Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Цибор

Міжнародна назва: Bemiparin
Виробник: РОВІ КОНТРАКТ МЕНЮФЕКЧЕРІНГ, С.Л.
АТ Код: АТХ В01А В12
Клінико-фармакологічна група: Антитромботичні засоби. Група гепарину.
Форма випуску: Розчин для ін’єкцій

Склад

діюча речовина: 1 мл розчину для ін’єкцій містить беміпарину натрію 25000 МО антифактора-Ха (активність наводиться у міжнародних одиницях активності антифактора-Ха відповідно до І міжнародного стандарту низькомолекулярного гепарину);

1 попередньо заповнений шприц по 0,2 мл містить беміпарину натрію 5000 МО антифактора-Ха;

1 попередньо заповнений шприц по 0,3 мл містить беміпарину натрію 7500 МО антифактора-Ха;

1 попередньо заповнений шприц по 0,4 мл містить беміпарину натрію 10000 МО антифактора-Ха;

допоміжна речовина: вода для ін’єкцій.

Показання

Лікування тромбозу глибоких вен, що супроводжується або не супроводжується емболією легеневої артерії, у тяжкій фазі.

Протипоказання

Підвищена чутливість до беміпарину натрію, гепаринів або до речовин тваринного походження (свинного), до будь-якої іншої допоміжної речовини, що входить до складу препарату.

Підтверджена тромбоцитопенія або підозра на тромбоцитопенію, що імунологічно обумовлена гепарином, в анамнезі.

Активні кровотечі або підвищений ризик кровотеч через порушення згортання крові.

Тяжкі порушення функції печінки і підшлункової залози.

Ушкодження або оперативні втручання в ділянці нервової системи, органів зору або органів слуху протягом останніх 2 місяців.

Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ) за наявності індукованої гепарином тромбоцитопенії.

Гострий бактеріальний ендокардит та затяжний ендокардит.

Різні стани з високим ризиком кровотеч, наприклад, активна пептична виразка, геморагічний інсульт, церебральна аневризма або церебральна неоплазія.

Пацієнтам, які застосовують гепарин для лікування, а не для профілактики, регіональна анестезія та планове хірургічне втручання протипоказані.

Дозування

Лікарський засіб треба використати негайно після його розкриття.

Дорослі.

Лікування тромбозу глибоких вен. Застосовують підшкірне введення Цибору в дозі 115 МО антифактора-Ха на кг маси тіла 1 раз на добу. Рекомендована тривалість лікування 7±2 доби. Денна доза звичайно відповідає таким дозуванням та об’ємам заповнених шприців (залежно від маси тіла): < 50 кг – 0,2 мл (5000 МО антифактора-Ха); 50-70 кг – 0,3 мл (7500 МО антифактора-Ха); > 70 кг – 0,4 мл (10000 МО антифактора-Ха). Для пацієнтів з масою тіла більше 100 кг слід розраховувати на основі 115 МО антифактора-Ха на кг маси тіла, беручи до уваги концентрацію антифактора-Ха 25000 МО/мл. За відсутності протипоказань застосування оральних антикоагулянтів слід починати через 3-5 діб після початку застосування Цибору, причому дозування слід підбирати так, щоб міжнародне нормалізоване відношення (МНВ) було в

2-3 рази вище контрольної величини. Застосування беміпарину можна припинити при досягненні вибраного МНВ.

Терапію пероральними антикоагулянтами слід продовжувати протягом принаймні 3 місяців.

Дорослі літнього віку. Коригування дози не потрібне.

Пацієнти з порушенням функції печінки та нирок. Недостатня кількість даних досліджень не дозволяє надати рекомендації щодо корекції доз беміпарину для даної групи пацієнтів.

Спосіб застосування та техніка підшкірної ін’єкції. Попередньо заповнені шприци готові для безпосереднього застосування. Препарат вводиться підшкірно в жировий шар передньобокової ділянки живота або задньобокової ділянки попереку (талії) почергово з правого та лівого боку. Голка вводиться на всю глибину перпендикулярно (вертикально), а не під кутом, у складку шкіри, що формується великим та вказівним пальцями. Складку шкіри не розправляють, вона повинна утримуватись до закінчення ін’єкції. Місце ін’єкції не розтирати.

Побічні дії

Найчастіше повідомлялося про такі побічні дії, як гематома і/або екхімоз у місці ін'єкції, що спостерігалися приблизно у 15% пацієнтів, які застосовували беміпарин.

Довгострокова терапія гепарином може призводити до розвитку остеопорозу.

Побічні реакції класифіковані за системами органів і частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто

(≥ 1/100 - < 1/10), іноді (≥ 1/1000 - < 1/100), рідко (≥ 1/10000 - < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000) і невідомо (на підставі наявних даних оцінці не піддається).

Частота побічних реакцій при призначенні беміпарину відповідає частоті побічних реакцій, що повідомлялася відносно інших низькомолекулярних гепаринів, і наводиться нижче:

 

Система органів і частота Побічні реакції
Порушення з боку крові та лімфатичної системи:
Часто Кровотеча (в області шкіри, слизових оболонок, ран, шлунково-кишкового тракту, сечостатевого тракту)
Іноді Легка оборотна тромбоцитопенія (тип I)
Рідко Тяжка тромбоцитопенія (тип II)
Порушення з боку імунної системи:
Іноді Шкірні алергічні реакції (кропив'янка, свербіж)
Рідко Анафілактичні реакції (нудота, блювання, лихоманка, задишка, бронхоспазм, набряк гортані, гіпотензія, кропив'янка, свербіж)
Розлади обміну речовин і порушення харчування:
Невідомо (на підставі наявних даних оцінці не піддається) Гіперкаліємія
Порушення з боку печінки і жовчовивідних шляхів:
Часто Легке минуще підвищення рівня трансаміназ (АСТ, АЛТ) і гама-ГТ
Порушення з боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини:
Рідко Некроз шкіри в місці ін'єкції
Порушення загального характеру та реакції у місці введення препарату:
Дуже часто Екхімоз в місці ін'єкції, гематома і біль в місці ін'єкції
Рідко Епідуральна і спинномозкова гематома після епідуральної або спинномозкової анестезії або люмбальної пункції. Ці гематоми призводять до неврологічних порушень різного ступеня, включаючи тривалий або постійний параліч

Передозування

Головним проявом передозування є кровотеча. Рішення про відміну терапії беміпарином приймається залежно від тяжкості геморагії і ризику тромбозу. Незначні геморагії рідко потребують спеціального лікування. Значні кровотечі вимагають призначення протаміну сульфату. Протамін сульфат призводить до часткового зниження анти-Ха-факторної активності беміпарину протягом 2 годин після внутрішньовенного введення в дозі 1,4 мг протаміну сульфату на 100 МО антифактора-Ха.

Лікарська взаємодія

Лікарські взаємодії беміпарину не вивчені і інформація в цьому розділі спирається на дані, отримані для інших низькомолекулярних гепаринів. Не рекомендується одночасне застосування беміпарину з такими препаратами: антагоністами вітаміну К та іншими антикоагулянтами, ацетилсаліциловою кислотою та іншими саліцилатами, нестероїдними протизапальними препаратами, тиклопедином, клопідогрелем та іншими інгібіторами агрегації тромбоцитів, системними глюкокортикоїдами і декстраном. Усі вищезазначені препарати підсилюють фармакологічний вплив беміпарину на коагуляцію та/або функцію тромбоцитів, що збільшує ризик виникнення кровотеч. Якщо одночасного застосування препаратів уникнути неможливо, беміпарин слід призначати під ретельним клінічним і лабораторним контролем. Супутнє призначення препаратів, що підвищують концентрацію калію в крові, повинно здійснюватись під особливо ретельним контролем. Ефект взаємодії гепарину з внутрішньовенно введеним нітрогліцерином, який призводить до зниження ефективності препарату, не може бути виключеним і у випадку беміпарину.

Несумісність

Не можна змішувати з іншими розчинами для ін’єкцій або інфузій.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Беміпарин натрію – це низькомолекулярний гепарин, отриманий в результаті деполімеризації гепарину натрію, що був виділений із слизової оболонки кишечнику свиней. Середня молекулярна вага (МВ) беміпарину становить приблизно 3600 дальтон. Відсоток молекулярних ланцюгів з МВ менше 2000 дальтон становить менше 35 %. Відсоток молекулярних ланцюгів з МВ від 2000 до 6000 дальтон коливається між 50 % і 75 %. Відсоток молекулярних ланцюгів з МВ вище 6000 дальтон становить менше 15 %. Анти-Ха-факторна активність беміпарину становить від 80 до 120 МО антифактора-Ха на 1 мг сухої речовини, а анти-ІІа-факторна активність становить від 5 до 20 МО антифактора ІІа на 1 мг сухої речовини. Співвідношення анти-Ха-факторна активність/анти-ІІа-факторна активність приблизно 8. В експериментах на тваринах беміпарин показав протизгортальну активність і помірний геморагічний ефект. Застосування беміпарину у людини підтверджує його протизгортальну активність і, при дотриманні рекомендованого дозування, не подовжує значно час згортання крові.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні властивості беміпарину були визначені шляхом вимірювання активності антифактора Xa в плазмі крові за допомогою амідолітичного методу з використанням Першого міжнародного стандарту ВООЗ для низькомолекулярного гепарину (Національний інститут біологічних стандартів і контролю, NIBSC). Абсорбція і виведення препарату описуються лінійною кінетикою першого порядку. Всмоктування. Беміпарин натрію швидко всмоктується після підшкірної ін’єкції з біодоступністю, яка оцінюється в 96 %. Максимальна анти-Ха-факторна дія в плазмі при профілактичних дозах препарату, рівних 2500 МО і 3500 МО, досягається через 2-3 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з найбільшим піком активності порядку 0,34±0,08 і 0,45±0,07 МО анти-Ха-фактора/мл, відповідно. Анти-ІІа-факторна активність при призначенні вищезазначених доз не виявляється. Максимальна анти-Ха-факторна активність у плазмі при введенні доз 5000 МО, 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО досягається через 3-4 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з піком активності порядку 0,54±0,06, 1,22±0,27, 1,42±0,19, і 2,03±0,25 МО анти-Ха-фактора/мл, відповідно. Анти-ІІа-факторна активність порядку 0,01 МО/мл була виявлена при введенні доз 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО. Виведення. Період напіввиведення беміпарину, який вводиться у дозах від 2500 МО до 12500 МО, знаходиться приблизно між 5-6 годинами і, відповідно, беміпарин повинен призначатись 1 раз на добу. На сьогодні немає даних стосовно здатності беміпарину зв’язуватись з білками плазми, про його біотрансформацію і виведення у людини.

Фізико-хімічні властивості

прозорий, без механічних включень розчин від безбарвного до жовтого кольору.

Особливі вказівки

Зберігати у захищеному від дітей місці. Після застосування невикористаний вміст упаковки необхідно викинути. Не застосовувати препарат, якщо захисна упаковка відкрита або пошкоджена. Застосовувати слід лише прозорий розчин від безбарвного до жовтого кольору, без механічних включень. Не вводити беміпарин шляхом внутрішньом’язової ін’єкції. Через ризик розвитку гематом слід уникати внутрішньом’язових ін’єкцій інших препаратів в період лікування беміпарином. Слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з печінковою або нирковою недостатністю, неконтрольованою артеріальною гіпертензією, виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, тромбоцитопенією, сечокам’яною хворобою, судинними порушеннями райдужної оболонки ока та сітківки, а також з будь-якими іншими органічними порушеннями, пов’язаними з підвищеним ризиком розвитку кровотеч, так само як і при проведенні пацієнтам спинномозкової або епідуральної анестезії чи люмбальної пункції.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

Вплив відсутній або майже відсутній.

Особливості застосування

Різні низькомолекулярні гепарини необов’язково мають еквівалентну ефективність, тому для кожного препарату даного класу необхідно дотримуватись специфічного режиму дозування і способу призначення. Не застосовувати препарат у вигляді внутрішньом’язової ін’єкції через ризик розвитку гематом. Слід бути обережним при призначенні препарату пацієнтам із печінковою або нирковою недостатністю (слід проводити постійний моніторинг рівня антифактора-Ха у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю), неконтрольованою артеріальною гіпертензією, виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі, тромбоцитопенією, сечокам’яною хворобою, судинними порушеннями райдужки або сітківки ока, а також з іншими органічними порушеннями, що пов’язані з підвищеним ризиком кровотеч, так само як і при проведенні пацієнтам спинномозкової або епідуральної анестезії чи люмбальної пункції. Беміпарин може пригнічувати секрецію альдостерону наднирниковими залозами, що може призвести до гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю, метаболічним ацидозом, підвищеним рівнем калію в плазмі або у пацієнтів, які приймають калійзберігаючі препарати. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується пропорційно тривалості терапії, але така гіперкаліємія, як правило, минуща. У пацієнтів групи ризику необхідно визначити рівень електролітів плазми перед призначенням беміпарину і регулярно його контролювати протягом лікування, особливо якщо тривалість терапії перевищує 7 діб. Іноді на початку лікування гепарином спостерігається минуща, легка тромбоцитопенія І типу (кількість тромбоцитів 100000/ мм3 – 150000/мм3), яка пов’язана з тимчасовою активацією тромбоцитів. Як правило, цей стан не спричиняє ускладнень, отже, терапія беміпарином може бути продовжена. В поодиноких випадках при терапії беміпарином спостерігається розвиток тяжкої імунної тромбоцитопенії ІІ типу з кількістю тромбоцитів значно нижче 100000/мм3. Така реакція звичайно виникає між 5 і 21 днями терапії. У пацієнтів з індукованою гепарином тромбоцитопенією в анамнезі це ускладнення може розвинутись швидше. Рекомендується проводити підрахунок тромбоцитів перед початком лікування беміпарином (у перший день терапії), далі регулярно кожні 3-4 доби і по закінченні лікування препаратом. При значному зниженні числа тромбоцитів (від 30 % до 50 %), що поєднується з позитивними або невідомими результатами випробувань in vitro на наявність антитромбоцитарних антитіл в присутності беміпарину або інших низькомолекулярних гепаринів та/або гепарину, необхідно негайно відмінити терапію беміпарином і призначити альтернативне лікування. При призначенні беміпарину спостерігались випадки некрозу шкіри, іноді з попереднім почервонінням або болючими еритематозними плямами. В таких випадках терапію беміпарином треба негайно відмінити. Профілактичне застосування беміпарину в поєднанні з проведенням епідуральної або спинномозкової анестезії або люмбальної пункції може у поодиноких випадках призводити до розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, внаслідок чого може розвинутись тривалий або постійний параліч. Ризик розвитку гематоми підвищується при використанні епідурального або спинномозкового катетера для проведення анестезії, при супутньому застосуванні препаратів, що впливають на згортання крові, наприклад нестероїдних протизапальних засобів, інгібіторів агрегації тромбоцитів чи антикоагулянтів, або при травматичній чи багаторазовій пункції. При прийнятті рішення про часовий інтервал між останнім введенням беміпарину в профілактичній дозі і введенням або видаленням епідурального або спинномозкового катетера необхідно враховувати характеристику гепарину і профіль пацієнта. Після видалення катетера наступну дозу беміпарину можна вводити не раніше, як через 4 години. Введення наступної дози беміпарину також має бути віддалено до завершення хірургічної процедури. При прийнятті рішення про призначення терапії антикоагулянтами в контексті проведення епідуральної або спинномозкової анестезії необхідно бути виключно обережним і часто контролювати стан пацієнта з метою виявлення ознак і симптомів неврологічних порушень, зокрема болю в спині, порушення чутливості і моторики (оніміння і слабкість нижніх кінцівок), а також дисфункції кишечнику і сечового міхура. При підозрі на наявність епідуральної або спинномозкової гематоми необхідно негайно встановити діагноз і вжити необхідних терапевтичних заходів аж до спинномозкової декомпресії.

Використання препарату дітьми

Безпека і ефективність застосування беміпарину у дітей не вивчені, тому призначати препарат дітям не рекомендується.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Клінічні дані щодо застосування беміпарину у вагітних відсутні, тому вагітним препарат призначають з обережністю. На сьогодні даних про здатність беміпарину проникати через плацентарний бар’єр немає. Також на сьогодні немає даних про здатність беміпарину надходити в грудне молоко, тому у разі необхідності застосування Цибору жінкам, які годують груддю, вони повинні бути поінформовані про те, що на період застосування препарату їм треба уникати годування груддю.

Упаковка

Блістер, вкритий захисною плівкою, що містить 2 попередньо заповнених шприца; по 0,2 мл або 0,3 мл, або 0,4 мл розчину для ін’єкцій у кожному; по 1 або 5, або 50 блістерів у картонній коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С!

Не заморожувати!