Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Оланзапин

Міжнародна назва: Olanzapin
Виробник: Джубілант Дженерікс Лімітед.
АТ Код: АТХ N05A H03
Клінико-фармакологічна група: Антипсихотичні засоби. Оланзапін.
Форма випуску: Таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині

Склад

діюча речовина: оланзапін;

1 таблетка містить оланзапіну 5 мг, 10 мг, 15 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), аспартам (E 951), гідроксипропілцелюлоза, ароматизатор полуничний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Показання

Оланзапін показаний для лікування шизофренії.

Оланзапін ефективний для підтримання досягнутого клінічного ефекту під час тривалої терапії у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на початкову терапію.

Оланзапін показаний для лікування маніакальних епізодів помірного та тяжкого ступеня.

Оланзапін показаний для профілактики повторних нападів у пацієнтів з біполярними розладами, у яких було отримано позитивну відповідь при лікуванні оланзапіном манії.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини. Відомий ризик розвитку гострокутової глаукоми.

Дозування

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу.

Маніакальні напади: початкова доза становить 15 мг у вигляді одноразової добової дози при монотерапії або 10 мг на добу при комбінованій терапії.

Попередження рецидивів при біполярних розладах: рекомендована початкова доза становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які вже отримують оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендовано продовжувати терапію у тій самій дозі для попередження рецидивів. При появі нових маніакальних, змішаних або депресивних нападів лікування оланзапіном слід продовжувати (за необхідності коригуючи дозу) з призначенням додаткового лікування для корекції змін настрою за клінічними показаннями.

Впродовж лікування шизофренії, маніакальних нападів і попередження рецидивів біполярних розладів добову дозу можна коригувати відповідно до клінічного стану пацієнта у межах 5-20 мг/добу. Збільшення дози понад рекомендовану початкову дозу показане лише після відповідної повторної клінічної оцінки і взагалі не повинно відбуватися у інтервалі менше 24 годин.

Оланзапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вона не впливає на абсорбцію препарату. При відміні оланзапіну слід застосувати поступове зменшення дози.

Оланзапін, таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині, слід помістити до рота, де вони швидко диспергуються у слині, і їх можна легко проковтнути. Видалити цілу таблетку з рота важко. Оскільки таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині, крихкі, їх необхідно приймати одразу після розкриття блістера. Альтернативно їх можна диспергувати у склянці води безпосередньо перед застосуванням.

Оланзапін, таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині, біоеквівалентні оланзапіну таблеткам, вкритим оболонкою, і мають ту саму швидкість і величину абсорбції. Оланзапін, таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині, можна застосовувати як альтернативу оланзапіну, таблеткам, вкритим оболонкою.

Пацієнти літнього віку

За наявності відповідних клінічних факторів у пацієнтів віком від 65 років слід розглянути необхідність призначення нижчої початкової дози (5 мг/добу).

Порушення функції нирок та/або печінки

Таким пацієнтам доцільно призначити нижчу початкову дозу (5 мг). У випадках печінкової недостатності середньої тяжкості (цироз класу A або B за Чайлдом-П’ю), початкова доза має становити 5 мг. Збільшувати дозу потрібно з обережністю.

Стать

Зазвичай немає необхідності змінювати дози для жінок порівняно з чоловіками.

Курці

Зазвичай немає необхідності змінювати дози для некурців порівняно з курцями.

У разі наявності одного чи більше факторів уповільнення метаболізму (жіноча стать, похилий вік, відсутність звички палити) слід розглянути необхідність зменшення початкової дози. Збільшення дози для таких пацієнтів, якщо у ньому є потреба, має бути консервативним.

У випадках, коли доцільним є збільшення дози на 2,5 мг, слід застосовувати оланзапін в іншій лікарській формі.

Діти.

Оланзапін не рекомендується для застосування дітям (віком до18 років), оскільки даних щодо його безпечності та ефективності недостатньо. У короткотривалих дослідженнях у підлітків спостерігалося більш значне зростання маси тіла і зміни рівнів ліпідів та пролактину, ніж у дослідженнях у дорослих пацієнтів.

Побічні дії

Найбільш частими побічними реакціями (спостерігалися у ≥ 1% пацієнтів), пов’язаними із застосуванням оланзапіну в ході проведених досліджень, були такі: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівнів пролактину, холестеролу (холестерину), глюкози та тригліцеридів у крові, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне асимптоматичне підвищення печінкових трансаміназ, висипання, астенія, стомлюваність, гіпертермія, артралгія, підвищення рівня алкалінфосфатази, гаммаглутамілтрансферази, сечової кислоти, креатинфосфокінази та набряки.

У таблиці 1 підсумовано основні побічні реакції, виявлені у ході досліджень та/або у пост маркетинговий період.

Частоту класифіковано таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10000 та < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (частоту не можна встановити на основі наявних даних).

Таблиця 1.

 

Дуже часто Часто Нечасто Рідко
З боку системи кровотворення та лімфатичної системи
Еозинофілія, лейкопенія10, нейтропенія10 Тромбоцитопенія11
З боку імунної системи
Гіперчутливість11
З боку обміну речовин та травлення
Збільшення маси тіла1 Підвищення рівня холестерину2,3, підвищення рівня глюкози4, підвищення рівня тригліцеридів2,5, глюкозурія, підвищення апетиту Розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи летальні випадки11 Гіпотермія12
З боку нервової системи
Сонливість Запаморочення, акатизія6, паркінсонізм6, дискінезія6 Епілептичні напади (якщо такі були в анамнезі або були наявні фактори ризику11), дистонія (включно з окулярним симптомом)11, пізня дискінезія11, амнезія9, дизартрія Нейролептичний злоякісний синдром12, синдром відміни7,12
З боку системи дихання, органів грудної клітки та середостіння
Кровотеча з носа9
З боку серцевої системи
Брадикардія, пролонгація інтервалу QTc Вентрикулярна тахікардія/ фібриляція, раптова смерть11
З боку судинної системи
Ортостатична гіпотензія10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та глибокий венозний тромбоз)
З боку травної системи
Легкі короткотривалі антихолінергічні ефекти, включаючи запори та сухість у роті Здуття живота9 Панкреатити11
З боку гепатобіліарної системи
Транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ (АлАТ та АсАТ), особливо на початку лікування, периферичні набряки Гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки)11
З боку шкіри та її похідних
Висипи Реакції світлочутливості, алопеція
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини
Артралгія9 Рабдоміоліз11
З боку нирок та сечовидільної системи
Нетримання сечі; затримка сечі, утруднене сечовипускання11
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Еректильна дисфункція у чоловіків; зниження лібідо у жінок та чоловіків Аменорея; збільшення грудей; галакторея у жінок; гінекомастія/ збільшення грудей у чоловіків Пріапізм12
Загальні розлади та особливості застосування
Астенія, втомлюваність, набряки, пірексія10
Дослідження
Підвищення рівня пролактину в плазмі8 Підвищення рівня алкалін- фосфатази10, підвищення креатинфосфокінази11, підвищення рівня гаммаглутамілтрансферази10, підвищення рівня сечової кислоти10 Підвищення загального білірубіну
Вагітність, післяродовий та перинатальний період
Частота невідома: синдром відміни у новонароджених

1 Клінічно значуще збільшення маси тіла за ІМТ (індекс маси тіла) спостерігалося в усіх категорій пацієнтів. Після короткочасного лікування (середня тривалість становила 47 днів) збільшення маси тіла на ≥ 7 % спостерігалося дуже часто (22,2 % випадків), ≥ 15 % спостерігалося часто (4,2 % випадків), ≥ 25% спостерігалося нечасто (0,8 % випадків). У пацієнтів, які отримували тривалу терапію (принаймні протягом 48 тижнів), збільшення маси тіла на ≥ 7 %, ≥ 15 %, ≥ 25% спостерігалося дуже часто (у 64,4 %, 31,7 %, 12,3 % випадків відповідно).

2 Середні підвищення рівня ліпідів натще (загальний холестерол, ЛПНЩ і тригліцериди) були більш значні у пацієнтів, у яких спочатку не спостерігалося ліпідної дисрегуляції.

3 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (< 5,17 ммоль/л), який підвищувався до високого (≥ 6,2 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня загального холестеролу натще з початкового рівня (≥ 5,17 - < 6,2 ммоль/л) до високого рівня (≥ 6,2 ммоль/л).

4 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (< 5,56 ммоль/л), який підвищувався до високого (≥ 7 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня глюкози натще з початкового рівня (≥ 5,56 - < 7 ммоль/л) до високого рівня (≥ 7 ммоль/л).

5 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (<1,69 ммоль/л), який підвищувався до високого (≥ 2,26 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня тригліцеридів натще з початкового рівня (≥ 1,69 - < 2,26 ммоль/л) до високого рівня (≥ 2,26 ммоль/л).

6 Під час досліджень частота виникнення паркінсонізму і дистонії у пацієнтів, які отримують лікування оланзапіном, була вища, ніж у ході досліджень плацебо, але клінічно незначно. Частота виникнення паркінсонізму, акатизії і дистонії у пацієнтів, які отримують лікування оланзапіном, була нижча, ніж при застосуванні титрованих доз галоперидолу. Через відсутність інформації про наявність в анамнезі гострих або пізніх екстрапірамідних рухових порушень не можна встановити, що оланзапін менше спричиняє пізню дискінезію та/або інші пізні екстрапірамідні синдроми.

7 У випадку різкого припинення терапії оланзапіном повідомлялося про гострі симптоми: підвищене потовиділення, безсоння, тремор, ажитацію, нудоту і блювання.

8 У ході досліджень (до 12 тижнів) визначено, що концентрація пролактину у плазмі крові перевищувала верхній ліміт норми у 30 % пацієнтів, які застосовували оланзапін. У більшості пацієнтів таке підвищення було помірним і залишалося в межах значень, у два рази нижчих від верхнього рівня норми.

9 Побічні реакції визначено в результаті досліджень в інтегрованій базі даних оланзапіну.

10 Оцінка виміряних значень визначена в результаті досліджень в інтегрованій базі даних оланзапіну.

11 Побічні реакції визначено зі спонтанних постмаркетингових звітів з періодичністю, що встановлена на основі інтегрованої бази даних оланзапіну.

12 Побічні реакції визначено зі спонтанних постмаркетингових звітів з періодичністю, що оцінена з використанням довірчого інтервалу в верхньому ліміті норми (95 %) на основі інтегрованої бази даних оланзапіну.

Вплив при довготривалому застосуванні (не менше 48 тижнів). Відсоток пацієнтів, у яких відзначалися побічні реакції у вигляді клінічно суттєвого підвищення маси тіла, зміни рівня глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ЛПВЩ або тригліцеридів, постійно збільшувався. У дорослих пацієнтів, які закінчили 9-12 місячний курс терапії, темп підвищення рівня глюкози в крові натще уповільнився приблизно після 6 місяців лікування.

Побічні реакції в окремих популяціях. У ході клінічних досліджень у пацієнтів літнього віку із деменцією терапія оланзапіном була пов’язана з підвищеним рівнем летальних випадків та цереброваскулярними побічними реакціями порівняно з групою плацебо. Дуже поширеними небажаними ефектами, пов’язаними із застосуванням оланзапіну, у цієї групи пацієнтів були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалася пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі.

У ході досліджень серед пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, погіршення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалися дуже часто, частіше, ніж у групі плацебо.

У пацієнтів із біполярною манією в результаті застосування оланзапіну у комбінації з вальпроатом спостерігалася нейтропенія 4,1 %; можливою причиною може бути підвищення рівня вальпроату у плазмі крові.

У результаті застосування оланзапіну з літієм або вальпроатом спостерігалися (≥ 10 %) тремор, сухість у роті, збільшення маси тіла, підвищення апетиту. Також повідомлялося про порушення мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з літієм або дивалпроексом спостерігалося збільшення маси тіла ≥ 7 % ІМТ (індексу маси тіла) у 17,4 % пацієнтів під час інтенсивної терапії (до 6 тижнів). Довготривале лікування оланзапіном (до 12 тижнів) для попередження рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами було пов’язано з підвищенням маси тіла ≥ 7 % ІМТ у 39,9 % пацієнтів.

Інші побічні реакції, що спостерігалися в ході клінічних досліджень перорального застосування оланзапіну.

З боку нервової системи: нечасто (≥ 0,1 % ) – атаксія, дизартрія.

Дуже рідко повідомлялося про синдром відміни (включаючи діарею, нудоту, блювання).

Із постмаркетингового досвіду повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко (< 0,01%) – жовтяниця.

З боку шкіри та її похідних: рідко (< 0,1% и > 0,01%) – висипання.

Зміни з боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи: дуже рідко (< 0,01%) – анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк (< 0,01%), кропив’янка або свербіж.

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для пацієнтів з біполярною манією, які отримують оланзапін у комбінації з літієм чи вальпроатом.

Дуже часто повідомлялося про тремор (> 10 %). Про порушення мови повідомлялося часто (> 1% та <10 %).

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для пацієнтів з індукованим лікарським засобом (агоністом допаміну) психозом, пов'язаним з хворобою Паркінсона.

Дуже часто повідомлялося про галюцинації (> 10 %).

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для літніх пацієнтів з психозом на тлі деменції.

Дуже часто повідомлялося про порушення ходи (> 10 %).

Передозування

Симптоми

Дуже часто симптоми передозування (частота > 10%) включали тахікардію, збудження/ агресивність, дизартрію, різні екстрапірамідні симптоми і зниження ступеня свідомості від седації до коми.

Інші клінічно значущі наслідки передозування включали делірій, конвульсії, кому, злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, гіпертензію або гіпотензію, серцеву аритмію (у < 2% випадків передозування) і кардіопульмонарний шок. Повідомлялось про летальні наслідки після гострого передозування 450 мг, однак надходили повідомлення про тих, які вижили після гострого передозування приблизно 2 г оланзапіну внутрішньо.

Лікування

Специфічного антидоту оланзапіну немає. Не рекомендується викликати блювання. Показані стандартні процедури для лікування передозування (включаючи промивання шлунка, застосування активованого вугілля). Одночасне застосування активованого вугілля знижувало біодоступність перорального оланзапіну на 50-60 %.

Рекомендується симптоматичне лікування і моніторинг функцій життєво важливих органів відповідно до клінічних проявів, включаючи лікування гіпотензії і циркуляторного колапсу і підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрин, допамін або інші симпатоміметичні засоби бета-агоністичної дії, оскільки бета-стимуляція може погіршити перебіг гіпотензії.

Необхідний кардіоваскулярний моніторинг для виявлення можливих аритмій. Ретельний медичний нагляд і моніторинг повинні продовжуватись до одужання пацієнта.

Лікарська взаємодія

Потенційний вплив інших лікарських засобів на дію оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, на його фармакокінетику можуть впливати речовини, що специфічно індукують або інгібують цей ізоензим.

Індукція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може бути індукований палінням або прийомом карбамазепіну, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Відзначалось лише легке або помірне зростання кліренсу оланзапіну. Його клінічні наслідки, ймовірно, обмежені, але рекомендується проводити клінічний моніторинг і за необхідності знижувати дозу оланзапіну.

Інгібування CYP1A2

Доведено, що флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно інгібує метаболізм оланзапіну. Середнє зростання Cmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54% у жінок, які не курять, і 77 % у чоловіків-курців. Середнє зростання AUC оланзапіну становило 52 % і 108 % відповідно. Пацієнтам, які приймають флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, такі як ципрофлоксацин, слід призначати нижчу початкову дозу оланзапіну. На початку лікування інгібіторами CYP1A2 слід розглянути необхідність зниження дози оланзапіну.

Знижена біодоступність

Активоване вугілля знижує біодоступність при пероральному прийомі оланзапіну на 50-60%, його слід приймати щонайменше за 2 години до або через 2 години після прийому оланзапіну.

Було доведено, що прийом флуоксетину (інгібітору CYP2D6), одноразовий прийом антацидів (алюмінію, магнію) або циметидину не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на дію інших лікарських засобів

Оланзапін може протидіяти ефекту прямих або непрямих агоністів допаміну.

Оланзапін не інгібує більшість ізоензимів CYP450 in vitro (в тому числі ізоензим 1A2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4).

За результатами досліджень in vivo, не слід очікувати на характерні взаємодії, оскільки інгібування метаболізму не відзначалось у таких діючих речовин: трициклічні антидепресанти (представлені здебільшого напрямком CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1A2) або діазепам (CYP3A4 і 2C19).

Оланзапін не виявив взаємодії при одночасному застосуванні з літієм або біпериденом.

Терапевтичний моніторинг плазмових рівнів вальпроату не довів необхідності корекції його дози після початку одночасного лікування оланзапіном.

Загальна дія на центральну нервову систему

Пацієнтам, які вживають алкоголь або отримують препарати, що можуть спричинити депресію центральної нервової системи, слід дотримуватись обережності.

Не рекомендується застосовувати оланзапін одночасно з антипаркінсонічними препаратами пацієнтам з паркінсонізмом і деменцією.

Інтервал QT

Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні оланзапіну з препаратами, що подовжують інтервал QT.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Оланзапін – це антипсихотичний, антиманіакальний препарат, що стабілізує настрій і демонструє широкий фармакологічний профіль щодо кількох рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях оланзапін виявив афінність до ряду рецепторів (Ki; < 100 nM) серотоніну 5HT2A/2C, 5HT3, 5HT6; допаміну D1, D2, D3, D4, D5; холінергічних мускаринових рецепторів m1 m5; α1-адренергічних; гістамінових H1-рецепторів. Дослідження поведінки тварин виявили 5HT, допаміновий і холінергічний антагонізм, що узгоджується з профілем зв’язування оланзапіну з відповідними рецепторами. Оланзапін продемонстрував in vitro більшу афінність до рецепторів серотоніну 5HT2, ніж допаміну D2, і більшу 5HT2 активність, ніж D2 in vivo. Електрофізіологічні дослідження показали, що оланзапін селективно знижував розряд мезолімбічних (A10) допамінергічних нейронів, спричиняючи незначну дію на стріарні (A9) реакції, задіяні у моторній функції. Оланзапін знижував умовну реакцію уникання, показник антипсихотичної активності, у дозах, нижчих за ті, що призводять до каталепсії. На відміну від деяких інших антипсихотичних засобів, оланзапін збільшує показники відповіді у анксіолітичному тесті. У дослідженні здорових добровольців методом позитронно-емісійної томографії після прийому одноразової пероральної дози (10 мг) оланзапін призводив до більшої зайнятості 5HT2A-рецепторів, ніж допамінових D2-рецепторів. Крім того, дослідження пацієнтів з шизофренією методом однофотонної емісійної комп’ютерної томографії виявило, що пацієнти, які відповідають на оланзапін, демонструють нижчу стріарну D2-зайнятість, ніж пацієнти, які відповідають на деякі інші антипсихотики і рисперидон, у порівнянні з пацієнтами, які відповідають на клозапін. У двох плацебо-контрольованих і у двох із трьох компараторно контрольованих досліджень за участю 2900 пацієнтів з шизофренією, оланзапін був пов’язаний зі статистично значущим посиленням як негативних, так і позитивних явищ. У міжнародному подвійному сліпому компаративному дослідженні шизофренії, шизоафективних і пов’язаних розладів, що включало 1481 пацієнта з різним ступенем депресивних симптомів (середнє базове значення 16,6 за шкалою оцінки депресії Монтгомері - Асберга), потенційний вторинний аналіз змін настрою від базової до кінцевої точки продемонстрував статистично значуще покращання (p= 0,001), пов’язане з оланзапіном (- 6,0), порівняно з галоперидолом (- 3,1). У пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами біполярних розладів оланзапін продемонстрував високу ефективність порівняно з плацебо і вальпроатом натрію (дивальпроексом) у послабленні маніакальних симптомів протягом 3 тижнів. Оланзапін також виявив ефективність, порівняно з ефективністю галоперидолу, яку визначали за відсотком пацієнтів з симптоматичною ремісією манії або депресії через 6 і 12 тижнів. У дослідженнях комбінованої терапії пацієнтів, які отримували літій або вальпроат мінімум 2 тижні, додаткове застосування оланзапіну у дозі 10 мг сприяло помітнішому послабленню симптомів манії, ніж після монотерапії літієм або вальпроатом протягом 6 тижнів. У 12-місячному дослідженні профілактики рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії з оланзапіном і були розділені на групи оланзапіну і плацебо, оланзапін виявив статистично значущу перевагу над плацебо у первинній кінцевій точці біполярних рецидивів. Оланзапін також виявив статистично значущу перевагу над плацебо щодо попередження рецидивів манії і депресії. У другому 12-місячному дослідженні попередження рецидивів маніакальних епізодів у пацієнтів, які досягли ремісії з комбінацією оланзапіну і літію і були рандомізовані у групи оланзапіну і літію, оланзапін був статистично не гіршим за літій у первинній кінцевій точці біполярних рецидивів (оланзапін – 30,0%, літій – 38,3%; p = 0,055). У 18-місячному дослідженні комбінованої терапії маніакальних або змішаних епізодів у пацієнтів, стабілізованих оланзапіном і стабілізатором настрою (літієм або вальпроатом), довготривала комбінована терапія літієм і вальпроатом не була статистично значущо кращою за монотерапію літієм або вальпроатом для затримання біполярних рецидивів за синдромічними (діагностичними) критеріями.

Фармакокінетика

Оланзапін добре всмоктується після прийому внутрішньо, його пікова концентрація у плазмі досягається через 5-8 годин. Абсорбція не залежить від їди.

Абсолютна оральна біодоступність після внутрішньовенного введення не визначена. Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації і окиснення.

Основний циркуляторний метаболіт – 10-N-глюкуронід, що не переходить гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 беруть участь в утворенні N-десметил- і 2-гідроксиметил-метаболітів, що виявили значно меншу фармакологічну активність in vivo у дослідженнях на тваринах, ніж оланзапін. Оланзапін має домінуючу фармакологічну активність. Після прийому внутрішньо середній кінцевий час напіввиведення оланзапіну у здорових осіб варіювався залежно від віку і статі.

У здорових осіб літнього віку (від 65 років) середній час напіввиведення збільшувався (51,8 проти 33,8 години), а кліренс знижувався (17,5 проти 18,2 л/год) порівняно з молодими особами. Фармакокінетична варіабельність у осіб літнього віку була у тих самих межах, що і в молодих осіб. У 44 осіб віком від 65 років прийом доз від 5 до 20 мг/добу не був пов’язаний зі зміною профілю побічних реакцій.

У жінок середній час напіввиведення був дещо подовженим (36,7 проти 32,3 години), а кліренс зниженим (18,9 проти 27,3 л/год) порівняно з чоловіками. Однак оланзапін (5-20 мг) виявив порівнянний профіль безпечності у жінок (n=467) і чоловіків (n=869).

У пацієнтів з нирковими порушеннями (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) не було виявлено значної відмінності у середньому часі напіввиведення (37,7 проти 32,4 години) або кліренсі (21,2 проти 25,0 л/год) порівняно зі здоровими особами. Мас-балансове дослідження показало, що приблизно 57% радіомаркованого оланзапіну виявлено у сечі, в основному у вигляді метаболітів.

У курців з легкою печінковою дисфункцією середній час напіввиведення (39,3 години) подовжувався, а кліренс (18,0 л/год) знижувався аналогічно до значень у здорових некурців (48,8 год і 14,1 л/год відповідно).

У некурців (чоловіків і жінок) середній час напіввиведення подовжувався (38,6 проти 30,4 години), а кліренс знижувався (18,6 проти 27,7 л/год) порівняно з курцями.

Плазмовий кліренс оланзапіну у осіб літнього віку нижчий за кліренс у молодих, у жінок він нижчий за чоловіків, у некурців – нижчий за курців. Однак вплив віку, статі або паління на кліренс оланзапіну і час його напіввиведення був незначний у порівнянні із загальною варіабельністю серед пацієнтів.

У дослідженнях європейців, японців і китайців не було виявлено різниці у фармакокінетичних параметрах.

Зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми становило приблизно 93% у межах концентрацій від 7 до 1000 мкг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і α1-кислотним глікопротеїном.

Фізико-хімічні властивості

круглі плоскі, зі скошеними краями таблетки жовтого кольору з характерним запахом, з тисненням “D5”, “D10”, “D15” або “D20” з одного боку і “CO” – з іншого боку.

Особливості застосування

Під час антипсихотичного лікування до покращання клінічного стану пацієнта може пройти від кількох днів до кількох тижнів. Впродовж цього періоду пацієнти потребують ретельного нагляду.

Психози на тлі деменції та/або розлади поведінки

Оланзапін не призначений для лікування психозу на тлі деменції та/або розладів поведінки і не рекомендується для застосування у цій групі пацієнтів через зростання смертності і ризик інсульту. У дослідженнях (тривалістю 6-12 тижнів) серед пацієнтів старшого віку (середній вік 78 років) з психозом на тлі деменції та/або розладів поведінки відмічалося 2-разове збільшення смертності у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, які отримували плацебо (3,5% порівняно з 1,5% відповідно). Вища смертність не була пов’язана з дозою оланзапіну (середня добова доза 4,4 мг) або тривалістю лікування. Фактори ризику, що підвищують смертність у цій групі пацієнтів: вік > 65 років, дисфагія, седація, порушення харчування і дегідратація, дихальні порушення (в тому числі пневмонія з аспірацією чи без такої) і одночасне застосування бензодіазепінів. Однак смертність була вищою у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, які отримували плацебо, незалежно від цих факторів ризику.

У тому самому дослідженні повідомлялось про цереброваскулярні побічні ефекти (в тому числі інсульт, тимчасові порушення мозкового кровообігу), включаючи смертельні. Відмічалось 3-разове зростання частоти цереброваскулярних побічних ефектів у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, які отримували плацебо (1,3% порівняно з 0,4% відповідно). Всі пацієнти, які отримували оланзапін або плацебо і у яких відмічалися цереброваскулярні побічні ефекти, мали фактори ризику. Було встановлено, що факторами ризику розвитку цереброваскулярних побічних ефектів при лікуванні оланзапіном були вік > 75 років і деменція васкулярного/змішаного типу.

У цих дослідженнях ефективність оланзапіну не була доведена.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, пов’язаних з агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона не рекомендоване. У дослідженнях дуже часто повідомлялось про погіршання симптоматики паркінсонізму і галюцинацій, що відмічались частіше, ніж з плацебо; оланзапін не виявився ефективнішим за плацебо для лікування психотичних сисмптомів. У цих дослідженнях спочатку стан пацієнта стабілізували за допомогою найнижчої ефективної дози препаратів для лікування паркінсонізму (агоністів допаміну) і не змінювали ні препарат, ні його дозу впродовж всього дослідження. Оланзапін призначали у дозі 2,5 мг/добу і титрували максимум до 15 мг/добу.

Злоякісний нейролептичний синдром

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) – це стан, що потенційно загрожує життю і пов’язаний з антипсихотичними препаратами. У рідкісних випадках повідомлення про ЗНС були отримані у зв’язку з оланзапіном. Клінічними проявами ЗНС є гіперпірексія, заклякнення м’язової тканини, змінений психічний стан і ознаки розладів вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс або кров’яний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення і серцева аритмія). Додаткові ознаки включають зростання рівня креатинінфосфокінази, міоглобінурію, рабдоміоліз і гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми ЗНС або непояснена сильна гарячка без додаткових клінічних проявів ЗНС, всі антипсихотичні препарати, включаючи оланзапін, треба відмінити.

Гіперглікемія і діабет

У рідкісних випадках повідомлялось про гіперглікемію та/або загострення діабету, іноді пов’язані з кетоацидозом або комою, включаючи деякі смертельні випадки. У деяких випадках повідомлялось про збільшення маси тіла, що може бути фактором ризику.

Згідно із загальними настановами з антипсихотичного лікування, рекомендується відповідний клінічний моніторинг.

Пацієнти, які отримують будь-які антипсихотичні препарати, включаючи оланзапін, потребують нагляду щодо появи симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія і слабкість), а пацієнти з цукровим діабетом або факторами ризику цукрового діабету потребують моніторингу контролю глюкози. Слід регулярно перевіряти масу тіла пацієнта.

Зміни рівня ліпідів

У дослідженнях повідомлялось про небажані зміни рівня ліпідів у пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном. Зміни рівня ліпідів слід лікувати клінічно доцільним методом, особливо у пацієнтів з дисліпідемією і факторами ризику розвитку ліпідних розладів. Пацієнти, які отримують лікування антипсихотичними препаратами, включаючи оланзапін, потребують моніторингу згідно з чинними настановами з антипсихотичного лікування.

Антихолінергічна дія

В той час як оланзапін продемонстрував антихолінергічну активність in vitro, досвід досліджень виявив низьку частоту пов’язаних реакцій. Оскільки клінічний досвід застосування оланзапіну пацієнтам із супутніми захворюваннями обмежений, слід дотримуватись обережності при його призначенні пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною непрохідністю кишечника або станами, пов’язаними з цими захворюваннями.

Функція печінки

Часто відзначалось транзиторне, асимптоматичне зростання рівня печінкових амінотрансфераз, аланінтрансферази, аспартаттрансферази, особливо на початку лікування. Слід дотримуватись обережності і спостерігати за пацієнтами з підвищеними рівнями аланінтрансферази та/або аспартаттрансферази, пацієнтами з ознаками печінкової недостатності, пацієнтами зі станами, пов’язаними з обмеженим печінковим функціональним резервом, і пацієнтами, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати. У випадку діагностованого гепатиту (включаючи гепатоцелюлярні, холестатичні або змішані ушкодження печінки) лікування оланзапіном слід припинити.

Нейтропенія

Слід дотримуватися обережності щодо пацієнтів з лейкопенією та/або нейтропенією будь-якого походження, пацієнтів, які отримують препарати, що можуть спричиняти нейтропенію, пацієнтів з медикаментозною депресією/токсичністю кісткового мозку в анамнезі, пацієнтів, у яких депресія кісткового мозку була спричинена супутніми захворюваннями, радіаційною терапією або хіміотерапією, пацієнтів у гіпереозинофільному стані або з мієлопроліферативним синдромом. При одночасному застосуванні оланзапіну і вальпроату часто повідомлялось про нейтропенію.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко повідомлялось про гострі симптоми, такі як підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривога, нудота або блювання (< 0,01%).

Інтервал QT

У дослідженнях із залученням пацієнтів, які отримували оланзапін, нечасто (0,1-1%) відзначалась клінічно значуща пролонгація інтервалу QT (корекція QT за Фрідерічіа [QTcF] ≥ 500 мсек у будь-який час після ізолінії у пацієнтів з ізолінією QTcF< 500 мсек), але не спостерігалось значної різниці пов’язаних серцевих реакцій порівняно з плацебо. Однак як і у випадках з іншими антипсихотичними засобами, слід дотримуватись обережності при призначенні оланзапіну з препаратами, що подовжують інтервал QT, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією або гіпомагніємією.

Тромбоемболія

Зв’язок у часі між лікуванням оланзапіном і венозною тромбоемболією відзначався дуже рідко (<0,01%). Причинний зв’язок між виникненням венозної тромбоемболії і лікуванням оланзапіном не встановлено. Оскільки у пацієнтів з шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, включаючи іммобілізацію, їх слід визначити і вжити превентивних заходів.

Загальна дія на центральну нервову систему (ЦНС)

Зважаючи на первинну дію оланзапіну на ЦНС, слід дотримуватись обережності при його прийомі у комбінації з іншими препаратами центральної дії та алкоголем. Враховуючи антагонізм допаміну in vitro, оланзапін може протидіяти ефекту прямих або непрямих антагоністів допаміну.

Конвульсії

Оланзапін необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам з конвульсіями в анамнезі та пацієнтам, що можуть мати знижений поріг конвульсій.

Про конвульсії у пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном, повідомлялось рідко. У більшості цих випадків повідомлялось про конвульсії в анамнезі або фактори ризику виникнення конвульсій.

Пізня дискінезія

У порівняльних дослідженнях тривалістю до одного року оланзапін був пов’язаний зі статистично значущим зниженням частоти лікування непередбачуваної дискінезії. Однак ризик розвитку пізньої дискінезії збільшується при довготривалому застосуванні препарату, тому при появі симптомів пізньої дискінезії у пацієнта, який приймає оланзапін, слід розглянути необхідність зниження дози або відміни останнього. Ці симптоми можуть з часом посилюватись, навіть після відміни лікування.

Ортостатична гіпотензія

У дослідженнях оланзапіну ортостатична гіпотензія нечасто відзначалась у літніх пацієнтів. Як і у випадках з іншими антипсихолептиками, рекомендується періодично вимірювати артеріальний тиск у пацієнтів віком від 65 років.

Раптова зупинка серця

У постмаркетингових дослідженнях оланзапіну повідомлялось про випадки раптової зупинки серця. За результатами ретроспективного емпіричного когортного дослідження, ризик раптової зупинки серця у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно удвічі вищим, ніж у пацієнтів, які не приймали антипсихотичні засоби. У цьому дослідженні ризик застосування оланзапіну був порівнянним з ризиком застосування атипових антипсихотичних засобів, включених до зведеного аналізу.

Оланзапін містить аспартам, що є джерелом фенілаланіну. Він може бути шкідливим для пацієнтів з фенілкетонурією.

Оланзапін містить манітол.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження за участю вагітних жінок. Пацієнткам слід повідомити лікарю, якщо вони завагітніли або планують вагітність під час лікування оланзапіном. Оскільки досвід застосування оланзапіну вагітним жінкам обмежений, його можна застосовувати у період вагітності, лише якщо потенційна користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода.

У дуже рідкісних випадках були отримані повідомлення про тремор, гіпертонію, летаргію і сонливість у немовлят, народжених від матерів, які приймали оланзапін у третьому триместрі вагітності; також спостерігався респіраторний дистрес-синдром, розлади харчування, тому необхідний контроль стану новонароджених.

Годування груддю

У дослідженнях за участю здорових жінок оланзапін переходив у материнське молоко. Середня концентрація у дитини (мг/кг) у рівноважному стані становила приблизно 1,8 % від дози оланзапіну, отриманої матір’ю (мг/кг).

Пацієнткам слід порадити не годувати дитину груддю, якщо вони приймають оланзапін.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами не проводилось. Оскільки оланзапін може спричиняти сонливість і запаморочення, пацієнтів слід попередити про небезпеку.

Упаковка

По 10 таблеток у алюмінієвих блістерах. 1 або 3 блістери у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.