Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Онкаспар

Міжнародна назва: Pegaspargase
Виробник: Медак Гезельшафт фюр клініше Шпеціальпрепарате мбХ, Німеччина/Medac Gesellschaft fur klinische Spezialpraparate m.b.H., Germany.
АТ Код: ATХ L01X X24
Клінико-фармакологічна група: Антинеопластичні засоби.
Форма випуску: Розчин для ін'єкцій

Склад

діюча речовина: пегаспаргаза;

1 флакон (5 мл розчину) містить 3750 МО пегаспаргази, що відповідає L-аспарагіназі;

допоміжні речовини: натрію дигідрофосфат, моногідрат; динатрію гідрофосфат, гептагідрат; натрію хлорид, вода для ін'єкцій.

Показання

Онкаспар показаний як компонент антинеопластичної комбінованої терапії для реіндукції ремісії при гострому лімфатичному лейкозі (ГЛЛ) у дітей і дорослих пацієнтів з відомою гіперчутливістю до нативних L-аспарагіназ.

Протипоказання

Панкреатит (включаючи панкреатит в анамнезі), гострі геморагічні ускладнення у зв'язку з попереднім лікуванням L-аспарагіназою.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин. Препарат протипоказаний пацієнтам, у яких раніше розвивалися тяжкі алергічні реакції (кропив'янка, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія, набряк гортані або інші тяжкі побічні ефекти після застосування Онкаспару).

Наявність в анамнезі серйозного тромбозу при попередньому застосуванні L-аспарагінази.

Дозування

Якщо не призначено інше, застосовують такі схеми введення.

Рекомендована доза препарату Онкаспар становить 2500 МО (еквівалент 3,3 мл розчину Онкаспар) на 1 м2 площі поверхні тіла кожні 2 тижні.

Діти з площею поверхні тіла ≥ 0,6 м2 одержують 2500 МО (еквівалент 3,3 мл розчину Онкаспар) на 1 м2 площі поверхні тіла кожні 2 тижні.

Діти з площею поверхні тіла < 0,6 м2 одержують 82,5 МО (еквівалент 0,1 мл розчину Онкаспар) на 1 кг маси тіла.

Як компонент комбінованої терапії Онкаспар можна вводити внутрішньовенно або внутрішньом'язово для індукції ремісії, консолідації ремісії або підтримуючої терапії.

Переважний спосіб введення – внутрішньом'язова ін'єкція, оскільки гепатотоксичність, коагулопатії, шлунково-кишкові розлади і ураження нирок зустрічаються рідше, ніж при внутрішньовенному ін'єкційному введенні.

При внутрішньовенному призначенні Онкаспар вводять краплинно протягом 1-2 годин у 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або у 5 % розчину глюкози, що вводиться інфузійно.

Якщо Онкаспар вводять внутрішньом'язово, об'єм, що вводиться в одному місці ін'єкції, не має перевищувати 2 мл у дітей і 3 мл у дорослих. При введенні об'єму, що перевищує 2 мл, дозу слід розподілити і вводити ін'єкційно у декілька місць.

Онкаспар у комбінованих схемах застосовують тільки лікарі, які знайомі з дією і ризиками відповідної схеми.

Онкаспар вводять окремо з метою індукції тільки у виняткових випадках, а саме якщо комбінована терапія із застосуванням хіміотерапевтичних засобів, таких як вінкристин, метотрексат, цитарабін, даунорубіцин або доксорубіцин, не показана через токсичність або інші специфічні для пацієнта фактори.

З настанням ремісії необхідно розпочати підтримуючу терапію. Онкаспар можна застосовувати як компонент підтримуючої терапії.

Діти.

Препарат застосовують у педіатричній практиці. Рекомендації щодо дозування препарату Онкаспар дітям наведені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Побічні дії

Окрім імунологічних реакцій на введений чужорідний білок, лікування пегаспаргазою також може призводити до порушень в органах і системах, де присутній високий рівень синтезу білка (особливо у печінці і підшлунковій залозі). Оскільки пегаспаргазу зазвичай застосовують у складі комбінованої терапії, часто буває важко розмежувати побічні ефекти різних лікарських засобів.

Спектр побічних реакцій пегаспаргази значною мірою збігається з таким для аспарагінази. Таким чином, з міркувань безпеки у списку надані також побічні реакції, які виникали у зв'язку з застосуванням аспарагінази, але до цього часу не спостерігалися для пегаспаргази.

Оцінка частоти: дуже поширені (³ 1/10), поширені (³ 1/100, ≤ 1/10), непоширені (³ 1/1000, ≤ 1/100), рідко поширені (³ 1/10 000, ≤ 1/1000), дуже рідко поширені (≤ 1/10 000), невідомі (не може бути визначено, виходячи з існуючих даних).

 

Органи та системи Частота і симптом
Вплив на результати аналізів Поширені – підвищення рівня амілази у крові.
З боку системи крові Поширені – від легкої до помірної мієлосупресії всіх трьох ліній клітин. Розлади коагуляції внаслідок порушення синтезу білків; кровотеча, дисеміноване внутрішньосудинне згортання або тромбоз. У разі мозкових проявів: інсульт, судоми, головний біль, втрата свідомості. Дуже рідко поширені – гемолітична анемія.
З боку нервової системи Поширені – збудження, депресія, галюцинації, сплутаність свідомості, сонливість (помірно виражене погіршення свідомості), зміни на ЕЕГ (зменшена активність альфа-хвиль, підвищена активність тета- і дельта-хвиль), можливо, внаслідок гіперамоніємії. Рідко поширені – можливі судоми або тяжке порушення свідомості аж до коми. Можливе виникнення синдрому зворотної задньої лейкоенцефалопатії. Дуже рідко поширені – легкий тремор пальців.
З боку травного тракту Дуже поширені – зниження апетиту, нудота, блювання, спазми в животі, діарея і зменшення маси тіла. Поширені – гострий панкреатит, розлади екзокринної функції підшлункової залози з діареєю. Непоширені – паротит; рідко поширені – геморагічний або некротизуючий панкреатит. Нуже рідко поширені – псевдокісти підшлункової залози, панкреатит із летальним наслідком, панкреатит із супутнім гострим паротитом.
З боку сечовивідних шляхів Дуже рідко поширені – гостра ниркова недостатність.
З боку шкіри Дуже поширені – алергічні шкірні реакції. Дуже рідко поширені – токсичний епідермального некроліз (синдром Лайєлла).
З боку ендокринної системи Поширені – порушення ендокринної функції підшлункової залози з діабетичним кетоацидозом, гіперосмолярною гіперглікемією. Дуже рідко поширені – тимчасовий вторинний гіпотиреоз, зниження рівня глобуліну, що зв'язується з тироксином, гіпопаратиреоїдизм.
Метаболічні порушення Дуже поширені – зміни рівня ліпідів у крові (наприклад підвищення або зниження рівня холестерину, підвищення рівня тригліцеридів, підвищення вмісту фракції ЛПДНЩ і зниження вмісту ЛПНЩ, підвищення активності ліпопротеїнліпази), у більшості випадків без клінічних симптомів, підвищення у крові рівня азоту сечовини. Непоширені – гіперурикемія, гіперамоніємія.
Інфекції та інвазії Невідомі – інфекції.
Загальні розлади і стани у місці введення Дуже поширені – біль у місці ін'єкції, набряк. Поширені – підвищення температури тіла, біль у спині, суглобах, животі. Дуже рідко поширені – небезпечне для життя підвищення температури (гіперпірексія).
З боку імунної системи Поширені – алергічні реакції (місцева еритема, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, жар, міалгія, задишка), бронхоспазм, тахікардія, зниження тиску крові аж до анафілактичного шоку.
З боку гепатобіліарної системи Дуже поширені – зміни результатів печінкових проб (наприклад рівнів лужної фосфатази, трансаміназ сироватки, ЛДГ, білірубіну сироватки), ожиріння печінки, гіпоальбумінемія, яка може бути симптоматичною, включаючи набряки. Рідко поширені – холестаз, жовтяниця, гепатоцелюлярна та печінкова недостатність з потенційно летальним наслідком.

Розлади крові і лімфатичної системи

Пегаспаргаза може спричинити легку або помірну мієлосупресію, і всі три лінії клітин можуть бути уражені. Терапевтичні наслідки звичайно відсутні. Зареєстровані одиничні випадки гемолітичної анемії у зв'язку з пегаспаргазою.

Аномалії коагуляції можуть розвиватися в результаті порушення синтезу білка і можуть виявлятися як кровотечами, так і дисемінованим внутрішньосудинним згортанням або тромбозом; вірогідно, що ризик тромбозу стає більшим з перебігом часу після припинення лікування.

Однак одночасне лікування іншими мієлосупресивними препаратами, окрім пегаспаргази, або базове захворювання саме по собі може бути причиною таких побічних ефектів.

Близько половини всіх серйозних кровотеч і тромбозів вражають мозкові судини і можуть призводити, наприклад, до інсульту, судом, головного болю або втрати свідомості.

В дослідженні ALL-BFM 95 підвищений ризик тромбозу був описаний для дітей з мутаціями фактора V, резистентністю до активованого протеїну C або зниженням рівнів протеїну S, антитромбіну III або протеїну C в сироватці, які одержували природну аспарагіназу. У таких пацієнтів по можливості слід уникати застосування катетерів центральних вен, оскільки це може додатково підвищувати ризик тромбоемболічних ускладнень. Під час індукційної терапії гострої лімфатичної лейкемії катетери в центральних венах по можливості слід встановлювати тільки після завершення терапії пегаспаргазою.

Порушення коагуляції і фібриноліз можуть виявлятися при аналізі крові, наприклад, як падіння рівнів фібриногену, фактора IX, фактора XI, антитромбіну III, протеїну C і плазміногену, а також як підвищення рівнів фактора фон Вілебрандта, інгібітору активатора-1 плазміногену, фрагментів протромбіну 1 і 2 та продуктів розщеплення фібриногену (D-димери).

Тромбоцитопенія або сепсис підвищують ризик кровотечі.

Необхідний регулярний контроль коагуляції. Фібриноген може розглядатися як параметр про- і антикоагуляційної системи. Якщо спостерігається помітне падіння рівнів фібриногену або ATIII, цілеспрямована замісна терапія є можливою. ATIII вводять у вигляді інфузії в дозі «100 - поточне значення у % х кг маси тіла». Фібриноген вводять у складі свіжозамороженої плазми в дозі 10–15 мл/кг маси тіла.

Розлади нервової системи

Пегаспаргаза може спричиняти дисфункції ЦНС, які звичайно виявляються збудженням, депресією, галюцинаціями, сплутаністю свідомості і сонливістю (легке порушення свідомості) і рідко у формі судомів і тяжкого порушення свідомості, включаючи кому.

Можливі зміни на ЕЕГ у вигляді зниженої активності альфа-хвиль та підвищеної активності тета- і дельта-хвиль.

Слід виключити гіперамоніємію як можливу причину.

В дуже рідкісних випадках описаний легкий тремор пальців.

В окремих випадках може розвиватися синдром зворотної задньої лейкоенцефалопатії (СОЗЛ). Він характеризується на діаграмах МРТ оборотними (від декількох днів до місяців) пошкодженнями/набряком, перш за все, в задньому відділі мозку. Симптоми СОЗЛ в основному включають підвищений тиск крові, судоми, головний біль, зміни ментального статусу і гостре порушення зору (в основному сліпоту кіркового генезису або гомонімну геміанопсію).

Зареєстровані повідомлення пацієнтів, у яких розвивався СОЗЛ при застосуванні комбінованої хіміотерапії, яка включала пегаспаргазу. У таких випадках незрозуміло, чи був СОЗЛ спричинений пегаспаргазою, супутнім препаратом або базовим захворюванням. СОЗЛ лікують симптоматично.

Основні заходи в таких випадках полягають в антигіпертензивній терапії і лікуванні судом протиепілептичними лікарськими засобами. Також рекомендується припинення застосування або зменшення дози імуносупресивних препаратів.

Шлунково-кишкові розлади

Приблизно у половини пацієнтів розвиваються легкі або помірні реакції з боку шлунково-кишкового тракту, такі як зниження апетиту, нудота, блювання, спазми в животі, діарея і зниження маси тіла.

Часто можливий гострий панкреатит. Зареєстровані окремі повідомлення про утворення псевдокіст (протягом 4 місяців після введення останньої дози). Таким чином, відповідне обстеження (зокрема ультразвукове дослідження) необхідно виконувати протягом чотирьох місяців після завершення терапії пегаспаргазою. Оскільки точний патогенез невідомий, можуть бути рекомендовані тільки підтримуючі заходи.

Геморагічний або некротизуючий панкреатит розвивається рідко. Один випадок панкреатиту з одночасним гострим паротитом описаний при лікуванні аспарагіназою. В одиничних випадках повідомлялося про геморагічний або некротизуючий панкреатит.

Опубліковано інформацію про два випадки паротиту, не пов'язаного з панкреатитом. Після припинення лікування L-аспарагіназою, він зникав протягом декількох днів. У дослідженні, проведеному Chan із співавт. (2002), у 4 дітей розвинувся паротит після лікування із застосуванням аспарагінази.

Порушення екзокринної функції підшлункової залози можуть призводити до діареї.

Рівень амілази в крові може підвищуватися в ході, а також після закінчення лікування пегаспаргазою. У разі підвищення рівня амілази під час лікування пегаспаргазою застосування препарату слід припинити.

Розлади з боку нирок і сечовивідних шляхів

Гостра ниркова недостатність може іноді розвиватися в ході лікування за схемами, що містять пегаспаргазу. У таких випадках незрозуміло, чи є причиною пегаспаргаза, супутні препарати або базове захворювання.

Розлади з боку шкіри і підшкірних тканин

Алергічні реакції можуть виявлятися у вигляді шкірних реакцій. Один випадок токсичного епідермального некролізу (синдром Лайєлла) описаний у зв'язку з аспарагіназою.

Ендокринні розлади

Звичайно спостерігаються зміни ендокринної функції підшлункової залози, які виявляються в основному у формі аномального метаболізму глюкози. Описані як діабетичний кетоацидоз, так і гіперосмолярна гіперглікемія, які звичайно відповідають на введення екзогенного інсуліну.

Гіпотетична причина полягає, з одного боку, в зменшенні синтезу інсуліну внаслідок інгібування синтезу білка, спричиненого пегаспаргазою, та, з іншого боку, в порушенні секреції інсуліну або зменшенні кількості рецепторів інсуліну.

Фактори ризику гіперглікемії: вік > 10 років, надмірна маса тіла і синдром Дауна.

Таким чином, регулярний контроль цукру крові і сечі показаний в ході лікування пегаспаргазою.

Тимчасовий і вторинний гіпотиреоз та зниження рівня глобуліну, що зв'язується з тироксином, після застосування аспарагінази виникали в поодиноких випадках. Також зареєстрований гіпопаратиреоз.

Розлади метаболізму і живлення

Спостерігалися зміни рівня ліпідів в крові (наприклад підвищення або зниження вмісту холестерину, підвищення рівня тригліцеридів, збільшення вмісту фракції ЛПДНЩ і зменшення вмісту ЛПНЩ, підвищення активності ліпопротеїнліпази), що в більшості випадків не є клінічними симптомами і не вимагає змін в лікуванні. Зміни також можуть бути пов'язані з одночасним введенням стероїдів. Якщо рівні значно підвищені (наприклад, тригліцериди > 2000 мг/дл), доцільне часте вимірювання через підвищений ризик панкреатиту.

Підвищення рівня сечовини в крові виникає регулярно, незалежно від дози, і практично завжди є ознакою метаболічної нестабільності.

Можуть розвиватися підвищення рівнів сечової кислоти в крові (гіперурикемія) і гіперамоніємія.

Інфекції та інвазії

Інфекції можуть розвиватися в ході лікування із застосуванням пегаспаргази. Неможливо визначити, чи спричинені вони пегаспаргазою, базовим захворюванням або супутньо застосованими препаратами.

Загальні розлади і стани в місці введення

Підвищення температури тіла можливе через 2–5 годин після ін'єкції; температура звичайно знижується без втручання. Біль (біль у суглобах, біль у спині і біль у животі) звичайно спостерігається у зв'язку з алергічними реакціями і панкреатитом. Небезпечне для життя підвищення температури (гіперпірексія) спостерігалося рідко.

Розлади імунної системи

Можуть утворюватися специфічні антитіла до чужорідного білка пегаспаргази, які іноді можуть призводити до клінічних алергічних реакцій і які також здатні інактивувати пегаспаргазу.

Після введення пегаспаргази часто спостерігаються алергічні реакції, що можуть виявлятися як локальна еритема, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, біль в місці ін'єкції, гарячка, міалгія, задишка, бронхоспазм, тахікардія, зниження артеріального тиску аж до анафілактичного шоку.

Ймовірність алергічних реакцій підвищується з кількістю введених доз, але в окремих випадках алергічні реакції можуть розвиватися навіть після першої ін'єкції пегаспаргази.

Нейтралізуючі антитіла до пегаспаргази можуть утворюватися у деяких пацієнтів без клінічних симптомів гіперчутливості. Однак такі антитіла можуть призводити до більш або менш швидкої інактивації і супутнього прискорення елімінації пегаспаргази («тиха» інактивація). Таким чином, рекомендується вимірювання рівня аспарагінази (детальніше див. у Boos, J. Et al.; Eur. J. Cancer 32A: 1544-50 (1996) або, альтернативно, інформацію про продукт для Тесту Активності Аспарагінази медак, MAAT).

Попередній внутрішньошкірний тест не виключає анафілактичних реакцій.

Якщо розвиваються алергічні симптоми, введення препарату потрібно припинити негайно. Залежно від вираженості симптомів, введення антигістамінного засобу, стероїдів і, можливо, стабілізуючого кровообіг препарату показано як контрзахід.

Гепатобіліарні розлади

Дуже поширені зміни результатів печінкових проб. Звичайно спостерігається незалежне від дози підвищення лужної фосфатази і трансаміназ сироватки, ЛДГ і білірубіну сироватки.

Дуже часто можливе ожиріння печінки. Зареєстровані повідомлення про рідкісні випадки холестазу, жовтяниці, некрозу клітин печінки і печінкової недостатності з летальним наслідком.

Порушення синтезу білка може призводити до падіння рівня білків в сироватці. Незалежне від дози зниження рівня альбуміну сироватки виникає у більшості пацієнтів в ході лікування. Імовірно, що α2- і β-фракції вражаються найчастіше, тоді як α1-фракція залишається незміненою. Оскільки альбумін сироватки важливий для зв'язування і транспортування деяких препаратів, рівень альбуміну сироватки необхідно контролювати, особливо при застосуванні комбінованої терапії. Набряк може розвиватися в результаті гіпоальбумінемії.

Спостерігалися зміни рівня ліпідів в крові (наприклад підвищення або зниження рівня холестерину, підвищення рівня тригліцеридів, підвищення вмісту фракції ЛПДНЩ і зниження фракції ЛПНЩ, підвищення активності ліпопротеїнліпази), які в більшості випадків не супроводжуються клінічними симптомами і не вимагають змін в лікуванні. Зміни також можливі у разі одночасного введення глюкокортикоїдів.

Якщо рівні помітно підвищуються (наприклад, тригліцериди > 2000 мг/100 мл), рекомендується ретельний контроль через підвищений ризик панкреатиту.

Передозування

При введенні 10000 МО/м2 Онкаспару внутрішньовенно краплинно відзначається незначне підвищення трансаміназ печінки, висипання, яке зникає після уповільнення інфузії та застосування антигістамінних препаратів.

Лікування: проти Онкаспару немає специфічного клінічно придатного антидоту. У випадку анафілактичних реакцій слід негайно розпочати лікування антигістамінними засобами, епінефрином, киснем і стероїдами, які вводять внутрішньовенно.

Лікарська взаємодія

Зменшення вмісту білків у сироватці крові, спричинене препаратом Онкаспар, може підвищувати токсичність інших лікарських засобів, які зв'язуються з білками.

Крім того, внаслідок інгібування синтезу білків і розподілу клітин Онкаспар може порушувати механізми дії інших речовин, які потребують розподілу клітин для досягнення ефекту, таких як метотрексат.

Онкаспар може перешкоджати ферментному знешкодженню інших препаратів, особливо у печінці.

Застосування препарату Онкаспар може призводити до коливань рівнів факторів коагуляції. Це може сприяти тенденції до кровотечі та/або тромбозу.

Таким чином, необхідна обережність при одночасному введенні антикоагулянтів, таких як кумарин, гепарин, дипіридамол, ацетилсаліцилова кислота або нестероїдні протизапальні засоби.

Безпосередньо попереднє або одночасне лікування вінкристином може підвищувати його токсичність і збільшує ризик анафілактичних реакцій.

Якщо преднізон і пегаспаргазу вводять одночасно, зміни параметрів коагуляції (наприклад зниження рівня фібриногену і ATIII) можуть бути більш вираженими.

Метотрексат і цитарабін можуть впливати іншим чином: попереднє введення цих речовин може синергічно підсилювати дію пегаспаргази. Якщо вказані речовини вводять після пегаспаргази, ефект пегаспаргази може зменшуватися антагоністично.

Пегаспаргаза може підвищувати токсичність інших препаратів, впливаючи на функцію печінки.

Одночасна вакцинація живими вакцинами підвищує ризик тяжких інфекцій за рахунок загальної ситуації, з урахуванням базового захворювання і, як правило, комбінованої хіміотерапії. Таким чином, вакцинацію живими вакцинами слід здійснювати як мінімум через 3 місяці після завершення повного курсу антилейкемічної терапії.

Несумісність

Препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами в одній ємкості.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

У багатьох пацієнтів, хворих на гостру лейкемію, особливо лімфатичну лейкемію, виживання злоякісних клітин залежить від екзогенного джерела L-аспарагіну. Нормальні клітини, навпаки, здатні синтезувати L-аспарагін, і на них меншою мірою впливає його швидке видалення при лікуванні ферментом L-аспарагіназою. Це унікальний терапевтичний підхід, що базується на метаболічному дефекті у синтезі L-аспарагіну у деяких видів злоякісних клітин.

Фармакокінетика

У дорослих, хворих на лейкемію, і пацієнтів з лімфомами початкові концентрації L-аспарагінази у плазмі крові після внутрішньовенного введення були пропорційні введеній дозі. Елімінаційний період напіввиведення з плазми крові становив від 315 до 588 годин (середнє значення t = 14,9 дня); ймовірно, він не залежить від дози, кількості введення, віку і статі пацієнта, площі поверхні тіла, функції нирок і печінки, діагнозу і тяжкості захворювання. Об'єм розподілу дорівнював оціненому об'єму у плазмі крові. Одразу після внутрішньовенної інфузії тривалістю 1 година аспарагін не виявлявся, а L-аспарагіназа виявлялася як мінімум протягом 15 днів після першого введення препарату Онкаспар. Ферменти не виявлені у сечі. Пацієнти з нещодавно встановленим діагнозом гострої лімфатичної лейкемії (ГЛЛ) одержували одноразову внутрішньом'язову ін'єкцію препарату Онкаспар (2500 МО/м2 площі поверхні тіла) або природної аспарагінази E. coli (25000 МО/м2 площі поверхні тіла) або Erwinia (25000 МО/м2 площі поверхні тіла). Період напіввиведення препарату Онкаспар з плазми крові був статистично значущо довшим (5,8 дня), ніж період напіввиведення з плазми крові природних аспарагіназ E. coli (1,4 дня) і Erwinia (0,6 дня). Відсутня різниця у розподілі об'ємів препаратів. Негайна загибель лейкемічних клітин in vivo, виміряна за флуоресценцією родаміну, була однаковою для усіх трьох препаратів L-аспарагінази. Хворі на гостру лімфатичну лейкемію з кількома рецидивами одержували лікування препаратом Онкаспар або природною аспарагіназою E. coli як частину індукційної терапії. Онкаспар вводили у дозі 2500 МО/м2 площі поверхні тіла внутрішньом'язово у дні 1 і 15 індукції. Середній період напіввиведення препарату Онкаспар із плазми крові становив 4,5 дня у пацієнтів без алергії (площа під кривою «концентрація-час» (AUC) – 8,9 МО/мл на добу) і 2,3 дня у пацієнтів з алергією (AUC – 5,8 МО/мл на добу).

Фізико-хімічні властивості

прозорий безбарвний розчин.

Особливі вказівки

Препарат може спричиняти подразнення при контакті, таким чином, з розчином необхідно поводитися і вводити його з особливою обережністю. Слід уникати вдихання пари і контакту препарату зі шкірою та слизовими оболонками, особливо ока. У разі контакту уражене місце слід промити великою кількістю води як мінімум протягом 15 хвилин.

Будь-які невикористані залишки препарату або матеріал необхідно утилізувати.

Особливості застосування

Тромбоз.

Серйозні тромботичні події, включаючи тромбоз сагітального синуса, може виникнути у пацієнтів, які отримують Онкаспар. Пацієнтам з серйозними тромботичними подіями слід припинити застосування препарату.

Беручи до уваги непередбачуваність побічних ефектів, Онкаспар можуть вводити тільки медичні працівники з досвідом застосування антинеопластичних субстанцій.

Реакції гіперчутливості до препарату Онкаспар, наприклад небезпечна для життя анафілаксія, можуть розвиватися під час лікування, особливо у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до інших форм L-аспарагінази. Як стандартний запобіжний захід стан хворого слід контролювати протягом години, маючи напоготові реанімаційне обладнання та інші засоби, необхідні для лікування анафілаксії (епінефрин, кисень, внутрішньовенні стероїди тощо).

Пацієнти, які одержують Онкаспар, піддаються вищому, ніж зазвичай, ризику геморагічних розладів, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, що інгібують коагуляцію, таких як ацетилсаліцилова кислота і нестероїдні протизапальні лікарські засоби . Онкаспар може виявляти імуносупресивну активність. Таким чином, застосування даного лікарського засобу може сприяти розвитку інфекцій у пацієнтів.

Після комбінованої терапії із застосуванням препарату Онкаспар може розвиватися тяжка гепатотоксичність і токсичність для центральної нервової системи.

Необхідна обережність при введенні препарату Онкаспар у комбінації з іншими гепатотоксичними субстанціями, особливо при існуючій печінковій дисфункції.

Якщо розчин каламутний або утворився осад, його не слід застосовувати.

Не застосовувати після зберігання при кімнатній температурі більше 48 годин.

Пацієнтів слід інформувати щодо можливих реакцій гіперчутливості до препарату Онкаспар, включаючи негайну анафілаксію. Пацієнти, які одержують Онкаспар, піддаються підвищеному ризику геморагічних розладів. Онкаспар не можна вводити одночасно з іншими лікарськими засобами, застосування яких супроводжується підвищеним ризиком кровотеч .

Лабораторні тести

Спостерігається досить помітне зменшення кількості циркулюючих у крові ракових клітин (лімфобластів), нормальна або дуже низька кількість лейкоцитів частіше спостерігається у перші дні після початку терапії. Це може супроводжуватися значним підвищенням рівня сечової кислоти у сироватці крові, що призводить до нефропатії. Для контролю ефективності лікування слід ретельно контролювати стан периферичної крові та кісткового мозку пацієнта.

Слід частіше перевіряти рівень ферментів крові (амілази крові) для виявлення ранніх ознак запалення підшлункової залози. Якщо розвивається запалення підшлункової залози, лікування необхідно припинити і терапію не слід поновлювати.

У зв'язку з ризиком розвитку гіперглікемії під час лікування Онкаспаром необхідний контроль цукру у крові.

При застосуванні Онкаспару разом з гепатотоксичною хіміотерапією необхідний моніторинг функції печінки.

Оскільки Онкаспар може впливати на вміст білків у сироватці крові, необхідно регулярно контролювати вміст фібриногену, протромбінового часу та парціального тромбопластинового часу.

Спостерігалися зміни рівня ліпідів в крові (наприклад підвищення або зниження рівня холестерину, підвищення рівня тригліцеридів, підвищення вмісту фракції ЛПДНЩ і зниження фракції ЛПНЩ, підвищення активності ліпопротеїнліпази), які в більшості випадків не супроводжуються клінічними симптомами і не вимагають змін в лікуванні. Зміни також можуть супроводжувати одночасне введення глюкокортикоїдів.

Якщо рівні помітно підвищуються (наприклад, тригліцериди > 2000 мг/100 мл), рекомендується ретельний контроль через підвищений ризик панкреатиту.

Натрій.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на 1 флакон (5 мл розчину для ін'єкцій), тобто, по суті, є вільним від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовують у період вагітності.

Під час лікування необхідно використовувати ефективні засоби контрацепції.

Невідомо, чи проникає Онкаспар у грудне молоко. Оскільки численні лікарські засоби можуть проникати у грудне молоко і тому існує ризик тяжких побічних реакцій у немовляти, слід, враховуючи важливість лікування для жінки, або припинити годування груддю або припинити застосування Онкаспару.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

На період лікування слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, оскільки при застосуванні препарату можливе виникнення побічних ефектів з боку ЦНС (сонливість, підвищена втомлюваність і сплутаність свідомості).

Упаковка

1 скляний флакон (тип I), що містить 5 мл готового до застосування розчину для ін'єкцій, у картонній упаковці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати у холодильнику (2 - 8 ˚С). Не заморожувати. НЕ СТРУШУВАТИ! Невикористані залишки необхідно знищити.

Не використовувати при виникненні осаду, якщо розчин став непрозорим або якщо він зберігався більше ніж 48 годин при кімнатній температурі.


Отзывы