Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Омепразол-Зентива

Міжнародна назва: Omeprazole
Виробник: АТ «Санека Фармасьютікалз».
АТ Код: АТХ A02B C01
Клінико-фармакологічна група: Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.
Форма випуску: Капсули гастрорезистентні тверді

Склад

діюча речовина: 1 капсула містить омепразолу 10 мг;

допоміжні речовини: цукрові гранули (сахароза, крохмаль кукурудзяний, вода очищена), лактоза безводна, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, натрію лаурилсульфат, динатрію фосфату додекагідрат, триетилцитрат, тальк, метакрилатного сополімеру дисперсія, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), желатин.

Показання

Диспептичний синдром, пов'язаний з підвищеною кислотністю шлункового соку, що проявляється печією, кислотною відрижкою, болем в епігастральній ділянці.

Протипоказання

Гіперчутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Як і інші інгібітори протонної помпи, омепразол не можна застосовувати одночасно з нелфінавіром .

Дозування

Дорослі та діти віком від 12 років

Звичайна рекомендована доза – 1 або 2 капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 10 мг 1 раз добу, що становить відповідно 10 мг або 20 мг омепразолу, протягом 2-4 тижнів залежно від тяжкості та стійкості симптомів.

Якщо полегшення не настає через 4 тижні або симптоми невдовзі з’являються знову, необхідно звернутися до лікаря.

Особливі групи хворих

Пацієнти з порушенням функції нирок

Коригування дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібне.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Перед тим як приймати ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА, пацієнти з порушенням функції печінки повинні отримати консультацію лікаря.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

Коригування дози для пацієнтів літнього віку не потрібне.

Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів з вилікуваним рефлюкс-езофагітом

Рекомендована доза для довготривалої підтримувальної терапії пацієнтів з вилікуваним рефлюкс-езофагітом становить 10 мг ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 1 раз на добу. За потреби можна збільшити дозу до 20-40 мг омепразолу 1 раз на добу.

Спосіб застосування

Капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА рекомендовано приймати вранці, ковтаючи цілими і запиваючи половиною склянки води. Капсули не можна розжовувати або роздушувати.

Для пацієнтів, які мають труднощі з ковтанням

Відкрити капсулу і проковтнути її вміст, запивши половиною склянки води або змішавши зі слабкокислим напоєм, наприклад фруктовим соком чи яблучним пюре, або негазованою водою. Суміш потрібно приймати одразу ж після приготування (або протягом 30 хвилин) і завжди перемішувати її безпосередньо перед питтям та споліскувати половиною склянки води. НЕ ЗМІШУВАТИ ПРЕПАРАТ з молоком або газованою водою.

Як варіант, можна розсмоктувати капсулу і ковтати гранули, запиваючи половиною склянки води. Гранули з кишковорозчинним покриттям не можна розжовувати.

Побічні дії

Найчастішими побічними ефектами (виникають у 1-10 % пацієнтів) є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм і нудота/блювання.

Нижче зазначені побічні реакції на омепразол, виникнення яких підозрювали або реєстрували під час клінічних досліджень препарату та у постмаркетинговий період. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Перелічені нижче побічні реакції наведені відповідно до частоти їхнього виникнення і термінології «система-орган-клас». Категорії за частотою виникнення визначено таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

 

Система-орган-клас/частота Побічна реакція
Розлади з боку крові та лімфатичної системи
Рідко: Лейкопенія, тромбоцитопенія
Дуже рідко: Агранулоцитоз, панцитопенія
Розлади з боку імунної системи
Рідко: Реакції гіперчутливості, зокрема гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/анафілактичний шок
Метаболічні та аліментарні розлади
Рідко: Гіпонатріємія
Дуже рідко: Гіпомагніємія, що може спричинити гіпокаліємію; тяжка гіпомагніємія, що може призвести до гіпокальціємії
Розлади з боку психіки
Нечасто: Безсоння
Рідко: Психомоторне збудження, сплутаність свідомості, депресія
Дуже рідко: Агресія, галюцинації
Розлади з боку нервової системи
Часто: Головний біль
Нечасто: Запаморочення, парестезія, сонливість
Рідко: Спотворення смакових відчуттів
Розлади з боку органів зору
Рідко: Нечіткість зору
Розлади з боку органів слуху та рівноваги
Нечасто: Вестибулярне запаморочення (вертиго)
Розлади з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння
Рідко: Бронхоспазм
Розлади з боку шлунково-кишкового тракту
Часто: Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання
Рідко: Сухість у ротовій порожнині, стоматит, шлунково-кишковий кандидоз
Частота невідома Мікроскопічний коліт
Гепатобіліарні розлади
Нечасто: Підвищення рівнів печінкових ферментів
Рідко: Гепатит з жовтяницею або без неї
Дуже рідко: Печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюванням печінки, яке виникло до початку лікування
Розлади з боку шкіри і підшкірної клітковини
Нечасто: Дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка
Рідко: Алопеція, фоточутливість
Дуже рідко: Мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)
Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Нечасто Переломи стегна, зап'ястя або хребта
Рідко: Болі у суглобах, болі у м’язах
Дуже рідко: М’язова слабкість
Розлади з боку нирок та сечовивідного тракту
Рідко: Інтерстиціальний нефрит
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз
Дуже рідко: Гінекомастія
Загальні розлади та реакції у місці введення
Нечасто: Нездужання, периферичні набряки
Рідко: Посилена пітливість, підвищення температури тіла

Передозування

Дані щодо ефектів, зумовлених передозуванням у людини, обмежені. З літературних джерел відомо про випадки прийому доз до 560 мг, а також отримано окремі повідомлення про пероральний прийом разової дози до 2400 мг омепразолу (що у 120 разів перевищує звичайну рекомендовану терапевтичну дозу). Повідомлялося про виникнення нудоти, блювання, запаморочення, болю у животі, діареї та головного болю. У поодиноких випадках також спостерігались апатія, депресія і сплутаність свідомості.

Симптоми, описані у зв’язку з передозуванням омепразолом, були минущими, і жодних повідомлень про якісь серйозні наслідки не було. Швидкість виведення (кінетика першого порядку) не змінювалась зі збільшенням дози. Лікування за потреби має бути симптоматичним.

Лікарська взаємодія

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших діючих речовин

Діючі речовини з pH-залежним всмоктуванням

Знижена кислотна активність шлунка під час лікування омепразолом може спричиняти знижене або підвищене всмоктування діючих речовин, абсорбція яких залежить від рН шлунка.

Нелфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні цих препаратів з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане.

Одночасне застосування з омепразолом (у дозі 40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середню експозицію фармакологічно активного метаболіту М8 – приблизно на 75-90 %. Ця взаємодія може також включати інгібування CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу та атазанавіру не рекомендоване. При одночасному призначенні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) і комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг здоровим добровольцям спостерігалося зниження експозиції атазанавіру на 75 %. Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасний прийом омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з комбінацією атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців призводив до зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, яка спостерігалася після прийому лише комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином призводило до збільшення біодоступності дигоксину на 10 % у здорових осіб. У рідкісних випадках повідомлялося про токсичність дигоксину. Слід з обережністю призначати великі дози омепразолу одночасно з дигоксином у пацієнтів літнього віку. У цьому разі потрібно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрель

У перехресному клінічному дослідженні учасникам протягом 5 днів призначали клопідогрель (ударна доза 300 мг з подальшими дозами 75 мг/добу) як монотерапію та у комбінації з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем). При одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю була знижена на 46 % (день 1) та 42 % (день 5). Середній показник інгібування агрегації тромбоцитів (ІАТ) при одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу зменшувався на 47 % (день 1) і 30 % (день 5). В іншому дослідженні було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не запобігає їхній взаємодії, яка, імовірно, зумовлена інгібуючим впливом омепразолу на CYP2C19. З міркувань безпеки слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

В обсерваційних і клінічних дослідженнях було отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії стосовно основних серцево-судинних патологій.

Ампіцилін: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку. При одночасному призначенні ампіциліну та омепразолу може погіршуватися абсорбція антибіотика, що призводить до зниження його біодоступності.

Залізо: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку, що може призводити до зниження абсорбції заліза у шлунково-кишковому тракті.

Інші діючі речовини

Омепразол статистично значущо знижує всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу, тому їхня клінічна ефективність може зменшуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом та ерлотинібом.

Карбамазепін: повідомлялося, що після однократного прийому дози карбамазепіну омепразол збільшував період напіввиведення, збільшував площу під кривою «концентрація/час» (AUC) та зменшував кліренс карбамазепіну.

Ціанокобаламін: омепразол може зменшувати абсорбцію вітаміну В12 при його пероральному прийомі.

Циклоспорин: вплив омепразолу на концентрації циклоспорину повністю не встановлений. У контрольованих дослідженнях не було виявлено значущих змін або знижень концентрації циклоспорину у плазмі крові. Були зареєстровані випадки підвищення та зниження рівнів циклоспорину. У зв’язку з цим при одночасному лікуванні пацієнта циклоспорином та омепразолом необхідно контролювати рівень циклоспорину у плазмі крові.

Дисульфірам: одночасне застосування з омепразолом може призвести до підвищення концентрацій дисульфіраму в сироватці крові з такими проявами токсичності дисульфіраму як сплутаність свідомості, дезорієнтація та зміни психічного статусу.

Метотрексат: вважається, що омепразол може пригнічувати активну секрецію метотрексату у нирках, що при одночасному призначенні цих препаратів може призводити до підвищення концентрацій метотрексату.

Метронідазол, амоксицилін: взаємодія з метронідазолом та амоксициліном не встановлена. Ці антибактеріальні препарати використовуються у комбінації з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Взаємодія з безрецептурними препаратами (парацетамол, НПЗП, антациди) не має клінічного значення.

Грейпфрутовий сік – одночасне вживання грейпфрутового соку та омепразолу 20 мг зменшує утворення сульфону омепразолу, опосередковане цитохромом P450 3A4, але не інгібує утворення 5-гідроксіомепразолу, опосередковане цитохромом P450 2C19. Клінічне значення цієї взаємодії не встановлено.

Сік журавлини – сік журавлини при одночасному вживанні з омепразолом спричиняє значуще зниження pH шлункового соку. Регулярне вживання соку журавлини під час лікування інгібіторами протонної помпи може зменшувати їх ефективність. Періодичне вживання соку журавлини, скоріш за все, не матиме клінічного впливу на кислотність шлункового соку, але рекомендується дотримуватися обережності. Наразі невідомо, чи мають такий самий вплив на кислотність шлункового соку харчові добавки з екстрактами з журавлини, але рекомендується дотримуватися обережності.

Абсорбція омепразолу може сповільнюватися при прийомі їжі, тому препарат слід призначати натще.

Діючі речовини, які метаболізуються з участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 – основного ферменту, який бере участь у метаболізмі омепразолу. Таким чином, при його одночасному застосуванні з діючими речовинами, які також метаболізуються CYP2C19, метаболізм цих речовин може погіршуватися, а системна експозиція підвищуватися. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цилостазол

У перехресному дослідженні з участю здорових добровольців омепразол у дозі 40 мг збільшував Cmax та AUC цилостазолу на 18 % і 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % і 69 % відповідно.

Тиклопедин: тиклопедин пригнічує метаболізм омепразолу в осіб, які були визначені як швидкі метаболізатори цитохрому P450 2C19 (CYP2C19).

Фенітоїн

Протягом перших 2 тижнів після початку лікування омепразолом рекомендовано здійснювати моніторинг плазмових концентрацій фенітоїну, і, якщо при цьому відбулося коригування дози фенітоїну, потрібно продовжувати моніторинг і далі коригувати дозу після закінчення терапії омепразолом.

Невідомі механізми взаємодії

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з комбінацією саквінавір/ритонавір призводило до максимального підвищення плазмових рівнів саквінавіру приблизно на 70 %, що асоціювалося з доброю переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

Повідомлялося, що при одночасному застосуванні омепразол спричиняє підвищення сироваткових рівнів такролімусу. При одночасному застосуванні слід ретельно контролювати концентрації такролімусу та функцію нирок (кліренс креатиніну) і за потреби коригувати дозу такролімусу.

Вплив інших діючих речовин на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 і/або CYP3A4

Оскільки метаболізм омепразолу відбувається з участю CYP2C19 і CYP3A4, діючі речовини з відомою здатністю інгібувати CYP2C19 або CYP3A4 (наприклад кларитроміцин і вориконазол) можуть спричиняти підвищення сироваткових рівнів омепразолу, зменшуючи швидкість його метаболізму. Супутнє лікування вориконазолом призводило до збільшення експозиції омепразолу більш ніж удвічі. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, коригування дози омепразолу загалом не потрібне. Однак слід розглядати можливість коригування дози для пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки і при тривалому лікуванні.

Індуктори CYP2C19 і/або CYP3A4

Діючі речовини з відомою здатністю індукувати CYP2C19 або CYP3A4 або обидва ці ферменти (зокрема рифампіцин і препарати звіробою звичайного) можуть призводити до зниження сироваткових рівнів омепразолу, пришвидшуючи його метаболізм.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії Омепразол – рацемічна суміш двох енантіомерів – зменшує секрецію кислоти у шлунку завдяки високоспецифічному механізму спрямованої дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи у парієтальних клітинах. При застосуванні препарату 1 раз на добу він діє швидко і забезпечує контроль кислотності шляхом оборотного інгібування секреції кислоти у шлунку. Омепразол є слабкою основою. Він концентрується і перетворюється на активну форму у сильнокислому середовищі внутрішньоклітинних компартментів парієтальних клітин, де він інгібує фермент H+/K+-ATФазу – протонну помпу. Ця дія на кінцевий етап утворення кислоти у шлунку є дозозалежною і забезпечує високоефективне інгібування як базальної, так і стимульованої секреції кислоти, незалежно від подразника. Фармакодинамічні ефекти Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти. Вплив на секрецію кислоти у шлунку Пероральний прийом омепразолу раз на добу забезпечує швидке і стале інгібування денної і нічної секреції кислоти у шлунку. Максимальний ефект досягається через 4 дні лікування. Застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки спричиняє середнє зниження внутрішньошлункової кислотності принаймні на 80 % протягом 24 годин, яке підтримується і надалі. При цьому середнє зниження піку виділення кислоти після стимуляції пентагастрином становить приблизно 70 % через 24 години після прийому препарату. Пероральне застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє підтримувати внутрішньошлунковий pH на рівні ≥ 3 в середньому протягом 17 з 24 годин після прийому препарату. Внаслідок зниження секреції кислоти і внутрішньошлункової кислотності омепразол дозозалежно зменшує/нормалізує експозицію кислоти у стравоході у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Інгібування секреції кислоти пов’язане з площею під фармакокінетичною кривою (AUC) омепразолу, а не з фактичною концентрацією у плазмі у певний момент часу. Тахіфілаксія під час лікування омепразолом не спостерігалась. Інші ефекти, пов’язані з інгібуванням секреції кислоти Повідомлялося про дещо підвищену частоту виникнення залозистих кіст у шлунку під час тривалого лікування. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції кислоти; вони доброякісні і вочевидь є зворотними. Зменшення кислотності шлунка з будь-якої причини, у тому числі зумовлене інгібіторами протонної помпи, призводить до підвищення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, які знижують кислотність, може спричинити невелике підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинених Salmonella і Campylobacter. Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну B12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії пацієнтів з факторами ризику зниженого всмоктування вітаміну B12 або його дефіцитом в організмі. Під час терапії антисекреторними лікарськими засобами сироватковий рівень гастрину зростає у відповідь на зменшення секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлункового вмісту підвищується рівень CgA. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з даними літератури щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії омепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни. Під час тривалої терапії омепразолом у деяких пацієнтів (серед яких були як діти, так і дорослі) спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Це спостереження вважається клінічно незначущим.

Фармакокінетика

Всмоктування Омепразол та омепразол магнію є кислотолабільними, тому їх слід призначати перорально у вигляді гранул з кишковорозчинним покриттям у капсулах або таблетках. Омепразол всмоктується швидко, його максимальні рівні у плазмі спостерігаються приблизно через 1-2 години після прийому. Всмоктування омепразолу відбувається у тонкому кишечнику і зазвичай завершується за 3-6 годин. Одночасне вживання їжі не впливає на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) омепразолу після перорального прийому разової дози становить приблизно 40 %. При багатократному прийомі препарату раз на добу біодоступність збільшується до близько 60 %. Розподіл Уявний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Ступінь зв’язування омепразолу з білками плазми крові – 97 %. Метаболізм Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому P450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфних ізоформ цитохрому CYP2C19, який відповідає за утворення гідроксіомепразолу – основного метаболіту у плазмі крові. Інша частина метаболізму залежить від ще однієї специфічної ізоформи – цитохрому CYP3A4, який відповідає за утворення омепразолсульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу до CYP2C19 існує можливість конкурентного інгібування і метаболічних взаємодій з іншими лікарськими засобами, які є субстратами CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до CYP3A4 омепразол не здатний інгібувати метаболізм інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не інгібує основні ферменти системи CYP. Приблизно у 3 % представників європеоїдної раси і 15-20 % уродженців Азії спостерігається дефіцит або відсутність функціонального ферменту CYP2C19; таких людей називають особами з повільним метаболізмом. Найімовірніше, метаболізм омепразолу у них каталізує переважно CYP3A4. Після багатократного прийому 20 мг омепразолу раз на добу середній показник AUC в осіб з повільним метаболізмом був у 5-10 разів вищий, ніж в осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (осіб з інтенсивним метаболізмом). Середні пікові концентрації у плазмі також були вищими у 3-5 разів. Ці результати не впливають на дозування омепразолу. Виведення Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай становить менш ніж 1 годину як після однократного, так і після багатократного перорального прийому препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові протягом інтервалу між прийомом двох доз і не має тенденції накопичуватися в організмі при застосуванні 1 раз на добу. Приблизно 80 % дози омепразолу після перорального прийому виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта виводиться з калом, переважно шляхом біліарної секреції. AUC омепразолу збільшується при багатократному прийомі. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє нелінійну залежність «доза-AUC» після багатократного прийому. Ця залежність від часу і дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, імовірно, спричинено інгібуванням ферменту CYP2C19 омепразолом і/або його метаболітами (наприклад сульфоном). Жоден метаболіт омепразолу не чинить впливу на секрецію кислоти у шлунку.

Особливі групи хворих Порушення функції печінки Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки також порушується, що призводить до збільшення AUC. Омепразол не демонструє жодної тенденції до накопичення за прийому раз на добу. Порушення функції нирок Фармакокінетичні показники омепразолу, включаючи системну біодоступність і швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою функцією нирок залишаються незмінними. Пацієнти літнього віку Швидкість метаболізму омепразолу в осіб літнього віку (75-79 років) дещо знижена. Діти Обмежені дані про дітей віком від 0 до 16 років вказують на те, що фармакокінетика в межах рекомендованих доз є подібною до фармакокінетики у дорослих.

Клінічні характеристики.

Фізико-хімічні властивості

тверді желатинові капсули зі світло-коричнювато-жовтого кольору основною частиною та світло-оранжевого кольору кришкою; у капсулах містяться майже білого або світло-жовтувато-коричневого кольору сферичні гранули (пелети).

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами є малоймовірним. Можуть виникати такі побічні реакції на лікарський засіб як запаморочення та розлади зору . Якщо у пацієнта виникне якась із цих реакцій, йому слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

Особливості застосування

Якщо виникають будь-які тривожні симптоми (наприклад суттєва ненавмисна втрата ваги, періодичне блювання, дисфагія, блювання кров’ю або мелена) й існує підозрювана або підтверджена виразка шлунка, слід виключити наявність можливого злоякісного новоутворення, оскільки лікування омепразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу.

Не рекомендовано призначати атазанавір одночасно з інгібіторами протонної помпи . Якщо лікар вирішить, що комбінації атазанавіру та інгібітора протонної помпи неможливо уникнути, то в такому разі рекомендовано здійснювати ретельний клінічний моніторинг (зокрема, вимірювати вірусне навантаження) одночасно з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг та призначенням 100 мг ритонавіру; при цьому доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Повідомлялося про випадки виникнення тяжкої гіпомагніємії у хворих, які отримують інгібітори протонної помпи (ІПП), таких як омепразол, протягом не менше 3 місяців та у більшості випадків протягом року. Можуть виникати серйозні прояви гіпомагніємії, такі як підвищена втомлюваність, тетанія, марення, судоми, запаморочення і шлуночкові аритмії, але вони можуть розвиватися підступно і можуть бути непоміченими. У пацієнтів, які найбільше постраждали гіпомагніємія корегується після введення магнію та припинення ІПП.

Для пацієнтів, які очікувано будуть на тривалому лікуванні ІПП, або які приймають ІПП разом з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), лікар повинен розглянути вимірювання рівня магнію перед початком лікування і періодично під час лікування ІПП.

Інгібітори протонної помпи, особливо якщо використовується у великих дозах і протягом тривалого часу (> 1 року), може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або у присутності інших відомих факторів ризику. Спостережні дослідження свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть збільшити загальний ризик переломів на 10-40 %. Частково це збільшення ризику може бути пов'язано з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу повинні отримувати допомогу відповідно до діючих клінічних рекомендацій та повинні мати адекватне споживання вітаміну D і кальцію.

Використання ІПП може бути пов’язано з підвищенням ризику виникнення асоційованої діареї, спричиненої C. difficile.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. Починаючи або закінчуючи лікування омепразолом, слід враховувати можливу взаємодію з лікарськими засобами, які метаболізуються з участю цитохрому CYP2C19. Спостерігається також взаємодія між омепразолом та клопідогрелем . Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. З міркувань безпеки слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА містить сахарозу і лактозу. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими порушеннями як непереносимість галактози або фруктози, лактазна недостатність, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність сахарази-ізомальтази не слід приймати цей лікарський засіб.

Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до невеликого підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинених Salmonella та Campylobacter.

Пацієнти, у яких протягом тривалого часу спостерігаються періодичні симптоми розладів травлення або печії, повинні регулярно відвідувати свого лікаря. Зокрема, пацієнти віком понад 55 років, які щоденно приймають будь-які безрецептурні лікарські засоби (тобто лікарські засоби у вільному продажу) для лікування розладів травлення або печії, повинні повідомити про це своєму лікарю.

Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії пацієнтів з факторами ризику зниженого всмоктування вітаміну В12 або його дефіцитом в організмі.

Якщо протягом 5 днів прийому препарату омепразол без контролю лікаря у пацієнта не відбулося зменшення печії або навіть помічене погіршення стану, необхідно припинити лікування цим препаратом та звернутися за медичної допомогою.

Лікування цим препаратом без контролю лікаря не повинно тривати більше 2 тижнів та повторюватися з інтервалом меншим за 4 місяці.

Пацієнти віком від 45 років, які вперше в житті відчули печію, не повинні приймати цей препарат без попередньої консультації з лікарем.

Пацієнти не повинні приймати препарат без контролю лікаря, якщо вони мають наступні симптоми:

  • зниження маси тіла з невідомої причини;
  • тривалий біль у животі;
  • виразка шлунка або дванадцятипалої кишки в анамнезі;
  • повторне блювання;
  • дисфагія/одинофагія;
  • гематемезис/мелена/кровотеча з прямої кишки;
  • стійка печія (тривалість понад 3 місяці);
  • хронічний кашель або осиплість голосу, розлади дихання;
  • жовтяниця;
  • біль у грудній клітці (особливо у випадку відчуття стиснення у грудях, що іррадіює у шию або кінцівки та супроводжується пітливістю, порушенням дихання та запамороченням);
  • випадки раку шлунка або стравоходу у родинному анамнезі (родичі першої лінії);
  • печінкова недостатність;
  • пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, що зумовлюють непереносимість галактози, як дефіцит лактази та фруктози саамів, синдром мальабсорбції глюкози та галактози або недостатність сахарази та ізомальтази.

У разі присутності будь-якого з зазначених вище симптомів лікування цим препаратом має проводитися тільки під наглядом лікаря.

При підозрі на наявність виразки шлунка перед початком лікування омепразолом повинна бути виключена можливість злоякісного утворення, оскільки лікування може зменшити симптоматику та відстрочити встановлення діагнозу.

Пацієнтам слід рекомендувати звернутися за консультацією до лікаря, якщо:

  • вони колись перенесли виразку шлунка або операцію на шлунково-кишковому тракті;
  • вони отримують безперервне симптоматичне лікування розладів травлення або печії протягом 4-х або більше тижнів;
  • вони хворіють на жовтяницю або важке захворювання печінки;
  • вони віком від 55 років і в них нещодавно змінилися або виникли нові симптоми.

Пацієнтам не слід приймати омепразол як профілактичний лікарський засіб.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (Chromogranin A, CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, слід припинити терапію омепразолом щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA.

Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом та проводити лабораторне визначення вмісту магнію і кальцію в сироватці крові.

Використання препарату дітьми

Препарат застосовувати для лікування дітей віком від 12 років.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Результати трьох проспективних епідеміологічних досліджень (дані про понад 1000 результатів вагітності у жінок, які зазнали впливу омепразолу) вказують на відсутність негативного впливу омепразолу на вагітність або на здоров’я плода/новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати у період вагітності, але тільки під наглядом лікаря.

Омепразол проникає у грудне молоко, але його вплив на організм немовляти при застосуванні у терапевтичних дозах є малоймовірним. Тому рішення щодо доцільності застосування омепразолу у період годування груддю слід приймати з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Упаковка

По 14 або по 28 капсул у скляному флаконі з захисною кришкою; по 1 флакону у картонній коробці.

Категория видачі

Без рецепта.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Придатний до застосовування протягом 3 місяців після першого відкриття флакона; зберігати у щільно закритому флаконі.