Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Латриджин

Міжнародна назва: Lamotrigine
Виробник: ПАТ «Київський вітамінний завод».
АТ Код: АТС N03A X09
Клінико-фармакологічна група: Протиепілептичні засоби.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: lamotrigine;

1 таблетка містить ламотриджину 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію крохмальгліколят (тип А), лактози моногідрат, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172).

Показання

  • Епілепсія. Дорослі та діти від 12 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов`язані із синдромом Леннокса-Гасто.
  • Біполярні розлади (дорослі). Для запобігання фазам емоційних порушень у хворих на біполярні розлади, переважно для попередження депресивних епізодів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Дозування

Призначають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтають не розжовуючи.

Якщо призначена доза ламотриджину не відповідає кількості діючої речовини у таблиці, необхідно призначити найменшу дозу, що відповідає цілій таблетці або ½ таблетки.

Повторний початок лікування. Якщо пацієнту, який припинив лікування, призначають повторний початок лікування, потрібно чітко встановити необхідність збільшення підтримуючої дози, тому що існує ризик виникнення висипань через високу початкову дозу та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. Чим більший інтервал між часом прийому попередньої дози, тим більше уваги треба приділити режиму збільшення дози до рівня підтримуючої. Коли інтервал після припинення прийому ламотриджину перевищив у 5 разів час напіввиведення, дозу ламотриджину збільшують до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.

Не рекомендується повторно розпочинати лікування препаратом, якщо лікування було припинено у зв‘язку з появою висипань унаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому випадку при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

Епілепсія. Дорослі та діти від 12 років (див. табл. 1).

При монотерапії.

Початкова доза ламотриджину становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім приймати 50 мг/добу протягом наступних 2 тижнів, у подальшому дозу підвищити на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитися доза 500 мг/добу.

При комбінованій терапії.

Для пацієнтів, які приймають вальпроат (окремо або з іншими протиепілептичними препаратами), початкова доза ламотриджину становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім – по 25 мг кожен день протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу слід збільшувати (максимально на 25-50 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми.

Для пацієнтів, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати, індуктори глюкуронізації ламотриджину у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію), початкова доза ламотриджину становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 100 мг/добу за 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу необхідно збільшувати (максимально на 100 мг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг/добу за 2 прийоми. Для деяких пацієнтів може бути необхідною доза у 700 мг/добу.

Для пацієнтів, які приймають інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), початкова доза препарату становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 50 мг 1 раз на добу протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно збільшувати (максимально на 50-100 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми.

Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих і дітей віком від 12 років.

Таблиця 1.

 

Режим лікування 1-й та 2-й тижні 3-й та 4-й тижні Підтримуюча доза
Монотерапія 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 прийом) 100-200 мг/добу (за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози до 50-100 мг кожні 1-2 тижні.
Комбінована терапія з вальпроатом натрію, незважаючи на інші супутні препарати 25 мг через день 25 мг/добу (1 прийом) 100-200 мг/добу (за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози на 25-50 мг кожні 1-2 тижні.
Комбінована терапія без вальпроату натрію Схема, яку застосовують:

  • з фенітоїном,
  • з карбамазепіном,
  • з фенобарбіталом,
  • з примідоном

або з іншими ін-дукторами глюкуронізації ламотриджину
50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200-400 мг/добу (за 2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози на 100 мг кожні 1-2 тижні.
Схема, яку застосовують для інших препаратів, які суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 прийом) 100-200 мг/добу (за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози до 50-100 мг кожні 1-2 тижні.

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія яких з ламотриджином невідома, рекомендується застосовувати таку ж схему лікування, як і для пацієнтів, які застосовують ламотриджин з вальпроатом.

У зв’язку з ризиком виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого збільшення дози не можна перевищувати.

При припиненні застосування супутніх протиепілептичних препаратів для монотерапії ламо-триджином або при додатковому призначенні інших протиепілептичних препаратів при лікуванні ламотриджином слід зважити на вплив, що може виникнути при цьому на фармакокінетику ламотриджину.

Біполярні розлади (дорослі).

Через ризик виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати. Рекомендується приймати пацієнтам з підвищеним ризиком депресивних епізодів у майбутньому.

Слід дотримуватися наведеного нижче перехідного режиму застосування. Цей режим включає підвищення дози ламотриджину до досягнення підтримуючої стабілізаційної дози протягом 6 тижнів (див. табл. 2), після чого прийом інших психотропних та/або протиепілептичних препаратів може бути припинений у разі клінічної доцільності (див. табл. 3).

Слід розглянути необхідність додаткової терапії з метою попередження маніакальних епізодів, оскільки ефективність застосування ламотриджину при маніакальному синдромі остаточно не встановлена.

Рекомендована схема збільшення дози препарату для досягнення підтримуючої

стабілізаційної добової дози при лікуванні дорослих з біполярними розладами.

Таблиця 2.

 

Режим лікування 1-й та 2-й тижні 3-й та 4-й тижні 5-й тиждень Стабілізаційна доза* (6-й тиждень)
а) Додаткова терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад вальпроатом 25 мг через день 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1-2 прийоми) 100 мг/добу (за 1-2 прийоми). Максимальна добова доза – 200 мг.
б) Додаткова терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори (вальпроат). Схему застосовують:

  • з фенітоїном,
  • з карбамазепіном,
  • з фенобарбіталом,
  • з примідоном

або з іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину
50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200 мг/добу (2 прийоми) 300 мг/добу на 6-й тиждень, підвищуючи до 400 мг/добу у разі необхідності на 7-й тиждень (за 2 прийоми).
в) Монотерапія ламотриджином або додаткова терапія у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1-2 прийоми) 100 мг/добу (1-2 прийоми) 200 мг/добу (від 100 до 400 мг) (за 1-2 прийоми)

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія яких із ламотриджином невідома, рекомендується застосовувати таку ж схему лікування, як і для пацієнтів, які застосовують ламотриджин з вальпроатом.

*Стабілізаційна доза може бути змінена залежно від клінічної відповіді.

Після досягнення необхідної підтримуючої стабілізаційної дози прийом інших психотропних препаратів може бути припинено відповідно до схеми (див. табл. 3).

Підтримуюча стабілізаційна доза при біполярних розладах з подальшим припиненням

прийому супутніх психотропних або протиепілептичних засобів.

Таблиця 3.

 

Режим лікування 1-й тиждень 2-й тиждень з 3-го тижня*
а) З подальшим припиненням прийому інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад вальпроату Подвоїти стабілізаційну дозу, не перевищуючи 100 мг/тиждень, наприклад стабілізаційну дозу 100 мг/добу збільшити протягом 1-го тижня до 200 мг/добу. Підтримувати цю дозу 200 мг/добу (розподілену на 2 прийоми).
б) З подальшою відміною індукторів глюкуронізації ламотриджину залежно від початкової дози. Схему застосовують:

  • з фенітоїном,
  • з карбамазепіном,
  • з фенобарбіталом,
  • з примідоном

або з іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину
400 мг 300 мг 200 мг
300 мг 225 мг 150 мг
200 мг 150 мг 100 мг
в) З подальшим припиненням прийому інших препаратів, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати дозу, отриману при підвищенні дози (200 мг/добу), розподілену на 2 прийоми (100-400 мг).

*Дозу можна збільшити при необхідності до 400 мг/добу.

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія яких з ламотриджином невідома, слід застосовувати режим лікування, при якому зберігається існуюча доза ламотриджину і її корекція проводиться на основі клінічного стану.

Зміна дозування ламотриджину для пацієнтів з біполярними розладами при додатковому призначенні інших препаратів.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших препаратів немає, але, базуючись на даних щодо взаємодії лікарських засобів, можна рекомендувати нижченаведену схему (табл. 4).

Зміна добового дозування ламотриджину для пацієнтів з біполярними розладами

при додатковому призначенні інших препаратів.

Таблиця 4.

 

Режим лікування Стабілізаційна доза ламотриджину (мг/добу) 1-й тиждень 2-й тиждень з 3-го тижня
Додаткове призначення інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад вальпроату, залежно від початкової дози ламотриджину 200 мг 100 мг Підтримувати цю дозу (100 мг/добу)
300 мг 150 мг Підтримувати цю дозу (150 мг/добу)
400 мг 200 мг Підтримувати цю дозу (200 мг/добу)
Додаткове призначення індукторів глюкуронізації ламотриджину хворим, які не приймають вальпроат, та залежно від початкової дози. Схему застосовують:

  • з фенітоїном,
  • з карбамазепіном,
  • з фенобарбіталом,
  • з примідоном

або з іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину
200 мг 200 мг 300 мг 400 мг
150 мг 150 мг 225 мг 300 мг
100 мг 100 мг 150 мг 200 мг
Додаткове призначення інших препаратів, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати дозу, досягнуту після режиму підвищення дози (200 мг/добу) (100-400 мг).

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, слід застосовувати режим лікування, який рекомендується для супутнього застосування вальпроату.

Припинення прийому пацієнтами з біполярними розладами.

Не відзначалось підвищення частоти, ступеня тяжкості побічних реакцій після раптової відміни препарату. Тому припиняти прийом препарату можна одразу без поступового зменшення дози.

Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів.

Жінки, які приймають гормональні контрацептиви.

а) Початок лікування ламотриджином у пацієнтів, які вже приймають гормональні контрацептиви. Хоча пероральні контрацептиви збільшують кліренс ламотриджину, вносити корективи до схеми збільшення дози ламотриджину у разі прийому лише гормональних контрацептивів немає потреби. Дозу збільшують за рекомендованою схемою у випадках, коли ламотриджин додається до вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину) або до індуктора глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин додається при відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотриджину (див. табл. 1 та 2);

б) початок курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде збільшити у два рази. Рекомендується, щоб від початку лікування гормональними контрацептивами доза ламотриджину збільшувалась від 50 до 100 мг/день кожного тижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування. Збільшення дози не має перевищувати зазначений рівень, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю на лікування таке збільшення дози не буде необхідним;

в) припинення курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде зменшити до 50 %. Рекомендується добову дозу ламотриджину зменшувати поступово від 50 до 100 мг кожного тижня (не більше 25 % загальної дози за тиждень) протягом 3 тижнів, якщо відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування не буде зазначено інакше.

Застосування разом з атазанавіром/ритонавіром.

Хоча застосування атазанавіру/ритонавіру зменшує концентрацію ламотриджину у плазмі крові, змінювати рекомендовані схеми збільшення дозування ламотриджину не потрібно, базуючись на застосуванні атазанавіру/ритонавіру. Збільшення дози препарату має базуватися на рекомендаціях залежно від схем застосування препарату: або ламотриджин додається до вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину), або до індуктора глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин додається при відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотриджину.

У пацієнтів, які вже застосовують підтримуючі дози ламотриджину та не застосовують індуктори глюкуронізації, дозу ламотриджину можна збільшувати, якщо додається лікування атазанавіром/ритонавіром, або зменшувати, якщо лікування атазанавіром/ритонавіром припиняється.

Хворі літнього віку (старше 65 років). Змінювати дозу не потрібно. Фармакокінетика ламотриджину у цій групі не відрізняється від такої у пацієнтів середнього віку.

Печінкова недостатність.

Початкову дозу, збільшення дози та підтримуючу дозу необхідно зменшити загалом на 50 % у пацієнтів з помірною (шкала Чайльд-П’ю, ступінь В) та на 75 % – з тяжкою (шкала Чайльд-П’ю, ступінь С) печінковою недостатністю. Збільшення дози та підтримуюча доза коригуються згідно з клінічним ефектом.

Ниркова недостатність.

При призначенні хворим із нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. При лікуванні хворих із термінальною стадією ниркової недостатності початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного лікування, при лікуванні хворих зі значною нирковою недостатністю слід зменшувати підтримуючу дозу ламотриджину.

Побічні дії

Побічні реакції за можливою частотою виникнення розподіляються:

дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000).

Епілепсія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: дуже часто – шкірні висипання (в основному макуло-папульозні); рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз з можливим утворенням рубців. Загальний ризик виникнення висипань тісно пов’язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії, а також із супутнім застосуванням вальпроату. Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами.

У поодиноких випадках тяжкі шкірні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) призводили до летального наслідку.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – гематологічні відхилення (нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, апластична анемія, агранулоцитоз), лімфаденопатія. Відхилення можуть бути пов’язані або не пов’язані з синдромом гіперчутливості.

З боку імунної системи: дуже рідко – синдром гіперчутливості з такими проявами як гарячка, лімфаденопатія, набряк обличчя, гематологічні порушення, ураження печінки, шкірні висипання різної тяжкості, поліорганна недостатність, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові. Ранні ознаки гіперчутливості (наприклад гарячка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірних висипань. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, припинити застосування препарату.

Психічні порушення: часто – агресивність, дратівливість; дуже рідко – тик, галюцинації та сплутаність свідомості.

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – сонливість, ністагм, безсоння, запаморочення, тремор; нечасто – атаксія; дуже рідко – асептичний менінгіт, тривожне збудження, втрата рівноваги, рухові розлади, загострення хвороби Паркінсона, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз, збільшення частоти нападів.

З боку органів зору: часто – диплопія, нечіткість зору; рідко – кон’юнктивіт.

З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, діарея.

Гепатобіліарна система: дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Порушення функції печінки зазвичай виникає у зв’язку з реакціями гіперчутливості, але існують окремі випадки без видимих ознак гіперчутливості.

З боку опорно-рухової системи та сполучних тканин: дуже рідко – вовчакоподібні реакції.

Загальні розлади: часто – підвищена втомлюваність.

Біполярні розлади.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – шкірні висипання; рідко – синдром Стівенса-Джонсона.

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – тривожне збудження, сонливість, запаморочення.

З боку опорно-рухової системи та сполучних тканин: часто – артралгія.

Загальні розлади: часто – біль, біль у спині.

Передозування

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), симптомами якого були атаксія, ністагм, порушення свідомості та кома.

У випадку передозування пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії.

Лікарська взаємодія

Встановлено, що уридиндифосфоглюкуронілтрансфераза – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі ліків, і малоймовірно, що може виникнути взаємодія між ламотриджином і ліками, які метаболізуються цитохромними Р450 ферментами. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Вплив інших препаратів на глюкуронізацію ламотриджину.

Препарати, що значно пригнічують глюкуронізацію ламотриджину: вальпроат.

Препарати, що значно індукують глюкуронізацію ламотриджину: карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, лопінавір/ритонавір, атазанавір/ритонавір, комбінація ети-нілестрадіол/левоноргестрель. Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчались, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетику ламотриджину.

Препарати, що не пригнічують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину: літій, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін, фелбамат, габапентин, леветирацетам, прегабалін, топірамат, зонізамід, арипіпразол.

Взаємодія з протиепілептичними препаратами. Вальпроат, що гальмує глюкуронізацію ламо-триджину, знижує метаболізм ламотриджину і збільшує середній період напіввиведення приблизно у 2 рази.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують печінкові ферменти, індукують метаболізм глюкуронізації ламотриджину та прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібний ефект було виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну на здорових дорослих добровольцях, але зменшення дози вивчено не було.

У пацієнтів, які приймали дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин, у свою чергу, не змінював метаболізм окскарбазепіну.

У дослідженнях було виявлено, що сумісне застосування фелбамату у дозі 1200 мг 2 рази на добу і ламотриджину у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.

Виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Відповідно до даних взаємодії між леветирацином та ламотриджином, речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину у плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15 % збільшує концентрацію топірамату.

Застосування зонісаміду (200-400 мг/добу) разом з ламотриджином (150-500 мг/добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не мало суттєвого впливу на фармакокінетику ламотриджину.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі крові супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro засвідчили, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв’язків з білками.

Взаємодія з іншими психотропними препаратами. При одночасному застосуванні ламотриджину (100 мг/добу) з безводним глюконатом літію (2 г 2 рази/добу, 6 днів) фармакокінетика літію не порушується.

Повторний прийом бупропіону не чинить значного впливу на фармакокінетику ламотриджину, незначно підвищуючи концентрацію метаболіту – глюкуроніду ламотриджину.

У дослідженнях 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою «концентрація-час» та Cmax ламотриджину у середньому на 24 % та 20 % відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці зустрічається рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг на добу не спричиняли клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону разом з ламотриджином повідомлялося про виникнення сонливості.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, N-глюкуроніду, лише мінімальною мірою може мати вплив амітриптилін, бупропіон, хлоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. Ламотриджин не зменшує кліренс препаратів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати in vitro експериментів також дають можливість стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину. У пацієнток, які приймали таблетку з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно у 2 рази, що, у свою чергу, спричинило зменшення площі під кривою «концентрація-час» та Cmax ламотриджину у середньому на 52 % та 39 % відповідно.

Для отримання максимального ефекту у більшості випадків слід збільшити (шляхом титрування) підтримуючу дозу ламотриджину у 2 рази. У жінок, які ще не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже приймають гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами), може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину збільшити за 1 день до або протягом тижневої перерви. Тому жінки, які розпочинають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс їх застосування, повинні постійно перебувати під наглядом лікаря і у більшості випадків їм буде потрібна корекція дози ламотриджину. Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не були вивчені, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів.

Спостерігалося незначне збільшення виведення левоноргестрелю та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові у випадку, коли ламотриджин застосовували разом із гормональними контрацептивами (комбінація «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг»). Виміри сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормона та лютеїнізуючого гормона та естрадіолу протягом дослідження показали пригнічення яєчникової гормональної активності у деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону у сироватці крові виявили, що немає ніяких гормональних симптомів овуляції. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелю на активність яєчникової овуляції невідомий. Але не можна відкидати можливості, що у деяких пацієнтів ці зміни призводять до зниження ефективності гормональних контрацептивів при сумісному прийомі. Тому пацієнтам слід своєчасно повідомляти про зміни у менструальному циклі, наприклад про появу раптової кровотечі. Вплив ламотриджину у добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводилися.

Взаємодія з іншими препаратами. У пацієнтів, які приймали рифампіцин, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. У пацієнтів, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для лікування ламотриджином і відповідними індукторами глюкуронізації.

За даними досліджень лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватися режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації.

За даними досліджень застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину у плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 % та 6 % відповідно.

Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів. Це може спричиняти збільшення плазмового рівня деяких препаратів, що екскретуються головним чином вищенаведеним шляхом. Тому застосування препарату з субстратами ОКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з дофетилідом, не рекомендується.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Протиепілептичний засіб. Блокує потенціал-залежні натрієві канали пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації. Інгібує надлишкове вивільнення нейромедіаторів, головним чином глутамінової кислоти – збуджуючої амінокислоти, що відіграє ключову роль у розвитку епілептичних нападів.

Фармакокінетика

Після перорального застосування швидко і повністю всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 години, час її досягнення може збільшуватися після прийому їжі без зміни ступеня абсорбції. Метаболізується у печінці за участю ферменту глюкуронілтрансферази з утворенням N-глюкуроніду. Період напіввиведення – 29 годин. Діти. Кліренс залежно від маси тіла у дітей є вищим, ніж у дорослих. Період напіввиведення ламотрижину у дітей є зазвичай коротшим, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин, при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн і підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом. Пацієнти літнього віку. У молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку значущих відмінностей кліренсу ламотриджину не спостерігається. Пацієнти з нирковою недостатністю. Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози ламотриджину має базуватися на режимі прийому протиепілептичних препаратів пацієнтом; зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю. Пацієнти з печінковою недостатністю. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31, 0,24 та 0,1 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А, В, та С (за класифікацією Чайлд-П’ю) печінкової недостатності відповідно. Зазвичай початкова, підвищена та підтримуюча дози мають бути зменшені приблизно на 50 % у пацієнтів з помірним ступенем печінкової (за класифікацією Чайлд-П’ю ступінь В) недостатності та на 75 % у пацієнтів із тяжким ступенем (за класифікацією Чайлд-П’ю ступінь С) печінкової недостатності. Підвищену та підтримуючу дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Фізико-хімічні властивості

таблетки плоскоциліндричної форми зі скошеними краями і рискою, блідого жовто-коричневого кольору. На поверхні таблеток допускаються вкраплення барвника.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

При прийомі ламотриджину повідомлялося про випадки запаморочення та диплопії, тому спочатку слід оцінити індивідуальну реакцію пацієнта на лікування препаратом, перед тим як керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами.

Особливості застосування

Шкірні висипання. Протягом перших 8 тижнів від початку лікування ламотриджином може виникати побічна дія у вигляді шкірного висипу. У більшості випадків шкірний висип виражений незначно, виявляється незалежно від прийнятої дози і минає без лікування, однак повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій, що потребували госпіталізації та припинення лікування ламотриджином (синдроми Стівенса-Джонсона та Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), для яких характерна дозозалежність).

Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами, що включають гарячку, лімфоденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки, асептичний менінгіт. Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Ранні ознаки гіперчутливості (гіпертермія, лімфаденопатія тощо) можуть виявлятися і у разі відсутності шкірного висипу. Прийом ламотриджину у цьому випадку слід відмінити, якщо немає іншої очевидної причини появи цих симптомів.

У більшості випадків після відміни препарату асептичний менінгіт має оборотний розвиток, але у деяких випадках може повертатися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів, що часто мають більш тяжкий характер. Пацієнтам, яким препарат був відмінений у зв’язку з появою аспетичного менінгіту, призначати ламотриджин повторно не можна.

У дітей ризик виникнення серйозних шкірних висипань вищий, ніж у дорослих. У дітей перші ознаки шкірних висипань можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей, у яких виникають висипання і гарячка протягом перших 8 тижнів терапії.

Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов`язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотриджином, а також із супутнім застосуванням вальпроату.

З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих, які мали алергію або висипання при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі, оскільки частота появи помірних висипань після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була у 3 рази вищою, ніж у групі без такого анамнезу.

Суїцидальний ризик. У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біпо-лярного розладу та існують дані, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.

Від 25 % до 50 % пацієнтів з біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу та вони можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність) незалежно від того, застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу, зокрема ламотриджин, чи ні.

При лікуванні хворих із різними показаннями, включаючи епілепсію, протиепілептичними препаратами повідомлялося про суїцидальні наміри та поведінку.

За даними досліджень протиепілептичних препаратів, включаючи ламотриджин, було продемонстровано незначне збільшення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості збільшення цього ризику при застосуванні ламотриджину. Хворих необхідно ретельно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів та поведінки. У разі появи таких ознак хворі та ті, хто доглядає за ними, повинні звернутися за медичною допомогою.

Клінічне погіршення при біполярному розладі. За пацієнтами, які лікуються ламотриджином з приводу біполярного розладу, необхідно уважно спостерігати при клінічному погіршенні (що включає появу нових симптомів) та при суїцидальності, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування. У деяких пацієнтів, тих, хто має в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, у молоді та у пацієнтів, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування, може бути більший ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що буде вимагати уважного нагляду під час лікування.

Пацієнтів (та осіб, які доглядають за пацієнтами) слід попереджати про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб негайно звернутися за медичною допомогою при виникненні цих симптомів.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму, що включає можливе припинення лікування у пацієнтів із проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появу суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, виникають раптово і не є частиною вже існуючих симптомів.

Дигідрофолатредуктаза. Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому теоретично може впливати при тривалому застосуванні на метаболізм фолатів. Проте у дослідженнях навіть при тривалому застосуванні ламотриджин не викликав серйозних змін вмісту гемоглобіну, середнього об’єму форменних елементів крові, концентрації фолатів у сироватці (застосування до 1 року) або еритроцитів (застосування до 5 років).

Ниркова недостатність. З обережністю призначають препарат при нирковій недостатності через ризик накопичення метаболіту – глюкуроніду ламотриджину. Для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок може бути рекомендоване зниження підтримуючої дози.

Епілепсія. Різка відміна препарату у хворих на епілепсією може супроводжуватись почастішанням нападів («синдром відміни»). За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає термінової відміни препарату (синдром гіперчутливості), дозу слід знижувати поступово протягом не менше 2 тижнів.

За даними літератури, тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, інколи з летальним наслідком. Аналогічні випадки можливі і на фоні лікування ламотриджином.

Інші. Застосування ламотриджину у репродуктивних дослідженнях на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив ламотриджину на фертильність у людей немає.

Ламотриджин не призначають пацієнтам, які вже лікуються будь-яким іншим препаратом, що містить ламотриджин.

Під час сумісного застосування препарату з гормональними контрацептивами необхідна корекція дози та нагляд лікаря (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.

Використання препарату дітьми

Дану лікарську форму застосовують дітям від 12 років при епілепсії. Ламотриджин не показаний для застосування дітям з біполярними розладами до 18 років за відсутністю досвіду застосування.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність. За даними досліджень, у І триместрі вагітності не було свідчень вагомого підвищення ризику виникнення більшості вроджених вад розвитку, однак за обмеженими даними повідомлялося про підвищений ризик виникнення такої вродженої вади як ізольована щілина у роті. За даними контрольного дослідження випадків захворювання не було встановлено збільшення ризику розвитку ізольованої щілини у роті порівняно з іншим вадами після застосування ламотриджину.

Даних про застосування ламотриджину при комбінованій терапії недостатньо, щоб зробити висновок, чи має препарат вплив на ризик виникнення вад розвитку, асоційованих з іншими препаратами. Ламотриджин призначається у період вагітності тільки у випадку, якщо очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода.

Фізіологічні зміни у період вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Були випадки зменшення рівня ламотриджину у період вагітності. Тому вагітні, які приймають ламотриджин, повинні постійно перебувати під наглядом лікаря.

Період годування груддю.

Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у різних концентраціях, спричиняючи рівень ламотриджину у немовляти, що може досягати 50 % відповідного рівня у матері. Тому у деяких дітей, які знаходились на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину у сироватці крові може досягати рівнів, при яких можливий фармакологічний ефект.

Необхідно враховувати необхідність годування груддю та можливий ризик виникнення побічних реакцій у дитини.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.


Отзывы