Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Рамира

Міжнародна назва: Ramipril
Виробник: Актавіс АТ, Ісландія.
АТ Код: АТС С09А А05
Клінико-фармакологічна група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
Форма випуску: таблетки

Склад

діюча речовина: раміприл;

1 таблетка містить 1,25 мг, 2,5 мг, 5 мг або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: для дозування 1,25 мг та 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат;

для дозування 2,5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, суміш пігментів РВ 22960 жовтий (лактози моногідрат, заліза оксид жовтий);

для дозування 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, суміш пігментів РВ 24877 рожевий (лактози моногідрат, заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий).

Показання

  • Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад діуретиками та антагоністами кальцію.
  • Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.
  • Застійна серцева недостатність протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.
  • Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.
  • Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним серцево-судинним ризиком унаслідок вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурією, артеріальною гіпертензією, підвищеним загальним рівнем холестерину, низьким рівнем холестерину ліпопротеїнів високої щільності, палінням).

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до раміприлу, іншого інгібітору АПФ або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу Раміри;
  • ангіоневротичний набряк в анамнезі;
  • стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії однієї нирки);
  • гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани;
  • первинний гіперальдостеронізм;
  • вагітність;
  • період годування груддю;
  • дитячий вік.

Слід уникати застосування Раміри або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі Раміри не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням полі(акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїнів низької густини) із застосуванням декстрану сульфату.

Дозування

Дозування визначають відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу конкретним хворим.

Таблетки Раміра необхідно ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ½ склянки). Таблетки не слід жувати або подрібнювати.

Їжа істотно не впливає на абсорбцію раміприлу. Тому Раміру можна приймати до, під час або після їди.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Рекомендована початкова доза для дорослих - 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від ефекту терапії дозу можна збільшувати. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Звичайна підтримуюча доза - 2,5-5 мг на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих - 10 мг.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Лікування застійної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза для дорослих - 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від ефекту терапії дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні. Якщо доза становить 2,5 мг або вище, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розділити на 2 прийоми.

Максимальна добова доза - 10 мг.

Лікування після інфаркту міокарда.

Рекомендована початкова доза - 5 мг на добу, розділена на 2 прийоми по 2,5 мг, вранці та ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1,25 мг двічі на добу протягом 2 днів.

Потім, залежно від ефекту лікування, доза може бути збільшена. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

Надалі загальну добову дозу, яку спочатку розділяли на дві, можна приймати одноразово.

Максимальна добова доза - 10 мг.

Досвід лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA – Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатній. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів Рамірою, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1,25 мг 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Рекомендована початкова доза для дорослих - 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг 1 раз на добу.

Дози вище 5 мг 1 раз на добу вивчені недостатньо.

Для зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті.

Рекомендована початкова доза для дорослих - 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоювати дозу через 1 тиждень лікування, а ще через 3 тижні – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Дози понад 10 мг 1 раз на добу вивчені недостатньо.

Застосування Раміри пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю із кліренсом креатиніну <36 мл/хв досліджено недостатньо.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти з погіршеною функцією нирок.

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла, зазвичай застосовують початкову добову дозу для дорослих 1,25 мг Раміри. Максимальна добова доза в цьому випадку становить 5 мг.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад хворі з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок).

Слід застосовувати зменшену початкову дозу 1,25 мг Раміри на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками.

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування Рамірою, або принаймні знизити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг Раміри.

Пацієнти з погіршеною функцією печінки.

Ефект лікування може бути як збільшений, так і зменшений. Тому лікування таких пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна добова доза для дорослих становить 2,5 мг Раміри.

Пацієнти літнього віку.

Початкова доза має бути низькою - 1,25 мг Раміри на добу.

Побічні дії

Оскільки раміприл є антигіпертензивним засобом, багато побічних ефектів є вторинними відносно його здатності знижувати артеріальний тиск, внаслідок чого відбувається адренергічна оборотна регуляція або гіпоперфузія органів. Численні інші ефекти (наприклад вплив на баланс електролітів, певні анафілактоїдні реакції або запальні реакції слизових оболонок) спричиняються інгібуванням АПФ або іншими фармакологічними ефектами цього класу лікарських засобів.

З боку серцево-судинної і нервової системи.

Зрідка можуть виникати легкі симптоми і реакції, такі як головний біль, порушення рівноваги, тахікардія, слабкість, сонливість, запаморочення або погіршення реакції.

Симптоми і реакції в легкій формі, такі як периферичні набряки, припливи крові до обличчя, запаморочення, дзвін у вухах, стомлюваність, нервова збудливість, пригнічений настрій, тремор, неспокій, порушення зору, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, тимчасова еректильна дисфункція, відчуття серцебиття, підвищена пітливість, розлади слуху, сонливість, порушення ортостатичної регуляції, так само, як і тяжкі реакції, такі як стенокардія, серцеві аритмії та непритомність, спостерігаються рідко.

Тяжка артеріальна гіпотензія виникає рідко, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів синдрому Рейно або парестезії спостерігалися в поодиноких випадках.

З боку сечовидільної системи та водно-електролітного балансу.

Іноді спостерігається підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків) та погіршення функції нирок, що у поодиноких випадках може прогресувати до гострої ниркової недостатності.

Зрідка може збільшуватися концентрація калію в сироватці крові. Іноді у сироватці може зменшуватися рівень натрію, а також посилюватися вже наявна протеїнурія (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшується кількість сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).

З боку дихальної та імунної системи.

Часто виникає сухий (непродуктивний) подразливий кашель. Цей кашель часто погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад у положенні лежачи) та частіше трапляється у жінок і чоловіків, які не палять.

Рідко може розвиватися закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное.

Нечасто може спостерігатися фармакологічно опосередкований легкий ангіоневротичний набряк (ангіоедема, спричинена інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас). Тяжкі реакції такого типу та інші нефармакологічно опосередковані анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл або будь-які інші компоненти вкрай поодинокі.

Реакції з боку шкіри або слизових оболонок, такі як висипання, свербіж або кропив’янка трапляються нечасто. В поодиноких випадках можуть виникати макулопапульозні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоформна, пемфігоїдна чи лихеноїдна екзантема та енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фоточутливість.

Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

З боку травної системи, печінки.

Нечасто можуть виникати нудота, зростання сироваткових рівнів ферментів печінки та/або білірубіну, а також холестатична жовтяниця. Зрідка спостерігаються сухість у роті, запалення язика (глосит), запальні реакції в ротовій порожнині й шлунково-кишковому тракті, відчуття дискомфорту в черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, запор, діарея, блювання і зростання рівнів ферментів підшлункової залози. В поодиноких випадках можуть розвиватися панкреатит або ушкодження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність).

З боку крові.

Зрідка може бути незначне, а в окремих випадках – істотне зменшення кількості червоних кров’яних тілець і гемоглобіну, кількості білих кров’яних тілець або тромбоцитів. У поодиноких випадках спостерігаються агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з погіршеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад червоний вовчак або склеродермію), а також у тих, хто застосовує інші препарати, що можуть викликати зміни у складі крові.

Іноді може розвиватися гемолітична анемія.

Інші побічні ефекти.

Нечасто може виникати кон’юнктивіт, зрідка - спазми м’язів, зниження лібідо, втрата апетиту і порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад металевий присмак) або часткова, іноді повна, втрата відчуття смаку.

У поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл.

Передозування

Симптоми інтоксикації. Передозування може спричиняти надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.

Лікування інтоксикації. Первинна детоксикація, наприклад, шляхом промиваня шлунка, застосування адсорбентів, натрію сульфату (якщо можливо, протягом перших 30 хв). У разі виникнення артеріальної гіпотензії, додатково до заходів, спрямованих на відновлення об’єму рідини та сольового балансу, слід застосувати агоністи α1-адренергічних рецепторів (наприклад норепінефрин, допамін) або ангіотензин II (ангіотензинамід), який зазвичай є тільки в окремих дослідницьких лабораторіях.

Лікарська взаємодія

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) і LDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обережністю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Раміри. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть викликати зміни в гемограмі, можуть підвищувати ймовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.

Їжа.

Їжа істотно не змінює абсорбції раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження артеріального тиску під дією раміприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Алкоголь. Збільшується розширення судин. Раміра може подсилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Раміри.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Фармакологічні властивості

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворюючий фермент; кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин II, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розпаду брадикініну призводить до розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти, що спостерігалися під час експериментів на тваринах. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад лоскотливого кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких концентрація реніну в плазмі крові є низькою. Середній ефект монотерапії інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у групі пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з відповідним показником у представників інших рас.

Фармакодинаміка

Прийом раміприлу спричинює помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмотік і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються. Введення раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години. Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років. Після різкого припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого та істотного зростання артеріального тиску. У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, внаслідок цього – потребу в проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну. Дані досліджень показали, що раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту виникнення інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну смертність і потребу в реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії в загальній групі пацієнтів і серед хворих на діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігались у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика

У печінці відбувається пресистемний метаболізм проліків (раміприлу), в результаті якого утворюється єдиний активний метаболіт раміприлат (шляхом гідролізу, що відбувається в основному в печінці). Крім такої активації з утворенням раміприлату, раміприл глюкуронідується і перетворюється на раміприл дикетопіперазин (ефір). Раміприлат також глюкуронізується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислоту). У результаті цієї активації/метаболізації проліків приблизно 20 % прийнятого перорально раміприлу є біодоступним. Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 % порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз. Після перорального прийому 10 мг раміприлу, міченого радіоактивним ізотопом, приблизно 40 % всього радіоактивного ізотопу виводиться з калом і приблизно 60 % – із сечею. Після перорального застосування 5 мг раміприлу пацієнтам з дренажем жовчних протоків із сечею та жовчю екскретувалася приблизно однакова кількість раміприлу та його метаболітів у перші 24 години. Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату. Раміри глюкоронід і раміприл дикетопіперазин становлять приблизно 10-20 % від загальної кількості, а неметаболізований раміприл – приблизно 2 %. Є дані, що раміприл потрапляє в грудне молоко тварин. Раміприл швидко абсорбується після перорального прийому. Як було встановлено за допомогою вимірювання кількості радіоактивного ізотопу в сечі, що відображає лише один із шляхів елімінації, абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Введення раміприлу разом із прийомом їжі не виявляло значного впливу на абсорбцію. Максимальна плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Максимальна концентрація раміприлату в плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлу. Зниження концентрації раміприлату в плазмі відбувається за декілька фаз. Напівперіод початкової фази розподілу та елімінації становить близько 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з напівперіодом приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза, під час якої плазмові концентрації раміприлату є дуже низькими, з напівперіодом приблизно 4-5 днів. Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу виведення, після одноразового приймання раміприлу в дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз ефективний період напіввиведення, залежно від дози, становить 13-17 годин. Дослідження in vitro показали, що константа інгібування раміприлату становить 7 пмоль/л, а час напівдисоціації раміприлату з АПФ – 10,7 години, що свідчить про високу активність. Зв’язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки становить близько 73 % і 56 % відповідно. У здорових осіб віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб. При погіршеній функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, що знижуються значно повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок. При введенні високих доз (10 мг) при погіршеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється. Так само, як і в здорових добровольців та пацієнтів з артеріальною гіпертензією, після перорального прийому 5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Фізико-хімічні властивості

для дозування 1,25 мг: таблетки без оболонки, плоскі, капсулоподібні, від білого до майже білого кольору;

для дозування 2,5 мг: таблетки без оболонки, плоскі, капсулоподібні, жовтого кольору, з насічкою з одного боку та бокових стінках, з маркуванням R2;

для дозування 5 мг: таблетки без оболонки, плоскі, капсулоподібні, рожеві, з насічкою з одного боку та бокових стінках, з маркуванням R3;

для дозування 10 мг: таблетки без оболонки, плоскі, капсулоподібні, від білого до майже білого кольору, з насічкою з одного боку та бокових стінках, з маркуванням R4.

Особливі вказівки

Раміприл слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно) паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум. Виписувати пацієнта можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітору АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Раміри дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренсом креатиніну нижче 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Деякі побічні ефекти (наприклад певні симптоми зниження артеріального тиску, зокрема нудота, запаморочення) можуть погіршити увагу і швидкість психомоторних реакції у пацієнта.

Особливості застосування

Застереження.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції в результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше або вперше у більш високій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема,

  • у пацієнтів з тяжкою і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
  • у пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, яку лікували іншими препаратами, що можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
  • у пацієнтів з гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
  • у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;
  • у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
  • у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (в результаті незадовільного споживання рідини або солі або, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування Рамірою можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживають відповідних заходів щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти із хворобами печінки.

У пацієнтів з погіршеною функцією печінки ефект лікування раміприлом може бути або збільшений, або зменшений. Крім того, в пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною, тому під час лікування таких хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад пацієнтам з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку лікування рекомендується оцінити їх ниркову функцію.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

  • серцевою недостатністю;
  • вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про однобічне погіршення функції нирок;
  • погіршенням функції нирок;
  • трансплантованою ниркою.

Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Більш частий моніторинг рівня калію в сироватці потрібен пацієнтам із погіршеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров’яних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Більш частий моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів з погіршеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад червоним вовчаком чи склеродермією) або тих, хто лікувався іншими препаратами, що можуть викликати зміни картини крові.

Використання препарату дітьми

Препарат протипоказаний до застосування дітям.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність.

У період вагітності заборонено приймати Раміру . Таким чином, перед початком прийому препарату жінок репродуктивного віку слід обстежити для виключення можливої вагітності. Під час прийому Раміри жінки репродуктивного віку повинні користуватися надійними засобами контрацепції. Якщо жінка бажає завагітніти, їй слід припинити застосування препарату та замінити його іншим лікарським засобом (за винятком інгібіторів АПФ). Якщо лікування інгібіторами АПФ не можна припинити, необхідно запобігати вагітності. У випадку, коли під час лікування Рамірою підтверджено вагітність, потрібно якнайшвидше перейти (під наглядом лікаря) на альтернативний терапевтичний засіб, який становить менший ризик для плода (за винятком інгібіторів АПФ).

Період годування груддю.

Дослідження на тваринах показали, що раміприл потрапляє в грудне молоко. Оскільки не відомо, чи потрапляє раміприл у грудне молоко людини, застосування Раміри під час годування груддю протипоказане.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 або 9 блістерів в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

Для Раміри 2,5 мг, 5 мг та 10 мг - 2 роки;

для Раміри 1,25 мг - 1,5 року.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.