Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Диамеприд

Міжнародна назва: Glimepiride
Виробник: АБДІ ІБРАХІМ Ілач Санаї ве Тіджарет А.Ш., Туреччина.
АТ Код: АТС А10ВВ12
Клінико-фармакологічна група: Сульфонаміди, похідні сечовини. Пероральні цукрознижувальні засоби.
Форма випуску: Таблетки

Склад

1 таблетка 1 мг містить глімепіриду 1 мг;

1 таблетка 2 мг містить глімепіриду 2 мг;

1 таблетка 3 мг містить глімепіриду 3 мг;

1 таблетка 4 мг містить глімепіриду 4 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна (Авіцел рН 102), ПВПК-30, оксид заліза червоний (1 мг), оксид заліза жовтий (2 мг, 3 мг), індигокармін ( 4 мг), магнію стеарат.

Показання

Інсулінонезалежний цукровий діабет II типу, якщо рівень глюкози в крові не можна адекватно контролювати за допомогою лише дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла.

Протипоказання

Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, кетоацидоз, діабетична прекома та кома.

Підвищена чутливість до глімепіриду та інших допоміжних речовин, що входять до складу препарату, а також до інших похідних сульфонілсечовини або до інших сульфаніламідних препаратів ( ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Вагітність та лактація.

Поки що немає досвіду застосування Діамеприду у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки та у хворих, що перебувають на гемодіалізі. Хворим з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок може бути показане переведення на інсулін, принаймні до досягнення оптимальної компенсації порушень обміну речовин.

Дозування

Діамеприд, таблетки, приймають цілими, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (приблизно 1/2 склянки).

Початкову і підтримуючу дози встановлюють індивідуально на основі результатів регулярного контролю рівня глюкози в крові й сечі.

Діамеприд слід приймати в призначених дозах i в призначений час. Помилки в застосуванні препарату, наприклад пропуск прийому дози через забудькуватість, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Лікар i хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, до яких слід вдаватися у випадку таких помилок (наприклад пропуск прийому дози або прийому їжі через забудькуватість) або в ситуаціях, коли неможливий прийом чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у випадку прийому надто високої або зайвої дози препарату.

Моніторне спостереження за рівнем цукру в крові та в сечі допомагає також виявленню первинної або вторинної резистентності до препарату.

Початкова доза i регулювання дози

Починають лікування, звичайно, з призначення по 1 мг Діамеприду 1 раз на день. При необхідності добова доза може бути підвищена. Будь-яке підвищення дози слід проводити при регулярному контролі рівня глюкози в крові, поступово (наприклад, з інтервалами в 1-2 тижні) i за такою схемою: 1мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг i (у виняткових випадках)-8 мг.

Межа добових доз для хворих з добре контрольованим цукровим діабетом

Діапазон добових доз для хворих з добре контрольованим цукровим діабетом звичайно становить від 1 мг до 4 мг Діамеприду. Лише в деяких хворих достатній ефект досягається за допомогою добових доз понад 6 мг.

Розподіл добової дози

Час та розподіл прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Як правило, буває достатньо приймати добову дозу один раз на день. Це слід робити безпосередньо перед ситним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим прийомом ситної їжі. Дуже важливо не пропускати прийом їжі після прийому Діамеприду.

Регулювання вторинної дози

У випадку покращання компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну, у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитися потреба в глімепіриді. Для уникнення розвитку гіпоглікемії повинно бути розглянуте питання про тимчасове зменшення дози або про припинення прийому Діамеприду. Регулювання дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, які сприяють підвищенню схильності до розвитку гіпо- або гіперглікемії.

Тривалість лікування

Звичайно, лікування Діамепридом застосовується протягом тривалого часу.

Переведення хворого з іншого перорального протидіабетичного препарату на Діамеприд

Не існує точного співвідношення між дозами Діамеприду та інших пероральних цукрознижувальних препаратів. При заміні інших таких препаратів Діамепридом початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо хворого переводять на Діамеприд з максимальної дози іншого перорального цукрознижувального препарату). Будь-яке підвищення дози Діамеприду слід проводити відповідно до рекомендацій, які наведені вище в розділі "Початкова доза та регулювання дози". Необхідно брати до уваги ступінь i тривалість ефекту попереднього цукрознижувального засобу. Може виникнути необхідність у тимчасовому припиненні лікування з метою уникнення додаткового ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії.

Застосування в комбінації з інсуліном

Комбіноване лікування Діамепридом й інсуліном може бути застосоване до пацієнтів з недостатнім ефектом лікування. Для встановлення комбінованої терапії рівень глюкози плазми й сироватки натще не повинен перевищувати 150 мг/добу, залежно від стану пацієнта. Рекомендується приймати 8 мг Діамеприду один раз на день з першим головним прийомом їжі. Після початку введення інсуліну в малих дозах можна проводити щотижневе регулювання убік підвищення дози під регулярним контролем рівня глюкози натще. Періодичне регулювання дозування інсуліну також може знадобитися при підтримуючому лікуванні з урахуванням рівнів глюкози й глікозилійованого гемоглобіну.

Побічні дії

У результаті цукрознижувальної дії Діамеприду можливий розвиток або збільшення тривалості гіпоглікемії.

Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильний голод, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реактивної здатності, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення бачення, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпомічність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість i втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце такі ознаки адренергічної контррегуляції, як пітливість, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, напад стенокардії, аритмія. Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі описані симптоми майже завжди зникають після компенсації гіпоглікемії.

З боку органів зору: транзиторні порушення бачення, зумовлені зміною рівня глюкози в крові на початку лікування.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, відчуття тиску або переповнення в епігастрії, біль в животі та діарея. В окремих випадках можливе підвищення активності ферментів печінки та порушення функції печінки (холестаз та жовтяниця), а також гепатит, який може призводити до печінкової недостатності.

З боку органів кровотворення: рідко – тромбоцитопенія, лейкоцитопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).

Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, висипи. Такі реакції бувають, як правило, помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись диспное та зниженням артеріального тиску аж до шоку. При появі кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.У виняткових випадках можуть спостерігатися такі побічні ефекти: алергічний васкуліт, фотосенсибілізація та зниження рівня натрію в сироватці крові.

Передозування

Симптоми: гіпоглікемія, аж до розвитку коми.

Лікування: проводять корекцію дієти, призначають глюкозу внутрішньо або {чи} внутрішньовенно. При гіпоглікемічній комі проводять інфузійну терапію 50% розчином глюкози, потім інфузія 10% розчину глюкози. Якщо хворий у свідомості, рекомендується солодке гаряче питво. Потрібен постійний моніторинг і підтримка життєво важливих функцій, концентрації глюкози в крові (на рівні 5,5 ммоль/л) протягом як мінімум 24-48 год (можливі повторні епізоди гіпоглікемії).

Лікарська взаємодія

У хворих, які отримують деякі інші лікарські засоби, або тих, що припинили їх прийом перед початком лікування Діамепридом, може бути порушений контроль цукру в крові.

Посилення цукрознижувального ефекту i пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів: інсулін або інші пероральні протидіабетичні препарати, інгібітори АПФ, алопуринол, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, ізофосфаміди, інгібітори МАО, маконазол, параміносаліцилова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробеніцид, хінолони, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфаміди.

Послаблення цукрознижувального ефекту та пов'язане з цим підвищення рівня цукру в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні одного з таких лікарських засобів: ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, діуретики, епінефрин (адреналін) та інші симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (після тривалого застосування), нікотинова кислота в високих дозах), естрогени та прогестогени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, гормони щитовидної залози.

Одночасне застосування блокаторів Н2-рецепторів, клонідину та резерпіну може як потенціювати, так i послаблювати цукрознижувальний ефект Діамеприду.

Блокатори b-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. У хворих, які страждають на цукровий діабет, це може призводити до погіршення компенсації порушень обміну речовин. Крім того, блокатори b-адренорецепторів можуть посилювати тенденцію до розвитку гіпоглікемії (внаслідок порушення контррегуляції). Під впливом таких симпатолітичних засобів, як блокатори b-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин та резерпін, можливе послаблення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції гіпоглікемії.

Разове або хронічне вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати цукрознижувальну дію Діамеприду. Може спостерігатися посилення чи послаблення ефекту похідних кумарину.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Глімепірид являє собою пероральний гіпоглікемізуючий засіб – похідне сульфоніл сечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Фармакокінетика

Після перорального застосування глімепірид швидко та повністю абсорбується зі шлунково - кишкового тракту. С макс (максимальна концентрація в плазмі) досягається приблизно за 2,5 години. Після багатократного прийому препарату в добовій дозі 4 мг утворюється концентрація 309 нг/мл, існує лінійне співвідношення між дозою та максимальною концентрацією, а також між дозою та AUC (площа під кривою «концентрація-час»). Глімепірид має дуже низький об’єм розподілу (приблизно 8,8 л), що дорівнює приблизно об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв’язування з білками плазми (понад 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Період напіввиведення становить 5 - 8 годин. Після прийому високих доз період напіввиведення збільшується. Після разового прийому внутрішньо дози глімепіриду, міченого радіонуклеїдом, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35 % - в калі. Незмінна речовина в сечі не виявлялася. Фармакокінетичні параметри подібні в пацієнтів різної статі і різних вікових груп. При порівнянні даних, отриманих при однократному прийомі глімепіриду і при прийомі препарату протягом декількох днів 1 раз/добу, не виявлялося значущого розходження у фармакокінетиці препарату, а інтраіндивідуальна чутливість фармакокінетичних параметрів була дуже низкою.

Особливості застосування

Правильна дієта, регулярні i достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня цукру в крові,

як i регулярний прийом Діамеприду. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові (гіперглікемія) є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.

У перші тижні лікування може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать:

  • небажання або (особливо в похилому віці) недостатня співпраця хворого з лікарем;
  • недоїдання, нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі;
  • дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів;
  • зміни в дієті;
  • вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропусканням прийому їжі;
  • порушення функції нирок;
  • тяжке порушення функції печінки;
  • передозування Діамеприду;
  • певні некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін, або контррегуляція гіпоглікемії (наприклад, певні порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність);
  • одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. Розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").

При наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоректувати дозу Діамеприду або всю схему лікування. Це необхідно зробити також у випадку інтеркурентного захворювання або зміни способу життя хворого.

Симптоми гіпоглікемії, що відображають адренергічну контррегуляцію, можуть бути згладжені або зовсім відсутні в тих випадках, коли гіпоглікемія розвивається поступово у літніх хворих, а також у хворих, які страждають на вегетативну невропатію, або в тих, хто одночасно отримує лікування блокаторами b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидіном або іншими симпатолітичними засобами.

Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купірована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад, у вигляді шматочка цукру, підсолодженого цукром фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 грамів глюкози. Вона може знадобитися i для надання допомоги іншим хворим. Штучні солодкі речовини неефективні в лікуванні гіпоглікемії.

З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх вжитих контрзаходів, можливий рецидив гіпоглікемії. У зв'язку з цим необхідне безперервне i суворе спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а при певних обставинах i госпіталізації хворого.

Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні, після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їм про це своє захворювання та про попереднє лікування.

У виняткових стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високою температурою) може бути порушений контроль рівня цукру в крові i може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулін.

Під час лікування Діамепридом потрібен регулярний контроль рівня цукру в крові та в сечі, а також концентрацій глікозильованого гемоглобіну.

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі Діамеприду може мати місце зумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження пильності та реактивної здатності хворого.

Це може негативно позначитися на здатності керувати автомобілем або на обслуговуванні різних машин та механізмів. Лікування Діамепридом вимагає регулярного лікарського спостереження.

Застосування під час вагітності та в період лактації. Для уникнення шкідливого впливу на дитину. Діамеприд не слід призначати вагітним жінкам; хвора повинна бути переведена на інсулін. Хворі жінки повинні інформувати свого лікаря про заплановану вагітність i перейти на інсулін. Одержання глімепіриду разом з грудним молоком може бути шкідливим для дитини. У зв'язку з цим Діамеприд не слід призначати жінкам у період лактації. Хвора повинна перейти на інсулін або повністю відмовитися від годування груддю.

Упаковка

По 15 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25оС. Термін придатності – 2 роки.