Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Елифор

Міжнародна назва: Desvenlafaxine
Виробник: Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ / Pfizer Manufacturing Deutschland GmbH
АТ Код: АТХ N06A X23
Клінико-фармакологічна група: Антидепресанти.
Форма випуску: Таблетки пролонгованої дії

Склад

діюча речовина: desvenlafaxine succinate;

1 таблетка пролонгованої дії містить десвенлафаксину сукцинат в кількості, еквівалентній 50 мг або 100 мг десвенлафаксину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH105), тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 2208, 100000 CR; для таблеток по 100 мг: Opadry® II, 85F94527 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, FD&C Yellow #6/Sunset Yellow FCF Aluminum Lake (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)); для таблеток по 50 мг: Opadry® II, 85F94487 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Показання

Лікування великого депресивного розладу (ВДР).

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або до будь-яких допоміжних речовин у складі препарату Еліфор.
  • Одночасне застосування інгібіторів МАО або їх застосування протягом 7 днів після припинення лікування Еліфором. Застосування Еліфору протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО.
  • Одночасне лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід, або внутрішньовенна терапія метиленовим синім.

Дозування

Зв'язування десвенлафаксину з білками плазми низьке (30 %) і не залежить від концентрації лікарського засобу. Об’єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації після внутрішньовенного введення становить 3,4 л/кг, що свідчить про розподіл у несудинні частини тіла.

Метаболізм і виведення

Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон'югації (опосередкованого ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)) і меншою мірою через окислювальний метаболізм. CYP3A4 є ізоферментом цитохрому Р450, що бере участь в окислювальному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину. Метаболічний шлях CYP2D6 не задіяний, і після введення дози 100 мг фармакокінетика десвенлафаксину була схожою у пацієнтів із повільним та швидким метаболізмом CYP2D6. Приблизно 45 % десвенлафаксину виділяється в незміненому вигляді у сечу протягом 72 годин після перорального прийому. Приблизно 19 % введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту і < 5 % у вигляді окислювального метаболіту (N,О-дидесметилвенлафаксин) у сечу.

Вік

У дослідженні серед здорових суб’єктів, які отримували дози до 300 мг, спостерігалось збільшення Cmax приблизно на 32 % і збільшення AUC на 55 % у осіб віком понад 75 років (n=17) у порівнянні з суб'єктами віком від 18 до 45 років (n=16). Пацієнти віком від 65 до 75 років (n=15) не демонстрували змін Cmax, але значення АUC у цієї вікової групи збільшувалось приблизно на 32 % порівняно зі значенням AUC у суб’єктів віком від 18 до 45 років (див. “Спосіб застосування та дози”).

Стать

Корегування дози залежно від статі не потрібне.

Раса

Корегування дози залежно від раси не потрібне.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс Еліфору був зниженим. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (24-годинний КК < 30 мл/хв, формула Кокрофта–Голта) і термінальною стадією ниркової недостатності період напіввиведення значно подовжений, що збільшує вплив Еліфору, тому цим пацієнтам рекомендується корекція дози.

Печінкова недостатність

Середній період напіввиведення (t1/2) змінювався від приблизно 10 годин у здорових пацієнтів і пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки до 13 і 14 годин при середній і тяжкій печінковій недостатності відповідно. Рекомендована доза для пацієнтів з печінковою недостатністю становить 50 мг/добу. Збільшення дози вище 100 мг/добу не рекомендується .

Побічні дії

Безпека десвенлафаксину була встановлена у клінічних дослідженнях за участю 7785 пацієнтів із ВДР, яким застосовували щонайменше одну дозу десвенлафаксину в діапазоні доз від 10 до 400 мг/добу. Безпека довготривалого застосування була оцінена у більше ніж 2000 суб’єктів із ВДР, яким застосовували десвенлафаксин протягом не менше 6 місяців, та у 400 пацієнтів, які приймали десвенлафаксин протягом 1 року.

У більшості випадків побічні реакції найчастіше спостерігалися протягом першого тижня лікування та були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Частота виникнення небажаних реакцій загалом була дозозалежною.

Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося в ході передреєстраційних клінічних досліджень застосування десвенлафаксину у дозах від 10 до 400 мг для лікування ВДР. Частота виникнення небажаних реакцій класифікується за такою шкалою: дуже часто – ≥ 1/10; часто – ≥ 1/100 і < 1/10; нечасто – ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко – ≥ 1/10000 і ≤ 1/1000; дуже рідко – < 1/10000; невідомо – не можна встановити частоту на підставі наявних даних. Побічні реакції з частотою < 1% розраховувалися вручну; реакції з частотою ≥ 1% були класифіковані як представлено нижче.

У кожній групі за частотою побічні реакції представлені у порядку зниження серйозності.

З боку імунної системи: нечасто – підвищена чутливість.

З боку метаболізму та харчування: часто – знижений апетит; рідко – гіпонатріємія.

З боку психіки: дуже часто – безсоння; часто – тривога, нервозність, аноргазмія, зниження статевого потягу, незвичайні сновидіння; нечасто – деперсоналізація, незвичайний оргазм, синдром відміни; рідко – галюцинації, гіпоманія, манія.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – сонливість, тремор, порушення уваги, парестезія, дисгевзія; нечасто – синкопе; рідко – судоми, дистонія; невідомо – серотоніновий синдром**.

З боку органів зору: нечасто – мідріаз, нечіткий зір. З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – дзвін у вухах, вертиго. З боку серця: часто – тахікардія, відчуття серцебиття. З боку судин: часто – приливи; нечасто – холод у кінцівках, ортостатична гіпотензія

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: часто – позіхання; нечасто – носова кровотеча.

З боку травної системи: дуже часто – нудота, сухість у роті, запор; часто – блювання, діарея.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – гіпергідроз; часто – висипання; нечасто – алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк**, реакція фоточутливості; невідомо – синдром Стівенса–Джонсона**.

З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: нечасто – скелетно-м’язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – протеїнурія, затримка сечі, утруднений початок сечовипускання.

З боку статевих органів і молочної залози: часто – еректильна дисфункція*, відстрочена еякуляція*, відсутність еякуляції*; нечасто – сексуальна дисфункція, порушення еякуляції*.

Загальні порушення: часто – втомлюваність, астенія, озноб, відчуття тривоги, дратівливість.

Лабораторні дослідження: часто – підвищення артеріального тиску, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла; нечасто – відхилення від норми показників функціональної проби печінки, збільшення кількості тригліцеридів в крові, підвищення рівнів пролактину в крові, підвищення рівнів холестерину в крові.

* Частота розрахована лише на підставі даних, отриманих у чоловіків.

** Побічні реакції, виявлені під час застосування препарату після реєстрації.

Ішемічні побічні реакції з боку серця

В клінічних дослідженнях іноді повідомлялося про ішемічні побічні реакції з боку серця, що включали ішемію міокарда, інфаркт міокарда та закупорку коронарних судин, яка потребувала реваскуляризації, у пацієнтів, які мали численні супутні фактори ризику серцевих захворювань. Такі явища спостерігалися у більшої кількості пацієнтів під час лікування десвенлафаксином у порівнянні з плацебо.

Реакції при припиненні прийому препарату

Припинення (особливо різке) прийому СІЗЗС/СІЗЗСН, включаючи десвенлафаксин, зазвичай призводить до синдрому відміни. Побічні реакції, про які повідомлялося у зв’язку з різким припиненням прийому препарату, зниженням дози або поступовим зниженням дози у клінічних дослідженнях ВДР з частотою ≥ 2%, включали: запаморочення, синдром відміни, нудоту і головний біль. Загалом симптоми відміни препарату виникали частіше при більш високих дозах та більш тривалому курсі лікування. Ці реакції були легкого або помірного ступеня тяжкості та проходили самостійно, однак у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Таким чином, коли лікування десвенлафаксином більше не потрібне, рекомендується поступово припиняти прийом препарату шляхом зниження дози.

Побічні реакції, про які повідомлялося як про причини припинення прийому препарату

У комбінованих 8–12-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях ВДР 8 % з 3335 пацієнтів, які отримували десвенлафаксин (від 10 до 400 мг), та 4 % з 1873 пацієнтів, які отримували плацебо припинили лікування через побічні реакції.

Найбільш поширеною побічною реакцією, що призводила до припинення прийому препарату у щонайменше 2 % пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, у нетривалих дослідженнях (до 12 тижнів) була нудота (2 %). У тривалому дослідженні (до 11 місяців), у подвійній сліпій фазі, у пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, побічні реакції виникали з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які застосовували плацебо, проте, у щонайменше 2 % пацієнтів, жодне явище не призводило до припинення прийому препарату.

При застосуванні дози 50 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічну реакцію (4 %) була подібною до такої при прийомі плацебо (4 %). При дозах 100 мг і 200 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічну реакцію складала відповідно 8 % і 15 %.

Застосування особам літнього віку

У клінічних дослідженнях ВДР, з 7785 пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, 5 % пацієнтів були віком від 65 років. Між цими пацієнтами та молодшими пацієнтами не спостерігалося жодної загальної різниці з безпеки та ефективності. Однак у нетривалих плацебо-

контрольованих дослідженнях спостерігалося більше випадків систолічної ортостатичної гіпотензії, а у нетривалих і тривалих плацебо-контрольованих дослідженнях відмічалося підвищення систолічного тиску у пацієнтів віком > 65 років у порівнянні з дорослими віком ≤ 65 років, які проходили лікування десвенлафаксином.

Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні інших СІЗЗСН

Хоча шлунково-кишкова кровотеча не вважається побічною реакцією десвенлафаксину, вона є побічною реакцією інших СІЗЗСН і також може виникнути при застосуванні десвенлафаксину.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції згідно з чинними вимогами системи звітності.

Передозування

Досвід клінічних досліджень передозування десвенлафаксину сукцинату у людей обмежений. Проте десвенлафаксин (Еліфор) є основним активним метаболітом венлафаксину. Нижче представлені повідомлення про передозування венлафаксину.

У післяреєстраційному застосуванні передозування венлафаксину відбувалося переважно в поєднанні з алкоголем та/або іншими препаратами. Найбільш частими симптомами були тахікардія, зміни рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Повідомлялося про зміни на електрокардіограмі (наприклад, пролонгація інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, пролонгація QRS), синусову та шлуночкову тахікардію, брадикардію, гіпотонію, гострий некроз скелетних м'язів, запаморочення, некроз печінки, серотоніновий синдром і смерть.

Опубліковані ретроспективні дослідження свідчать, що передозування венлафаксину може бути пов'язане з підвищеним ризиком розвитку летальних наслідків порівняно з антидепресантами СІЗЗС, але ризик розвитку летальних наслідків венлафаксину нижчий, ніж у трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більш високий рівень наявних до лікування факторів ризику суїциду, ніж пацієнти, які отримують СІЗЗС. Якою мірою підвищений ризик летальних наслідків можна віднести до токсичності венлафаксину при передозуванні, не з’ясовано, на відміну від деяких інших показників токсичності у пацієнтів, які отримують венлафаксин.

Лікування передозування. Специфічні антидоти до Еліфору не відомі. Рекомендована симптоматична та підтримувальна терапія, моніторинг серцевого ритму та життєвих показників.

Лікарська взаємодія

Інгібітори МАО

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, однак є припущення, що він пов'язаний з потенціюванням серотоніну та норадреналіну в центральній нервовій системі за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Доклінічні дослідження продемонстрували, що десвенлафаксин є потужним і селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну. Десвенлафаксин не виявляв вираженої спорідненості до багатьох рецепторів, у тому числі мускарино-холінергічних, Н1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro. Десвенлафаксин також не проявляв чітко вираженої активності як інгібітор моноаміноксидази (МАО).

Фармакокінетика

Фармакокінетика одноразової дози десвенлафаксину є лінійною і дозозалежною в діапазоні доз від 50 до 600 мг/добу. При застосуванні один раз на добу рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 4-5 днів. У рівноважній концентрації накопичення багаторазових доз десвенлафаксину є лінійним і передбачуваним, виходячи з фармакокінетичного профілю одноразової дози. Всмоктування та розподіл Абсолютна біодоступність Еліфору після перорального застосування становить близько 80 %. Дослідження впливу прийому їжі під час застосування Еліфору в здорових суб'єктів натщесерце та після прийому їжі (їжа з високим вмістом жиру, від 800 до 1000 калорій) продемонстрували, що Cmax десвенлафаксину збільшувалась приблизно на 16 % після прийому їжі, в той час як АUC були схожими. Ця відмінність не має клінічного значення, тому Еліфор можна застосовувати незалежно від прийому їжі (див. “

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 50 мг: світло-рожеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «50» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони;

таблетки по 100 мг: червонувато-оранжеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «100» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Дослідження впливу препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами не проводили. Під час вирішення питання щодо керування автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати можливість появи побічних реакцій.

Особливості застосування

Серотонінергічні засоби

Беручи до уваги механізм дії десвенлафаксину та можливість розвитку серотонінового синдрому, слід з обережністю застосовувати десвенлафаксин у комбінації з іншими препаратами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів (див. “Спосіб застосування та дози”, “Протипоказання”, “Особливості застосування”).

Препарати, що впливають на гемостаз (наприклад, НПЗП, аспірин і варфарин)

Виділення серотоніну тромбоцитами відіграє важливу роль у гемостазі. Епідеміологічні дослідження “випадок-контроль” і когортні дослідження продемонстрували зв'язок між застосуванням психотропних препаратів, які впливають на зворотне захоплення серотоніну, і виникненням кровотеч у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту. Ці дослідження також продемонстрували, що одночасне застосування НПЗП або аспірину може посилювати ризик кровотечі. Повідомлялось про зміни ефекту антикоагулянтів, в тому числі підвищену кровоточивість, коли селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСН) застосовували одночасно з варфарином. Пацієнти, які отримують терапію варфарином, повинні перебувати під ретельним контролем на початку лікування та при відміні застосування Еліфору (див. “Особливості застосування”).

Здатність інших лікарських засобів впливати на десвенлафаксин

На підставі даних досліджень in vitro, не потрібно корегувати дози Еліфору при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A4 і CYP1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19, 2E1 і транспортером Р-глікопротеїну. Клінічні дослідження не продемонстрували клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між Еліфором і сильними інгібіторами CYP3A4.

Здатність десвенлафаксину впливати на інші лікарські засоби

Десвенлафаксин в дозі 100 мг на добу не має клінічно значущого впливу на метаболізм CYP2D6. Субстрати, що в основному метаболізуються CYP2D6 (наприклад, дезипрамін, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небіволол, перфеназин, толтеродин), слід призначати у вихідних дозах при одночасному застосуванні Еліфору 100 мг чи менше або при відміні застосування Еліфору. Слід зменшувати дозу цих субстратів наполовину при одночасному застосуванні з 400 мг Еліфору.

Немає необхідності у додатковій корекції дози під час одночасного застосування субстратів CYP3A4, 1A2, 2A6, 2C8, 2C9 та ізоферментів 2C19 і транспортера Р-глікопротеїну. Клінічні дослідження продемонстрували відсутність клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між Еліфором і субстратами CYP3A4.

Десвенлафаксин (100 мг/добу) не має клінічно значущого впливу на тамоксифен та арипіпразол, сполуки, які метаболізуються шляхом поєднання обох ферментів CYP2D6 і CYP3A4.

Дослідження in vitro продемонстрували мінімальний інгібуючий ефект десвенлафаксину на ізофермент CYP2D6.

Десвенлафаксин не пригнічує та не стимулює ізофермент CYP3A4 in vitro.

Десвенлафаксин не пригнічує ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2С19 і транспортер Р-глікопротеїну і не впливає на фармакокінетику препаратів, які є субстратами цих ізоферментів CYP і транспортера in vitro.

Інші лікарські засоби, що містять десвенлафаксин або венлафаксин

Слід уникати застосування Еліфору з іншими засобами, що містять десвенлафаксин або венлафаксин. Одночасне застосування Еліфору з іншими засобами, що містять десвенлафаксин або венлафаксин, збільшує рівень десвенлафаксину в крові та посилює дозозалежні побічні реакції (див. “Побічні реакції”).

Етанол

Еліфор не збільшує порушення психічних і моторних навичок, що викликані етанолом. Однак, як і під час прийому інших препаратів, що діють на центральну нервову систему, пацієнтам слід рекомендувати уникати прийому алкоголю під час застосування Еліфору.

Вплив лікарського засобу на результати лабораторних досліджень

Повідомлялось про хибнопозитивні імунологічні скринінгові аналізи сечі на фенциклідин та амфетамін у пацієнтів, які застосовують десвенлафаксин. Це пов'язано з відсутністю специфічності скринінг-тестів. Хибнопозитивні результати аналізів можна очікувати протягом декількох днів після припинення прийому десвенлафаксину. Підтвердні тести, такі як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можуть відрізнити десвенлафаксин від фенциклідину і амфетаміну.

Використання препарату дітьми

Безпека та ефективність для дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у цій віковій категорії пацієнтів.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність (категорія C)

Адекватних і добре контрольованих досліджень впливу Еліфору у вагітних жінок не проводили. У репродуктивних експериментальних дослідженнях впливу десвенлафаксину сукцинату у тварин, доказів тератогенності не спостерігалося при дозах, до 30 разів більших за дозу 100 мг/добу для людини (у перерахунку на мг/м2). Збільшення смертності дитинчат тварин спостерігалося протягом перших 4 днів лактації за умови застосування десвенлафаксину сукцинату під час вагітності та в період лактації в дозах, у 10 разів вищих за дозу 100 мг/добу для людини (у перерахунку на мг/м2). Еліфор слід застосовувати під час вагітності, тільки якщо потенційна користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода.

Клінічні міркування

Проспективне довготривале дослідження за участю 201 жінки з анамнезом ВДР, еутимічних на початку вагітності, продемонструвало, що жінки, які припинили прийом антидепресантів під час вагітності, частіше страждали від рецидиву великої депресії, ніж жінки, які продовжували застосовувати антидепресанти.

Новонароджені, які зазнали впливу СІЗЗСН або СІЗЗС наприкінці третього триместру, мали ускладнення, які потребували тривалої госпіталізації, штучної вентиляції та зондового харчування. Такі ускладнення можуть виникнути відразу після пологів. Повідомлялося про пригнічення дихання, ціаноз, апное, судоми, температурну нестабільність, труднощі у годуванні, блювання, гіпоглікемію, гіпотонію, гіпертонію, гіперрефлексію, тремор, нервозність, дратівливість і постійний плач. Ці особливості відповідають або прямій токсичній дії СІЗЗС і СІЗЗСН або, можливо, синдрому відміни препарату. Слід зазначити, що в деяких випадках клінічна картина відповідає серотоніновому синдрому (див. “Особливості застосування”).

Годування груддю

Десвенлафаксин (О-десметилвенлафаксин) виділяється в материнське молоко. Через можливість виникнення тяжких побічних реакцій на Еліфор у грудних дітей слід прийняти рішення про припинення годування або відміну препарату, беручи до уваги значення препарату для матері.

Упаковка

Таблетки пролонгованої дії по 50 мг № 28: картонна коробка, що містить 2 блістери; по 14 таблеток у блістері;

таблетки пролонгованої дії по 100 мг № 28: картонна коробка, що містить 2 блістери; по 14 таблеток у блістері.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.