Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Нофол

Міжнародна назва: Tacrolimus
Виробник: СТРАЙДС АРКОЛАБ ЛТД.
АТ Код: АТС L04A D02
Клінико-фармакологічна група: Селективні імуносупресивні засоби.
Форма випуску: Капсули

Склад

Діюча речовина: 1 капсула містить такролімусу – 0,5 мг, 1 мг або 5 мг;

допоміжні речовини: гіпромелоза, натрію кроскармелоза, лактози моногідрат, магнію стеарат.

Показання

Профілактика відторгнення алотрансплантату печінки, нирок та серця. Лікування відторгнення алотрансплантату, у тому числі резистентного до інших імуносупресивних препаратів.

Протипоказання

Відома гіперчутливість до такролімусу (або інших макролідів) та інших інгредієнтів препарату. Дитячий вік до 5 років (для даної лікарської форми).

Дозування

Терапія такролімусом проводиться під уважним спостереженням компетентного та адекватно оснащеного персоналу. Лікування повинно призначатися та в подальшому коригуватися лікарями, які мають досвід проведення імуносупресивної терапії у пацієнтів після трансплантації.

Рекомендовані початкові дозування препарату мають діяти виключно як директива. Дозування препарату має базуватися на клінічних симптомах відторгнення, на індивідуальній переносимості пацієнта, враховувати результати моніторингу рівнів препарату в крові. Якщо клінічні симптоми відторгнення очевидні, потрібно розглядати зміну імуносупресивної терапії .

Такролімус капсули застосовують перорально. Якщо потрібно, вміст капсул можна розчинити у воді та вводити через назогастральний зонд.

Рекомендується розподілити добову пероральну дозу препарату на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Капсули слід приймати відразу ж після вилучення їх з блістерної упаковки. Капсули необхідно проковтнути, запиваючи рідиною (краще – водою).

Для досягнення максимальної абсорбції препарат слід приймати на порожній шлунок (натще) або, як мінімум, за 1 год до або через 2–3 год після їжі.

Не відмічено помітного впливу їжі на абсорбцію препарату у пацієнтів з трансплантатом нирки.

Трансплантація печінки

Профілактика відторгнення трансплантата – дорослі.

Пероральну терапію Такролімусом необхідно починати з дозування 0,1–0,2 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Застосування препарату слід починати приблизно через 12 год після закінчення операції.

Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію 0,01–0,05 мг/кг/добу, як безперервне 24-годинне вливання .

Профілактика відторгнення трансплантата – діти старше 5 років.

Початкову дозу препарату для перорального застосування 0,3 мг/кг/добу слід розподілити на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію 0,05 мг/кг/добу, як безперервне 24-годинне вливання .

Коригування дози у посттрансплантаційний період – дорослі та діти старше 5 років.

Під час підтримуючої терапії дозування Такролімусу, як правило, знижується. В деяких випадках можливо відмінити препарати супутньої імуносупресивної терапії, залишивши Такролімус в якості монотерапії. Покращання стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу, тому виникає потреба в корекції дози препарату.

Лікування відторгнення – дорослі та діти.

Для лікування епізодів відторгнення необхідно застосування вищих доз Такролімусу, разом із додатковою кортикостероїдною терапією та короткими курсами введення моно/поліклональних антитіл. Якщо відзначаються ознаки токсичності, може бути необхідним зниження дози Такролімусу.

При переведенні пацієнтів на терапію Такролімусом рекомендуються ті самі початкові дози, як і при первинній імуносупресії. При переведенні пацієнтів з терапії циклоспорином на Такролімус дивись інформацію в розділі: «Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів. Перехід з терапії циклоспорином».

Трансплантація нирки

Профілактика відторгнення трансплантата – дорослі.

Пероральну терапію Такролімусом необхідно починати з дозування 0,2–0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Терапію препаратом слід починати протягом 24 год після закінчення операції.

Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію 0,05–0,1 мг/кг/добу, як безперервне 24-годинне вливання .

Профілактика відторгнення трансплантата – діти старше 5 років.

Пероральну терапію Такролімусом необхідно починати з дозування 0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію 0,075–0,1 мг/кг/добу, як безперервне 24-годинне вливання .

Коригування дози у посттрансплантаційний період – дорослі та діти старше 5 років.

Під час підтримуючої терапії дози Такролімусу зменшуються. В деяких випадках, можливо, відмінити препарати супутньої імуносупресивної терапії, залишивши Такролімус в якості базового препарату двохкомпонентної терапії. Покращання стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику Такролімусу, тому виникає потреба в корекції дози препарату.

Лікування відторгнення – дорослі та діти.

Для лікування епізодів відторгнення необхідно застосування вищих доз Такролімусу, разом із додатковою кортикостероїдною терапією та короткими курсами введення моно/поліклональних антитіл. Якщо відзначаються ознаки токсичності, може бути необхідним зниження дози Такролімусу.

При переведенні пацієнтів на терапію Такролімусом рекомендуються ті самі початкові дози, як і при первинній імуносупресії. При переведенні пацієнтів з терапії циклоспорином на Такролімус дивись інформацію в розділі: «Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів. Перехід з терапії циклоспорином».

Трансплантація серця

Профілактика відторгнення трансплантата – дорослі.

Такролімус може застосовуватись разом з індукцією антитілами (з врахуванням відкладеного початку терапії Такролімусом) або без призначення антитіл у клінічно стабільних хворих.

Після індукції антитілами пероральну терапію Такролімусом необхідно починати з дозування 0,075 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Застосування препарату слід починати протягом 5 діб після завершення операції, тільки-но стабілізується клінічний стан хворого. Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію 0,01–0,02 мг/кг/добу, як безперервне 24-годинне вливання .

Існує опублікований альтернативний підхід, при якому пероральний прийом Такролімусу починається протягом 12 год після трансплантації. Цей підхід призначений для пацієнтів без ознак порушень функції внутрішніх органів (наприклад, нирки). В цьому випадку Такролімус в початковій дозі 2-4 мг/добу комбінується з мікофенолату мофетилом та кортикостероїдами.

Профілактика відторгнення трансплантата – діти старше 5 років.

Після трансплантації серця у дітей первинна імуносупресія Такролімусом може проводитись як разом з індукцією антитілами, так і самостійно.

У випадках, коли індукція антитілами не проводиться, призначають Такролімус у ін’єкційній формі. Препарат вводиться внутрішньовенно інфузійно протягом 24 год до досягнення концентрації такролімусу в нерозведеній крові 15–25 нг/мл. При першій же клінічній можливості необхідно перевести пацієнта на пероральний прийом препарату в початковій дозі 0,3 мг/кг/добу, яка призначається через 8–12 год після закінчення внутрішньовенної інфузії.

Після індукції антитілами пероральну терапію Такролімусом необхідно починати з дозування 0,1–0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері).

Коригування дози у посттрансплантаційний період – дорослі та діти старше 5 років.

Під час підтримуючої терапії дозування Такролімусу знижується. Покращання стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику Такролімусу, тому виникає потреба в корекції дози препарату.

Лікування відторгнення – дорослі та діти старше 5 років.

Для лікування епізодів відторгнення необхідно застосування вищих доз Такролімусу разом із додатковою кортикостероїдною терапією та короткими курсами введення моно/поліклональних антитіл.

При переведенні дорослих пацієнтів на терапію Такролімусом початкову дозу препарату 0,15 мг/кг/добу слід розподілити на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері).

При переведенні дітей на терапію Такролімусом початкову дозу препарату 0,2-0,3 мг/кг/добу слід розподілити на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері).

Інформація щодо переведення пацієнтів з терапії циклоспорином на Такролімус викладена в розділі «Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів. Перехід з терапії циклоспорином».

Рекомендовані дозування після алотрансплантації інших органів

Рекомендації щодо дозування Такролімусу для пацієнтів після алотрансплантації легені, підшлункової залози та кишки базуються на даних окремих проспективних клінічних досліджень. Після трансплантації легені Такролімус застосовується в початковій дозі 0,10-0,15 мг/кг/добу, алотрансплантації підшлункової залози – в початковій дозі 0,2 мг/кг/добу. У пацієнтів після алотрансплантації кишки початкова доза становить 0,3 мг/кг/добу.

Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю може бути потрібно зменшення дози, щоб підтримати мінімальний рівень препарату в рамках рекомендованих градацій.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки фармакокінетика Такролімусу не змінюється залежно від функції нирок, коригування дози не потрібно. Однак, через наявність у Такролімусу нефротоксичної дії рекомендується ретельно контролювати функцію нирок (у тому числі концентрацію креатиніну в сироватці крові, кліренс креатиніну та рівень діурезу).

Діти. Для досягнення подібних рівнів препарату в крові, дітям, як правило, потрібні дозування в 1,5–2 рази вищі, ніж дорослим.

Пацієнти літнього віку. Нині відсутні дані щодо необхідності коригування дози для пацієнтів літнього віку.

Перехід з терапії циклоспорином. Супутнє застосування циклоспорину та Такролімусу може збільшити період напіввиведення циклоспорину та підсилити токсичні ефекти. Тому необхідно дотримуватись обережності при переведенні пацієнтів з циклоспорину на терапію Такролімусом. Лікування Такролімусом слід починати після оцінки концентрацій циклоспорину в крові хворого та клінічного стану пацієнта. Приймання препарату слід відкласти за наявності підвищених рівнів циклоспорину в крові хворого. На практиці лікування Такролімусом починалось через 12–24 год після припинення прийому циклоспорину. Після переведення пацієнта необхідно продовжувати моніторинг рівнів циклоспорину в крові хворого через можливість порушення в кліренсі циклоспорину.

Рекомендації щодо досягнення необхідного рівня концентрації препарату в нерозведеній крові

Вибір дозування препарату повинен базуватися на результатах клінічної оцінки процесу відторгнення та переносимості препарату кожним пацієнтом індивідуально. З метою оптимізації дозування препарату використовується визначення концентрації Такролімусу в нерозведеній крові за допомогою імунних методів, включаючи напівавтоматичний імуноферментний аналіз на мікрочастинках (МІФА). Порівняння даних щодо концентрації такролімусу в крові, опубліковані в літературі, з індивідуальними клінічними показниками необхідно проводити з обережністю і на підставі знань та розуміння методу оцінки, що застосовувався.

У ранньому періоді після операції слід контролювати мінімальні рівні Такролімусу в нерозведеній крові. При пероральному застосуванні для визначення мінімальних рівнів препарату в крові необхідно отримати зразки крові через 12 год після його приймання, безпосередньо перед застосуванням наступної дози. Частота моніторингу рівня препарату в крові повинна залежати від клінічних потреб. Оскільки Такролімус є препаратом з низьким рівнем кліренсу, коригування режиму дозування може зайняти декілька днів до того моменту, коли зміни рівнів препарату в крові стануть очевидними. Мінімальні рівні препарату в крові слід контролювати приблизно два рази на тиждень протягом раннього посттрансплантаційного періоду, а потім періодично під час підтримуючої терапії. Також необхідно контролювати мінімальні рівні Такролімусу в крові після зміни дозування препарату, зміни імуносупресивного режиму або після сумісного застосування з препаратами, які можуть вплинути на концентрації Такролімусу в нерозведеній крові.

Результати аналізу клінічних випробувань дають змогу припустити, що можна успішно проводити лікування більшості пацієнтів, якщо мінімальні рівні Такролімусу в крові підтримуються нижче 20 нг/мл. Інтерпретуючи дані щодо концентрації препарату в нерозведеній крові, важливо оцінювати клінічний стан пацієнта.

У клінічній практиці протягом раннього періоду після проведення трансплантації мінімальні рівні препарату в нерозведеній крові звичайно коливалися в межах 5–20 нг/мл після трансплантації печінки та 10–20 нг/мл після трансплантації нирки і серця. Надалі, під час підтримуючої терапії після трансплантації печінки, нирки і серця концентрації препарату в крові варіюють від 5 до 15 нг/мл.

Побічні дії

Більшість із наведених нижче небажаних реакцій оборотні та/або зменшуються при зниженні дозування. При пероральному прийманні частота розвитку небажаних реакцій нижча, ніж при внутрішньовенному введенні. Нижче наведені реакції в порядку залежно від частоти розвитку:

Дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, < 1/10); іноді (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000, у тому числі поодинокі випадки).

Серцево-судинна система

Дуже часто: гіпертензія.

Часто: ішемічна хвороба серця, тахікардія, геморагії, тромбоемболічні та ішемічні прояви, кардіоміопатія, захворювання периферійних судин, нейроциркуляторна дистонія за гіпотонічним типом.

Іноді: шлуночкові аритмії та порушення провідності, відхилення в параметрах ЕКГ, інфаркт, серцева недостатність, шок, гіпертрофія міокарда (шлуночка або міжшлуночкової перегородки), зупинка серця.

Рідко: перикардіальний випіт.

Дуже рідко: відхилення в параметрах ехокардіограми.

Захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та печінки

Дуже часто: діарея, нудота та/або блювання.

Часто: дисфункція ШКТ (наприклад, диспепсія); стоматити та утворення виразок у ротовій порожнині; відхилення в рівнях ферментів печінки; біль у животі, запор, зміна ваги та втрата апетиту; запалення, виразки та перфорації виразок, кровотечі в ШКТ; жовтяниця, захворювання жовчних шляхів та жовчного міхура.

Іноді: асцит, кишкова непрохідність (ілеус), гастроезофагеальний рефлюкс, підвищення амілази крові, ураження тканини печінки, гострий та хронічний панкреатит.

Рідко: печінкова недостатність, тромбоз артерій печінки, оклюзія венозних судин печінки, стеноз жовчовивідних шляхів.

Кров та лімфатична система

Часто: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, геморагія, лейкоцитоз, порушення коагуляції.

Іноді: недостатність гематопоетичної системи, у тому числі панцитопенія, тромботична мікроангіопатія, нейтропенія.

Рідко: тромбоцитопенічна пурпура, гіпопротромбінемія.

Ендокринна система

Рідко: гірсутизм.

Нирки та сечовивідна система

Дуже часто: порушення функції нирок (наприклад, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові).

Часто: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, олігурія, некроз ниркових канальців, токсична нефропатія, симптоми ураження сечового міхура та уретри.

Іноді: анурія, гемолітичний уремічний синдром.

Дуже рідко: нефропатія, геморагічний цистит.

Репродуктивна система та молочна залоза

Іноді: дисменорея та маточні кровотечі.

Метаболізм та розлад обміну речовин

Дуже часто: гіперглікемія, гіперкаліємія, цукровий діабет.

Часто: гіпомагніємія, гіперліпідемія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіперурикемія, гіпокальціємія, метаболічний ацидоз, гіпонатріємія, гіперволемія, порушення апетиту, анорексія, гіперхолістеринемія, інші порушення електролітного балансу,

Іноді: дегідратація, гіпопротеінемія, гіперфосфатемія, гіпоглікемія.

М’язово-скелетна система

Часто: болі в кінцівках, суглобах, спині; судоми.

Іноді: міастенія, захворювання суглобів.

Психіатричні розлади

Дуже часто: безсоння

Часто: сплутаність свідомості та дезорієнтація, депресія, пригніченість, тривожність, нервозність, порушення сну, кошмари, порушення свідомості, емоційна лабільність, галюцинації.

Іноді: психоз.

Нервова система

Дуже часто: тремор, головний біль.

Часто: порушення чутливості (наприклад, парестезія та дизестезія), запаморочення, збудження, периферійна нейропатія, судоми, дискоординація.

Іноді: кома, цереброваскулярні розлади, крововиливи у головний мозок, парези та паралічі, енцефалопатія, амнезія, порушення мови.

Рідко: підвищення м’язового тонуса.

Дуже рідко: міастенія

Органи зору

Часто: порушення зору, фотофобія, захворювання очей.

Іноді: катаракта

Рідко: сліпота.

Органи слуху

Часто: дзвін у вухах.

Іноді: приглухуватість.

Рідко: нейросенсорна глухота.

Дуже рідко: погіршення слуху.

Система дихання

Часто: задишка, порушення респіраторної функції, плевральний випіт, фарингіти, кашель, запалення слизової оболонки носа.

Іноді: дихальна недостатність, астма, бронхоспазм, ателектазія.

Рідко: гостра дихальна недостатність.

Шкіра

Часто: свербіж, облисіння, висипання, підвищена пітливість, запалення сальних залоз.

Іноді: дерматити, фоточутливість.

Рідко: синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроз).

Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона.

Новоутворення доброякісні та злоякісні

Пацієнти, які отримували імуносупресивну терапію, входять до групи підвищеного ризику розвитку злоякісних пухлин. При застосуванні такролімусу відзначено розвиток як доброякісних, так і злоякісних пухлин, у тому числі вірусу Епштейн-Барр - асоційованих (EBV) лімфопроліферативних захворювань та раку шкіри.

Реакції гіперчутливості

У пацієнтів, які отримують Такролімус, були відзначені алергічні та анафілактичні реакції.

Інфекції та інвазії

У пацієнтів, які отримують такролімус, як і при лікуванні іншими імуносупресивними препаратами, ризик розвитку інфекційних захворювань (вірусних, бактеріальних, грибкових, протозойних) підвищується. Може погіршитись перебіг раніше діагностованих інфекційних захворювань.

Загальні розлади

Часто: астенічні стани, гарячка, набряки, біль і дискомфорт, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, зростання ваги, відчуття жару.

Іноді: поліорганна недостатність, грипоподібний синдром, відчуття жару, відчуття стиснення у грудях, полохливість, зростання рівня лактату дегідрогенази у крові, зменшення ваги.

Рідко: спрага, кволість, зниження рухливості, виразка.

Дуже рідко: збільшення жирової клітчатки.

Ушкодження, інтоксикація та процедурні ускладнення

Часто: первинна дисфункція трансплантата.

Передозування

Клінічний досвід лікування передозування обмежений. Відзначені декілька випадків випадкового передозування препарату, при цьому спостерігались такі симптоми: тремор, головний біль, нудота, блювання, інфекції, кропив’янка, летаргія, збільшення рівня азоту сечовини крові та підвищення сироваткових концентрацій креатиніну та зростання рівнів аланін амінотрансферази.

Специфічний антидот до Такролімусу відсутній. Якщо розвинулось передозування, необхідно вжити стандартнихі засобів підтримки та провести симптоматичне лікування.

У зв’язку з високою молекулярною вагою, поганою розчинністю у воді та зв’язуванням з еритроцитами та білками плазми крові, значною мірою, очікується, що при передозуванні Такролімусу діаліз не буде ефективним. В окремих хворих з дуже високими рівнями препарату в плазмі крові, гемофільтрація та діафільтрація виявились ефективними, знижуючи токсичні концентрації препарату. У випадках розвитку інтоксикації після перорального застосування препарату може допомогти промивання шлунка та/або приймання адсорбентів (таких як активоване вугілля).

Лікарська взаємодія

Фармакокінетичні взаємодії. Такролімус значною мірою метаболізується печінковим мікросомальним цитохромом Р450ЗА4 ізоензимом (CYP3A4). Супутнє приймання лікарських або рослинних препаратів, які інгібують або індукують CYP3A4, може вплинути на метаболізм Такролімусу, і ,таким чином, знизити або підвищити рівні Такролімусу в крові.

Такролімус також чинить широкий та потужний вплив на CYP3A4-залежний метаболізм; таким чином, сумісне застосування Такролімусу з препаратами, які метаболізуються CYP3A4- залежними шляхами, може вплинути на метаболізм цих препаратів (наприклад, кортизон, тестостерон).

Такролімус значною мірою зв’язується з білками плазми крові. Слід врахувати можливі взаємодії з іншими препаратами, які є високоафінними до білків крові (наприклад нестероїдні протизапальні засоби, пероральні антикоагулянти або пероральні протидіабетичні препарати).

Фармакодинамічні взаємодії. Супутнє приймання Такролімусу з препаратами, які мають нефротоксичні або нейротоксичні ефекти, може підвищити рівень токсичності (наприклад, аміноглікозиди, інгібітори гірази (ДНК-топоізомераза II роду), ванкоміцин, котримоксазол, нестероїдні протизапальні засоби, ганцикловір або ацикловір).

Оскільки лікування Такролімусом може супроводжуватися розвитком гіперкаліємії або може підсилити раніше існуючу гіперкаліємію, слід уникати: надлишкового приймання калію, застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, амілорид, триамтерен або спіронолактон).

Інші взаємодії.

Під час застосування Такролімусу ефективність вакцин зменшується, і слід уникати введення живих атенуйованих вакцин.

Клінічно значущі взаємодії.

Наступні взаємодії Такролімусу з препаратами супутньої терапії спостерігались при клінічних дослідженнях. Основний механізм взаємодії відомий. Препарати, які позначені зірочкою, потребують змін дозування Такролімусу практично у всіх пацієнтів. Інші препарати, які наведені нижче, можуть вимагати корекції дозування в окремих випадках.

Нижченаведені препарати інгібують CYP3A4 та підвищують рівні Такролімусу в крові:

  • кетоконазол*, флюконазол*, ітраконазол*, клотримазол, вориконазол*;
  • ніфедипін, нікардипін;
  • еритроміцин*, кларитроміцин, джозаміцин;
  • інгібітори ВІЛ протеаз;
  • даназол, етинілестрадіол;
  • омепразол;
  • антагоністи кальцієвих каналів, такі як дилтіазем;
  • нефазодон.

Нижченаведені препарати індукують CYP3A4 та знижують рівні Такролімусу в крові:

  • рифампіцин* (рифампін);
  • фенітоїн*;
  • фенобарбітал;
  • звіробій продірявлений.

Такролімус підвищував рівень фенітоїну в крові. Відзначено, що метилпреднізолон як підвищував, так і знижував рівні Такролімусу в плазмі крові. Спостерігалося підсилення нефротоксичності після застосування будь-якого з нижчезазначених препаратів разом з такролімусом:

  • амфотерицин В;
  • ібупрофен.

Показано, що період напіввиведення циклоспорину зростав при одночасному застосуванні з Такролімусом. Крім того, можуть розвиватися синергетичні/адитивні ефекти. Враховуючи ці причини, не рекомендується комбіноване застосування циклоспорину та Такролімусу.

Такролімус несумісний з полівінілхлоридом (PVC). Якщо вміст капсул необхідно вводити через назогастральний зонд, останній не повинен містити полівінілхлорид.

Взаємодія з їжею. Відзначено, що грейпфрутовий сік підвищує рівень Такролімусу в крові за рахунок інгібування активності CYP3A4.

Потенційні взаємодії.

Речовини, які інгібують систему цитохрому Р450 ЗА. На основі результатів досліджень in vitro такі речовини можна розглядати як потенційні інгібітори метаболізму: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенітоїн, міконазол, мідазолам, нілвадипін, поретидрон, квінідин, тамоксифен (тріацетил), олеандоміцин та верапаміл.

Речовини, які індукують систему цитохрому Р450 ЗА. Карбамазепін, метамізол та ізоніазид індукують цитохром Р450 ЗА.

Інгібування Такролімусом метаболізму, який опосередкований системою цитохрому Р450 ЗА, інших речовин. Оскільки Такролімус може впливати на метаболізм стероїдних контрацептивів, особливу увагу слід приділити рішенню про заходи захисту від вагітності.

В лужному середовищі Такролімус не є стабільним.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

На молекулярному рівні ефекти Такролімусу зумовлюються зв’язуванням з цитозольним білком (FKBP12), який відповідає за внутрішньоклітинну акумуляцію препарату. Комплекс FKBP12-такролімус специфічно та конкурентно зв’язується з кальциневрином та інгібує його, що призводить до кальційзалежного інгібування Т-клітинних сигнальних шляхів трансдукції, таким чином запобігає транскрипції дискретної групи лімфокінних генів. Такролімус являє собою високоактивний імуносупресивний препарат, який пригнічує формування цитотоксичних лімфоцитів, які, в основному, відповідають за відторгнення трансплантата, знижують активацію Т-клітин, залежну від Т-хелперів проліферацію В-клітин, а також формування лімфокінів (таких як інтерлейкіни-2, -3 та g-інтерферон), експресію рецептора інтерлейкіну-2.

Фармакокінетика

Абсорбція. Такролімус абсорбується зі шлунково-кишкового тракту; основним місцем абсорбції є верхній відділ шлунково-кишкового тракту. Концентрації (Сmах) Такролімусу в крові досягають піка приблизно через 1–3 год. У деяких пацієнтів препарат абсорбується тривалий період, досягаючи відносно рівного профілю абсорбції. Середнє значення параметрів абсорбції наведено нижче:  
Популяція Дозування (мг/кг/добу) Сmах (нг/мл) Тmах (година) Біодоступність (%)
Трансплантат печінки дорослої людини (рівноважна концентрація) 0,30 74,1 3,0 21,8 (± 6,3)
Трансплантат печінки дитини (рівноважна концентрація) 0,30 37,0 (± 26,5) 2,1 (± 1,3) 25 (± 20)
Трансплантат нирки дорослої людини (рівноважна концентрація) 0,30 44,3 (± 21,9) 1,5 20,1 (± 11,0)
Після перорального застосування (0,30 мг/кг/добу) препарату пацієнтами з трансплантатом печінки у більшості хворих рівноважні концентрації Такролімусу досягались протягом 3 днів. У пацієнтів з трансплантатом печінки в стабільному стані біодоступність Такролімусу знижувалась при пероральному застосуванні препарату після вживання їжі з помірним вмістом жирів. Було відзначено також зниження площі під фармакокінетичною кривою AUC (27%), максимальної концентрації Сmах (50%) та збільшення Tmах (173%) в нерозведеній крові. При одночасному застосуванні препарату з їжею знижувалась швидкість та ступінь абсорбції Такролімусу. Виділення жовчі не впливає на абсорбцію Такролімусу. Спостерігається сильна кореляція між AUC та мінімальними рівнями препарату в нерозведеній крові при досягненні рівноважного стану, через що моніторинг мінімальних рівнів препарату в нерозведеній крові може допомогти в адекватній оцінці системного впливу препарату. Розподіл У системному кровотоці Такролімус значною мірою зв’язується з еритроцитами. Співвідношення нерозведена кров/плазмова концентрація становить десь 20:1. У плазмі крові препарат значною мірою зв’язується (> 98,8%) з білками, в основному, із сироватковими альбуміном та α-1-кислим глікопротеїном. Такролімус широко розподіляється в організмі. Рівноважний об’єм розподілу на основі плазмових концентрацій становить приблизно 1 300л (здорові добровольці). Відповідний показник на основі нерозведеної крові в середньому 47,6 л. Такролімус – препарат з низьким рівнем кліренсу. У здорових добровольців середнє значення загального кліренсу, який оцінюється за концентраціями препарату в нерозведеній крові, становить 2,25 л/год. У дорослих пацієнтів з трансплантатом печінки та нирок значення цього параметра становили 4,1 л/год та 6,7 л/год, відповідно. У дітей з трансплантатом печінки значення загального кліренсу приблизно в 2 рази вище, ніж у дорослих хворих з трансплантатом печінки. Період напіввиведення Такролімусу є тривалим та змінним. У здорових добровольців середнє значення періоду напіввиведення з нерозведеної крові становить приблизно 43 год. У дорослих пацієнтів та дітей з трансплантатом печінки період напіввиведення в середньому становить 11,7 год та 12,4 год, відповідно, порівняно з 15,6 год у дорослих пацієнтів з трансплантатом нирки. Метаболізм При використанні in vitro моделей виявлені вісім метаболітів, серед яких тільки один метаболіт має істотну імуносупресивну активність. Такролімус значною мірою метаболізується печінковим мікросомальним цитохромом Р450ЗА4 ізоензимом (CYP3A4). Елімінація Після перорального введення такролімусу, міченого 14С ізотопом, більшість радіоактивноміченого препарату виводилося з фекаліями. Приблизно 2% виводиться з сечею. Менше 1% незміненого Такролімусу було виявлено в сечі та фекаліях, що вказує на те, що Такролімус практично повністю метаболізується до елімінації. Основним шляхом елімінації є жовч.

Фармацевтичні характеристики.

Фізико-хімічні властивості

капсули 0,5 мг: капсули розміру «5» тверді желатинові червоного кольору, на яких надруковано «ETHEX» на кришечці та «516» – на корпусі, вміст – порошок від білого до майже білого кольору;

капсули 1 мг: капсули розміру «5» тверді желатинові зеленого кольору, на яких надруковано «ETHEX» на кришечці та «517» – на корпусі, вміст – порошок від білого до майже білого кольору;

капсули 5 мг: капсули розміру «4» тверді желатинові зеленувато-блакитного кольору, на яких надруковано «ETHEX» на кришечці та «518» – на корпусі, вміст – порошок від білого до майже білого кольору.

Особливості застосування

У початковий період після проведення трансплантації необхідно здійснювати постійний моніторинг таких параметрів: артеріальний тиск, ЕКГ, неврологічний та візуальний статус, рівні глюкози в крові натще, електроліти (особливо калій), показники функції печінки та нирок, параметри клінічного аналізу крові, показники коагуляції та визначення білків у плазмі крові.

Як і при застосуванні інших імуносупресивних препаратів, внаслідок потенційного ризику розвитку злоякісних змін на шкірі, слід обмежити вплив сонячних променів та УФ-випромінювання, захищаючи шкіру одягом та використовуючи креми з високим фактором захисту.

Трав'яних препаратів, що містять звіробій продірявлений, або інших трав'яних препаратів потрібно уникати, призначаючи Такролімус, через ризик взаємодій, які призводять до зменшення концентрації препарату в крові та зменшення його клінічного ефекту.

Рекомендується контролювати рівень Такролімусу в крові протягом епізодів проносу.

Необхідно уникати одночасного призначення Такролімусу та препаратів циклоспоринового ряду.

Хворі, які перед Такролісусом приймали циклоспорини, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря.

В окремих випадках спостерігався розвиток гіпертрофії шлуночка або гіпертрофії міжшлуночкової перегородки серця, зареєстрованих як кардіоміопатії. У більшості випадків ці прояви були оборотними, розвиваючись, в основному, у дітей, у яких мінімальні концентрації Такролімусу в крові набагато перевищували рекомендовані максимальні рівні. Іншими факторами, які підвищують ризик розвитку вищенаведених клінічних станів, були: раніше існуючі захворювання серця, приймання кортикостероїдів, гіпертензія, дисфункції нирок або печінки, інфекції, надлишок рідини в організмі та набряки. Відповідно, такі пацієнти, як діти та ті, які отримують значну імуносупресивну терапію, повинні перебувати під постійним контролем такими методами, як ехокардіографія або кардіографія перед трансплантацією та після ( спочатку через 3 місяці, а потім через 9-12 місяців). У випадках подальшого розвитку наведених ефектів слід розглядати питання про зменшення дози Такролімусу або про зміну імуносупресанта.

Як і при застосуванні інших потенційних імуносупресивних препаратів, у пацієнтів, які отримували Такролімус, відзначено розвиток EBV лімфопроліферативних порушень. У хворих, яких перевели на терапію Такролімусом, це може бути спричинено надлишковою імуносупресією до початку застосування даного препарату. Пацієнтам, яких перевели на терапію Такролімусом, було заборонено супутнє приймання антилімфоцитарної терапії. У дуже маленьких (вік до 2 років) EBV-серо-негативних дітей відзначено підвищений ризик розвитку лімфопроліферативних захворювань (для цієї групи пацієнтів до початку застосування Такролімусу необхідне серологічне визначення вірусу EBV).

Оскільки Такролімус містить лактозу, під особливим наглядом повинні бути пацієнти, які мають спадкову неприйнятність галактози або порушення глюкозо-галактозного метаболізму.

Використання препарату дітьми

Препарат у даній лікарській формі застосовують у дітей старше 5 років (у дітей до 5 років Такролімус застосовують в іншій лікарській формі).

Використання вагітними або при годуванні груддю

Препарат може проникати крізь плаценту. Оскільки безпека застосування Такролімусу у вагітних жінок достатньо не встановлена, не слід призначати цей препарат вагітним жінкам, за винятком випадків, коли отримана користь від лікування виправдовує потенційний ризик для плода.

Такролімус виділяється з грудним молоком. Оскільки не можна виключити негативний вплив на немовлят, жінки, які приймають препарат, повинні припинити годування груддю.

Упаковка

По 100 капсул у пластиковому контейнері.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25°С.