Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Циталопрам Пфайзер

Міжнародна назва: Citalopram
Виробник: Ауробіндо Фарма Лтд.
АТ Код: ATC N06A B04
Клінико-фармакологічна група: Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.
Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Склад

діюча речовина: citalopram;

1 таблетка містить циталопраму гідробромід у кількості, яка еквівалентна 10 мг, 20 мг або 40 мг циталопраму;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кросповідон, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна (рН-102), магнію стеарат, опадрай білий 03B58902.

Показання

  • Великі депресивні епізоди.
  • Панічні розлади з або без агорафобії.

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до циталопраму або до будь-якої з допоміжних речовин;
  • супутнє лікування пімозидом;
  • комбінація з інгібіторами МАО, включаючи селегілін у дозах вищих за 10 мг на день, або лінезолід;
  • два тижня після припинення застосування інгібіторів МАО;
  • лікування інгібіторами МАО не можна починати раніше ніж через 7 днів після припинення прийому Циталопраму Пфайзер®.

Дозування

Циталопрам застосовують перорально, 1 раз на добу. Таблетки можна приймати у будь-який час протягом дня, незалежно від прийому їжі, але їх слід обов’язково запивати.

Після початку лікування антидепресивний ефект слід очікувати не раніше ніж через два тижні. Лікування необхідно продовжувати до тих пір, доки симптоми захворювання будуть відсутні у пацієнта впродовж 4-6 місяців. Відміняти циталопрам слід повільно, рекомендовано поступово зменшувати дозу впродовж кількох тижнів.

Депресія.

Рекомендована початкова доза становить 20 мг на день. За необхідності дозу можна підвищувати до 40 мг на день залежно від індивідуальної чутливості пацієнта. Максимальна добова доза становить 60 мг.

Панічні розлади.

Початкова доза становить 10 мг на день. Через тиждень дозу слід підвищити до 20 мг на день. Якщо індивідуальна відповідь пацієнта на лікування незадовільна, дозу можна підвищити до максимальної дози, що становить 60 мг на добу. Терапевтична ефективність досягається після 3 місяців лікування. Для розвитку повної терапевтичної відповіді на лікування може знадобитися до 3 місяців. Може виникнути необхідність проводити лікування упродовж декількох місяців.

Пацієнти літнього віку. Рекомендована щоденна доза для людей літнього віку дорівнює 20 мг. Залежно від індивідуальної чутливості та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної – 40 мг на добу.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю від легкого до середнього ступеня немає потреби у корегуванні дози. Циталопрам Пфайзер® з обережністю застосовують пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну менш ніж 30 мл/хв).

Печінкова недостатність. Для пацієнтів зі зниженою функцією печінки доза може бути зменшена до нижньої межі щоденної дози. Рекомендовано проводити клінічне спостереження за такими пацієнтами.

Симптоми відміни при припиненні лікування. Не слід різко припиняти лікування. При закінченні лікування циталопрамом дозу слід послідовно знижувати впродовж періоду, що триває не менше, ніж декілька тижнів, з метою зниження ризику розвитку реакцій відміни. Якщо після зниження дози або припинення лікування з’являються неприпустимі симптоми, слід повернутися до попередньо призначеної дози. Далі зниження дози необхідно проводити більш повільно.

Пацієнти зі зниженим метаболізмом CYP2C19. Для пацієнтів зі слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів лікування становить 10 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути збільшена до 20 мг на добу.

Побічні дії

Побічні реакції, що спостерігаються під час прийому циталопраму, зазвичай мають помірну інтенсивність та носять тимчасовий характер. Їхня інтенсивність найбільш виражена упродовж перших тижнів лікування та зазвичай послаблюється з покращенням депресивного стану.

Частота виникнення небажаних реакцій визначалась за допомогою наступної умовної шкали у порядку зменшення тяжкості:

дуже часто (≥ 1/10);

часто (≥ 1/100 та < 1/10);

нечасто (≥ 1/1000 та < 1/100);

рідко (≥ 1/10 000 та < 1/1000);

дуже рідко (< 1/10 000);

невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, постуральна гіпотонія, гіпотонія, артеріальна гіпертензія; нечасто – брадикардія; дуже рідко –суправентрикулярна та вентрикулярна аритмія.

З боку крові: рідко – кровотечі (наприклад, гінекологічна кровотеча, шлунково-кишкова кровотеча, екхімоз та інші форми шкірних кровотеч або крововиливів у слизові оболонки).

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми.

З боку органів зору: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах.

З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель.

З боку травного тракту: дуже часто – нудота, сухість у роті, запор, діарея; часто – диспепсія, блювання, біль у животі, метеоризм, підвищене слиновиділення.

З боку сечовидільної системи: часто – порушення сечовипускання, поліурія; рідко –гіпонатріємія та синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНАДГ), переважно в осіб літнього віку.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – підвищене потовиділення; часто – висипання, свербіж; нечасто – світлочутливість; дуже рідко – ангіоневротичний набряк.

З боку кістково-м’язової системи: нечасто – міалгія; дуже рідко – артралгія.

Порушення обміну речовин і метаболізму: часто – зниження маси тіла, підвищення маси тіла.

Загальні розлади: дуже часто – астенія; часто – втома, позіхання, порушення смаку; нечасто – алергічні реакції, сінкопе, нездужання; рідко – серотоніновий синдром відмічався у пацієнтів, що приймали СІЗЗС; дуже рідко – анафілактичні реакції.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – підвищення рівню ферментів печінки.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто – порушення еякуляції, жіноча аноргазмія, дисменорея, імпотенція; дуже рідко – галакторея.

З боку психіки: дуже часто – сонливість, безсоння, збудження, нервовість; часто – порушення сну, зниження концентрації, аномальні сновидіння, амнезія, неспокій, зниження лібідо, зниження апетиту, анорексія, апатія, сплутаність свідомості; нечасто – ейфорія, підвищення лібідо; рідко – спостерігалися випадки розвитку суїцидального мислення та суїцидальної поведінки під час лікування циталопрамом або одразу після припинення лікування; психомоторне збудження/ акатізія; дуже рідко – галюцинації, маніакальний синдром, деперсоналізація, приступи паніки (ці симптоми можуть бути пов’язані з основним захворюванням).

Симптом відміни. Припинення лікування (особливо раптове) зазвичай призводить до появи симптомів відміни. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезію та відчуття ураження електричним струмом), порушення сну (включаючи безсоння і нав’язливі сновидіння), ажитація або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, головний біль, діарея, пальпітація, емоційна нестабільність, дратівливість та порушення зору спостерігалися найчастіше. Загалом такі симптоми легкі/помірні та минають самостійно, проте у деяких пацієнтів симптоми можуть бути тяжкими та/або тривалими. З метою уникнення симптомів відміни рекомендується поступове припинення застосування препарату Циталопрам Пфайзер®.

Передозування

Симптоми. Сонливість, коматозний ступор, епілептичні напади, зміна ЕКГ (наприклад подовження інтервалу QT), атріальна та вентрикулярна аритмія, нудота, блювання, судоми, перспірація, ціаноз, гіпервентиляція. Можуть виникати ознаки серотонінового синдрому, зокрема при сумісному прийомі інших речовин.

Лікування. Специфічного антидоту не існує. Лікування повинно носити симптоматичний та підтримуючий характер. Необхідно застосовувати активоване вугілля, осмолярні проносні засоби (такі як сульфат натрію) та промити шлунок. При порушенні свідомості пацієнта слід інтубувати. Треба проводити контроль ЕКГ та основних показників стану організму. Судомний синдром можна купірувати діазепамом. Розширення комплексу QRS на ЕКГ рекомендується нормалізовувати шляхом інфузії гіпертонічного розчину натрію хлориду.

Лікарська взаємодія

Фармакодинамічна взаємодія

Одночасне застосування циталопраму та інгібіторів МАО може призвести до розвитку тяжких побічних реакцій, включаючи серотоніновий синдром.

Випадки тяжких, а інколи летальних реакцій спостерігались у пацієнтів, які приймали СІЗЗС у комбінації з інгібітором МАО, включаючи селективний інгібітор МАО селегілін та зворотний інгібітор МАО моклобемід або лінезолід, та у пацієнтів, які недавно закінчили прийом СІЗЗС та почали прийом інгібіторів МАО.

У деяких випадках спостерігались ознаки, що нагадували серотоніновий синдром. До симптомів активної взаємодії з інгібіторами МАО відносяться: гіпертермія, ригідність, міоклонія, вегетативна нестабільність з можливими раптовими коливаннями основних показників стану організму, зміни психічного стану, включаючи сплутаність свідомості, дратівливість та сильне збудження, які прогресують до розвитку делірію та коми.

Серотонергічний ефект суматриптану може посилюватися дією СІЗЗС. До отримання подальшої інформації одночасне використовування циталопраму та агоністів 5-НТ, таких як суматриптан та інші триптани, не рекомендоване.

Слід обережно застосовувати препарат пацієнтам, які одночасно приймають антикоагулянти, лікарські засоби, що впливають на функцію тромбоцитів, такі як нестероїдні протизапальні препарати, ацетилсаліцилова кислота, дипіридамол та тиклопідин, та інші лікарські засоби (наприклад нетипові антипсихотічні препарати, фенотіазини, трициклічні депресанти), які можуть підвищувати ризик виникнення кровотечі.

Одночасне застосування циталопраму та пімозиду протипоказане.

Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні циталопраму та інших лікарських засобів, які пролонгують інтервал QT або спричиняють гіпокаліємію/гіпомагніємію.

Лікарські засоби, що знижують епілептичний поріг.

СІЗЗС можуть знижувати епілептичний поріг. Під час лікування рекомендовано з обережністю застосовувати інші лікарські засоби, які спроможні знижувати епілептичний поріг (наприклад антидепресанти (трициклічні, СІЗЗС), нейролептики (фенотіазини, тіоксантени та бутирофенони), мефлоквін, бупропіон та трамадол). Досвід застосування циталопраму не виявив будь-якої клінічно значущої взаємодії з нейролептиками. Однак, як і з іншими СІЗЗС, можливість фармакодинамічної взаємодії не може бути виключена.

Між циталопрамом та алкоголем не було продемонстровано будь-яких фармакодинамічних або фармакокінетичних взаємодій. Однак поєднувати циталопрам та алкоголь не рекомендується.

Фармакокінетичні взаємодії

Комбінація циталопраму з метопрололом спричиняє підвищення концентрації метопрололу в 2 рази, але посилення ефекту метопрололу на рівень артеріального тиску та частоту серцевих скорочень статистично незначуще.

Метаболізм циталопраму здебільшого опосередкований CYP2C19. CYP3A4 та CYP2D6 також можуть брати участь у його метаболізмі, хоч і меншою мірою. Метаболізм головного метаболіту S-DCT (деметильованого есциталопраму) частково каталізується CYP2D6.

Одночасний прийом есциталопраму та циметидину у дозі 400 мг двічі на день (помірний загальний інгібітор ферменту) призводить до помірного (близько 70 %) підвищення плазмової концентрації циталопраму. Сумісний прийом есциталопраму та омепразолу у дозі 30 мг один раз на день (інгібітор CYP2C19) призводить до помірного (близько 50 %) підвищення плазмової концентрації циталопраму.

Таким чином, слід дотримуватись обережності при супутньому застосуванні циталопраму з інгібіторами CYP2C19 (наприклад омепразол, езомепразол, флувоксамін, лансопразол, тиклопідин) або циметидином. Грунтуючись на даних щодо виникнення побічних реакцій під час комбінованого лікування, може знадобитися зниження дози циталопраму.

Під час фармакокінетичного дослідження впливу на рівень циталопраму та на рівень іміпраміну продемонстровано не було, хоча рівень дезипраміну, головного метаболіту іміпраміну, був підвищений. Може бути потрібним зниження дози дезипраміну.

Фармакокінетичної взаємодії між літієм та циталопрамом не відбувається. Однак існують дані щодо посилення серотонергічної дії при прийомі СІЗЗС у комбінації з літієм або триптофаном. Циталопрам слід обережно застосовувати паралельно з цими активними речовинами та продовжувати проводити звичайний плановий контроль рівня літію. Фармакокінетичної взаємодії між циталопрамом та левомепромазином, дигоксином або карбамазепіном та його метаболітом карбмазепінепоксидом не спостерігалося.

Дані стосовно впливу їжі на всмоктування та інші фармакокінетичні властивості циталопраму відсутні.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Циталопрам – селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну, що зумовлює клінічні і фармакологічні ефекти препарату. При довготривалому лікуванні не виникає толерантності до інгібуючої дії циталопраму на зворотне захоплення 5-НТ. Циталопрам майже не впливає на нейрональне захоплення норадреналіну, допаміну та гама-аміномасляної кислоти. Циталопрам не має або має дуже низьку афінність до холінергічних, гістамінергічних та ряду адренергічних, серотонергічних та допамінергічних рецепторів. Циталопрам являє собою бі-циклічне похідне ізобензофурану, який хімічно не пов’язаний з трициклічними та тетрациклічними антидепресантами або іншими існуючими антидепресантами. Головні метаболіти циталопраму також є СІЗС, хоча і меншою мірою. Не має даних відносно того, що метаболіти сприяють розвитку загального антидепресантного ефекту.

Фармакокінетика

Після перорального прийому циталопрам швидко всмоктується: максимальна сироваткова концентрація досягається в середньому через 4 (1-7) години. Всмоктування не залежить від прийому їжі. Пероральна біодоступність становить приблизно 80 %. Ступінь зв’язування циталопраму та його метаболітів з білками плазми – менше 80 %. Циталопрам метоболізується у деметилциталопрам, дідеметилциталопрам, циталопрам-N-оксид та похідні деамінованої пропіонової кислоти. Похідне пропіонової кислоти не має фармакологічної активності. Деметилциталопрам, дідеметилциталопрам та циталопрам-N-оксид є СІЗЗС, хоч і слабкішими за циталопрам. Основним метаболізуючим ферментом є CYP2C19. Можлива певна участь ферментів CYP3A4 та CYP2D6. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,5 дня. Після системного застосування кліренс плазми становить приблизно 0,3-0,4 л/хв, при пероральному – приблизно 0,4 л/хв. Циталопрам здебільшого виводиться печінкою (85 %), а також частково нирками (15 %). Частина дози (12-23%) виводиться у незміненому вигляді із сечею. Печінковий кліренс становить приблизно 0,3 л/хв, а нирковий – 0,05-0,08 л/хв. Рівноважна концентрація препарату у плазмі крові досягається через 1-2 тижні. Залежність між рівноважною концентрацією циталопраму у плазмі та введеною дозою лінійна. Середня концентрація у плазмі крові становить 300 нмоль/л і досягається при прийомі добової дози 40 мг. Чітка залежність між рівнем циталопраму у плазмі крові та терапевтичною відповіддю або побічними реакціями відсутня. Особливі групи пацієнтів Пацієнти літнього віку (≥65 років). У літніх пацієнтів більш довгий період напіврозпаду та знижений кліренс, що пов’язано зі зниженою швидкістю метаболізму. Зниження функції печінки. Циталопрам виводиться більш повільно у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. Період напіврозпаду циталопраму приблизно вдвічі довший, а рівноважна концентрація приблизно вдвічі вища, ніж у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Порушення функції нирок. У пацієнтів з легким або середнім зниженням ниркової функції спостерігається більш довгий період напіврозпаду та незначне підвищення експозиції циталопраму. Циталопрам виводиться більш повільно без суттєвого впливу на його фармакокінетику. Пацієнти зі слабким метаболізмом CYP2C19 мають удвічі вищу концентрацію циталопраму в плазмі крові, ніж пацієнти з нормальним. Будь-яких суттєвих змін експозиції у пацієнтів зі слабким метаболізмом CYP2D6 не відмічалося.

Фізико-хімічні властивості

таблетки по 10 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з одного боку мають тиснення «А», а з іншого – «05»;

таблетки по 20 мг: білі, двоопуклі таблетки, капсулоподібної форми, вкриті оболонкою, з одного боку мають тиснення «А», а з іншого – «0» і «6» та риску між ними;

таблетки по 40 мг: білі, двоопуклі таблетки, капсулоподібної форми, вкриті оболонкою, з одного боку мають тиснення «А», а з іншого – «0» і «7» та риску між ними.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Циталопрам має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами. Пацієнти повинні бути попереджені стосовно впливу препарату на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою.

Особливості застосування

Суїцид/ суїцидальні думки та клінічне погіршення. Депресія пов’язана зі збільшеним ризиком появи суїцидальних думок, самокаліцтва та суїциду (суїцидальні події). Такий ризик зберігається до моменту появи доведеної ремісії. Оскільки покращення стану може не наступати впродовж перших тижнів лікування або довше, пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом до моменту появи такого поліпшення. Клінічний досвід демонструє, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх стадіях одужання.

Інші психічні стани, при яких призначають циталопрам, також можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком суїцидальних подій. Крім того, вони можуть супроводжуватися тяжким депресивним розладом. Таким чином, при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами треба дотримуватися тих самих запобіжних заходів, що й при лікуванні пацієнтів з тяжким депресивним розладом.

Відомо, що пацієнти, які мали суїцидальні події у минулому, та ті, у яких до початку лікування значно виражене суїцидальне мислення, мають вищий ризик розвитку суїцидальних думок або спроб суїциду та повинні під час лікування перебувати під пильним наглядом. Існує підвищений ризик розвитку суїцидальної поведінки при прийомі антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.

Медикаментозне лікування повинне супроводжуватися пильним наглядом, зокрема за пацієнтами групи високого ризику, особливо на ранніх стадіях лікування та після зміни дозування. Слід попередити пацієнтів та осіб, що їх доглядають, про необхідність спостереження на предмет виникнення будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок та незвичних змін у поведінці, та при наявності цих симптомів негайно звертатися за консультацією до лікаря.

Акатизія/психомоторне збудження. Застосування СІЗЗС та селективних інгібіторів зворотного захопленняу норадреналіну пов’язане з розвитком акатизії, що характеризується суб’єктивно неприємним або прикро вражаючим відчуттям неспокою та потребою рухатися, та часто супроводжується неможливістю спокійно сидіти або стояти. Частіше це виникає впродовж перших декількох тижнів лікування. У пацієнтів з наявністю таких симптомів підвищення дози може бути шкідливим.

Цукровий діабет. Лікування препаратами СІЗЗС може вплинути на рівень глюкози у крові пацієнтів з цукровим діабетом. Дози інсуліну та/або пероральних антидіабетичних препаратів можуть потребувати коректування.

Епілептичні напади. Лікування циталопрамом слід припинити, якщо у пацієнта з’явилися епілептичні напади. Циталопрам не слід приймати пацієнтам з нестабільною епілепсією, а пацієнти зі стабільною епілепсією повинні перебувати під пильним наглядом. При підвищенні частоти нападів епілепсії лікування циталопрамом слід припинити.

Електрошокова терапія (ЕШТ). Оскільки клінічний досвіт обмежений, рекомендовано з обережністю застосовувати циталопрам на тлі проведення ЕШТ.

Маніакальний синдром. Циталопрам слід обережно застосовувати пацієнтам, які мають в анамнезі маніакальний/гіпоманіакальний стан. Циталопрам слід відмінити, якщо у пацієнта починається маніакальна фаза.

Кровотеча. Існують дані, що лікування препаратами СІЗЗС було пов’язане з подовженням часу кровотечі та/або виникненням незвичних кровотеч, таких як екхімози, гінекологічні кровотечі, шлунково-кишкові кровотечі та кровотечі з інших ділянок шкіри та слизових оболонок. Рекомендовано з обережністю проводити лікування пацієнтів, що мають схильність до кровотеч, або призначати супутнє лікування речовинами, які мають вплив на функцію тромбоцитів або розвиток кровотечі.

Серотоніновий синдром. Існують дані щодо поодиноких випадків розвитку серотонінового синдрому у пацієнтів, які лікувалися препаратами СІЗЗС. Комбінація симптомів, таких як збудження, тремор, міоклонія та гіпертермія, можуть бути ознакою розвитку даного стану. У такому випадку слід негайно припинити лікування циталопрамом та розпочати симптоматичне лікування.

Серотонінергічні лікарські засоби. Циталопрам не слід одночасно застосовувати з лікарськими засобами, що чинять серотонінергічну дію, такими як суматриптан, або іншими триптанами, трамадолом, окситриптаном та триптофаном.

Психоз. При лікуванні пацієнтів з психозом у період депресії симптоми психозу можуть загострюватися.

Гіпонатріємія. У рідкісних випадках відмічається гіпонатріємія та СНСАДГ (синдром неадекватної секреції АДГ), переважно у пацієнтів літнього віку. Зазвичай, при припиненні лікування даний стан має оборотний характер.

Ниркова недостатність. Застосування циталопраму пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менш ніж 30 мл/хв) не рекомендовано, оскільки інформація щодо його застосування у цієї категорії пацієнтів відсутня.

Печінкова недостатність. У випадках порушення печінкової функції рекомендовано зниження дози та пильний контроль за функцією печінки.

Звіробій (Hypericum perforatum). Циталопрам та препарати, що містять звіробій, не слід застосовувати одночасно, оскільки при цьому частіше виникають побічні ефекти.

Титрування дози. На початку лікування можуть виникати безсоння та збудження. Титрування дози може допомогти зменшити дані симптоми.

Подовження інтервалу QT. Збільшений рівень другорядного метаболіту циталопраму (дідеметилциталопраму) теоретично може подовжувати інтервал QT у чутливих осіб, у пацієнтів з підозрою на вроджений синдром подовженого інтервалу QT або у пацієнтів з гіпокаліємією/гіпомагніємією. У випадках передозування або станів порушеного метаболізму з підвищеними максимальними рівнями, наприклад печінкова недостатність, можна порадити проведення контролю ЕКГ.

Симптоми відміни при припиненні лікування. При припиненні лікування, особливо раптовому, часто спостерігаються симптоми відміни.

Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість та дози лікування, а також швидкість зниження дози. Після припинення лікування препаратами СІЗЗС/СІЗЗН спостерігались запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії та відчуття електричного шоку), порушення сну (включаючи безсоння та інтенсивні сновидіння), збудження або неспокій, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, відчуття серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість та порушення зору. Зазвичай ці симптоми мають ступінь вираження від легкого до середнього, однак у деяких пацієнтів їх інтенсивність може мати тяжкий ступінь. Звичайно вони виникають упродовж перших днів після припинення лікування, але дуже рідко відмічалися випадки наявності таких симптомів у пацієнтів, які ненавмисно пропустили прийом чергової дози. У більшості випадків ці симптоми є самообмежуваними та зазвичай проходять впродовж 2 тижнів, хоч у деяких осіб вони можуть бути пролонговані (2-3 місяці чи довше). Таким чином, при закінченні лікування рекомендовано поступово знижувати дозу циталопраму впродовж декількох тижнів або місяців залежно від потреб пацієнта.

Моногідрат лактози. Таблетки містять моногідрат лактози. Пацієнтам з такими спадковими станами як непереносимість галактози, загальна недостатність лактази або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати цій лікарський засіб.

Використання препарату дітьми

Циталопрам не слід застосовувати для лікування дітей. Під час проведення досліджень суїцидальна поведінка (спроби суїциду та суїцидальне мислення) та ворожість (переважно агресія, непокора за злість) частіше виникали у дітей, які приймали антидепресанти, порівняно з тими, які приймали плацебо. Якщо на клінічній підставі прийняте рішення застосовувати препарат дитині, такий пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, враховуючи можливість виникнення суїцидальної симптоматики.

Крім того, відсутня інформація з безпеки застосування відносно довготривалих ефектів у дітей щодо їхнього росту та дозрівання, а також розвитку когнітивних та поведінкових функцій.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Вагітність.

Немає достатніх даних щодо застосування Циталопраму Пфайзер® у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали тератогенний вплив при застосуванні високих доз, які спричиняли токсичну дію на материнський організм. Потенційний ризик для людини не відомий. Під час вагітності циталопрам слід застосовувати лише у разі абсолютної необхідності.

Описані випадки розвитку симптомів відміни у новонароджених після застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) наприкінці вагітності.

Якщо вагітна жінка застосовувала циталопрам на пізніх термінах вагітності, особливо у ІІІ триместрі, слід встановити нагляд за станом новонародженого. Під час вагітності необхідно уникати раптового припинення прийому препарату.

У більшості випадків ускладнення (внаслідок серотонінергічного ефекту та/або внаслідок синдрому відміни) виникають одразу або незабаром (<24 годин) після пологів.

Період годування груддю. Циталопрам у невеликих кількостях виділятися у грудне молоко, тому під час застосування препарату необхідно припинити годування груддю.

Упаковка

Таблетки по 10 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці з картону.

Таблетки по 20 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці з картону.

Таблетки по 40 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці з картону.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

4 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°C.