Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Олизио

Міжнародна назва: Simeprevir
Виробник: Янссен-Сілаг С.п.А./ Janssen Cilag S.p.A.
АТ Код: АТХ J05А Е14
Клінико-фармакологічна група: Противірусні препарати для системного застосування. Противірусні засоби прямої дії.

Форма випуску: Капсули

Склад

діюча речовина: simeprevir;

1 капсула містить симепревіру натрієвої солі у кількості, що відповідає 150 мг симепревіру;

допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію кроскармелоза; лактоза, моногідрат; желатин; титану діоксид (Е 171); шелак; заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь.

Показання

Олізіо® застосовують у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування хронічного гепатиту С (ХГС) у дорослих пацієнтів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої або будь-якої з допоміжних речовин.

Дозування

Застосування Олізіо® та спостереження за його застосуванням повинен розпочинати тільки лікар, який має досвід у лікуванні ХГС.

Дозування

Рекомендована доза Олізіо® – 1 капсула 150 мг 1 раз на добу під час їди впродовж 12 тижнів.

Олізіо® не призначають як монотерапію. Олізіо® застосовують у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування ХГС. Перед початком лікування Олізіо® з пегінтерфероном альфа та рибавірином пацієнтів із ВГС генотипу 1а слід провести аналіз на наявність вірусу з поліморфізмом NS3 Q80K .

Див. також інструкції для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з Олізіо®.

Лікарські засоби, які рекомендовано призначати з Олізіо®, та тривалість комбінованої терапії наведені у таблиці 5.

Таблиця 5: лікарські засоби, які рекомендовано призначати разом з Олізіо®, та тривалість комбінованої терапії.

 

Пацієнти Лікування Тривалість
Пацієнти з ВГС генотипу 1 або 4, які не отримували лікування раніше, пацієнти з рецидивом в анамнезі1, з відсутністю відповіді на попереднє лікування2 (включаючи пацієнтів з частковою відповіддю та повною відсутністю відповіді), з цирозом або без нього, з коінфекцією ВІЛ або без такої Олізіо® + софосбувір (+/– рибавірин)3 12 тижнів4
Пацієнти з ВГС генотипу 1 або 4, які не отримували лікування раніше, та пацієнти з рецидивом в анамнезі1
з цирозом або без цирозу, без коінфекції ВІЛ без цирозу, з коінфекцією ВІЛ Олізіо® + пегінтерферон альфа + рибавірин5 24 тижні6 Застосування Олізіо® слід розпочинати у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином протягом 12 тижнів, після чого впродовж 12 тижнів продовжувати застосування тільки пегінтерферону альфа і рибавірину.
з цирозом, з коінфекцією ВІЛ Олізіо® + пегінтерферон альфа + рибавірин5 48 тижнів6 Застосування Олізіо® слід розпочинати у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином протягом 12 тижнів, після чого впродовж 36 тижнів продовжувати застосування тільки пегінтерферону альфа і рибавірину.
Пацієнти з ВГС генотипу 1 або 4 з відсутністю відповіді на попереднє лікування2 (включаючи пацієнтів з частковою відповіддю та повною відсутністю відповіді) з цирозом або без цирозу, з коінфекцією ВІЛ або без такої Олізіо® + пегінтерферон альфа + рибавірин5 48 тижнів6 Застосування Олізіо® слід розпочинати в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином протягом 12 тижнів, після чого впродовж 36 тижнів продовжувати застосування тільки пегінтерферону альфа і рибавірину.

1 Рецидив після попереднього лікування інтерфероном (пегільованим або непегільованим) із застосуванням рибавірину або без нього.

2 Відсутність відповіді на попереднє лікування інтерфероном (пегільованим або непегільованим) із застосуванням рибавірину або без такого.

3 Рибавірин можна додавати до схеми лікування за результатами індивідуальної клінічної оцінки окремого пацієнта . Рекомендована тривалість лікування – 12 тижнів. Індивідуально можна розглядати необхідність подовження (до 24 тижнів) курсу лікування препаратом Олізіо® із софосбувіром (із рибавірином або без нього) .

4 Не існує правил припинення вірусологічного лікування комбінацією Олізіо® із софосбувіром.

5 При призначенні Олізіо® в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином пацієнтам із ВГС генотипу 1а перед початком лікування слід провести аналіз на наявність вірусу з поліморфізмом NS3 Q80K .

6 Рекомендована тривалість лікування у разі, коли немає умов для припинення терапії.

У таблиці 6 наведено умови припинення лікування пацієнтів, що отримують Олізіо®, пегінтерферон альфа і рибавірин, залежно від рівнів РНК ВГС на 4-му, 12-му і 24-му тижні.

Припинення терапії у пацієнтів із неадекватною вірусологічною відповіддю на лікування Олізіо®

Застосування із софосбувіром

Не існує правил припинення вірусологічного лікування комбінацією Олізіо® із софосбувіром.

Застосування із пегінтерфероном альфа і рибавірином

Досягнення стійкої вірусологічної відповіді (СВВ) у пацієнтів з неадекватною вірусологічною відповіддю під час лікування малоймовірно, тому рекомендується припинити лікування таких пацієнтів. Рівні РНК ВГС, що вимагають припинення лікування, наведені в таблиці 6.

Таблиця 6: припинення терапії у пацієнтів із неадекватною вірусологічною відповіддю на лікування Олізіо®, пегінтерфероном альфа і рибавірином

 

РНК ВГС Дія
4-й тиждень лікування: ≥ 25 МО/мл Припинити застосування Олізіо®, пегінтерферону альфа та рибавірину
12-й тиждень лікування: ≥ 25 МО/мл1 Припинити застосування пегінтерферону альфа та рибавірину (застосування Олізіо® на 12-му тижні закінчене)
24-й тиждень лікування: ≥ 25 МО/мл 1 Припинити застосування пегінтерферону альфа та рибавірину

1 Рекомендується проводити повторний контроль рівнів РНК вірусу гепатиту С, якщо РНК ВГС ≥ 25 МО/мл, якщо такий рівень виявлено після попереднього результату «не піддається виявленню» перед прийняттям рішення щодо відміни лікування.

Коригування дози або переривання застосування Олізіо®

Для попередження терапевтичної невдачі дозу Олізіо® не можна зменшувати або переривати лікування. Якщо застосування Олізіо® припинене через небажані реакції або неадекватну вірусологічну відповідь, не слід знову розпочинати застосування Олізіо®.

Коригування дози або переривання лікування лікарськими засобами, що застосовуються у комбінації з Олізіо® для лікування ХГС

Якщо небажані реакції, потенційно пов’язані з лікарськими засобами, які використовуються в комбінації з Олізіо® для лікування ХГС, вимагають коригування дози або припинення застосування будь-якого з цих лікарських засобів, слід керуватися інструкціями для медичного застосування з відповідних лікарських засобів.

Якщо прийом інших лікарських засобів, які застосовують у комбінації з Олізіо® для лікування ХГС, з будь-якої причини остаточно припиняють, прийом Олізіо® також має бути припинено.

Пропущений прийом дози

Якщо прийом дози Олізіо® пропущено і минуло менше 12 годин після звичайного часу прийому, слід якнайшвидше прийняти пропущену дозу з їжею, а наступну дозу Олізіо® прийняти за звичайним розкладом.

Якщо дозу Олізіо® пропущено і минуло більше 12 годин, не слід приймати пропущену дозу, а відновити прийом Олізіо® з їжею за звичайним розкладом.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Дані відносно безпеки та ефективності Олізіо® для пацієнтів віком від 65 років обмежені, для пацієнтів віком понад 75 років – відсутні. Корекція дозування Олізіо® для літніх пацієнтів не вимагається .

Пацієнти з нирковою недостатністю. Немає необхідності коригувати дозу Олізіо® пацієнтам із легкою або помірною нирковою недостатністю. Спостерігалася підвищена концентрація симепревіру в плазмі у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю.

Застосування Олізіо® ВГС-інфікованим пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) або захворюванням нирок у кінцевій стадії, включаючи пацієнтів, які потребують гемодіалізу, не вивчалося. Оскільки у ВГС-інфікованих пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю концентрація симепревіру в плазмі може підвищуватись, слід із обережністю призначати Олізіо® таким пацієнтам .

Див. додаткову інформацію щодо пацієнтів із нирковою недостатністю у відповідних інструкціях для медичного застосування лікарських засобів, що застосовуються в комбінації з Олізіо®.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Немає необхідності коригувати дозу Олізіо® пацієнтам із легкою або помірною печінковою недостатністю (клас А чи В за Чайлдом-П’ю). Концентрація симепревіру в плазмі у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю значно підвищена (клас С за Чайлдом-П’ю), для цих пацієнтів немає рекомендацій відносно дозування . Безпека та ефективність Олізіо® для ВГС-інфікованих пацієнтів із помірною або тяжкою печінковою недостатністю (клас В чи С за Чайлдом-П’ю) не досліджувались; призначати Олізіо® таким пацієнтам слід із особливою обережністю .

Пацієнти з коінфекцією ВГС/вірусу імунодефіциту людини 1-го типу (ВІЛ-1). Пацієнтам з коінфекцією ВГС/ВІЛ-1 коригувати дозу не потрібно .

Пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ-1, незалежно від попередньої історії лікування ВГС, лікують за тією ж схемою, що і пацієнтів з моноінфекцією ВГС, за винятком пацієнтів з цирозом. Такі пацієнти повинні отримати 36 тижнів лікування пегінтерфероном альфа і рибавірином після завершення 12 тижнів лікування Олізіо®, пегінтерфероном альфа і рибавірином (загальна тривалість лікування 48 тижнів).

Див. також розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Спосіб застосування

Олізіо® приймають перорально 1 раз на добу із їжею . Капсулу ковтають цілою.

Діти.

Безпека та ефективність застосування Олізіо® дітям (віком до 18 років) на сьогодні не встановлена. Даних немає.

Побічні дії

Застосування в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином

Загальний профіль безпеки симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином у пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 1, які раніше не отримували лікування або не відповіли на попереднє лікування інтерфероном із рибавірином або без нього, визначено на основі зведених даних двох клінічних досліджень фази 2 (дослідження C205 і C206) і трьох клінічних досліджень 3-ї фази (дослідження C208, C216 та HPC3007). Зведені дані досліджень фази 2 і 3 стосуються 1486 пацієнтів, що отримували симепревір в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином (з яких 924 пацієнти отримували симепревір 150 мг один раз на день упродовж 12 тижнів), і 540 пацієнтів, які отримували плацебо з пегінтерфероном альфа та рибавірином.

У зведених даних із безпеки 3-ї фази більшість небажаних реакцій, про які повідомлялось упродовж 12-тижневого лікування симепревіром, були 1-го або 2-го ступеня тяжкості. Небажані реакції 3-го або 4-го ступеня спостерігалися у 3,1 % пацієнтів, які отримували симепревір з пегінтерфероном альфа та рибавірином порівняно з 0,5 % пацієнтів, які отримували плацебо з пегінтерфероном альфа та рибавірином. Серйозні небажані реакції спостерігалися у 0,3 % пацієнтів, які отримували симепревір (2 явища світлочутливості, що вимагали госпіталізації), та не спостерігалися у пацієнтів, що отримували плацебо з пегінтерфероном альфа та рибавірином.

Упродовж перших 12 тижнів лікування найчастіше повідомлялося про такі небажані реакції (частота ≥ 5 %), як нудота, висипання, свербіж, задишка, підвищення рівня білірубіну в крові і реакція світлочутливості .

0,9 % пацієнтів, які отримували симепревір з пегінтерфероном альфа та рибавірином, припинили прийом симепревіру через небажані реакції.

Профіль безпеки симепревіру практично однаковий у пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 4 та інфекцією генотипу 1.

Небажані реакції, наведені в таблиці 7, подано за класами систем органів (КСО) та частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000).

Таблиця 7: небажані реакції при застосуванні симепревіру у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, які спостерігалися у дорослих пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 1 (зведені дані досліджень 3 фази C208, C216 та HPC3007; перші 12 тижнів лікування)

 

Клас систем органів Категорія частоти Симепревір + пегінтерферон альфа + рибавірин N=781
Респіраторні, торакальні і медіастинальні розлади дуже часто диспное*
Шлунково-кишкові розлади дуже часто часто нудота запор
Гепатобіліарні порушення часто підвищення рівня білірубіну в крові*
Розлади з боку шкіри та підшкірної тканини дуже часто часто висипання*, свербіж* реакція світлочутливості*

* Детальну інформацію див. у розділі нижче.

Опис окремих побічних реакцій

Висипання і свербіж. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром висипання і свербіж спостерігались у 21,8 % і 21,9 % пацієнтів, яких лікували симепревіром, порівняно з 16,6 % і 14,6 % пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа та рибавірин, відповідно (всі ступені тяжкості; зведені дані 3-ї фази). Більшість випадків висипання та свербежу у пацієнтів, яких лікували симепревіром, були від легкого до помірного ступеня тяжкості (ступінь 1 або ступінь 2). Висипання або свербіж 3-го ступеня спостерігалося у 0,5 % і 0,1 % пацієнтів, яких лікували симепревіром, відповідно. Прийом симепревіру через висипання або свербіж припинили 0,8 % і 0,1 % пацієнтів, яких лікували симепревіром, порівняно з 0,3 % та 0 % пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин, відповідно.

Підвищення рівня білірубіну в крові. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром підвищення рівня білірубіну в крові спостерігалося у 7,4 % пацієнтів порівняно з 2,8 % пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин (всі ступені тяжкості; зведені дані 3-ї фази). У 2 % і 0,3 % пацієнтів, яких лікували симепревіром, спостерігалося підвищення рівня білірубіну в крові 3-го або 4-го ступеня відповідно (зведені дані досліджень 3-ї фази).

Припиняли прийом симепревіру через підвищення рівня білірубіну в крові рідко (0,1 %; n=1). Під час застосування симепревіру з пегінтерфероном альфа і рибавірином підвищення рівня прямого і непрямого білірубіну загалом не пов’язувались із зростанням рівня печінкових трансаміназ і нормалізувались після закінчення лікування.

Реакції світлочутливості. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром реакції світлочутливості спостерігалися у 4,7 % пацієнтів групи симепревіру порівняно з 0,8 % пацієнтів групи плацебо, пегінтерферону альфа та рибавірину (всі ступені тяжкості; зведені дані 3-ї фази). Більшість реакцій світлочутливості у пацієнтів групи симепревіру були від легкого до середнього ступеня тяжкості (ступінь 1 або 2); у 0,3 % пацієнтів групи симепревіру виникали тяжкі реакції, що вимагали госпіталізації .

Задишка. Під час перших 12 тижнів лікування симепревіром задишка спостерігалася у 11,8 % пацієнтів, що приймали симепревір, порівняно з 7,6 % пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин (всі ступені тяжкості; зведені дані 3-ї фази). Повідомлялось тільки про ступені 1 і 2, не спостерігалось явищ, що призводили б до припинення прийому будь-якого з досліджуваних препаратів. Серед пацієнтів віком від 45 років задишка спостерігалася у 16,4 % пацієнтів, що приймали симепревір, порівняно з 9,1 % пацієнтів, що отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин (всі ступені тяжкості; зведені дані 3-ї фази).

Аритмії серця. При одночасному застосуванні Олізіо® у комбінації з софосбувіром та аміодароном спостерігалися випадки брадикардії .

Відхилення лабораторних показників

Не було відмінностей між групами лікування у показниках гемоглобіну, нейтрофілів або тромбоцитів. Відхилення лабораторних показників під час лікування, які частіше спостерігались у пацієнтів, що приймали симепревір, ніж у тих, хто приймав плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин, наведені в таблиці 8.

Таблиця 8: відхилення лабораторних показників під час лікування (найтяжчі ступені токсичності за ВООЗ від 1 до 4), які частіше спостерігались у пацієнтів, що приймали симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином (зведені дані досліджень 3 фази C208, C216 і HPC3007; перші 12 тижнів лікування)

 

Лабораторний параметр Діапазон токсичності ВООЗ Симепревір + пегінтерферон альфа + рибавірин N=781 n (%)
Хімічний аналіз
Лужна фосфатаза
Ступінь 1 від ≥ 1,25 до ≤ 2,50×ВМН 26 (3,3 %)
Ступінь 2 від > 2,50 до ≤ 5,00×ВМН 1 (0,1 %)
Гіпербілірубінемія
Ступінь 1 від ≥ 1,1 до ≤ 1,5×ВМН 208 (26,7 %)
Ступінь 2 від > 1,5 до ≤ 2,5×ВМН 143 (18,3 %)
Ступінь 3 від > 2,5 до ≤ 5,0×ВМН 32 (4,1 %)
Ступінь 4 > 5,0×ВМН 3 (0,4 %)

ВМН – Верхня межа норми.

Застосування із софосбувіром та рибавірином або без нього

У дослідженні HPC2002, у якому оцінювали симепревір у комбінації з софосбувіром та рибавірином або без нього, не виявлено нових даних із безпеки, окрім тих, які стосувалися застосування симепревіру у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином; найбільш частими (> 10 %) небажаними реакціями, про які повідомлялось упродовж 12-тижневого лікування симепревіром у комбінації з софосбувіром, були втома (25 %), головний біль (21 %), нудота (17 %), безсоння (14 %) і свербіж (11 %).

Іншими побічними реакціями, про які повідомлялося протягом 12 тижнів лікування симепревіром, були висипи (11 % у пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з софосбувіром без рибавірину проти 20 % у пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з софосбувіром та рибавірином), анемія (0 % проти 13 % відповідно), реакції світлочутливості (7 % проти 6 % відповідно) та підвищений рівень білірубіну (0 % проти 9 % відповідно).

Інші особливі групи пацієнтів

Пацієнти з коінфекцією ВІЛ-1. Профіль безпеки симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином є подібним у пацієнтів, інфікованих ВГС генотипу 1, із коінфекцією ВІЛ-1 або без неї.

Пацієнти монголоїдної раси. Профіль безпеки застосування Олізіо® у дозі 150 мг у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином у дослідженні 3-ї фази, що проводилося з участю пацієнтів монголоїдної раси у Китаї та Південній Кореї, порівнянний із профілем безпеки загальної популяції, яка брала участь у глобальних дослідженнях 3-ї фази, за винятком вищої частоти випадків підвищення рівня білірубіну у крові (див. таблицю 9).

Таблиця 9: Випадки підвищення білірубіну в крові, що спостерігалися у пацієнтів монголоїдної раси у дослідженні 3-ї фази НРСЗ006 у порівнянні зі зведеними даними досліджень С208, С216 та НРСЗ007, у яких пацієнти отримували симепревір або плацебо у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином (перші 12 тижнів лікування)

 

Підвищення білірубіну у крові Дослідження 3-ї фази у пацієнтів монголоїдної раси Зведені дані досліджень 3-ї фази
Симепревір + пегінтерферон альфа + рибавірин N=152 n (%) Плацебо + пегінтерферон альфа + рибавірин N=152 n (%) Симепревір + пегінтерферон альфа + рибавірин N=781 n (%) Плацебо + пегінтерферон альфа + рибавірин N=397 n (%)
Всі ступені 67 (44,1 %) 28 (18,4 %) 58 (7,4 %) 11 (2,8 %)
3-й ступінь 10 (6,6 %) 2 (1,3 % 16 (2,0 %) 2 (0,5 %)
4-й ступінь 0 (0 %) 0 (0 %) 2 (0,3 %) 0 (0 %)
Припинення лікування 1 (0,7 %) 0 (0 %) 1 (0,1 %) 0 (0 %)

Під час застосування симепревіру у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином підвищення прямого та непрямого білірубіну загалом не було пов’язано з підвищенням рівнів печінкових трансаміназ, рівень білірубіну нормалізувався після закінчення лікування.

Печінкова недостатність. Концентрація симепревіру в плазмі значно підвищується у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю . Спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків підвищення рівня білірубіну при підвищенні плазмової концентрації симепревіру. Це явище не пов’язувалось із будь-яким негативним впливом на печінку. Повідомлялося про більш високу частоту анемії у пацієнтів із прогресуючим фіброзом.

Передозування

Досвід передозування симепревіру у людей обмежений. У здорових дорослих суб’єктів, що отримували одноразові дози до 600 мг або до 400 мг один раз на день упродовж 5 днів, та у ВГС-інфікованих дорослих пацієнтів, що отримували 200 мг один раз на день упродовж 4 тижнів, небажані реакції відповідали тим, що спостерігались у клінічних дослідженнях при застосуванні рекомендованої дози .

При передозуванні Олізіо® специфічного антидоту немає. У випадку передозування Олізіо® рекомендується вживати звичайних підтримувальних заходів та спостерігати за клінічним станом пацієнта.

Симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами, тому малоймовірно, що діаліз призведе до суттєвого видалення симепревіру.

Лікарська взаємодія

Вплив лікарських засобів на концентрацію симепревіру в плазмі

Основним ферментом, задіяним у біотрансформації симепревіру, є CYP3A4 . Через CYP3A4 може виникати клінічно значимий вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику симепревіру. Одночасне застосування Олізіо® із помірними або потужними інгібіторами CYP3A4 може суттєво підвищити плазмову концентрацію симепревіру, у той час як одночасне застосування з помірними або потужними індукторами CYP3A4 – суттєво знизити концентрацію симепревіру в плазмі крові та призвести до втрати ефективності (див. таблицю 4). Призначати Олізіо® одночасно з помірними або потужними інгібіторами або індукторами CYP3A4 не рекомендується.

Захоплення симепревіру в печінці опосередковується OATP1B1/3. Застосування інгібіторів OATP1B1/3, таких як елтромбопаг або гемфіброзил, може призвести до незначного підвищення концентрацій симепревіру в плазмі.

Вплив симепревіру на лікарські засоби

Симепревір незначно пригнічує активність CYP1A2 та CYP3A4 в кишечнику та не впливає на активність CYP3A4 в печінці. Одночасне застосування Олізіо® з лікарськими засобами, що метаболізуються переважно за допомогою CYP3A4, може призвести до підвищення концентрацій таких лікарських засобів у плазмі крові (див. таблицю 4). Симепревір не впливає на CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6 in vivo.

Симепревір пригнічує білки-транспортери OATP1B1/3, BCRP та Р-глікопротеїн (Р-гп). Одночасне застосування Олізіо® з лікарськими засобами, що є субстратами транспортування OATP1B1/3, BCRP та Р-гп, може призвести до підвищення концентрації таких лікарських засобів у плазмі крові (див. таблицю 4).

Таблиця взаємодії

Встановлені та теоретично можливі взаємодії між симепревіром і деякими лікарськими засобами наведені у таблиці 4 (вказані коефіцієнти середніх значень, отриманих методом найменших квадратів з 90 % довірчими інтервалами (90 % ДІ), підвищення позначене як «↑», зниження як «↓», відсутність змін як «↔», НД – не досліджувалося). Дослідження взаємодії проводились у здорових дорослих добровольців із застосуванням рекомендованої дози 150 мг симепревіру 1 раз на добу, якщо не вказано інше.

Таблиця 4: взаємодія з іншими лікарськими засобами та рекомендації щодо дозування.

 

Лікарські засоби Вплив на рівні препарату Середній коефіцієнт за методом найменших квадратів (90 % ДІ) Рекомендації відносно одночасного застосування
АНАЛЕПТИКИ
Кофеїн 150 мг кофеїн AUC 1,26 (1,21-1,32) ↑ кофеїн Cmax 1,12 (1,06-1,19) ↔ кофеїн Cmin НД Коригувати дозу не потрібно.
АНТИАРИТМІЧНІ ПРЕПАРАТИ
Дигоксин 0,25 мг дигоксин AUC 1,39 (1,16-1,67) ↑ дигоксин Cmax 1,31 (1,14-1,51) ↑ дигоксин Cmin НД (пригнічення транспортера Р-гп) Сироваткові концентрації дигоксину необхідно контролювати та відповідно титрувати дози дигоксину для отримання бажаного клінічного ефекту.
Аміодарон Взаємодія не досліджувалася. Можна очікувати незначного підвищення концентрацій аміодарону при його пероральному застосуванні. (пригнічення активності CYP3A4 в кишечнику) Може виникати незначне підвищення концентрацій симепревіру внаслідок пригнічення CYP3A4 аміодароном. Режим лікування без софосбувіру: при пероральному застосуванні аміодарону необхідна обережність і терапевтичний та/або клінічний моніторинг (ЕКГ тощо). Режим лікування із софосбувіром: одночасне застосування можливе лише за відсутності альтернативного лікування. Рекомендоване ретельне спостереження при застосуванні аміодарону одночасно з Олізіо® та софосбувіром .
Дизопірамід Флекаїнід Мексилетин Пропафенон Хінідин Взаємодія не досліджувалась. При пероральному застосуванні цих лікарських засобів можна очікувати незначного підвищення концентрацій цих антиаритмічних препаратів. (пригнічення активності CYP3A4 в кишечнику) При пероральному застосуванні цих антиаритмічних препаратів необхідна обережність і терапевтичний та/або клінічний моніторинг (ЕКГ тощо).
АНТИКОАГУЛЯНТИ
Варфарин 10 мг S-варфарин AUC 1,04 (1,00-1,07) ↔ S-варфарин Cmax 1,00 (0,94-1,06) ↔ S-варфарин Cmin НД Коригувати дозу не потрібно, проте рекомендується контроль міжнародного нормалізованого співвідношення (МНВ).
ПРОТИСУДОМНІ ПРЕПАРАТИ
Карбамазепін Окскарбазепін Фенобарбітал Фенітоїн Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне зниження концентрацій симепревіру в плазмі крові. (потужна індукція CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з цими протисудомними препаратами не рекомендується, наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичної ефективності Олізіо®.
АНТИДЕПРЕСАНТИ
Есциталопрам 10 мг 1 раз на добу есциталопрам AUC 1,00 (0,97-1,03) ↔ есциталопрам Cmax 1,03 (0,99-1,07) ↔ есциталопрам Cmin 1,00 (0,95-1,05) ↔ симепревір AUC 0,75 (0,68-0,83) ↓ симепревір Cmax 0,80 (0,71-0,89) ↓ симепревір Cmin 0,68 (0,59-0,79) ↓ Коригувати дозу не потрібно.
АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ
Астемізол Терфенадин Взаємодія не досліджувалась. Астемізол і терфенадин потенційно здатні спричиняти серцеву аритмію. Очікується незначне підвищення концентрацій цих антигістамінних препаратів у плазмі крові. (пригнічення активності CYP3A4 в кишечнику) Одночасне застосування Олізіо® з астемізолом або терфенадином не рекомендується.
ПРОТИІНФЕКЦІЙНІ ПРЕПАРАТИ
Антибіотики (системного застосування)
Азитроміцин Взаємодія не досліджувалась. Беручи до уваги шлях елімінації азитроміцину, взаємодія між азитроміцином і симепревіром не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Еритроміцин 500 мг тричі на день еритроміцин AUC 1,90 (1,53-2,36) ↑ еритроміцин Cmax 1,59 (1,23-2,05) ↑ еритроміцин Cmin 3,08 (2,54-3,73) ↑ симепревір AUC 7,47 (6,41-8,70) ↑ симепревір Cmax 4,53 (3,91-5,25) ↑ симепревір Cmin 12,74 (10,19-15,93) ↑ (пригнічення ферментів CYP3A4 та транспортера Р-гп еритроміцином і симепревіром) Одночасне застосування Олізіо® з еритроміцином системного застосування не рекомендується.
Кларитроміцин Телітроміцин Взаємодія не досліджувалась. Очікується підвищення концентрацій симепревіру в плазмі крові. (потужне пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з кларитроміцином або телітроміцином не рекомендується.
Протигрибкові препарати (системного застосування)
Ітраконазол Кетоконазол Посаконазол Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне підвищення концентрацій симепревіру в плазмі крові. (потужне пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з ітраконазолом, кетоконазолом або посаконазолом системного застосування не рекомендується.
Флуконазол Вориконазол Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне підвищення концентрацій симепревіру в плазмі крові. (незначне або помірне пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з системним флуконазолом або вориконазолом не рекомендується.
Протитуберкульозні засоби
Бедаквілін Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Рифампіцин1 600 мг 1 раз на добу рифампіцин AUC 1,00 (0,93-1,08) ↔ рифампіцин Cmax 0,92 (0,80-1,07) ↔ рифампіцин Cmin НД 25-дезацетил-рифампіцин AUC 1,24 (1,13-1,36) ↑ 25-дезацетил-рифампіцин Cmax 1,08 (0,98-1,19) ↔ 25-дезацетил-рифампіцин Cmin НД симепревір AUC 0,52 (0,41-0,67) ↓ симепревір Cmax 1,31 (1,03-1,66) ↑ симепревір Cmin 0,08 (0,06-0,11) ↓ (індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з рифампіцином не рекомендується, наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичного ефекту Олізіо®.
Рифабутин Рифапентин Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне зниження концентрацій симепревіру в плазмі крові. (індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з рифабутином або рифапентином не рекомендується – наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичного ефекту Олізіо®.
ПРОТИКАШЛЬОВІ ЗАСОБИ
Декстрометорфан (ДКМ) 30 мг ДКМ AUC 1,08 (0,87-1,35) ↑ ДКМ Cmax 1,21 (0,93-1,57) ↑ ДКМ Cmin НД декстрорфан AUC 1,09 (1,03-1,15) ↔ декстрорфан Cmax 1,03 (0,93-1,15) ↔ декстрорфан Cmin НД Коригувати дозу не потрібно.
БЛОКАТОРИ КАЛЬЦІЄВИХ КАНАЛІВ (перорального застосування)
Амлодипін Бепридил Дилтіазем Фелодипін Нікардипін Ніфедипін Нісолдипін Верапаміл Взаємодія не досліджувалась. Очікується підвищення концентрацій блокаторів кальцієвих каналів перорального застосування у плазмі крові. (пригнічення активності ферменту CYP3A4 в кишечнику та Р-гп транспортера) Концентрації симепревіру можуть підвищуватись через незначне пригнічення CYP3A4 амлодипіном та помірне пригнічення CYP3A4 дилтіаземом і верапамілом. При пероральному застосуванні цих блокаторів кальцієвих каналів необхідна обережність та клінічне спостереження за пацієнтами.
ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ
Дексаметазон (системний) Взаємодія не досліджувалась. Очікується зниження концентрацій симепревіру в плазмі крові. (помірна індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з системним дексаметазоном не рекомендується, наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичного ефекту Олізіо®.
Будесонід Флутиказон Метилпреднізолон Преднізон Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
ШЛУНКОВО-КИШКОВІ ЗАСОБИ
Антациди
Гідроксид алюмінію або магнію, карбонат кальцію Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Антагоністи H2-рецепторів
Циметидин Нізатидин Ранітидин Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Пропульсанти
Цисаприд Взаємодія не досліджувалась. Цисаприд здатен спричиняти серцеву аритмію. Може спостерігатися підвищення концентрацій цисаприду в плазмі крові. (пригнічення активності ферменту CYP3A4 в кишечнику) Одночасне застосування Олізіо® з цисапридом не рекомендується.
Інгібітори протонної помпи
Омепразол 40 мг омепразол AUC 1,21 (1,00-1,46) ↑ омепразол Cmax 1,14 (0,93-1,39) ↑ омепразол Cmin НД Коригувати дозу не потрібно.
Декслансопразол Езомепразол Лансопразол Пантопразол Рабепразол Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ гепатиту С
Противірусні препарати
Даклатасвір 60 мг 1 раз на добу даклатасвір AUC 1,96 (1,84-2,10) ↑ даклатасвір Cmax 1,50 (1,39-1,62) ↑ даклатасвір Cmin 2,68 (2,42-2,98) ↑ симепревір AUC 1,44 (1,32-1,56) ↑ симепревір Cmax 1,39 (1,27-1,52) ↑ симепревір Cmin 1,49 (1,33-1,67) ↑ Коригувати дозу не потрібно.
Ледіпасвір 30 мг 1 раз на добу ледіпасвір AUC 1,92 (1,77-2,07) ↑ ледіпасвір Cmax 1,81 (1,69-2,94) ↑ ледіпасвір Cmin НД симепревір AUC 2,69 (2,44-2,96) ↑ симепревір Cmax 2,61 (2,34-2,86) ↑ симепревір Cmin НД Концентрації ледіпасвіру та симепревіру збільшуються при одночасному застосуванні. Одночасне застосування Олізіо® з ледіпасвіром не рекомендується.
Софосбувір2 400 мг 1 раз на добу софосбувір AUC 3,16 (2,25-4,44) ↑ софосбувір Cmax 1,91 (1,26-2,90) ↑ софосбувір Cmin НД GS-331007 AUC 1,09 (0,87-1,37) ↔ GS-331007 Cmax 0,69 (0,52-0,93) ↓ GS-331007 Cmin НД симепревір AUC 0,94 (0,67-1,33) ↔ симепревір Cmax 0,96 (0,71-1,30) ↔ симепревір Cmin НД Підвищення концентрацій софосбувіру в плазмі, що спостерігалось у попередньому фармакокінетичному субдослідженні, не є клінічно важливим.
РОСЛИННІ ЗАСОБИ
Молочний чортополох (Silybum marianum) Взаємодія не досліджувалась. Очікується підвищення концентрацій симепревіру в плазмі крові. (пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з молочним чортополохом не рекомендується.
Екстракт звіробою (Hypericum perforatum) Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне зниження концентрацій симепревіру в плазмі крові. (індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з екстрактом звіробою не рекомендується – наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичного ефекту Олізіо®.
ЗАСОБИ ПРОТИ ВІЛ
Антиретровірусні препарати – антагоністи CCR5
Маравірок Взаємодія не досліджувалася. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. При одночасному застосуванні Олізіо® з маравіроком коригувати дозу жодного з цих препаратів не потрібно.
Антиретровірусні препарати – інгібітори інтегрази
Ралтегравір 400 мг 2 рази на добу ралтегравір AUC 1,08 (0,85-1,38) ↑ ралтегравір Cmax 1,03 (0,78-1,36) ↔ ралтегравір Cmin 1,14 (0,97-1,36) ↑ симепревір AUC 0,89 (0,81-0,98) ↔ симепревір Cmax 0,93 (0,85-1,02) ↔ симепревір Cmin 0,86 (0,75-0,98) ↓ Коригувати дозу не потрібно.
Долутегравір Взаємодія не досліджувалася. Клінічно важливої взаємодії між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Антиретровірусні препарати – ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІЗТ)
Ефавіренц 600 мг 1 раз на добу ефавіренц AUC 0,90 (0,85-0,95) ↔ ефавіренц Cmax 0,97 (0,89-1,06) ↔ ефавіренц Cmin 0,87 (0,81-0,93) ↔ симепревір AUC 0,29 (0,26-0,33) ↓ симепревір Cmax 0,49 (0,44-0,54) ↓ симепревір Cmin 0,09 (0,08-0,12) ↓ (індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з ефавіренцом не рекомендується – наслідком такого застосування може стати втрата терапевтичного ефекту Олізіо®.
Рилпівірин 25 мг 1 раз на добу рилпівірин AUC 1,12 (1,05-1,19) ↔ рилпівірин Cmax 1,04 (0,95-1,13) ↔ рилпівірин Cmin 1,25 (1,16-1,35) ↑ симепревір AUC 1,06 (0,94-1,19) ↔ симепревір Cmax 1,10 (0,97-1,26) ↑ симепревір Cmin 0,96 (0,83-1,11) ↔ Коригувати дозу не потрібно.
Інші ННІЗТ (делавірдин, етравірин, невірапін) Взаємодія не досліджувалась. Очікуються зміни концентрацій симепревіру в плазмі крові. (Індукція [етравірин або невірапін] або пригнічення [делавірдин] ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з делавірдином, етравірином або невірапіном не рекомендується.
Антиретровірусні препарати – нуклеозидні або нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази (Н(т)ІЗТ)
Тенофовіру дизопроксилу фумарат 300 мг 1 раз на добу тенофовір AUC 1,18 (1,13-1,24) ↔ тенофовір Cmax 1,19 (1,10-1,30) ↑ тенофовір Cmin 1,24 (1,15-1,33) ↑ симепревір AUC 0,86 (0,76-0,98) ↓ симепревір Cmax 0,85 (0,73-0,99) ↓ симепревір Cmin 0,93 (0,78-1,11) ↓ Коригувати дозу не потрібно.
Інші Н(т)ІЗТ (абакавір, диданозин, емтрицитабін, ламівудин, ставудин, зидовудин) Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
Антиретровірусні препарати – інгібітори протеази (ІП)
Дарунавір/ ритонавір3 800/100 мг 1 раз на добу дарунавір AUC 1,18 (1,11-1,25) ↑ дарунавір Cmax 1,04 (0,99-1,10) ↔ дарунавір Cmin 1,31 (1,13-1,52) ↑ ритонавір AUC 1,32 (1,25-1,40) ↑ ритонавір Cmax 1,23 (1,14-1,32) ↑ ритонавір Cmin 1,44 (1,30-1,61) ↑ симепревір AUC 2,59 (2,15-3,11) ↑* симепревір Cmax 1,79 (1,55-2,06) ↑* симепревір Cmin 4,58 (3,54-5,92) ↑* *Дарунавір/ритонавір + 50 мг симепревіру порівняно з 150 мг тільки симепревіру (потужне пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з дарунавіром/ ритонавіром не рекомендується.
Ритонавір1 100 мг 2 рази на добу симепревір AUC 7,18 (5,63-9,15) ↑ симепревір Cmax 4,70 (3,84-5,76) ↑ симепревір Cmin 14,35 (10,29-20,01) ↑ (потужне пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з ритонавіром не рекомендується.
Інші ритонавір-потенційовані або непотенційовані ІП ВІЛ (наприклад атазанавір, (фос)ампренавір, лопінавір, індинавір, нельфінавір, саквінавір, типранавір) Взаємодія не досліджувалась. Очікуються зміни концентрацій симепревіру в плазмі крові. (індукція або пригнічення ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з будь-яким ІП ВІЛ, з ритонавіром або без нього, не рекомендується.
Лікарські засоби із вмістом кобіцистату Взаємодія не досліджувалась. Очікується значне підвищення концентрацій симепревіру в плазмі. (потужна індукція ферменту CYP3A4) Одночасне застосування Олізіо® з лікарськими засобами із вмістом кобіцистату не рекомендується.
ІНГІБІТОРИ ГМГ-КоА-РЕДУКТАЗИ
Розувастатин 10 мг розувастатин AUC 2,81 (2,34-3,37) ↑ розувастатин Cmax 3,17 (2,57-3,91) ↑ розувастатин Cmin НД (пригнічення транспортерів OATP1B1/3, BCRP) При одночасному застосуванні з Олізіо® слід обережно титрувати дозу розувастатину і застосовувати найнижчу ефективну дозу, при цьому спостерігаючи за станом пацієнта.
Пітавастатин Правастатин Взаємодія не досліджувалась. Очікується підвищення концентрацій пітавастатину та правастатину в плазмі крові. (пригнічення транспортера OATP1B1/3) При одночасному застосуванні з Олізіо® слід обережно титрувати дозу пітавастатину та правастатину і застосовувати найнижчу ефективну дозу, при цьому спостерігаючи за станом пацієнта.
Аторвастатин 40 мг аторвастатин AUC 2,12 (1,72-2,62) ↑ аторвастатин Cmax 1,70 (1,42-2,04) ↑ аторвастатин Cmin НД 2-OH-аторвастатин AUC 2,29 (2,08-2,52) ↑ 2-OH-аторвастатин Cmax 1,98 (1,70-2,31) ↑ 2-OH-аторвастатин Cmin НД (пригнічення транспортерів OATP1B1/3 та/або ферменту CYP3A4) Очікується підвищення концентрацій симепревіру внаслідок пригнічення OATP1B1 аторвастатином. При одночасному застосуванні з Олізіо® слід обережно титрувати дозу аторвастатину і застосовувати найнижчу ефективну дозу, при цьому спостерігаючи за станом пацієнта.
Симвастатин 40 мг симвастатин AUC 1,51 (1,32-1,73) ↑ симвастатин Cmax 1,46 (1,17-1,82) ↑ симвастатин Cmin НД симвастатинова кислота AUC 1,88 (1,63-2,17) ↑ симвастатинова кислота Cmax 3,03 (2,49-3,69) ↑ симвастатинова кислота Cmin НД (пригнічення транспортера OATP1B1 та/або ферменту CYP3A4) При одночасному застосуванні з Олізіо® слід обережно титрувати дозу симвастатину і застосовувати найнижчу ефективну дозу, при цьому спостерігаючи за станом пацієнта.
Ловастатин Взаємодія не досліджувалась. Очікується підвищення концентрацій ловастатину в плазмі крові. (пригнічення транспортера OATP1B1 та/або ферменту CYP3A4) При одночасному застосуванні з Олізіо® слід обережно титрувати дозу ловастатину і застосовувати найнижчу ефективну дозу, при цьому спостерігаючи за станом пацієнта.
Флувастатин Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
ГОРМОНАЛЬНІ КОНТРАЦЕПТИВИ
Етинілестрадіол та норетиндрон 0,035 мг 1 раз на добу/1 мг 1 раз на добу етинілестрадіол AUC 1,12 (1,05-1,20) ↔ етинілестрадіол Cmax 1,18 (1,09-1,27) ↑ етинілестрадіол Cmin 1,00 (0,89-1,13) ↔ норетиндрон AUC 1,15 (1,08-1,22) ↔ норетиндрон Cmax 1,06 (0,99-1,14) ↔ норетиндрон Cmin 1,24 (1,13-1,35) ↑ Коригувати дозу не потрібно.
ІМУНОСУПРЕСАНТИ
Циклоспорин 100 мг індивідуально підібрана доза4 циклоспорин AUC 1,19 (1,13-1,26) ↑ циклоспорин Cmax 1,16 (1,07-1,26) ↑ циклоспорин Cmin НД симепревір AUC 5,81 (3,56-9,48) ↑5 симепревір Cmax 4,74 (3,12-7,18) ↑5 симепревір Cmin НД5 (пригнічення OATP1B1/3, Р-гп та CYP3A циклоспорином) Одночасне застосування циклоспорину з Олізіо® не рекомендується.
Такролімус 2 мг індивідуально підібрана доза4 такролімус AUC 0,83 (0,59-1,16) ↓ такролімус Cmax 0,76 (0,65-0,90) ↓ такролімус Cmin НД симепревір AUC 1,85 (1,18-2,91) ↑6 симепревір Cmax 1,79 (1,22-2,62) ↑6 симепревір Cmin НД6 (пригнічення OATP1B1 такролімусом) При одночасному застосуванні з Олізіо® коригувати дозу не потрібно. Рекомендується контроль концентрацій такролімусу в крові.
Сиролімус Взаємодія не досліджувалась. Очікується незначне підвищення або зниження концентрацій сиролімусу в плазмі крові. Рекомендується контроль концентрацій сиролімусу в крові.
НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ
Метадон7 30-150 мг один раз на день, індивідуальна доза R(–) метадон AUC 0,99 (0,91-1,09) ↔ R(–) метадон Cmax 1,03 (0,97-1,09) ↔ R(–) метадон Cmin 1,02 (0,93-1,12) ↔ Коригувати дозу не потрібно.
Бупренорфін Налоксон Взаємодія не досліджувалась. Клінічно важлива взаємодія між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.
ІНГІБІТОРИ ФОСФОДІЕСТЕРАЗИ ТИПУ 5 (ФДЕ-5)
Силденафіл Тадалафіл Варденафіл Взаємодія не досліджувалась. Очікується незначне підвищення концентрації інгібіторів ФДЕ-5. (пригнічення активності ферменту CYP3A4 у кишечнику) Може спостерігатися незначне підвищення концентрації симепревіру в плазмі крові внаслідок слабкого пригнічення OATP1B1 силденафілом. При одночасному застосуванні Олізіо® із силденафілом, варденафілом або тадалафілом в дозах, що призначені для лікування еректильної дисфункції, коригувати дозу не потрібно. Може потребуватися корекція дози інгібітора ФДЕ-5 при одночасному застосуванні Олізіо® із силденафілом або тадалафілом, які приймають постійно у дозах, необхідних для лікування легеневої артеріальної гіпертензії. Слід розглянути можливість початку лікування з найменшої дози інгібітора ФДЕ-5 з поступовим збільшенням за необхідності. Слід спостерігати за станом таких пацієнтів.
СЕДАТИВНІ ПРЕПАРАТИ/ АНКСІОЛІТИКИ
Мідазолам Пероральний: 0,075 мг/кг Внутрішньовенний: 0,025 мг/кг Пероральний: мідазолам AUC 1,45 (1,35-1,57) ↑ мідазолам Cmax 1,31 (1,19-1,45) ↑ мідазолам Cmin НД Внутрішньовенний: мідазолам AUC 1,10 (0,95-1,26) ↑ мідазолам Cmax 0,78 (0,52-1,17) ↓ мідазолам Cmin НД (слабке пригнічення активності CYP3A4 у кишечнику) При внутрішньовенному застосуванні впливу на концентрації мідазоламу в плазмі не спостерігалось, оскільки симепревір не пригнічує активність CYP3A4 в печінці. Необхідна обережність при пероральному застосуванні цього засобу з вузьким терапевтичним діапазоном одночасно з Олізіо®.
Триазолам (пероральний) Взаємодія не досліджувалася. Очікується незначне підвищення концентрацій триазоламу в плазмі. (пригнічення активності ферменту CYP3A4 у кишечнику) Необхідна обережність при пероральному застосуванні цього засобу з вузьким терапевтичним діапазоном одночасно з Олізіо®.
ПСИХОСТИМУЛЯТОРИ
Метилфенідат Взаємодія не досліджувалася. Клінічно важливої взаємодії між препаратами не очікується. Коригувати дозу не потрібно.

Напрям стрілки (↑ = підвищення, ↓ = зниження, ↔ = відсутність змін) для кожного фармакокінетичного параметру ґрунтується на 90 % довірчому інтервалі середнього геометричного значення в межах (↔), нижче (↓) або вище (↑) діапазону 0,80-1,25.

1 Це дослідження взаємодії проведене із застосуванням дози симепревіру, вищої за рекомендовану, з метою оцінки максимального ефекту для одночасно призначеного препарату. Рекомендації відносно доз застосовуються до рекомендованої дози симепревіру 150 мг 1 раз на добу.

2 Порівняння ґрунтується на історичних даних контролю. Взаємодія між симепревіром та лікарським засобом оцінювалась у попередньому фармакокінетичному піддослідженні у межах дослідження 2-ї фази у 22 ВГС-інфікованих пацієнтів. Безпека та ефективність симепревіру в комбінації із софосбувіром у дослідженні 3-ї фази не були встановлені.

3 Доза симепревіру в цьому дослідженні взаємодії становила 50 мг в комбінації з дарунавіром/ритонавіром, порівняно зі 150 мг у групі лікування, в якій застосовували тільки симепревір.

4 Індивідуально підібрана доза у залежності від рішення лікаря, згідно з місцевою клінічною практикою.

5 Порівняння ґрунтується на історичних даних контролю. Дані отримані у ході 2 досліджень 2-ї фази тривалістю менше року за участю 9 ВГС-інфікованих пацієнтів після трансплантації печінки.

6 Порівняння ґрунтується на історичних даних контролю. Дані отримані у ході 2 досліджень 2-ї фази тривалістю менше року за участю 11 ВГС-інфікованих пацієнтів після трансплантації печінки.

7 Взаємодія між симепревіром та лікарським засобом оцінювалась у фармакокінетичному дослідженні в опіоїдозалежних дорослих при стабільній метадоновій підтримувальній терапії.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії. Симепревір – специфічний інгібітор NS3/4A протеази вірусу гепатиту С (ВГС), яка має суттєве значення для реплікації вірусу. За результатами біохімічного аналізу крові симепревір пригнічував протеолітичну активність рекомбінантних протеаз NS3/4A ВГС генотипу 1а та 1b з медіаною значень Кі 0,5 нМ та 1,4 нМ відповідно. Противірусна активність in vitro. Медіана значень ЕС50 та ЕС90 симепревіру проти реплікону ВГС генотипу 1b була 9,4 нМ (7,05 нг/мл) та 19 нМ (14,25 нг/мл) відповідно. Гібридні реплікони, що кодують послідовність NS3, отримані у пацієнтів з ВГС генотипу 1а та 1b, яких попередньо не лікували інгібіторами протеази (ІП), демонстрували середню кратну зміну (КЗ) значень ЕС50 симепревіру в розмірі 1,4 (N=78) та 0,4 (N=59) порівняно з контрольним репліконом генотипу 1b відповідно. Ізоляти з генотипом 1а та 1b з базовим поліморфізмом Q80K демонстрували середню КЗ значень ЕС50 симепревіру в розмірі 11 (N=33) та 8,4 (N=2) відповідно. Середні значення КЗ симепревіру проти досліджених базових ізолятів генотипу 2, генотипу 3 і генотипу 4 дорівнювали 25 (N=4), 1014 (N=2) та 0,3 (N=8) відповідно. Наявність 50 % сироватки крові людини знижувала активність реплікону симепревіру у 2,4 разу. Комбінація симепревіру з інтерфероном, рибавірином, інгібіторами NS5A або NS5B in vitro демонструвала наявність адитивного або синергічного ефекту. Противірусна активність in vivo. Дані досліджень С201 (генотип 1) та С202 (генотип 2, 3, 4, 5 і 6) короткострокової монотерапії із застосуванням симепревіру пацієнтам, що отримували 200 мг симепревіру один раз на день упродовж 7 днів, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1: противірусна активність монотерапії із застосуванням 200 мг симепревіру (дослідження С201 і С202)  

Генотип Середня (SE) зміна рівнів РНК ВГС у день 7/8 (log10 МО/мл)
Генотип 1 (N=9)
  • 4,18 (0,158)
Генотип 2 (N=6)
  • 2,73 (0,71)
Генотип 3 (N=8)
  • 0,04 (0,23)
Генотип 4 (N=8)
  • 3,52 (0,43)
Генотип 5 (N=7)
  • 2,19 (0,39)
Генотип 6 (N=8)
  • 4,35 (0,29)

Клінічна ефективність і безпека. Ефективність симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином у пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 1 оцінювалась у двох дослідженнях 3-ї фази у пацієнтів, що вперше розпочали лікування (дослідження С208 та С216), одному дослідженні 3-ї фази у пацієнтів з рецидивом після попередньої терапії на основі інтерферону (дослідження HPC3007), одному дослідженні фази 2 у пацієнтів, у яких попереднє лікування пегінтерфероном та рибавірином не дало результату (включаючи пацієнтів з рецидивами, частковою відповіддю та відсутністю відповіді на попереднє лікування) (дослідження С206), та одному дослідженні 3-ї фази у пацієнтів із ВГС генотипу 1 та коінфекцією ВІЛ-1, які вперше розпочали лікування або не відповіли на попереднє лікування ВГС пегінтерфероном та рибавірином (дослідження С212). Ефективність симепревіру у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, у пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 4, які вперше розпочали лікування або не відповідали на попереднє лікування пегінтерфероном та рибавірином, оцінювалася у одному дослідженні 3-ї фази (дослідження HPC3011). Ефективність симепревіру як частини схеми без інтерферону з рибавірином або без нього оцінювали у дослідженні фази 2а в пацієнтів, інфікованих ВГС генотипу 1, з відсутністю відповіді на попереднє лікування та показником F0-F2 за шкалою фіброзу METAVIR, або у тих, що вперше розпочали лікування, та з відсутністю відповіді на попереднє лікування із показником F3-F4 за шкалою фіброзу METAVIR і компенсованим захворюванням печінки (дослідження HPC2002). Група пацієнтів із рецидивом після попереднього лікування складалася з тих, у кого не виявляли РНК ВГС в кінці попередньої терапії на основі інтерферону, але виявляли РНК ВГС під час подальшого спостереження; група пацієнтів з частковою відповіддю на попереднє лікування – з тих, у кого на фоні лікування спостерігалося зниження РНК ВГС ≥ 2 log10 порівняно з вихідним рівнем на 12-му тижні та було виявлено РНК ВГС в кінці попередньої терапії з застосуванням пегінтерферону і рибавірину; група пацієнтів з відсутністю відповіді включала пацієнтів із попереднім зниженням РНК ВГС < 2 log10 порівняно з вихідним рівнем на 12-му тижні попередньої терапії з застосуванням пегінтерферону і рибавірину. У пацієнтів у цих дослідженнях було компенсоване захворювання печінки (включаючи цироз), РНК ВГС принаймні 10000 МО/мл, а гістопатологія печінки відповідала стану ХГС. У пацієнтів, які не отримували лікування або мали рецидив після попереднього лікування, загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа та рибавірином у дослідженнях 3-ї фази модифікувалась залежно від відповіді. Запланована загальна тривалість лікування ВГС у цих пацієнтів становила 24 тижні, якщо під час лікування виконувалися такі умови RGT, визначені в протоколі: РНК ВГС, що виявляється (< 25 МО/мл) або не виявляється на 4 тижні і не виявляється на 12 тижні. Плазмові рівні РНК ВГС вимірювали за допомогою ВГС-тесту COBAS TaqMan (версія 2.0), для використання із системою High Pure (НМКВ – нижня межа кількісного визначення – 25 МО/мл та межа виявлення 15 МО/мл). Виконувалися правила припинення лікування для терапії ВГС, щоб гарантувати, що пацієнти з неадекватною вірусологічною відповіддю на фоні лікування вчасно припиняли лікування. У дослідженні С212 3-ї фази за участю пацієнтів із коінфекцією ВІЛ загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа і рибавірином серед пацієнтів з цирозом, які не отримували лікування або мали рецидив після попереднього лікування, не модифікувалася залежно від відповіді; ці пацієнти отримали фіксовану загальну тривалість лікування ВГС 48 тижнів. Загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа та рибавірином у пацієнтів без цирозу з коінфекцією ВІЛ, які раніше не лікувалися або мали рецидив після попереднього лікування, модифікувалася залежно від відповіді за тими самими критеріями. У дослідженні С206 фази 2 СВВ (вірусологічне видужання) визначали як РНК ВГС, що не виявляється через 24 тижні після запланованого закінчення лікування, а у дослідженні HPC2002 і дослідженнях 3-ї фази – як РНК ВГС, що виявлялася (< 25 МО/мл) або не виявлялася через 12 тижнів після запланованого закінчення лікування. Резистентність у клітинній культурі. Резистентність до симепревіру була охарактеризована у клітинах із вмістом реплікону ВГС генотипу 1а та 1b. 96 % симепревірвибраних репліконів генотипу 1 були носіями поодиноких або множинних заміщень амінокислот на позиціях 43, 80, 155, 156 та/або 168 протеази NS3, при цьому заміщення у позиції D168 спостерігалось найчастіше (78 %). Додатково резистентність до симепревіру оцінювали в аналізі репліконів ВГС генотипу 1а та 1b з використанням сайтспрямованих мутантів і гібридних репліконів – носіїв послідовностей NS3, виділених із клінічних ізолятів. Заміщення амінокислоти у позиціях 43, 80, 122, 155, 156 та 168 протеази NS3 знижували активність симепревіру in vitro. Такі заміщення, як D168V або A та R155K, звичайно асоціювались із значним зниженням чутливості до симепревіру in vitro (КЗ EC50 > 50), у той час як інші заміщення, такі як Q80K або R, S122R та D168E, демонстрували низький рівень резистентності in vitro (КЗ EC50 від 2 до 50). Інші заміщення, такі як Q80G або L, S122G, N або T, не знижували активність симепревіру (КЗ EC50 ≤ 2). Заміщення амінокислоти на позиціях 80, 122, 155 та/або 168 протеази NS3, асоційовані з низьким рівнем резистентності до симепревіру in vitro, коли виникають окремо, знижують активність симепревіру більш ніж у 50 разів при появі у комбінації. Резистентність у клінічних дослідженнях. У зведеному аналізі даних щодо пацієнтів, які отримували 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином і досягли стійкої вірусологічної відповіді (СВВ) у контрольованих клінічних дослідженнях фази 2 і 3 (дослідження С205, С206, С208, С216, HPC3007), поява заміщень амінокислот на позиціях 80, 122, 155 та/або 168 протеази NS3 спостерігалась у 180 зі 197 (91 %) пацієнтів. Заміщення D168V та R155K окремо або в комбінаціях з іншими мутаціями на цих позиціях виникали найчастіше (таблиця 2). Показано, що більшість із цих заміщень знижували активність проти ВГС симепревіру в аналізах репліконів клітинних культур. У пацієнтів, що не досягали СВВ, на фоні лікування симепревіром спостерігались підтип-специфічні заміщення амінокислот ВГС генотипу 1. У пацієнтів із ВГС генотипу 1а переважно спостерігали R155K окремо або в комбінації із заміщеннями амінокислоти на позиціях 80, 122 та/або 168 протеази NS3, у той час як у пацієнтів із ВГС підтипу 1b найчастіше виникало заміщення D168V (таблиця 2). У пацієнтів із ВГС генотипу 1а із заміщенням амінокислоти Q80K на початку терапії при невдачі найчастіше спостерігалось заміщення R155K.

Таблиця 2: заміщення амінокислот, що виникали на фоні лікування у зведених дослідженнях фази 2 і 3: пацієнти, які не досягли СВВ із 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином  

Заміщення амінокислот у NS3 Всі генотипи ВГС N=197 % (n) Генотип 1а1 N=116 % (n) Генотип 1b N=81 % (n)
Будь-яке заміщення у позиції 43, 80, 122, 155, 156 або 1682 протеази NS3 91,4 % (180) 94,8 % (110) 86,4 % (70)
D168E 15,7 % (31) 14,7 % (17) 17,3 % (14)
D168V 31,0 % (61) 10,3 % (12) 60,5 % (49)
Q80R3 7,6 % (15) 4,3 % (5) 12,3 % (10)
R155K 45,2 % (89) 76,7 % (89) 0 % (0)
Q80X+D168X4 8,1 % (16) 4,3 % (5) 13,6 % (11)
R155X+D168X4 9,1 % (18) 12,9 % (15) 3,7 % (3)
Q80K3, S122A/G/I/T3, S122R, R155Q, D168A, D168F3, D168H, D168T, I170T5 Менш ніж 10 % Менш ніж 10 % Менш ніж 10 %
1 Може включати декількох пацієнтів із ВГС генотипу, відмінного від 1а/1b. 2 Окремо або в комбінації з іншими заміщеннями (включаючи суміші). 3 Заміщення спостерігалися тільки в комбінації з іншими заміщеннями, що виникають на одній або більше позиціях 80, 122, 155 та/або 168 NS3. 4 Пацієнти з цими комбінаціями також включені в інші групи, що описують індивідуальні заміщення. Х представляє множинні амінокислоти. Інші подвійні або потрійні мутації спостерігались із більш низькою частотою. 5 Два пацієнти мали одинарне заміщення I170T. Слід зауважити, що заміщення в позиції 43 і 156 NS3, пов’язані зі зниженою активністю симепревіру in vitro, не спостерігались у разі відсутності відповіді на лікування.

У дослідженні HPC3011 у пацієнтів із генотипом 4 28 з 32 (88 %) пацієнтів, у яких не досягли СВВ, мали заміщення амінокислоти на позиціях 80, 122, 155, 156 та/або 168 (головним чином на позиції 168; 24 з 32 (75 %) пацієнтів), подібні до заміщень амінокислот, що спостерігались у пацієнтів з генотипом 1. У дослідженні HPC2002 у пацієнтів з генотипом 1, яких лікували симепревіром у комбінації з софосбувіром та рибавірином або без нього, 5 із 6 пацієнтів (83 %) із рецидивом мали заміщення амінокислот R155K або D168E. Заміщень амінокислот, пов’язаних із резистентністю до софосбувіру, не спостерігалось. Персистенція заміщень, пов’язаних із резистентністю. Персистенцію резистентних до симепревіру заміщень амінокислот протеази NS3 оцінювали після невдачі лікування. У зведеному аналізі стану пацієнтів, що отримували 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином у контрольованих дослідженнях фази 2 і 3, варіанти, резистентні до симепревіру, що виникали на фоні лікування, більше не виявлялись у 90 зі 180 пацієнтів (50 %) в кінці досліджень після серединного терміну спостереження 28 тижнів (діапазон 0–70 тижнів). У 32 з 48 пацієнтів (67 %) із поодиноким заміщенням D168V та у 34 з 66 (52 %) пацієнтів з поодиноким заміщенням R155K відповідні варіанти більше не виявлялися в кінці досліджень. Дані довгострокового дослідження, яке наразі продовжується (дослідження HPC3002), щодо пацієнтів, які не досягли СВВ при застосуванні схеми лікування на основі симепревіру у попередньому дослідженні фази 2, показали, що у 70 % (16/23) цих пацієнтів після серединного терміну спостереження 88 тижнів (діапазон 47–147 тижнів) більше не виявлялись мутації. В довгостроковій перспективі клінічне значення появи або персистенції заміщень, пов’язаних із резистентністю до симепревіру, невідоме. Вплив поліморфізму ВГС на початку терапії на відповідь на лікування. Були проведені аналізи для дослідження зв’язку між амінокислотними заміщеннями NS3/4A на початку терапії, що виникають природним шляхом (поліморфізми), і результатом лікування. Поліморфізми на позиціях 43, 80, 122, 155, 156 та/або 168 протеази NS3 на початку терапії, пов’язані зі зниженою активністю симепревіру in vitro, у контрольованих дослідженнях фази 2 і 3 (n = 2007; дослідження C208, C216, HPC3007, C206, С205) загалом зустрічались нечасто (1,3 %) у пацієнтів із інфекцією ВГС генотипу 1, за винятком заміщення Q80K у пацієнтів із ВГС генотипу 1а. Виявлена поширеність поліморфізму Q80K на початку терапії у загальній популяції пацієнтів із ВГС генотипу 1 досліджень фази 2 і 3 була 14 %, з яких 30 % – у пацієнтів із ВГС генотипу 1а і 0,5 % у пацієнтів із ВГС генотипу 1b. У Європі виявлена поширеність поліморфізму Q80K при генотипі 1 загалом становила 6 % ((76/1254), 19 % (73/377) у пацієнтів із ВГС генотипу 1a та 0,3 % (3/877) генотипу 1b. Поліморфізм Q80K не спостерігався у пацієнтів із генотипом 4 (дослідження HPC3011). У зведеному аналізі досліджень фази 3 С208 і С216 та у дослідженні HPC3007 присутність Q80K на початку дослідження пов’язувалась із нижчими показниками СВВ у пацієнтів із ВГС генотипу 1а, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином, у порівнянні з пацієнтами із ВГС генотипу 1а, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином без Q80K (таблиця 3).

Таблиця 3: показники СВВ121 за генопідтипом ВГС і присутністю або відсутністю поліморфізму Q80K на початку терапії у пацієнтів із ВГС генотипу 1, які отримували симепревір/плацебо у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином  

Всі пацієнти з ВГС генотипу 1а2 Пацієнти з ВГС генотипу 1а2: присутність/відсутність поліморфізму Q80K на початку лікування3 Всі пацієнти з ВГС генотипу 1b
Присутність Відсутність
Пацієнти з моноінфекцією ВГС (дослідження C208, C216, HPC3007 та C206)
Пацієнти, що раніше не отримували лікування (зведені дані досліджень C208 та C216)
Симепревір 75 % (191/254) 58 % (49/84) 84 % (138/165) 85 % (228/267)
Плацебо 47 % (62/131) 52 % (23/44) 43 % (36/83) 53 % (70/133)
Пацієнти з рецидивом після попереднього лікування (дослідження HPC3007)
Симепревір 70 % (78/111) 47 % (14/30) 79 % (62/79) 86 % (128/149)
Плацебо 28 % (15/54) 30 % (6/20) 26 % (9/34) 43 % (34/79)
Пацієнти з частковою відповіддю на попереднє лікування (дослідження С206)
Симепревір4 56 % (14/25) 38 % (3/8) 65 % (11/17) 88 % (38/43)
Плацебо 13 % (1/8) 0 % (0/2) 17 % (1/6) 7 % (1/15)
Пацієнти з відсутністю відповіді на попереднє лікування (дослідження С206)
Симепревір4 42 % (11/26) 75 % (3/4) 38 % (8/21) 58 % (14/24)
Плацебо 0 % (0/7) 0 % (0/0) 0 % (0/7) 33 % (3/9)
Пацієнти з коінфекцією ВГС/ВІЛ-1 (дослідження С212)
Пацієнти, які раніше не отримували лікування
Симепревір 77 % 33/43) 86 % (12/14) 72 % (21/29) 90 % (9/10)
Пацієнти з рецидивом після попереднього лікування
Симепревір 83 % (10/12) 33 % (1/3) 100 % (9/9) 100 % (3/3)
Пацієнти з частковою відповіддю на попереднє лікування
Симепревір 67 % (6/9) 100 % (1/1) 63 % (5/8) 100 % (1/1)
Пацієнти з відсутністю відповіді на попереднє лікування
Симепревір 54 % (13/24) 50 % (6/12) 58 % (7/12) 75 % (3/4)
1 СВВ24 для дослідження С206. 2 Може включати декількох пацієнтів із ВГС генотипу, відмінного від 1а/1b. 3 Кількість пацієнтів у групі лікування симепревіром: лише пацієнти із наявними даними про послідовності. 4 Зведена група лікування симепревіром 150 мг. Примітка: У дослідженнях С208, С216, НРСЗ007 і С206 3 пацієнти, інфіковані ВГС генотипу 1b, мали поліморфізм Q80K на початку терапії. Всі пацієнти досягли СВВ12. СВВ12/24: стійка вірусологічна відповідь 12/24 тижнів після запланованого закінчення лікування (ЗЛ).

У зведеному аналізі досліджень C208 та C216 69 % (58/84) пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, підлягали лікуванню загальною тривалістю 24 тижні відповідно до визначених у протоколі критеріїв RGT (терапії, що модифікується залежно від вираження відповіді) (РНК ВГС, що виявляється (< 25 МО/мл) або не виявляється на 4-му тижні та не виявляється на 12-му тижні); у цих пацієнтів показник СВВ12 був 78 %. У 65 % (53/81) пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K, що отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, РНК ВГС не виявляли вже на 4-му тижні (швидка вірусологічна відповідь; ШВВ); у цих пацієнтів показник СВВ12 був 79 %. У 21 % (17/81) пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, РНК ВГС на 4-му тижні становила ≥ 25 МО/мл; у цих пацієнтів показник СВВ12 був 12 %. У дослідженні HPC3007 80 % (24/30) пацієнти з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, підлягали лікуванню із загальною тривалістю 24 тижні відповідно до визначених у протоколі критеріїв RGT (РНК ВГС, що виявляється (< 25 МО/мл) або не виявляється на 4-му тижні та не виявляється на 12-му тижні); у цих пацієнтів показник СВВ12 був 58 %. У 43 % (13/30) пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, РНК ВГС не виявляли вже на 4 тижні (ШВВ); у цих пацієнтів показник СВВ12 був 77 %. У 13 % (4/30) пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, РНК ВГС на 4-му тижні становила ≥ 25 МО/мл; жоден із цих пацієнтів не досяг СВВ12. Перехресна резистентність. Було показано, що деякі із заміщень амінокислоти NS3 на фоні лікування, виявлені у пацієнтів із групи симепревіру, які не досягли СВВ у клінічних дослідженнях (н-д, R155K), знижують активність проти ВГС телапревіру, боцепревіру та інших інгібіторів протеази NS3/4A. Вплив попереднього лікування симепревіром пацієнтів, що не досягли СВВ, на ефективність наступних схем лікування на основі ІП ВГС NS3/4A не встановлено. Немає клінічних даних про ефективність симепревіру в пацієнтів з лікуванням ІП NS3/4A (телапревіром або боцепревіром) в анамнезі. Досліджені варіанти, резистентні до симепревіру, залишались чутливими до репрезентативних нуклеозидних і ненуклеозидних інгібіторів полімерази ВГС та інгібіторів NS5A. Варіанти-носії заміщень амінокислоти, що забезпечують знижену чутливість до інгібіторів NS5A (L31F/V, Y93C/H), нуклеозидних інгібіторів (S96T, S282T) та ненуклеозидних інгібіторів (C316N, M414I/L, P495A), залишалися чутливими до симепревіру in vitro.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні властивості симепревіру оцінювались у здорових дорослих суб’єктів та в дорослих пацієнтів із інфекцією ВГС. Площа під фармакокінетичною кривою симепревіру (AUC) у пацієнтів із інфекцією ВГС була приблизно в 2-3 рази вище за ту, яка спостерігалась у здорових суб’єктів. Плазмова Cmax та AUC симепревіру були однаковими при одночасному застосуванні пегінтерферону альфа і рибавірину порівняно з застосуванням тільки симепревіру.

Абсорбція. Середня абсолютна біодоступність симепревіру після одноразового перорального застосування у дозі 150 мг з їжею складає 62 %. Максимальні концентрації в плазмі (Cmax) загалом досягаються через 4-6 годин після прийому дози.

Досліди in vitro з людськими клітинами Caco-2 показали, що симепревір є субстратом Р-гп.

Вплив їжі на абсорбцію. У порівнянні з прийомом натще застосування симепревіру з їжею у здорових суб’єктів підвищувало AUC на 61 % після калорійного сніданку з високим вмістом жирів (928 ккал) та на 69 % після сніданку зі звичайним вмістом калорій (533 ккал) і затримувало абсорбцію на 1 годину та 1,5 години відповідно.

Симепревір слід приймати з їжею . Тип їжі не впливає на концентрацію симепревіру.

Розподіл. Симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами плазми (> 99,9 %), переважно з альбуміном та, меншою мірою, з альфа-1-кислим глікопротеїном. Зв’язування з протеїнами плазми незначно змінюється у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю.

Метаболізм. Симепревір метаболізується в печінці. За результатами дослідів in vitro на мікросомах печінки людини, симепревір переважно піддається окислювальному метаболізму за допомогою системи CYP3A4 печінки. Також не можна виключити участі CYP2C8 та CYP2C19. Помірні або потужні інгібітори CYP3A4 значно підвищують, а помірні або потужні індуктори CYP3A4 значно знижують концентрацію симепревіру в плазмі. Симепревір не індукує CYP1A2 або CYP3A4 in vitro. Симепревір не є клінічно значимим інгібітором ферментної активності катепсину А.

Досліди in vitro показують, що симепревір є субстратом перевізників препаратів Р-глікопротеїну (Р-гп), MRP2, OATP1B1/3, та OATP2B1. Симепревір пригнічує перевізники захоплення OATP1B1/3 і NTCP та ефлюксні перевізники Р-гп/MDR1, MRP2, BCRP та BSEP. OATP1B1/3 та MRP2 задіяні в перенесенні білірубіну в гепатоцити та з них. Іn vitro інгбіторний профіль симепревіру людських BCRP, OATP1B3 та OCT2 не досліджувався. Симепревір не пригнічує OCT2 in vitro.

Після одноразового перорального прийому 200 мг 14C-симепревіру здоровими суб’єктами більша частина радіоактивності в плазмі (до 98 %) відповідала незміненому препарату, а невелика частина радіоактивності була пов’язана з метаболітами (жоден із яких не був основним). Ідентифіковані в калі метаболіти утворювалися шляхом окислення макроциклічної чи ароматичної груп або обох груп, а також шляхом О-деметилювання з наступним окисленням.

Виведення. Симепревір виводиться з жовчю. Нирковий кліренс відіграє несуттєву роль в його елімінації. Після одноразового перорального прийому 200 мг 14C-симепревіру здоровими суб’єктами в середньому 91 % загальної радіоактивності виявляли у калі. Менш ніж 1 % застосованої дози виявляли у сечі. Незмінений симепревір у калі складав у середньому 31 % застосованої дози.

Кінцевий період напіввиведення симепревіру становить 10-13 годин у здорових суб’єктів та 41 годину у пацієнтів із ВГС, що отримували 200 мг симепревіру.

Лінійність/нелінійність. Значення Cmax та площі під фармакокінетичною кривою (AUC) після багаторазового прийому препарату в дозах від 75 мг до 200 мг один раз на день підвищувались із випередженням прямої пропорційності дозі, при цьому між повторними прийомами відбувалась акумуляція. Рівноважний стан досягався через 7 днів прийому один раз на день.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (від 65 років). Дані про застосування симепревіру пацієнтам віком від 65 років обмежені. За даними популяційного аналізу фармакокінетики у ВГС-інфікованих пацієнтів (n=21, вік понад 65 років), яких лікували симепревіром, вік (18-73 роки) не мав клінічно значущого впливу на фармакокінетику симепревіру. Коригувати дозу симепревіру в літніх пацієнтів не потрібно .

Ниркова недостатність. Ниркова елімінація симепревіру незначна. Не очікується, що ниркова недостатність матиме клінічно значимий вплив на експозицію симепревіру.

Порівняно зі здоровими суб’єктами з нормальною функцією нирок (класифікація за формулою рШКФ (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації) згідно з Модифікацією Раціону при захворюванні нирок [MDRD]; рШКФ ≥ 80 мл/хв) середні значення AUC симепревіру в рівноважному стані були на 62 % вище з 90 % довірчим інтервалом – від нижчого на 27 % до вищого у 3,6 разу у суб’єктів із серйозною нирковою недостатністю (рШКФ нижче 30 мл/хв). Оскільки у ВГС-інфікованих пацієнтів із серйозною нирковою недостатністю концентрація симепревіру може підвищуватись, симепревір таким пацієнтам слід призначати з обережністю .

Оскільки симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами плазми, малоймовірно, що більшу його частину можна видалити за допомогою діалізу.

Додаткову інформацію про лікування пацієнтів із нирковою недостатністю див. у відповідних інструкціях для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з симепревіром.

Печінкова недостатність. Симепревір метаболізується переважно в печінці. Плазмова концентрація симепревіру у пацієнтів із інфекцією ВГС була приблизно в 2-3 рази вищою, ніж у здорових суб’єктів.

Порівняно зі здоровими суб’єктами з нормальною функцією печінки, середні значення AUC симепревіру в рівноважному стані були в 2,4 разу вищими у не інфікованих ВГС суб’єктів із помірною печінковою недостатністю (клас В за Чайлдом-П’ю) та в 5,2 разу вищими у не інфікованих ВГС суб’єктів із тяжкою печінковою недостатністю (клас C за Чайлдом-П’ю).

Немає необхідності коригувати дозу симепревіру у пацієнтів із легкою або помірною печінковою недостатністю; рекомендації щодо дозування пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (клас C за Чайлдом-П’ю) відсутні. Безпека та ефективність симепревіру не досліджувалась у ВГС-інфікованих пацієнтів із помірною або тяжкою печінковою недостатністю (клас В або С за Чайлдом-П’ю), тому рекомендується особлива обережність при призначенні симепревіру таким пацієнтам .

Додаткову інформацію щодо лікування пацієнтів із печінковою недостатністю див. у відповідних інструкціях для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з симепревіром.

Стать. Коригувати дозу залежно від статі не потрібно. За даними популяційного аналізу фармакокінетики ВГС-інфікованих пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином, стать не мала клінічно важливого впливу на фармакокінетику симепревіру.

Маса тіла. Коригувати дозу залежно від маси тіла не потрібно. Маса тіла не має клінічно важливого впливу на фармакокінетику симепревіру, за даними популяційного аналізу фармакокінетики ВГС-інфікованих пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином.

Раса. Популяційний аналіз фармакокінетики продемонстрував подібність концентрації симепревіру у ВГС-інфікованих пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином.

У дослідженнях фази 3, що проводилися у Китаї та Південній Кореї, середні рівні симепревіру у плазмі крові пацієнтів монголоїдної раси, інфікованих ВГС, були у 2,1 разу вищими, ніж у пацієнтів інших рас, інфікованих ВГС, які брали участь у дослідженнях 3-ї фази у всьому світі.

Коригувати дозу залежно від раси не потрібно.

Пацієнти з коінфекцією ВІЛ-1. Фармакокінетичні параметри симепревіру були практично однаковими у пацієнтів із ВГС генотипу 1 з одночасною інфекцією ВІЛ-1 або без неї.

Фізико-хімічні властивості

тверді желатинові капсули розміром «0», що складаються з корпусу білого кольору з написом «ТМС435 150» чорним чорнилом та білої кришечки. Вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.

Особливості застосування

Ефективність Олізіо® у пацієнтів із ВГС генотипів 2, 3, 5 або 6 не досліджувалась – не слід застосовувати Олізіо® таким пацієнтам.

Олізіо® не можна призначати як монотерапію, лише у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування ХГС.

Перед початком терапії із застосуванням Олізіо® прочитайте інструкції для медичного застосування одночасно призначених лікарських засобів. Застереження стосовно цих лікарських засобів також стосуються їхнього застосування в комбінованому лікуванні з Олізіо®.

Немає клінічних даних щодо застосування Олізіо® пацієнтам, що проходять повторне лікування гепатиту С після невдачі терапії із застосуванням інгібітора протеази NS3-4A.

Декомпенсація функцій печінки та печінкова недостатність.

У постмаркетинговий період повідомлялося про декомпенсацію функцій печінки та печінкову недостатність, включаючи летальні випадки, у пацієнтів, які отримували лікування Олізіо® у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином та у комбінації із софосбувіром. Хоча причинний зв’язок встановити важко через наявну прогресуючу хворобу печінки, ризику виключати не можна.

Тому у пацієнтів з факторами ризику декомпенсації функцій печінки або печінкової недостатності слід ретельно контролювати показники функцій печінки перед та впродовж комбінованої терапії Олізіо®.

Тяжка брадикардія та блокада серця.

При одночасному застосуванні комбінації Олізіо® та софосбувіру з аміодароном спостерігалися випадки брадикардії. Механізм не з’ясований.

Такі явища загрожують життю, тому пацієнтам, які отримують Олізіо® у комбінації із софосбувіром, слід застосовувати аміодарон лише у разі непереносимості або наявності протипоказань до застосування інших антиаритмічних лікарських засобів.

Якщо застосування аміодарону вважається необхідним, рекомендовано ретельне спостереження за пацієнтами на початку терапії Олізіо® із софосбувіром. Пацієнти з високим ризиком виникнення брадіаритмій повинні знаходитися під безперервним спостереженням протягом 48 годин в умовах стаціонару.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону моніторинг стану необхідний також пацієнтам, які припинили застосування аміодарону протягом декількох минулих місяців і у яких заплановано комбіноване лікування Олізіо® та софосбувіром.

Усіх пацієнтів, які отримують комбіноване лікування Олізіо® та софосбувіром з аміодароном, лікарськими засобами, що знижують частоту серцебиття, або без таких, слід попередити про симптоми брадикардії та блокади серця, та необхідність звернення до лікаря у разі виникнення таких симптомів.

Застосування симепревіру пацієнтам з ВГС генотипу 1а

Ефективність симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином у пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом NS3 Q80K на початку терапії є суттєво нижчою порівняно з пацієнтами з ВГС генотипу 1а без поліморфізму Q80K.

Перед початком лікування Олізіо® з пегінтерфероном альфа та рибавірином пацієнтів із ВГС генотипу 1а слід провести аналіз на наявність вірусу з поліморфізмом Q80K. Для пацієнтів з ВГС генотипу 1а та поліморфізмом Q80K або у випадках, коли аналіз провести неможливо, слід розглянути можливість застосування альтернативної терапії.

Дані для оцінки впливу наявності поліморфізму Q80K у пацієнтів із ВГС генотипу 1а на ефективність симепревіру при застосуванні Олізіо® у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти ВГС дуже обмежені. До появи додаткових даних слід проводити аналіз на наявність поліморфізму Q80K перед початком застосування Олізіо® в комбінації з софосбувіром у пацієнтів, інфікованих ВГС генотипу 1а.

Терапія без інтерферону

Оптимальна схема і тривалість лікування Олізіо® без інтерферону не встановлені.

Одночасне застосування з іншими противірусними препаратами прямої дії для лікування гепатиту С

Олізіо® слід призначати разом із іншими противірусними препаратами прямої дії, тільки якщо, за наявними даними, користь переважує ризик. Немає даних на підтвердження користі одночасного застосування Олізіо® і телапревіру або боцепревіру. Очікується, що ці інгібітори протеази ВГС мають перехресну резистентність, тому одночасне застосування не рекомендоване (див. також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Олізіо® в комбінації з пегінтерфероном альфа-2b

У клінічних дослідженнях у пацієнтів, рандомізованих для отримання симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та рибавірином, числові показники СВВ12 були нижчими, а вірусний прорив і вірусний рецидив спостерігались частіше, ніж у тих, хто отримував симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа-2а та рибавірином.

Вагітність і контрацепція

Олізіо® застосовують під час вагітності або жінкам дітородного віку, тільки якщо користь переважає ризик. Пацієнтки дітородного віку повинні вживати ефективних заходів контрацепції .

Протипоказання і попередження щодо вагітності та контрацепції, які стосуються одночасно призначених лікарських засобів, також слід брати до уваги при їх застосуванні в комбінації з Олізіо®.

Рибавірин може спричиняти вади розвитку та/або смерть плода, тому слід вживати заходів для попередження вагітності у пацієнток та статевих партнерок пацієнтів-чоловіків .

Світлочутливість

При комбінованому лікуванні із застосуванням Олізіо® спостерігалися реакції світлочутливості . Пацієнтів слід інформувати про ризик розвитку реакцій світлочутливості та необхідність вживання належних сонцезахисних заходів під час лікування Олізіо®. Слід уникати надмірного сонячного опромінення та користування пристроями для засмаги під час лікування Олізіо®. При розвитку реакцій світлочутливості слід розглянути можливість припинення прийому Олізіо® та забезпечити спостереження за пацієнтами до зникнення реакцій.

Висипання

При комбінованому лікуванні із застосуванням Олізіо® спостерігалися шкірні висипання . Слід спостерігати за прогресуванням висипів та розвитком ознак пошкодження слизової оболонки або системних симптомів у пацієнтів з висипами легкого або помірного ступенів тяжкості. У випадку тяжкого шкірного висипу прийом Олізіо® та інших одночасно призначених лікарських засобів слід припинити, а за пацієнтами необхідно спостерігати до зникнення симптомів.

Печінкова недостатність

Концентрації симепревіру в плазмі крові суттєво підвищуються у суб’єктів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за Чайлдом–П’ю). Безпека та ефективність Олізіо® у ВГС-інфікованих пацієнтів із помірною або тяжкою печінковою недостатністю (клас В чи С за Чайлдом–П’ю) не досліджувалися; рекомендується із особливою обережністю призначати Олізіо® таким пацієнтам .

Лабораторні дослідження під час лікування Олізіо®, пегінтерфероном альфа та рибавірином

Необхідно контролювати рівні РНК ВГС на 4-му і 12-му тижні та за клінічними показаннями (див. також рекомендації відносно тривалості лікування та правила припинення, розділ «Спосіб застосування та дози»). Рекомендується використовувати чутливий кількісний аналіз РНК ВГС для контролю рівнів РНК ВГС під час лікування. Див. інструкції для медичного застосування пегінтерферону альфа і рибавірину щодо вимог до лабораторних досліджень на початку, під час та після лікування, зокрема вимог до гематологічних показників, біохімії (аналізу рівня печінкових ферментів та білірубіну) і тесту на вагітність.

Взаємодія з лікарськими засобами

Одночасне призначення Олізіо® з речовинами, що помірно або сильно індукують або пригнічують цитохром P450 3A (CYP3A4), не рекомендується, оскільки це може призводити до значно нижчої або значно вищої концентрації симепревіру в плазмі крові.

Див. також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Пацієнти з коінфекцією вірусу гепатиту В (ВГВ)

Безпека та ефективність Олізіо® при лікуванні гепатиту С у пацієнтів з коінфекцією ВГВ не досліджувались.

Пацієнти з трансплантованими органами

Одночасне застосування Олізіо® та циклоспорину не рекомендується, оскільки, згідно з даними, отриманими у ході дослідження 2-ї фази з участю пацієнтів з трансплантованою печінкою, інфікованих ВГС, така комбінація призводить до значно вищих концентрацій симепревіру у плазмі.

Допоміжна речовина з відомою дією

Капсули Олізіо® містять лактозу, моногідрат. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Адекватні та добре контрольовані дослідження застосування симепревіру вагітним жінкам не проводилися. Дослідження у тварин продемонстрували наявність репродуктивних ефектів. Олізіо® застосовують вагітним або жінкам дітородного віку, тільки якщо користь виправдовує ризик. Пацієнтки дітородного віку повинні вживати ефективних заходів контрацепції.

Оскільки Олізіо® слід призначати разом із іншими лікарськими засобами для лікування ХГС, протипоказання та застереження щодо цих лікарських засобів стосуються також їхнього застосування в комбінації з Олізіо®.

Було продемонстровано, що застосування рибавірину має суттєвий тератогенний вплив та/або призводить до загибелі ембріонів у всіх видів тварин. Слід вживати виняткових заходів контрацепції для попередження вагітності у жінок-пацієнток та жінок, чиї партнери отримують таке лікування. Пацієнти репродуктивного віку та їх партнери повинні використовувати ефективний метод контрацепції під час та після завершення лікування рибавірином упродовж терміну, визначеного у інструкції для медичного застосування цього лікарського засобу.

Годування груддю

Невідомо, чи виділяється симепревір або його метаболіти в грудне молоко. При застосуванні самкам тварин у період лактації симепревір виявляли у плазмі дитинчат, імовірно, через виділення симепревіру в молоко. Не можна виключити ризик для новонароджених/немовлят у людей. Слід прийняти рішення щодо припинення годування груддю чи припинення/утримання від застосування Олізіо®, беручи до уваги користь годування груддю для дитини та переваги терапії для матері.

Фертильність

Немає даних про вплив симепревіру на здатність до народжування у людини. У дослідженнях у тварин впливу на фертильність не спостерігалось.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Олізіо® не впливає або несуттєво впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та роботі з іншими механізмами. Комбіноване лікування Олізіо® з іншими лікарськими засобами для лікування ХГС може впливати на здатність пацієнтів керувати автотранспортом та використовувати інші механізми.

Використання препарату дітьми

Фармакокінетика симепревіру у дітей не досліджувалася.

Упаковка

По 7 капсул у блістері з ПВХ та алюмінієвої фольги; по 1 або 4 блістери у картонній пачці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.


Отзывы