Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Депрексор

Міжнародна назва: Venlafaxine
АТ Код: АТС N06A X16
Клінико-фармакологічна група: А нтидепресанти.
Форма випуску: Таблетки

Склад

діюча речовина: венлафаксин;

1 таблетка містить венлафаксину гідрохлориду еквівалентно 37,5 мг або 75 мг венлафаксину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172), натрію крохмальгліколят (тип А).

Показання

Лікування великих депресивних епізодів.

Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

Протипоказання

Гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Одночасне застосування будь-якого антидепресанта групи інгібіторів МАО (ІМАО), а також період протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО. Після повної відміни венлафаксину терапію ІМАО слід розпочинати не раніше, ніж через 7 днів.

Тяжкі захворювання нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв)

і печінки (протромбіновий час > 18 секунд).

Період вагітності і годування груддю.

Дитячий вік до 18 років.

Дозування

Депрексор ® застосовують внутрішньо, під час їди. Кожну таблетку слід ковтати цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Рекомендована початкова доза становить 75 мг на день, розділена на 2 прийоми (по 37,5 мг 2 рази на день). Залежно від клінічної картини після проведення двотижневого курсу лікування дозу можна збільшити до 150 мг на день, розділену на 2 прийоми (по 75 мг 2 рази на день). При лікуванні більш високими дозами ймовірність появи побічних ефектів зростає, тому дозу збільшують під контролем лікаря. Підвищення дози необхідно здійснювати із інтервалом 2 тижня і більше. В більш тяжких випадках дозу можна підвищувати на 75 мг з інтервалом не менше 4 днів до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. В особливо тяжких випадках депресії або для госпіталізованих пацієнтів початкова доза становить 150 мг на день. За необхідності її можна збільшувати поступово (на 75 мг на день), змінюючи дозування з інтервалами близько двох або більше тижнів, але не менше 4 днів. Максимальна добова доза становить 375 мг. При отриманні бажаного терапевтичного ефекту дозу слід поступово зменшувати до мінімально ефективної, відповідно до реакції пацієнта і переносимості препарату.

Пацієнти старше 65 років:

Сам по собі літній вік пацієнта не вимагає зміни дози, однак при лікуванні літніх пацієнтів слід дотримуватись обережності (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок). У цьому разі слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт має перебувати під пильним медичним наглядом.

Пацієнти з порушенням функцій печінки:

Для пацієнтів з легким або помірним ступенем печінкової недостатності (протромбіновий час від 14 до 18 секунд) рекомендується зменшення добової дози на 50 %.

Пацієнти з порушенням функцій нирок:

При легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації більше 30 мл/хв) коригування дози не потрібне.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю помірного ступеня (швидкість клубочкової фільтрації 10–30 мл/хв) дозу слід зменшити на 50 %.

Приймаючи до уваги варіабільність кліренсу у пацієнтів із нирковою недостатністю, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі рекомендується зменшення дози на 50 % і прийом добової дози після проведення гемодіалізу.

Тривалість лікування

Лікування великих депресивних епізодів потребує тривалого часу. Звичайно тривалість становить від декілька місяців і більше. Після ремісії лікування необхідно продовжувати не менш 6 місяців. Дози, необхідні для отримання терапевтичного ефекту і для підтримуючого лікування, ідентичні. Необхідно регулярно обстежувати пацієнтів і після оцінки клінічної картини приймати рішення про необхідність продовження підтримуючого лікування або про припинення лікування.

Припинення лікування

Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином через ризик розвитку синдрому відміни. Можливі прояви синдрому відміни: слабкість, занепокоєння, головний біль, нудота або блювота, запаморочення, сухість у роті, діарея, безсоння, нервовість, оніміння, підвищення потовиділення, порушення координації. При припиненні лікування венлафаксином, що застосовували більше одного тижня, рекомендується поступово зменшувати дозу, щонайменше протягом подальшого тижня. Якщо препарат застосовували 6 або більше тижнів, рекомендується знижувати дозу протягом щонайменше 2 тижнів під контролем лікаря.

Побічні дії

Поява побічних дій пов'язана з дозою. Вони можуть спостерігатися на початку лікування, у період лікування їх частота і інтенсивність зменшуються. Можливі побічні ефекти, розподілені по системам організму и представлені у порядку зменшення частоти розповсюдження наступним чином: дуже часті (> 10 %), часті (1-10%), нечасті (0.1-1%), поодинокі (0.01-0.1%), рідкісні (<0.01%).

З боку крові і лімфатичної системи

Нечасті: екхімоз, кровотеча слизових оболонок.

Поодинокі: продовження часу кровотечі, геморагія, тромбоцитопенія.

Рідкісні: агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія.

З боку серцево-судинної системи

Часті: артеріальна гіпертензія, вазодилатація, пальпітація.

Нечасті: гіпотензія, синкопе, аритмії.

Рідкісні: шлуночкова тахікардія, в тому числі трипотіння-мерехтіння шлуночків, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків.

Шлунково-кишкові розлади

Дуже часті: запор, нудота.

Часті: втрата апетиту (анорексія), діарея, диспепсія, блювання.

Нечасті: несвідоме скреготіння зубами (bruxism).

Поодинокі: шлунково-кишкова кровотеча.

Рідкісні: панкреатит.

Загальні розлади

Дуже часті: астенія, головний біль.

Часті: болі в животі, озноб, пірексія.

Поодинокі: анафілаксія.

Метаболічні порушення

Часті: підвищення рівня сироваткового холестерину (особливо при тривалому застосуванні високих дозах), зменшення або збільшення маси тіла.

Нечасті: гіпонатріємія, синдром порушеної секреції антидіуретичного гормона (SIADH); порушення тестів печінкових функцій.

Поодинокі: гепатит.

Рідкісні: підвищений рівень пролактину.

З боку опорно-скелетної системи і сполучної тканини

Часті: артралгія, міалгія.

Нечасті: спазми м'язів.

Рідкісні: рабдоміоліз.

З боку нервової системи

Дуже часті: запаморочення, сухість у роті, безсоння, нервозність, сонливість.

Часті: патологічні сни, тривожність, занепокоєння, сплутаність, тремор, парестезії.

Нечасті: апатія, галюцинації, міоклонус.

Поодинокі: акатизія, атаксія, порушення балансу і координації, розлади мовлення – дизартрія, манія, гіпоманія, нейролептичний злоякісний синдром, судоми, серотонінергічний синдром.

Рідкісні: делірій, екстрапірамідальні розлади – дискінезія, дистонія, пізня дискінезія.

Психічні розлади

Невідома частота: суїциїдальні думки і суїциїдальна поведінка.

Про випадки суїциїдальних думок і суїциїдальної поведінки повідомляли під час лікування венлафаксином або незабаром після припинення лікування.

З боку сечовивідної системи

Нечасті: затримка сечі.

З боку статевої системи і молочних залоз

Дуже часті: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади ерекції.

Часті: зниження лібідо, порушення менструального циклу.

Поодинокі: менорагія, галакторея.

З боку дихальної системи

Часті: диспное, позіхання.

З боку шкіри і підшкірної тканини

Дуже часті: потовиділення.

Часті: висип, свербіж.

Нечасті: ангіоневротичний набряк, макульозно-папульозні висипи, уртикарія, фоточутливість, алопеція.

Поодинокі: багатоформова еритема, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку органів чуття

Часті: порушення акомодації, мідріаз, зорові розлади.

Нечасті: порушення смаку.

Рідкісні: глаукома передньої камери.

Симптоми відміни при припиненні лікування

При різкому припиненні лікування венлафаксином можна спостерігати слабкість, занепокоєння, головний біль, нудоту або блювання, запаморочення, сухість у роті, діарею, безсоння, знервованість, парестезію, потовиділення, порушення координації. Припиняти лікування слід, поступово зменшуючи дозу, під контролем лікаря.

Передозування

Симптоми: сонливість, гіпотензія, брадикардія, синусова або шлуночкова тахікардія, судоми, порушення координації, зміна рівня свідомості (що варіює від сонливості до коми), запаморочення, зміни на електрокардіограмі - подовження інтервалу QT, блокада нервових волокон, подовження QRS. Можливий ризик фатального кінця.

Лікування: проводиться симптоматичне лікування - подача кисню і вентиляція дихальних шляхів, моніторинг сердечного ритму і життєвих показників. Якщо ліки прийняті недавно і хворий знаходиться в свідомості, проводять промивання шлунка, рекомендується вживання активованого вугілля. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз не ефективний.

Лікарська взаємодія

Інгібітори моноамінооксидази (МАО). Одночасне застосування застосування венлафаксину і інгібіторів МАО протипоказане. Повідомлялося про появу побічних реакцій, зокрема досить тяжких, на початку лікування венлафаксином, одразу ж після припинення лікування інгібітором МАО, а також на початку приймання інгібіторів МАО одразу ж після припинення застосування венлафаксину. Такі реакції включали тремор, міоклонус, потовиділення, нудоту, блювання, почервоніння обличчя, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми і смерть. За необхідності заміни терапії венлафаксин можна застосовувати після двотижневого інтервалу від моменту припинення лікування інгібіторами МАО; і навпаки, при переході на лікування інгібіторами МАО після венлафаксину потрібен інтервал не менше одного тижня.

Варфарин. При одночасному застосуванні венлафаксину і варфарину посилюється протизгортальна дія варфарину.

Серотонінергічні лікарські засоби. Внаслідок підвищеного ризику появи серотонінового синдрому не слід застосовувати одночасно з ліками, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (наприклад, Hypericum perforatum, агоністи рецепторів серотоніну для лікування мігрені, сибутрамін, декстрометорфан, літій).

Літій. Немає суттєвих фармакокінетичних взаємодій між венлафаксином і літієм.

Клозапін. При одночасному застосуванні із венлафаксином рівень клозапину у плазмі підвищується, що призводить до збільшення ризику появи побічних ефектів, у т.ч. нападів.

Галоперидол. Сумісне застосування венлафаксину з галоперидолом може спричинити зниження ниркового кліренсу, підвищення максимальної концентрації в плазмі і AUC галоперидолу, без зміни його періоду напіввиведення.

Діазепам. Фармакокінетичні профілі венлафаксину та O-дезметилвенлафаксину не змінюються значно при застосуванні з діазепамом. При сумісному застосуванні із діазепамом венлафаксин не впливає на його фармакокінетику, а також і на психомоторні та психометричні ефекти.

Рисперидон. Венлафаксин підвищує на 32 % AUC рисперидону, але значно не впливає на його фармакокінетичний профіль.

Циметидин. Циметидин уповільнює метаболізм венлафаксину при першому проходженні через печінку, але значно не впливає на фармакокінетику O-десметилвенлафаксину, який визначається в системному кровообігу в набагато більшій кількості. У літніх пацієнтів або у пацієнтів із захворюваннями печінки можливе незначне посилення фармакологічної активності венлафаксину і його метаболіту. У такому випадку пацієнтам показаний клінічний моніторинг.

Кетоконазол. Встановлено, що після застосування кетоконазолу у більшості пацієнтів зі сповільненою або посиленою активністю CYP2D6 концентрації венлафаксину і O-десметил-венлафаксину в плазмі були збільшені.

Золпідем. Одночасне застосування венлафаксину і золпідему може спричинити дезорієнтацію, галюцинації і манію.

Індинавір. При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром зменшується AUC індинавіру на 28 % і Cmax на 36 %, а фармакокінетичні параметри венлафаксину і його метаболіту не змінюються. Клінічну значущість цієї взаємодії не з'ясовано.

  • Встановлено, що венлафаксин метаболізується до активного метаболіту O-десметил-венлафаксину за допомогою CYP2D6, ізоферменту, відповідального за генетичний поліморфізм, що виявляється при метаболізмі деяких антидепресантів. Інгібітори CYP2D6 (хлорпромазин, циметидин, галоперидол та ін.) можуть впливати на фармакокінетичні параметри венлафаксину – зменшити його метаболізм, потенційно збільшити концентрації венлафаксину в плазмі. Незважаючи на це, фармакокінетичний профіль венлафаксину у пацієнтів, які одночасно лікуються інгібіторами CYP2D6, не відрізняється значною мірою від профілю у пацієнтів з меншою активністю CYP2D6, внаслідок чого не потрібна зміна дозування у таких пацієнтів.

Лікарські препарати, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р 450, можуть взаємодіяти з венлафаксином на фармакокінетичному рівні.

CYP2D6 – венлафаксин є відносно слабким інгібітором і не впливає на фармакокінетичні параметри іміпраміну і рисперидону.

CYРЗА4 – венлафаксин не пригнічує цей ізофермент в in vitro дослідженнях. Це підтверджено результатами клінічних дослідженнь in vivo, в яких одночасне застосування венлафаксину з алпразоламом, діазепамом і терфенадином, не змінювало їх метаболізм.

CYP1А2 – в клінічному дослідженні лікарських взаємодій венлафаксину встановлено, що він не пригнічує метаболізм кофеїну, субстрату CYP1А2.

CYP2С9 - венлафаксин не пригнічує цей ізофермент при дослідженнях in vitro. При клінічному дослідженні взаємодії з толбутамідом встановлено, що венлафаксин не впливає на його фармакокінетику.

CYP2С19 – венлафаксин не пригнічує метаболізм діазепаму, який частково метаболізується за допомогою CYP2С19.

  • При одночасному застосуванні венлафаксину та антигіпертензивних або гіпоглікемічних препаратів не встановлено клінічно значущої взаємодії.
  • Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу може призвести до підвищення концентрації в плазмі метопрололу, без зміни концентрації його активного метаболіту гідроксипрололу в плазмі. Клінічна значущість цієї взаємодії не встановлена. Метопролол не змінює фармакокінетичний профіль венлафаксину і його активного метаболіту.
  • Незважаючи на те, що венлафаксин не посилює побічної дії при вживанні алкоголю, пацієнтам слід рекомендувати уникати вживання алкоголю при прийомі Депрексор®.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Венлафаксин є антидепресантом і анксіолітиком, похідним фенілетиламіну. Венлафаксин відрізняється структурно і фармакологічно від інших антидепресантів, в тому числі трициклічних і тетрациклічних. Вважається, що механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі. Венлафаксин і його активний метаболіт, O-десметилвенлафаксин, є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну і слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових М-холінергичних рецепторів, H1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro.

Фармакокінетика

Резорбція: майже повністю резорбується після перорального застосування. Максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 2 - 4 годин. Піддається посиленому метаболізму при першому проходженні через печінку. Максимальна концентрація активного метаболіту O-десметилвенлафаксину в плазмі досягається протягом 4 годин. Розподіл: Зв’язування венлафаксину і O-десметилвенлафаксину з протеїнами плазми становить 27 % і 30 % відповідно. Метаболізм: Метаболізується при першому проходженні через печінку (first pass effect) з утворенням активного метаболіту O-десметилвенлафаксину та інших метаболітів, таких як N-десметилвенлафаксин і N,O-дидесметилвенлафаксин, які фармакологічно неактивні. Виведення: Період напіввиведення венлафаксину становить приблизно 5 год, а O-десметил-венлафаксину - 11 годин. Венлафаксин виводиться в основному з сечею в незміненому вигляді, у формі кон’югованих і неактивних метаболітів. Близько 2 % виводиться з фекаліями. У пацієнтів з ураженням печінки середній кліренс венлафаксину і його активного метаболіту зменшуються приблизно на 30 - 33 %, час напіввиведення зростає в два рази або більше порівняно зі здоровими особами.

Фізико-хімічні властивості

круглі, плоскі таблетки з фаскою і розподільчою рискою з одного боку, діаметром 8 мм для таблеток 37,5 мг і діаметром 10 мм для таблеток 75 мг; блідо-рожевого кольору, допускається мозаїка та вкраплення червоного кольору; без запаху.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Препарат може негативно впливати на здатність керувати транспортними засобами або під час роботи з іншими потенційно-небезпечними механізмами. Про це слід попередити пацієнта перед початком лікування. Ступінь і тривалість обмежень на керування транспортом або під час роботи з іншими механізмами має встановити лікар після оцінки індивідуальної реакції пацієнта на препарат.

Особливості застосування

Ризик суїциду/суїцидальні наміри або погіршення клінічного стану.

Депресія пов'язана із суїцидальними думками, самопораненням і спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до досягнення значної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші декілька тижнів або протягом тривалішого періоду часу після початку лікування, пацієнти потребують ретельного нагляду до покращання їх стану. Досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищитися на ранніх етапах одужання і після зміни дози. Пацієнти, в анамнезі яких присутні пов'язані з суїцидом події, а також ті, хто виявляє виражену схильність до суїциду до початку лікування, мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і потребують пильного медичного нагляду.

Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за евентуальним погіршенням клінічного стану та/або появи суїцидальної поведінки, з приводу виникнення думок про самогубство, і незвичних змін поведінки і про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.

  • Для зниження ризику передозування початкова доза препарату повинна бути по можливості низькою, а пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
  • Антидепресанти, у т.ч. і венлафаксин, можуть спричинити загострення манії або гіпоманії. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з манією в анамнезі.
  • При припиненні лікування венлафаксином існує ризик проявів агресії, особливо у пацієнтів з агресивною поведінкою в анамнезі. Необхідно із особливою увагою застосовувати венлафаксин у пацієнтів із агресією в анамнезі.
  • Венлафаксин слід призначати із особливою обережністю пацієнтам із нещодавно перенесеним інфарктом міокарда або із декомпенсованою серцевою недостатністю під постійним медичним контролем.
  • У пацієнтів з тахіаритмією венлафаксин слід застосовувати з обережністю через можливе підвищення частоти серцевого ритму, особливо при прийомі високих доз препарату (більш 200 мг/день). Необхідно оцінити співвідношення ризик/користь перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії.
  • Венлафаксин може залежно від дози підвищувати артеріальний тиск у деяких хворих, у зв’язку з чим при лікуванні препаратом необхідно регулярно контролювати артеріальний тиск, особливо при корегуванні або збільшенні дозування.
  • При застосовуванні антидепресантів існує потенційний ризик появи судом, особливо при лікуванні високими дозами. Венлафаксин слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з епілепсією або судомами в анамнезі. Якщо під час лікування венлафаксином з'являться судоми, лікування слід припинити.
  • При тривалому лікуванні може спостерігатися підвищення рівня холестерину в сироватці крові. Тому необхідно періодично вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.
  • Венлафаксин може спричинити мідріаз, тому його слід обережно призначати пацієнтам з глаукомою.
  • Пацієнтів слід попередити про необхідність звернутися до лікаря при виникненні під час лікування висипів, кропив'янки або інших алергічних реакцій.
  • Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може збільшити ризик кровоточивості шкіри і слизових оболонок. Рекомендується з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч.
  • У пацієнтів зі зневодненням, включаючи осіб літнього віку і пацієнтів, які застосовують діуретики, при лікуванні венлафаксином можливий розвиток гіпонатріємії і синдрому недостатньої секреції антидіуретичного гормона.
  • Не встановлена медикаментозна залежність, розвиток толерантності або необхідність підвищення дози у пацієнтів, які приймають венлафаксин протягом тривалого часу. Незважаючи на це, лікарі повинні контролювати і ретельно спостерігати за пацієнтами, які зловживали препаратами в анамнезі.
  • Хоча показано, що венлафаксин не впливає на психомоторну, пізнавальну активність, як і будь-який психотропний лікарський засіб може погіршувати процес мислення або рухові функцій.
  • Припинення лікування венлафаксином може спричинити появу симптомів відміни: слабкість, занепокоєння, головний біль, нудоту або блювання, запаморочення, сухість у роті, діарею, безсоння, знервованість, парестезії, потовиділення, порушення координації. Припиняти лікування слід шляхом поступового зменшення дози.
  • Препарат містить лактозу. Не слід застосовувати пацієнтам із недостатністю лактази, галактоземією або глюкозним/галактозним синдромом мальабсорбції.

Використання препарату дітьми

Ефективність і безпечність венлафаксину у дітей не встановлені.Препарат не застосовується для лікування дітей до 18 років.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність. Під час вагітності препарат не застосовують. Під час застосування Депрексору жінки повинні користуватися відповідними методами контрацепції.

Застосування венлафаксину протягом третього триместру вагітності і незадовго до народження дитини може призвести до появи у новонароджених симптомів відміни, дихальної недостатності.

Годування груддю. Венлафаксин і його метаболіт O-десметилвенлафаксин виділяються у грудне молоко в значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти. У разі необхідності застосування препарату у період лактації слід припинити годуванні груддю.

Упаковка

По 10 таблеток по 37.5 мг або 75 мг у блістерах з ПВХ плівки і алюмінієвої фольги. По 3 або 6 блістерів у картонній пачці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальних упаковках (у сухому, захищеному від світла місці) при температурі не вище 25 °С.


Отзывы