Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Еплеренон-Зентива

Міжнародна назва: Eplerenone
Виробник: Делорбіс Фармасьютікалз Лтд; C.C. «Зентіва С.А.».
АТ Код: АТХ C03D A04
Клінико-фармакологічна група: Калійзберігаючі діуретики. Антагоністи альдостерону. Еплеренон.
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Склад

діюча речовина: eplerenone;

1 таблетка містить 25 мг або 50 мг еплеренону;

допоміжні речовини: ядро таблетки: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, магнію стеарат, натрію лаурилсульфат; покриття: Opadry® Yellow 13B82402 (гіпромелоза, макрогол, титану діоксид (Е 171), полісорбат, заліза оксид жовтий (Е 172)).

Показання

Доповнення до стандартного лікування із застосуванням бета-блокаторів з метою зниження ризику захворюваності та смертності, пов’язаних із серцево-судинними захворюваннями, у стабільних пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40 %) та клінічними ознаками серцевої недостатності після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда.

Доповнення до стандартної оптимальної терапії з метою зниження ризику захворюваності та смертності, пов’язаної із серцево-судинними захворюваннями, у дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA та дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 30 %).

Протипоказання

Гіперчутливість до еплеренону або до будь-якої з допоміжних речовин.

Рівень калію у сироватці крові > 5 ммоль/л на момент початку лікування.

Ниркова недостатність тяжкого ступеня (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2).

Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П’ю).

Лікування калійзберігаючими сечогінними препаратами, калієвмісними добавками або потужними інгібіторами CYP3A4 (наприклад ітраконазолом, кетоконазолом, ритонавіром, нелфінавіром, кларитроміцином, телітроміцином та нефазодоном) .

Одночасне застосування еплеренону у потрійній комбінації разом з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину.

Дозування

Препарат існує у дозах 25 мг та 50 мг. Максимальна добова доза препарату становить 50 мг.

Еплеренон можна приймати як з їжею, так і незалежно від прийому їжі .

Пацієнти з серцевою недостатністю після перенесеного інфаркту міокарда. Рекомендована підтримуюча доза еплеренону становить 50 мг 1 раз на добу. Лікування слід розпочинати з дози 25 мг 1 раз на добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 раз на добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тижні, враховуючи рівень калію у сироватці крові (див. таблицю нижче). Лікування еплереноном зазвичай необхідно розпочинати через 3-14 діб після гострого інфаркту міокарда.

Пацієнти з серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA.

Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю II класу за класифікацією NYHA слід розпочинати з дози 25 мг 1 раз на добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 раз на добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тижні, враховуючи рівень калію у сироватці крові (див. таблицю нижче та розділ «Особливості застосування»).

Пацієнтам, у яких рівень калію у сироватці крові перевищує 5 ммоль/л, не слід розпочинати лікування еплереноном .

Рівень калію у сироватці слід визначати до початку лікування еплереноном, під час першого тижня лікування та через місяць після початку лікування або корекції дози. За необхідності слід періодично визначати рівень калію у сироватці крові надалі протягом лікування.

Після початку лікування дозу препарату слід коригувати з урахуванням концентрації калію у сироватці крові, як вказано у таблиці нижче.

Корекція дози після початку лікування.

 

Концентрація калію у сироватці крові (ммоль/л) Корекція дози
< 5,0 Підвищення з 25 мг 1 раз на 2 дні до 25 мг 1 раз на добу; з 25 мг 1 раз на добу до 50 мг 1 раз на добу.
5,0-5,4 Дозу не змінюють
5,5-5,9 Зниження з 50 мг 1 раз на добу до 25 мг 1 раз на добу; з 25 мг 1 раз на добу до 25 мг 1 раз на 2 дні; з 25 мг 1 раз на 2 дні до тимчасової відміни.
³ 6,0 Тимчасова відміна

Після тимчасової відміни еплеренону через підвищення рівня калію до ³ 6 ммоль/л відновлення лікування можливе у дозі 25 мг 1 раз на 2 дні після зниження концентрації калію нижче рівня 5 ммоль/л.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку немає потреби у корекції початкової дози препарату. У зв’язку з віковим зниженням інтенсивності функції нирок ризик розвитку гіперкаліємії у пацієнтів літнього віку підвищується. Ризик може додатково збільшуватись у разі наявності супутнього захворювання, що супроводжується підвищенням системної експозиції препарату, зокрема порушення функцій печінки легкого та помірного ступеня тяжкості. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові .

Порушення функції нирок.

Пацієнти із легким порушенням функції нирок не потребують корекції початкової дози. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові та коригувати дозу препарату відповідно до таблиці вище.

Пацієнтам з порушеннями функції нирок помірної тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мг/мл) слід починати лікування з дози 25 мг 1 раз на 2 дні та коригувати дозу препарату залежно від концентрації калію (див. таблицю вище). Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію у сироватці крові .

Досвід застосування препарату пацієнтам із кліренсом креатиніну < 50 мл/хв та серцевою недостатністю після інфаркту міокарда відсутній. Для лікування таких пацієнтів еплеренон слід застосовувати з обережністю.

Застосування доз, що перевищують 25 мг на добу, пацієнтам із кліренсом креатиніну < 50 мл/хв, не досліджували.

Еплеренон протипоказаний пацієнтам з тяжкими ураженнями нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) . Еплеренон не видаляється з організму за допомогою діалізу.

Порушення функцій печінки.

Пацієнти із легким або помірним порушенням функції печінки не потребують корекції початкової дози, проте внаслідок підвищення рівня системної експозиції еплеренону цій категорії пацієнтів та особливо пацієнтам літнього віку рекомендовано проводити частий та регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові .

Комбіноване застосування.

У разі одночасного застосування зі слабкими або помірними інгібіторами CYP3A4 (наприклад аміодароном, дилтіаземом та верапамілом) можна починати лікування еплереноном з початкової дози 25 мг 1 раз на добу Доза препарату не повинна перевищувати 25 мг 1 раз на добу .

Діти.

Відомостей, що дали б можливість рекомендувати застосування еплеренону для лікування дітей, немає. Тому застосування препарату цій віковій групі пацієнтів не рекомендоване.

Побічні дії

Нижче наведені побічні реакції, які, можливо, пов’язані із застосуванням еплеренону та які виникали під час лікування частіше, ніж під час застосування плацебо, або серйозні побічні реакції, що виникали під час лікування частіше, ніж під час застосування плацебо, або ті, що були описані під час постмаркетингового спостереження.

Побічні реакції класифіковано за системами органів та абсолютною частотою.

Частота визначається як: часто > 1/100 та < 1/10; нечасто > 1/1000 та < 1/100.

Інфекції та інвазії.

Часто: інфекція.

Нечасто: пієлонефрит, фарингіт.

Розлади системи крові та лімфатичної системи.

Нечасто: еозинофілія.

Розлади ендокринної системи.

Нечасто: гіпотиреоз.

Розлади метаболізму та травлення.

Часто: гіперкаліємія .

Нечасто: гіпонатріємія, зневоднення, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія.

Психічні розлади.

Нечасто: безсоння.

Розлади нервової системи.

Часто: запаморочення, непритомність.

Нечасто: головний біль, гіпоестезія.

Розлади з боку серця.

Часто: інфаркт міокарда.

Нечасто: лівошлуночкова недостатність, фібриляція передсердь, тахікардія.

Розлади з боку судинної системи.

Часто: гіпотонія.

Нечасто: тромбоз артерій кінцівок, ортостатична гіпотензія.

Розлади дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Часто: кашель.

Розлади шлунково-кишкового тракту.

Часто: діарея, нудота, запор.

Нечасто: блювання, здуття живота.

Розлади шкіри та підшкірних тканин.

Часто: висип, свербіж.

Нечасто: гіпергідроз.

Частота невідома: ангіоневротичний набряк.

Розлади кістково-м’язової системи та сполучних тканин.

Часто: м’язові спазми, біль у кістково-м’язовій системі

Нечасто: біль у спині.

Розлади у роботі нирок та сечовивідних шляхів.

Часто: порушення функції нирок .

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Нечасто: холецистит.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Нечасто: гінекомастія.

Загальні розлади.

Нечасто: астенія, нездужання.

Лабораторні дослідження.

Часто: підвищення сечовини крові.

Нечасто: підвищення рівня креатиніну, зниження кількості рецепторів епідермального фактора росту, підвищення рівня глюкози крові.

Під час дослідження EPHESUS помічено збільшення кількості випадків інсульту у літніх пацієнтів (≥ 75 років). Однак статистично значущої різниці між частотою випадків інсульту в групі еплеренону та у групі плацебо не було.

Передозування

Повідомлень про побічні реакції, пов’язані з передозуванням еплеренону, у людей отримано не було. Очікується, що найбільш імовірними проявами передозування препарату у людини будуть артеріальна гіпотензія або гіперкаліємія. Еплеренон неможливо вивести з організму за допомогою гемодіалізу. Було продемонстровано, що еплеренон ефективно зв’язується з активованим вугіллям. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід розпочинати підтримуюче лікування. При розвитку гіперкаліємії слід починати лікування згідно зі стандартами.

Лікарська взаємодія

Фармакодинамічні взаємодії.

Калійзберігаючі сечогінні препарати та калієвмісні добавки. Еплеренон протипоказано призначати пацієнтам, які отримують інші калійзберігаючі сечогінні препарати та калієвмісні добавки через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії . Під впливом калійзберігаючих сечогінних препаратів також може посилюватись дія гіпотензивних препаратів та інших сечогінних засобів.

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину. При застосуванні еплеренону у комбінації з інгібітором АПФ та/або блокатором рецепторів ангіотензину ризик гіперкаліємії може збільшуватись. Рекомендовано здійснювати ретельний контроль за рівнем калію у сироватці крові та показниками функції нирок, особливо у пацієнтів з ризиком порушення ниркових функцій, наприклад, у пацієнтів літнього віку. Еплеренон протипоказано застосовувати одночасно у потрійній комбінації разом з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину .

Літій. Повідомлялося про випадки токсичної дії літію у пацієнтів, які одночасно отримували інгібітори АПФ та сечогінні препарати .

Слід уникати одночасного застосування еплеренону та препаратів літію. Якщо немає можливості уникнути застосування цієї комбінації, необхідно контролювати рівень літію у плазмі крові .

Циклоспорин, такролімус. Циклоспорин та такролімус можуть спричинити порушення функції нирок та підвищити ризик розвитку гіперкаліємії. Слід уникати одночасного застосування еплеренону та циклоспорину або такролімусу. За необхідності призначення циклоспорину та такролімусу під час лікування еплереноном рекомендовано ретельно контролювати рівень калію у сироватці крові .

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). За рахунок безпосереднього впливу на клубочкову фільтрацію лікування НПЗП може призвести до гострої ниркової недостатності, особливо у пацієнтів, які входять у групу високого ризику (літній вік та/або зневоднення). Пацієнтам, які отримують еплеренон та НПЗП, до початку лікування слід забезпечити адекватний водний режим та контролювати у них функцію нирок.

Триметоприм. Одночасне призначення триметоприму та еплеренону підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Слід контролювати рівень калію у сироватці крові та показники функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку та пацієнтів з порушенням функцій нирок.

Альфа-1-блокатори (наприклад празозин, альфузозин). При комбінуванні альфа-1-блокаторів та еплеренону існує можливість підсилення гіпотензивної дії та/або виникнення ортостатичної гіпотензії. У разі одночасного застосування альфа-1-блокаторів слід контролювати клінічний стан пацієнтів з приводу ортостатичної гіпотензії.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, аміфостин, баклофен. Одночасне призначення цих лікарських засобів та еплеренону потенційно може підсилювати гіпотензивну дію та підвищувати ризик ортостатичної гіпотензії.

Глюкокортикоїди, тетракозактид. При одночасному призначенні цих лікарських препаратів та еплеренону існує можливість послаблення гіпотензивної дії внаслідок затримки рідини та натрію.

Фармакокінетичні взаємодії.

Дослідження in vitro свідчать, що еплеренон не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2C19, CYP2C9, CYP2D6 або CYP3A4. Еплеренон не є субстратом або інгібітором Р-глікопротеїну.

Дигоксин. Рівень системної експозиції (AUC) дигоксину при одночасному застосуванні з еплереноном зростає на 16 % (90 % ДІ: 4-30 %). Слід з обережністю призначати дигоксин в дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.

Варфарин. Клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій з варфарином описано не було. Слід з обережністю призначати варфарин у дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.

Субстрати CYP3A4. Результати фармакокінетичних досліджень зі зразками-субстратами CYP3A4 (тобто мідазоламом та цизапридом) не виявили ознак виражених фармакокінетичних взаємодій при одночасному застосуванні цих препаратів та еплеренону.

Потужні інгібітори CYP3A4. При одночасному застосуванні еплеренону та препаратів, що пригнічують активність ферменту CYP3A4, можливий розвиток виражених фармакокінетичних взаємодій. Під впливом потужного інгібітору CYP3A4 (кетоконазол 200 мг 2 рази на добу) AUC еплеренону збільшилась на 441 % . Протипоказане одночасне застосування еплеренону та потужних інгібіторів CYP3A4 (кетоконазолу, ітраконазолу, ритонавіру, нелфінавіру, кларитроміцину, телітроміцину та нефазадону) .

Слабкі та помірні інгібітори CYP3A4. Застосування одночасно з еритроміцином, саквінавіром, аміодароном, дилтіаземом, верапамілом та флуконазолом призводило до виражених фармакокінетичних взаємодій з підвищенням рівнів AUC на 98-187 %. Відповідно, при одночасному призначенні еплеренону та слабких або помірних інгібіторів CYP3A4 доза еплеренону не повинна перевищувати 25 мг .

Індуктори CYP3A4. Одночасне застосування еплеренону та звіробою (потужний індуктор CYP3A4) призводило до зниження AUC еплеренону на 30 %. Застосування більш потужних індукторів CYP3A4 (таких як рифампіцин) може призводити до більш вираженого зниження AUC еплеренону. Через ризик зниження ефективності еплеренону не рекомендовано застосовувати одночасно з цим препаратом потужні індуктори CYP3A4 (рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, звіробій) .

Антациди. При одночасному застосуванні еплеренону та антацидних препаратів не очікується виражених взаємодій.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Еплеренон є відносно селективним препаратом щодо зв’язування рекомбінантних мінералокортикоїдних рецепторів людини порівняно зі зв’язуванням рекомбінантних глюкокортикоїдних, прогестеронових та андрогенних рецепторів людини. Еплеренон запобігає зв’язуванню альдостерону — ключового гормону ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), який бере участь у регулюванні артеріального тиску та патофізіології серцево-судинних захворювань. Еплеренон спричиняє стійке збільшення рівнів реніну та альдостерону в плазмі крові, що пов’язано із регуляцією секреції реніну альдостероном за принципом негативного зворотного зв’язку. При цьому підвищення активності реніну в плазмі крові та рівня циркулюючого альдостерону не знижує ефекту еплеренону. В ході досліджень різних доз еплеренону при хронічній серцевій недостатності (II – IV функціональний клас за NYHA) додавання еплеренону до стандартної терапії призводило до прогнозованого дозозалежного збільшення рівня альдостерону. Лікування еплереноном у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ІМ), ускладненим дисфункцією лівого шлуночка та серцевою недостатністю, призводило до суттєвого збільшення рівня альдостерону. Тривале лікування еплереноном в дозі від 25 до 50 мг на добу під контролем рівня калію, розпочате через 3-14 днів після гострого ІМ у хворих з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40 %) та клінічними ознаками серцевої недостатності додатково до стандартного лікування (аспірин, бета-блокатор, інгібітор АПФ, нітрат, петльовий діуретик, інгібітор ГМК-КоА-редуктази), виявилося ефективним щодо зниження смертності з усіх причин і запобігання серцево-судинним ускладненням. Клінічна ефективність еплеренону, в першу чергу, була продемонстрована при призначенні лікування пацієнтам віком до 75 років. Користь від лікування пацієнтів віком від 75 років вивчена недостатньо. Зниження або стабілізацію функціонального класу серцевої недостатності за класифікацією NYHA в групі, яка отримувала еплеренон, відмічали у статистично значуще більшого відсотка пацієнтів, ніж в групі, яка отримувала плацебо. Частота гіперкаліємії становила 3,4 % в групі, яка отримувала еплеренон, порівняно із 2 % в групі, яка отримувала плацебо (p < 0,001). Частота гіпокаліємії становила 0,5 % в групі, яка отримувала еплеренон, порівняно із 1,5 % в групі, яка отримувала плацебо (p < 0,001). У 147 здорових добровольців в ході фармакокінетичних досліджень електрокардіографічних змін не було виявлено стійкого впливу еплеренону на частоту серцевих скорочень, тривалість комплексу QRS або інтервалів PR та QT. Досліджено вплив еплеренону на частоту госпіталізації та виживаності у пацієнтів із систолічною серцевою недостатністю (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 30% або ≤ 35% у поєднанні з тривалістю комплексу QRS > 130 мс) та легкими симптомами (ІІ функціональний клас за класифікацією NYHA) при додаванні препарату до стандартної схеми терапії. Початкова доза еплеренону становила 25 мг один раз на добу, через 4 тижні дозу збільшували до 50 мг один раз на добу, якщо рівень калію в сироватці крові був < 5,0 ммоль/л. Крім цього, якщо розрахована ШКФ становила 30-49 мл/хв/1,73 м2, то еплеренон спочатку призначався в дозі 25 мг через день, після чого доза збільшувалась до 25 мг один раз на добу. Пацієнти отримували еплеренон або плацебо додатково до базової терапії, що включала діуретики, інгібітори АПФ чи блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, бета-блокатори, антитромботичні засоби, ліпідознижувальні препарати та глікозиди наперстянки. Первинна кінцева точка (смерть із серцево-судинних причин або госпіталізація з приводу серцевої недостатності) та вторинна кінцева точка (смерть з будь-якої причини) в групі еплеренону були досягнуті рідше (відношення ризиків 0,63; 95% ДІ: 0,54-0,74; р < 0,001 та 0,76; 95% ДІ: 0,62-0,93; р = 0,008 відповідно). Впродовж дослідження було повідомлено про виникнення гіперкаліємії у 11,8% пацієнтів, які отримували еплеренон, та у 7,2% пацієнтів, які отримували плацебо (p < 0,001). Частота гіпокаліємії була статистично значущо нижчою у групі еплеренону в порівнянні з групою плацебо (38,9% в групі еплеренону та 48,4% в групі плацебо, p < 0,0001).

Фармакокінетика

Поглинання та розподілення. Абсолютна біодоступність еплеренону невідома. Максимальна концентрація препарату у плазмі досягається приблизно через 2 години. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) та площа під фармакокінетичною кривою (AUC) змінюються пропорційно дозі у діапазоні 10-100 мг та менш ніж дозопропорційно при застосуванні доз понад 100 мг. Рівноважний стан настає протягом 2 днів від початку лікування. Їжа не впливає на абсорбцію препарату. Еплеренон зв’язується з білками плазми приблизно на 50 % та головним чином – з альфа-1-кислими глікопротеїнами. Уявний об’єм розподілу еплеренону у рівноважному стані розцінюють як такий, що дорівнює 50 ± 7 л. Еплеренон не схильний до зв’язування з еритроцитами. Метаболізм та виведення. Метаболізм еплеренону переважно здійснюється за рахунок ферменту CYP3A4. У плазмі крові людини не виявлено жодних активних метаболітів еплеренону. Менш ніж 5 % дози еплеренону виводиться з сечею і калом у вигляді незміненого препарату. Після перорального прийому разової дози радіоактивно міченого препарату приблизно 32 % дози було виведено з організму з калом і приблизно 67 % – з сечею. Період напіввиведення еплеренону становить близько 3‑5 годин. Уявний кліренс з плазми дорівнює приблизно 10 л/год. Застосування особливим групам пацієнтів. Вік, стать та раса. Фармакокінетика еплеренону в дозі 100 мг 1 раз на добу вивчалася у літніх пацієнтів (віком від 65 років), чоловіків та жінок, а також осіб негроїдної раси. Фармакокінетика еплеренону у чоловіків та жінок суттєво не відрізнялася. У пацієнтів літнього віку рівноважні показники Cmax (22 %) та AUC (45 %) були збільшені порівняно з молодими пацієнтами (18-45 років). Рівноважні показники Cmax та AUC у осіб негроїдної раси були знижені відповідно на 19 та 26 % . Ниркова недостатність. Фармакокінетику еплеренону оцінювали у пацієнтів з різними ступенями порушення ниркової функції та у пацієнтів, які знаходились на гемодіалізі. У пацієнтів з тяжкою формою ниркової недостатності AUC та Cmax у рівноважному стані були підвищені на 38 % та 24 % відповідно порівняно з контрольною групою. У пацієнтів, які знаходились на гемодіалізі, ці показники були знижені на 26 % та 3 % відповідно порівняно з контрольною групою пацієнтів. Кореляції між кліренсом еплеренону з плазми та кліренсом креатиніну виявлено не було. Еплеренон не видаляється за допомогою гемодіалізу . Печінкова недостатність. Фармакокінетику еплеренону в дозі 400 мг досліджували у пацієнтів з помірними ураженнями печінки (клас В за класифікацією Чайлд-П’ю) та порівнювали результати з результатами, отриманими для пацієнтів без порушення функції печінки. Cmax та AUC еплеренону у рівноважному стані були підвищені на 3,6 % та 42 % відповідно . Оскільки досліджень застосування еплеренону для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій печінки не проводили, призначення еплеренону таким пацієнтам протипоказане . Серцева недостатність. У пацієнтів з серцевою недостатністю (класи II-IV за класифікацією NYHA) проводили дослідження фармакокінетики еплеренону, що застосовувався в дозі 50 мг. Значення Cmax та AUC у рівноважному стані у пацієнтів з серцевою недостатністю були на 38 % та 30 % відповідно вищими, ніж у здорових добровольців відповідного віку, маси тіла та статі. Відповідно до цих результатів популяційний аналіз фармакокінетики еплеренону свідчить, що кліренс еплеренону у пацієнтів з серцевою недостатністю не відрізняється від кліренсу цього препарату у здорових добровольців літнього віку.

Фізико-хімічні властивості

круглі, двоопуклі таблетки жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою.

Особливості застосування

Гіперкаліємія. Під час лікування еплереноном відповідно до його механізму дії можливий розвиток гіперкаліємії. У всіх пацієнтів на початку лікування та під час зміни дози препарату слід контролювати рівні калію у сироватці крові. У подальшому рекомендовано проводити періодичний контроль, особливо у пацієнтів, які входять до групи ризику виникнення гіперкаліємії (таких як пацієнти літнього віку, пацієнти з нирковою недостатністю та діабетом). Після початку лікування еплереноном не рекомендовано приймати калієвмісні добавки через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії. Повідомлялося, що зниження дози еплеренону призводило до зниження концентрації калію у сироватці крові, а додаткове призначення гідрохлоротіазиду під час лікування еплереноном компенсувало підвищення концентрації калію у сироватці крові.

При застосуванні еплеренону у комбінації з інгібітором АПФ та/або блокатором рецепторів ангіотензину ризик гіперкаліємії може збільшуватись.

Еплеренон не слід застосовувати одночасно у потрійній комбінації разом з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину .

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (у тому числі з діабетичною мікроальбумінурією) слід регулярно контролювати рівень калію. Зниження функції нирок супроводжується підвищенням ризику гіперкаліємії. У пацієнтів з діабетом 2-го типу та мікроальбумінурією спостерігали підвищену частоту виникнення гіперкаліємії. Відповідно, лікування таких пацієнтів слід проводити з обережністю. Еплеренон не видаляється за допомогою гемодіалізу.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушенням функції печінки (класи А та В за класифікацією Чайлд-П’ю) підвищення рівня калію сироватки крові понад 5,5 ммоль/л не відбувалося. Такі пацієнти потребують контролю рівнів електролітів. Застосування еплеренону для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій печінки не вивчали, тому еплеренон протипоказаний до застосування таким пацієнтам .

Індуктори CYP3A4. Одночасне призначення еплеренону та потужних індукторів CYP3A4 не рекомендовано .

Літій, циклоспорин, такролімус не слід призначати під час лікування еплереноном .

До складу препарату входить лактоза, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими розладами (непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази Лаппа або синдромом порушення всмоктування глюкози та галактози).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Адекватних даних стосовно застосування еплеренону вагітним жінкам немає. Призначати еплеренон вагітним жінкам слід з обережністю.

Годування груддю. Невідомо, чи еплеренон проникає в грудне молоко людини після перорального застосування. Оскільки потенціал виникнення побічних ефектів у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, не досліджений, слід прийняти клінічне рішення щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату залежно від важливості препарату для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу еплеренону на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не проводили. Еплеренон не спричиняє сонливості або порушення когнітивних функцій, але під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення під час лікування препаратом.

Упаковка

№ 30 (10хЗ): по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

30 місяців.

Не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.