Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Периндоприл-Тева

Міжнародна назва: Perindopril
Виробник: АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.
АТ Код: АТХ С09А А04
Клінико-фармакологічна група: Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), монокомпонентні. Периндоприл.
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Склад

діюча речовина: периндоприл (у вигляді периндоприлу тозилату);

1 таблетка містить периндоприлу тозилату 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг (що відповідає 1,7 мг або 3,4 мг, або 6,8 мг периндоприлу відповідно);

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію гідрокарбонат, крохмаль прежелатинізований, повідон, магнію стеарат;

таблетки по 2,5 мг: оболонка (Opadry II white 85F18422): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк;

таблетки по 5 мг: оболонка (Opadry II green 85F210014): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, індигокармін (Е 132), діамантовий синій (Е 133), заліза оксид жовтий (Е 172), хіноліновий жовтий (Е 104).

таблетки по 10 мг: оболонка (Opadry II green 85F210013): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, індигокармін (Е 132), діамантовий синій (Е 133), заліза оксид жовтий (Е 172), хіноліновий жовтий (Е 104).

Показання

  • Артеріальна гіпертензія.
  • Серцева недостатність.
  • Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.
  • Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.

Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності.

Протипоказання

Підвищена чутливість до периндоприлу або будь-якого компонента препарату, до інших інгібіторів АПФ.

Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.

Вроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) .

Вагітність або планування вагітності.

Дозування

Периндоприлу тозилат рекомендується приймати один раз на добу, вранці перед їдою.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням профілю хворого та показників артеріального тиску. Таблетки по 5 г можна розділити на дві однакові дози.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприлу тозилат можна призначати як монотерапію та в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.

Рекомендована доза препарату на початку лікування становить 5 мг 1 раз на добу, вранці.

У пацієнтів з високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема з реноваскулярною артеріальною гіпертензією, дефіцитом натрію та/або дегідратацією, серцевою декомпенсацією або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) може спостерігатися надмірне зменшення артеріального тиску після прийому першої дози. Початкова рекомендована доза для таких пацієнтів становить 2,5 мг, а початок лікування має проходити під ретельним наглядом лікаря.

Дозу можна збільшити до 10 мг 1 раз на добу через 1 місяць лікування.

На початку терапії периндоприлом може виникати симптоматична гіпотензія, особливо у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. У таких пацієнтів лікування периндоприлом слід розпочинати з обережністю, оскільки у них можливий дефіцит води та/або солі.

За можливості прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку терапії периндоприлу тозилатом.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким неможливо припинити терапію діуретиками, лікування периндоприлу тозилатом слід починати з дози 2,5 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальше підвищення дози периндоприлу тозилату слід здійснювати залежно від показників артеріального тиску. У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити.

Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг, яку можна поступово збільшувати до 5 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 10 мг, залежно від функції нирок (див. таблицю).

Серцева недостатність

Пацієнтам із серцевою недостатністю, яким периндоприлу тозилат зазвичай призначають одночасно з діуретиком, що виводить калій, та/або дигоксином, та/або β-блокатором, лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом та з початкової дози 2,5 мг, яку приймають вранці. Через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 5 мг 1 раз на день. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.

Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам із групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом .

Пацієнтам з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а саме пацієнтам з дефіцитом електролітів, з гіпонатріємією або без неї, пацієнтам з гіповолемією або тим, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можливо, до призначення периндоприлу. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію у сироватці крові потрібно ретельно контролювати як до, так і під час лікування периндоприлом .

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями

Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу, вранці. Після 2 тижнів лікування дозу збільшують до 5 мг 1 раз на добу вранці.

Якщо після 2 тижнів лікування периндоприлом в дозі 5 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити індапамід у дозі 1 таблетка на день. Лікування можна розпочинати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця

Довготривале лікування знижує ризик інфаркту міокарда та серцевої недостатності. Периндоприл в дозі 10 мг призначають для довготривалого лікування пацієнтам з документально підтвердженою ішемічною хворобою серця, незважаючи на супутні захворювання, вік та додаткову терапію.

Лікування розпочинають з дози периндоприлу 5 мг (1 раз на добу, вранці). Через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 10 мг для довготривалого прийому (1 раз на добу, вранці).

Пацієнтам літнього віку, у яких документально підтверджена ішемічна хвороба серця, лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг 1 раз на день вранці; через тиждень дозу підвищують до 5 мг; через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 10 мг (1 раз на добу) та розпочинають довготривале лікування.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Дози для пацієнтів з нирковою недостатністю слід визначати залежно від кліренсу креатиніну (див. таблицю).

Корекція дози при нирковій недостатності

 

Кліренс креатиніну (мл/хв) Рекомендована доза
CICR > 60 (CICR-кальційіндуковане вивільнення кальцію) 5 мг на добу
30 < ClCR < 60 2,5 мг на добу
15 < ClCR < 30 2,5 мг на добу 1 раз на два дні
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі*
CICR < 15 2,5 мг в день проведення діалізу

*Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, повинні приймати дозу периндоприлу після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Немає потреби у корекції дози для пацієнтів з порушенням функції печінки.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не вивчалися. Тому периндоприлу тозилат не рекомендується призначати дітям (віком до 18 років).

Побічні дії

З боку кровоносної та лімфатичної системи: еозинофілія, зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

З боку метаболізму: гіпоглікемія, гіперкаліємія (зникає після відміни препарату), гіпонатріємія.

З боку психіки: зміни настрою, порушення сну.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія, сплутаність свідомості, сонливість, непритомність.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги: шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: пальпітація, тахікардія, аритмія, стенокардія та інфаркт міокарда (внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризик), артеріальна гіпотензія та ефекти, пов’язані з нею, інсульт (внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику), васкуліт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, задишка, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку травної системи: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор, сухість у роті, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: цитолітичний або холестатичний гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини і/або глотки, кропив’янка, мультиформна еритема, реакції фоточутливості, пемфігоїд, гіпергідроз.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: м’язові судоми, артралгія, міалгія.

З боку нирок та сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: імпотенція.

Загальні порушення: астенія, підвищена пітливість, біль у грудній клітці, нездужання, периферичні набряки, гіпертермія.

Лабораторні тести: підвищення рівня сечовини крові, підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну в плазмі крові.

Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому: падіння.

Також повідомлялося про таку серйозну побічну реакцію, як раптова зупинка серця.

Передозування

Даних щодо передозування периндоприлу недостатньо. Можливі симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель тощо.

При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду 0,9 % (9 мг/мл). У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. У разі можливості слід провести пацієнту інфузію ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна видалити із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу . У разі виникнення резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, концентрацією електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лікарська взаємодія

Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказано одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або пацієнтам з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності та не рекомендовано всім іншим групам пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим дібетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або калієвмісні замінники солі. Застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як, спіронолактон, триамтерен або амілорид), калієвмісних харчових добавок або калієвмісних солезамінників може призводити до гіперкаліємії (у т.ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). У зв’язку з цим одночасне застосування периндоприлу із зазначеними вище засобами не рекомендується. Якщо через гіпокаліємію така комбінована терапія обґрунтована, необхідно бути обережними і регулярно контролювати концентрацію калію у сироватці крові.

Літій. Можливе оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення ризику його токсичної дії у разі одночасного застосування літію з інгібіторами АПФ. У зв’язку з цим не рекомендується комбіноване лікування периндоприлом та препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові .

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

Протидіабетичні препарати (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Згідно з епідеміологічними дослідженнями, одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, гіпоглікемічні препарати) може підсилити ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект зазвичай виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у разі ниркової недостатності.

Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлу тертбутиламіном. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

  • у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;
  • перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
  • рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту 3 г/добу. При одночасному прийомі інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних лікарських засобів (ацетилсаліцилової кислоти в аналгетичних дозах, інгібіторів ЦОГ-2 та неселективних НПЗЗ) можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок, у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності, а також до збільшення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію препаратів слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну гідратаційну терапію та моніторувати функцію нирок після початку такої комбінованої терапії та періодично в подальшому.

Одночасне застосування, що потребує деякої уваги.

Антигіпертензивні препарати та вазодилататори. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може знизити артеріальний тиск.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів та антипсихотиків з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Периндоприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (що застосовується як тромболітик), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами.

Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібітору АПФ, у тому числі периндоприлу, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникати реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, нудота, блювання і артеріальна гіпотензія).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ. Перетворювальний фермент, або кіназа, являє собою екзопептидазу, яка дає змогу ангіотензину І перетворюватися у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку та вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової систем (і, таким чином, до активації системи простагландину). Цей механізм зумовлює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ і частково відповідає за появу певних небажаних ефектів (наприклад кашлю). Периндоприл в організмі перетворюється в активний метаболіт - периндоприлат. Інші метаболіти не пригнічують активність АПФ in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії (легкій, помірній та тяжкій) зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається у хворого як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи. Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому разової дози і зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (максимальна ефективність/мінімальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87-100 %. Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які піддаються лікуванню, стабілізація артеріального тиску досягається протягом 1 місяця застосування препарату та зберігається без тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Периндоприл виявляє судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій. Комбінована терапія із застосуванням тіазидних діуретиків виявляє синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і тіазидного діуретика також зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої діуретиками. Серцева недостатність Було продемонстровано, що периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда та надмірну кількість субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину до ізоензиму та знижує частоту виникнення реперфузійної аритмії. Периндоприл полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- і пост- навантаження на серце. Було продемонстровано, що застосування препарату сприяє:
  • зниженню тиску наповнення лівого та правого шлуночків;
  • зниженню загального опору периферичних судин;
  • збільшенню хвилинного серцевого викиду та покращанню серцевого індексу.
Пацієнти з цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі Було продемонстровано, що лікування периндоприлом (як монотерапії або у комбінації з індапамідом) ефективне для запобігання повторному інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі. Також було відзначено достовірне зниження ризику виникнення:
  • летального або інвалідизуючого інсульту;
  • значних кардіоваскулярних подій, у т. ч. кардіоваскулярної смерті, нелетального інфаркту міокарда та нелетального інсульту;
  • деменції внаслідок інсульту та тяжких порушень когнітивної функції внаслідок інсульту;
  • значних коронарних подій, включаючи нелетальний інфаркт міокарда або смерть, що відбулася внаслідок ішемічної хвороби серця.
Пацієнти зі стабільною ішемічною хворобою серця Було доведено, що периндоприл достовірно знижує ризик летального та нелетального інфаркту міокарда та ризик розвитку серцевої недостатності, яка потребує госпіталізації.

Фармакокінетика

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у травному тракті, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину. Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім цього, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається протягом 3-4 годин. Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зменшення біодоступності, периндоприл слід застосовувати перорально як разову добову дозу вранці перед прийомом їжі. Був продемонстрований лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу та його експозицією в плазмі. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками незначне (з АПФ зв’язується менше 20 % периндоприлату), але залежить від концентрації. Периндоприлат виводиться із сечею, а період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин; стабільний стан досягається протягом 4 днів. У хворих літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня порушення (кліренс креатиніну). Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв. При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується наполовину. Проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу препарату можна не змінювати.

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 2,5 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з тисненням «T» з одного боку і гладенькі з іншого;

таблетки по 5 мг: двоопуклі таблетки у формі капсули, вкриті плівковою оболонкою, світло-зеленого кольору, з тисненням «T» з одного боку і гладенькі з іншого, з лінією розлому з обох боків;

таблетки по 10 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, зеленого кольору з тисненням «10» з одного боку та «T» з іншого.

Особливості застосування

Стабільна ішемічна хвороба серця.

У разі якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом відбувся епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.

Артеріальна гіпотензія.

Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, знаходиться на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною артеріальною гіпертензією . Симптоматична артеріальна гіпотензія є більш вірогідною у пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря . Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити інфаркт міокарда або інсульт.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9 % (9 мг/мл) розчин натрію хлориду.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення артеріального тиску.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприлу тозилат може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність зниження дози або відміни препарату.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу тозилат призначають з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу підбирають з урахуванням кліренсу креатиніну, а в подальшому − залежно від клінічної відповіді пацієнта на лікування. У цих пацієнтів моніторинг концентрації калію та креатиніну в сироватці крові є обов’язковим.

У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, яка виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів з однобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів з нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та з їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, впродовж перших тижнів лікування периндоприлу тозилатом їх прийом необхідно припинити, а за функцією нирок слід здійснювати ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування периндоприлу, особливо на фоні прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці, що зазвичай є незначним та має транзиторний характер. Вірогідність таких побічних реакцій вища у хворих із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або периндоприлу тозилату.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили діаліз із використанням високопроточних мембран та одночасно лікувалися інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати замінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Пацієнти після трансплантації нирки

Досвід застосування периндоприлу пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній.

Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі периндоприл. Ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який момент під час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити прийом периндоприлу і встановити необхідне спостереження за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих випадках, коли набряк поширювався тільки на обличчя і губи, стан пацієнта зазвичай поліпшувався без лікування, хоча антигістамінні препарати можуть зменшити симптоми.

Ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані, може призвести до летального наслідку. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірна обструкція дихальних шляхів. У цих випадках необхідна невідкладна терапія.

Слід негайно вжити заходів невідкладної допомоги, що можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ.

У рідкісних випадках повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався біль у животі (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп’ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібіторів АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк не слід виключати під час диференціального діагнозу у пацієнтів з болем, що приймають інгібітори АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ЛНЩ з сульфатом декстрану можуть виникати небезпечні для життя анафілактичні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Анафілактичні реакції при десенсибілізуючій терапії

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад до отрути перетинчастокрилих), спостерігались анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування препарату реакції відновлювалися.

Порушення функції печінки

Рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і швидко прогресує до швидкоплинного некрозу печінки та (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому інгібіторів АПФ розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Дуже обережно периндоприл призначають хворим на колагеноз, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на фоні порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і слід попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (біль у горлі, лихоманка).

Расова приналежність

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих європеоїдної раси.

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск в осіб негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж у представників інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ може з’явитися кашель, який за своєю природою є непродуктивним, стійким і зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

При хірургічному втручанні або проведенні анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, периндоприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за день до операції.

Якщо артеріальна гіпотензія вже виникла, необхідно збільшити об’єм циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі периндоприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих сечогінних засобів (таких як спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі, що містять калій, або інших лікарських засобів, що впливають на підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад гепарину). Застосування калієвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калієвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозноъ, іноді летальноъ аритміъ. За необхідності лікування зазначеними вище препратами слід застосовувати їх з обережністю та проводити регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет

У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові впродовж першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Літій

Одночасне застосування літію та периндоприлу, як правило, не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або калієвмісні замінники солі

Одночасне застосування периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок з калієм або калієвмісних замінників солі, як правило, не рекомендується.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Наявні повідомлення щодо виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, інсульту, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності), особливо при одночасному прийомі препаратів, що впливають на РААС. Комбінація інгібітору АПФ (іАПФ) з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) або з аліскіреном, враховуючи подвійну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, не рекомендована.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) одночасний прийом з аліскіреном протипоказаний (див розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Допоміжні речовини

Враховуючи, що до складу препарату входить лактоза, його не слід призначати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або мальабсорбцією глюкози/галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним жінкам або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.

Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Не рекомендується застосування периндоприлу тозилату в період годування груддю у зв’язку з відсутністю даних щодо його проникнення у грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Вплив на репродуктивну функцію. Немає даних щодо впливу периндоприлу на репродуктивну функцію людини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Периндоприл не виявляє безпосереднього впливу на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою, але у деяких пацієнтів можуть спостерігатися індивідуальні реакції, пов’язані з низьким артеріальним тиском, особливо на початку лікування або при комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами. Як результат, здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами може бути порушена.

Упаковка

По 30 таблеток у контейнері; по 1 контейнеру в коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

28 місяців.

Після першого розкриття упаковки - 6 місяців.

Зберігати у щільно закритому контейнері для захисту від світла та вологи. Лікарський засіб не потребує спеціальних температурних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.


Отзывы