Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Еуцин Быстрорастворимый

Міжнародна назва: Epirubicin
Виробник: Венус Ремедіс Лімітед.
АТ Код: ATC L01D B03 Клінічні характеристики
Клінико-фармакологічна група: Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати.
Форма випуску: Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій

Склад

діюча речовина: 1 флакон містить епірубіцину гідрохлориду 10 мг або 50 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, метилпарабен (Е 218).

Показання

Лікування широкого спектра новоутворень, включаючи рак молочної залози, злоякісні лімфоми, саркоми м’яких тканин, рак шлунка, рак печінки, підшлункової залози, прямої кишки, рак шийно-лицьової ділянки, рак легенів, рак яєчників, лейкемію.

Внутрішньоміхурове введення показане при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якої допоміжної речовини, інших антрациклінів та антраценедіонів.

Терапія Еуцином швидкорозчинним протипоказана пацієнтам з активною депресією функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуванням інших протипухлинних засобів або радіотерапії, та пацієнтам, які вже отримували лікування із застосуванням максимальних кумулятивних доз епірубіцину і/або інших антрациклінів (наприклад, доксорубіцину та даунорубіцину).

Препарат також протипоказаний пацієнтам з тяжкими кардіопатіями, наявними в анамнезі або на даний час, пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки та у разі наявності генералізованої інфекції.

Внутрішньовенне введення протипоказано пацієнтам з персистуючою мієлосупресією, нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, тяжкою аритмією, нестабільною стенокардією та міокардіопатією.

Внутрішньоміхурове введення протипоказано пацієнтам з інфекціями сечовивідних шляхів, інвазивною пухлиною, що проростає у м’язовий шар сечового міхура, запаленням сечового міхура та пацієнтам з гематурією. Особливої уваги потребують труднощі у проведенні катетеризації (а саме: уретральна непрохідність, спричинена значним внутрішньоміхуровим новоутворенням).

Період вагітності та годування груддю.

Дозування

Внутрішньовенне введення.

Схема застосування при стандартному дозуванні.

При монотерапії Еуцином швидкорозчинним як антибластомним препаратом

рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м2 площі поверхні тіла, яка вводиться

шляхом внутрішньовенної ін’єкції протягом 5-10 хвилин з інтервалами у 21 день відповідно

до стану крові/кісткового мозку.

Схема застосування при призначенні високих доз.

Рак легенів.

При монотерапії у високих дозах для лікування раку легенів Еуцин швидкорозчинний необхідно вводити

відповідно до нижчезазначених схем:

  • дрібноклітинний рак легенів у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 120 мг/м2 в 1‑й день кожні 3 тижні;
  • недрібноклітинний рак легенів (епідермоїдний, сквамозний та аденокарцинома) у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 135 мг/м2 в 1‑й день або 45 мг/м2 в 1, 2, 3 дні кожні 3 тижні.

Рак молочної залози.

Дози до 135 мг/м2 (при монотерапії Еуцином швидкорозчинним) та до 120 мг/м2 (при комбінованій терапії), які вводилися кожні 3-4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками хворим на рак молочної залози.

При ад’ювантній терапії раку молочної залози на початкових стадіях рекомендовані дози варіюють від 100 мг/м2 до 120 мг/м2 кожні 3-4 тижні.

Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом 5-10 хвилин або внутрішньовенної інфузії протягом не більше 30 хвилин.

Рекомендоване застосування нижчих доз (60-75 мг/м2 або 105-120 мг/м2 у схемах дозування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам літнього віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. Загальну дозу на цикл можна розділити для прийому протягом 2-3 послідовних днів.

При застосуванні у комбінованій терапії з іншими протипухлинними препаратами дози Еуцину швидкорозчинного слід відповідним чином зменшувати. Оскільки основним шляхом елімінації препарату є гепатобіліарна система, пацієнтам з порушеною функцією печінки дозу Еуцину швидкорозчинного слід знижувати, щоб уникнути посилення загальної токсичності.

У цілому, якщо рівень білірубіну перебуває в діапазоні 1,4-3 мг/100 мл, а рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ) становить 9-15 %, рекомендовано призначення половини звичайної дози.

Якщо ж рівні білірубіну та рівень затримки БСФ перевищують вищезгадані, рекомендовано призначення чверті звичайної дози.

Помірне порушення функції нирок не є достатньою причиною для зміни рекомендованих доз через низький рівень екскреції Еуцину швидкорозчинного нирками.

Внутрішньоміхурове введення.

При лікуванні перехідноклітинної папілярної карциноми рекомендується проведення щотижневих інсталяцій по 50 мг, які повторюються протягом 8 тижнів. У випадку розвитку місцевої токсичності (хімічного циститу) доцільно знизити дозу до 30 мг. При лікуванні карциноми in situ дозу можна підвищити до 80 мг згідно з індивідуальною переносимістю пацієнта.

Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендується проведення щотижневих інсталяцій по 50 мг, які повторювати протягом 4 тижнів, після чого інстиляція тієї ж дози 1 раз на місяць триває до повного року.

Спосіб застосування.

Еуцин неефективний при пероральному прийомі і його не слід вводити внутрішньом’язово або інтратекально.

Внутрішньовенне застосування.

Внутрішньовенне введення має тривати протягом 5-10 хвилин через систему для внутрішньовенних інфузій. Слід переконатися, що голка правильно введена у вену, причому флакон із 0,9 % розчином натрію хлориду повинен вже бути встановлений. Ця техніка знижує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени 0,9 % розчином натрію хлориду наприкінці введення препарату. Витікання Еуцину швидкорозчинного з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз може мати місце у результаті ін’єкції в тонкі судини або при повторних ін’єкціях в одну і ту саму вену.

Внутрішньоміхурове застосування.

Розчин Еуцину швидкорозчинного, який вводиться через катетер, має лишатися в сечовому міхурі протягом 1 години, після чого пацієнтові слід випорожнити сечовий міхур. Під час інстиляції пацієнтові необхідно повертатися з боку на бік для забезпечення більш рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.

Приготування розчину.

Еуцин швидкорозчинний слід розводити 0,9 % розчином натрію хлориду або стерильною водою для ін’єкцій. Вміст флакона знаходиться під від’ємним тиском. З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчинення слід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігати вдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину.

Препарат слід використати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

При зберіганні розчину для ін’єкцій у холодильнику препарат може желатинізуватися. Відновлення консистенції відбувається через 2‑4 години за умов кімнатної температури і потрушування флакона з розчином (15–25 °С).

Для внутрішньовенного застосування

Слід віддавати перевагу 0,9 % розчину натрію хлориду, оскільки таким чином утворюється ізотонічний розчин, який переноситься краще.

 

Флакони з ліофілізатом Кількість розчинника, що додається Кінцева концентрація
10 мг 5 мл 2 мг/мл
50 мг 25 мл 2 мг/мл

Для внутрішньоміхурового застосування встановлену дозу Еуцину швидкорозчинного слід завжди розчиняти у 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або стерильній дистильованій воді. Після додавання розчинника флакон струшують до повного розчинення препарату.

Побічні дії

Були отримані повідомлення про такі побічні ефекти. Інфекції та інвазії: інфекції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, фебрильна нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, гіперурикемія, сепсис, септичний шок, гранулоцитопенія, геморагія.

Розлади метаболізму: анорексія, гіпоксія тканин у результаті мієлосупресії.

З боку органа зору: кон’юнктивіт, кератит.

З боку серця: застійна серцева недостатність (задишка, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легень, випіт у плевральну порожнину, ритм галопу), кардіотоксичність (анормальні показники ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атріо- вентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса.

Судинні розлади: припливи, тромбоемболія, включаючи емболію легеневої артерії.

З боку органів дихання: пневмонія, утруднення дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ): нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, езофагіт. Мукозит може виникнути через 5–10 днів від початку лікування. Зазвичай спостерігається у формі болісного стоматиту, здебільшого з боку язика та на під’язиковій слизовій оболонці.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: втрата волосся (зазвичай оборотна, зустрічається у

60–90 % пацієнтів та у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі),

локальна токсичність, висипання, свербіж, зміни шкіри.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: аменорея, азооспермія.

Загальні розлади та стан місця введення: слабкість, запаморочення, астенія, гарячка.

Дослідження: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Постмаркетингові спостереження.

З боку імунної системи: іноді повідомлялося про випадки алергічних реакцій з гарячкою, тремтінням, кропив’янкою.

Можливе виникнення випадків анафілактичного шоку.

З боку метаболізму: зневоднення.

Судинні розлади: флебіт, тромбофлебіт, шок.

З боку ШКТ: біль або відчуття жару, ерозії, утворення виразок, кровотеча, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: еритема, припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка.

З боку нирок та сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1-2-гу добу після введення препарату, хімічний цистит, зрідка – геморагічний цистит, відчуття печіння, полакіурія.

Загальні розлади та стан місця введення: гарячка, озноб.

Еуцин швидкорозчинний у високих дозах вводили великій кількості пацієнтів, які раніше не отримували лікування, із солідними пухлинами різних типів. Побічні ефекти, які мали місце, не відрізнялися від тих, що розвивалися при застосуванні стандартних доз, за винятком тяжкої оборотної нейтропенії (<0,5 х 109 протягом <7 днів), яка мала місце у більшості пацієнтів. Лише в деяких випадках виникала необхідність у госпіталізації пацієнта для підтримуючої терапії тяжких ускладнень, спричинених інфекцією.

Передозування

Дуже високі одноразові дози Еуцину швидкорозичинного можуть спричинити зворотну міокардіальну токсичність протягом 24 годин та тяжку депресію функції кісткового мозку протягом 1 або 2 тижнів.

Лікарська взаємодія

Еуцин швидкорозчинний можна застосовувати у комбінації з іншими протипухлинними препаратами при хіміотерапії, але надзвичайно важливо ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці. Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину у комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих канальців) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування. Еуцин швидкорозчинний екстенсивно метаболізується печінкою. Зміни функції печінки, спричинені супутньою терапією, можуть вплинути на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Введення паклітакселу перед застосуванням Еуцину швидкорозчинного може призвести до підвищення плазмових концентрацій незміненого епірубіцину та його метаболітів, проте останні не є ані токсичними, ані активними. При застосуванні таксанів (паклітакселу або доцетакселу) після Еуцину швидкорозчинного змін у його фармакокінетиці не спостерігалося.

Дексверапаміл може змінювати фармакокінетику епірубіцину та, можливо, підвищувати його ефекти пригнічення кісткового мозку.

Хінін може прискорювати первинне розповсюдження епірубіцину з крові до тканин і може мати вплив на розділення еритроцитів епірубіцином.

Сумісне призначення α-2b-інтерферону може спричинити зниження і граничного періоду напіврозпаду та повного кліренсу епірубіцину. Можливість розладу кровотворення має бути врахована при лікуванні препаратами, які впливають на кістковий мозок (цитотоксичні речовини, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгідантоїн, амідопірину дериват, антиретровірусні засоби).

Несумісність

Будь-який лужний розчин при тривалому контакті спричиняє гідроліз епірубіцину. Еуцин швидкорозчинний забороняється змішувати з гепарином через хімічну несумісність, внаслідок якої при певному співвідношенні препаратів у розчині може утворюватися осад.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Протипухлинний препарат групи синтетичних антрациклінових антибіотиків. Швидко проникає у клітини, локалізується переважно в ядрі. Механізм дії зумовлений здатністю епірубіцину утворювати комплекс із ДНК шляхом інтеркаляції між основними нуклеотидними парами, що призводить до порушення синтезу ДНК, РНК і білків. Інтеркаляція в ДНК є пусковим механізмом розщеплення ДНК під дією топоізомерази ІІ, призводячи до серйозних порушень у третинній структурі ДНК. Епірубіцин (як і доксорубіцин) може бути задіяний у реакції окислювання/відновлення з утворенням високоактивних і високотоксичних вільних радикалів.

Фармакокінетика

Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко розподіляється у тканинах організму; не проникає крізь ГЕБ у визначених кількостях. Епірубіцин інтенсивно біотрансформується в печінці. Основними встановленими метаболітами є епірубіцинол, що має визначений ступінь протипухлинної активності, а також глюкуроніди епірубіцину і епірубіцинолу. 4’-0-глюкуронування відрізняє епірубіцин від доксорубіцину і може зумовлювати його меншу токсичність. Після внутрішньовенного введення препарату (у дозі 60-150 мг/м 2 ) пацієнтам з нормальною функцією печінки і нирок рівні епірубіцину знижуються триекспонентним способом з повільною кінцевою фазою тривалістю 30–40 годин. Період напіввиведення епірубіцинолу такий, як і в епірубіцину. Епірубіцин виводиться головним чином через печінку: близько 38 % введеної дози виявляється протягом 24 годин у жовчі у формі епірубіцину (19 %), епірубіцинолу та інших метаболітів. 9–12 % дози виводиться із сечею (як у вигляді метаболітів, так і в незміненому вигляді). Через 72 години приблизно 43 % введеної дози визначається в жовчі і приблизно 16 % – у сечі. Фармацевтичні характеристики.

Фізико-хімічні властивості

ліофілізована маса оранжево-червоного кольору.

Особливі вказівки

Наступних запобіжних заходів слід дотримуватися при застосуванні всіх протипухлинних препаратів:

  • Персонал повинен мати добру підготовку з техніки розведення і введення.
  • Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом.
  • Персонал, який працює з препаратом, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску.
  • Робоча зона має бути пристосована для розчинення препарату (бажано з системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня має бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.
  • Усі засоби, які використовуються при введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації при високій температурі.
  • У разі випадкового потрапляння препарату на шкіру або в очі слід негайно промити уражену ділянку шкіри великою кількістю води з милом, а очі промити розчином натрію бікарбонату. Уражені ділянки має уважно оглянути спеціаліст.
  • У разі випадкового забруднення предметів розчином препарату їх слід промити 1 % розчином натрію гіпохлориду, а потім великою кількістю води.
  • Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як указано вище.

Лікування Еуцином швидкорозчинним проводиться тільки кваліфікованими лікарями, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Вплив епірубіцину на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами детально не досліджували.

Особливості застосування

Протягом першого циклу лікування Еуцином швидкорозчинним важливим є ретельний та частий нагляд лікаря за пацієнтом, необхідно дуже уважно стежити за основними функціями організму (проводити лабораторні аналізи та контролювати серцеву функцію).

Слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, еритроцитів та тромбоцитів. Лейкопенія та нейтропенія є тимчасовими як при застосуванні стандартних доз, так і при застосуванні високих доз, хоча в останньому випадку ступінь лейкопенії та нейтропенії тяжчий. Показники досягають мінімального рівня між 10-м і 14-м днем, повертаючись до нормального значення на 21-й день. Дуже рідко у пацієнтів, які отримали високі дозі, спостерігається виражена тромбоцитопенія (<100 х 109).

Епірубіцин чинить еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ у сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендується зменшення дози препарату. До початку лікування та, якщо можливо, протягом лікування необхідно контролювати функції печінки за допомогою стандартних лабораторних аналізів (ACT, АЛТ, лужна фосфатаза, білірубін, БСФ). Хворим із тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід. До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих із рівнем сироваткового креатиніну більше 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Дуже обережно слід застосовувати препарат при перевищенні кумулятивних доз 900 мг/м2 як при призначенні стандартних доз, так і при призначенні високих доз. Вище цього рівня значно підвищується ризик розвитку необоротної застійної серцевої недостатності. Є свідчення про рідкі випадки розвитку кардіальної токсичності і при застосуванні нижчих доз. Було виявлено, що Еуцин швидкорозчинний є менш кардіотоксичним за свій структурний аналог - доксорубіцин. При проведенні порівняльного дослідження, було підраховано, що відношення накопичених доз, які призводять до такого самого пригнічення серцевої функції, становить 2:1. Крім того, у пацієнтів, які раніше не лікувалися доксорубіцином, випадки серцевої недостатності спостерігалися тільки після перевищення накопиченої дози Еуцину швидкорозчинного 900 мг/м2.

У будь-якому випадку серцеву функцію слід контролювати протягом лікування для того, щоб мінімізувати ризик появи порушення функції серця, описаного для інших антрациклінів.

Відомо, що таке порушення функції серця може виникати навіть через кілька тижнів після припинення лікування та іноді не піддається лікуванню із застосуванням специфічної медикаментозної терапії.

Потенційний ризик кардіотоксичності може збільшуватися у пацієнтів, які отримували радіотерапію одночасно або раніше в ділянці середостіння/перикарда. У будь-якому випадку доцільно, стосовно повної дози Еуцину швидкорозчинного, брати до уваги супутню терапію, призначену кожному окремому пацієнту, до складу якої входять інші препарати з можливою кардіотоксичною дією.

Перед та після кожного циклу лікування рекомендується проведення ЕКГ. Зміни показників ЕКГ, наприклад, вирівнювання чи інверсія зубця Т, депресія сегмента ST чи поява аритмії, зазвичай транзиторної та оборотної, не обов’язково свідчать про необхідність призупинення лікування.

Кардіоміопатія, спричинена антрациклінами, зокрема доксорубіцином, пов’язана зі стійким зниженням вольтажу комплексу QRS, подовженням систолічного інтервалу (PEP/LVET) за межі нормальних значень та зменшенням фракції шлуночкового викиду. Контроль серцевої функції пацієнтів, які отримують Еуцин швидкорозчинний, є дуже важливим. Її оцінка виконується із застосуванням неінвазивних методів, таких як ЕКГ, ехокардіографія, а визначення фракції викиду можливе за допомогою сцинтиграфії міокарда.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумаб). Антрацикліни, включаючи епірубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами до того часу, поки не буде можливим проведення частого контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення (наприклад, трастузумаб), також можуть бути в групі ризику розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 дня і може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід уважно контролювати функцію серця. Функцію серця слід контролювати у пацієнтів, які отримують високі загальні дози, а також які входять до групи ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або летальний наслідок.

У деяких пацієнтів, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин, описані випадки розвитку вторинного лейкозу з прелейкемічною фазою або без неї. Вторинний лейкоз частіше зустрічається при застосуванні цих препаратів у комбінації з іншими протипухлинними засобами, які спричиняють пошкодження ДНК, у пацієнтів, які раніше отримували інтенсивну цитотоксичну терапію або антрацикліни у високих дозах. Вторинні лейкози можуть мати латентний період тривалістю 1-3 роки.

Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення в одну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту у місці введення значно зменшується. Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбоемболія, в тому числі інколи фатальна тромбоемболія легеневих артерій.

Як і інші цитотоксичні препарати, Еуцин швидкорозчинний може спричинити гіперурикемію внаслідок швидкого лізису пухлинних клітин. Тому рекомендується уважно стежити за рівнями сечової кислоти в крові для контролю цього явища фармакологічно. Призначення живої або живої ослабленої вакцини пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, включаючи епірубіцин, може призводити до тяжких або фатальних інфекцій. Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Може бути призначена нейтралізована або інактивована вакцина, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад, обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Внутрішньоартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій з метою лікування локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів у печінку) може спричинити (окрім загальнотоксичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування препарату) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (ймовірно, пов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоків у результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Як і більшість інших протипухлинних препаратів та імуносупресантів, Еуцин у відповідних експериментальних умовах мав мутагенні канцерогенні властивості у тварин. Еуцин швидкорозчинний може забарвлювати сечу у червоний колір протягом 1-2 днів після застосування.

Використання препарату дітьми

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не досліджувалися.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Еуцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловікам, які отримують лікування Еуцином швидкорозчинним, необхідно використовувати ефективні засоби контрацепції.

Еуцин швидкорозчинний може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок.

Експериментальні дані, отримані на тваринах, дають підставу припускати, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода, тому його не можна застосовувати під час вагітності.

Перед початком лікування у жінок репродуктивного віку можливість вагітності має бути виключена, а протягом самого лікування жінкам слід користуватися ефективними методами контрацепції.

Чи проникає епірубіцин у материнське молоко, залишається невідомим. У зв’язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, проникають у материнське молоко, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричинених епірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Упаковка

По 10 мг або по 50 мг порошку у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Порошок Еуцин швидкорозчинний слід зберігати у недоступному для дітей і захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ºС. У розчиненому вигляді Еуцин швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі 25 °С або протягом 48 годин при температурі 2-8 °С.


Отзывы