Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Метадона Гидрохлорид

Міжнародна назва: Methadone
Виробник: Маллінкродт Інк, США.
АТ Код: АТС N07B C02
Клінико-фармакологічна група: Засоби, що застосовуються при опіатній залежності.
Форма випуску: Таблетки, що диспергуються

Склад

діюча речовина: метадон;

1 таблетка містить метадону гідрохлориду 40 мг;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний, кальцію фосфат, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, кислота стеаринова, помаранчева суміш, апельсиновий ароматом.

Показання

  • Детоксикація при лікуванні опіатної залежності (героїн або інші морфіноподібні наркотики).
  • Підтримуюче лікування опіатної залежності (героїн та інші морфіноподібні наркотики) в комбінації з відповідними соціальними та медичними заходами.

Протипоказання

Підвищена чутливість до метадону гідрохлориду або до будь-якого іншого інгредієнта препарату. Наявність протипоказань до застосування опіоїдів, наприклад, хворим із дихальною недостатністю (за відсутності устаткування для реанімації), хворим на гостру бронхіальну астму або з гіперкапнією. Наявність або підозра на кишкову непрохідність.

Дозування

Застосовують внутрішньо у вигляді суспензії, попередньо розчинивши призначену дозу приблизно в 120 мл води або в апельсиновому соку, або іншому кислому фруктовому напої.

Якщо після застосування суспензії у чашці залишились тверді залишки, треба додати невелику кількість рідини і одержану в результаті суміш дати випити пацієнту. Хворі повинні весь час бути під наглядом медперсоналу.

Детоксикація та підтримуюче лікування при опіатній залежності.

Індукція/Початкове дозування

Таблетки для пероральної суспензії мають позначку у вигляді хреста, що дозволяє регулювати дозування. У результаті розламування таблетки навпіл отримують дві дози по 20 мг, на чотири частини - чотири дози по 10 мг. Лікарю потрібно контролювати приймання початкової дози для того, щоб виявити можливу седативну дію, інтоксикацію чи симптоми відміни у пацієнта.

Для послаблення симптомів відміни достатньою буде разова доза від 20 до 30 мг метадону. Початкова доза не повинна перевищувати 30 мг. Якщо у той же день необхідно провести корекцію дози, пацієнт повинен зачекати 2 - 4 год до наступного підвищення, коли буде досягнутий піковий рівень. Якщо симптоми відміни не пригнічені або з`явились знову, можна прийняти додатково від 5 до 10 мг метадону. Оскільки таблетку препарату можна розділити лише на чотири частини по 10 мг, то пацієнтам за такого стану потрібно застосовувати інший препарат з відповідним дозуванням. Загальна добова доза метадону у перший день лікування, як правило, не перевищує 40 мг. Корекцію дози у перший тиждень лікування слід проводити з огляду на результати контролю симптомів відміни у піку активності засобу (тобто на 2 - 4 год після приймання). Корекцію дози слід проводити з обережністю; на початку лікування може статись летальний випадок через ефекти кумуляції у перші декілька днів лікування.

Пацієнтам необхідно пам`ятати, що препарат діє протягом тривалого часу, оскільки метадон накопичується в тканинах.

Початкові дози слід знизити для пацієнтів із очікувано зниженою толерантністю на початку лікування. Зниження толерантності можна очікувати у будь-якого пацієнта, який не приймав опіоїди більше ніж 5 днів.

Для короткочасної детоксикації

Для пацієнтів, які віддають перевагу короткому курсу стабілізації, після якого триває період відміни під медичним наглядом, як правило, рекомендується титрувати дозу до загальної добової близько 40 мг для досягнення адекватного рівня стабілізації. Через 2 - 3 дні дозу метадону необхідно поступово знизити. Швидкість зниження дози метадону слід визначати для кожного пацієнта окремо. Дозу метадону можна зменшувати, виходячи із добової, з інтервалом у 2 дні. Але нова доза повинна бути достатньою для запобігання розвитку симптомів відміни. Госпіталізовані пацієнти нормально переносять зниження загальної добової дози на 20 %. У хворих, які лікуються амбулаторно, доза може знижуватися повільніше.

Для підтримуючого лікування

При проведенні підтримуючого лікування препарат слід титрувати до дози, при якій опіоїдні симптоми не проявляються протягом 24 год, знижується потреба у наркотику, блокуються або послаблються ейфоричні ефекти опіоїдів за умови самовведення, а також, коли пацієнт не чутливий до седативної дії метадону. Частіше клінічна стабільність досягається при дозах від 80 до 120 мг/добу.

Для відміни під медичним наглядом після періоду підтримуючого лікування

Існують суттєві відмінності у схемі зменшення дози метадону у пацієнтів, які обрали відміну лікування метадоном під медичним наглядом. Загалом підтверджено, що знижувати дозу слід менше ніж на 10 % від встановленої переносимої або підтримуючої дози, і, що знижувати дозу потрібно через 10 - 14 днів. Пацієнта необхідно проінформувати про високий ризик проявів наркозалежності при припиненні підтримуючого лікування метадоном.

Побічні дії

Відміна героїну. На початку підтримуючого лікування метадоном пацієнти повинні відмовитись від героїну, а тому у них можуть проявлятись типові симптоми відміни, які слід відрізняти від побічних ефектів, спричинених метадоном. При різкій відмові від героїну або інших опіоїдів можуть виникати сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, надмірне потіння, шанкроподібні прояви, гарячка, в тому числі, що супроводжується припливами, втомлюваність, збудження, слабкість, депресія, поширені папули, тремор, тахікардія, абдомінальні коліки, тупий біль у тілі, мимовільні судомні рухи і тремтіння, анорексія, нудота, блювання, діарея, кишкові спазми і зниження маси тіла.

Початкове призначення

Початкові дози Метадозу потрібно ретельно титрувати для кожного пацієнта окремо. При швидкому титруванні ймовірніший розвиток побічних дій.

Головна небезпека при застосуванні полягає у пригніченні дихання і меншою мірою – у розвитку артеріальної гіпотензії. Можуть спостерігатися зупинка дихання, шок, зупинка серця і смерть.

Частіше за все спостерігаються такі побічні реакції: слабкість, запаморочення, нудота, блювання, потіння. Ці реакції більш виражені в пацієнтів, які знаходяться на амбулаторному лікуванні і у тих, хто не переносить гострий біль. Для таких пацієнтів рекомендуються знижені дози.

Інші побічні реакції:

Загальні: астенія (слабкість), набряки, головний біль.

З боку серцево-судинної системи - аритмія, бігемінія, брадикардія, кардіоміопатія, аномалії ЕКГ, екстрасистолія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, прискорене серцебиття, флебіт, пролонгація інтервалу QT, синкопе, інверсія зубця Т, тахікардія, двоспрямована пірует-тахікардія, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія.

З боку системи травлення – біль у животі, анорексія, спазми жовчних шляхів, запор, сухість у роті, глосит.

З боку крові – у наркоманів з хронічним гепатитом описана оборотна тромбоцитопенія.

Метаболізм – гіпокаліємія, гіпомагнієземія, збільшення ваги тіла.

З боку нервової системи – збудженість, дезорієнтація у просторі, дисфорія, ейфорія, безсоння, епілептичні напади, галюцинації, зорові порушення.

З боку системи дихання – набряк легень, пригнічення дихання.

З боку шкіри –кропив`янка, висипи на шкірі, зрідка – геморагічна кропив`янка.

З боку сечостатевої системи – аменорея, зниження лібідо та/або потенції, затримка сечовиділення.

При тривалому введенні метадону, відповідно до встановленої схеми лікування, побічні ефекти зазвичай поступово зникають за декілька тижнів. Однак запор і посилене потіння спостерігатися довше.

Передозування

Ознаки і симптоми

Значне передозування метадону характеризується пригніченням дихання (зниження частоти дихання та/або дихального об`єму, дихання Чейн-Стокса, ціаноз), сонливістю, що переходить у ступор або кому, максимальним звуженям зіниць, скелетно-м`язовою слабкістю, холодною і вогкою шкірою, а іноді – брадикардією та артеріальною гіпотензією. У тяжких випадках можуть спостерігатися зупинка дихання, зупинка серця і навіть смерть.

Лікування

По-перше, потрібно приділити увагу відновленню дихальної функції шляхом застосування додаткової або штучної вентиляції легень. Якщо пацієнт отримав велику дозу метадону, необхідно ввести антагоністи опіоїдів для протидії потенційно смертельному пригніченню дихального центру. Однак лікар повинен пам`ятати, що дія метадону триває від 36 до 48 год, тоді як антагоністи опіоїдів діють протягом значно коротшого періоду (1 - 3 год). Тому необхідно проводити постійний моніторинг стану пацієнта щодо виникнення рецидиву пригнічення дихання з можливим повторним застосуванням антагоніста наркотику. Якщо діагноз вірний і пригнічення дихання обумовлене тільки передозуванням метадону, застосування інших стимуляторів дихання не рекомендується.

Опіоїдні антагоністи не треба призначати за відсутності клінічно значущої дихальної або серцево-судинної недостатності. За наявності фізичної залежності від опіоїдів, призначення звичайної дози антагоніста опіоїду може прискорити гострий синдром відміни. Тяжкість цього синдрому залежатиме від ступеня фізичної залежності і дози призначеного антагоніста. У випадку вираженого пригнічення дихання у фізично залежних пацієнтів застосовувати антагоністи необхідно вкрай обережно, причому при титруванні застосувати дози антагоніста менші, ніж звичайно прийняті.

Налоксон або налмефен можуть бути призначені внутрішньовенно для зняття ознак інтоксикації. Через відносно короткий період напіврозпаду налоксону, порівняно з метадоном, можуть знадобитись повторні ін'єкції налоксону, доки стан пацієнта не стабілізується. Налоксон може призначатися як безперервна внутрішньовенна інфузія.

Інгаляція киснем, інфузійна терапія, вазопресори та інші підтримуючі заходи слід застосовувати за показаннями.

Лікарська взаємодія

Метадон зазнає печінкового N-деметилування ізоферментами цитохрому P450, головним чином, CYP3A4, CYP2B6, CYP2C19, і меншою мірою CYP2C9 і CYP2D6. Сумісне застосування метадону з індукторами цих ферментів може призводити до більш швидкого метаболізму і зниження ефектів метадону, тоді як застосування з інгібіторами може знижувати метаболізм і потенціювати ефекти метадону. Хоча відомо, що антиретровірусні препарати, такі як ефавіренц, нелфінавір, невірапін, ритонавір, комбінація лопінавір + ритонавір інгібують CYP, встановлено, що вони знижують рівні метадону в плазмі можливо через їх CYP-індукуючу активність. Таким чином, слід оцінювати можливість взаємодії тих ліків, які застосовуються одночасно із метадоном; клініцистам рекомендується оцінити індивідуальну реакцію на терапію лікарським засобом.

Антагоністи опіоїдів, змішані агоністи/антагоністи та часткові агоністи

Як і при інших µ-агоністах, у пацієнтів, які лікуються метадоном, можуть спостерігатися симптоми відміни при застосуванні антагоністів опіоїдів, змішаних агоністів/антагоністів та часткових агоністів. Прикладом таких агентів є налоксон, налтрексон, пентазоцин, налбуфін, буторфанол і бупренорфін.

Антиретровірусні агенти

Абакавір, ампренавір ефавіренц, нелфінавір, невірапін, ритонавір, комбінація лопінавіру та ритонавіру – сумісне призначення антиретровірусних засобів призводить до підвищення кліренса або зниження рівнів метадону в плазмі. Пацієнтів, які приймають метадон і починають лікування антиретровірусними засобами, потрібно контролювати для виявлення симптомів відміни і коригування дози метадону.

Диданозин і ставудин – експериментально було з’ясовано, що метадон зменшив AUC і пікові рівні для диданозину і ставудину з більш помітним зменшенням для диданозину. Рівень метадону при цьому не змінюється.

Зидовудин – метадон збільшує площу під кривою „концентрація-час” (AUC) зидовудину, що може призвести до токсичних ефектів.

Індуктори цитохрому P450

Пацієнтів, які приймають метадон, і які починають лікування препаратами, що індукують цитохром P450, потрібно контролювати для виявлення симптомів відміни і коригування дози метадону.

Рифампін – застосування рифампіцину у пацієнтів, які досягли стабілізації при підтримуючій терапії метадоном, призводить до значного зниження вмісту метадону в сироватці з появою ознак синдрому відміни.

Прийом фенітоїну (250 мг 2 рази на добу у перший день, а потім по 300 мг 1 раз на добу протягом 3-4 днів) хворими, яким проводиться метадонова терапія, призводить до зниження концентрації метадону і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни фенітоїну, а фармакокінетичні параметри метадону повертаються до вихідного рівня.

Звіробій, фенобарбітал, карбамазепін – призначення метадону разом з іншими індукторами CYP3A4 може призводити до появи симптомів відміни.

Інгібітори цитохрому Р450

Сумісне призначення лікарських засобів, які інгібують ізоензим CYP3A4 може викликати зниження кліренсу метадону. Тому у пацієнтів, які застосовують метадон разом із сильними інгібіторами CYP3A4, такими як азолові протигрибкові препарати (наприклад, кетоконазол) і макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин), потрібно контролювати і регулювати режим дозування. Повторні застосування деяких селективних інгібіторів оборотного захоплення серотоніну (наприклад, сертраліну, флувоксаміну) можуть збільшувати рівень метадону в плазмі і призвести до збільшення снодійного ефекту і/або токсичності.

Повторне застосування вориконазолю (400 мг кожні 12 годин протягом доби, потім 200 мг кожні 12 год протягом 4 днів) у пацієнтів, які приймали підтримуючу дозу метадону (30 - 100 мг один

1 на добу) збільшує Cмакс. і AUC (R) метадону до 31 % і 47 %, відповідно. Cмакс. і AUC (S) метадону збільшуються відповідно на 65 % і 103 %.

Зростання концентрації метадону у плазмі пов`язане з токсичними явищами, у т. ч. із пролонгацією інтервалу QT. При сумісному застосуванні рекомендується частий моніторинг побічних ефектів і токсичності, пов`язаних із метадоном. Може знадобиться зниження дози метадону.

Інші

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Терапевтичні дози меперидину викликали тяжкі реакції у пацієнтів, які паралельно одержували інгібітори МАО або у тих, хто одержував такі препарати в межах 14 днів. Аналогічні реакції досі не відомі щодо метадону. При прийманні метадону у пацієнтів, які застосовують інгібітори МАО, необхідно зробити пробу на чутливість, при якій протягом кількох годин пацієнту дають багаторазові малі дози препарату, поступово їх підвищуючи, та ретельно спостерігають за станом хворого.

Потенційно аритмогенні препарати

З обережністю застосовувати з препаратами, що подовжують інтервал QT. Фармакодинамічні взаємодії можуть спостерігатись при сумісному застосуванні метадону і потенційно аритмогенних речовин, як наприклад, аритмогенні речовини класу І і III, деякі нейролептики, трициклічні антидепресанти і блокатори калієвих каналів.

Обережність потрібна також при лікуванні пацієнтів метадоном разом із лікарськими засобами, які здатні спричинити електролітичні порушення (гіпомагніємія, гіпокаліємія) та подовжити інтервал QT. Ці лікарські засоби включають сечогінні, проносні засоби і, в окремих випадках, мінералокортикоїдні гормони.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Метадону гідрохлорид є мю-агоністом, синтетичним опіатним аналгетиком зі складною дією, подібною до дії морфіну. Метадон діє, головним чином, на центральну нервову систему та органи із гладкими м’язами. Основне терапевтичне застосування метадону – аналгезія, детоксикація або підтримуюча терапія при опіатній залежності. Абстинентний синдром у випадку застосування метадону, хоча і є якісно подібним такому для морфіну, проте відрізняється повільнішим розвитком, більш тривалим перебігом і менш тяжкими симптомами. Деякі дані також вказують на те, що метадон діє як антагоніст на рецептор N-метил-D-аспартату (NMDA). Однак участь NMDA-рецепторів у терапевтичній ефективності метадону не відома.

Фармакокінетика

Абсорбція Після перорального застосування біодоступність метадону становить 36 – 100 %, максимальна концентрація в плазмі досягається через 1 - 7,5 год. Дозозалежність фармакокінетики метадону невідома. Проте після застосування добових пероральних доз у межах 10 - 225 мг рівноважні концентрації в плазмі знаходилися в межах 65 – 630 нг/мл, а пікові концентрації знаходилися в межах 124 - 1255 нг/мл. Вплив їжі на біодоступність метадону не оцінювався. Розподіл Метадон є ліпофільним препаратом, рівноважний об’єм розподілу якого становить 1,0 - 8,0 л/кг. У плазмі метадон, головним чином, зв’язується з α1-кислим глікопротеїном (85 – 90 %). Метадон виділяється у слину, грудне молоко, амніотичну рідину та плазму пуповини. Метаболізм Метадон метаболізується переважно шляхом N-деметилювання в неактивний метаболіт, 2-етиліден-1,5-диметил-3,3-дифенілпіроліден (EDDP). Ферменти цитохрому Р450, головним чином, CYP3A4, CYP2B6 і CYP2C19 та меншою мірою CYP2C9 і CYP2D6, відповідають за перетворення метадону на EDDP та інші неактивні метаболіти, які виводяться, головним чином, із сечею. Виведення Виводиться у формі метаболітів нирками та з фекаліями. Після застосування багаторазової дози кінцевий період напіввиведення (Т1/2) значно варіює та визначається в межах 8 - 59 год. Оскільки метадон є ліпофільною речовиною, він затримується у печінці та інших тканинах. Повільне вивільнення метадону з печінки та інших тканин може подовжувати тривалість дії метадону, незважаючи на низькі концентрації у плазмі. Фармакокінетика в особливих категорій пацієнтів Вагітність Виведення метадону під час вагітності суттєво змінювалося. Загальний кліренс метадону з організму був підвищений у вагітних пацієнток у порівнянні з пацієнтками після пологів або з невагітними жінками з опіоїдною залежністю. Кінцевий період напіввиведення знижується під час 2 та 3 триместрів. Зменшення періоду напіввиведення з плазми та знижений кліренс метадону, що призводить до нижчих мінімальних рівнів метадону під час вагітності, може спричинити симптоми відміни у деяких вагітних пацієнток. У вагітних пацієнток слід підвищувати дозу або зменшувати інтервал дозування. Ниркова недостатність Фармакокінетика метадону у пацієнтів з нирковою недостатністю ретельно не вивчалася. Печінкова недостатність Фармакокінетика метадону у пацієнтів з печінковою недостатністю ретельно не вивчалася. У пацієнтів з печінковою недостатністю є ризик акумуляції метадону після багаторазового введення дози. Геріатричні пацієнти Фармакокінетика метадону у геріатричних пацієнтів не оцінювалась.

Фізико-хімічні властивості

таблетки помаранчевого кольору із вкрапленнями, прямокутної округлої форми, з тисненням "M" над "2540" з одного боку, і розділені рискою на 4 частини з іншого, з апельсиновим ароматом.

Особливості застосування

Особлива уважність необхідна на початку лікування, при переході від одного до іншого опіоїдного засобу, а також при титруванні дози.

Крім того, неповна перехресна толерантність між опіоїдними агоністами ускладнює визначення дозувань при зміні опіоїдів.

Складнощі, пов`язані із дозуванням метадону, можуть спричинити появу ятрогенного передозування, особливо на початку лікування і при титруванні дози. Високий ступінь "опіоїдної толерантності" не виключає можливості передозування метадоном. Повідомлялось про летальність при переході з хронічного лікування високими дозами іншими антагоністами опіоїдів до метадону, а також на початку лікування метадоном наркотичної залежності в осіб, які раніше зловживали високими дозами інших агоністів.

Пригнічення дихання - головний ризик, пов'язаний із застосуванням метадону гідрохлориду. При короткостроковому застосуванні метадону найбільший ризик пригнічення дихання зазвичай спостерігається пізніше та триває довше, ніж його максимальні знеболювальні ефекти. Такі характеристики можуть зумовлювати випадки ятрогенного передозування, особливо на початку лікування та під час титрування дози.

Пригнічення дихання становить особливий ризик для літніх або ослаблених пацієнтів, а також для осіб, які страждають на стани, що супроводжуються гіпоксією або гіперкапнією, коли навіть помірні терапевтичні дози можуть небезпечно знизити легеневу вентиляцію.

Метадон слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів зі станами, що супроводжуються гіпоксією, гіперкапнією або зниженим дихальним резервом, такими як: астма, хронічне обструктивне захворювання легень або "легеневе серце", ожиріння тяжкого ступеня, синдром апное уві сні, мікседема, кіфосколіоз та пригнічення центральної нервової системи (ЦНС) або кома. У таких пацієнтів навіть звичайні терапевтичні дози метадону можуть знизити дихальний імпульс з одночасним підвищенням опору дихальних шляхів до моменту апное. Метадон слід застосовувати у найменшій ефективній дозі та лише під ретельним медичним наглядом.

Серцева провідність

Метадон гальмує калієві канали серця і пролонгує інтервал QT. Випадки пролонгації інтервалу QT і тяжка аритмія (тріпотіння-мерехтіння) спостерігалися протягом лікування метадоном. Ці випадки більш пов'язані, але не обмежені, з лікуванням вищою дозою (>200 мг/день).

Метадон потрібно призначати з особливою обережністю пацієнтам, у яких спостерігалася пролонгація інтервалу QT (наприклад, гіпертрофія серцевого м’яза, супутнє застосування сечогінних препаратів, гіпокаліємія, гіпомагніємія). Рекомендовано ретельний моніторинг при застосуванні метадону у хворих, які мають в анамнезі аномалії серцевої провідності, та для тих, хто лікувався препаратами, що впливають на серцеву провідність, і в інших випадках з ризиком розвитку аритмії. Пролонгація QT також спостерігалася у хворих, які приймали високі дози метадону, але не мали в анамнезі захворювань серця. При подовженні інтервалу QT в процесі застосування метадону необхідно спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема звернути увагу на супутні препарати, що можуть впливати на серцеву діяльність, на препарати, які можуть змінити електролітний баланс або інгібувати метаболізм метадону.

Потенційні ризики метадону, включаючи ризик небезпечних для життя аритмій, потрібно порівняти з ризиками переривання лікування метадоном.

Застосування метадону пацієнтами з уже існуючим подовженням інтервалу QT вивчалось не систематично.

При призначенні метадону потрібно здійснювати індивідуальну оцінку співвідношення користь-ризик з повним вивченням анамнезу та фізичного стану пацієнта. У пацієнтів групи ризику потрібно ретельно контролювати стан серцево-судинної системи включаючи оцінку пролонгації інтервалу QT і аритмій.

Неповна перехресна толерантність між метадоном та іншими опіоїдами.

Пацієнти, які толерантні до інших опіоїдів, можуть мати неповну толерантність до метадону. Неповна перехресна толерантність становить особливий ризик для пацієнтів, толерантних до інших µ-опіоїдних агоністів, яких переводять на лікування метадоном, ускладнюючи таким чином визначення дози під час зміни опіоїдів. Повідомлялося про летальні випадки під час переходу з довготривалого лікування високими дозами інших опіоїдних агоністів.

Травми голови та підвищений внутрішньочерепний тиск

Пригнічувальна дія опіоїдів на дихальну систему та їх здатність підвищувати тиск спинномозкової рідини можуть помітно посилитися за наявності травм голови, інших внутрішньочерепних порушень або підвищення внутрішньочерепного тиску, що спостерігалося раніше. Крім того, дія опіоїдів може маскувати клінічну картину у пацієнтів з травмами голови. У таких пацієнтів, метадон слід застосовувати з обережністю і тільки у разі крайньої необхідності.

Гострі абдомінальні стани

Введення опіоїдів може маскувати прояви гострих абдомінальних станів.

Гіпотензивний ефект

Призначення метадону може спричинити тяжку гіпотензію у пацієнтів із порушеною здатністю підтримувати нормальний тиск крові (наприклад, тяжке об'ємне виснаження).

Загальні попередження

Метадон слід з обережністю застосовувати у літніх та ослаблених пацієнтів, у пацієнтів з відомою підвищеною чутливістю до депресантів центральної нервової системи, наприклад, у тих, хто страждає на серцево-судинні, легеневі, ниркові або печінкові захворювання, а також у пацієнтів з іншими патологічними станами або при супутньому застосуванні лікарських засобів, які можуть спричинити аритмії або зменшення об'єму легеневої вентиляції.

Тривожні стани

Оскільки метадон, який застосовується пацієнтами, толерантними до нього, в постійних підтримуючих дозах, не діє як транквілізатор, у хворих, які застосовують метадон як підтримуючу терапію, можуть розвинутися тривожні стани у відповідь на стрес та життєві проблеми. Лікар повинен розрізняти такі симптоми і симптоми наркотичної абстиненції та намагатись лікувати такий стан, збільшуючи дозу метадону. Дія метадону в підтримуючому лікуванні обмежена контролем опіатних симптомів відміни і не ефективна для усунення тривожних станів.

Гострий біль

Пацієнти, які приймають постійну дозу метадону і страждають на фізичну травму, післяопераційний біль або інший гострий біль не відчувають знеболення від звичайної дози метадону. Таким пацієнтам треба призначати інші аналгетики, включаючи опіоїди, що показані для зняття аналогічного больового синдрому у пацієнтів, які не отримують метадонову терапію. Оскільки метадон зумовлює толерантність до опіоїдів, можуть знадобитись більш високі дози аналгетиків або збільшення частоти їх застосування.

Фізична залежність

Фізична залежність проявляється симптомами відміни після різкого припинення прийому лікарського засобу або при застосування його антагоніста. Фізична залежність може розвинутись протягом терапії опіоїдної залежності опіатним агоністом.

Різке припинення прийому метадону може призвести до розвитку абстинентного сидрому (синдрому відміни), який характеризується такими проявами: неспокій сльозотеча, ринорея, позіхання, потіння, озноб, міалгія, і мідріаз. Можуть розвинутись і інші симптоми, зокрема дратівливість, неспокій, біль у попереку, загальний біль, слабкість, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, підвищення частоти серцевих скорочень та підвищення частоти дихання.

Пацієнти групи ризику

Метадон слід застосовувати з обережністю і при зниженій початковій дозі у пацієнтів літнього віку, ослаблених пацієнтів та пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок і печінки; при гіпотиреозі, хворобі Аддісона, гіпертрофії простати або стриктурі уретри.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Метадон може порушувати психічні та/або фізичні здібності, тому слід уникати керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Використання препарату дітьми

Безпека та ефективність у пацієнтів віком до 18 років не встановлені.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Відсутні контрольовані дослідження щодо безпечності застосування метадону у вагітних.

Діти, народжені у залежних від опіоїдів жінок, які застосовували метадон у період вагітності, мають менший зріст, вагу та/чи розмір голови, порівняно з нормою.

Діти, народжені від матерів, які перед пологами регулярно застосовували опіоїди, можуть бути фізично залежними. Симптоми відміни у новонароджених проявляються у перші дні після народження. Ознаки відміни – дратівливість, надмірний плач, тремор, гіперактивні рефлекси, підвищена частота дихання, збільшення випорожнень, чхання, позіхання, блювання, гарячка.

Препарат застосовують протягом вагітності, лише у тому випадку, коли очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода.

Метадон проникає в грудне молоко.

Через можливість виникнення серйозних побічних ефектів у немовлят, слід вирішити питання про припинення годування груддю, приймання препарату, враховуючи користь препарату для матері.

Упаковка

100 таблеток у щільно закритому, світлонепроникному флаконі.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у щільно закритому, світлонепроникному флаконі.


Отзывы