Россия
  • Россия
  • Украина
Укр

Ази-Атор

Міжнародна назва: Atorvastatin and ezetimibe
Виробник: Фламінго Фармасьютикалс Лтд., Індія.
АТ Код: АТХ С10В А05
Клінико-фармакологічна група: Гіполіпідемічні засоби, комбінації. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у комбінації з іншими гіполіпідемічними засобами. Аторвастатин та езетиміб.

Склад

діючі речовини: аторвастатин, езетиміб;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить аторвастатину кальцію у перерахуванні на аторвастатин 10 мг, езетимібу 10 мг;

допоміжні речовини: кальцію карбонат; лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; полісорбат 80; натрію кроскармелоза; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат; кросповідон; натрію лаурилсульфат; гіпромелоза; поліетиленгліколь-6000; титану діоксид (Е 171); тальк; барвник Жовтий захід FCF (E 110).

Показання

Азі-Атор містить інгібітор поглинання холестерину та ГМГ-КоА редуктази (статин), тому його застосовують як доповнення до дієти, коли дієта обмежена насиченістю жирів та холестерином або коли інші нефармакологічні заходи були недостатніми.

Первинна гіперліпідемія.

Азі-Атор призначати для зменшення підвищеного рівня загального холестерину, холестерину ЛПНЩ (ліпопротеїни низької щільності), аполіпопротеїну В (АпоВ), тригліцеридів (ТГ) та холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), а також для підвищення рівня холестерину ліпопротеїдів (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів із первинною гіперліпідемією (гетерозиготною сімейною та несімейною) або змішаною гіперліпідемією.

Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія.

Азі-Атор призначати для зменшення підвищеного загального холестерину та холестерину ЛПНЩ у пацієнтів із гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад, аферез ЛПНЩ), або якщо такі методи лікування недоступні.

Гомозиготна сітостеролемія. Азі-Атор призначати як допоміжну терапію до дієти для зниження підвищених рівнів сітостеролу і кампестеролу у хворих із гомозиготною сімейною ситостеролемією.

Азі-Атор призначати для запобігання серцево-судинних захворювань у хворих на цукровий діабет ІІ типу з кількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС); у пацієнтів без клінічно вираженої ішемічної хвороби серця з кількома факторами ризику розвітку ІХС.

Протипоказання

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

Активні захворювання печінки або персистуюче підвищення активності трансаміназ невстановленого ґенезу, що втричі перевищує норму.

Міопатія.

Вагітність.

Імовірне зачаття дитини внаслідок недостатніх заходів запобігання вагітності.

Період годування груддю.

Дитячий вік.

Дозування

Під час лікування Азі-Атором пацієнтам слід дотримуватися стандартної гіпохолестеринової дієти. Препарат призначати у будь-який період дня, незалежно від вживання їжі. Азі-Атор застосовувати з самого початку гіполіпідемічної терапії або додавати до монопрепаратів аторвастатину при їх недостатньої ефективності.

Рекомендована початкова доза Азі-Атору 10/10 − 1 таблетка 1 раз на добу щоденно. Гіполіпідемічний ефект стає помітним через 2 тижні, максимальний ефект спостерігається через 4 тижні. Через 2-4 тижні від початку лікування слід визначити ліпідограму для оцінки початкових результатів лікування та коригування дози.

Достатніх клінічних даних щодо застосування езетимібу у дозах більш ніж 10 мг на добу як окремо, так і в комбінації з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази не існує, тому не рекомендується збільшувати добову дозу Азі-Атору. Терапевтичний ефект аторвастатину щодо профілактики серцево-судинних захворювань зростає при тривалому застосуванні, тому Азі-Атор рекомендовано приймати довготривало.

Таблетки Азі-Атор необхідно ковтати цілими. Якщо доза була пропущена, немає необхідності приймати додаткову дозу.

Побічні дії

Інфекції та інвазії: бронхіт, синусит, назофарингіт.

Загальні розлади: біль у грудній клітці, набряк обличчя, гарячка, астенія, ригідність м’язів шиї, слабкість, загальне нездужання, реакції фоточутливості, генералізовані та периферичні набряки, виняткові випадки інтерстиціальної хвороби легень, особливо при довгостроковому лікуванні, підвищена втомлюваність;

з боку нервової системи: запаморочення, парестезія, сонливість, порушення сну, зниження лібідо, емоціональна лабільність, порушення координації, периферична нейропатія, парестезія, кривошия, параліч лицьового нерва, гіперкінезія, гіпестезія, артеріальна гіпертензія, головний біль, дисгевзія, когнітивні розлади (наприклад, амнезія, порушення пам’яті, сплутаність свідомості);

з боку психіки: депресія, безсоння, кошмарні сновидіння;

з боку травного тракту: шлунково-кишковий дискомфорт, гастроентерит, порушення функції печінки, коліти, нудота, блювання, гастрит, сухість у роті, геморагії прямої кишки, езофагіт, глосит, виразки ротової порожнини, анорексія, підвищений апетит, стоматит, хейліт, виразки дванадцятипалої кишки, дисфагія, ентерит, мелена, кровоточивість ясен, виразки шлунка, тенезми, виразковий стоматит, гепатит, гастроезофегальний рефлюкс, панкреатит, холестатична жовтяниця, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, метеоризм, відрижка, холестаз, зниження апетиту;

з боку шкіри та підшкірної тканини: алопеція, свербіж, контактний дерматит, сухість шкіри, підвищена пітливість, акне, кропив’янка, екзема, себорея, виразки шкіри, висипання, ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит (у тому числі мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз), набряк Квінке;

з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: артрит, артралгія, міопатія, міалгія, міозит, судоми м’язів, бурсити, тендосиновіїти, міастенія, контрактура сухожиль, рабдоміоліз, м’язово-скелетний біль, м’язові спазми, підвищена втомлюваність м’язів, біль у кінцівках, біль у шиї, набрякання суглобів, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля), набряк суглобів, біль у спині;

з боку сечовидільної та репродуктивної систем: інфекції сечовидільної системи, лейкоцитурія, гематурія, альбумінурія, часте сечовипускання, цистит, дизурія, сечокам’яна хвороба, ніктурія, епідидиміт, мастопатія, геморагії піхви, маткова кровотеча, збільшення молочних залоз, метрорагія, нефрит, нетримання сечі, затримка сечі, гостра затримка сечі, імпотенція, порушення еяколяції, гінекомастія, розлади статевої функції;

з боку органів чуття: амбліопія, паросмія, втрата смаку, спотворення смаку;

з боку органів зору: нечіткість зору, порушення зору, затуманення зору, сухість очей, порушення рефракції, катаракта, крововиливи в око, глаукома;

з боку органів слуху та рівноваги: шум та дзвін у вухах, глухота;

з боку дихальної системи: біль у горлі та гортані, бронхіт, риніт, пневмонія, кашель, задишка, диспное, астма, носова кровотеча, назофарингіт;

з боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, припливи, вазодилатація, синкопальні стани, мігрень, постуральна гіпотензія, флебіт, аритмія, напад стенокардії, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, інсульт;

з боку обміну речовин, метаболізму: периферичні набряки, гіперглікемія, зростання рівня креатинфосфокінази, подагра, збільшення маси тіла, гіпоглікемія, анорексія, підвищення трансаміназ, відхилення від норми функціональних проб печінки, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, цукровий діабет;

з боку печінки та жовчного міхура: відхилення від норми функціональних проб печінки, гепатит, холетіаз, холецистит, холестатична жовтяниця, печінкова недостатність, гепатит, жовчнокам’яна хвороба;

з боку системи крові та лімфатичної системи: екхімози, анемія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, петехії;

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію, у тому числі анафілактичний шок.

Лабораторні дослідження: відхилення результатів функціональних проб печінки, підвищення активності креатинфосфокінази крові, гаммаглутамілтрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, позитивний результат аналізу на вміст лейкоцитів у сечі.

Передозування

Симптоми: міопатія, рабдоміоліз, порушення функції печінки, нудота, блювання, діарея.

Лікування. Специфічного лікування передозування Азі-Атором немає. У разі передозування необхідно зробити промивання шлунка та призначити активоване вугілля, проводити симптоматичну та підтримуючу терапію, корекцію кислотно-лужної рівноваги, електролітного балансу та усунення симптомів інтоксикації.

Оскільки аторвастатин зв’язується з білками плазми крові, гемодіаліз не дає суттєвого зменшення концентрації аторвастатину у плазмі крові.

Лікарська взаємодія

Ризик виникнення міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази збільшується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, протигрибкових препаратів групи азолів, інгібіторів ВІЛ-протеаз і ніацину.

Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, нефазодолом, протигрибковими препаратами групи азолів, інгібіторами ВІЛ-протеаз, у т.ч. їх комбінацією саквінавір/ритонавір, лопінавір/ритонавір, типранавір/ритонавір) супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі крові. Якщо неможливо уникнути одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином, слід розглянути можливість використання меншої початкової та максимальної доз аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану пацієнта.

У пацієнтів, які приймають інгібітори протеази ВІЛ дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг.

При застосуванні пацієнтам, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту С боцепревір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 40 мг, а також рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингу пацієнтів. При одночасному застосуванні 500 мг тіпранавіру та 200 мг ритонавіру 2 рази на добу протягом 8 днів (з 14 по 21) або 5,2 мг/кг/добу циклоспорину добова доза аторвастатину не має перевищувати 10 мг.

Верапаміл та аміодарон пригнічують активність CYРЗА4, тому при їх одночасному застосуванні з аторвастатином може збільшитися біодоступність останнього.

Індуктори CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами CYP3A4 (наприклад, фенітоїном, ефавіренцом, рифампіцином, травою звіробою) може призвести до зменшення концентрації аторвастатину у плазмі крові. У зв’язку з подвійним механізмом дії рифампіцину (індуктор CYP3A4 та інгібітор ферменту-переносника ОАТР1В1 у печінці), рекомендується одночасне застосування його з аторвастатином, оскільки відстрочене застосування аторвастатину після терапії рифампіцином супроводжувалося значним зниженням концентрації аторвастатину у плазмі крові.

Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину.

Гемфіброзил/похідні фіброєвої кислоти. При монотерапії фібратами у поодиноких випадках може розвинутися міопатія. Ризик розвитку аторвастатин-індукованої міопатії може зрости при одночасному застосуванні з похідними фіброєвої кислоти. Ця взаємодія може призвести до підвищення концентрації аторвастатину у плазмі крові. Одночасне застосування аторвастатину та гемфіброзилу у дозі 600 мг 2 рази на добу збільшує біодоступність аторвастатину на 24 %.

Езетиміб. При одночасному застосуванні збільшується ризик розвитку міопатії.

Дилтіазему гідрохлорид. Одночасне застосування аторвастатину 40 мг з дилтіаземом 240 мг спричиняє підвищення плазмових концентрацій першого.

Колестипол. Концентрація аторвастатину у плазмі крові зменшується на 25 % при одночасному застосуванні колестиполу. Однак гіполіпопротеїновий ефект більш виражений при одночасному застосуванні аторвастатину і колестиполу, ніж при застосуванні одного з цих препаратів.

Фузидова кислота. Можливий розвиток побічних реакцій з боку м’язів, у тому числі рабдоміолізу при одночасному застосуванні.

Дигоксин. При тривалому застосуванні дигоксину та одночасному застосуванні 10 мг аторвастатину рівень дигоксину у плазмі крові не змінювався. Проте концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20 % при одночасному застосуванні 80 мг аторвастатину на добу. Слід належним чином контролювати стан пацієнтів, які застосовують дигоксин.

Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування з пероральними контрацептивами, які містять норетиндрон та етинілестрадіол, збільшують AUC цих двох препаратів приблизно на 30 і 20 %. Цей ефект слід враховувати при виборі контрацептива для жінок, які застосовують аторвастатин.

Варфарин. Одночасне застосування варфарину та аторвастатину може призвести до незначного зниження протромбінового часу протягом перших днів після початку терапії. Тому на початку терапії та при зміні дозування потрібно часто контролювати цей показник. Після його стабілізації контроль протромбінового часу можна проводити через звичайні інтервали, рекомендовані для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У випадку відміни аторвастатину необхідно повторювати описану вище процедуру.

Циметидин. Не виявлено суттєвих ефектів взаємодії між цими препаратами.

Ітраконазол. Одночасне застосування аторвастатину (20-40 мг) та ітраконазолу (200 мг) призводило до збільшення AUC (площа під кривою «концентрація-час») першого.

Антациди. Одночасне застосування з суспензією пероральних антацидів, яка містить гідроксиди алюмінію і магнію, зменшує концентрацію аторвастатину у плазмі приблизно на 35 %, однак це не впливало на зниження рівня холестерину ЛПНЩ.

Амлодипін. При одночасному застосуванні 80 мг аторвастатину і 10 мг амлодипіну виявлено збільшення AUC аторвастатину на 18 %.

Ніацин. Ризик виникнення побічних явищ з боку скелетних м'язів може збільшуватися при застосуванні аторвастатину в комбінації з ніацином, а отже, за таких умов слід розглянути можливість зниження дози препарату.

Рифампін або інші індуктори цитохрому P450 3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами цитохрому P450 3A4 (наприклад ефавіренз, рифампін) може призводити до нестійкого зменшення концентрації аторвастатину у плазмі крові. Через механізм подвійної взаємодії рифампіну рекомендується одночасне застосування аторвастатину з рифампіном, оскільки було показано, що відстрочене застосування препарату після введення рифампіну пов'язане зі значним зниженням концентрацій аторвастатину у плазмі крові.

Азитроміцин. Одночасне призначення аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) не супроводжувалося змінами концентрації аторвастатину у плазмі крові.

Колхіцин. При одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином повідомлялося про випадки міопатії, у тому числі рабдоміолізу, тому слід з обережністю призначати аторвастатин з колхіцином.

Грейпфрутовий сік. Містить речовини, які є інгібіторами CYРЗА4, та може підвищувати концентрацію аторвастатину, особливо при вживанні більше 1,2 л грейпфрутового соку на добу.

Інша супутня терапія. Аторвастатин застосовували одночасно з антигіпертензивними та гіпоглікемічними засобами без суттєвих ефектів взаємодії.

Езетиміб.

Антациди.

При одночасному застосуванні з антацидами знижується всмоктування езетимібу, але не впливає на біодоступність езетимібу.

Холестирамін.

Одночасне застосування холестираміну знижує AUC езетимібу приблизно на 55 %. Холестирамін знижує ліпопротеїни низької щільності внаслідок додавання езетимібу.

Фенофібрат. У пацієнтів, які приймають езетиміб та фенофібрат, підвищується ризик виникнення холелітіазу і жовчокам’яної хвороби.

При підозрі на холелітіаз у пацієнтів, які отримують езитіміб та фенофібрат, показано провести діагностику жовчного міхура і лікування необхідно припинити.

Одночасне застосування фенофібрату або гемфіброзилу помірно підвищує концентрацію езетимібу (приблизно в 1,5-1,7 раза відповідно).

Фібрати можуть підвищувати виділення холестерину жовчю, що призводить до холелітіазу.

Циклоспорин.

Слід дотримуватись обережності на початку прийому езитимібу та циклоспорину, необхідно контролювати рівень езитимібу.

Антикоагулянти.

При одночасному прийомі езитимібу з варфарином або з іншими антикоагулянтами кумаринового типу, або з флуіндионом необхідно контролювати МНВ (МНВ ‒ міжнародне нормалізоване співвідношення).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Аторвастатин − селективний конкурентний інгібітор 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, яка є попередником стеролів, включаючи холестерин. Аторвастатин знижує рівень холестерину і ліпопротеїдів у плазмі крові за рахунок пригнічення 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А редуктази і синтезу холестерину в печінці, а також збільшення кількості рецепторів ліпопротеїдів низької щільності на поверхні гепатоцитів, що призводить до посилення захоплення і катаболізму ліпопротеїдів низької щільності. Аторвастатин знижує рівень загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, аполіпротеїну В (Апо-В) і тригліцеридів, спричиняє підвищення рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності та аполіпопротеїну А. Ці результати реєструються у пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією і змішаною гіперліпідемією, включаючи хворих з інсулінозалежним цукровим діабетом. Езетиміб відноситься до класу препаратів з гіполіпідемічною дією, що селективно знижує абсорбцію холестерину і вільних рослинних жирів у кишечнику. Молекулярною мішенню для езетимібу є переносник стеролу білок Niemann-Pick C1-Like 1(NPC1L1), який відповідає за засвоєння у кишечнику холестерину і фітостеринів. Езетиміб локалізується на щітковій облямівці тонкої кишки і знижує абсорбцію холестерину, що призводить до зниження доставки холестерину з тонкого кишечнику у печінку; статини зменшують синтез холестерину в печінці, а цей єдиний механізм забезпечує додаткову редукцію холестерину. Езетиміб інгібірує абсорбцію / 14С/-холестерину, не впливаючи на абсорбцію тригліцеридів, жирних кислот, жовчних кислот, прогестерону, етилестрадіолу або жиророзчинних вітамінів А та D. Езетиміб у комбінації з аторвастатином значно зменшує рівень загального холестерину (загальний-Х), ЛПНЩ-Х, Апо-В і тригліцеридів (ТГ), а також підвищує рівень ЛПВЩ-Х у пацієнтів з гіперхолестеринемією.

Фармакокінетика

Аторвастатин швидко всмоктується після внутрішнього прийому; максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-2 години. Ступінь всмоктування підвищується пропорційно до дози аторвастатину. Біодоступність препарату становить 95-99 %. Абсолютна біодоступність аторвастатину становить приблизно 12 %, а системна доступність інгібуючої активності відносно 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А-редуктази – майже 30 %. Низька системна біодоступність зумовлена пресистемним кліренсом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або біотрансформацією при первинному проходженні через печінку. Середній об’єм розподілу аторвастатину становить приблизно 565 л. Аторвастатин зв’язується з білками плазми крові більш ніж на 98 %, біотрансформується під дією цитохрому Р450 3 А4 з утворенням орто- і парагідроксильованих похідних і різних продуктів β-окиснення. Ефект аторвастатину щодо 3-гідрокси-3-метилглутарилкоензим А-редуктази приблизно на 70 % визначається активністю циркулюючих метаболітів. Препарат виводиться з жовчю після печінкової та/або позапечінкової біотрансформації. Препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції. Середній період напіввиведення аторвастатину становить майже 14 годин. Інгібуюча активність відносно 3-гідрокси-3-метилглутарилкоензим А-редуктази триває приблизно 20-30 годин завдяки наявності активних метаболітів. Дані з фармакокінетики препарату у дітей відсутні. Езетиміб після перорального введення швидко всмоктується та активно перетворюється у фармакологічно активний фенольний глюкуронід (езетиміб-глюкуронід). Досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (Смах) спостерігається протягом 1-2 годин для езетиміб-глюкуроніду і через 4-12 годин − для езетимібу. Абсолютна біодоступність для езетимібу не може бути визначена, оскільки цей компонент практично нерозчинний у воді. Одночасне введення езетимібу з їжею (надто жирною або нежирною), якщо він вводився у вигляді таблеток Азі-Атор по 10 мг перорально, не впливало на його біодоступність. Тому Азі-Атор можна приймати разом з їжею або без неї. Езетиміб та езетиміб-глюкуронід зв’язуються з білками плазми крові на 99,7 % і 88-92 % відповідно. Езетиміб здебільшого метаболізується у тонкому кишечнику і печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою (ІІ фаза реакції) і в подальшому видаляється з жовчю. Езетиміб та езетиміб-глюкуронід є основними похідними препарату, які визначаються у плазмі крові, що становить приблизно 10-20 % і 80-90 % від загальної кількості препарату у плазмі крові відповідно. Езетиміб та езетиміб-глюкуронід повільно видаляються з плазми внаслідок значного впливу кишково-печінкової рециркуляції. Період напіввиведення езетимібу та езетиміб-глюкуроніду становить приблизно 22 години. Видаляється з організму протягом 48 годин з фекаліями (78 %) та сечею (11 %).

Фізико-хімічні властивості

круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, оранжевого кольору.

Вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами, а так само на швидкість реакції

При лікуванні препаратом можуть виникати запаморочення та головний біль, тому слід бути обережними при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Особливості застосування

Вплив на печінку. Перед початком лікування та періодично протягом терапії аторвастатином, а також при появі будь-яких ознак або симптомів пошкодження печінки, необхідно оцінювати функціональні печінкові проби. При підвищенні активності рівня трансаміназ слід проводити лабораторне спостереження концентрації ферментів у крові аж до нормалізації показників. У випадку більш ніж триразового зростання їх активності понад норму лікування слід припинити.

Були повідомлення про випадки летальної та нелетальної печінкової недостатності у пацієнтів, які приймали препарати групи статинів, у тому числі аторвастатин. У випадку серйозного ураження печінки з клінічними симптомами та/або гіпербілірубінемією або жовтяницею під час застосування препарату слід негайно припинити лікування. Якщо не визначено альтернативної етіології, не слід повторно розпочинати лікування препаратом.

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які вживають алкоголь та/або мають захворювання печінки в анамнезі.

Геморагічний інсульт. Застосування аторвастатину у дозі 80 мг пацієнтам без ішемічної хвороби серця, які щонедавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, збільшує частоту виникнення геморагічного інсульту. Підвищений ризик повторного інсульту, зокрема, було відзначено у хворих, які вже мали геморагічний інсульт до початку терапії. Для таких хворих слід оцінювати співвідношення ризик/користь на початку лікування аторвастатином. Оскільки літній вік (понад 65 років) є фактором схильності до міопатії, слід з обережністю призначати препарат людям літнього віку.

Вплив на скелетні м’язи. Аторвастатин, як і інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, може впливати на скелетно-м’язову систему, спричиняючи розвиток міалгії, міозиту та міопатії, і в разі прогресування може призвести до рабдоміолізу. Рабдоміоліз – це небезпечний для життя стан, який характеризується зростанням рівня КФК у 10 разів понад верхню межу норми, міоглобінемією, міоглобінурією з розвитком ниркової недостатності.

Аторвастатин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з факторами ризику виникнення рабдоміолізу.

Перед початком застосування статинів необхідно обов’язково визначити рівень КФК у сироватці крові в таких випадках: порушення функції нирок; гіпотиреоз; м’язові порушення в анамнезі або спадкові м’язові захворювання; токсичний вплив статинів або фібратів на м’язову систему в анамнезі; захворювання печінки або надмірне вживання алкоголю в анамнезі; лікування осіб літнього віку (вік ≥ 70 років).

У цих випадках рекомендується проводити клінічний моніторинг, а також оцінювати співвідношення ризику і користі такого лікування. Якщо рівень КФК на початку лікування перевищує у 5 разів верхню межу норми, слід відмовитися від терапії аторвастатином.

Пацієнтів слід попередити про можливе виникнення болю у м’язах, судом і слабкості м’язів, які супроводжуються зниженням тонусу м’язів чи підвищенням температури. Якщо ці симптоми з’явилися на тлі лікування аторвастатином, слід визначити рівень КФК у сироватці крові. Якщо рівень КФК значно підвищився (у 5 разів і більше порівняно з верхньою межею норми), лікування препаратом необхідно припинити. Якщо зазначені симптоми носять тяжкий характер і спричиняють щоденний дискомфорт, рішення щодо припинення лікування слід прийняти, навіть якщо рівень КФК перевищує верхню межу норми у 5 разів і менше. Доцільність припинення лікування слід також розглянути, якщо підвищення рівня КФК не сягає п’ятикратного перевищення, але симптоми з боку м’язів мають тяжкий характер та щоденно стають причиною неприємних відчуттів.

Якщо після відміни препарату симптоми і рівень КФК нормалізуються, можна розглянути питання щодо продовження терапії аторвастатином або іншими статинами у мінімальній дозі під ретельним контролем.

При виявленні клінічно значущого зростання рівня КФК у 10 разів понад верхню межу норми, а також при підозрі або підтвердженні рабдоміолізу лікування аторвастатином необхідно припинити.

Ризик розвитку рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину з лікарськими препаратами: телітроміцин, делавірдин, стирипентол, вориконазол, посаконазол. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом та іншими похідними фібрової кислоти, еритроміцином, ніацином також зростає ризик виникнення міопатій.

Якщо можливо, слід застосовувати інші лікарські препарати.

Ризик розвитку міопатії також збільшується при одночасному застосуванні аторвастатину та езетимібу. Слід розглянути можливість альтернативної терапії лікарськими засобами, що не вступають у взаємодію з аторвастатином. При необхідності одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином слід зважити можливі позитивні результати та шкідливі наслідки комбінованої терапії.

При одночасному застосуванні препаратів, які збільшують концентрацію аторвастатину у сироватці крові, рекомендується зменшити початкову дозу останнього. При одночасному застосуванні циклоспорину, кларитроміціну та ітраконазолу слід зменшити максимальну дозу аторвастатину і забезпечити відповідне клінічне спостереження.

Вплив на ендокринну систему. Повідомлялося про підвищення рівня HbA1c та концентрації глюкози в сироватці крові натще при застосуванні інгібіторів ГМГ КоА-редуктази.

Статини можуть впливати на синтез холестерину і теоретично здатні сповільнити секрецію стероїдних гормонів наднирковими залозами. Слід дотримуватися обережності при одночасному призначенні статинів з такими препаратами як кетоконазол, спіронолактон, циметидин, здатними зменшувати кількість або активність ендогенних стероїдних гормонів.

Інтерстиціальне ураження легень. При довготривалому застосуванні статинів зареєстровані окремі випадки інтерстиціального ураження легень, які проявлялися задишкою, непродуктивним кашлем, погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, збільшення маси тіла, гарячка). Якщо виникла підозра на розвиток у пацієнтів інтерстиціального ураження легень, лікування статинами необхідно припинити.

Цукровий діабет. Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів може призводити до підвищення рівня глюкози у плазмі крові і сприяти розвитку цукрового діабету у пацієнтів з високим ризиком розвитку цієї хвороби. Перед початком лікування статинами пацієнтів групи ризику (з рівнем глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, індексом маси тіла > 30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, артеріальною гіпертензією) необхідно обстежити та для таких хворих слід оцінювати співвідношення ризик/користь на початку лікування аторвастатином.

Фібрати.

При підозрі на холелітіаз у пацієнтів, які отримують езитіміб та фенофібрат, показано провести діагностику жовчного міхура і лікування необхідно припинити.

Циклоспорин.

Слід дотримуватись обережності на початку прийому езитимібу та циклоспорину, необхідно контролювати рівень езитимібу.

Антикоагулянти.

При одночасному прийомі езитимібу з варфарином, або з іншими антикоагулянтами кумаринового типу, або з флуіндионом, необхідно контролювати МНВ (МНВ ‒ міжнародне нормалізоване співвідношення).

Наповнювачі.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Терапія ліпідомодифікаційними препаратами повинна бути одним зі складових компонентів комплексної терапії для пацієнтів зі значно підвищеним ризиком розвитку атеросклеротичних захворювань судин через гіперхолестеринемію. Медикаментозна терапія рекомендується як доповнення до дієти, коли результату від дотримання дієти, що обмежує споживання насичених жирів та холестерину, а також від застосування інших немедикаментозних заходів було недостатньо. Пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з декількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця прийом препарату можна розпочати одночасно з дотриманням дієти.

Азі-Атор містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Використання препарату дітьми

Препарат протипоказаний дітям.

Використання вагітними або при годуванні груддю

Азі-Атор протипоказаний у період вагітності. Жінки репродуктивного віку повинні застосовувати відповідні контрацептивні заходи. Азі-Атор може бути призначений жінкам репродуктивного віку лише тоді, коли вони категорично відкидають це протипоказання і добре поінформовані про можливий ризик для плода. Якщо під час лікування препаратом пацієнтка вирішить завагітніти, вона повинна припинити прийом препарату.

Азі-Атор протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи проникає препарат у грудне молоко. Оскільки існує потенційний ризик для немовлят, які отримують грудне молоко, під час лікування препаратом слід припинити годування груддю.

Упаковка

По 10 таблеток у блістерах, по 3 блістери у коробці.

Категория видачі

За рецептом.

Умови та терміни зберігання

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.


Отзывы