Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Паклинор 100

Міжнародна назва: Paclitaxel
Виробник: Марксанс Фарма Лтд.
АТ Код: АТС L01C D01
Клінико-фармакологічна група: Антинеопластичні засоби. Таксани.
Форма випуску: Концентрат для розчину для інфузій

Склад

діюча речовина: паклітаксел;

1 мл препарату містить паклітакселу 6 мг;

допоміжні речовини: олія рицинова поліетоксильована, етанол безводний, кислота лимонна безводна, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева концентрована.

Показання

Рак яєчників (хіміотерапія першої лінії у разі поширеної форми хвороби або залишкових пухлин (розміром більше 1 см) після лапаротомії, у комбінації з цисплатином; хіміотерапія другої лінії метастазуючого раку яєчників у разі неефективності стандартної терапії препаратами платини).

Рак молочної залози (ад’ювантна хіміотерапія хворих на рак молочної залози з ураженням лімфатичних вузлів, після лікування антрациклінами і циклофосфамідом); первинна хіміотерапія місцевопоширеного або метастазуючого раку молочної залози у комбінації з антрациклінами або у поєднанні з трастузумабом у разі виявленої імуногістохімічним методом надекспресії онкопротеїну HER-2 (3+) або ж у разі наявності протипоказань до терапії антрациклінами; монотерапія метастазуючого раку молочної залози у хворих, які не є кандидатами на стандартну терапію антрациклінами, або ж у разі неефективності попередньої терапії антрациклінами.

Поширений недрібноклітинний рак легені (НДКРЛ) (комбінована хіміотерапія з цисплатином у разі неможливості застосування хірургічного лікування та/або променевої терапії).

Саркома Капоші у хворих на СНІД (терапія другої лінії поширеної саркоми Капоші у разі неефективності попередньої терапії ліпосомальними антрациклінами).

Протипоказання

Підвищена чутливість до паклітакселу або інших компонентів препарату, особливо поліоксильної рицинової олії.

Нейтропенія до початку лікування (кількість нейтрофілів < 1,5×109/л, у разі саркоми Капоші у хворих на СНІД кількість нейтрофілів < 1,0 ×109/л).

Вагітність і період годування груддю.

Серйозні неконтрольовані інфекції при саркомі Капоші.

Дозування

Всі пацієнти повинні отримувати премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами і антагоністами H2-рецепторів, наприклад, за такою схемою:

 

Препарат Доза Час прийому
Дексаметазон 20 мг перорально або внутрішньовенно (8-20 мг перорально у разі саркоми Капоші) При пероральному прийомі: приблизно за 12 і за 6 годин до введення паклітакселу. При внутрішньовенному введенні: за 30-60 хвилин до введення паклітакселу.
Дифенгідрамін (або еквівалентний антигістамінний препарат) 50 мг внутрішньовенно За 30-60 хвилин до введення паклітакселу
Циметидин або ранітидин Циметидин – 300 мг внутрішньовенно, ранітидин – 50 мг внутрішньовенно За 30-60 хвилин до введення паклітакселу

Розчин паклітакселу необхідно вводити внутрішньовенно крапельно за допомогою інфузійних систем із вбудованими мембранними фільтрами з розміром пор ≤ 0,22 мкм.

Хіміотерапія першої лінії раку яєчників. Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. Паклітаксел вводять у дозі 135 мг/м2 поверхні тіла протягом 24-годинних внутрішньовенних інфузій, після чого вводять цисплатин у дозі

75 мг/м2 поверхні тіла. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія другої лінії раку яєчників. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Ад’ювантна хіміотерапія раку молочної залози. Паклітаксел призначають після хіміотерапії антрациклінами і циклофосфамідом. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій, усього 4 курси з тритижневими інтервалами між ними.

Хіміотерапія першої лінії раку молочної залози. При комбінованому застосуванні з доксорубіцином (у дозі 50 мг/м2 поверхні тіла) паклітаксел необхідно вводити через 24 години після доксорубіцину. Рекомендована доза паклітакселу – 175 мг/м2 поверхні тіла при введенні шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

При комбінованому застосуванні з трастузумабом паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій з тритижневими інтервалами між курсами. Паклітаксел можна вводити наступного дня після введення першої дози трастузумабу або негайно після введення наступних доз, якщо попередні дози трастузумабу добре переносилися.

Хіміотерапія другої лінії раку молочної залози. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія поширеного недрібноклітинного раку легені (НДКРЛ). Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. Паклітаксел вводять у дозі 175 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій, після чого вводять цисплатин у дозі 80 мг/м2 поверхні тіла. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія саркоми Капоші у хворих на СНІД. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 100 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 2 тижні.

Наступні дози паклітакселу визначають індивідуально залежно від переносимості терапії. Наступну дозу паклітакселу можна вводити лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ≥ 1,5×109/л, а тромбоцитів – до рівня ≥ 100×109/л. Хворим, у яких була відмічена тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів < 0,5×109/л протягом 7 діб і більше) або тяжка периферична нейропатія, наступні дози зменшують на 20 % (25 % у разі саркоми Капоші).

Приготування розчину для внутрішньовенних інфузій.

Концентрат для розчину для інфузій повинен бути розведений в асептичних умовах 0,9 % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози, 5 % розчином глюкози в 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчином глюкози в розчині Рінгера до кінцевої концентрації 0,3-1,2 мг/мл.

При багаторазовому відборі препарату з флакона концентрат для розчину для інфузій залишається мікробіологічно, фізично і хімічно стабільним до 28 діб при температурі 25 °C.

З мікробіологічної точки зору розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після приготування. Якщо розчин не використовується негайно, за тривалістю й умовами його зберігання повинен стежити користувач. Зазвичай розчини для інфузій, приготовані згідно з рекомендаціями, залишаються фізично та хімічно стабільними до 27 годин при температурі близько 25 °С та кімнатному освітленні. Розчин для інфузій необхідно уводити через вбудований в інфузійну систему мембранний фільтр з порами розміром ≤ 0,22 мкм.

Приготовані розчини для інфузій не потребують захисту від світла.

Надходили поодинокі повідомлення про випадіння осаду в розчині для інфузій у процесі введення (зазвичай наприкінці 24-годинного періоду введення). Хоча точні причини утворення осаду не були з’ясовані, ймовірно, це явище обумовлене перенасиченням розчину для інфузій. Для зниження ризику утворення осаду розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після розведення й уникати надмірних струсів, вібрацій і збовтування. Інфузійна система повинна бути ретельно промита перед використанням. У процесі введення необхідно регулярно контролювати зовнішній вигляд розчину і при виявленні осаду припиняти інфузію.

Щоб мінімізувати потрапляння в організм пацієнта ди(2-етилгексил)фталату (ДЕГФ), який може вилуговуватися з інфузійних мішків, систем або іншого медичного обладнання з пластифікованого полівінілхлориду (ПВХ), розчини для інфузій необхідно зберігати в контейнерах з матеріалів, що не містять ПВХ (пляшках зі скла або поліпропілену, мішках з поліпропілену або поліолефіну) і вводити через інфузійні системи, футеровані поліетиленом. При підключенні фільтрів (наприклад IVEX-2®) короткими трубками з ПВХ значного вилуговування ДЕГФ не відбувається.

Побічні реакції.

Побічні реакції при монотерапії паклітакселом шляхом тригодинних інфузій.

Інфекції та інвазії.

Дуже часті (≥ 10 %). Інфекції (переважно сечового тракту і верхніх відділів дихальних шляхів), у поодиноких випадках з летальним наслідком.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Септичний шок.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Пневмонія, перитоніт, сепсис.

З боку системи крові і лімфатичної системи.

Дуже часті (≥ 10 %). Мієлосупресія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, кровотечі.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Фебрильна нейтропенія.

Рідкісні (< 0,01 %). Гострий мієлоїдний лейкоз, мієлодиспластичний синдром.

З боку імунної системи.

Дуже часті (≥ 10 %). Слабкі реакції гіперчутливості (переважно припливи і висипання).

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Серйозні реакції гіперчутливості, що вимагають вживання терапевтичних заходів (зокрема артеріальна гіпотензія, ангіоневротичний набряк, респіраторний дистрес, генералізована кропив’янка, озноб, біль у спині, біль у грудях, тахікардія, абдомінальний біль, біль у кінцівках, профузне потовиділення, артеріальна гіпертензія).

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Анафілактичні реакції.

Рідкісні (< 0,01 %). Анафілактичний шок.

Метаболічні розлади.

Рідкісні (< 0,01 %). Анорексія.

З боку психіки.

Рідкісні (< 0,01 %). Стан сплутаності свідомості.

З боку нервової системи.

Дуже часті (≥ 10 %). Нейротоксичні ефекти (переважно периферична нейропатія).

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Моторна нейропатія (що виявляється в помірно вираженій слабкості дистальних м’язів).

Рідкісні (< 0,01 %). Вегетативна нейропатія (що призводить до паралітичної непрохідності кишечнику й ортостатичної гіпотензії), великі епілептичні напади (“grand mal”), конвульсії, енцефалопатія, запаморочення, головний біль, атаксія.

З боку органів зору.

Рідкісні (< 0,01 %). Ураження зорового нерва та/або порушення зору (миготлива скотома), особливо у пацієнтів, які одержували дози, вищі рекомендованих.

З боку органів слуху і лабіринтні порушення.

Рідкісні (< 0,01 %). Ототоксичні ураження, втрата слуху, шум у вухах, вертиго.

З боку серця.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Брадикардія.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Кардіоміопатія, безсимптомна шлуночкова тахікардія, тахікардія в поєднанні з бігемінією, атріовентрикулярна блокада і непритомність, інфаркт міокарда.

Рідкісні (< 0,01 %). Фібриляція передсердь, надшлуночкова тахікардія.

З боку судин.

Дуже часті (≥ 10 %). Артеріальна гіпотензія.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Артеріальна гіпертензія, тромбоз, тромбофлебіт.

Рідкісні (< 0,01 %). Шок.

З боку дихальної системи.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Задишка, плевральний випіт, інтерстиціальний пневмоніт, фіброз легенів, емболія легеневої артерії, дихальна недостатність.

Рідкісні (< 0,01 %). Кашель.

З боку травної системи.

Дуже часті (≥ 10 %). Нудота, блювання, діарея, запалення слизових оболонок.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Обструкція кишечнику, перфорація кишечнику, ішемічний коліт, панкреатит.

Рідкісні (< 0,01 %). Мезентеріальний тромбоз, псевдомембранозний коліт, езофагіт, запор, асцити, нейтропенічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи.

Рідкісні (< 0,01 %). Некроз печінки, печінкова енцефалопатія (відзначені випадки з летальним наслідком).

З боку шкіри і підшкірних тканин.

Дуже часті (≥ 10 %). Алопеція.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Транзиторні незначні зміни нігтів і шкіри.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Свербіж, висипання, еритема.

Рідкісні (< 0,01 %). Синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхолізис (пацієнти, які одержують паклітаксел, повинні носити відповідний одяг для захисту від сонця).

З боку кістково-м’язової системи.

Дуже часті (≥ 10 %). Артралгія, міалгія.

Ефекти загального характеру і місцеві реакції.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Реакції в місцях ін’єкцій (локалізований набряк, біль, еритема, індурація, випадкова екстравазація може спричинити целюліт, фіброз шкіри і некроз шкіри).

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Астенія, підвищення температури тіла, дегідратація, набряк, нездужання.

Лабораторні показники.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Значне підвищення рівнів АСТ і лужної фосфатази.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Значне підвищення рівня білірубіну.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Підвищення рівня креатиніну крові.

Побічні ефекти при комбінованій хіміотерапії.

При застосуванні комбінації паклітакселу і цисплатину найбільш вираженими побічними ефектами є нейротоксичні ефекти (переважно периферичні нейропатії, артралгії, міалгії) та мієлосупресія.

При поєднанні паклітакселу з доксорубіцином переважними є порушення скорочувальної здатності серця, нейтропенія, анемія, периферичні нейропатії, артралгія, міалгія, астенія, пропасниця та діарея.

Застосування паклітакселу з трастузумабом найчастіше призводить до розвитку серцевої недостатності, тахікардії, інфекційних ускладнень, ознобу, пропасниці, кашлю, висипань, артралгії, діареї, артеріальної гіпертензії, носових кровотеч, вугрів, безсоння, риніту, синуситу, реакцій в місцях ін’єкцій.

Передозування

Специфічний антидот паклітакселу невідомий. У разі передозування можна очікувати більш тяжких побічних ефектів, в першу чергу пригнічення функції кісткового мозку, периферичних нейротоксичних ефектів і запалення слизових оболонок. Лікування симптоматичне, рекомендована детоксикаційна терапія.

Лікарська взаємодія

Премедикація циметидином не впливає на кліренс паклітакселу.

При комбінованій хіміотерапії першої лінії раку яєчників паклітаксел необхідно вводити до цисплатину. У цьому разі профіль безпеки паклітакселу не відрізняється від такого при монотерапії. Якщо ж паклітаксел вводиться після цисплатину, спостерігається більш тяжка мієлосупресія, а кліренс паклітакселу знижується приблизно на 20 %. Ризик розвитку ниркової недостатності у хворих на рак яєчників, які одержують комбіновану терапію паклітакселом і цисплатином, вищий, ніж при монотерапії цисплатином.

Оскільки елімінація доксорубіцину і його активних метаболітів може знижуватися при скороченні періоду часу між уведеннями паклітакселу і доксорубіцину, при первинній хіміотерапії метастазуючого раку молочної залози паклітаксел необхідно вводити через 24 години після доксорубіцину.

Метаболізм паклітакселу частково каталізується ізоферментами CYP2C8 і CYP3A4 системи цитохрому Р450. Головним метаболічним шляхом у людини є CYP2C8-опосередкована трансформація паклітакселу в 6α-гідроксипаклітаксел. Супутній прийом кетоконазолу, потужного інгібітору CYP3A4, не уповільнює елімінації паклітакселу з організму людини, тому обидва препарати можна застосовувати одночасно без корекції доз. Інформація про потенційно можливу взаємодію паклітакселу з індукторами та інгібіторами CYP3A4 обмежена, тому необхідна обережність при одночасному призначенні інгібіторів (наприклад еритроміцину, флуоксетину, гемфіброзилу) або індукторів (наприклад рифампіцину, карбамазепіну, фенітоїну, фенобарбіталу, ефавірензу, невірапіну) ізоферментів CYP2C8 і CYP3A4.

Дослідження фармакокінетики паклітакселу у хворих на саркому Капоші, які одержували супутню терапію декількома препаратами, свідчать про значне зниження системного кліренсу паклітакселу при одночасному застосуванні нелфінавіру і ритонавіру, але не індинавіру. Інформації щодо взаємодії паклітакселу з іншими інгібіторами протеази недостатньо. Тому паклітаксел необхідно з обережністю призначати пацієнтам, які одержують супутню терапію інгібіторами протеази.

Несумісність

Поліоксильна рицинова олія, яка входить до складу Паклінору, може спричинити вилуговування ди(2-етилгексил)фталату (ДЕГФ) з пластифікованого полівінілхлориду (ПВХ). Інтенсивність цього процесу залежить від тривалості дії і концентрації рицинової олії. Тому готувати, зберігати і вводити розчини для інфузій необхідно з використанням контейнерів і систем, що не містять ПВХ.

Не застосовувати з іншими розчинниками, окрім зазначених у розділі “Спосіб застосування та дози”.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

. Паклітаксел є антимітотичним агентом, який діє на мікротрубочковий апарат клітини. Механізм дії паклітакселу полягає у стимулюванні складання мікротрубочок з димерів тубуліну і їх стабілізації та запобіганні деполімеризації. Внаслідок цього порушується нормальний процес динамічної реорганізації мікротрубочкових мереж, важливий для клітинних функцій на етапах інтерфази і мітозу. Окрім того, паклітаксел спричинює утворення аномальних скупчень або “зв’язок” мікротрубочок протягом клітинного циклу, а також множинних “зірок” з мікротрубочок під час мітозу.

Фармакокінетика

Після внутрішньовенного введення препарату спостерігається двофазне зниження концентрації паклітакселу в плазмі крові. Фармакокінетику паклітакселу вивчали при внутрішньовенному введенні препарату протягом 3 і 24 годин у дозах 135 мг/м2 і 175 мг/м2 поверхні тіла. Середня тривалість періоду напіввиведення в термінальній фазі становила 3,0-52,7 години, а середній загальний кліренс з організму – 11,6-24,0 л/год·м2. Ймовірно, загальний кліренс паклітакселу з організму знижується при підвищенні його концентрації в плазмі крові. Середній рівноважний об’єм розподілу паклітакселу становив 198-688 л/м2, що свідчить про широкий екстраваскулярний розподіл та/або зв’язування з тканинами. При інфузіях тривалістю 3 години фармакокінетика паклітакселу мала нелінійний характер. При збільшенні доз на 30 % (з 135 мг/м2 до 175 мг/м2 поверхні тіла) максимальна концентрація в плазмі крові Сmax і площа під фармакокінетичною кривою AUC→∞ збільшилися відповідно на 75 % і 81 %. Після введення паклітакселу в дозі 100 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій середній показник Cmax у 19 хворих на саркому Капоші становив 1530 нг/мл (діапазон 761-2860 нг/мл), середня площа під фармакокінетичною кривою – 5619 нг·год/мл (діапазон 2609-9428 нг·год/мл), кліренс – 20,6 л/год·м2 (діапазон 11-38 л/год·м2), об’єм розподілу – 291 л/м2 (діапазон 121-638 л/м2), а період напіввиведення в термінальній фазі – 23,7 год (діапазон 12-33 годин). Інтрасуб’єктна варіабельність показників системної експозиції паклітакселу була мінімальною. Ознак кумуляції паклітакселу при декількох курсах лікування не було виявлено. Результати досліджень in vitro свідчать про те, що 89-98 % паклітакселу зв’язується з білками плазми крові людини. Наявність циметидину, ранітидину, дексаметазону або дифенгідраміну не впливає на зв’язування паклітакселу з білками. Метаболізм паклітакселу в організмі людини остаточно не досліджений. Із сечею в незміненому вигляді виводиться від 1,3 % до 12,6 % введеної дози, що свідчить про інтенсивний ненирковий кліренс. Ймовірно, паклітаксел метаболізується переважно у печінці за участі ізоферментів системи цитохрому Р450 і виводиться з жовчю. Після введення паклітакселу, поміченого радіоактивним ізотопом, у середньому 26 %, 2 % і 6 % радіоактивності було екскретовано з калом відповідно у вигляді 6α-гідроксипаклітакселу, 3’-р-гідроксипаклітакселу і 6α-3’-р-дигідроксипаклітакселу. Утворення цих гідроксильованих метаболітів каталізується відповідно ізоферментами CYP2C8, CYP3A4 і разом CYP2C8+CYP3A4. Вплив порушень функцій нирок і печінки на фармакокінетику паклітакселу при тригодинних інфузіях формально не вивчався. Фармакокінетичні показники в одного пацієнта, який потребував гемодіалізу і лікувався паклітакселом у дозі 135 мг/м2 поверхні тіла шляхом тригодинних інфузій, не відрізнялися від показників хворих без порушень функції нирок. При комбінованому застосуванні паклітакселу і доксорубіцину було відзначено збільшення тривалості розподілу та елімінації доксорубіцину і його метаболітів. При введенні паклітакселу негайно після доксорубіцину показники загальної експозиції доксорубіцину в плазмі крові були на 30 % вищі, ніж при введенні паклітакселу через 24 години після доксорубіцину.

Фізико-хімічні властивості

прозорий, від безбарвного до блідо-жовтого кольору розчин.

Особливі вказівки

При роботі з паклітакселом, як і з іншими антинеопластичними препаратами, необхідна обережність. Розводити препарат необхідно в асептичних умовах у спеціально відведеному приміщенні. Цим повинен займатися підготовлений персонал. Необхідно вживати усіх заходів для запобігання попаданню розчинів паклітакселу на шкіру і слизові оболонки, зокрема користуватися захисним одягом (халатами, шапочками, масками, окулярами й одноразовими рукавичками). У разі потрапляння препарату на шкіру (при цьому можливі такі місцеві реакції, як поколювання, печіння і почервоніння шкіри) уражену ділянку промивають водою з милом. При потраплянні препарату на слизові оболонки їх ретельно промивають великою кількістю води. Повідомлялося про задишку, біль у грудях, печіння в горлі і нудоту при вдиханні розпилених розчинів паклітакселу.

При охолодженні нерозпечатаних флаконів у препараті може утворюватися осад, який розчиняється при обережному збовтуванні або навіть без перемішування при досягненні кімнатної температури. Це явище не впливає на якість препарату. Якщо ж розчин залишається каламутним або в ньому присутній нерозчинний осад, препарат використовувати не можна і такий флакон потрібно знищити згідно з установленою процедурою утилізації небезпечних відходів.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Під час лікування паклітакселом необхідно утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Необхідно враховувати, що препарат містить алкоголь, а деякі побічні ефекти можуть негативно впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Особливості застосування

Лікування паклітакселом повинно здійснюватися під наглядом кваліфікованого лікаря-онколога. Оскільки можливі серйозні реакції гіперчутливості, в наявності має бути відповідне реанімаційне обладнання.

При комбінованому застосуванні разом з цисплатином паклітаксел необхідно вводити до цисплатину.

При введенні паклітакселу після адекватної премедикації тяжкі реакції гіперчутливості (що проявляються у вигляді задишки та артеріальної гіпотензії, які вимагають вживання терапевтичних заходів, ангіоневротичного набряку і генералізованої кропив’янки) спостерігаються менш ніж у 1 % пацієнтів. Ймовірно, ці реакції є гістамінопосередкованими. У разі тяжких реакцій гіперчутливості введення паклітакселу необхідно негайно припинити і почати симптоматичне лікування. Повторно таким пацієнтам паклітаксел не повинен призначатися.

Пригнічення функції кісткового мозку (переважно нейтропенія) є головним дозолімітуючим токсичним ефектом. У період лікування паклітакселом необхідно часто контролювати кількість формених елементів крові. Повторне введення препарату допускається лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ≥ 1,5×109/л, а тромбоцитів – до рівня ≥ 100×109/л.

Тяжкі порушення провідності серця при монотерапії паклітакселом спостерігаються рідко. У разі розвитку в процесі терапії паклітакселом значних порушень серцевої провідності призначається відповідне лікування, а при наступних введеннях паклітакселу проводиться безперервний моніторинг функції серця. Під час введення паклітакселу відзначалися артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія і брадикардія, зазвичай вони є безсимптомними і не вимагають вживання терапевтичних заходів. Рекомендується частий контроль життєво важливих показників, особливо в першу годину введення паклітакселу. Тяжкі серцево-судинні порушення частіше спостерігаються у пацієнтів з недрібноклітинним раком легені, ніж у хворих на рак молочної залози або яєчників.

Коли паклітаксел застосовують у поєднанні з доксорубіцином або трастузумабом для первинної хіміотерапії метастазуючого раку молочної залози, необхідно приділяти увагу контролю функції серця. Хворі, які є кандидатами на таку комбіновану терапію, перед початком лікування повинні проходити ретельне кардіологічне обстеження, що включає ЕКГ і ЕхоКГ-дослідження, а також MUGA-сканування. У процесі лікування необхідно регулярно контролювати функцію серця (наприклад кожні 3 місяці). Такий моніторинг дав змогу вчасно виявляти розвиток порушень функції серця. При прийнятті рішення про частоту контролю функції шлуночків необхідно враховувати кумулятивну дозу антрациклінів (у мг/м2 поверхні тіла). Якщо результати дослідження свідчать про порушення функції серця, навіть безсимптомні, необхідно ретельно зважувати потенційну користь від продовження лікування і можливий ризик ушкодження серця, інколи необоротного. У разі продовження комбінованої хіміотерапії необхідно частіше контролювати функцію серця (кожні 1-2 курси).

Хоча периферична нейропатія є частим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом, тяжка нейропатія розвивається рідко. У серйозних випадках рекомендується знижувати всі наступні дози паклітакселу на 20 % (25 % у разі саркоми Капоші). Периферична нейропатія може розвинутися вже після першого курсу терапії і ставати тяжчою при продовженні лікування паклітакселом. Сенсорні порушення звичайно слабшають або зникають протягом декількох місяців після припинення терапії паклітакселом. Наявна нейропатія внаслідок попередньої хіміотерапії не є протипоказанням для лікування паклітакселом.

Ризик токсичних ефектів (зокрема мієлосупресії III-IV ступеня тяжкості) вище у пацієнтів з порушеннями функції печінки. При введенні паклітакселу шляхом тригодинних інфузій не спостерігається посилення токсичних ефектів у пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки. Однак при більш тривалому введенні паклітакселу у хворих з помірними порушеннями функції печінки може спостерігатися більш виражена мієлосупресія. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід призначати паклітаксел. Пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом з метою виявлення ознак розвитку глибокої мієлосупресії. На сьогодні недостатньо даних для розробки рекомендацій щодо корекції доз для хворих з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Інформація про лікування паклітакселом хворих з тяжким холестазом відсутня.

Оскільки препарат містить етанол, необхідно враховувати його можливий вплив на центральну нервову систему, а також інші ефекти.

Були відзначені поодинокі випадки розвитку псевдомембранозного коліту, зокрема у хворих, які не одержували супутньої терапії антибіотиками. Це необхідно враховувати при диференціальній діагностиці у разі розвитку тяжкої або персистуючої діареї в процесі або незабаром після лікування паклітакселом.

При хіміотерапії паклітакселом у поєднанні з променевою терапією на ділянку легенів, незалежно від їх послідовності, були відзначені випадки розвитку інтерстиціального пневмоніту.

У разі тяжких реакцій дози паклітакселу знижують на 25 %.

При застосуванні паклітакселу в поєднанні з іншими антинеопластичними препаратами (цисплатином, доксорубіцином, трастузумабом) необхідно враховувати рекомендації щодо застосування цих лікарських засобів.

Використання препарату дітьми

Специфічна інформація щодо лікування дітей відсутня.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Є дані, що паклітаксел є ембріотоксичним і фетотоксичним, а також несприятливо впливає на фертильність тварин.

Інформація про лікування паклітакселом вагітних відсутня. Як і інші цитотоксичні препарати, паклітаксел може шкідливо впливати на плід, тому його не слід призначати в період вагітності. Пацієнткам необхідно вживати заходів для запобігання вагітності в період лікування паклітакселом і негайно інформувати лікаря про можливу вагітність.

Екскреція паклітакселу з жіночим молоком не вивчалася. В період лікування паклітакселом годування груддю необхідно припинити.

Упаковка

По 16,7 або 43,4 мл розчину у флаконі, по 1 флакону у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

. 2 роки. Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати.