатичні добре диференційовані пухлини; функціонально активні або неактивні нейроендокринні пухлини/карциноми; локалізація первинної пухлини у середній кишці (тонка кишка, апендикс, сліпа кишка та висхідний відділ ободової кишки) або із невідомою локалізацією первинної пухлини, що була віднесена до середньої кишки, якщо первинна локалізація у підшлунковій залозі, грудній клітці або іншому місці була виключена. Первинною кінцевою точкою був час до прогресування пухлини або смерті через пухлину (TTP). У популяції аналізу за призначеним лікуванням (ІТТ) (усіх рандомізованих пацієнтів) у групах Сандостатину® ЛАР та плацебо було відзначено відповідно 26 та 41 випадок прогресування або смерті через пухлину (ВР=0,32; 95 % ДІ: 0,19-0,55; p-значення=0,000015). У популяції консервативного ІТТ (сІТТ) аналізу, в якій 3 пацієнти були цензуровані під час рандомізації, у групах Сандостатину® ЛАР та плацебо було відмічено відповідно 26 та 40 випадків прогресування або смерті через пухлину (ВР=0,34; 95 % ДІ: 0,20-0,59; p-значення=0,000072; рис.1). У цьому аналізі 3 пацієнти було виключено після рандомізації. Медіана часу до прогресування пухлини становила 14,3 місяця (95 % ДІ: 11,0-28,8 місяця) у групі Сандостатину® ЛАР та 6 місяців (95 % ДІ: 3,7-9,4 місяця) у групі плацебо. Ефект від терапії був подібним у пацієнтів із функціонально активними (ВР=0,23; 95 % ДІ: 0,09-0,57) та неактивними пухлинами (ВР=0,25; 95 % ДІ: 0,10-0,59). Після 6 місяців лікування стабільний стан відмічався у 66 % пацієнтів групи Сандостатину® ЛАР та 37 % пацієнтів групи плацебо. Рис 1. Оцінка часу до прогресування пухлини за методом Каплана-Мейєра у групах Сандостатину® ЛАР та плацебо (популяція консервативного ІТТ аналізу) Показники часу до початку прогресування пухлини за популяціями аналізу  
TTP, випадки Середній ТТР, місяці [95 % ДІ] ВР [95 % ДІ], р-значення*
Сандостатин® ЛАР Плацебо Сандостатин® ЛАР Плацебо
ІТТ 26 3641 НД НД 0,32 [95 % ДІ:0,19-0,55] р-значення=0,000015
cITT 26 40 14,3 [95 % ДІ: 11,0 – 28,8] 6,0 [95 % ДІ: 3,7-9,4] 0,34 [95 % ДІ: 0,20-0,59] р-значення =0,000072
ВР – відносний ризик, TTP – час до прогресування пухлини, ІТТ – популяція всіх рандомізованих пацієнтів; cITT – консервативний ІТТ аналіз; *логарифмічний ранговий критерій, стратифікований за функціональною активністю
З огляду на достовірну клінічну ефективність Сандостатину® ЛАР, встановлену у цьому заздалегідь запланованому проміжному аналізі, набір учасників дослідження був припинено. Безпечність Сандостатину® ЛАР у цьому дослідженні узгоджувалася зі встановленим профілем безпеки.

Фармакокінетика

Після одноразової внутрішньом’язової ін’єкції Сандостатину® ЛАР тимчасовий первинний пік концентрації октреотиду в сироватці крові досягається в межах 1 години після введення з подальшим зниженням до рівня октреотиду, що не визначається, в межах 24 годин. Після цього первинного піка у день 1-й у більшості пацієнтів протягом наступних 7 днів концентрація октреотиду залишається на субтерапевтичному рівні. Після цього концентрація октреотиду знову зростає, досягаючи плато приблизно на 14-й день і залишаючись на такому рівні впродовж наступних 3-4 тижнів. Пікова концентрація у день 1-й нижче концентрацій у фазі плато і не більше 0,5 % загального вивільнення препарату за день 1. Приблизно через 42 дні концентрація октреотиду повільно знижується, супроводжуючи фазу термінальної деградації полімерної матриці лікарської форми. У пацієнтів з акромегалією концентрація октреотиду у фазі плато після одноразового введення Сандостатину® ЛАР у дозі 10, 20 або 30 мг становила 358, 926 і 1710 нг/л відповідно. Концентрація октреотиду у сироватці крові у стаціонарній фазі, яка досягається після 3 ін’єкцій з 4-тижневими інтервалами, є вищою, з коефіцієнтом від 1,6 до 1,8 і кількістю до 1557 нг/л і 2384 нг/л після багаторазових уведень 20 і 30 мг Сандостатину® ЛАР відповідно. У пацієнтів з карциноїдними пухлинами середнє арифметичне (і медіана) концентрації октреотиду в сироватці крові у стаціонарній фазі після застосування доз 10, 20 і 30 мг Сандостатину® ЛАР становило 1231 (894), 2620 (2270) і 3928 (3010) гн/л. Відсутня кумуляція октреотиду, яку очікували при накладанні профілів вивільнення протягом 28-місячних ін’єкцій Сандостатину® ЛАР. Фармакокінетичний профіль октреотиду після ін’єкції Сандостатину® ЛАР відображає профіль вивільнення з полімерної матриці і його деградацію. Одразу після вивільнення у системне русло октреотид розподіляється згідно зі своїми фармакокінетичними властивостями, описаними для підшкірного введення. Об’єм розподілу октреотиду в стаціонарній фазі становить 0,27 л/кг, загальний кліренс – 160 мл/хв. Зв’язування з білками плазми крові досягає 65 %, зв’язування з форменими елементами крові дуже незначне.

Фізико-хімічні властивості

Мікросфери препарату: порошок від білого до білого з жовтуватим відтінком кольору.

Розчинник для приготування суспензії для ін’єкцій: від прозорого до не більш інтенсивно опалесцюючого, ніж еталонна суспензія І Европ. Фарм. розчин від безбарвного до злегка жовтого або коричневого кольору.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Препарат може спричиняти запаморочення, тому пацієнтам слід утримуватися від роботи з механізмами та керування автомобілем.

Особливості застосування

Загальні

Оскільки іноді пухлини гіпофіза, що секретують гормон росту, можуть збільшуватися, спричиняючи серйозні ускладнення (наприклад звуження поля зору), важливим є ретельний моніторинг стану всіх пацієнтів. У разі появи ознак збільшення пухлини слід розглянути необхідність застосування альтернативних видів лікування.

Терапевтичний ефект зниження рівня гормона роста (GH) і нормалізація концентрації інсуліноподібного фактора росту 1 (IGF-1) у жінок з акромегалією можуть потенційно відновити фертильність. Під час лікування октреотидом жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати застосування адекватних методів контрацепції за необхідності.

У пацієнтів, які отримують тривалу терапію октреотидом, слід контролювати функцію щитовидної залози.

Під час лікування Сандостатином® ЛАР рекомендується проводити ультразвукове дослідження жовчного міхура кожні 3 місяці.

Під час терапії октреотидом слід контролювати функцію печінки.

Явища, пов’язані з серцево-судинною системою

Нечасто повідомляли про випадки брадикардії. Може бути необхідним коригування дози таких препаратів, як бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, препарати, що контролюють баланс рідини або електролітний баланс.

Явища, пов’язані із жовчним міхуром

У 15-30 % пацієнтів, які отримують Сандостатин® підшкірно протягом тривалого часу, спостерігається утворення каменів у жовчному міхурі. Розповсюдженість цієї патології у загальній групі населення (віком від 40 до 60 років) становить приблизно 5-20 %. Довгострокова експозиція Сандостатину® ЛАР у пацієнтів з акромегалією або гастро-ентеро-панкреатичними пухлинами передбачає, що лікування Сандостатином® ЛАР не збільшує частоту утворення жовчних каменів порівняно з такою при підшкірному введенні. Однак рекомендується проведення ультразвукового обстеження жовчного міхура перед початком терапії Сандостатином® ЛАР і кожні 3 місяці під час лікування. Процес виникнення жовчних каменів є зазвичай безсимптомним; при клінічних проявах жовчнокам’яну хворобу слід лікувати або шляхом застосування препаратів, що розчиняють камені, або хірургічними методами.

Метаболізм глюкози

Зважаючи на пригнічення рівня гормону росту та вивільнення глюкагону та інсуліну, Сандостатин® ЛАР може порушити регуляцію рівня глюкози. Може порушуватися переносимість глюкози після прийому їжі. В деяких випадках внаслідок довготривалого введення може виникнути персистуюча гіперглікемія, як це спостерігали у пацієнтів при підшкірному введенні Сандостатину®.

У пацієнтів із супутнім цукровим діабетом I типу Сандостатин® ЛАР може впливати на регуляцію глюкози, знижуючи потребу в інсуліні. У пацієнтів, не хворих на діабет та хворих на діабет II типу з частково порушеним запасом інсуліну, підшкірне введення Сандостатину® може призвести до посилення глікемії після прийому їжі. У зв’язку з цим рекомендується моніторинг переносимості глюкози і протидіабетичне лікування.

Оскільки октреотид порівняно з інсуліном має відносно більший пригнічувальний вплив на гормон росту і глюкагон, а також через меншу тривалість інгібуючої дії на секрецію інсуліну у пацієнтів з інсуліномою октреотид може збільшити глибину і тривалість гіпоглікемії. Стан таких пацієнтів слід ретельно контролювати.

Трофіка

Октреотид може порушувати у деяких пацієнтів всмоктування дієтичних жирів.

У деяких пацієнтів, які отримують лікування октреотидом, спостерігали знижені рівні вітаміну B12 і аномальні результати тесту Шиллінга. У пацієнтів з авітамінозом вітаміну B12 в анамнезі слід контролювати рівень цього вітаміну під час терапії Сандостатином® ЛАР.

Сандостатин® ЛАР містить натрій, але менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію в одній щомісячній ін’єкції.

Ендокринно активні пухлини шлунково-кишкового тракту

Відзначені рідкі випадки раптової втрати контролю над симптомами зі швидким розвитком рецидиву тяжких симптомів під час лікування октреотидом ендокринно активних пухлин шлунково-кишкового тракту.

Використання препарату дітьми

Досвід застосування Сандостатину® ЛАР дітям недостатній.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Відсутні адекватні і належним чином контрольовані дослідження за участю вагітних. У ході постмаркетингових досліджень повідомляли про обмежену кількість вагітних пацієнток з акромегалією, які піддалися впливу препарату, однак у половині випадків кінець вагітності невідомий. Більшість жінок піддались впливу октреотиду в перший триместр вагітності у дозах від 100 до 300 мкг/добу Сандостатину® підшкірно або від 20 до 30 мг/місяць Сандостатину® ЛАР. Приблизно у 2/3 випадків з відомим наслідком жінки обрали продовження лікування октретидом під час вагітності.

У відомих випадках вагітності відсутні вроджені вади/ або аномалії розвитку, обумовлені застосуванням октреотиду.

Дослідження на тваринах продемонстрували тимчасову затримку у рості потомства, можливо, внаслідок характерних ендокринних профілів досліджуваних видів, але ніяких фетотоксичних, тератогенних або інших репродуктивних ефектів виявлено не було.

Сандостатин® ЛАР слід призначати вагітним жінкам виключно за абсолютними показаннями.

Годування груддю

Невідомо, чи проникає октреотид у грудне молоко людей. Дослідження на тваринах показали екскрецію октреотиду в грудне молоко. Пацієнткам під час лікування Сандостатином® ЛАР слід відмовитись від годування груддю.

Упаковка

Порошок у вигляді мікросфер у 6 мл флаконі для ін’єкцій із безбарвного скла, закритому гумовою пробкою сірого кольору із фторкаучуковим покриттям та алюмінієвим ковпачком системи flip-off темно-синього (для дозування по 10 мг), оранжевого (для дозування по 20 мг) або темно-червоного (для дозування по 30 мг) кольору.

Попередньо заповнений шприц із розчинником місткістю 3 мл із безбарвного скла з двома гумовими пробками сірого кольору, рукояткою, поршнем та ковпачком, один адаптер для флакона у пластиковому контейнері, одна голка.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці, при температурі 2 - 8 °C. Зберігати в оригінальній упаковці.

Сандостатин® ЛАР у день ін’єкції може знаходитися при температурі нижче 25 °C.

Суспензію слід готувати виключно безпосередньо перед внутрішньом’язовою ін’єкцією.


Отзывы