Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Езоксиум

Міжнародна назва: Esomeprasol
Виробник: Ципла Лтд, Індія.
АТ Код: АТС А02В С05
Клінико-фармакологічна група: Засоби для лікування пептичної виразки та гастро-езофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса.
Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні

Склад

діюча речовина: ezomeprazole;

1 таблетка містить езомепразолу магнію тригідрату у перерахуванні на езомепразол 20 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, тальк, метакрилатний сополімер (тип С), полісорбат 80, поліетиленгліколь 6000, натрію гідроксид, опадрай ІІ 33G53388 оранжевий (гіпромелоза, лактози моногідрат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, барвник «жовтий захід» (Е 110), триацетин, заліза оксид червоний (Е 172).

Показання

  • Пептична виразка шлунка;
  • пептична виразка дванадцятипалої кишки;
  • гастроезофагеальна рефлюксна хвороба;
  • для ерадикації Helicobacter pylori (в комбінації з антибактеріальними засобами);
  • хронічний гастрит з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка у стадії загострення;
  • невиразкова диспепсія;
  • синдром Золлінгера-Еллісона.

Протипоказання

Відома підвищена чутливість до езомепразолу, до заміщених бензимідазолів або інших компонентів препарату.

Дитячий вік.

Езоксіум, як i інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром.

Дозування

Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати.

Пептична виразка шлунка – по 20 мг двічі на добу 2 - 6 тижнів.

Пептична виразка дванадцятипалої кишки – по 20 мг двічі на добу 2 - 4 тижні

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) – по 20 мг двічі на добу 4 - 8 тижнів; підтримуюча терапія при ГЕРХ – по 20 мг один раз на добу до 12 місяців.

Для ерадикації Helicobacter pylori – по 20 мг двічі на добу (в комбінації з антибактеріальними засобами: амоксициліном, кларитроміцином, тетрацикліном, фуразолідоном, метронідазолом, препаратами солей вісмуту) протягом 7 днів.

Хронічний гастрит з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка у стадії загострення – по 20 - 40 мг на добу 2 - 3 тижні.

Невиразкова диспепсія – по 20 - 40 мг на добу 2 - 3 тижні.

Синдром Золлінгера-Еллісона – початкова доза препарату становить 60 мг на добу, за необхідності дозу підвищують; підбір дози визначається індивідуально.

Порушення функції нирок

Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Через відсутність досвіду застосування Езоксіуму для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю таким хворим препарат слід призначати з обережністю (див. «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

Не потребують корекції дози пацієнти зі слабким та помірним порушенням функції печінки. Для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки максимальна доза Езоксіуму не повинна перевищувати 20 мг (див. «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Побічні дії

Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялось про наведені побічні ефекти. Не було виявлено дозозалежних ефектів. Небажані явища класифікувались залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1 000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1 000) та дуже рідко (<1/10 000).

Порушення системи крові та лімфи

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

Порушення імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичний шок.

Порушення метаболізму

Нечасто: периферичні набряки.

Рідко: гіпонатріємія.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.

Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.

Дуже рідко: агресія, галюцинації.

Порушення нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: слабкість, парестезія, сонливість, запаморочення.

Рідко: порушення смаку.

Порушення зору

Рідко: нечіткість зору.

Порушення дихальної системи

Рідко: бронхоспазм.

Порушення травної системи

Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту.

Порушення гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення pівнів печінкових ферментів.

Рідко: гепатит з (без) жовтяниці.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки. Порушення шкіри та м’яких тканин

Нечасто: дерматит, свербіж, висип.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Скелетно-м’язові порушення

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

Порvшення з боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.

Порvшення репродуктивної системи:

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні порушення

Рідко: слабкість, посилення потовиділення.

Передозування

Дані щодо передозування обмежені. Шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Разова доза езомепразолу 80 мг не спричиняє тяжких побічних ефектів. Спеціальний антидот невідомий.

Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові i тому не діалізується. У випадках передозування лікування повинно бути симптоматичним, а також можна застосовувати підтримуючі заходи.

Лікарська взаємодія

Вплuв езомепразолу на фармакокінетuку іншuх лікарськuх засобів. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку. Як i при застосуванні інших інгібіторів секреції кислоти або антацидів, лікування езомепразолом призводить до зменшення абсорбції кетоконазолу та ітраконазолу під час лікування езомепразолом.

Езомепразол інгібує СYР2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізуються СYР2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому може бути необхідним зменшення їx дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу "за потребою". Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу СYР2С19 субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом. У клінічних дослідженнях застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції був у межах норми. Однак після широкого впровадження препарату у медичну практику було декілька повідомлень про клінічно значуще збільшення часу коагуляції, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції.

У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32% та збільшення часу напіввиведення (t1/2) на 31%, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду в плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо, який далі не збільшувався при застосуванні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

Застосування езомепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно 75 % зменшення AUC, Сmах, Cmin). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив езомепразолу на ефективність атазанавіру. Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не слід застосовувати разом з атазанавіром.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину. При одночасному короткотривалому застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відмічалося.

Вплuв іншuх лікарськuх засобів на фармакокінетuку езомепразолу. Езомепразол метаболізується СYР2С19 i СYРЗА4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітору СYРЗА4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції езомепразолу вдвічі.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність. Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить у активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФази – кислотного насоса, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти. Вплив на секрецію шлункового соку Після перорального прийому 20 мг i 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при визначенні цього показника через 6 - 7 годин після прийому дози на 5-й день. Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг i 40 мг перорально pівень рН шлунка був більше 4 у середньому протягом 13 i 17 годин відповідно та більше 24 годин – у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина пацієнтів, у яких pівень рН шлунка був більше 4 протягом 8, 12 i 16 годин відповідно, після прийому 20 мг езомепразолу становив 76%, 54% та 24%. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97%, 92% та 56%. Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тижнів лікування та у 93% – після 8 тижнів лікування. Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки. lнші ефектu, пов’язані з прuгніченням секреції кuслотu У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти. Збільшення кількості ЕСL-клітин пов’язано, можливо, з підвищенням рівня гастрину в плазмі крові, що спостерігалось у деяких пацієнтів при довготривалому застосуванні езомепразолу. Були отримані повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти i мають доброякісний та оборотний характер. Езомепразол був більш ефективним, порівняно з ранітидином, при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (нестероїдними протизапальними засобами), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Езомепразол був ефективним при профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (у пацієнтів старше 60 років та/або з виразкою в анамнезі). Фармакокінетuка. Езомепразол є кислотолабільним i застосовується перорально у формі гранул у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягаються приблизно через 1 - 2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг i зростає до 89% після повторного прийому 1 раз на добу. 20 мг езомепразолу відповідає значення 50 % i 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з протеїнами плазми. Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу на кислотність у порожнині шлунка. Метаболізм i вuведення Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної' системи Р450 (СYР). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного СYР2С19, що відповідає за утворення гідрокси- i дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, СYРЗА4, яка відповідає за утворення езомепразолсульфону – головного метаболіту в плазмі крові. Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом СYР2С 19 (екстенсивних метаболізаторів). Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/год після разової дози та близько 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому доз 1 раз на добу.

Фармакокінетика

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – з фекаліями. Менше 1 % вихідної лікарської речовини виявляється у сечі.

Особливі групи хворих

Приблизно 2,9 ± 1,5% групи пацієнтів мають недостатність ферменту СYР2С 19 (їx називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу відповідно здебільшого здійснюється СYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у слабких метаболізаторів приблизно на 100% вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту СYР2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня пікова концентрація в плазмі крові збільшується приблизно на 60%. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього віку (від 71 до 80 років).

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок на 30% вище, порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалось при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти з порушенням функцій органів

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу.

Досліджень у хворих із порушеною функцією нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної вихідної сполуки, зміни в метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок не очікуються.

Педіатричні пацієнти

Діти віком 12 - 18 років: після багаторазового застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі у дітей віком 12 - 18 років був таким самим, як у дорослих.

Фізико-хімічні властивості

таблетки від світлого коричнево-рожевого до коричнево-рожевого кольору, довгастої форми, двоопуклі, вкриті кишковорозчинною оболонкою.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Не впливає.

Особливості застосування

За наявності сигнальних симптомів (наприклад, виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемез або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, повинна бути виключена можливість злоякісного новоутворення, оскільки застосування Езоксіуму може змінити симптоми та відкласти визначення правильного діагнозу.

Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого часу (особливо особи, які приймають його більше року), повинні знаходитися під регулярним наглядом лікаря.

Пацієнти, які застосовують препарат "за потреби", повинні повідомити лікаря у разі зміни характеру симптомів. При призначенні езомепразолу необхідно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові. При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіx компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором СYРЗА4; необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія у пацієнтів, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, які метаболізуються СYРЗА4, такі, наприклад, як цизаприд).

Використання препарату дітьми

Препарат не призначають дітям.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Клінічні дані щодо застосування езомепразолу для лікування вагітних обмежені. Хоча досліди на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона/плода, слід з обережністю призначати препарат вагітним.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Не було проведено досліджень по застосуванню у жінок, які годують груддю. Тому Езоксіум не слід застосовувати у період годування груддю.

Упаковка

По 14 таблеток у стрипі. По 1 стрипу у пачці з картону.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.