Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Лоприл Босналек

Міжнародна назва: Lisinopril
Виробник: Босналек д.д.
АТ Код: АТХ С09А А03
Клінико-фармакологічна група: Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу (у формі дигідрату) 5 мг, або 10 мг, або 20 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт (Е 421), магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, жовтий оксид заліза E 172 (в таблетках Лоприл Босналек® 10 мг і 20 мг), червоний оксид заліза E 172 (в таблетках Лоприл Босналек® 20 мг).

Показання

Гіпертензія, серцева недостатність (симптоматичне лікування), гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) пацієнтів зі стабільною гемодинамікою впродовж 24 годин після гострого інфаркту міокарда), початкова діабетична нефропатія у пацієнтів, хворих на цукровий діабет ІІ типу з артеріальною гіпертензією.

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до лізиноприлу або до будь-якого компоненту препарату, підвищена чутливість до інших інгібіторів АПФ;
  • ангіоневротичний набряк, пов’язаний із прийомом інгібіторів АПФ у анамнезі,
  • спадковий та ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
  • вагітність та планування вагітності ;
  • одночасне застосування Лоприл Босналек® з препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю .

Дозування

Таблетки Лоприл Босналек® приймати перорально 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Всмоктування не залежить від прийому їжі. Дози призначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від його стану.

Гіпертензія: лізиноприл можна застосовувати як монотерапію, а також у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Рекомендована звичайна початкова доза – 10 мг на добу. У пацієнтів із реноваскулярною гіпертензією, сольовим або водним дисбалансом, при прийомі діуретиків, серцевою декомпенсацією, значною гіпертензією може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску після прийому першої дози. Тому лікування таких пацієнтів слід починати під медичним контролем з дози 2,5-5 мг на добу.

Звичайна ефективна підтримувальна доза – 20 мг на добу. Якщо терапевтичний ефект не був отриманий при прийомі призначеної дози протягом 2-4 тижнів, дозу можна збільшити. Максимальна добова доза – 80 мг.

На початку лікування лізиноприлом може розвинутися артеріальна гіпотензія. Це найбільш імовірно у пацієнтів, які застосовують діуретики. Тому прийом діуретиків бажано призупинити за 2-3 доби до початку лікування лізиноприлом. Якщо це неможливо, терапію слід починати з 5 мг лізиноприлу на добу, подальший режим встановлювати залежно від показників артеріального тиску. Необхідно контролювати функції нирок та рівень калію у плазмі крові. У разі необхідності прийом діуретика поновлювати.

Дозування при захворюваннях нирок залежить від кліренсу креатиніну (див. таблицю 1):

Таблиця 1

 

Кліренс креатиніну (мл/хв) Початкова доза (мг/добу)
Менше 10 (включаючи пацієнтів, які перебувають на діалізі) 2,5
10-30 2,5-5
31-80 5-10

Подальше корегування дози залежить від реакції з боку артеріального тиску.

Максимальна доза – 40 мг на добу.

Серцева недостатність: рекомендовано призначати лізиноприл як додаткову терапію, початкова доза – 2,5 мг на добу, під медичним наглядом, для визначення впливу препарату на артеріальний тиск. В подальшому збільшувати дозу слід не більше як на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів до максимальної дози 35 мг на добу.

У пацієнтів із високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії (при надлишковому виведенні солі, при гіповолемії, інтенсивному лікуванні діуретиками) бажано скоригувати ці стани до початку лікування лізиноприлом. Необхідно контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда: пацієнтам слід призначати стандартну терапію (антитромботичні засоби, аспірин, бета-блокатори). Разом із лізиноприлом можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Лікування лізиноприлом слід починати протягом 24 годин після виникнення симптомів гострого інфаркту міокарда за умови, якщо систолічний тиск не нижче 100 мм рт. ст. Початкова доза 5 мг, наступна через 24 години – 5 мг, через 48 годин та в подальшому – 10 мг на добу. Пацієнтам із систолічним тиском 120 мм рт. ст. або нижче перші 3 дні після інфаркту призначають 2,5 мг на добу.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу слід корегувати відповідно до таблиці 1.

Підтримувальна доза становить 10 мг на добу. Якщо систолічний артеріальний тиск під час лікування 100 мм рт. ст. або менше, то підтримувальну дозу можна тимчасово знизити до 5 мг або до 2,5 мг у разі необхідності. Якщо артеріальна гіпотензія утримується (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст. довше ніж 1 годину), препарат слід відмінити.

Лікування триває 6 тижнів. При серцевій недостатності лікування продовжувати.

Початкова нефропатія у пацієнтів, хворих на цукровий діабет

При гіпертензії у пацієнтів із діабетом ІІ типу та початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу для досягнення показників діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. при вимірюванні у положенні сидячи. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу слід корегувати відповідно до таблиці 1.

Побічні дії

З боку системи крові та лімфатичної системи: зниження рівня гематокриту та гемоглобіну, пригнічення кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів та нюху, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, депресія, синкопе, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах, зниження гостроти зору, м’язові спазми.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні прояви, включаючи артеріальну гіпотензію; інфаркт міокарда, інсульт, імовірно, внаслідок значної гіпотензії у хворих з великим ризиком цих захворювань, серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, порушення мозкового кровобігу. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.

З боку дихальної системи: кашель, бронхоспазм, задишка, глосит, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, бронхит, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у ділянці шлунка, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність, зменшення апетиту, запор.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, кропив’янка, облисіння, псоріаз, реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк (набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки, гортані); підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома, гіперемія шкіри. Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати такі прояви: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний тест на наявність антинуклеарних антитіл, підвищена ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз, висип, фоточутливість або інші шкірні прояви.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія, протеїнурія.

З боку ендокринної системи: синдром невідповідної секреції антидіуретичного гормону.

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні розлади: втома, астенія.

Лабораторні показники: збільшення у крові рівня сечовини, креатиніну, трансаміназ, калію, білірубіну; гіпонатріємія.

Передозування

Дані про випадки передозування у людини обмежені. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинний колапс, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння, кашель. Лікування полягає у застосуванні внутрішньовенної інфузії фізіологічного розчину. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення з низьким узголів’ям. При необхідності застосовувати інфузію ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенно катехоламін. Якщо препарат був прийнятий недавно, слід вжити заходів для видалення з організму (промивання шлунка, блювання, призначення абсорбентів або натрію сульфату). Лізиноприл може бути виведений з крові шляхом гемодіалізу. При наявності резистентної до лікування брадикардії може бути показано застосування водія ритму. Необхідно контролювати показники життєво важливих функцій, рівень електролітів та креатиніну.

Лікарська взаємодія

Діуретики: при одночасному застосуванні з діуретиками посилюється антигіпертензивний ефект. У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у тих, які почали це лікування нещодавно, після додавання лізиноприлу може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Імовірність виникнення симптоматичної гіпотензії, спричиненої лізиноприлом, можна зменшити, якщо припинити прийом діуретиків до початку лікування лізиноприлом.

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або солезамінники, що містять калій: хоча протягом клінічних досліджень рівень калію у сироватці зазвичай залишався на нормальному рівні, у деяких пацієнтів спостерігалася гіперкаліємія. Факторами ризику є ниркова недостатність, цукровий діабет або одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), харчових добавок, які містять калій, або солезамінників, які містять калій.

Літій: не рекомендується приймати одночасно препарати літію та лізиноприл через можливе оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові з появою токсичних ефектів. Одночасний прийом тіазидних діуретиків збільшує ризик отруєння літієм. Якщо сумісне застосування літію та лізиноприлу є необхідним, слід контролювати рівень літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи кислоту ацетилсаліцилову в дозі ≥ 3 г/добу: можливе зниження гіпотензивного ефекту, погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, зростання рівня калію, особливо у пацієнтів літнього віку й при порушенні функції нирок. Ці явища зазвичай носять оборотний характер.

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензин II рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, в порівнянні з таким при монотерапії.

Інші антигіпертензивні засоби: можливе збільшення антигіпертензивної дії лізиноприлу. Одночасне застосування з гліцерилу тринітратом, іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, анестетики: можливе подальше зниження кров’яного тиску.

Симпатоміметики: можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні засоби: результати досліджень свідчать, що одночасний прийом лізиноприлу та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні протидіабетичні засоби) може спричинити зменшення рівня глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект частіше спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота (у кардіологічних дозах), тромболітики, β-блокатори, нітрати: можна застосовувати разом із лізиноприлом.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід: при одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищується ризик виникнення лейкопенії.

Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку: можливе виникнення нейтропенії, агранулоцитозу.

Золото: нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути досить серйозною) при ін’єкції золота (натрію ауротіомалату) частіше спостерігались у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

Естрогени: при одночасному призначенні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Алкоголь. Потенціює гіпотензивну дію лізиноприлу.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Лізиноприл є інгібітором пептидилдипептидази. Він блокує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину I у судинозвужувальний ангіотензин II. Ангіотензин ІІ також стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину IІ в плазмі крові, що спричинює зниження вазоконстрикції та зменшення секреції альдостерону, а також може спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові. Хоча припускають, що механізмом, завдяки якому лізиноприл зменшує артеріальний тиск, є первинне пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує тиск також у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кіназі ІІ, ензиму, який розщеплює брадикінін. Досі не з’ясовано, чи відіграють роль у терапевтичній дії лізиноприлу збільшені рівні потужного судинорозширювального пептиду брадикініну.

Фармакокінетика

Максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі крові настає через 7 годин після перорального застосування, хоча у хворих з гострим інфарктом міокарда була виявлена тенденція до незначної затримки часу досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. Середнє значення абсорбції становить приблизно 25 % та варіює в окремих пацієнтів від 6 % до 60 % у вивченому діапазоні дози (5-80 мг). Ці дані базуються на визначенні в сечі кількості лізиноприлу. Біодоступніть знижена приблизно у 16 % пацієнтів із серцевою недостатністю. Лізиноприл незначно зв’язується з білками плазми крові, крім циркулюючого АПФ. Не метаболізується та виводиться у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі ефективний кумулятивний напівперіод лізиноприлу становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу, яка не сприяє накопиченню препарату. Ця фаза, імовірно, свідчить про насиченість зв’язування з АПФ та не пропорційна дозі. У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 %), а через зниження кліренсу збільшується експозиція (близько 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями. При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але це має клінічне значення, якщо показники клубочкової фільтрації нижчі 30 мл/хв. При помірному ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення AUC зростає лише на 13 %, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) значення AUC збільшується у 4,5 разу. Пацієнти з серцевою недостатністю мають більшу експозицію лізиноприлу (збільшення значення AUC у середньому становить 125 %), але зменшену в середньому на 16 % абсорбцію порівняно зі здоровими добровольцями. Пацієнти літнього віку мають вищий рівень лізиноприлу в крові та збільшене приблизно на 60 % значення AUC порівняно з молодшими пацієнтами.

Фізико-хімічні властивості

круглі таблетки білого (5 мг), жовтого (10 мг) або світло-рожевого чи рожевого кольору (20 мг), з гладенькою поверхнею, з рискою поділу посередині.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

При керуванні автомобілем або роботі з іншими механізмами слід прийняти до уваги можливість виникнення запаморочення та втоми.

Особливості застосування

Симптоматична гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією розвиток симптоматичної гіпотензії спостерігається рідко. Гіпотензія більш імовірна при наявності дегідратації, наприклад, при прийомі діуретиків, при низькосольових дієтах, при діалізі, діареї та блюванні, або у випадку серйозної ренін-залежної гіпертензії. У пацієнтів із серцевою недостатністю, у тому числі у поєднанні з нирковою недостатністю, інгібітори АПФ можуть спричинити розвиток симптоматичної гіпотензії. Імовірність її виникнення вища у пацієнтів із тяжкими формами серцевої недостатності, внаслідок прийому високих доз петльових діуретиків, при гіпонатріємії або функціональній нирковій недостатності. Для пацієнтів із високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії, а також для пацієнтів із ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту, початок терапії та підбір дози слід проводити під ретельним медичним наглядом.

Якщо гіпотензія виникла, пацієнта слід покласти на спину та при необхідності ввести шляхом внутрішньовенної інфузії фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування лізиноприлу. Як тільки артеріальний тиск підвищиться після відновлення об’єму рідини, препарат можна застосовувати.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, при застосуванні лізиноприлу може спостерігатися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не потребує припинення лікування. Якщо прояви гіпотензії набувають клінічного характеру, потрібно зменшити дозу або припинити застосування препарату.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. Лікування лізиноприлом не слід починати у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з високим ризиком розвитку подальших гемодинамічних порушень після лікування вазодилататорами: при систолічному тиску 100 мм рт. ст. чи нижче або при кардіогенному шоку.

Якщо протягом перших 3 діб після інфаркту систолічний артеріальний тиск становить 120 мм рт. ст. або нижче, дозу потрібно зменшити. Якщо систолічний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче, дозу потрібно зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. Якщо систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст. протягом більше ніж 1 години, терапію лізиноприлом слід відмінити.

Стеноз аортального і мітрального клапана/ гіпертрофічна кардіоміопатія. Слід з обережністю призначати препарат таким пацієнтам.

Порушення функції нирок. У випадку ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно призначати відповідно до кліренсу креатиніну (див. таблицю), а надалі – згідно з реакцією пацієнта на лікування. Для таких пацієнтів потрібний регулярний контроль рівня калію та креатиніну.

У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія на початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок, навіть до гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У окремих пацієнтів з білатеральним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові. Якщо також розвивається реноваскулярна гіпертензія, збільшується ризик виникнення серйозної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід починати під пильним медичним наглядом із призначенням низьких доз та ретельним титруванням дози. Оскільки прийом діуретиків може сприяти виникненню цих явищ, перед початком застосування лізиноприлу їх слід відмінити та контролювати функцію нирок протягом перших тижнів лікування лізиноприлом.

В окремих випадках у пацієнтів із непроявленими раніше нирковими судинними порушеннями при прийомі інгібітору АПФ, особливо в комбінації з діуретиком, підвищувалися рівні сечовини та креатиніну. В цьому випадку потрібно скорочення дози або відміна препарату.

При гострому інфаркті міокарда лікування лізиноприлом не слід починати у пацієнтів із проявленою нирковою дисфункцією (рівень креатиніну вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія вище 500 мг/24 г), або якщо ниркова недостатність виникла під час лікування лізиноприлом (рівень креатиніну вище 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує рівень, який спостерігався до початку лікування), лізиноприл слід відмінити.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Пацієнти, яким призначено Лоприл Босналек®, повинні бути поінформовані про ознаки ангіоневротичного набряку, щоб своєчасно звернутися до лікаря (набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані). Він може виникнути в будь-який час лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лікування лізиноприлом та забезпечити необхідне лікування і нагляд до повного зникнення симптомів. Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку. У пацієнтів із набряком у ділянці язика, голосової щілини та/або гортані можлива обструкція дихальних шляхів, особливо у тих, які мали оперативні втручання на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно негайно вжити заходів невідкладної допомоги (введення адреналіну, підтримання прохідності дихальних шляхів) та забезпечити ретельний нагляд до повного зникнення симптомів. Пацієнти, у яких раніше спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язані з прийом інгібіторів АПФ, більш схильні до ангіоедеми при прийомі інгібітору АПФ.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Повідомлялося про виникнення анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69) та застосовували інгібітори АПФ. У таких випадках необхідно змінити або тип мембран, або клас антигіпертензивних засобів.

Анафілактичні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ). У хворих, які приймають інгібітори АПФ, протягом аферезу ЛНЩ з сульфатом декстрану іноді спостерігались анафілактичні реакції, що загрожували життю. Для уникнення цього можна тимчасово припинити прийом інгібіторів АПФ перед проведенням аферезу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час лікування десенсибілізацією (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) можуть виникнути анафілактичні реакції, які зникають при тимчасовому припиненні прийому інгібіторів АПФ.

Печінкова недостатність. В окремих випадках прийом інгібіторів АПФ може бути пов’язаний із синдромом, який починається із холестатичної жовтухи та прогресує до некрозу, та іноді до летального наслідку. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, при появі жовтухи або при зростанні рівня печінкових ферментів слід припинити прийом лізиноприлу та отримати необхідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Ігібітори АПФ можуть спричинити появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії, анемії, які мають оборотний характер при умові відміни інгібітора АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та без інших супутніх факторів нейтропенія зустрічається рідко. Потрібна надзвичайна обережність при призначенні лізиноприлу хворим з аутоімунними та колагеновими захворюваннями, при імуносупресивній терапії, лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у випадку порушень функції нирок. У таких пацієнтів можуть розвитися серйозні інфекції, стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії, тому потрібно періодично перевіряти показники клітин крові і проінформувати пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензин II рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, у порівнянні з таким при монотерапії.

Якщо ж терапія з використанням подвійної блокади абсолютно потрібна, то її необхідно проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному ретельному моніторингу функції нирок, електролітів і артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори ангіотензин II рецепторів не повинні використовуватися одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Раса. Інгібітори АПФ у представників негроїдної раси частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку та можуть бути менш ефективними, можливо, через більш поширений серед цих пацієнтів низький реніновий статус.

Кашель. Повідомлялося про випадки виникнення непродуктивного стійкого кашлю, пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, який швидко зникає після припинення лікування. Можливість зв’язку кашлю із прийомом інгібіторів АПФ слід враховувати під час диференційної діагностики кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які підлягають оперативному втручанню, при прийомі інгібіторів АПФ є ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Корекція у такому випадку проводиться введенням рідини.

Гіперкаліємія. Під час лікування інгібіторами АПФ може підвищитися рівень калію. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, прийом діуретиків, що не виводять калій, та препаратів, що містять калій, або препаратів, що можуть спричинити зростання рівня калію (гепарин). Якщо одночасний прийом таких засобів є необхідним, слід контролювати рівень калію у сироватці крові.

Хворі на цукровий діабет: хворим на цукровий діабет, які застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця застосування інгібіторів АПФ потрібен глікемічний контроль.

Застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою. Не рекомендовано застосування лізиноприлу хворим після трансплантації нирок через відсутність необхідного досвіду.

Пацієнти літнього віку: немає підтвердження залежності ефективності та безпечності препарату від віку. У хворих літнього віку виведення препарату відбувається повільніше, тому призначати дозування для цих пацієнтів слід з обережністю. При порушенні функції нирок у пацієнтів літнього віку дозування слід корегувати відповідно до таблиці 1.

Використання препарату дітьми

Ефективність та безпека застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому для лікування дітей препарат не застосовувати.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Препарат протипоказано застосовувати в період вагітності і під час годування груддю.

Епідеміологічні дані відносно тератогенної дії інгібіторів АПФ в період вагітності свідчать про токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідрамніоз, гіпоплазія кісток черепа) і новонароджених (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). При плануванні вагітності слід обрати альтернативне антигіпертензивне лікування препаратом зі встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності. Якщо підчас лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, - замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. В цьому випадку рекомендований ультразвуковий контроль функції нирок і черепа плоду. Необхідно провести обстеження дітей, матері яких приймали інгібітори АПФ, на наявність артеріальної гіпотензії.

Інформація відносно можливості застосування лізиноприлу в період годування груддю відсутня, тому його прийом не рекомендується. Слід обрати альтернативне антигіпертензивне лікування зі встановленим профілем безпеки для застосування в період годування груддю, особливо при годуванні новонародженої або недоношеної дитини.

Упаковка

По 20 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці (Лоприл Босналек® 5 мг).

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці (Лоприл Босналек® 10 мг та 20 мг).

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 ºС.