Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Промеприл

Міжнародна назва: Perindopril
Виробник: ПРО.МЕД.ЦС Прага а.т./PRO.MED.CS Prahа a.s.
АТ Код: АТС C09A A04
Клінико-фармакологічна група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: периндоприлу тертбутиламін;

Промеприл®, таблетки 4 мг:

1 таблетка містить 4 мг периндоприлу тертбутиламіну, що відповідає 3,338 мг периндоприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, натрію кармелоза, магнію стеарат, магнію оксид легкий.

Промеприл®, таблетки 8 мг:

1 таблетка містить 8 мг периндоприлу тертбутиламіну, що відповідає 6,676 мг периндоприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, натрію кармелоза, магнію стеарат, магнію оксид легкий.

Показання

  • Артеріальна гіпертензія.
  • Серцева недостатність.
  • Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними

захворюваннями.

  • Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із підтвердженою стабільною

ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування зменшує ризик виникнення

інфаркту міокарда та серцевої недостатності.

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якої складової препарату, а також

до будь-якого іншого інгібітору АПФ;

  • ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) після застосування будь-яких інгібіторів АПФ

в анамнезі;

Дозування

Препарат призначений для перорального застосування дорослим.

Рекомендовану дозу препарату слід приймати один раз на добу, до їди, бажано вранці. Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

Промеприл®, таблетки по 4 мг, і Промеприл®, таблетки по 8 мг, можна ділити.

Артеріальна гіпертензія

Промеприл® можна призначати у монотерапії або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендована початкова доза складає 4 мг один раз на добу вранці.

Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку), через можливість виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози), рекомендовано розпочинати лікування з дози 2 мг (1/2 таблетки препарату Промеприл® 4 мг), під наглядом лікаря, якщо потрібно – в умовах стаціонару.

Дозу можна підвищити до 8 мг через один місяць лікування.

На початку застосування препарату можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. При можливості слід припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку терапії периндоприлом.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким не можна припиняти застосування діуретиків, лікування препаратом Промеприл® слід розпочинати з дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дози має здійснюватися залежно від показників артеріального тиску. При необхідності терапія діуретиком може бути відновлена.

Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг, яку можна підвищити до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, при необхідності, до 8 мг.

Серцева недостатність

Пацієнтам із серцевою недостатністю лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом із дози 2 мг вранці. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості, дозу підвищують до 4 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта.

Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам з групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, що отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилятатори) лікування слід починати під ретельним медичним наглядом.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, а саме пацієнтів із дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, пацієнтів із гіповолемією або тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, по можливості, до призначення таблеток Промеприл®. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію слід ретельно контролювати до початку та під час лікування препаратом Промеприл®

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями

Рекомендована початкова доза складає 2 мг (½ таблетки Промеприл® 4 мг). Після двох тижнів лікування дозу збільшують до 4 мг. Якщо після двох тижнів лікування в дозі 4 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити додатково 1 таблетку індапаміду. Лікування можна почати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.

Застосування препарату Промеприл® розпочинають із дози 4 мг, потім через два тижні, за умови доброї переносимості та з урахуванням функції нирок, дозу підвищують до 8 мг.

Пацієнтам літнього віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг, через тиждень дозу підвищують до 4 мг. Через один тиждень застосування препарату в дозі 4 мг дозу підвищують до 8 мг. Дозу можна підвищувати тільки за умови доброї переносимості попередньої більш низької дози.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатиніну (див. таблицю):

 

Кліренс креатиніну (ClCR), мл/хв Рекомендоване дозування
ClCR ≥ 60 4 мг на добу
30 < ClCR< 60 2 мг на добу
15 < ClCR< 30 2 мг через добу
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі * ClCR < 15 2 мг в день проведення діалізу

* Діалізний кліренс метаболіту периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, приймають дозу тільки після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Не потрібно коригувати дози препарату.

Побічні дії

Побічні реакції, що можуть спостерігатися під час застосування периндоприлу, систематизовані за класами органів і систем та за частотою їх виникнення:

дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000,

< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи поодинокі випадки.

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко – зниження гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів із вродженою недостатністю ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази трапляються поодинокі випадки гемолітичної анемії.

З боку нервової системи: часто – головний біль, астенія, запаморочення, парестезія; нечасто – порушення настрою, сну.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку органів слуху: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози); дуже рідко – внаслідок раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів, які мають підвищений ризик, можуть виникнути аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт . Повідомлялося також про випадки виникнення васкулітів.

З боку дихальної системи: часто – сухий кашель, задишка; нечасто – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку травної системи: часто – нудота, блювання, біль у животі, дизгевзія, діарея, запор; нечасто – відчуття сухості у роті; дуже рідко – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – гепатит (цитолітичний або холестатичний) .

З боку нирок та сечовивідної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність.

Алергічні реакції та реакції з боку шкіри: шкірні висипання, еритема; нечасто –ангіоневротичний набряк, кропив’янка; дуже рідко – мультиформна еритема.

Інші прояви – астенія, судоми м’язів, нечасто – імпотенція, пітливість.

Лабораторні показники: можливе підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові, виникнення оборотної гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією. Рідко – підвищення рівня печінкових трансаміназ та рівня білірубіну в плазмі.

Передозування

Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, електролітний дисбаланс, ниркова недостатність, гіпервентиляція, запаморочення, тривога, кашель.

Лікування: промивання шлунка з призначенням активованого вугілля. При клінічно значущій артеріальній гіпотензії необхідно підтримувати функцію серцево-судинної системи з постійним контролем роботи серця та легенів. Пацієнту необхідно надати горизонтального положення, узголів’я має бути низьким, рекомендується внутрішньовенне введення 0,9 % розчину хлориду натрію. Якщо можливо, призначити ангіотензин II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл виводиться з організму гемодіалізом. У разі виникнення брадикардії, резистентної до терапії, показане проведення електрокардіостимуляції, розглядають питання щодо імплантації водія ритму. Необхідно контролювати життєво важливі функції, рівень електролітів у сироватці крові та рівень креатиніну.

Лікарська взаємодія

Діуретики. У пацієнтів з порушеннями водно-електролітного обміну, які приймають діуретики, при доданні інгібітору АПФ можливе виникнення різкого зниження артеріального тиску. Для зменшення ризику виникнення гіпотензії таким пацієнтам рекомендовано припинити лікування діуретиками та відновити водно-електролітний баланс до початку лікування периндоприлом.

Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, амілорид, триамтерен), добавки калію або сполуки, що містять солі калію. Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом, бо можуть спричинити гіперкаліємію. У разі призначення вищезазначених речовин їх застосовують з обережністю. Необхідно проводити моніторинг калію плазми.

Нестероїдні протизапальні препарати (в тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу, інгібітори ЦОГ‑2, неселективні протизапальні препарати) зменшують антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ, справляють синергічний ефект на підвищення рівня калію плазми та можуть викликати порушення функції нирок. Цей ефект є оборотним. У поодиноких випадках ниркова недостатність може виникнути у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі (пацієнти літнього віку, пацієнти з порушенням водно-електролітного балансу).

Літій. При застосуванні інгібітору АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі і відповідно підвищення ризику його побічної та токсичної дії. Застосування тіазидних діуретиків збільшує ризик виникнення та ймовірність токсичності літію при застосуванні з інгібітором АПФ. Не рекомендовано застосовувати периндоприл з препаратами літію. При необхідності такого призначення необхідно контролювати рівень літію в плазмі.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів, нітрогліцерину та інших нітратів або інших вазодилататорів може посилити антигіпертензивну дію периндоприлу.

Протидіабетичні засоби. Одночасне застосування інгібітору АПФ та препаратів, що знижують рівень глюкози у крові (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби), може спричинити подальше зниження рівня глюкози крові та виникнення гіпоглікемії, особливо у перші тижні лікування і у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики. Можливе ослаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ.

Золото. При одночасному застосуванні інгібітору АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) зрідка можуть виникнути реакції, подібні

до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (АПФ – ангіотензинперетворюючий фермент). Ангіотензинперетворюючий фермент, або кіназа, – це екзопептидаза, яка перетворює ангіотензин І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, підвищення активності реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової систем (і таким чином до активації системи простагландину). Цей механізм зумовлює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ і частково відповідає за їхні певні побічні дії (наприклад кашель). Периндоприл діє завдяки його активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не активні. Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: легкому, помірному та тяжкому; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується нирковий кровотік, у той час як швидкість клубочкової фільтрації зазвичай не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому однократної дози і зберігається щонайменше протягом доби: ефективність периндоприлу через 24 години складає 87-100 % від максимального ефекту. Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, сприйнятливих до лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця і зберігається без виникнення тахіфілаксії. При припиненні застосування периндоприлу ефект відміни не виникає. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій. Додаткова терапія з тіазидним діуретиком має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і тіазидного діуретика також зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, що була спричинена терапією діуретиком. При експериментальній застійній серцевій недостатності, що була спричинена перев’язуванням коронарної артерії, периндоприл коригує гіпертрофію міокарда та надмірну кількість субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину та ізоензиму та знижує частоту виникнення реперфузійної аритмії. Периндоприл полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- i післянавантаження. Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:
  • зменшення тиску наповнення у правому i лівому шлуночках;
  • зниження системного периферичного опору;
  • збільшення серцевого індексу та покращання серцевого викиду;
  • підвищення регіонального кровотоку в міокарді.
У порівняльних дослідженнях із плацебо та іншими інгібіторами АПФ застосування початкової дози 2 мг периндоприлу у пацієнтів із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не призводило до будь-якого достовірного зниження артеріального тиску порівняно з плацебо.

Фармакокінетика

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Біодоступність становить 65-70 %. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові – 1 година. Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості прийнятого периндоприлу визначається в крові у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту (периндоприлату) препарат утворює ще 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі досягається через 3-4 години після прийому. Вживання їжі сповільнює перетворення периндоприлу у периндоприлат та зменшує біодоступність, тому периндоприл треба застосовувати 1 раз на добу вранці до їди. Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об’єм розподілу для незв’язаного периндоприлату складає приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з протеїнами плазми крові (головним чином із АПФ) складає 20 %, цей показник є дозозалежним. Периндоприлат виводиться з сечею, період напіврозпаду його незв’язаної фракції складає 3-5 годин. За рахунок поступової дисоціації периндоприлу, зв’язаного з АПФ, «ефективний» період його виведення становить 25 годин. При курсовому лікуванні не кумулюється в організмі. Стадія рівноважної концентрації у плазмі настає через 4 доби від початку лікування. Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Рекомендовано підбирати дози для пацієнтів із нирковою недостатністю, враховуючи ступінь недостатності та кліренс креатиніну. Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів з цирозом печінки. Печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким пацієнтам не потрібно коригувати дозу.

Фармацевтичні властивості.

Фізико-хімічні властивості

Промеприл® 4 мг: білі двоопуклі таблетки с рискою для поділу на одній стороні, діаметром близько 8 мм.Промеприл® 8 мг: білі двоопуклі таблетки с рискою для поділу на одній стороні, діаметром близько 10 мм.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

При керуванні автомобілем або при роботі з різними механізмами треба брати до уваги можливість розвитку симптомів, що можуть виникнути внаслідок різкого зниження артеріального тиску (запаморочення або слабкість).

Особливості застосування

Перед початком та під час застосування препарату необхідно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і рівня калію у плазмі крові.

Гіпотензія першої дози.

При застосуванні інгібіторів АПФ після прийняття першої дози можливе виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози). Симптоми гіпотензії рідко виникають у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ускладнень та частіше спостерігаються у пацієнтів із гіповолемією, дефіцитом натрію у зв’язку із застосуванням діуретиків, безсольовою дієтою, через блювання, діарею, у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною гіпертензією та у пацієнтів із симптомами серцевої недостатності з супутньою нирковою недостатністю (або без неї). Виникнення гіпотензії більш імовірне у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або порушення функції нирок функціонального характеру. У пацієнтів із ризиком розвитку гіпотензії початок лікування та подальше підвищення дози має здійснюватися під ретельним наглядом лікаря. Такі ж самі застереження для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до виникнення інфаркту міокарда або інсульту. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та, при необхідності, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія

не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати після відновлення об’єму крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим тиском периндоприл може спричинити додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату.

Стеноз аортального чи мітрального клапанів, гіпертрофічна кардіоміопатія.

Всі інгібітори АПФ призначають з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія).

Стабільна ішемічна хвороба серця.

Якщо напад стенокардії (будь-якої тяжкості) трапиться протягом першого місяця застосування периндоприлу, необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь, перед тим як продовжити лікування периндоприлом.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв).

Дозу периндоприлу підбирають відповідно до кліренсу креатиніну . Моніторинг рівня калію та креатиніну є обов’язковим для таких пацієнтів.

Гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках – із виникненням гострої ниркової недостатності, яка, як правило, є оборотною.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, особливо при наявності ниркової недостатності, при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося збільшення рівня сечовини в крові та креатиніну в сироватці. Ці показники зазвичай повертаються до норми після відміни препарату. При наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії є підвищений ризик виникнення вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування має розпочинатися під ретельним спостереженням, з маленьких доз та з обережним титруванням.

У деяких пацієнтів із гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено захворювань нирок, виникало незначне тимчасове підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів із вже існуючою нирковою недостатністю. Може виникнути потреба у зниженні дози та/або відміні діуретика та/або периндоприлу.

Периндоприл не призначають пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран, через можливість виникнення анафілактоїдної реакції.

Немає даних про застосування периндоприлу пацієнтам після нещодавно перенесеної операції щодо трансплантації нирки.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, в тому числі периндоприлу. Це може статися будь-коли підчас лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом препарату і встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може послабити симптоми.

Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з набряком гортані, може призвести до летального наслідку. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитись під постійним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ.

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У цих пацієнтів відмічався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); в деяких випадках не спостерігалося попередньої ангіоедеми обличчя, а рівень С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено при комп’ютерній томографії, при ультразвуковому дослідженні або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоедеми зникали. При диференційному діагнозі абдомінального болю, що виникає у пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, слід враховувати можливу наявність інтестинальної ангіоедеми.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ліпопротеїнами низької щільності (ЛНЩ) з сульфатом декстрану можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції при десенсибілізувальній терапії.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізувального лікування препаратами, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібітору АПФ, але вони можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.

Порушення функції печінки.

Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціювався з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і розвивається у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на фоні прийому інгібітору АПФ розвинулася жовтяниця або відзначається значне підвищення рівня печінкових ензимів, мають припинити прийом інгібітору АПФ і отримати відповідне медичне обстеження та лікування.

Нейтропенія/ агранулоцитоз/ тромбоцитопенія/ анемія.

Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/ агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок і при відсутності факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозами, під час терапії імунодепресантами, алопуринолом чи прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів відзначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, у кількох випадках резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові, також пацієнти мають знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання.

Расовий фактор.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у іншої. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю на фоні терапії інгібіторами АПФ. Цей кашель є непродуктивним, тривалим і припиняється після відміни препарату.

Хірургічне втручання/анестезія.

При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії речовиною, яка викликає гіпотензію, периндоприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити за одну добу до хірургічного втручання.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, замінників солі з калієм або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад гепарин). Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії.

Пацієнти, які страждають на цукровий діабет.

Пацієнти із цукровим діабетом, які застосовують пероральні антидіабетичні засоби або отримують інсулін, мають проходити ретельний контроль глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Використання препарату дітьми

Периндоприл не рекомендовано призначати дітям (до 18 років) через відсутність досліджень у таких групах пацієнтів.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3, по 6 або по 10 блістерів у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище

25 °С.


Отзывы