Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Фирмаста

Міжнародна назва: Irbesartan
Виробник: КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
АТ Код: АТХ C09С A04
Клінико-фармакологічна група: Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ.

Склад

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 75 мг або 150 мг, або 300 мг ірбесартану у вигляді ірбесартану гідрохлориду;

допоміжні речовини: маніт (E 421), гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, тальк, макрогол 6000, гідроксипропілцелюлоза, олія рицинова гідрогенізована, Опадрай 85F28751 II HP білий (містить спирт полівініловий, титану діоксид (E 171), макрогол 3000, тальк).

Показання

Лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у дорослих.

Лікування хронічного захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу як складова схеми антигіпертензивної терапії.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин .

Вагітні або жінки, які планують завагітніти .

Період годування груддю.

Одночасне застосування ірбесартану з препаратами, що містять аліскерін, протипоказано пацієнтам, хворим на цукровий діабет та пацієнтам з ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2).

Дозування

Препарат призначено для перорального застосування.

Звичайна рекомендована початкова і підтримувальна доза становить 150 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Препарат у дозі 150 мг 1 раз на добу, як правило, забезпечує кращий добовий контроль артеріального тиску, ніж у дозі 75 мг. Однак слід зважити доцільність початку лікування із застосуванням дози 75 мг, зокрема пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, а також особам літнього віку (від 75 років).

У пацієнтів, у яких доза препарату 150 мг 1 раз на добу не забезпечує достатній контроль, дозу можна збільшити до 300 мг або можуть бути додатково призначені інші антигіпертензивні засоби. Зокрема було показано, що додаткове застосування такого діуретика як гідрохлоротіазид має адитивний ефект до дії ірбесартану .

Для пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет ІІ типу, терапію ірбесартаном слід розпочинати з дози 150 мг 1 раз на добу і титрувати до дози 300 мг 1 раз на добу, яка при лікуванні хронічного захворювання нирок є бажаною підтримувальною дозою. Переваги препарату для лікування ниркової недостатності у пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет ІІ типу, були продемонстровані результатами досліджень, в яких ірбесартан застосовували додатково до інших антигіпертензивних засобів, якщо це було потрібно, з метою досягнення цільового артеріального тиску .

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок коригування дози препарату не потрібне. Для пацієнтів, яким застосовують гемодіаліз, слід розглянути доцільність призначення нижчої початкової дози препарату (75 мг) .

Порушення функції печінки. Пацієнтам з легкою або помірною печінковою дисфункцією коригування дози препарату не потрібне. Клінічного досвіду застосування засобу пацієнтам з тяжкою печінковою дисфункцією не існує.

Пацієнти літнього віку. Хоча для пацієнтів віком від 75 років слід розглянути доцільність початку лікування препаратом у дозі 75 мг, коригування дози зазвичай не потрібне.

Побічні дії

Частота виникнення побічних ефектів не залежала від дози препарату (у межах рекомендованого діапазону доз), статі, віку, раси пацієнтів або тривалості лікування.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом з мікроальбумінурією і нормальною функцією нирок ортостатичне запаморочення та ортостатична артеріальна гіпотензія на тлі прийому препарату спостерігалися у 0,5 % пацієнтів (тобто не часто), проте частіше, ніж у групі плацебо.

Терміни, позначені зірочкою (*), вказують на побічні реакції, про які додатково повідомлялося в > 2 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю і явною протеїнурією і частота яких була більшою, ніж у групі плацебо.

Частота виникнення зазначених нижче побічних реакцій визначалася за такими критеріями: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000). В межах кожної групи частоти виникнення побічні ефекти зазначені у порядку зменшення серйозності.

З боку імунної системи

Частота невідома: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янку.

Метаболічні та аліментарні розлади

Частота невідома: гіперкаліємія.

З боку нервової системи

Часто: запаморочення, ортостатичне запаморочення*.

Частота невідома: вертиго, головний біль.

З боку органів слуху та рівноваги

Частота невідома: шум у вухах.

З боку серця

Нечасто: тахікардія.

З боку судин

Часто: ортостатична гіпотензія*.

Нечасто: гіперемія.

З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння

Нечасто: кашель.

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: нудота/блювання.

Нечасто: діарея, диспепсія/печія.

Частота невідома: дисгевзія.

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто: жовтяниця.

Частота невідома: гепатит, порушення функції печінки.

З боку шкіри і підшкірної клітковини

Частота невідома: лейкоцитокластичний васкуліт.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Часто: біль у м’язах і кістках.

Частота невідома: артралгія, міалгія (у деяких випадках асоційована з підвищеними рівнями креатинінкінази в плазмі крові), м’язові спазми.

З боку нирок і сечовивідних шляхів

Частота невідома: порушення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності у пацієнтів з підвищеним ризиком цього ускладнення .

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Нечасто: порушення статевої функції.

Загальні розлади та реакції у місці введення

Часто: підвищена втомлюваність.

Нечасто: біль у грудній клітці.

Результати досліджень

Дуже часто: гіперкаліємія* у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували ірбесартан, виникала частіше, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, мікроальбумінурією і нормальною функцією нирок гіперкаліємія (≥ 5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 29,4 % пацієнтів у групі прийому ірбесартану в дозі 300 мг і у 22 % пацієнтів в групі прийому плацебо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю і явною протеїнурією гіперкаліємія (≥ 5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 46,3 % пацієнтів у групі прийому ірбесартану і у 26,3 % пацієнтів в групі прийому плацебо.

Часто: в осіб, які лікувалися ірбесартаном, часто спостерігалося значуще підвищення рівнів креатинінкінази у плазмі крові (1,7 %). Жоден випадок такого підвищення не був асоційований з клінічними проявами з боку опорно-рухової системи, які могли бути ідентифіковані.

В 1,7 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією та діабетичною нефропатією пізніх стадій, які лікувалися ірбесартаном, спостерігалося зменшення рівнів гемоглобіну*, яке не було клінічно значущим.

Передозування

При застосуванні препарату дорослим особам у дозах до 900 мг/добу протягом 8 тижнів жодних токсичних реакцій не спостерігалося. Найбільш імовірними проявами передозування ірбесартаном вважаються артеріальна гіпотензія і тахікардія; також при передозуванні може виникати брадикардія. Будь-яка спеціальна інформація щодо лікування передозування ірбесартаном на даний час відсутня. Стан пацієнта необхідно постійно контролювати, а лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. До рекомендованих заходів належать стимулювання блювання і/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним активоване вугілля. Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться.

Лікарська взаємодія

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Ризик розвитку артеріальної гіпотензії на тлі прийому ірбесартану може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, однак ірбесартан безпечно застосовували з деякими іншими антигіпертензивними препаратами, такими як бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії і тіазидні діуретики. Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призводити до гіповолемії і підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії після початку прийому препарату .

Калієві харчові добавки і калійзберігаючі діуретики.

Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (наприклад, гепарину), може призводити до підвищення рівнів калію у сироватці крові і тому не рекомендується одночасно застосовувати такі лікарські засоби з ірбесартаном .

Літій

Повідомлялося про зворотне підвищення рівнів концентрації літію у сироватці крові і токсичних ефектів літію під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту. На даний час повідомлялося про дуже рідкісні випадки розвитку подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Таким чином, така комбінація не рекомендується . Якщо ця комбінація є необхідною, то рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати

Якщо антагоністи ангіотензину ІІ застосовувати одночасно з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), а саме: із селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) і неселективними НПЗП, може спостерігатися послаблення антигіпертензивного ефекту.

Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасний прийом антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП може призводити до погіршення функції нирок, включаючи виникнення гострої ниркової недостатності, і до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функції нирок. Таку комбінацію слід застосовувати обачно, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні бути адекватно гідратовані, і для них може бути доцільним моніторінг функції нирок на початку такої комбінованої терапії, а також періодично і в подальшому.

Додаткова інформація про взаємодії ірбесартану

Гідрохлоротіазид не порушує фармакокінетику ірбесартану. Ірбесартан метаболізується переважно за допомогою ферменту CYP2С9 і у меншою мірою – за рахунок глюкуронідації. Істотних фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином (лікарським засобом, що метаболізується ферментом CYP2С9) не спостерігалося. Вплив таких індукторів CYP2С9 як рифампіцин на фармакокінетику ірбесартану не оцінювався. При одночасному застосуванні ірбесартану з дигоксином фармакокінетика дигоксину не змінювалася.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену пов'язана з більш високою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з застосуванням одного РААС-діючого агента.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії. Ірбесартан – це потужний, активний при пероральному прийомі селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Він може блокувати всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II, опосередковані рецептором AT1, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину II. Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину II (AT1) зумовлює підвищення рівнів реніну та ангіотензину II у плазмі крові, а також зменшення концентрації альдостерону у плазмі крові. При застосуванні рекомендованих доз препарату концентрація іонів калію в сироватці крові істотно не змінюється. Ірбесартан не інгібує АПФ (кіназу II) – фермент, який каталізує утворення ангіотензину II і деградацію брадикініну до неактивних метаболітів. Ірбесартан активний без метаболічної активації. Клінічна ефективність Артеріальна гіпертензія. Ірбесартан знижує артеріальний тиск, мінімально змінюючи частоту серцевих скорочень. Зниження артеріального тиску є дозозалежним з тенденцією до утримання плато на тлі застосування доз понад 300 мг. При застосуванні препарату у дозах 150-300 мг 1 раз на добу артеріальний тиск у положенні лежачи або сидячи на момент мінімальної ефективності препарату (тобто через 24 години після прийому дози) у середньому на 8-13/5-8 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) нижчий, ніж при застосуванні плацебо. Максимальне зменшення артеріального тиску відбувається протягом 3-6 годин після прийому засобу, і ефект зменшення артеріального тиску зберігається протягом принаймні 24 годин. При застосуванні рекомендованих доз зменшення артеріального тиску через 24 години після прийому препарату становить 60-70 % від відповідної максимальної діастолічної і систолічної відповіді. Прийом препарату у дозі 150 мг 1 раз на добу забезпечує мінімальний ефект і середний добовий результат, подібний до такого, що спостерігається при прийомі препарату 2 рази на добу у такій самій загальній добовій дозі. Ефект зменшення артеріального тиску від застосування препарату розвивається протягом 1-2 тижнів, при цьому максимальний ефект настає через 4-6 тижнів від початку терапії. Цей антигіпертензивний ефект підтримується у ході довгострокової терапії. Після відміни препарату артеріальний тиск поступово повертається до початкового рівня. Рикошетна артеріальна гіпертензія не спостерігалася. Ефект зменшення артеріального тиску від застосування ірбесартану і тіазидних діуретиків є адитивним. У пацієнтів, у яких монотерапія ірбесартаном не забезпечує належного контролю артеріального тиску, додавання до ірбесартану низької дози гідрохлоротіазиду (12,5 мг) 1 раз на добу призводило до додаткового зменшення (з поправкою на плацебо) артеріального тиску на 7-10/3-6 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) на момент мінімальної ефективності препарату. Ефективність препарату не залежить від віку або статі. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією виявляють помітно меншу відповідь на монотерапію ірбесартаном. Якщо ірбесартан застосоввати одночасно з низькою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад, 12,5 мг на добу), антигіпертензивна відповідь пацієнтів негроїдної расинаближається до відповіді пацієнтів європеоїдної раси. Клінічно значущий вплив препарату на рівні сечової кислоти у сироватці крові або секрецію сечової кислоти з сечею відсутній. Зниження артеріального тиску при прийомі 0,5 мг/кг (низька), 1,5 мг/кг (середня) і 4,5 мг/кг (висока) цільових доз ірбесартану вивчалося у дослідженнях дітей з артеріальною гіпертензією або дітей, які перебувають у групі ризику (хворі на цукровий діабет, випадки артеріальної гіпертензії у родині) у віці від 6 до 16 років протягом тритижневого періоду. Наприкінці тритижневого періоду середнє зниження від початкового рівня змінної величини первинної ефективності систолічного артеріального тиску в положенні сидячі (SeSBP) становило 11,7 мм рт.ст. (низька доза), 9,3 мм рт.ст. (середня доза), 13,2 мм рт.ст. (висока доза). Не спостерігалося значного розходження між цими дозами. Скоригована середня зміна мінімального діастолічного артеріального тиску в положенні сидячі (SeDBP) становила 3,8 мм рт.ст. (низька доза), 3,2 мм рт.ст. (середня доза), 5,6 мм рт.ст. (висока доза). Протягом наступного двотижневого періоду пацієнти були заново рандомізовано включені в групи, що приймають активний лікарський засіб або плацебо. У пацієнтів, які приймали плацебо, відзначалося підвищення у розмірі 2,4 і 2,0 мм рт.ст. в SeSBP і SeDBP відповідно. Пацієнти, які приймали маленькі, середні і високі дози ірбесартану, мали зміни +0,1 і ‑0,3 мм рт.ст.в SeSBP і SeDBP відповідно. Артеріальна гіпертензія і цукровий діабет ІІ типу з хронічним захворюванням нирок. Ірбесартан уповільнює прогресування хронічного захворювання нирок у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю і явною протеїнурією.

Фармакокінетика

Після перорального прийому ірбесартан добре всмоктується: дослідження з вивчення абсолютної біодоступності показали, що вона становить приблизно 60-80 %. На біодоступність ірбесартану одночасний прийом їжі не виявляє будь-якого значущого впливу. Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96 %, а зв’язування з клітинними складовими крові несуттєве. Об’єм розподілу ірбесартану становить 53-93 літри. Після перорального або внутрішньовенного застосування 14С-ірбесартану 80-85 % циркулюючої у плазмі крові радіоактивності відноситься до незміненого ірбесартану. Ірбесартан метаболізується у печінці завдяки кон'югації з глюкуронідами і окисленню. Основним циркулюючим метаболітом ірбесартану є глюкуронід (приблизно 6 %). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан окислюється переважно ферментом CYP2C9 цитохрому Р450; ізофермент CYРЗА4 бере у його метаболізмі несуттєву участь. Ірбесартан має лінійні і дозопропорційні фармакокінетичні характеристики у рамках діапазону доз від 10 до 600 мг. Спостерігалося менш ніж дозопропорційне збільшення всмоктування препарату після перорального прийому при застосуванні доз понад 600 мг (що удвічі більше за максимальну рекомендовану дозу); механізм цього не з’ясований. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються через 1,5-2 години після перорального прийому препарату. Загальний та нирковий кліренс препарату становлять відповідно 157-176 і 3-3,5 мл/хв. Термінальний період напіввиведення ірбесартану становить 11-15 годин. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку прийому препарату в режимі 1 раз на добу. При багатократному прийомі ірбесартану 1 раз на добу спостерігається обмежена кумуляція препарату у плазмі крові (< 20 %). У рамках одного дослідження у пацієнтів жіночої статі з артеріальною гіпертензією спостерігалися дещо вищі рівні концентрації ірбесартану у плазмі крові порівняно із чоловіками. Однак відмінностей за періодом напіввиведення і кумуляцією ірбесартану у чоловіків та жінок виявлено не було. Для пацієнтів жіночої статі коригування дози препарату не потребується. Значення AUC і Сmax ірбесартану також були дещо вищими у пацієнтів літнього віку(≥ 65 років), ніж у молодих пацієнтів (18-40 років). Однак термінальний період напіввиведення значущо не відрізнявся. У пацієнтів літнього віку коригування дози препарату не потребується. Ірбесартан і його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Як після перорального, так і після внутрішньовенного застосування 14С-ірбесартану приблизно 20 % радіоактивності виводилося з сечею, а решта — з калом. Менше 2 % дози виводилося з сечею у формі незміненого ірбесартану. Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості цирозу печінки параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Досліджень з участю пацієнтів з тяжкою печінковою дисфункцією не проводили.

Фізико-хімічні властивості

овальні, білого кольору двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Досліджень з вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами не проводили. Виходячи з фармакодинамічних властивостей ірбесартану, його вплив на цю здатність малоймовірний. Але при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати, що під час лікування може виникати запаморочення або підвищена втомлюваність.

Особливості застосування

Внутрішньосудинна гіповолемія

У пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання розвивається гіповолемія та/або натріємія, може спостерігатися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Такі стани слід коригувати до початку застосування препарату.

Реноваскулярна гіпертензія

Існує підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримують лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Хоча щодо ірбесартану такого побічного явища задокументовано не було, але при застосуванні будь-яких антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ слід очікувати на подібні ефекти.

Ниркова недостатність і трансплантація нирок

Під час застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується здійснювати періодичний моніторинг рівнів калію і креатиніну в сироватці крові. Досвід застосування ірбесартану пацієнтам, яким нещодавно була виконана трансплантація нирок, відсутній.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок

Вплив ірбесартану як на нирки, так і на серцево-судинну систему не був однаковим в усіх підгрупах, які брали участь в аналізі, що проводився в рамках дослідження з участю пацієнтів з хронічним захворюванням нирок на пізніх стадіях. Зокрема, його переваги виявилися менш вираженими у жінок і в осіб, які не належали до європеоїдної раси .

Подвійна блокада ренін-ангиотензін-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену збільшує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену таким чином протипоказана .

Якщо застосування подвійної блокади вважається абсолютно необхідним, це має відбуватися тільки під наглядом фахівця та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, електролітів і артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Гіперкаліємія

Подібно до інших лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, під час лікування ірбесартаном може виникати гіперкаліємія, особливо на тлі ниркової дисфункції, явної протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії і/або серцевої недостатності. Рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів, які мають ризик розвитку цього ускладнення .

Літій

Не рекомендується одночасно застосовувати препарати літію та ірбесартан .

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, спеціальні запобіжні заходи слід вживати щодо пацієнтів, які страждають від стенозу аортального чи мітрального клапанів або від обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. У зв’язку з цим таким пацієнтам застосування ірбесартану не рекомендується.

Загальні застереження

У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з первинним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, асоційоване з випадками розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або (рідко) з виникненням гострої ниркової недостатності. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту.

Подібно до інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину виявилися менш ефективними для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, що може пояснюватися більшим поширенням знижених рівнів реніну серед популяції пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією .

Використання препарату дітьми

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Застосування антагоністів ангіотензину II під час ІІ чи ІІІ триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (погіршення функції нирок, дефіцит амніотичної рідини, черепну гіпоплазію плода) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

Немовлят, чиї матері приймали антагоністи ангіотензину II, слід ретельно обстежити щодо наявності артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю

Препарат протипоказаний у період годування груддю.

Фертильність. Ірбесартан не впливав на фертильність щурів та їхнє потомство при застосуванні доз до рівня, що спричиняв перші ознаки токсичності для вагітної самки.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері, по 1 або 2, або 4, або 7 блістерів у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.