Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Кларит

Міжнародна назва: Clarithromycin
Виробник: Табук Фармасьютікал Манюфекчурінг Ко.
АТ Код: ATC J01F A09
Клінико-фармакологічна група: Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди.
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Склад

діюча речовина: clarithromycin;

1 таблетка містить 250 або 500 мг кларитроміцину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмаль кукурудзяний, повідон, кислота стеаринова, натрію кроскармелоза, тальк, магнію стеарат, гіпромелоза, пропіленгліколь, сорбітанолеат, титану діоксид (Е 171), лак хіноліновий жовтий

(Е 104), ванілін.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

  • інфекції верхніх дихальних шляхів (фарингіт, синусит, тонзиліт);
  • інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія);
  • інфекції шкіри та м’яких тканин (фолікуліт, целюліт, бешихове запалення, стрептодермія, стафілодермія);
  • генералізовані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare; локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium kansasii;
  • профілактика дисемінованих інфекцій, спричинених комплексом Mycobacterium avium у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з кількістю CD4 лімфоцитів, що є меншим або дорівнює 100/мм3;
  • одонтогенні інфекції;
  • ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти, яке чинять омепразол або ланзопразол (активність кларитроміцину проти H. pylori є вищою при нейтральному pH, ніж при кислому pH).

Протипоказання

Підвищена чутливість до кларитроміцину або до будь-якого компонента препарату;

підвищена чутливість до препаратів макролідного ряду.

Одночасне лікування похідними ріжків, цизапридом, пімозидом, терфенадином, ерготаміном або дигідроерготаміном, астемізолом та іншими макролідами.

Дозування

Рекомендована схема дозування кларитроміцину для дорослих – по 1 таблетці (250 мг), двічі на день. При тяжких інфекціях дозування препарату може бути збільшене до 500 мг, двічі на день. Тривалість лікування, як правило, становить від 5 до 14 днів, за винятком негоспітальної пневмонії і синуситу, що потребують лікування протягом 6 - 14 днів.

Кларитроміцин можна застосовувати незалежно від прийому їжі, оскільки їжа не впливає на біодоступність кларитроміцину.

Дозування для пацієнтів з ураженнями нирок і печінки. Зазвичай у коригуванні дози немає потреби за винятком пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Якщо потрібне коригування, то дозу слід зменшити наполовину, наприклад, 250 мг 1 раз на день або 250 мг 2 рази на день при більш тяжких інфекціях. У таких пацієнтів тривалість лікування не має перевищувати 14 днів.

При лікуванні мікобактеріальних інфекцій рекомендована доза для дорослих становить 500 мг двічі на день.

Лікування поширених мікобактеріальних інфекцій у хворих на СНІД потрібно продовжувати до покращення клінічного стану і мікробіологічних показників. Кларитроміцин необхідно застосовувати разом з іншими антимікробними препаратами.

Лікування нетуберкульозних мікобактеріальних інфекцій необхідно подовжувати за рішенням лікаря.

Рекомендована доза для профілактики мікобактеріальних інфекцій: 500 мг двічі на день.

Для лікування одонтогенних інфекцій рекомендована доза кларитроміцину – по 1 таблетці 250 мг двічі на день протягом 5 днів.

Ерадикація H. pylori у пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки (дорослі).

Потрійна терапія (7 - 14 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на день, ланзопразол 30 мг 2 рази на день та амоксицилін 1000 мг 2 рази на день упродовж 7 - 14 днів.

Потрійна терапія (7 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на день, ланзопразол 30 мг 2 рази на день та метронідазол 400 мг 2 рази на день упродовж 7 днів.

Потрійна терапія (7 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на день, омепразол 40 мг на день та амоксицилін 1000 мг 2 рази на день або метронідазол 400 мг 2 рази на день упродовж 7 днів.

Потрійна терапія (10 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на день слід застосовувати разом з амоксициліном 1000 мг 2 рази на день та омепразолом 20 мг на день упродовж 10 днів.

Подвійна терапія (14 днів)

Звичайна доза кларитроміцину становить 500 мг 3 рази на день упродовж 14 днів. Кларитроміцин слід застосовувати разом з омепразолом 40 мг 1 раз на день внутрішньо.

Щодо подальшої інформації стосовно дозування омепразолу див. Інструкцію для медичного застосування омепразолу.

Побічні дії

У більшості випадків кларитроміцин добре переноситься пацієнтами.

З боку травного тракту: нудота, диспепсія, діарея, блювання, біль у шлунку та парестезія; в окремих випадках повідомлялося про зміну сприйняття смаку. Також відмічалися випадки стоматиту, запалення язика, кандидомікоз ротової порожнини та знебарвлення язика. Відзначаються випадки зміни кольору зубної емалі, який повертається до норми після професійної чистки зубів у лікаря. Під час прийому кларитроміцину відзначалися поодинокі випадки псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості – від слабкого до небезпечного для життя, поодинокі випадки панкреатиту.

З боку імунної системи: алергічні реакції, починаючи з кропив’янки, незначне висипання на шкірі та набряк Квінке, аж до розвитку анафілактичного шоку. При пероральному застосуванні кларитроміцину відзначалися випадки синдрому Стівенса-Джонсона.

З боку центральної нервової системи (ЦНС): головний біль, запаморочення, судоми, вертиго, страх, безсоння, нічні кошмари, шум у вухах, збентеження, дезорієнтація, галюцинації, психоз та деперсоналізація.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки (у більшості випадків оборотне), в тому числі підвищення активності печінкових ферментів, гепатит та холестаз (включаючи жовтяницю або без неї); дуже рідко – випадки відмови роботи печінки та летальні випадки.

З боку сечовидільної системи: у поодиноких випадках – підвищення рівня креатиніну, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: збільшення інтервалу QT, тахікардія та тріпотіння-мерехтіння шлуночків.

З боку органа слуху: втрата слуху, який відновлювався після припинення застосування кларитроміцину, шум у вухах.

З боку кровоносної системи: було зареєстровано кілька випадків лейкопенії та тромбоцитопенії.

Інші: рідко – гіпоглікемія, іноді у пацієнтів, які отримували пероральні гіпоглікемічні препарати або інсулін; дуже рідко – увеїт, головним чином у пацієнтів, які отримували рифабутин. Майже всі ці випадки є оборотними. Також відзначалися випадки порушення нюху, зазвичай у поєднанні з порушенням смакових відчуттів.

Постмаркетинговий досвід: результати, які були отримані після надходження препарату у продаж, свідчать про токсичність колхіцину при його одночасному застосуванні з кларитроміцином, головним чином у пацієнтів літнього віку. Деякі з цих випадків відзначалися у пацієнтів з нирковою недостатністю. Іноді це призводило до летальних випадків.

Пацієнти з порушенням імунної системи.

У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовують високі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, та симптоми основного або супутніх захворювань.

У дорослих хворих, які отримують кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами можуть бути нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ та АСТ. Нечасто виникає диспное, безсоння та сухість у роті. У 2 - 3 % пацієнтів може спостерігатися значне підвищення рівнів АЛТ та АСТ та значне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. Можливе підвищення вмісту сечовини крові.

Передозування

Унаслідок прийому великої дози кларитроміцину можуть виникати шлунково-кишкові розлади. У разі виникнення побічних реакцій, що супроводжують передозування, необхідно промити шлунок та провести симптоматичне лікування. У одного пацієнта, який прийняв 8 мг кларитроміцину і мав в анамнезі біполярний синдром, відзначалося порушення психічного стану, параноїдальна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія. Як і у випадку з іншими макролідами, гемодіаліз та перитонеальний діаліз майже не впливають на рівень кларитроміцину у плазмі крові.

Лікарська взаємодія

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижчезазначених препаратів строго протипоказано через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії.

Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду й терфенадину в сироватці крові спостерігається при їх супутньому застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити подовження інтервалу QT і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків і torsade de pointes. Подібні ефекти відмічаються і при сумісному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Ерготамін/дигідроерготамін

Одночасне застосування кларитроміцину й ерготаміну або дигідроерготаміну асоціюється з появою ознак гострого ерготизму, що характеризується вазоспазмом та ішемією кінцівок, та інших тканин, включаючи центральну нервову систему.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину.

Вплив наступних лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії.

Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин, можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, зменшуючи його концентрацію в плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину – мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і

14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий через спільне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Флюконазол

Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінюються при сумісному застосуванні з флюконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.

Ритонавір

Застосування ритонавіру й кларитроміцину призводить до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалась на 31 %, Cmin – на 182 % і AUC – на 77 %. Відмічається повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через велике терапевтичне вікно зменшення дози кларитроміцину у пацієнтів з нормальною функцією нирок не потрібне. Проте у пацієнтів з нирковою недостатністю необхідне коригування дози: для пацієнтів з

CLCR 30 - 60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50 %. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (CLCR < 30 мл/хв) дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75 %.

Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/день, не слід застосовувати разом з ритонавіром.

Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Антиаритмічні засоби

Існують повідомлення про розвиток піруетної шлуночкової тахікардії, що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторування для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентраціями цих препаратів у сироватці крові.

CYP3A

Спільне застосування кларитроміцину, відомого інгібітору ферменту CYP3A, і препарату, що головним чином метаболізується CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього в плазмі крові, що, в свою чергу, може посилити або подовжити його терапевтичний ефект і ризик виникнення побічних реакцій.

Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину у пацієнтів, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) і екстенсивно метаболізується цим ензимом.

Може знадобитися зміна дози, і, по можливості, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що метаболізується CYP3A у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо (або припускається), що такі лікарські препарати або групи препаратів метаболізуються одним і тим же CYP3A ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин. Подібний механізм взаємодії відмічений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.

Інгібітори Гмг-КоА-редуктази

Як і інші макроліди, кларитроміцин спричиняє підвищення концентрації інгібіторів

ГМГ-КоА-редуктази, таких як ловастатин і симвастатин. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні цих лікарських засобів.

Омепразол

Застосування кларитроміцину в комбінації з омепразолом призводить до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 годин становило 5,2, при сумісному застосуванні омепразолу з

кларитроміцином – 5,7.

Пероральні антикоагулянти

Комбіноване застосування кларитроміцину і пероральних антикоагулянтів може потенціювати ефект останніх, що потребує ретельного контролю протромбінового часу у пацієнтів.

Силденафіл, тадалафіл і варденафіл

Існує ймовірність збільшення плазмових концентрацій інгібіторів фосфодіестерази (силденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином, що може потребувати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.

Теофілін, карбамазепін

Існує незначне, але статистично значуще збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну в плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Толтеродин

Зниження дози толтеродину може бути необхідним при його застосуванні з кларитроміцином.

Тріазолбензодіазепіни (наприклад, альпразолам, мідазолам, тріазолам)

Слід уникати комбінованого застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину.

При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг пацієнта для своєчасного коригування дози.

Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи тріазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.

Є повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку центральної нервової системи (такі як сонливість і сплутаність свідомості) при сумісному застосуванні кларитроміцину і тріазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливість збільшення фармакологічних ефектів з боку ЦНС.

Інші види взаємодій Колхіцин

Колхіцин є субстратом CYP3A і P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину.

Дигоксин

При постмаркетинговому спостереженні повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин спільно з дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно фатальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.

Зидовудин

Одночасне застосування таблеток кларитроміцину негайного вивільнення і зидовудину у

ВіЛ-інфікованих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Цього значною мірою можна уникнути шляхом дотримання інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дідеоксиназину у дітей не повідомлялося.

Можлива також двобічно спрямована лікарська взаємодія між кларитроміцином і атазановіром, інтраконазолом, саквінавіром.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Кларитроміцин – напівсинтетичний антибіотик, похідне еритроміцину. Його антибактеріальна дія зумовлена пригніченням синтезу білка чутливих бактерій за рахунок зв’язування його з 5OS рибосомальною субодиницею останніх. Кларитроміцин продемонстрував високу активність in vitro по відношенню до багатьох штамів мікроорганізмів, які часто є збудниками госпітальних інфекцій. При цьому мінімальна інгібуюча концентрація (МІК) кларитроміцину вдвічі менша, ніж МІК еритроміцину. Препарат виявляє високу ефективність in vitro проти широкого спектра аеробних та анаеробних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, включаючи госпітальні штами. Кларитроміцин in vitro високоефективний проти Legionella pneumophila та Mycoplasma pneumonie. Дослідження in vitro показали, що штами Enterobacteriaceae та Pseudomonas, як і грамнегативні бактерії, що не ферментують лактозу, нечутливі до кларитроміцину. Кларитроміцин високоефективний проти більшості штамів, зазначених нижче. Його ефективність підтверджена як in vitro, так і клінічно при інфекціях, спричинених цими мікроорганізмами. Кларит ефективний щодо грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes. Аеробних грамнегативних мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhаlis, Neisseria gonorrhоеae, Legionella pneumophila. Інших мікроорганізмів: Mycoplasma pneumonia, Chlamydia pneumonia. Мікобактерій: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium соmplex, які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.

β-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину. Більшість штамів стафілококів, резистентних до метициліну та оксациліну, стійкі до кларитроміцину. Дослідження in vitro показали ефективність кларитроміцину проти більшості штамів мікроорганізмів, перелічених нижче, однак його ефективність не підтверджується клінічними дослідженнями і доцільність практичного застосування залишається нез’ясованою. Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C, F, G), Стрептококи групи Viridans Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida, Chlamydia trachomatis, Інші мікроорганізми. Анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes. Анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteriodes melaninogenicus. Спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum. Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-гідроксикларитроміцин. Мікробіологічна активність метаболіту така ж сама, як і в материнської субстанції, або в 1 - 2 рази слабша для більшості мікроорганізмів, за винятком H. influenzae, відносно якого ефективність метаболіту у 2 рази вища. Материнська субстанція та її основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект відносно H. influenzae в умовах in vitro та in vivo залежно від штаму мікроорганізму.

Фармакокінетика

Кларитроміцин швидко і добре всмоктується із травного тракту. Мікробіологічно активний 14(R)-гідроксикларитроміцин утворюється при першому проходженні через печінку. Їжа істотно не впливає на біологічну доступність препарату. Величина абсолютної біодоступності становить приблизно 50 %. Хоча фармакокінетика кларитроміцину нелінійна, стабільні концентрації встановлюються протягом 2 послідовних днів прийому. Після застосування 250 мг кларитроміцину двічі на день протягом 2 - 3 днів у плазмі крові встановлювалися стабільні концентрації. У середньому вони становили 1 мкг/мл для кларитроміцину і 0,6 мкг/мл – для 14-гідроксикларитроміцину. Період напіввиведення для кларитроміцину і метаболіту дорівнював 3 - 4 години і 5 - 6 годин відповідно. Фармакокінетичні параметри після прийому 5-ї і 7-ї дози (500 мг) кларитроміцину становили: Сmax кларитроміцину – 2,7 - 2,9 мкг/мл, 14-гідроксикларитроміцину – 0,88 - 0,83 мкг/мл, Т1/2 кларитроміцину – 4,5 - 4,8 години, Т1/2 14-гідроксикларитроміцину – 6,9 - 8,7 години. Концентрації кларитроміцину у тканинах організму у кілька разів вищі, ніж у сироватці крові, за винятком ЦНС. У тонзилярній і легеневій тканинах спостерігаються підвищені концентрації кларитроміцину порівняно з іншими тканинами. Кларитроміцин при застосуванні в терапевтичних дозах зв’язується з білками плазми приблизно на 80 %. При пероральному застосуванні у дорослих разових доз кларитроміцину 250 мг або 1200 мг із сечею виділяється 37,9 % і 46,0 %, з фекаліями виділяється 40,2 % і 29,1 % відповідно. Стабільні концентрації кларитроміцину у пацієнтів з порушенням функції печінки та у здорових добровольців не відрізняються, за винятком нижчих концентрацій 14-ОН-кларитроміцину при печінковій дисфункції. У пацієнтів із порушеною функцією нирок, які отримували 500 мг дози, значення фармакокінетичних параметрів зростають відповідно зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Вік пацієнтів не впливає на фармакокінетичні параметри кларитроміцину. У ВІЛ-інфікованих дорослих при лікуванні інфекцій, спричинених Mycobacterium avium, кларитроміцином у дозах 1000 і 2000 мг на день (доза розподілена на 2 прийоми) були вищі концентрації кларитроміцину у плазмі і довший період напіввиведення. При одночасному застосуванні кларитроміцину 500 мг тричі на день і омепразолу 40 мг 1 раз на день період напіввиведення омепразолу подовжувався на 34 %, величина AUC0-24 збільшилася на 89 %, ніж при окремому застосуванні омепразолу. Сmax i Cmin концентрація кларитроміцину, а також концентрація через 8 годин зросли на 10 %, 27 % і 15 % відповідно порівняно з застосуванням кларитроміцину та плацебо. У стаціонарному стані концентрації кларитроміцину у слизовій шлунка через 6 годин після дозування були приблизно в 25 разів вищі при одночасному застосуванні кларитроміцину та омепразолу, ніж при застосуванні кларитроміцину. Концентрації кларитроміцину у слизовій шлунка через 6 годин після дозування були приблизно в 2 рази вищі при одночасному застосуванні кларитроміцину та омепразолу, ніж при застосуванні кларитроміцину та плацебо.

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 250 мг: довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з відбитком «NC250» з одного боку та гладенькі з іншого боку.

таблетки по 500 мг: довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з відбитком «NВ500» з одного боку та гладенькі з іншого боку.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не встановлений.

Особливості застосування

Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричиняти надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину і розпочати відповідну терапію.

Про розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з летальними наслідками, спричиненого Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід завжди пам'ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile, повідомлялося навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.

Повідомлялося про посилення симптомів myasthenia gravis у пацієнтів, які застосовували кларитроміцин.

Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.

Порушення функції печінки.

Для пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції печінки, але зі збереженою функцією нирок коригувати дози кларитроміцину не потрібно. Стаціонарні концентрації у плазмі крові та системний кліренс кларитроміцину не відрізняються у хворих даної групи та здорових добровольців.

Стаціонарні концентрації 14-гідроксикларитроміцину у хворих із порушенням функції печінки нижчі, ніж у здорових добровольців.

Порушення функції нирок.

При порушенні функції нирок збільшуються мінімальний та максимальний вміст кларитроміцину у плазмі крові, період напіввиведення та площа під кривою залежності «концентрація-час» (AUC) кларитроміцину та 14-гідроксикларитроміцину. Константа елімінації та виведення із сечею зменшуються. Ступінь змін цих параметрів залежить від ступеня порушення функції нирок.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку рівень кларитроміцину та 14-гідроксикларитроміцину у крові був вищим, а виведення повільніше порівняно з такими у молодих людей. Зміни фармакокінетики у пацієнтів літнього віку пов’язані, в першу чергу, зі змінами кліренсу креатиніну та функціонального стану нирок, а не з віком пацієнта.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.

Використання препарату дітьми

Таблетки Кларит не застосовують дітям.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Безпека застосування кларитроміцину у період вагітності та годування груддю не встановлена. Тому кларитроміцин не слід застосовувати у цей період, за виключенням випадків, коли користь від застосування буде перевищувати ризик.

Кларитроміцин виділяється в грудне молоко. За необхідності лікування препаратом годування груддю слід припинити.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.