Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Епилик

Міжнародна назва: Epirubicin
Виробник: ПАТ « ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК»
АТ Код: АТХ L01D B03
Клінико-фармакологічна група: Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати.

Форма випуску: Концентрат для розчину для ін’єкцій/інфузій

Склад

діюча речовина: епірубіцину гідрохлорид;

1 мл розчину містить епірубіцину гідрохлориду 2 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, 0,1 М розчин хлористоводневої кислоти, вода для ін’єкцій.

Показання

ЕПІЛІК® ефективний при лікуванні широкого спектра новоутворень, включаючи рак молочної залози, злоякісні лімфоми, саркоми м'яких тканин, рак шлунка, рак печінки, підшлункової залози, прямої кишки, рак шийно-лицьової ділянки, рак легенів, рак яєчників, лейкемію.

Внутрішньоміхурове введення препарату ЕПІЛІК® показане при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до епірубіцину або до будь-якого іншого компонента препарату, до інших антрациклінів та антраценедіонів.

Виражене запалення слизової оболонки ротової порожнини та/або шлунково-кишкового тракту.

Терапія епірубіцином протипоказана пацієнтам з активною депресією функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуванням інших протипухлинних засобів або радіотерапії та пацієнтам, які вже отримували лікування із застосуванням максимальних кумулятивних доз епірубіцину та/або інших антрациклінів (наприклад, доксорубіцину та даунорубіцину).

Порушення функції серця, у тому числі в анамнезі, а саме – прогресуюча серцева недостатність, міокардіальна недостатність IV ступеня (недостатність у стані спокою), тяжка аритмія та порушення провідності з серйозними гемодинамічними порушеннями, гострі запальні захворювання серця, нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда або інфаркт міокарда в анамнезі, що спричинив серцеву недостатність III та IV ступеня, міокардіопатія. Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкими кардіопатіями, наявними в анамнезі або на даний час, пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки та при наявності генералізованої інфекції.

Препарат протипоказаний пацієнтам із персистуючою мієлосупресією, нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, тяжкою аритмією, нестабільною стенокардією та міокардіопатією.

Попереднє лікування максимальними сумарними дозами епірубіцину та/або антрацендіонами. У комбінації з вакциною проти жовтої гарячки.

Внутрішньоміхурове введення протипоказано пацієнтам з інфекціями сечовивідних шляхів, інвазивною пухлиною, що проростає м’язовий шар сечового міхура, запаленням сечового міхура та пацієнтам з гематурією. Особлива увага потрібна у разі труднощів у проведенні катетеризації (зокрема уретральна непрохідність, спричинена значним внутрішньоміхуровим новоутворенням).

Дозування

Внутрішньовенне введення.

Схема застосування при стандартному дозуванні.

При монотерапії препаратом ЕПІЛІК® як антибластомним препаратом рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м2 площі поверхні тіла, яку слід вводити шляхом внутрішньовенної ін'єкції протягом 5-10 хвилин з інтервалами у 21 день відповідно до стану крові/кісткового мозку.

Схема застосування при призначенні високих доз.

Рак легенів.

При монотерапії у високих дозах для лікування раку легенів ЕПІЛІК® слід вводити відповідно до нижчезазначених схем:

  • дрібноклітинний рак легенів у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 120 мг/м2 у 1 день кожні 3 тижні;
  • недрібноклітинний рак легенів (епідермоїдний, сквамозний та аденокарцинома) у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 135 мг/м2 у 1-й день або 45 мг/м2 в 1-й, 2-й, 3-й дні кожні 3 тижні.

Рак молочної залози.

Дози до 135 мг/м2 (при монотерапії препаратом ЕПІЛІК®) та до 120 мг/м2 (при комбінованій терапії), які вводилися кожні 3-4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками з раком молочної залози.

При ад'ювантній терапії раку молочної залози на початкових стадіях рекомендовані дози варіюють від 100 мг/м2 до 120 мг/м2 кожні 3-4 тижні.

Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін'єкції протягом 5-10 хвилин або внутрішньовенної інфузії протягом не більше 30 хвилин.

Рекомендовано застосування нижчих доз (60-75 мг/м2 або 105-120 мг/м2 у схемах дозування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам літнього віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. Загальну дозу на цикл можна розділити для прийому протягом 2-3 послідовних днів.

У таблиці нижче наведені загальні рекомендації щодо доз при монотерапії і комбінованій хіміотерапії різних пухлин.

 

Онкологічне захворювання Доза епірубіцину (мг/м2)a
Монотерапія Комбінована терапія
Розповсюджений рак яєчників 60-90 50-100
Рак шлунка 60-90 50
Дрібноклітинний бронхіальний рак 120 120
Рак сечового міхура 50 мг/50 мл або 80 мг/50 мл (карцинома in situ) Профілактика: 50 мг/50 мл щотижня протягом 4 тижнів, потім щомісячно протягом 11 місяців
a Дози зазвичай вводити у 1-й день курсу або в 1-й, 2-й та 3-й дні курсу з інтервалами у 21 день.

Комбінована терапія. Якщо ЕПІЛІК® застосовувати в комбінації з іншими цитостатичними засобами, дозу слід відповідно знижувати. Зазвичай застосовувані дози наведені в таблиці вище.

Порушення функція печінки. Оскільки основним шляхом елімінації препарату є гепатобіліарна система, пацієнтам з порушеною функцією печінки дозу препарату ЕПІЛІК® слід знижувати, щоб уникнути посилення загальної токсичності.

У цілому, якщо рівень білірубіну перебуває в діапазоні 1,4-3 мг/100 мл, а рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ) становить 9-15 %, рекомендоване призначення половини звичайної дози.

Якщо ж рівні білірубіну та рівень затримки БСФ перевищують вищезгадані, рекомендовано призначати чверть звичайної дози.

Порушення функції нирок. Помірне порушення функції нирок не є достатньою причиною для зміни рекомендованих доз через низький рівень екскреції препарату ЕПІЛІК® нирками. Проте корекція доз може бути необхідна для пацієнтів із рівнем креатиніну в сироватці крові понад 5 мг/дл.

Внутрішньоміхурове введення.

При лікуванні перехідноклітинної папілярної карциноми рекомендовано проводити щотижневі інстиляції по 50 мг, які повторювати протягом 8 тижнів. У випадку розвитку місцевої токсичності (хімічного циститу) доцільно зменшити дозу до 30 мг. При лікуванні карциноми in situ дозу можна підвищити до 80 мг згідно з індивідуальною переносимістю пацієнта. Дозу попередньо розбавити у 0,9 % розчині натрію хлориду (концентрація, яка рекомендується – 1 мг/мл).

Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендовано проводити щотижневі інстиляції по 50 мг, які слід повторювати протягом 4 тижнів, після чого інстиляція тієї ж дози 1 раз на місяць продовжувати до повного року.

Спосіб застосування.

ЕПІЛІК® неефективний при пероральному прийомі і його не можна вводити внутрішньом'язово або інтратекально.

Внутрішньовенне застосування.

Внутрішньовенне введення має тривати протягом 5-10 хвилин через систему для внутрішньовенних інфузій, переконавшись, що голка правильно введена у вену, причому флакон із 0,9 % розчином натрію хлориду слід уже встановити. Ця техніка зменшує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени фізіологічним розчином наприкінці введення препарату. Витікання препарату ЕПІЛІК® з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз може мати місце у результаті ін'єкції в тонкі судини або при повторних ін'єкціях в одну і ту саму вену.

Внутрішньоміхурове застосування.

Розчин препарату ЕПІЛІК®, який вводиться через катетер, має лишатися в сечовому міхурі протягом однієї години, після чого пацієнту необхідно випорожнити сечовий міхур. Під час інстиляції пацієнтові потрібно повертатися з боку на бік для забезпечення більш рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.

Приготування розчину.

Розчини для інфузій готують шляхом розведення препарату ЕПІЛІК® 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози.

Коли розчин для інфузій зберігають у холодильнику, препарат може желатинізуватися. Відновлення консистенції відбувається через 2-4 години при кімнатній температурі 15-25 ºС і за умов похитування флакона з розчином. Розчин для інфузій слід використати протягом 24 годин після виймання з холодильника.

 

Приготування розчинів для внутрішньоміхурових інстиляцій
Доза епірубіцину Об’єм препарату ЕПІЛІК® (2 мг/мл) Об’єм розчинника (стерильна дистильована вода або 0,9 % розчин натрію хлориду) Загальний об’єм розчину для інстиляцій
30 мг 15 мл 35 мл 50 мл
50 мг 25 мл 25 мл 50 мл
80 мг 40 мл 10 мг 50 мл

Побічні дії

У більш ніж 10 % пацієнтів можуть виникати побічні реакції. Найпоширенішими побічними реакціями є мієлосупресія, розлади травного тракту, анорексія, алопеція, інфекції.

Інфекції та інвазії: інфекції, септичний шок, сепсис, пневмонія.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гостра мієлопоетична лейкемія, вторинний гострий мієлоїдний лейкоз з або без прелейкемічної фази у пацієнтів, які приймали епірубіцин у комбінації з антинеопластичними діючими речовинами, які спричиняють пошкодження ДНК. Такий лейкоз має короткий латентний період (1-3 роки).

З боку системи кровообігу та лімфатичної системи: мієлосупресія (лейкоцитопенія, нейтропенія, фебрильна нейтропенія, анемія, гранулоцитопенія), тромбоцитопенія, геморагія і тканинна гіпоксія у результаті мієлосупресії. При терапії високими дозами розвивається оборотна тяжка нейтропенія (<500 нейтрофілів/мм3 протягом < 7 днів).

З боку імунної системи: іноді повідомлялося про випадки алергічних реакцій з гарячкою, тремтінням. Можливе виникнення анафілаксії (анафілактичні/анафілактоїдні реакції з шоком або без нього, включаючи висипання, свербіж, пропасницю, озноб). Алергічні реакції після внутрішньоміхурового введення.

Розлади метаболізму та харчування: анорексія, гіпоксія тканин у результаті мієлосупресії, зневоднення, гіперурикемія.

Неврологічні розлади: запаморочення, головний біль.

З боку органів зору: кон'юнктивіт, кератит.

З боку серця: застійна серцева недостатність (задишка, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легенів, плевральний випіт, ритм галопу), кардіотоксичність (зміни на ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, артеріальна гіпотензія.

Судинні розлади: раптові припливи, флебосклероз, тромбоемболія, включаючи емболію легеневої артерії (в окремих випадках – з летальним наслідком), флебіт, тромбофлебіт, шок.

З боку органів дихання: утруднене дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ): нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, езофагіт; біль або відчуття жару, печіння, еритема, ерозії, кровотеча, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини, виразковий стоматит. Мукозит може виникнути через 5-10 днів від початку лікування. Зазвичай спостерігається у формі болісного стоматиту, здебільшого з боку язика та на під'язиковій слизовій оболонці.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: алопеція (зазвичай зворотна, зустрічається у 60-90 % пацієнтів, у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі), локальна токсичність, еритема, висипання, свербіж, зміни шкіри, припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив'янка.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: аменорея, азоспермія. ЕПІЛІК® може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловіки, які отримують лікування препаратом ЕПІЛІК®, повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції.

ЕПІЛІК® може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок передменопаузного віку.

З боку нирок та сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1-2-гу добу після введення препарату.

Загальні розлади та стан місця введення: слабкість, нездужання, астенія, гарячка, озноб, гіперпірексія; еритема у місці інфузії, флебосклероз, місцевий біль, тяжкий целюліт, некроз тканини після випадкового перивенозного введення.

Лабораторні показники: зміни рівнів трансаміназ, безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка.

Ускладнення, пов’язані з пошкодженнями, отруєнням і порушеннями у проведенні процедур:

хімічний цистит, зрідка – геморагічний цистит, відчуття печіння, полакіурія після внутрішньоміхурового введення.

Після внутрішньоміхурового введення.

Оскільки після внутрішньоміхурового введення реабсорбується тільки невелика кількість активної речовини, тяжкі системні побічні реакції, а також алергічні реакції на даний лікарський засіб зустрічаються рідко. Зазвичай спостерігаються місцеві реакції, такі як відчуття печіння і прискорене сечовипускання (полакіурія).

Іноді спостерігається бактеріальний або хімічний цистит . Дані побічні реакції є в основному оборотними.

Передозування

Гостре передозування ЕПІЛІК® може спричинити тяжку мієлосупресію протягом 10-14 днів (в основному лейкопенію і тромбоцитопенію), токсичні прояви з боку травного тракту (в основному мукозит) і серцеві ускладнення (гостру дегенерацію міокарда протягом 24 годин). Латентна серцева недостатність спостерігалась у разі застосування антрациклінів від декількох місяців (до 6 місяців) до декількох років після завершення лікування . Пацієнтів слід ретельно обстежувати. Якщо з’являються симптоми серцевої недостатності, пацієнтів слід лікувати традиційними способами.

Лікування. Лікування симптоматичне; у разі розвитку тяжкої мієлосупресії слід провести загальні підтримуючі заходи, а саме – переливання крові, прийом антибіотиків та ізолювати пацієнта в стерильну кімнату.

Епірубіцин не можна видалити за допомогою діалізу.

Лікарська взаємодія

ЕПІЛІК® можна застосовувати у комбінації з іншими протипухлинними засобами, але надзвичайно важливо ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці, стан пацієнтів слід контролювати у зв’язку з вірогідністю розвитку адитивної токсичної дії. Адитивна токсична дія особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів), вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Епірубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Антрацикліни, включаючи ЕПІЛІК®, слід застосовувати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами тільки за умови ретельного моніторингу серцевої функції пацієнта. Пацієнти, які застосовують антрацикліни після припинення терапії іншими кардіотоксичними препаратами, особливо препаратами з тривалими періодами напіввиведення, такими як трастузумаб, можуть також знаходитися у групі підвищеного ризику розвитку кардіотоксичності.

Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28-38 днів, і препарат може знаходитися у кровообігу до 27 тижнів. Таким чином, лікарям у разі можливості слід уникати проведення терапії на основі антрациклінів протягом 27 тижнів після припинення лікування трастузумабом. Якщо антрацикліни застосовували до цього, рекомендується проводити ретельний моніторинг функції серця.

Можливе виражене порушення кровотворення у випадку (попередньої) терапії із застосуванням препаратів, які впливають на кістковий мозок (а саме – цитостатичні препарати, сульфамід, хлорамфенікол, дифеніл, похідні амідопірину, антиретровірусні засоби).

Спостерігалася взаємодія епірубіцину з циметидином, дексверапамілом, дексразоксаном, доцетакселом, інтерфероном α2b, паклітакселом та хініном:

  • введення дози циметидину призводило до 50 % збільшення площі під кривою (АUС) епірубіцину, таким чином, слід припинити прийом циметидину на період лікування епірубіцином;
  • дексверапаміл може змінювати фармакокінетику епірубіцину, і, можливо, посилювати пригнічення функції кісткового мозку;
  • введення паклітакселу перед застосуванням препарату ЕПІЛІК® може призвести до підвищення плазмових концентрацій незміненого епірубіцину та його метаболітів, проте останні не є ні токсичними, ні активними. При застосуванні таксанів (паклітакселу або доцетакселу) після препарату ЕПІЛІК® змін у його фармакокінетиці не спостерігалося. Цю комбінацію можна застосовувати при багатоступінчастому введенні двох лікарських препаратів. Слід проводити інфузію епірубіцину і паклітакселу з інтервалом як мінімум у 24 години між застосуванням цих двох засобів;
  • після введення дексразоксану у високих дозах (900 мг/м2 та 1200 мг/м2) було відзначено підвищення системного кліренсу епірубіцину та зниження значення AUC. Пацієнти, які отримують комбіновану терапію антрациклінами та дексразоксаном, можуть частіше відзначати у себе мієлосупресію;
  • в одному з досліджень було виявлено, що доцетаксел може підвищувати концентрації метаболітів епірубіцину в плазмі крові у разі безпосереднього прийому після епірубіцину;
  • сумісне призначення ά2b-інтерферону може спричинити зниження і граничного періоду напіврозпаду, і повного кліренсу епірубіцину;
  • хінін може прискорювати початковий розподіл епірубіцину з крові в тканини та впливати на розподіл епірубіцину в еритроцитах.

Епірубіцин метаболізується переважно у печінці. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Для пацієнтів, які отримують епірубіцин, слід уникати вакцинації живою вакциною. Вбиті або інактивовані вакцини можна вводити, однак такі вакцини можуть бути менш ефективними.

При одночасному застосуванні епірубіцину лікарські засоби, які спричиняють затримку екскреції сечової кислоти (наприклад, сульфонаміди, деякі діуретики), можуть підвищити ризик розвитку гіперурикемії.

Слід враховувати можливість вираженого порушення гемопоезу при (попередньому) лікуванні препаратами, що впливають на кістковий мозок (тобто цитостатичні засоби, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгідантоїн, похідні амідопірину, антиретровірусні засоби).

Посилення мієлосупресії можливе у пацієнтів, які проходили комбіновану терапію антрацикліном і дексразоксаном.

Несумісність

ЕПІЛІК® не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести до преципітації.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Епірубіцин проявляє активність щодо широкого спектра експериментальних пухлин, включаючи лейкемії (LK 1210, P 388), саркоми (SA 180, солідні та асцитичні форми), меланому (В 16), рак молочної залози, рак легенів Lewis, рак товстої кишки (38), а також відносно пухлин людини, трансплантованих безтимусним мишам (меланома, рак молочних залоз, легенів, передміхурової залози та яєчників).

Фармакокінетика

У пацієнтів з нормальною печінковою та нирковою функцією рівні епірубіцину у плазмі крові після внутрішньовенного введення 60-150 мг/м2 демонструють триекспоненційний характер зниження з дуже швидкою першою фазою та повільною кінцевою фазою із середнім напівперіодом життя близько 40 годин.

Ці дози перебувають у межах лінійності фармакокінетики як щодо кліренсу, так і щодо метаболічного профілю. Плазмові рівні основного метаболіту (похідного 13-ОН) постійно були нижчими та майже паралельними до рівнів незміненого препарату. Препарат виводиться головним чином через печінку, високий плазмовий кліренс (0,9 л/хв) свідчить, що це повільне виведення спричинене широким розподілом у тканинах. Епірубіцин не перетинає гематоенцефалічний бар'єр.

Фізико-хімічні властивості

прозора рідина червоно-оранжевого кольору.

Особливі вказівки

З огляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів.

  • Персонал повинен мати хорошу підготовку з техніки розведення і введення.
  • Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом.
  • Персоналу, який працює з препаратом ЕПІЛІК®, слід використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску.
  • Робоча зона має бути пристосована для приготування препарату (бажано – під системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня має бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.
  • Усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації високою температурою.
  • У разі випадкового забруднення предметів розчином препарату їх слід промити 1 % розчином натрію гіпохлориду, а потім – великою кількістю води.
  • Усі матеріали, використані для прибирання, знищити, як вказано вище.
  • У разі випадкового потрапляння препарату на шкіру або в очі слід негайно промити уражену ділянку шкіри великою кількістю води з милом, а очі промити розчином натрію бікарбонату. Уражені ділянки має уважно оглянути спеціаліст.
  • Лікування препаратом ЕПІЛІК® слід проводити тільки кваліфікованим лікарям, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводили.

ЕПІЛІК® може спричиняти гострі напади нудоти та блювання, запаморочення, які можуть призводити до тимчасового порушення здатності керувати автотранспортом та працювати з механізмами.

Особливості застосування

Загальна інформація.

Лікування слід проводити винятково під контролем кваліфікованого лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Прийом препарату слід проводити строго відповідно до інструкції.

Пацієнтам необхідно відновитися від гострої токсичності (наприклад, від стоматиту, нейтропенії, тромбоцитопенії та генералізованих інфекцій), що виникла у результаті попередньої цитотоксичної терапії, до початку лікування епірубіцином.

Лікування високими дозами епірубіцину (наприклад, >90 мг/м2 кожні 3-4 тижні) спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникають при застосуванні стандартних доз (<90 мг/м2 кожні 3-4 тижні), може збільшитися ступінь тяжкості нейтропенії та стоматиту/мукозиту.

Лікування високими дозами епірубіцину потребує особливої уваги у зв’язку з можливістю клінічних ускладнень внаслідок глибокої мієлосупресії.

Поверхні, забруднені епірубіцином, слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориту 10 %. Отримана зміна кольору свідчить про окислювальну інактивацію епірубіцину. У разі попадання на шкіру або слизові оболонки слід промити уражену ділянку водою з милом.

Серцева функція. Кардіотоксичність є ризиком при лікуванні антрациклінами і може проявлятися у вигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Ранні (тобто гострі) порушення. Ранні прояви кардіотоксичності епірубіцину полягають в основному у розвитку синусової тахікардії та/або змінах кривої електрокардіограми (ЕКГ), таких як неспецифічні зміни S-T сегмента T-хвилі. Також зареєстровані повідомлення про випадки тахікардії, включаючи передчасне скорочення шлуночка, шлуночкову тахікардію і брадикардію, а також передсердно-шлуночкову і міжшлуночкову блокаду. Такі ефекти зазвичай не є передумовою для подальшого розвитку уповільненої кардіотоксичності, вони рідко є клінічно значущими і зазвичай їх не слід розглядати як показання для припинення лікування епірубіцином.

Пізні (тобто уповільнені) порушення. Уповільнена кардіотоксичність зазвичай розвивається на завершальному етапі курсу лікування епірубіцином або через 2-3 місяці після завершення терапії, але також зареєстровані повідомлення про її пізніші прояви (через декілька місяців або років після завершення лікування). Уповільнена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (LVEF) та/або симптомами застійної серцевої недостатності (ЗСН), такими як задишка, набряк легенів, ортостатичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцити, плевральний випіт і ритм галопу.

Застійна серцева недостатність із загрозою для життя є найтяжчою формою кардіоміопатії, спричиненої антрациклінами, і відображає токсичність лікарського засобу, що обмежує кумулятивну дозу.

Ризик розвитку застійної серцевої недостатності швидко зростає у пацієнтів, які застосовують вищі кумулятивні дози епірубіцину понад 900 мг/м2; перевищувати подібну кумулятивну дозу слід тільки з особливою обережністю.

Слід оцінювати серцеву функцію пацієнтів до початку лікування епірубіцином і ретельно її контролювати у процесі терапії з метою мінімізації ризику виникнення серйозної серцевої недостатності.

Ризик можна зменшити за допомогою регулярного моніторингу фракції викиду лівого шлуночка під час проведення курсу лікування зі швидким припиненням введення епірубіцину при перших ознаках порушення функції. Належним способом повторної оцінки функції серця є оцінка LVEF за допомогою багатоступінчастої радіоізотопної ангіографії (MUGA) або ехокардіографії (ЕхоКГ). Рекомендується базова оцінка функції серця за допомогою ЕКГ і сканування MUGA або ЕхоКГ, особливо для пацієнтів із факторами ризику, що збільшують імовірність кардіотоксичності. Слід проводити повторне визначення LVEF за допомогою MUGA або ЕхоКГ, особливо при застосуванні більш високих, кумулятивних доз антрацикліну. Техніка, яка використовується для оцінки при подальшому спостереженні, повинна бути відповідною.

Враховуючи можливий ризик розвитку кардіоміопатії, перевищувати кумулятивну дозу епірубіцину 900 мг/м2 слід з особливою обережністю.

Фактори ризику кардіотоксичності можуть спостерігатися у пацієнтів з активним або прихованим серцево-судинним захворюванням, у пацієнтів, які одержували попередньо або одночасно з епірубіцином променеву терапію ділянки середостіння/ділянки перикарда, у пацієнтів, які раніше одержували лікування іншими антрациклінами або антрацендіонами, а також при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, які можуть пригнічувати скорочувальну здатність серця, або кардіотоксичних лікарських засобів (наприклад, трастузумабу) ; у підвищеній зоні ризику знаходяться пацієнти літнього віку.

Серцева недостатність спостерігається у пацієнтів, які проходять монотерапію трастузумабом або комбіновану терапію з антрациклінами, такими як епірубіцин. Вона може варіювати від помірної до тяжкої і спричиняти летальний наслідок.

Трастузумаб та антрацикліни, наприклад епірубіцин, не слід застосовувати у комбінації, якщо не проводиться ретельний контроль серцевої функції пацієнта під час добре контрольованих клінічних випробувань. Пацієнти, які раніше одержували антрацикліни, також знаходяться у зоні підвищеного ризику розвитку кардіотоксичності при застосуванні трастузумабу, хоча ризик є меншим, ніж при одночасному застосуванні трастузумабу та антрациклінів.

Оскільки зазначений період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 4-5 тижнів (28-38 днів), трастузумаб може знаходитися у кровообігу до 20-27 тижнів після припинення його застосування. Пацієнти, які отримують антрацикліни, наприклад епірубіцин, після припинення лікування трастузумабом, можуть знаходитися у підвищеній зоні ризику розвитку кардіотоксичності. Таким чином, лікарям, при можливості, слід уникати проведення терапії на основі антрацикліну протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом. Якщо застосовувати антрацикліни, наприклад епірубіцин, рекомендується проводити ретельний моніторинг функції серця пацієнта.

Якщо з’являються симптоми серцевої недостатності при застосуванні трастузумабу після лікування епірубіцином, необхідно застосовувати стандартні препарати.

Слід проводити особливо ретельний моніторинг серцевої функції пацієнтів, які одержують високі кумулятивні дози, а також пацієнтів, які входять до групи факторів ризику. Однак кардіотоксичність, пов’язана з епірубіцином, може розвиватися і при нижчих кумулятивних дозах незалежно від того, присутні чи відсутні фактори ризику.

Імовірно, що токсичність епірубіцину та інших антрациклінів або антрацендіонів є адитивною.

Гематологічна токсичність. Як і інші цитотоксичні засоби, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль слід оцінювати до початку і в ході кожного циклу лікування епірубіцином, включаючи диференціальний підрахунок лейкоцитів. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є переважним проявом гематологічної токсичності епірубіцину і найпоширенішим проявом гострої токсичності даного лікарського засобу, що обмежує дозу.

Зазвичай лейкопенія і нейтропенія проявляються у більш тяжкій формі при застосуванні високих доз, досягаючи у більшості випадків найнижчого рівня між 10-м і 14-м днями після введення цього лікарського препарату; вони зазвичай мають тимчасовий характер, причому рівень лейкоцитів і нейтрофілів у більшості випадків повертається до норми на 21-й день.

Також можуть спостерігатися тромбоцитопенія та анемія. Клінічні наслідки тяжкої мієлосупресії включають гарячку, інфекцію, сепсис/септицемію, септичний шок, крововилив, гіпоксію тканин або летальний наслідок.

Вторинний лейкоз. Вторинний лейкоз, із передлейкемічною фазою або без неї, спостерігається у пацієнтів, які одержували антрацикліни, зокрема епірубіцин. Вторинний лейкоз спостерігається частіше, якщо подібні лікарські препарати застосовувати у комбінації з антинеопластичними засобами, що руйнують ДНК, у комбінації з променевою терапією, якщо проводити інтенсивне попереднє лікування пацієнтів цитотоксичними препаратами або при підвищених дозах антрациклінів. Подібним видам лейкозу може передувати латентний період тривалістю від 1 до 3 років.

Реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Епірубіцин чинить еметогенну дію. Вже на початку застосування діючої речовини може розвинутися мукозит/стоматит та, у тяжких випадках, за кілька днів може прогресувати до утворення виразок на слизовій оболонці. У більшості пацієнтів цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Функція печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система.

До початку і в процесі терапії епірубіцином рекомендується проводити функціональні печінкові тести (визначати рівні АЛТ, АСТ, лужної фосфатази і білірубіну) з метою виключення печінкової недостатності.

У пацієнтів із підвищеними печінковими рівнями (білірубіну та АСТ) спостерігається зменшення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності епірубіцину. Для таких пацієнтів рекомендують зменшення дози. Пацієнтам із порушеною функцією печінки не слід приймати епірубіцин.

Функція нирок. Слід регулярно перевіряти рівні креатиніну сироватки крові до початку і під час лікування. Пацієнтам із підвищеним рівнем креатиніну сироватки крові (>5 мг/дл) необхідна корекція дози.

Реакції у місці введення. Флебосклероз може виникнути у результаті ін’єкції у судини невеликого розміру або повторних ін’єкцій в одну і ту ж саму вену. Дотримання рекомендованих методик введення сприяє мінімізації ризику розвитку флебіту/тромбофлебіту у місці ін’єкції.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцину у процесі внутрішньовенного введення може спричиняти місцеві больові відчуття, тяжкі пошкодження (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз тканини. При появі ознак екстравазації у ході внутрішньовенного введення епірубіцину слід негайно припинити інфузію цього лікарського засобу. Побічний ефект екстравазації можна попередити або зменшити за допомогою негайного застосування спеціальної терапії, наприклад, дексразоксаном (див. відповідні інструкції до застосування). Біль пацієнта можна полегшити шляхом охолодження місця ін’єкції з підтриманням охолодженого стану протягом 24 годин із застосуванням гіалуронової кислоти і ДМСО. За станом пацієнта слід вести особливо ретельне спостереження у подальшому, оскільки некроз тканин може розвиватися через кілька тижнів. Якщо відбувається екстравазація, слід проконсультуватися з пластичним хірургом щодо можливої резекції ураженої ділянки.

Інше. Як і у разі застосування інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину були зареєстровані окремі випадки розвитку тромбофлебіту і тромбоемболії, включаючи легеневу емболію (у деяких випадках летальну).

Синдром лізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування слід контролювати рівні у крові сечової кислоти, калію, кальцію фосфату і креатиніну. Поповнення втрати рідини, підлужнення сечі і призначення алопуринолу для попередження гіперурикемії можуть зменшити імовірність ускладнень синдрому лізису пухлини.

Пригнічення імунітету/підвищена схильність до інфекцій. Введення живих або атенуйованих живих вакцин пацієнтам, у яких імунна система ослаблена хіміотерапевтичними засобами, включаючи епірубіцин, може призвести до тяжких або летальних інфекцій . Слід уникати введення живих вакцин пацієнтам, які приймають епірубіцин. Вбиті або інактивовані вакцини можна вводити, однак такі вакцини можуть бути менш ефективними.

Вплив на репродуктивну систему. Епірубіцин може чинити генотоксичну дію. Чоловікам та жінкам, які приймають епірубіцин, слід користуватися відповідними контрацептивними засобами під час терапії та протягом 6 місяців після завершення терапії. Пацієнтам, які хочуть мати дітей, після завершення терапії рекомендується отримати генетичну консультацію.

Додаткові попередження та застереження щодо інших шляхів введення.

Внутрішньоміхурове введення. Введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ніктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) та спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад, обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Інтраартеріальне введення. Інтраартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій з метою локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів у печінку) може спричинити (окрім загальнотоксичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування епірубіцину) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (імовірно, пов’язаних із рефлюксом препарату в артерії шлунка) і звуження жовчних проток внаслідок спричиненого препаратом склерозуючого холангіту.

Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб при застосуванні у дозі 5 мл містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

При застосуванні у дозах 25 мл та 50 мл цей лікарський засіб містить 3,8 ммоль (88,5 мг)/дозу та 7,7 ммоль (177 мг)/дозу натрію відповідно. Цей факт слід брати до уваги в разі перебування пацієнтів на дієті з контрольованим вмістом натрію.

Епірубіцин може спричинити забарвлення сечі у червоний колір протягом 1-2 діб після введення.

Термін придатності розчину для інфузій після розведення.

Хімічна та фізична стабільність готового розчину ЕПІЛІК®, розведеного відповідним розчином для інфузій (5 % розчином глюкози, 0,9 % розчином хлориду натрію) до одержання концентрацій 0,1 мг/мл та 1 мг/мл, була доведена протягом 28 днів при зберіганні у холодильнику.

У разі зберігання при кімнатній температурі ці розчини залишаються стійкими протягом 4 днів у місцях, захищених та не захищених від світла.

З мікробіологічної точки зору розведений розчин слід використовувати негайно. Якщо розчин не використовується одразу ж, за терміном та умовами його зберігання повинна стежити відповідальна особа. Період зберігання розчину зазвичай не повинен перевищувати 24 години при температурі 2-8 °C, якщо тільки він не готувався у контрольованих і валідованих асептичних умовах.

Для внутрішньоміхурового введення рекомендується використовувати розчини в дозі 30-80 мг епірубіцину на 50 мл фізіологічного розчину.

Ризик мікробної контамінації існує на всіх етапах виготовлення.

Використання препарату дітьми

Ефективність і безпеку застосування препарату для лікування дітей не досліджували.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність. Перед початком лікування жінок репродуктивного віку можливість вагітності слід виключити, а протягом самого лікування жінкам необхідно користуватися ефективними засобами контрацепції.

Експериментальні дані, отримані на тваринах, дають підставу припускати, що при застосуванні вагітним епірубіцин може спричиняти ушкодження плода, тому його не можна застосовувати у період вагітності.

Якщо ЕПІЛІК® застосовувати у період вагітності або пацієнтка вагітніє під час застосування цього препарату, її слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода.

Немає жодних досліджень з участю вагітних жінок. ЕПІЛІК® слід застосовувати у період вагітності, тільки якщо потенційна користь для жінки переважає потенційний ризик для плода.

Годування груддю. Чи екстрагується епірубіцин у грудне молоко, залишається невідомим. У зв’язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, проникають у грудне молоко, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричинених епірубіцином, у немовлят, яких годують груддю, жінкам слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Фертильність. Епірубіцин може спричинити пошкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловікам, які отримують лікування епірубіцином, необхідно використовувати ефективні засоби контрацепції і, якщо це доречно і можливо, звернутися за порадою щодо збереження сперми у зв’язку з можливістю необоротного безпліддя, спричиненого терапією.

Епірубіцин може спричинити аменорею і передчасне настання менопаузи у жінок.

Упаковка

По 5 мл у флаконі № 1 або № 10 у пачці; по 25 мл або по 50 мл у флаконі № 1 у пачці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі від 2 °С до 8 °С. Не заморожувати!


Отзывы