Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Ло-Азомекс

Виробник: Емкйор Фармасьютікалс ЛТД.
АТ Код: АТС C08H A01
Клінико-фармакологічна група: Комбіновані антигіпертензивні препарати. Антагоністи кальцію в комбінації з антагоністами ангіотензину II.

Форма випуску: Таблетки

Склад

діючі речовини: S(-) амлодипін і лозартан калію;

1 таблетка містить:

амлодипіну (у вигляді S(-) амлодипіну бесилату) 2,5 мг,

лозартану калію 50 мг

або

амлодипіну (у вигляді S(-) амлодипіну бесилату) 5 мг,

лозартану калію 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, тальк, барвник Lake of Quinoline Yellow Е 104.

Показання

  • Артеріальна гіпертензія.
  • Артеріальна гіпертензія у поєднанні з цукровим діабетом.
  • Артеріальна гіпертензія у поєднанні із захворюванням нирок.
  • Ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія навантаження, вазоспастична стенокардія (у тому числі стенокардія Принцметала).

Протипоказання

Підвищена чутливість до препарату та його компонентів, дитячий вік до 18 років, вагітність та період годування груддю. Артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.), гострий інфаркт міокарда, шоковий стан, нестабільна стенокардія, кардіогенний шок, значний аортальний стеноз, декомпенсована серцева недостатність.

Дозування

Ло-Азомекс застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Препарат можна приймати разом з іншими антигіпертензивними засобами, якщо необхідно.

Початкова та підтримуюча доза Ло-Азомексу становить 2,5/50 мг або 5/50 мг 1 раз на добу для більшості пацієнтів. Таблетку ковтають, не розжовуючи, та запивають достатньою кількістю води (одна склянка).

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3 - 6 тижнів після початку терапії. У деяких випадках за необхідністю можна збільшити добову дозу до максимальної добової - 2 таблетки Ло-Азомексу (5/50 мг), на 1 або 2 прийоми для покращення ефекту.

Застосування для хворих із порушенням функції нирок.

Немає достатніх даних щодо застосування Ло-Азомексу у пацієнтів з порушенням функції нирок. Тому слід з особливою обережністю починати терапію у цієї категорії пацієнтів, регулярно контролюючи рівні сечовини і креатиніну в плазмі крові. При виникненні будь-яких побічних явищ потрібно негайно звернутись до лікаря.

Застосування для хворих із порушенням функції печінки.

Ло-Азомекс слід з обережністю та у нижчих дозах застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки. Початкова доза препарату - 2,5/50 мг 1 раз на добу.

Застосування у людей літнього віку.

Ця група пацієнтів не потребує корекції дози, але Ло-Азомекс повинен застосовуватись з обережністю у людей літнього віку, оскільки в них можливе порушення функції нирок та гіперчутливість до антигіпертензивних препаратів. Початкова доза препарату становить 2,5/50 мг 1 раз на добу.

Побічні дії

Побічні реакції, пов'язані з S(-) амлодипіном.

З боку серцево-судинної системи: при застосуванні S(-) амлодипіну, як і при застосуванні інших дигідропіридинів, можливе виникнення набряків гомілок (при застосуванні Ло-Азомексу набряки розвиваються значно рідше порівняно із застосуванням рацемічного амлодипіну), прискорене серцебиття, гіперемія обличчя та інших частин тіла, головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія; рідко реєструвались аритмії (синусова тахікардія, брадикардія, шлуночкові порушення ритму, фібриляція передсердь), напади стенокардії, колапс, задишка. Як і при застосуванні інших антагоністів кальцію, є повідомлення про поодинокі випадки інфаркту міокарда, які неможливо диференціювати з наслідками та перебігом основного захворювання.

З боку органів шлунково-кишкового тракту і печінки: нудота, біль у животі; іноді -

диспепсія, дискомфорт в епігастральній ділянці, втрата апетиту, діарея, метеоризм, блювання, сухість у роті, гіперплазія ясен; дуже рідко - підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, порушення функції печінки.

З боку нервової системи, органів чуття: головний біль, порушення сну (сонливість); рідко - парестезії, безсоння, депресія; порушення зору (включаючи диплопію), кон'юнктивіт, дзвін у вухах; дуже рідко - тремор.

З боку системи кровотворення: у поодиноких випадках - анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко - агранулоцитоз.

З боку сечовидільної системи: незначне збільшення добового діурезу та частоти сечовипускання.

Алергічні реакції: екзантема, висипання, свербіж, еритема; рідко - системні реакції, дерматит, алопеція.

З боку кістково-м'язової системи: астенія, судоми, міалгії, артралгії.

Інші реакції: підвищена пітливість, гінекомастія, сексуальна дисфункція, неспецифічні болі різної локалізації.

Побічні ефекти лозартану звичайно помірні та минущі за характером і не потребують припинення терапії. Найпоширенішим побічним ефектом є запаморочення, астенія/втома, артеріальна гіпотензія і гіперкаліємія.

Алергічні реакції: кропив’янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк в слизовій оболонці ротоглотки та гортані, що призводить до обструкції дихальних шляхів і/або набряку обличчя, губ, ротоглотки і/або язика - побічні ефекти, про які рідко повідомляли у зв’язку з лікуванням пацієнтів лозартаном. У деяких із цих пацієнтів раніше спостерігався ангіоневротичний набряк при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; рідко повідомляли про випадки васкуліту, у тому числі пурпури Геноха-Шенляйна.

З боку органів шлунково-кишкового тракту і печінки: підвищення рівня ферментів печінки, гепатит, діарея.

З боку системи кровотворення: анемія, тромбоцитопенія.

З боку кістково-м'язової системи: міалгія.

З боку нервової системи: мігрень.

З боку дихальної системи: кашель.

Передозування

Невідомо про випадки передозування при застосуванні Ло-Азомексу. Наслідком передозування Ло-Азомексу може бути сильна периферична вазодилатація з артеріальною гіпотензією, можлива тахікардія. У випадку передозування застосовують промивання шлунка. Слід проводити активні заходи, спрямовані на підтримку функції серцево-судинної системи, включаючи моніторинг показників роботи серця і легень, положення хворого лежачи з піднятими нижніми кінцівками, контроль об’єму циркулюючої крові, діурезу.

Для відновлення тонусу судин і артеріального тиску можна застосовувати судинозвужувальні препарати, якщо немає протипоказань до їх призначення. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів може бути корисним внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Через те, що амлодипін значною мірою зв’язується з білками плазми, діаліз є неефективним.

Лікарська взаємодія

Ло-Азомекс можна застосовувати разом із тіазидними діуретиками, α-адреноблокаторами, β-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином, що застосовується сублінгвально, але вони підвищують гіпотензивну дію препарату. Нестероїдні протизапальні препарати та пероральні гіпоглікемічні препарати знижують гіпотензивну дію Ло-Азомексу. Одночасне застосування амлодипіну та дигоксину у здорових добровольців не змінює рівня останнього у сироватці крові та його нирковий кліренс. Застосування разом із циметидином не змінює фармакокінетику амлодипіну. Результати досліджень in vitro з використанням плазми людини свідчать, що амлодипін не впливає на зв'язування з білками (дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину).

У здорових чоловіків-добровольців при одночасному застосуванні амлодипін не змінював вплив варфарину на протромбіновий час.

За даними фармакокінетичних досліджень, амлодипін суттєво не впливав на фармакокінетику циклоспорину. Грейпфрутовий сік підвищує біодоступність амлодипіну, що може посилити його гіпотензивну дію.

Діуретики та інші антигіпертензивні засоби підсилюють дію лозартану. Клінічно значущої взаємодії лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином не спростерігалося. При одночасному застосуванні рифампіцину та флуконазолу відмічалось зниження концентрації активних метаболітів лозартану. Клінічні наслідки такої взаємодії невідомі. Як і у випадку застосування інших препаратів, які блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне введення калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію або сольових розчинів, в яких міститься калій, може призводити до збільшення концентрації калію у сироватці крові. Як і у випадку з іншими гіпотензивними засобами, гіпотензивний ефект лозартану може зменшуватись при одночасному введенні нестероїдних протизапальних засобів (наприклад, індометацину), симпатоміметиків.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Ло-Азомекс є фіксованою комбінацією, антигіпертензивна дія якої обумовлена дією компонентів: блокатора повільних кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду - S(-) амлодипіну бесилату та антагоніста рецепторів ангіотензину II (типу АТ1) - лозартану калію. Амлодипін - рацемічна суміш S(-) та R(+) ізомерів. S(-) амлодипін - активна хіральна форма амлодипіну. Лише S(-) амлодипін, на відміну від R(+) ізомеру, має властивість блокувати повільні кальцієві канали і надходження іонів кальцію через мембрани до клітин гладких м'язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосереднім впливом на гладкі м'язи судин. Антиангінальний ефект амлодипіну реалізується двома способами: 1. S(-) амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір та післянавантаження. Оскільки частота серцевих скорочень при цьому практично не змінюється, то зменшується навантаження на серце, споживання енергії та потреба міокарда в кисні. 2. Крім того, S(-) амлодипін має безпосередній вплив на коронарні судини, що має значення для нормалізації коронарного кровотоку та запобігання вазоспастичних реакцій.

Лозартан – пероральний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ1). Ангіотензин II зв’язується з AT1 рецептором, який міститься в багатьох тканинах (наприклад, гладенькі м’язи судин, надниркові залози, нирки і серце), викликає звуження судин і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладеньких м’язів. Лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильної кислоти (E-3174) блокує вазоконстрикцію і секрецію альдостерону, які спричинені ангіотензином II, шляхом селективної блокади зв’язування ангіотензину II з АТ1 рецептором. Лозартан і його активні метаболіти не зв’язуються і не блокують рецептори інших гормонів або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан і його активні метаболіти не інгібують АПФ. Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не має впливу на рівень норадреналіну в плазмі. Лозартан калію не впливає на ліпідний спектр крові.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після прийому внутрішньо у терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації у крові через 6 - 12 годин. Абсолютна біодоступність, за розрахунками, становить 64 – 80 %. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну. Біотрансформація та виведення. Період напіввиведення Амлодипіну з плазми становить приблизно 35 - 50 годин, що забезпечує можливість призначення препарату один раз на добу. Стійка рівноважна концентрація у плазмі досягається через 7 - 8 днів регулярного застосування препарату. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; 10 % незміненого препарату та 60 % метаболітів виводяться із сечею. Фармакокінетика у хворих літнього віку. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації S(-) амлодипіну у плазмі крові, однаковий у осіб різних вікових категорій. У людей літнього віку спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC (площі під кривою "концентрація/час") та періоду напіввиведення. Було зареєстровано збільшення AUC та періоду напіввиведення препарату у хворих із застійною серцевою недостатністю.

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і метаболізується з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %. Максимальна концентрація в плазмі крові лозартану і активного метаболіту досягається через 1 годину і 3 - 4 години відповідно. При застосуванні препарату під час їжі клінічно значущих змін концентрації у плазмі крові лозартану не спостерігали. Лозартан і його активний метаболіт на 99 % зв’язуються з протеїнами плазми, передусім альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження вказують на те, що лозартан погано проникає або не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно 600 мл/хв і 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв. Після перорального застосування лозартан виводиться з сечею і калом (з жовчю) у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів.

Фізико-хімічні властивості

таблетки 2,5/50,0 мг - круглі, двоопуклі таблетки від кремувато-білого до блідо-жовтого кольору;таблетки 5/50,0 мг - продовгуваті, двоопуклі таблетки від кремувато-білого до блідо-жовтого кольору з лінією розлому з одного боку.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Препарат може викликати порушення сну (сонливість, безсоння). Тому перед керуванням автотранспортом або роботі з іншими механізмами пацієнти повинні переконатися, у відсутності побічних явищ.

Особливості застосування

Пацієнти, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози чи

порушення глюкозогалактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.

Гіперчутливість: Ло-Азомекс не застосовувати пацієнтам із гіперчутливістю до амлодипіну, будь-яких блокаторів рецепторів ангіотензину II або будь-якого компонента комбінації.

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтами із серцевою недостатністю (NYHA II - IV), зі зменшеним серцевим викидом, із вираженим стенозом клапанів серця та кардіоміопатією.

Артеріальна гіпотензія може бути виявлена у пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (ОЦК), які застосовують дану комбінацію. Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами зі зниженим ОЦК у випадку розвитку артеріальної гіпотензії. ОЦК повинен бути відновлений перед початком застосування Ло-Азомексу.

Електролітні порушення, включаючи високу гіперкаліємію, можуть зустрічатися у пацієнтів, особливо у діабетиків, що отримують цю комбінацію. Ло-Азомекс необхідно з обережністю застосовувати у таких пацієнтів.

Застосування у хворих із порушенням функції печінки.

Час напіввиведення амлодипіну подовжений у пацієнтів з порушенням функції печінки, Ло-Азомекс повинен застосовуватись з обережністю у таких пацієнтів.

Застосування у людей літнього віку.

Необхідно з обережністю підбирати дозу для людей літнього віку.

Застосування для хворих із порушенням функції нирок.

Є дані про зміни у функції нирок, включаючи ниркову недостатність (зокрема у пацієнтів, у яких ниркова функція залежить від системи ренін-ангіотензин-альдостерону та які мають тяжку серцеву недостатність або раніше існуючу ниркову недостатність), як наслідок інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерону. Як і під час прийому інших препаратів, які впливають на систему ренін-ангіотензин-альдостерону, можливе підвищення рівнів сечовини та креатиніну в плазмі крові у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій та стенозом єдиної ниркової артерії. Ці зміни ниркової функції можуть бути зворотними після припинення терапії. Отже, Ло-Азомекс повинен застосовуватись за необхідності з особливою обережністю у таких пацієнтів.

Використання препарату дітьми

Немає клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей віком до 18 років, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Немає даних про безпеку застосування Ло-Азомексу у жінок у період вагітності або годування груддю, тому не бажано застосовувати препарат у цей період.

У випадку необхідності призначення препарату у період лактації, на час лікування годування груддю потрібно припинити.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.