Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Фарбутин

Міжнародна назва: Rifabutin
Виробник: ВАТ «Фармасинтез», Російська Федерація.
АТ Код: АТС J04A B04
Клінико-фармакологічна група: Протитуберкульозні засоби. Антибіотики.
Форма випуску: Капсули тверді

Склад

діюча речовина: rifabutin;

1 капсула містить рифабутину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, желатин, барвник заліза оксиди і гідроксиди (Е 172), титану діоксид (Е 171), метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216).

Показання

Лікування туберкульозу легенів як хронічного резистентного, так і вперше діагностованого.

Профілактика інфекцій, спричинених Mycobacterium avium-внутрішньоклітинним комплексом (МАС-інфекції), у пацієнтів з імуносупресією з кількістю CD4-лімфоцитів 200/мкл і менше.

Протипоказання

Підвищена чутливість до рифабутину або до інших рифаміцинів (наприклад рифампіцин) в анамнезі. Порфірія.

Дозування

Рифабутин призначають дорослим перорально 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

Рифабутин у комбінації з іншими препаратами призначають:

  • при нетуберкульозній мікобактеріальній інфекції – по 450-600 мг (3-4 капсули) на добу протягом 6 місяців з моменту отримання негативного результату;
  • при хронічному полірезистентному туберкульозі легенів – по 300-450 мг (2-3 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату;
  • при вперше діагностованому легеневому туберкульозі – по 150 мг (1 капсула) на добу протягом від 6 місяців або протягом 6 місяців з моменту отримання негативного посіву.

Максимальна добова доза – 450 мг. Термін лікування – 6 місяців і більше.

Рифабутин у вигляді монотерапії для профілактики МАС-інфекцій у пацієнтів з імуносупресією призначають по 300 мг (2 капсули) на добу.

Для людей літнього віку змінювати дози препарату не потрібно.

Побічні дії

Враховуючи той факт, що рифабутин у дослідженнях нерідко призначають у складі комбінованої терапії, часто неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок у виникненні побічних ефектів. Побічні реакції, які розвивалися найчастіше, розташовані у порядку зменшення:

з боку травного тракту: нудота, блювання, підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця; рідко – гепатит;

з боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, іноді тяжка; тромбоцитопенія та анемія; частота і ступінь тяжкості гематологічних реакцій могли бути пов’язані з одночасним призначенням ізоніазиду;

з боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: артралгія, міалгія.

Також можуть відзначатися пропасниця, висипання; у поодиноких випадках – інші реакції гіперчутливості, такі як еозинофілія, бронхоспазм і шок.

Крім того, при призначенні рифабутину відзначався оборотний увеїт, ступінь тяжкості якого варіювала від легкого до тяжкого. Ризик виникнення цього побічного ефекту знижується, якщо Рифабутин застосовують як монотерапію у дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекцій, і підвищується, якщо рифабутин застосовують у комбінації з кларитроміцином і у вищих дозах. Можлива роль флюконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відзначався у пацієнтів, які одержували рифабутин (у добових дозах 150-600 мг) для лікування легеневого туберкульозу у поєднанні з іншими препаратами.

Під час огляду офтальмологом спостерігалися відкладення на рогівці ока при лікуванні рифабутином як компонента медикаментозної профілактики МА-комплексу. Ці відкладення були дрібні, майже прозорі, асимптоматичні і не порушували зір.

При застосуванні рифабутину у високих дозах повідомлялося про псевдожовтяницю (жовтушний колір шкіри при нормальному рівні білірубіну в крові).

Грипоподібний синдром, відчуття стиснення чи болю у грудях із задишкою і рідко – гепатитом і гемолізом. Повідомлялося про рідкі випадки діареї, асоційованої з Clostridium difficile.

Передозування

Застосування препарату у добовій дозі понад 1 000 мг протягом тривалого періоду часу може призвести до розвитку увеїту. Можуть виникати реакції гіперчутливості (еозинофілія, бронхоспазм, шок). Посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: промивання шлунка, призначення діуретиків швидкої дії. Показане проведення симптоматичного лікування.

Лікарська взаємодія

Було показано, що рифабутин індукує ферменти підсімейства СYР450 ІІІА. Головний метаболіт рифабутину (25-дезацетил рифабутин; LM 565) також може забезпечувати цей ефект, тому може впливати на фармакокінетику лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами. При одночасному призначенні з рифабутином може виникнути необхідність у збільшенні дози таких лікарських засобів. З тієй ж самої причини при лікуванні препаратом пероральні контрацептиви можуть виявитися неефективними, тому пацієнткам краще використовувати інші засоби контрацепції.

Фармакокінетичні дослідження припускають, що ензиматична індукція рифабутином закінчується протягом 5 діб та є дозонезалежною у діапазоні від 300 до 600 мг.

Хоча фармакокінетичні дослідження показали, що рифабутин, призначений одночасно із зидовудином, знижує рівень останнього у плазмі крові; у розширеному контрольованому клінічному дослідженні було показано, що це зниження не має суттєвого клінічного значення.

Рифабутин не впливає на фармакокінетику диданозину (DDI) та ізоніазиду. З огляду на вищезазначене, малоймовірним є виникнення значних взаємодій з етамбутолом, теофіліном, сульфонамідами, піразинамідом і зальцитабіном (DDC).

Флюконазол може підвищувати рівень рифабутину у плазмі крові.

При взаємодії з інтраконазолом відомий один випадок розвитку увеїту.

При призначенні його з кларитроміцином також може відзначатися підвищення рівня рифабутину у плазмі крові.

Вплив рифабутину на делавірдин: пероральний кліренс збільшується у 5 разів внаслідок істотного зменшення концентрації у плазмі (з 18±15 до 1,0±0,7 мікромоль). Дослідження проводилися у пацієнтів, інфікованих ВІЛ-1. Рифабутин не рекомендовано для лікування пацієнтів, яким призначено делавірдину мезилат по 400 мг кожні 8 годин.

Вплив рифабутину на індинавір та саквінавір: на 32 % і 40 % зменшується відповідно крива залежності концентрації препарату від часу виділення.

При взаємодії ритонавіру з рифабутином відмічається чотириразове збільшення рівня рифабутину на графіку кривої залежності концентрації препарату від часу виділення, 2,5-разове збільшення максимальної концентрації у сироватці крові. У присутності ритонавіру зростає ризик виникнення побічних ефектів, у тому числі увеїту. Якщо існує необхідність призначення інгібіторів протеаз одночасно з рифабутином, слід вибрати інший препарат, а не ритонавір.

Вплив рифабутину на дапсон: приблизно від 27 % до 40 % зменшується його рівень на кривій залежності концентрації дапсону від часу виділення.

Аналогічно одночасне призначення медикаментів, які пригнічують діяльність цитохрому СYР450 ІІІА, може спричинити збільшення рівня циркулюючого рифабутину.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Рифабутин є напівсинтетичним антибіотиком широкого спектра дії, що належить до групи ансаміцинів. Препарат має високу активність щодо кислотостійких бактерій, включаючи атипові та полірезистентні мікроорганізми. Рифабутин in vitro проявляє високу активність щодо лабораторних штамів і клінічно виділених культур M. tuberculosis. Дослідження in vitro показали, що від 30 % до 50 % штамів M. tuberculosis, резистентних до рифампіцину, чутливі до рифабутину (тобто існує неповна перехресна резистентність між цими антибіотиками). Активність рифабутину in vivo при інфікуванні M. tuberculosis була в 10 разів вищою за активність рифампіцину, що відповідає даним, отриманим in vitro. Встановлено, що рифабутин активний щодо нетуберкульозних (атипових) бактерій, включаючи М. avіum intracellulare complex (MAC) як in vitro, так і при експериментальній інфекції, спричиненій цим патогенним комплексом у тварин з індукованим імунодефіцитом. При інфекціях, спричинених МАС або іншими атиповими мікобактеріями (такими, як М. хеnopi), рифабутин ефективний для лікування як локалізованих, так і дисемінованих форм захворювання у пацієнтів з імунодефіцитом. Рифабутин проявляв ефективність як при вперше діагностованому туберкульозі легенів, так і при полірезистентному хронічному туберкульозі, спричиненому рифампіцин-резистентними штамами M. tuberculosis.

Фармакокінетика

Рифабутин швидко абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація препарату у плазмі крові (С mах ) досягається приблизно через 2-4 години після прийому внутрішньо. Рівень препарату у плазмі крові підтримується вище мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) для M. tuberculosis до 30 годин з моменту прийому. Як було показано в дослідженнях на здорових добровольцях, при одноразовому прийомі 300 мг, 450 мг і 600 мг препарату фармакокінетика рифабутину носить лінійний характер, при цьому С mах визначається у діапазоні 0,4 - 0,7 мкг/мл. Рифабутин широко розподіляється у тканинах і органах організму людини, за винятком головного мозку. Зокрема, концентрація рифабутину у легеневій тканині через 24 години після прийому у 5-10 разів перевищувала концентрацію препарату у плазмі крові. Здатність рифабутину проникати всередину клітин дуже висока, на що вказують співвідношення внутрішньоклітинної та позаклітинної концентрацій, які дорівнюють 9:1 для нейтрофілів і 15:1 – для моноцитів. Висока внутрішньоклітинна концентрація відіграє ключову роль у забезпеченні високої активності препарату проти таких внутрішньоклітинних патогенних мікроорганізмів, якими є мікобактерії. З організму людини рифабутин та його метаболіти виводяться переважно із сечею. Період напіввиведення становить приблизно 35-40 годин.

Фізико-хімічні властивості

тверді, желатинові капсули червоно-коричневого кольору № 0.Вміст капсул – порошок червоно-фіолетового кольору.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Препарат не впливає на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами.

Особливості застосування

Рифабутин може забарвлювати шкіру, сечу і виділення у червонувато-оранжевий колір.

У пацієнтів, які приймають препарат, контактні лінзи, особливо м’які, можуть забарвлюватися.

Рифабутин завжди слід призначати у комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами, що не належать до групи рифаміцину.

При незначних порушеннях функції печінки дозу препарату можна не змінювати. Необхідно розглянути зменшення дози при застосуванні рифабутину у разі тяжкої печінкової недостатності.

Незначні та помірні порушення функції нирок не потребують корекції дози. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потребують зниження дози на 50 %.

Під час лікування рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів, тромбоцитів і активність печінкових ферментів.

При призначенні Фарбутину одночасно з кларитроміцином добову дозу рифабутину слід зменшити до 300 мг. Через можливість розвитку увеїту пацієнтам необхідно перебувати під особливим спостереженням, коли рифабутин призначається одночасно з кларитроміцином (або іншими макролідами) та/або флюконазолом (чи аналогічними сполуками).

При підозрі на увеїт пацієнта має проконсультувати офтальмолог, і, за необхідності, терапія рифабутином має бути тимчасово припинена. Ризик виникнення увеїту знижується, якщо рифабутин застосовують як монотерапію у дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекції, і підвищується, коли рифабутин застосовують у комбінації з кларитроміцином і у вищих дозах. Можлива роль флюконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відмічався у пацієнтів, які отримували рифабутин (150-600 мг на добу) для лікування легеневого туберкульозу у поєднанні з іншими препаратами.

Мальабсорбція. Зменшення кислотності середовища шлунка, спричинене прогресуванням ВІЛ-інфекції, може спричиняти мальабсорбцію деяких препаратів, які застосовують для лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів (наприклад, рифампін, ізоніазид). Вивчення рівня сироваткової концентрації медикаментів у хворих на СНІД з різною тяжкістю цього захворювання (на основі кількості CD4-лімфоцитів) показало, що всмоктування рифабутину не зменшується при прогресуванні ВІЛ-інфекції.

Випадки діареї, асоційованої з Clostridium difficile (СДАД), повідомляються при застосуванні практично всіх антибактеріальних засобів, включаючи рифабутин, та можуть бути за тяжкістю від помірної діареї до тяжкого летального коліту. Лікування із застосуванням антибактеріальних засобів змінює нормальну флору ободової кишки, що веде до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А та В, що спричиняють виникнення СДАД. Гіпертоксичні штами C. difficile спричиняють збільшення захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії та можуть потребувати колектомії. У всіх пацієнтів, у яких виникла діарея протягом застосування антибіотиків, слід розглянути можливість розвитку СДАД.

Уважне спостереження за пацієнтом необхідно з моменту повідомлення про виникнення СДАД до 2 місяців після застосування антибактеріальних препаратів.

Використання препарату дітьми

Відомості про застосування Фарбутину дітям відсутні. Тому препарат не застосовують цій категорії пацієнтів.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Застосування препарату у період вагітності або годування груддю можливе лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує ризик для плода або дитини.У період годування груддю не показано застосування препарату.

Упаковка

По 10 капсул у блістері. По 1 або 3, або 5, або 10 блістерів у картонній коробці.

Для застосування у стаціонарах: по 100 капсул у пластикову банку. Банки вміщують у групову тару.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 ºС.