Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Фульсед

Міжнародна назва: Midazolam
Виробник: Ранбаксі Лабораторіз Лімітед.
АТ Код: АТС N05C D08
Клінико-фармакологічна група: Снодійні та седативні препарати. Похідні бензодіазепіну.

Склад

діюча речовина: midazolam;

1 мл розчину у флаконах містить 1 мг мідазоламу;

допоміжні речовини: динатрію едетат, спирт бензиловий, натрію хлорид, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій;

1 мл розчину в ампулах містить 5 мг мідазоламу;

Показання

Дорослим:

1) з метою седації перед або під час проведення діагностичних або терапевтичних процедур у комбінації з місцевою анестезією або без неї;

2) анестезії:

  • для премедикації перед індукцією наркозу;
  • індукції в анестезію;

як седативного компонента при проведенні комбінованої анестезії;

3) для седації у відділенні інтенсивної терапії.

Дітям:

1) з метою седації перед або під час проведення діагностичних або терапевтичних процедур у комбінації з місцевою анестезією або без неї;

2) для премедикації при проведенні загального знеболювання;

3) для седації у відділенні інтенсивної терапії.

Протипоказання

Підвищена чутливість до бензодіазепінів. Бензодіазепіни протипоказані пацієнтам із гострою закритокутовою глаукомою (їх можна застосовувати пацієнтам із відкритокутовою глаукомою тільки у разі, коли вони одержують відповідну терапію). Злоякісна міастенія, тяжка дихальна або печінкова недостатність. Період вагітності або годування груддю, а також пологи.

Дозування

Стандартні дози.

Фульсед потребує індивідуального режиму дозування залежно від мети його призначення, віку і маси тіла пацієнта та наявності супутньої патології. Фульсед застосовують тільки внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

При призначенні препарату хворим старше 60 років, ослабленим хворим або при наявності хронічних захворювань, а також дітям доза має бути відповідним чином відкоригована щодо факторів ризику конкретного пацієнта. Стандартні дози наведені в таблиці.

Побічні дії

Побічні ефекти зазвичай помірні.

З боку серцево-судинної системи: мідазолам може спричинити брадикардію, біль у грудях, зниження серцевого викиду, ударного об'єму та системної судинної резистентності. Ці ефекти важливі у пацієнтів зі зниженою здатністю доставки кисню до міокарда, або у пацієнтів, які страждають на гіповолемію. Крім того, особливо при високих дозах можлива артеріальна гіпотензія та зупинка серця. Можливий локалізований розвиток тромбофлебіту.

З боку центральної нервової системи: головний біль, сплутаність свідомості, незв'язна мова, тремор, дрімота, зниження пильності, антероградна амнезія, екстрапірамідальні ефекти. Пацієнти літнього віку й ослаблені пацієнти особливо чутливі до пригнічувальних ефектів бензодіазепінів. Рекомендується обмежити дозу до найменшої ефективної та підвищувати її поступово, за необхідності, щоб звести до мінімуму ризик розвитку атаксії, запаморочення або надмірного седативного ефекту, що можуть призвести до травмування внаслідок падіння пацієнта або інших нещасних випадків.

З боку органів зору: візуальні розлади.

З боку травного тракту: сухість у роті, шлунково-кишкові розлади.

Загальні: втомлюваність та абстинентний синдром, біль у місці введення препарату, гикавка.

З боку кровоносної системи: дискразія крові.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.

З боку імунної системи: шкірні реакції та інші реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію (рідко).

Психічні розлади: підвищення ризику післяопераційної гарячки. Емоційне «оніміння». У чутливих пацієнтів стає очевидною прихована депресія. Відомо про можливість розвитку парадоксальних реакцій (включаючи агресивну поведінку, ворожість, галюцинації, розгальмованість, збудження, дратівливість та підвищену тривожність) при прийомі бензодіазепінів, що частіше спостерігаються у дітей та літніх пацієнтів.

З боку репродуктивної системи: зміна лібідо.

З боку респіраторної системи: мідазолам здатний пригнічувати дихальну систему, спричиняти апное, особливо у пацієнтів літнього віку з респіраторною недостатністю в анамнезі, при дуже високій дозі або дуже швидкому введенні препарату.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі, нетримання сечі.

Синдром відміни: розвиток залежності можливий при постійному застосуванні, навіть при короткочасному застосуванні в терапевтичних дозах, особливо у пацієнтів з алкогольною або медикаментозною залежністю в анамнезі або вираженими розладами особистості. Відміна препарату може супроводжуватися синдромом відміни або синдромом рикошету. Синдром відміни бензодіазепінів включає тривожність, депресію, порушення концентрації уваги, безсоння, головний біль, запаморочення, дзвін у вухах, втрату апетиту, тремор, підвищену пітливість, дратівливість, порушення сприйняття (гіперчутливість до фізичних, візуальних та звукових стимулів, зміна смаку), нудоту, блювання, коліки в животі, прискорене серцебиття, легку систолічну гіпертензію, тахікардію й ортостатичну гіпотензію. Рідкісні й тяжкі симптоми синдрому відміни включають посмикування м'язів, психоз зі сплутаною свідомістю та параноїдальний психоз, судоми, галюцинації та стан, схожий до білої гарячки.

Переривчастий сон з яскравими сновидіннями та подовження фази сну зі швидким рухом очей можуть зберігатися протягом кількох тижнів після відміни бензодіазепінів.

Передозування

Симптоми. Симптоми легкого передозування можуть включати сплутаність свідомості, порушення свідомості з сонливістю або сомнамбулічний стан, легке пригнічення дихання, атаксію, артеріальну гіпотензію та м'язову слабкість. Частота серцевих скорочень залишається нормальною при відсутності гіпоксії або тяжкої артеріальної гіпотензії.

При тяжкому передозуванні можливі глибока кома або інші прояви тяжкого пригнічення життєво важливих функцій стовбура головного мозку, особливо дихального центру.

При різкому зниженні рівня діючої речовини можливий розвиток тяжкого збудження, безсоння та ймовірні сильні судоми.

Лікування. Симптоматичне. Слід спостерігати за частотою дихання, швидкістю серцевих скорочень, артеріальним тиском, температурою тіла та вжити заходи з підтримки серцево-судинної функції. За необхідності здійснити штучну вентиляцію для підтримки дихальної функції.

Флумазеніл є специфічним антидотом, що застосовується при передозуванні мідазоламу, але необхідна експертна оцінка, оскільки можливий розвиток побічних ефектів (наприклад, судом у пацієнтів із залежністю від бензодіазепінів).

Лікарська взаємодія

Алкоголь: внаслідок можливого підвищення седативного ефекту слід уникати прийому алкоголю щонайменше 8 годин до і після застосування мідазоламу.

Анестетики та наркотичні аналгетики: при парентеральному застосуванні препаратів цієї групи у поєднанні з внутрішньовенним введенням мідазоламу можливе тяжке пригнічення функції дихальної та серцево-судинної системи. Необхідне ретельне спостереження. При сумісному застосуванні внутрішньовенного мідазоламу та наркотичного аналгетику (наприклад, фентанілу) рекомендується вводити мідазолам після застосування аналгетика та уважно титрувати його дозу до необхідного для пацієнта рівня. Фентаніл може знижувати кліренс мідазоламу.

Антибактеріальні засоби: показано, що засоби, які впливають на метаболізм ферментів печінки (ізоніазид, еритроміцин, кларитроміцин, квинупристин/далфопристин), можуть знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти, тоді як відомі індуктори ферментів печінки, наприклад, рифампіцин, може підвищувати кліренс бензодіазепінів.

Антидепресанти: сумісне застосування з антидепресантами призводить до підвищення седативного ефекту та пригнічення діяльності серцево-судинної системи. При сумісному застосуванні з нефазодоном підвищується рівень мідазоламу в плазмі крові.

Антиепілептичні засоби: сумісне застосування з антиепілептичними засобами призводить до посилення седативного ефекту та пригнічення діяльності серцево-судинної системи. Мідазолам може взаємодіяти з іншими засобами, метаболізм яких відбувається в печінці, наприклад, фенітоїном, це призводить до потенціювання ефекту обох препаратів.

Протигрибкові препарати: показано, що кетоконазол, ітраконазол та, можливо, флуконазол здатні знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти.

Антигістамінні препарати: сумісне застосування з антигістамінними препаратами призводить до підвищення седативного ефекту та пригнічення діяльності серцево-судинної системи.

Антигіпертензивні засоби: сумісне застосування з антигіпертензивними засобами призводить до посилення гіпотензивного ефекту. Посилення седативного ефекту можливе при сумісному застосуванні з моксонідином.

Антипсихотичні засоби: сумісне застосування з антипсихотичними засобами призводить до посилення седативного ефекту та пригнічення діяльності серцево-судинної системи. Повідомлялося про тяжку артеріальну гіпотензію, колапс, пригнічення дихання, ризик фатальної зупинки дихання та втрату свідомості у пацієнтів, у яких застосовували бензодіазепіни та клозапін. Рекомендується особлива обережність при призначенні клозапіну пацієнтам, які застосовують бензодіазепіни.

Антивірусні засоби: слід уникати сумісного застосування мідазоламу та інгібіторів ВІЛ-протеази (наприклад, ампренавіру, ритонавіру), щоб уникнути ризику надмірного седативного ефекту та пригнічення дихання.

Анксіолітичні та снодійні засоби: спостерігається підвищення седативного ефекту або пригнічення діяльності дихальної або серцево-судинної системи при сумісному застосуванні мідазоламу з іншими анксіолітичними та снодійними засобами.

Блокатори кальцієвих каналів: показано, що дилтіазем та верапаміл здатні знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти.

Дофамінергічні засоби: мідазолам може інгібувати леводопу.

Дисульфірам: показано, що дисульфірам здатний знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти.

Міорелаксанти: мідазолам здатний потенціювати ефекти міорелаксантів (наприклад, баклофену) з поглибленням ефекту пригнічення центральної нервової системи.

Набілон: сумісне застосування з набілоном може призвести до підвищення седативного ефекту та пригнічення діяльності дихальної та серцево-судинної системи.

Нікотин: метаболізм бензодіазепінів посилюється палінням.

Нестероїдні протизапальні засоби: індукція анестезії мідазоламом відбувається швидше у пацієнтів, які до застосування мідазоламу одержували аспірин.

Пробенецид: пробенецид здатний знижувати кліренс мідазоламу.

Седативні засоби: седативні засоби здатні підвищувати седативний ефект мідазоламу та пригнічувати діяльність дихальної та серцево-судинної системи.

Противиразкові засоби: показано, що циметидин, ранітидин та омепразол здатні знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти.

Ксантини: метаболізм бензодіазепінів підвищується ксантинами.

Несумісність

Фульсед можна змішувати в одному шприці з наступними поширеними засобами премедикації: морфіну сульфатом, меперидином, атропіну сульфатом або скополаміном. Мідазолам у концентрації 0,5 мг/мл сумісний із 5 % водним розчином глюкози і 0,9 % розчином натрію хлориду (протягом 24 годин) та з розчином Рінгер-лактат (протягом 4 годин). Обидва дозування Фульседу можуть бути розведені 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % водним розчином глюкози.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Мідазолам – це водорозчинний бензодіазепін короткого терміну дії. Його застосовують як снодійний та седативний засіб. Мідазолам майже не впливає на гемодинаміку. Препарат чинить анксіолітичну, снодійну, протисудомну, міорелаксантну та антероградну амнестичну дію. Механізм дії мідазоламу не відрізняється від інших бензодіазепінів – препарат блокує зворотне захоплення гальмівного нейротрансмітера гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), що призводить до її накопичення. Мідазолам має високу спорідненість з бензодіазепіновими рецепторами, вдвічі вищу за діазепам.

Фармакокінетика

Абсорбція. Мідазолам високорозчинний у ліпідах та здатний проходити через гематоенцефалічний бар'єр. Ці властивості виправдовують його внутрішньовенне застосування при короткострокових анестетичних процедурах, оскільки ефект мідазоламу на головний мозок наступає швидко, а початкові ефекти швидко знижуються по мірі розподілення препарату в жирових відкладеннях та тканинах. Після внутрішньовенного введення 150 мкг/кг мідазоламу протягом 5 хв концентрації препарату в плазмі крові досягають значень 291 - 425 мг/мл. Мідазолам практично повністю всмоктується після внутрішньом'язової ін'єкції, а пікова концентрація в плазмі крові відзначається протягом 45 хв. Розподіл. Мідазолам екстенсивно зв'язується з білками крові (94 - 98 %). Об'єм розподілу становить 0,8 - 1,7 л/кг. Мідазолам здатний проникати через плацентарний бар'єр. Не відомо, чи виділяється мідазолам у грудне молоко, але це цілком імовірно, оскільки про це відомо щодо інших бензодіазепінів. Метаболізм та елімінація. Мідазолам екстенсивно метаболізується в печінці за участю ферментів Р450 ІІІA. Головний метаболіт, 1-гідроксимідазолам, виводиться з сечею у вигляді глюкуроніду. Метаболіт менш фармакологічно активний, ніж мідазолам, і має коротший період напіввиведення − близько 1 години. Середній період напіввиведення мідазоламу становить близько 2 - 3 годин. Період напіввиведення мідазоламу коротший, ніж у інших бензодіазепінів. Менше 1 % мідазоламу виводиться в незміненому вигляді нирками, а практично весь препарат виводиться печінкою. Період напіввиведення мідазоламу триваліший у новонароджених, а також пацієнтів літнього віку та пацієнтів із печінковими порушеннями. Доклінічні дані з безпеки. Дослідження іn vitro та in vivo не виявили ознак мутагенності препарату. Ніяких ознак канцерогенності препарату не було виявлено у щурів та мишей, які одержували мідазолам перорально щодня протягом двох років у дозах, що в 25 разів перевищують рекомендовані для людини. У людини ризик розвитку вроджених вад при застосуванні терапевтичних доз бензодіазепінів невеликий, хоча в рамках кількох епідеміологічних досліджень підкреслювався підвищений ризик розщеплювання піднебіння. Повідомлялося про випадки вроджених вад та затримку розумового розвитку у дітей, які в пренатальний період перенесли передозування бензодіазепінами.

Фізико-хімічні властивості

безбарвна, прозора або світло-жовта рідина.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Пацієнтам, яким проводили ін'єкції мідазоламу, не можна керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами протягом 12 годин після застосування препарату.

Особливості застосування

Мідазолам завжди застосовують тільки після індивідуалізації дози, особливо при комбінованому застосуванні з препаратами, здатними пригнічувати центральну нервову систему. Перед внутрішньовенним введенням будь-якої дози мідазоламу слід забезпечити негайну доступність кисню, реанімаційних лікарських засобів, відповідного віку та вазі пацієнта обладнання для інтубації та проведення штучної вентиляції легень. Медичний персонал повинен мати досвід з підтримки прохідності дихальних шляхів пацієнта та процесу вентиляції легенів. За пацієнтами слід постійно спостерігати, використовуючи засоби раннього виявлення ознак гіповентиляції, обструкції дихальних шляхів або ядухи (наприклад, пульс-оксиметрії). Якщо не вжити термінових засобів протидії, гіповентиляція, обструкція дихальних шляхів або ядуха можуть призвести до гіпоксії та/або зупинки серця. Обов’язково рекомендується негайна доступність специфічних антидотів бензодіазепінів (флумазенілу). Протягом періоду відновлення має здійснюватися безперервне спостереження за життєво важливими показниками. Оскільки внутрішньовенне введення мідазоламу пригнічує дихальну активність, агоністи опіоїдів та інші седативні засоби можуть потенціювати це пригнічення, мідазолам як засіб для індукції повинна вводити тільки особа, яка має досвід загальної анестезії, та застосовувати для седації/зняття тривожності/амнезії тільки у присутності персоналу, який має досвід раннього виявлення ознак гіповентиляції, забезпечення нормальної прохідності дихальних шляхів пацієнта та процесу вентиляції. При застосуванні для седації/зняття тривожності/амнезії дорослим і дітям дози Фульседу необхідно титрувати повільно. Повідомлялося про побічні гемодинамічні ефекти у дітей із серцево-судинною нестабільністю, тому слід уникати швидкого внутрішньовенного введення препарату у цієї групи пацієнтів.

Ін'єкції мідазоламу застосовують з обережністю пацієнтам із нирковими або печінковими порушеннями, хронічною легеневою недостатністю, міастенією, комою, лікарською або алкогольною залежністю в анамнезі.

Мідазолам здатний посилювати ефекти інших засобів, що пригнічують центральну нервову систему, це може призвести до розвитку тяжкого пригнічення дихальної та серцево-судинної функції. Слід уникати сумісного застосування цих препаратів. Оскільки хворі літнього віку та ослаблені пацієнти чутливіші до дії бензодіазепінів на ЦНС, слід знижувати дозу бензодіазепінів у цієї групи пацієнтів. Отже, внутрішньовенні дози мідазоламу слід знижувати у немолодих та ослаблених пацієнтів. Повне відновлення цих пацієнтів після застосування мідазоламу для індукції анестезії може потребувати більше часу.

Мідазолам не попереджає підвищення внутрішньочерепного тиску або підвищення частоти серцевих скорочень та/або артеріального тиску, спричинених ендотрахеальною інтубацією під легкою загальною анестезією.

Ризик розвитку залежності від мідазоламу зростає зі збільшенням дози та тривалості лікування у пацієнтів з лікарською або алкогольною залежністю в анамнезі. Ризик низький при короткочасному застосуванні препарату. Внаслідок імовірності розвитку синдрому відміни дози мідазоламу після тривалого внутрішньовенного застосування знижують поступово, не допускаючи різкої відміни препарату. Синдром відміни бензодіазепінів може розвинутися після звичайних терапевтичних доз, застосованих короткочасно, та може бути обумовлений фізіологічними та психологічними наслідками. Це завжди потрібно враховувати, якщо пацієнт отримував лікування понад кілька днів.

Як і для всіх бензодіазепінів, при застосуванні мідазоламу у пацієнтів з розладами особистості потрібна особлива увага. Розгальмовуючий ефект бензодіазепінів у пацієнтів з депресією може проявлятися підвищенням ризику самогубства або агресивною поведінкою по відношенню до себе й оточуючих.

В одній ампулі препарату міститься 0,15 мМоль натрію. Пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженням натрію, препарат слід застосовувати з обережністю.

Використання препарату дітьми

Внутрішньовенно вік від 6 місяців до 5 років: початкова доза – 0,05- 0,1 мг/кг маси тіла Седація перед або під час проведення діагностичних або терапевтичних процедур у комбінації з місцевою анестезією або без неї Внутрішньовенно: початкова доза – 2-2,5 мг; доза титрування – 1 мг; загальна доза – 3,5-7,5 мг Внутрішньовенно: початкова доза – 0,5-1 мг; доза титрування – 0,5- 1 мг; загальна доза – менше 3,5 мг Загальна доза – менше 6 мг внутрішньовенно вік від 6 до 12 років: початкова доза – 0,025- 0,05 мг/кг маси тіла; загальна доза – менше 10 мг; ректально дітям старше 6 місяців: 0,3-0,5 мг/кг маси тіла; внутрішньом’язово дітям віком від 1 до 15 років: 0,05-0,15 мг/кг маси тіла Премедикація Внутрішньовенно: 1-2 мг повторно внутрішньом’язово: 0,07-0,1 мг/кг маси тіла Внутрішньовенно: початкова доза – 0,5 мг; повільне збільшення дози за необхідності внутрішньом’язово – 0,025-0,05 мг/кг маси тіла Ректально дітям старше 6 місяців – 0,3-0,5 мг/кг маси тіла; внутрішньом’язово дітям віком від 1 до 15 років – 0,08-0,2 мг/кг маси тіла Індукція в анестезію Внутрішньовенно: 0,15 - 0,2 мг/кг маси тіла (0,3 - 0,35 мг/кг маси тіла без премедикації) Внутрішньовенно: 0,05 - 0,15 мг/кг маси тіла (0,15 - 0,3 мг/кг маси тіла без премедикації) Седативний компонент при проведенні комбінованої анестезії Внутрішьновенно: переривчасті дози – 0,03 - 0,1 мг/кг маси тіла або безперервна інфузія – 0,03-0,1 мг/кг маси тіла Внутрішньовенно: менші дози, ніж рекомендовані для дорослих старше 60 років Седація у відділенні інтенсивної терапії Внутрішньовенно новонароджені гестаційного віку до 32 тижнів – 0,03 мг/кг/год. Внутрішньовенно: ударна доза – 0,03-0,3 мг/кг маси тіла зі збільшенням дози у 1-2,5 мг; підтримуюча доза – 0,03-0,2 мг/кг/год. Внутрішьновенно новонародженим віком від 32 тижнів до 6 місяців – 0,06 мг/кг/год. Внутрішньовенно дітям віком від 6 місяців: ударна доза – 0,05-0,2 мг/кг маси тіла; підтримуюча доза – 0,06- 0,12 мг/кг/год.

Седація.

При проведенні седації під час діагностичних або хірургічних процедур Фульсед призначають внутрішньовенно. Дози необхідно індивідуалізувати і титрувати, не вводити як швидке й одномоментне болюсне внутрішньовенне введення. Початок седації може значно відрізнятися залежно від фізичного стану пацієнта та обставин дозування (швидкість введення, загальна доза). Якщо це є необхідним, додаткову дозу призначають індивідуально для кожного пацієнта. Початок дії настає протягом 2 хв після введення, а максимальний ефект спостерігається через 5 - 10 хв.

Застосування дорослим.

Внутрішньовенні ін’єкції слід проводити повільно зі швидкістю не більше 1 мг за 30 секунд. Для пацієнтів віком до 60 років вводять початкову дозу від 2 до 2,5 мг за 5 - 10 хв до початку процедури. За необхідності можна додавати дозу по 1 мг. Середня загальна доза має становити 3,5 - 7,5 мг. Немає потреби у введенні дози, більшої ніж 5 мг.

Пацієнтам старше 60 років, ослабленим і пацієнтам із хронічними захворюваннями початкову дозу слід зменшити до 0,5 - 1 мг та вводити за 5 - 10 хв до початку процедури. Подальші дози від 0,5 до 1 мг додаються за необхідності. Оскільки у цих пацієнтів піковий ефект може досягатись набагато повільніше, додаткові дози слід титрувати дуже повільно і обережно. Загальна доза більше, ніж 3,5 мг, як правило, не потрібна.

Застосування дітям.

Внутрішньовенне введення: дози Фульседу слід титрувати повільно до досягнення бажаного клінічного ефекту. Початкову дозу Фульседу слід вводити протягом 2 - 3 хв. Щоразу необхідно додатково очікувати від 2 до 5 хв для повної оцінки седативного ефекту до початку процедури або введення повторної дози. У разі необхідності додаткового седативного ефекту продовжують підвищення дози з невеликим збільшенням до досягнення бажаного рівня седативного ефекту. Діти молодшого віку (віком до 5 років) потребують вищих доз, ніж діти старшого віку, і вимагають ретельного спостереження.

Діти віком від 6 місяців до 5 років: початкова доза становить від 0,05 до 0,1 мг/кг маси тіла; для досягнення бажаного ефекту може знадобитися загальна доза 0,6 мг/кг маси тіла, але зазвичай загальна доза не перевищує 6 мг Фульседу. З вищими дозами пов’язаний дуже тривалий седативний ефект та ризик гіповентиляції.

Діти віком від 6 до 12 років: початкова доза становить від 0,025 до 0,05 мг/кг маси тіла; для досягнення бажаного ефекту може знадобитися загальна доза 0,4 мг/кг маси тіла, але зазвичай загальна доза не перевищує 10 мг Фульседу. З вищими дозами пов’язаний дуже тривалий седативний ефект та ризик гіповентиляції.

Діти віком від 12 до 16 років: дозування аналогічне дозуванню у дорослих пацієнтів.

Ректальне введення: загальна доза, як правило, коливається від 0,3 до 0,5 мг/кг маси тіла. Ректальне введення розчину з ампули здійснюється за допомогою пластикового аплікатора, який кріпиться на кінці шприца. Якщо має вводитися малий об’єм, можна додавати воду до загального об’єму 10 мл. Усю дозу слід ввести за один раз і уникати повторного ректального введення.

Дітям віком до 6 місяців не рекомендується застосовувати препарат ректально.

Внутрішньом’язове введення: дози можуть коливатися від 0,05 до 0,15 мг/кг маси тіла. Загальну дозу понад 10 мг можна застосовувати тільки у виняткових випадках. Зазвичай її не застосовують.

Дітям з масою тіла менше 15 кг розчин Фульседу з концентрацією вище ніж 1 мг/мл не рекомендується.

Дозування при проведенні загального знеболювання.

Премедикація.

Премедикація Фульседом, яка здійснюється безпосередньо перед втручанням, спричиняє седацію (індукцію сонливості або дрімоти і зменшення страху) і передопераційне порушення пам’яті. Фульсед можна вводити в комбінації з антихолінергічними препаратами. Для цього показання Фульсед слід вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово глибоко у велику м’язову масу за 20 - 60 хв перед індукцією анестезії або, при можливості, ректальним шляхом у дітей. Ретельний і тривалий моніторинг пацієнтів після введення премедикації є обов’язковим, оскільки чутливість відрізняється індивідуально у різних пацієнтів і можуть спостерігатися випадки передозування.

Застосування дорослим.

Для передопераційної седації та з метою пом’якшання пам’яті про передопераційні події рекомендована доза для дорослих з фізичним статусом ASA І - ІІ ступеня віком до 60 років становить 1 - 2 мг внутрішньовенно з повторенням за необхідності або 0,07 - 0,1 мг/кг маси тіла, що вводиться внутрішньом’язово. Дозу слід зменшувати і визначати індивідуально, коли Фульсед вводять дорослим старше 60 років, ослабленим або пацієнтам із хронічними захворюваннями. Для внутрішньовенного введення рекомендована початкова доза – 0,5 мг, яку за необхідності можна зменшувати повільно. Для внутрішньом’язового введення рекомендована доза становить від 0,025 до 0,05 мг/кг маси тіла. При одночасному застосуванні опіоїдних аналгетиків дозу Фульседу зменшують. Доза становить 2 - 3 мг.

Застосування дітям старше 6 місяців.

Ректальне введення: загальна доза Фульседу становить 0,3 - 0,5 мг/кг маси тіла, яка вводиться протягом 15 - 30 хв перед індукцією в анастезію. Ректальне введення розчину з ампули здійснюється за допомогою пластикового аплікатора, який кріпиться на кінці шприца. Якщо вводиться дуже малий об’єм, можна додавати воду до загального об’єму 10 мл.

Внутрішньом’язове введення: оскільки внутрішньом’язова ін’єкція болюсна, цей спосіб введення слід використовувати у виняткових випадках. Перевага надається ректальному шляху введення. Проте доза Фульседу 0,08 - 0,2 мг/кг маси тіла при внутрішньом’язовому введенні є ефективною і безпечною. Дітям віком від 1 до 15 років необхідні пропорційно вищі дози, ніж дорослим, у співвідношенні до маси тіла.

Дітям з масою тіла менше 15 кг розчин Фульседу з концентрацією вище ніж 1 мг/мл не рекомендується. Вищі концентрації слід розводити до 1 мг/мл.

Індукція в анестезію.

Застосування дорослим.

Фульсед потребує індивідуального режиму дозування залежно від мети його призначення, віку, маси тіла хворого та наявності супутньої патології. Коли Фульсед, ін’єкції, призначають перед введенням інших внутрішньовенних препаратів для індукції анестезії, то їх дозу слід коригувати у бік зменшення (приблизно на 25 %).

Бажаний рівень анестезії досягається поступовим титруванням. Внутрішньовенна доза Фульседу для індукції повинна вводитися повільно. Кожна нова доза (не більше 5 мг) вводиться протягом 20 - 30 секунд з 2-хвилинним проміжком перед кожним наступним введенням.

У дорослих після премедикації віком до 60 років доза від 0,15 до 0,2 мг/кг є зазвичай достатньою.

У дорослих без премедикації віком до 60 років доза може бути вищою – від 0,3 до 0,35 мг/кг внутрішньовенно. За необхідності для підтримки анестезії можна вводити додаткові дози, що на 25 % більші від початкових. Також замість вказаного способу анестезію можна підтримати інгаляційними анестетиками. У резистентних випадках може знадобитися максимальна доза 0,6 мг/кг маси тіла, але така велика доза може подовжувати відновлення.

У дорослих старше 60 років, ослаблених або у пацієнтів із хронічними захворюваннями після премедикації дозу слід значно зменшувати аж до 0,05 - 0,15 мг/кг і вводити протягом 20 - 30 секунд з 2-хвилинним проміжком для очікування повного ефекту.

Дорослі без премедикації старше 60 років зазвичай потребують більших доз Фульседу для індукції. Рекомендована початкова доза становить від 0,15 до 0,3 мг/кг. Пацієнти без премедикації з тяжким хронічним захворюванням або ослаблені пацієнти, як правило, потребують менших доз Фульседу. Зазвичай достатньою є початкова доза від 0,15 до 0,25 мг/кг.

Седативний компонент у комбінованій анестезії.

Застосування дорослим.

Фульсед можна застосовувати як седативний компонент у комбінованій анестезії невеликими періодичними внутрішньовенними дозами від 0,03 до 0,1 мг/кг або тривалою внутрішньовенною інфузією в дозі від 0,03 до 0,1 мг/кг, як правило, в комбінації з аналгетиками. Дозу та інтервал між введеннями визначають індивідуально залежно від реакції для кожного пацієнта.

Дорослі старше 60 років, ослаблені і пацієнти з тяжкими хронічними захворюваннями потребують менших підтримуючих доз.

Седація у відділеннях інтенсивної терапії.

Бажаний седативний ефект досягається завдяки поступовому титруванню мідазоламу, після чого слідує або тривала інфузія, або болюсне введення залежно від стану та віку пацієнта, а також супровідної медикації.

Застосування дорослим.

Внутрішньовенна доза навантаження становить від 0,03 до 0,3 мг/кг; її вводять повільно, по частинах. Кожна частина від 1 до 2,5 мг вводиться протягом 20 - 30 секунд з перервою у 2 хв перед кожним наступним введенням. У пацієнтів із гіповолемією, вазоконстрикцією, гіпотермією дозу навантаження потрібно зменшувати або взагалі не вводити.

Внутрішньовенна підтримуюча доза становить від 0,03 до 0,2 мкг/кг/год. У пацієнтів із гіповолемією вазоконстрикцією, гіпотермією підтримуючу дозу слід зменшити. Рівень седативного ефекту слід регулярно контролювати. При довготривалій седації може розвинутися толерантність, тоді дозу необхідно збільшити.

Застосування новонародженим і дітям віком від 6 місяців.

Фульсед вводять методом внутрішньовенної інфузії, починаючи від 0,03 мг/кг/год (0,5 мкг/кг/хв) у новонароджених із гестаційним віком менше 32 тижнів або 0,06 мг/кг/год (1 мкг/кг/хв) у новонароджених із гестаційним віком більше 32 тижнів і дітей віком до 6 місяців.

Недоношеним дітям, новонародженим і дітям старше 6 місяців внутрішньовенне введення не рекомендується, перевагу надають інфузії, яка вводиться більш швидко протягом перших кількох годин для створення терапевтичних рівнів у плазмі. Рівень інфузії повинен ретельно і часто оцінюватись, особливо після перших 25 годин, для того, щоб вводити можливу ефективну дозу і зменшити можливість накопичення препарату.

Вимагається обов’язковий ретельний моніторинг інтенсивності дихання та кисневого насичення.

Застосування у дітей старше 6 місяців.

В інтубованих дітей, яким здійснюють штучну вентиляцію легень, доза навантаження становить від 0,05 до 0,2 мг/кг маси тіла внутрішньовенно і яку вводять повільно протягом щонайменше 2 - 3 хв для досягнення бажаного клінічного ефекту. Фульсед не можна вводити як швидку внутрішньовенну дозу. За дозою навантаження слідує тривала внутрішньовенна інфузія від 0,06 до 0,12 мг/кг/год (від 1 до 2 мкг/кг/хв). Рівень інфузії може збільшуватися або зменшуватися (25 %) відповідно до потреб пацієнта або додаткові внутрішньовенні дози мідазоламу можуть вводитися з метою посилення або утримання бажаного ефекту.

Розпочинаючи застосування Фульседу пацієнтам із гемодинамічними порушеннями, звичайну дозу навантаження слід титрувати малими частинами та проводити ретельний гемодинамічний моніторинг. Ці пацієнти також зазнають респіраторних депресивних ефектів мідазоламсу і потребують ретельного моніторингу інтенсивності дихання та кисневого насичення.

Недоношеним дітям, новонародженим і дітям з масою тіла менше 15 кг розчин Фульседу з концентрацією, вищою ніж 1 мг/мл, не рекомендується. Вищі концентрації слід розводити до 1 мг/мл.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Дані щодо безпеки застосування мідазоламу в період вагітності відсутні. Препарат не застосовують під час вагітності, особливо у І та ІІІ триместрах. За необхідності застосування Фульседу лікар має співставити користь/ризик для матері та плода від лікування. При застосуванні Фульседу жінкам репродуктивного віку, їх слід попередити про необхідність консультації з лікарем щодо відміни препарату у разі її рішення зачати дитину або при підозрі на вагітність.

Оскільки мідазолам виділяється у грудне молоко, слід припинити годування груддю протягом 24 годин після застосування препарату.

Упаковка

По 5 мл або 10 мл у флаконах; по 5 флаконів у картонній коробці.

По 1 мл в ампулах; по 10 ампул у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі 0 - 25 оС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.