Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Грипекс Ночной

Виробник: ЮС Фармація Інтернешнл, Інк.
АТ Код: АТС N02B E51
Клінико-фармакологічна група: Інші аналгетики та антипіретики. Парацетамол, комбінації.
Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою

Склад

1 таблетка містить парацетамолу – 500 мг, псевдоефедрину хлоргідрату – 30 мг, декстрометорфану бромгідрату - 15 мг, хлорфеніраміну малеату – 2 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, кислота стеаринова, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, брильянтовий синій, індиго тин;

оболонка: полідекстроза, титану діоксид, гідроксипропілметилцелюлоза, брильянтовий синій, триацетин, макрогол 8000, макрогол 400;

напис: барвник Опакод чорний S-1-17823.

Показання

Полегшання симптомів застуди, грипу і грипоподібних станів, таких як: жар, нежить, чхання, набряк слизової оболонки носа та навколоносових пазух, сухий кашель, головний біль, біль у горлі, м’язовий і кістково-суглобових біль.

Протипоказання

Підвищена чутливість до одного з компонентів препарату. Природжений дефіцит глюкозо-6-фосфатної дегідрогенази. Гостра ниркова або печінкова недостатність. Вірусне запалення печінки. Тяжка артеріальна гіпертензія. Нестабільна стенокардія. Зловживання алкоголем. Не застосовувати разом з інгібіторами МАО або зидовудином. Не призначати дітям до 12 років.

Дозування

Дорослі та діти віком старше 12 років: 1 - 2 таблетки перед сном (не приймати більше 8 таблеток за добу).

Побічні дії

У осіб з підвищеною чутливістю може з’явитися нудота, розлади шлунково-кишкового тракту, шкірні алергічні реакції (кропив’янка, висипання), відчуття сухості у роті, незначне підвищення артеріального тиску та прискорення серцевого ритму.

Передозування

У разі передозування можуть спостерігатися нудота, блювання, біль у ділянці живота, сонливість, ушкодження нирок або печінки.

Наслідки передозування препарата Грипекс Нічний пов’язані передусім з гепатотоксичністю парацетамолу, який може мати місце після одноразового прийому більше 7,5 г засобу (15 таблеток). Екстренна допомога полягає у промиванні шлунка або викликанні блювання (до 1 год. після передозування). Подальше лікування відбувається введенням антидота N-ацетилцистеїну. Слід провести такі лабораторні дослідження: замір концентрації парацетамолу в сироватці, АСТ, АЛТ, білірубіну, Креатиніну, сечовини, глюкози та електролітів.

Дозування N-ацетилцистеїну: внутрішньовенно – 150 мг/кг м.т. (у 200 мл 5% рідини глюкози протягом 15 хв), потім 50 мг/кг м.т. (у 500 мл протягом 4 год.) та 100 мг/кг м.т. (у 1000 мл протягом 16 год.); перорально – 140 мг/кг м.т. одноразово, потім 70 мг/кг м.т. через кожні 4 год. (усього 72 год.).

При дуже тяжких отруєннях може з’явитися необхідність у діалізі.

Лікарська взаємодія

Препарат не слід приймати з іншими ліками, які містять парацетамол, декстрометорфан, псевдоефедрин або хлорфенірамін, з інгібіторами МАО, а також протягом 2 тижнів після закінчення курсу лікування цими препаратами можливе підсилення дії усіх активних компонентів, які входять до складу препарату, шляхом гальмування їх метаболізму в печінці), при терапії зидовудином (лейкопенія). Препарат також може модифікувати дію: антикоагулянтних засобів (варфарину, кумарину) і призвести до посилення їх дії (хворі, приймаючи ці ліки внутрішньо, можуть приймати парацетамол у дозі не більше 2 г на добу – половину рекомендованої терапевтичної дози – не довше, ніж декілька днів); гіпотензивних засобів і глікозидів наперстянки (пригнічення гіпотензивної дії), можливість появи аритмії; пероральних протидіабетичних засобів (посилення їх дії); препаратів депресивно діючих на ЦНС – таких як снодійні, болезаспокійливі засоби з групи опіоїдів (підсилення їх дії); невролептичних засобів (галоперидолу та інших похідних бутирфенону), антидепресантів (флюоксетин, пароксетин) та інших, які гальмують дію цитохрому Р45011D6 (підсилює їх дію і підвищує токсичність); засобів, які індукують печінкові ензими (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал), (підвищення ризику гепатотоксичності); дигідроерготаміну, засобу, що блокує a-адренергічні рецептори (підвищення артеріального тиску крові).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

До складу препарату входять чотири діючі речовини, які забезпечують пом’якшення типових симптомів застуди та грипу. Парацетамол має болезаспокійливий та жарознижувальний ефекти. Таким чином пригнічення циклооксигенази арахідонової кислоти попереджує появу простагландинів у центральній нервовій системі (ЦНС). Внаслідок цього зменшується чутливість до дії таких медіаторів болю, як кініни та серотонін. На протилежність знеболювальним засобам із групи НПВП, парацетамол не впливає на агрегацію тромбоцитів. Псевдоефедрин є симпатикоміметиком, декстроізомером ефедрину. Збуджує a-адренергічні рецептьори, локалізовані в гладкій м’язовій оболонці артеріол і венозних пазух слизової оболонки носа і навколоносових пазух, внаслідок чого відбувається їх скорочення і зменшення набряку, а також гіперемії слизової оболонки. Хлорфенірамін, похідна пропіламіну гальмує дію ендогенного гістаміну шляхом блокування Н1-гістамінових рецепторів. Це пом’якшує гістамін-залежні симптоми, такі як: виділення слизу з носа, свербіж, чхання, сльозотечу. Виявляє також протихолінергічну дію, гальмує відповідь на ацетилхолін, який викликається дією мускаринового рецептора. Це є додатковим чинником, який пригнічує виділення слизу залозами слизової оболонки носа. Хлорфенамін також, як більшість протигістамінових речовин першого покоління, має заспокійливі та снодійні властивості. Це пояснюється легким переходом речовини через бар’єр кров-мозок, а також високим спорідненням з Н1-гістаміновми і серотонінергічними рецепторами, локалізованими у ЦНС. Декстрометорфан – це D-ізомер аналога кодеїну леворфанолу. Пригнічує чутливість до кашльового стимулу, діючи на групу нейронів, локалізованих у довгастому мозку (так званому “центр кашлю”), мабуть посередником бета-опіоїдних рецепторів. Таким чином пом’ягшує подразнення дихальних шляхів кашльовим рефлексом. Декстрометорфан у терапевтичних дозах і не формує залежність.

Фармакокінетика

Парацетамол швидко і майже повністью всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Слабко зв’язується з білками плазми (у терапевтичних дозах в 28 - 50%). Період біологічного напіврозпаду препарату становить 2 - 4 год. Болезаспокійлива дія парацетамолу - 4 - 6 год, жарознижувальна – 6 - 8 год. Основним шляхом елімінації препарату є його трансформація у печінці. Лише невелика його кількість (2 - 4%) виводиться у незміненому вигляді нирками. Головним метаболітом парацетамолу (приблизно 90%) у дорослих є сполука з глюкуроновою кислотою, а у дітей – також із сірчаною. Утворений у невеликій кількості проміжний гепатотоксичний метаболіт N-ацетил-n-бензохіноїмін (приблизно 5%) зв’язується з печінковим глютатіоном, а потім разом з цистеїном і меркаптуровою кислотою виводиться з сечею. Псевдоефедрин добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Терапевтична дія настає через 15 - 30 хв. після приймання внутрішньо і триває майже 4 год. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2 год. Період біологічного напіврозпаду становить 9 - 16 год і залежить від рН сечі (в кислому середовищу зменшується, а у лужному триває аж до 50 год.). Активним метаболітом псевдоефедрину, що має також симпатикоміметичну дію, є норпсевдоефедрин. Псевдоефедрин виводиться з сечею у незміненому вигляді (70 - 90%) і у вигляді норпсевдоефедрину (1 - 6%). Хлорфенірамін добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Терапевтична дія настає через 15 - 30 хв. після прийому і триває 4 - 6 год. Період біологічного напіврозпаду становить біля 20 год. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2 – 3 год. Хлорфенірамін підлягає біотрансформації у печінці до неактивних деметильованих похідних. Біля 50% прийнятої дози виводиться нирками протягом 12 год. З часу прийому препарату у вигляді метаболітів і у невеликій кількості в незміненому вигляді. Дестрометорфан швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Протикашльова дія настає через 15 - 30 хв. після прийому і триває 4 - 6 год. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2 - 3 год. Не встановлено сполучення з білками крові. Декстрометорфан метаболізується в печінці шляхом О-деметилювання за участю цитохрому Р45011D6 (CYPD6) до активного декстрофану ((+) 3-гідрокси-N-метилморфінату та до деметильованих або гідроксильованих неактивгних метаболітів (3-метоксиморфінату та морфінат-3-ола). Пропорції між кількістю метаболітів і вихідного з’эднання залежить від генетично обумовленої (поліморфізм) швидкості метаболізації декстрометорфану. Виводиться з сечею разом з глюкуроновою або сірчаною кислотою. Період біологічного напіврозпаду становить 3 - 4 год.

Особливості застосування

Застосовувати з обережністю в разі ниркової або печінкової недостатності, із захворюванням коронарних артерій, аритміями, артеріальною гіпертензією, при глаукомі, епілепсії, гіпертрофії простати, гіпертіреозі, діабеті, бронхіальній астмі, хронічному бронхіті, емфіземі легенів. Хворим, які приймають антикоагулянти, рекомендується зменшити терапевтичну дозу наполовину. При прийманні препарату не вживати алкоголь, оскільки може виникнути ризик токсичного ушкодження печінки, особливо у пацієнтів, які погано харчуються і часто вживають алкоголь.

Хлорфенірамін, який входить до складу препарату викликає сонливість, у зв’язку з чим його слід приймати перед сном.

Препарат не слід приймати під час вагтіності та годування груддю.

При прийманні препарату не можна керувати автотранспортом і обслуговувати робочі механізми.

Упаковка

Таблетки, вкриті оболонкою, №6, №12 у блістері і картонній коробці;

№6 – у пакетиках (3 пакетики по 2 таблетки) у картонній коробці.

Категория видачі

Без рецепта.

Умови та терміни зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі +15 - 25°С. Термін придатності – 2 роки.